Зміст
1. Екологічна етика
2. Історія становлення екологічної етики
3. Поняття та предмет екологічної етики
4. Погляд на екологічну етику як на прикладну дисципліну
5. Основні концепції та напрямки екологічної етики
6. Джерела
Екологічна етика
Екологічна етика (грец. oikos - оселя, середовище і logos - слово, вчення) - галузь міждисциплінарних знань, предметом якої є моральні та духовні аспекти ставлення людини до живої і неживої природи.
Історія становлення екологічної етики
Засновниками екологічної етики можна назвати американського еколога і природоохоронника Олдо Леопольда (1887 — 1948) і німецького лікаря і філософа Альберта Швейцера (1875 — 1965). Класична праця О. Леопольда «Календар піщаного графства» була видана у 1949 році, після смерті його автора. Великий поштовх у розвитку екологічної етики дали екологічна теологія (вивчення екологічних етичних поглядів різних релігій), а також пильна увага до екологічних етичних традицій різних народів, зокрема, американських індіанців (екологічна етнографія).
У 1959 році було створено Міжнародне товариство захисту тварин. На 1998 рік тільки в системі «Інтернет» були подані про 6 000 різних громадських організацій, що займаються правами тварин, які приводять три основні міжнародні акції: Антихутрова кампанія, Антикосметична кампанія і кампанія, спрямована на поліпшення умов утримання сільськогосподарського птаха і худоби у тваринницьких комплексах.
Зараз екологічна етика на Заході має більше десятка різних напрямків, що бурхливо розвиваються (звільнення тварин, ексцентризм, екофемінізм, глибинна екологія і т. д.), а також таких яскравих теоретиків і проповідників як Холмс Ролстон III, Юджин Харгроув, Беярд Каллікотт. Спеціальний комітет з біоетики діє в Європейському Союзі. 24 квітня в багатьох країнах відзначається День прав тварин. У 1982 році Генеральною Асамблеєю ООН прийнята Всесвітня Хартія природи — перший міжнародний документ, що підкреслює, що усім формам життя повинна бути забезпечена можливість існування.
Поняття та предмет екологічної етики
Екологічна етика як результат міждисциплінарного синтезу міститься на межі таких форм знання в культурі, як етика і екологія, поєднуючи в цілісний нормативно-ціннісний комплекс уявлення про природні системи та правила взаємодії з ними. Систему моральних категорій та регулятивів екологічна етика розміщує на двох рівнях: теоретичному (що розробляє основи екологічної моралі як належного, пошук цінностей та їх критерії і висуває базові екоетичні принципи регуляції) та нормативному (що формулює правила життєвих моральних суджень у взаємодії природи і людини, що відповідають на запитання "що я маю робити?", та засоби вирішення соціоприродних конфліктів).
Екологічна етика формує нове ставлення до природи і передбачає розширення традиційного предметного поля моралі за рахунок включення в нього природи як рівноцінного суб'єкта, виступаючи на сучасному етапі розвитку людства своєрідною мірою сутності людини і її діяльності. Ціннісний та нормативний зміст екологічної етики виробляється нею самою на основі морального досвіду у процесі подолання кризових екологічних ситуацій.
Погляд на екологічну етику як на прикладну дисципліну
Погляд на екологічну етику як на прикладну дисципліну наголошує на тому, що екологічна етика є закономірною відповіддю на усвідомлення людиною уразливості екосфери і власної уразливості, що не проходить безслідно. Тому структурними елементами екологічної етики як прикладної етики виступають:
- етичні норми і принципи, моральні погляди і почуття, що висловлюють ціннісно-світоглядне ставлення людини до природи;
- нова енвайроментальна свідомість, яка синтезує глобальне бачення світу з істинно гуманістичними цінностями;
- безпечні для природної рівноваги навики поведінки і технології діяльності людини в навколишньому середовищі.
