Банки й банківська система

Структура банківської системи та її еволюція. Найважливіший елемент банківської системи — банки. Базовими операціями банку є акумулювання коштів, надання їх у позичку та здійснення розрахунків між економічними суб'єктами.

Банки виникають на основі розвинутих товарно-грошових відносин й існують у декількох суспільно-економічних формаціях (феодалізм, капіталізм, соціалізм). Поняття "банк" походить від італійського слова "banca" (лавка, на якій середньовічні міняйли розкладали монети для обміну).

Банк — особливий фінансовий інститут, що акумулює грошові кошти та інші нагромадження (золоті запаси, цінні папери тощо), надає кредити, випускає в обіг гроші та цінні папери, здійснює грошові розрахунки, операції з золотом та інші функції.

Уперше банки виникають за феодалізму, але зародки банківської справи існували ще у рабовласницькому суспільстві. Так, у Греції функції зберігання коштовних металів виконували корпорації греків та храми. У XIV ст. банківські операції розвинулися в Італії, Німеччині, Нідерландах, а банкіри кредитували передусім королів і феодалів.

За капіталізму в XVII—XVIII ст. уперше найбільшого поширення банки набули в Англії — наймогутнішій у той час країні світу. Так, перший акціонерний банк був організований в Англії у 1764 р. групою лондонських банкірів, а в 1844 р. за ним була закріплена роль центрального банку. Перший комерційний банк США був утворений у 1781 р. Першими банкірами Англії були переважно золотарі, які приймали на зберігання золото під розписку, яка ставала при цьому депозитною квитанцією, що згодом набула форми векселя банкіра — банківського білета. Центральний банк Франції заснований у 1800 p., Фінляндії — в 1811 p., Японії — в 1882 р. У Росії два державні банки (Дворянський і Купецький) були створені в 1754 р.

Акумулювання грошових коштів у банках та їх надання в позику здійснювалося здебільшого за рахунок внесків капіталістів, причому кредити видавали передусім торговельними розписками, з яких згодом утворилися банкноти. Такі розписки видавали при купівлі приватних комерційних векселів. Кредитування здійснювалося також через запис кредитів на рахунок клієнтів. Будучи гарантом векселів комерсантів і оплачуючи їх достроково готівкою, банки сприяли зростанню вексельного обігу. Таким чином банкнота перетворювалася на вексель на банкіра, а обіг векселів поступово замінювався обігом банкнот (кредитних грошей) і чеків, за допомогою яких здійснювали безготівкові розрахунки.

У XVII—XIX ст. найважливішою функцією банків було посередництво у кредитних платежах. З їх зростанням позичковий капітал стає однією з відокремлених форм промислового капіталу із властивими йому законами розвитку. Щоб своєчасно виконувати свої зобов'язання, банки зберігають резервні фонди у вигляді коштовних металів та вкладів у центральному банку. Акуму-люючи грошові кошти промислових підприємств, землевласників, торговельних установ та заощадження різних верств населення, банки значно розширюють базу нагромадження грошового капіталу, ця функція набула найбільшого розвитку з поширенням акціонерних банків у XIX ст.

Діяльність банків сприяє витісненню з обігу металевих грошей. Позики банки надають не лише залежно від власного та залученого капіталу, а й через зарахування позик на рахунки клієнтів. Виконання таких функцій банків та їх постійне розширення зумовлює посилення концентрації банківського капіталу і зростання масштабів привласнюваного ними прибутку. Основними джерелами цього прибутку є виконання банками розрахункових, емісійних, облікових та інших функцій, надання кредитів і встановлення при цьому вищих відсотків, ніж виплата відсотків по вкладах.

Наприкінці XIX — на початку XX ст. із посиленням концентрації банківського капіталу утворюються банківські монополії у формі картелів, синдикатів (консорціумів), трестів і концернів. Це спричинило зменшення кількості банків. Так, у США в 1921 р. було майже 30 тис. комерційних банків, а в середині 90-х років — приблизно 13 тис. Активи 22 наймогутніших банків у сукупних активах збільшилися з 1940 по 1994 рік з 15 до 40%. Наймогутніший комерційний банк США "Сітікорп оф Нью-Йорк" мав сукупні активи понад 216 млрд. дол., а середні банки — від 25 до

50 млн. дол. У 1998 р. в США внаслідок злиття утворився банк з активами понад 500 млрд. дол. Таких могутніх банків в Японії декілька. Водночас зростає кількість відділень банків, різновиди послуг, які вони надають, що зумовлює збільшення акумульованих ними капіталів. У США кількість відділень банків за 1921— 1995 pp. зросла з 1,5 тис. до майже 56 тис, а канали американського кредитного ринку щорічно акумулюють понад 600 млрд. дол.

Водночас з концентрацією банків відбувається їх централізація. Особливо стрімко зросла кількість злиттів у банківській сфері у 80-ті роки (лише в першій їх половині було поглинуто понад 2000 банків). В Україні наприкінці 1997 р. функціонувало 188 банків та 2284 філії комерційних банків. За 1992—1997 pp. було ліквідовано 32 комерційні банки. При цьому середній розмір сплаченого статутного фонду на один діючий банк з 1994 по 1997 рік зріс з 400 тис. до 5,9 млн. грн. Активи найбільшого банку "Україна" наприкінці 1997 р. становили майже 641 млн. грн., а 100-го "Базис" (м. Харків) — 2,7 млн. грн. На 5 наймогутніших банків України в 1998 р. припадало понад 80% сукупних активів.

Концентрація і централізація банківського капіталу, його монополізація спричинили як якісні зміни у виконуваних банками функціях, так і появу нових функцій. Так, від функцій посередництва у платежах і кредитах (що мали епізодичний характер) банки переходять до постійного кредитування галузей і підприємств. При цьому вони переорієнтовуються з короткотермінових позик на всі види та форми надання позичкових коштів, передусім на довготермінові інвестиції в основний капітал. Завдяки цьому банки здобувають контроль за окремими підприємствами, певною мірою деякими галузями. Оскільки через кредитну систему країни, наприклад, у США проходить до 75% тимчасово вільних капіталів, а сума накопиченого грошового капіталу на початку 90-х років становила понад 10 трлн. дол. (більшу частину акумулюють банки), то банки прямо й опосередковано розпоряджаються все більшою частиною власності промислових, торговельних, транспортних та інших компаній. Цьому значною мірою сприяють емісійно-установчі операції банків, тобто випуск цінних паперів різних компаній та їх розміщення на валютних ринках.

Свідченням зростаючого контролю банків (насамперед гігантських) за промисловістю є концентрація в їхніх руках крупних пакетів акцій і облігацій. Так, частка фінансових установ (насамперед банків) у загальній вартості розміщених акцій корпорацій США зросла з 6,7% у 1900 р. до понад 40% на початку 90-х років. Крім того, збільшується частка позичкових коштів в авуарах нефінансових корпорацій. Якщо в середині 50-х років вона становила 53%, то на початку 90-х — майже 60%. Зростає і загальна заборгованість приватних корпорацій (на початку 90-х — майже 3,5 трлн. дол.), а на виплату відсотків по кредитах корпорації на початку 90-х років витрачали до 30% надходжень готівки (прибутку й амортизаційних відрахувань). Це свідчить про посилення зрощування банківського капіталу з промисловим, з одного боку, та зростаючу роль банків у цьому процесі, їх домінуючу роль — з іншого.

Значно зросли масштаби кредитування банків держави через обслуговування державного боргу. За цих умов посилюється значення кредиту в забезпеченні держави грошовими ресурсами.

З цією метою міністерство фінансів випускає різні урядові цінні папери (облігації, векселі державної скарбниці, сертифікати заборгованості тощо), які є борговими зобов'язаннями держави і покривають її бюджетний дефіцит. В Україні вперше емісію державних цінних паперів для покриття дефіциту державного бюджету було здійснено в 1994 р. Власниками випущених цінних паперів є комерційні банки, страхові компанії, промислові корпорації, федеральні резервні банки та ін.

Для кращого забезпечення банками фінансування держави зростає державна власність у банківській сфері. Центральний банк переважно повністю є власністю держави. Крім того, у деяких країнах (Франція, Італія) державною власністю є крупні комерційні банки. Створюються також спеціальні державні банки для фінансування зовнішньої торгівлі, сільського господарства, житлового будівництва тощо.

Важлива функція банків у сучасних умовах — посередництво в міжнародному обігу позичкових капіталів, надання все більшої кількості міжнародних кредитів. Для цього створюються філіали іноземних банків у розвинутих країнах світу. Так, у США на такі філіали припадає до 20% всіх комерційних кредитів країни. У 1985 р. 175 банків США мали 900 відділень у більш як 80 зарубіжних країнах і регіонах. Зарубіжні активи американських банків становили приблизно 460 млрд. дол.

Значно посилюється універсалізація банків. Крім перелічених функцій, вони виконують операції страхування, консультаційного бізнесу (надання фінансової, комерційної, ринкової, технічної інформації тощо). Швидко поширюється така форма діяльності банків, як фінансовий лізинг (фінансування банками оренди устаткування, особливо нової наукомісткої та дорогої техніки), проектне фінансування.

Існують різні види банків. Залежно від форм власності — державні, приватні (в руках окремої особи), акціонерні, кооперативні, муніципальні, комунальні, змішані (державний капітал поєднується з іншими формами), міждержавні банки. Залежно від функцій та характеру виконуваних операцій — емісійні, комерційні, інвестиційні, ощадні, іпотечні, зовнішньоторговельні та інші банки. Залежно від видів господарської діяльності — промислові, сільськогосподарські, торговельні, зовнішньоторговельні банки.

Банківська система — сукупність різних видів банків та банківських об'єднань у їх взаємозв'язку та взаємодії.

Головний елемент банківської системи — центральні емісійні банки, які здійснюють керівництво і контроль за функціонуванням і розвитком усієї банківської системи країни. У США таким банком є Федеральна резервна система, в Німеччині — Бундесбанк, в Україні — Національний банк України (НБУ).

Взаємодія і взаємозв'язок різних видів банків та банківських об'єднань, внаслідок чого формується банківська система, можливі лише за умови виконання центральним банком своїх основних функцій. У багатьох країнах світу такими функціями є проведення єдиної грошової політики, кредитної політики, досягнення стабільності грошової одиниці та цін, регулювання економіки тощо. Водночас центральний банк країни ставить перед собою певні специфічні цілі. Так, Бундесбанк Німеччини підтримує основні напрями економічної політики уряду, повинен забезпечувати високий рівень зайнятості, постійні темпи економічного зростання. Центральні банки Англії та Японії своєю головною метою проголосили сприяння добробуту населення. У США Рада керуючих ФРС визначає норми резервів банків і ощадних кас, затверджує зміни в обліковій ставці федеральних банків, бере участь у купівлі-продажу урядових цінних паперів, регулюючи таким чином кількість грошей в обігу. Як емісійний центр усієї країни, регулятор відсоткових ставок, банківських резервів, ФРС впливає на діяльність усіх комерційних і ощадних банків, страхових компаній, пенсійних фондів та інших фінансових інститутів. Центральні банки розвинутих країн світу також зберігають офіційні золотовалютні резерви, здійснюють кредитування комерційних банків, уряду, виконують для нього розрахункові операції, проводять безготівкові розрахунки.

В Україні зі створенням Національного банку України у вересні 1991 р. почався процес формування дворівневої структури банківської системи, представленої, з одного боку, НБУ, аз іншого — мережею комерційних банків і банківських інститутів. Ці інститути, будучи економічно незалежними (не відповідають за зобов'язання держави), повинні на засадах здорової конкуренції задовольнити потреби населення та національної економіки у банківських послугах, створити умови для стабілізації економіки України. Тому банківська система зобов'язана стимулювати конкуренцію, процес роздержавлення і приватизації, поступово здійснювати перебудову системи ціноутворення, не допускати безконтрольного зростання дефіциту державного бюджету, гіперінфляції, ефективно обслуговувати міжнародний рух капіталів, робочої сили, товарів і послуг та ін.

Проте у перші роки існування комерційні банки (в яких майже 4/5 статутних фондів було сформовано на кошти держпідприємств) та банківські установи держави переслідували насамперед власні цілі, не нехтуючи при цьому протизаконними методами, не були заінтересовані у послабленні гіперінфляційних процесів та ін. Хоча НБУ зобов'язаний підтримувати платоспроможний попит населення і розвиток пріоритетних галузей виробництва, домагатися інших макроекономічних цілей, його зусилля були спрямовані переважно на досягнення фінансової стабілізації, яка за погіршення інших агрегатних показників виявилася ілюзорною. Водночас формуванню ефективної банківської системи України заважає тривала й глибока економічна криза, незначні обсяги власного капіталу, недосконалість законодавчої бази, відсутність достатньої кількості кваліфікованих кадрів тощо.

Банківські операції. Існують такі види банківських операцій: пасивні, активні, банківські послуги та власні операції банків. Основні з них — пасивні та активні.

Пасивні операції — операції, змістом яких є отримання позики, здійснюються з метою акумуляції коштів для наступного фінансування активних операцій.

Базою цих операцій є залучені кошти. Співвідношення між власним і залученим капіталом повинно бути не меншим 1:10 (для 24 країн ОЕСР, згідно з Базельською угодою, — 9,2%), хоча в деяких розвинутих країнах світу воно сягає 1:100.

Найважливішим видом пасивних операцій є депозитні операції, тобто всі термінові й безтермінові вклади (депозити) клієнтів — тимчасово вільні кошти підприємств, установ та ін. Депозити, у свою чергу, поділяють на вклади до запитання (можуть бути забрані клієнтом у будь-який час, тому на них виплачують низький відсоток, а мета їх залучення — здійснення поточних рахунків) і термінові (зможуть бути вилучені клієнтом лише у заздалегідь встановлений час, на них виплачують вищі відсотки, розмір яких зростає із збільшенням терміну вкладу).

Інші види пасивних операцій — ощадні вклади (повільно зростають і можуть використовуватися переважно через декілька років), залучення коштів (отримані від інших банків кредити) й емісія банківських та іпотечних облігацій.

У розвинутих країнах світу за допомогою пасивних операцій, одержання банком грошових коштів у кредит формуються власні, залучені та емітовані засоби, або створюються гроші (за формулюванням західних економістів). Цей процес відбувається через надання кредиту фізичним або юридичним особам, завдяки чому зростає обсяг активів комерційних банків, а отриманий приріст відображається в пасиві сумою грошей, яка кредитована на банківських рахунках клієнтів. Важливо, щоб цей процес відбувався відповідно до законів грошового обігу. Зокрема, створена комерційними банками грошова маса повинна бути меншою за величину резервних норм.

Активні операції — операції, за допомогою яких банки розміщують власний і залучений капітал.

До цих операцій належать: 1) кредитні; 2) операції з цінними паперами; 3) касові; 4) акцептні; 5) угоди з іноземною валютою; 6) угоди з нерухомістю. Найважливіші з-поміж них — перші дві (на них припадає 75% балансу), провідну роль відіграють кредитні операції.

Кредитні операції залежно від забезпечення поділяють на бланкові (не мають забезпечення) і забезпечені. До забезпечених належать вексельні (надаються у формі купівлі векселя), під цінні папери, під товари.

Залежно від термінів погашення кредити поділяють на онкольні (погашаються на вимогу банку або позичальника), короткотермінові, середньотермінові і довготермінові. Залежно від категорії позичальників розрізняють комерційні кредити (надаються підприємствам), сільськогосподарські, споживчі кредити, кредити посередникам фондової біржі та ін.

Основними видами банківських послуг є інкасові (банк за дорученням клієнта отримує гроші на такі види документів та цінностей, як чеки, векселі, цінні папери, іноземна валюта тощо), акредитивні (виплата певної суми фізичній або юридичній особі за умов виконання зазначених в акредитивному листі умов), перекаті (перерахування грошей іншій особі), довірчі (пов'язані з цінними паперами: їх зберіганням, розміщенням, обслуговуванням облігаційних позик, оплатою купонів тощо, з управлінням майном неповнолітніх в інтересах спадкоємців, збереженням цінностей, управління капіталом, тобто прибуткове вкладення коштів у цінні папери, управління пенсійними фондами підприємства тощо); лізингові послуги (пошуки орендодавця чи орендаря, розробка умов лізингової операції тощо), в тому числі фінансовий лізинг (придбання дорогого устаткування, машин та надання їх в оренду тощо), про що йшлося раніше. Загалом сучасні могутні банки надають понад 200 різноманітних послуг.

Кредит і кредитна система

Сутність кредитної системи та її структура. Банківська система — складова частина кредитної системи.

Кредитна система (з погляду економічно! форми) — сукупність кредитних відносин, форм кредиту та методів кредитування.

її основними суб'єктами, крім банків та банківських об'єднань (а отже, основних суб'єктів банківської системи), є такі спеціалізовані небанківські кредитно-фінансові інститути: страхові компанії, пенсійні фонди, інвестиційні компанії, благодійні фонди, ощадні установи та ін. Основа кредитної системи — банки, найголовніший з яких — центральний банк. Мета кредитної системи — акумулювання грошових капіталів, частини доходів різних верств населення і надання їх у кредит фізичним та юридичним (уряду, компаніям тощо) особам, а також володіння та управління фіктивним капіталом.

У цьому зв'язку розрізняють депозитні та недепозитні фінансові установи.

Депозитні фінансові установи акумулюють ресурси, приймаючи грошові засоби у формі відкриття депозитних рахунків. До таких установ у США, наприклад, належать комерційні банки, взаємоощадні банки (приймають ощадні вклади та інвестують їх під нерухомість і цінні папери, а також надають комерційні та споживчі позики), позико-ощадні асоціації (формують ресурси за рахунок ощадних вкладів та банківських кредитів, їх активами є переважно портфель заставних під житлові будівлі).

Недепозитні фінансові установи для залучення заощаджень продають страхові поліси, приймають пенсійні внески, продають цінні папери та ін. До них належать компанії, що страхують життя, майно, приватні пенсійні фонди, пенсійні фонди штатів і місцевих органів влади, фінансові компанії (спеціалізуються на кредитуванні споживчих товарів у розстрочку й видачі комерційних позик), інвестиційні компанії (продають населенню власні акції й на отримані кошти купують ринкові цінні папери, насамперед акції), взаємні фонди грошового ринку (розміщують на ринку свої акції, а на залучені кошти купують короткотермінові цінні папери; їх активами є депозитні сертифікати, комерційні папери, векселі державної скарбниці, банківські акцепти).

Страхові компанії для залучення коштів продають страхові повіси, а відтак вкладають їх у цінні папери компаній та держави, надають цим суб'єктам кредити.

Пенсійні фонди акумулюють кошти здебільшого із внесків працівників у фонди соціального страхування. З-поміж них виділяють фонди, які не інвестують свої кошти в цінні папери (а отже, виплачують пенсії лише з поточних надходжень і доходів), й ті, які інвестують (і, крім традиційних джерел виплати пенсій, ще отримують частину коштів на ці цілі з інвестицій у цінні папери), а також ті, якими управляють страхові компанії або підприємства (чи за їх довіреністю банки).

Інвестиційні компанії залучають кошти через випуск акцій, їх продаж дрібним акціонерам та купівлю цінних паперів промислових компаній різних галузей.

Закономірностями розвитку кредитної системи в сучасних умовах є зростання ролі небанківських фінансово-кредитних інститутів, їх зрощування з промисловими, торговельними, транспортними компаніями, процес транснаціоналізації їх діяльності, посилення конкурентної боротьби між її основними суб'єктами тощо.

Ці закономірності модифікуються специфікою історичного розвитку окремих країн, особливостями антитрестівського законодавства та іншими чинниками. Так, у США комерційним банкам заборонено скуповувати акції промислових корпорацій (а операції з цінними паперами можуть здійснювати лише спеціалізовані інвестиційні банки), у ФРН, наприклад, такої заборони немає.

Основні форми кредиту. Перш ніж з'ясувати, які існують основні форми кредиту, слід розкрити сутність кредиту загалом.

Кредит — форма руху позичкового капіталу, що виражає відносини між кредиторами й позичальниками і забезпечує перетворення грошового капіталу на позичковий.

Позичковий капітал внаслідок цього є грошовим капіталом, який надають його власники у позику на умовах терміновості, повернення й платності.

Сутність кредиту повніше виявляється у виконуваних ним функціях: по-перше, акумулювання тимчасово вільного грошового капіталу (наприклад, США за його допомогою щорічно акумулюють до 600 млрд. дол., у тому числі понад 200 млрд. дол. за рахунок заощаджень населення); по-друге, розподільча функція, завдяки якій акумульовані кошти перерозподіляють між окремими сферами, галузями народного господарства; по-третє, прискорення процесу концентрації та централізації виробництва і капіталу (зокрема використовується з метою поглинань та злиттів компаній, фірм тощо); по-четверте, кредит є важливим засобом регулювання економіки, зокрема грошово-кредитного регулювання; по-п'яте, сприяння економії витрат обігу (через використання безготівкових розрахунків та заміни готівки кредитними грошима); по-шосте, розв'язання деяких суперечностей процесу суспільного виробництва, зокрема суперечностей інвестиційного процесу, переливання (внутрігалузевого та міжгалузевого) капіталу, між попитом і пропозицією тощо, завдяки чому розширюються межі суспільного виробництва, руху економічної системи. Водночас за умов порушення об'єктивних економічних законів кредит призводить до поглиблення і загострення суперечностей суспільного виробництва.

Розрізняють такі основні форми сучасного кредиту, а отже, й кредитних відносин: комерційний, банківський, споживчий, державний, іпотечний, міжнародний.

Комерційний кредит — кредит, який підприємства (фірми, компанії) надають іншим підприємствам у формі продажу товару з відстрочкою платежу й оформляють векселем.

Мета такого кредиту — прискорення реалізації товарів. Ціна цих товарів зростає на суму відсотка. На таку ж величину зростає величина векселя. Виконуючи певною мірою більшість із названих вище функцій кредиту, комерційний кредит все ж є недосконалою формою кредиту і кредитних відносин. Це зумовлено тим, що його величина обмежена обсягами резервного капіталу підприємств-кредиторів, використання його також обмежене (наприклад, цей кредит не можна використати для виплати заробітної плати), він переважно короткотерміновий та ін. Цих недоліків не має більш досконала форма кредиту — банківський кредит, який за сучасних умов є основною формою кредитних відносин.

Банківський кредит — кредит, який надають кредитні установи (насамперед банки) будь-яким господарюючим суб'єктам (підприємствам, державі, підприємцям, власникам домашніх господарств тощо) у формі грошових позик.

Цей кредит може збільшувати як обсяг платіжних засобів, так і розміри капіталу. Крім того, завдяки своїй масовості, регулярності, значним масштабам банківський кредит може бути наданий за нижчу ціну (відсоток). Частково про це йшлося при розгляді сутності фінансового ринку.

Найбільшими недоліками банківської системи України у цій сфері є низька питома вага довготермінових кредитів (наприкінці 1998 р. лише до 1% та висока відсоткова ставка — понад 70%.

Види банківського кредиту — це згруповані за різними ознаками банківські позики. їх можна класифікувати за призначенням, наявністю і характером забезпечення, термінами, методами погашення й характером їх походження.

За призначенням і характером використання у США виділяють кредити торговельним і промисловим підприємствам під нерухомість, під будівництво і благоустрій територій, під забезпечення земельними ділянками та житловими будинками тощо; позики приватним особам, у тому числі для купівлі в розстрочку легкових автомобілів; кредитні картки та аналогічні платіжні схеми торговельних установ (запис на відкритому рахунку), кредитні чеки та відновлювальні позики для купівлі споживчих товарів у розстрочку, у тому числі пересувних будинків (без туристичних трейлерів), інших споживчих благ, позики в розстрочку на ремонт та модернізацію будинків, інші позики в розстрочку на індивідуальні та сімейно-побутові цілі, позики з разовим погашенням на індивідуальні та сімейно-побутові цілі; позики фінансовим установам, у тому числі інвестиційним трестам (нерухомість) і компаніям іпотечного кредиту, комерційним банкам всередині США, банкам у зарубіжних країнах, іншим депозитним і фінансовим установам, позики фермерам, позики на придбання або зберігання цінних паперів, у тому числі брокерам і ділерам, які проводять операції з цінними паперами, інші позики.

Відповідно до строків погашення банківські кредити поділяють на короткотермінові, середньотермінові, довготермінові. У США та інших країнах, зокрема й в Україні, до короткотермінових належать кредити, надані на 1 рік і менше. Середньотермінові — кредити, надані від 1 до 7—8 років, а в Україні, деяких країнах СНД — до 5 років. Довготермінові — кредити, надані на тривалий період. Короткотермінову позику в США можна оформити на певний період — у межах 1 року або до запитання (вимоги). Довготермінова позика не має фіксованого терміну, тому банк може вимагати її погашення у будь-який час.

Існують також відновлювальні кредити — впродовж фіксованого терміну і в межах максимальної суми кредиту позичальник може використати весь кредит (або частково), повернути його, використати повторно та ін. До цього виду кредиту вдаються до 80% корпорацій США. Найпоширенішою довготерміновою позикою є кредит на придбання будинків, будівництво виробничих та торговельних об'єктів.

За методом погашення банківські кредити поділяють на такі, що погашаються за один раз, або у розстрочку. У першому випадку це робиться на певну кінцеву дату, а відсотки погашають через певні проміжки часу або по закінченні терміну позики, у другому — періодично погашають основну суму боргу рівними частинами (щомісячно, щоквартально, раз на півроку або щорічно).

Відповідно до характеру походження (джерела) банківські кредити у США поповнюються з трьох основних джерел: 1) за рахунок безпосередніх позичальників; 2) придбання векселів у ділерів з продажу автомобілів та інших споживчих товарів; 3) придбання векселів у ділерів з операцій з комерційними паперами.

Переважну частину кредитів надають позичальникам. Надання кредиту підтверджується борговим зобов'язанням, підписаним позичальником, або векселем з платежем позичальнику та індосованими на користь банку. Значну частину портфеля кредитів банків становлять векселі, куплені у ділерів з продажу різних товарів.

Найважливішим обмеженням при наданні банківських кредитів є розмір кредиту, який можна надати одному позичальнику. Це обмеження називають "правилом десяти відсотків". Згідно з ними розмір кредиту одному позичальнику не повинен перевищувати 10% суми акціонерного і резервного капіталу банку. Воно стосується передусім дрібних та середніх банків. Крім того, у США існує низка винятків з цього правила.

Банківський кредит можна умовно поділити на внутрішній і міжнародний, на кредит центрального банку і кредит комерційних банків, виробничий і споживчий кредит, кредит на поточні й капітальні витрати, кредит забезпечений і незабезпечений, застрахований і незастрахований, підтримувальний, невідновлюваний, відкритий та ін.

Забезпечені кредити — це позики під заставу. Вони зменшують ризик збитків у разі неспроможності боржника повернути вчасно позику. Наприклад, із ліквідацією підприємства-банк-рута банк має перевагу перед іншими кредиторами щодо будь-якого майна для забезпечення банківської позики. До незабезпечених кредитів належать насамперед кредити банків, надані урядові для покриття державного боргу. Невідновлюваний відкритий кредит надають передусім як позику під будівництво нерухомості і повертають його частинами відповідно до етапів будівництва.

Споживчий кредит — кредит, який банки, спеціалізовані кредитні інститути та торгові компанії надають приватним особам для придбання товарів тривалого користування.

Існує у формі комерційного кредиту (у випадку продажу товарів через роздрібні магазини) і банківського кредиту (у випадку надання позик на придбання споживчих товарів) і надається переважно на термін до 3-х років. Ціна за користування споживчим кредитом сягає 30%, населення витрачає на його сплату до 20% своїх доходів (про що йшлося при розгляді реальної заробітної плати).

Іпотечний кредит — кредит, який банки та спеціалізовані фінансово-кредитні інститути надають у формі довготермінових позик під заставу нерухомості.

Використовується переважно для оновлення основних фондів у сільському господарстві, а також для будівництва житла та купівлі землі, що сприяє концентрації власності у цій сфері.