Аналіз Міжнародного досвіду підвищення конкурентоспроможності регіонів

У світовій практиці існує досить великий досвід успішної реалізації програм, націлених на підвищення конкурентоспроможності регіону щодо національного та міжнародного рівня. На нашу думку, найбільш доцільним буде аналіз досвіду таких розвинених країн, як Ірландія, Фінляндія і Канада. Такий вибір обумовлений рядом причин:

1. Ці держави займають високі позиції в найбільш авторитетних рейтингах рівня конкурентоспроможності країн світу - звітах Всесвітнього економічного Форуму (ВЕФ) та Міжнародного інституту управлінського розвитку (IMD) (хоч і в результаті світової фінансової кризи в цілому втратили кілька позицій) [5,7];

2. Канада, Ірландія і Фінляндія - країни-лідери у становленні інноваційного суспільства (знаходяться на третій інноваційної стадії розвитку) [5];

3. Є найбільш стабільними економіками світу згідно експертному рейтингу стабільності країн світу, складеного Фондом Миру і журналом Foreign Policy в 2010 році, а також відносяться до країн з високим рівнем людського потенціалу за даними Доповіді про розвиток людини 2009, підготовленому ООН [6].

4. Ці країни за короткий проміжок часу змогли з країн-реципієнтів перетворитися на провідних акторів світового господарства саме за рахунок орієнтації на підвищення привабливості та ефективності регіонів.

Вчені та фахівці в області конкурентоспроможності країн і регіонів єдині в думці, що найбільш успішним досвідом підвищення національної конкурентоспроможності за рахунок підвищення конкурентоспроможності регіонів володіє Ірландія.

Безумовно, жодна з розвинених країн світу не зазнавала такого швидкого економічного зростання. Всього 20 років тому економіка Ірландії характеризувалася відсутністю ефективного державного управління, високим рівнем безробіття та інфляції, повільними темпами зростання, неефективною системою оподаткування. Статистичні дані показують, що за рекордний термін Ірландія з країни-реципієнта перетворилася в державу, основні соціально-економічні показники якого знаходяться на середньому по ЄС рівні. Так, рівень ВВП на душу населення виріс з 69% від середнього рівня показника ВВП по Євросоюзу у 1987 до 136% в 2003 році. Безробіття за аналогічний період знизилося з 17% до 4%, а обсяг державного боргу скоротився з 112% до 33% [4]. Незважаючи на значний спад економіки внаслідок світової фінансової кризи 2008-2009 рр., Ірландія продовжує займати провідні позиції в рейтингах світової конкурентоспроможності (у 2010 році 29-е місце з 139 згідно Глобального Індексу конкурентоспроможності ВЕФ і 21-е з 58 згідно Щорічника світової конкурентоспроможності IMD) [5,7].

Стратегію підвищення конкурентоспроможності Ірландії можна охарактеризувати як стратегію підвищення привабливості окремих регіонів з метою залучення іноземних інвестицій. При цьому регіональна політика не виділялася в якості самостійного напрямку розвитку економіки. Першорядне значення відводилося розвитку національної промисловості, і стратегія спочатку фокусувалася на розвитку найбільш розвинених регіонів, таких як Шеннон та околиці Дубліна. Інвестиційна привабливість цих регіонів створювалася за рахунок пільгових умов оподаткування, надання грантів і субсидій, вдосконаленні інфраструктури та усунення адміністративних бар'єрів. Дана політика, в сукупності з наявністю відносно дешевої та висококваліфікованої робочої сили, призвела до значного зростання іноземних інвестицій. З часом акцент подібної політики дещо змінився. Так, доступність, умови отримання і розмір гранту сьогодні залежать від географії інвестиційного проекту, а також регламентуються законодавством Ірландії і ЄС.

Іноземні інвестиції та технології відкрили перед Ірландією унікальну можливість переходу до інноваційної стратегії підтримки конкурентоспроможності. Досягнуті успіхи дозволили Ірландії перейти до моделі економічного розвитку, що характеризується поєднанням трьох «Т» - технології (Technologies), таланти (Talents), толерантність (Tolerance) [4]. Країна набула ряд сильних конкурентних переваг, які забезпечили їй статус одного з великих світових інноваційних центрів. Ідеологія розвитку країни та її окремих регіонів на сучасному етапі, по суті, ґрунтується на розвитку інноваційної інфраструктури, активному інвестуванні в людський капітал, підвищенні привабливості бізнес-клімату та утриманні конкурентних переваг у найбільш перспективних інноваційних галузях (фармацевтика, виробництво медичного обладнання, інформаційні та мультимедіа технології, офшорне програмування). Інвестиції в технології, а також у підготовку та залучення талановитих фахівців дозволили Ірландії за короткий термін перетворитися з економічного та технологічного аутсайдера у так званого «Кельтського тигра» (за аналоги з «азіатськими тиграми») - п'ять років поспіль ВВП Ірландії щорічно зростав на 10% [2, с. 20]. Найнижчі в Європі податки і англомовна робоча сила залучили на невеликий острів 40 великих компаній-конкурентів. Свої виробництва там розмістили практично всі лідери світової фармацевтики та ІКТ-сектору. Країна стала найбільшим у світі експортером програмного забезпечення.

Тем не менш, вчорашні переваги внаслідок глибоких глобальних трансформацій сьогодні втратили свою актуальність. Щоб зберегти і зміцнити досягнуті позиції в нових умовах, ірландці розробили нові стратегії, адекватні існуючим і майбутнім викликам та можливостям. Стратегії будуються на основі платформ зростання і можливих сценаріїв розвитку.

Національна стратегія просторового розвитку Ірландії (NSS), прийнята в 2002 передбачає двадцятирічну стратегію, спрямовану на досягнення збалансованого регіонального розвитку Ірландії. Варто зауважити, що при проведенні регіональної політики Ірландія робить акцент на підвищенні рівня розвитку інновацій, вбачаючи в цьому ключ до економічного зростання регіонів. При цьому основний акцент робиться на те, що самі підприємці більшою мірою повинні створювати локальну конкурентоспроможність своїх підприємств на інноваційній основі. Роль регіональної конкурентоспроможності на тлі світової рецесії стає ще більш важливою, а сучасну економічну модель можна визначити як три «С»: протиріччя (Contradiction), суперництво (Competition), протистояння (Contention) [4].

Одним з найбільш яскравих прикладів реалізації програми розвитку конкурентоспроможності країни через інноваційну стратегію підвищення привабливості регіонів можна назвати досвід Фінляндії. Ця держава є однією з найбільш конкурентоспроможних країн світу (у 2010 році сьоме місце в рейтингу Глобального Індексу конкурентоспроможності ВЕФ і 19-е в Щорічнику світової конкурентоспроможності IMD) з найвищим рівнем розвитку технологій [5,7]. Одна з головних особливостей фінської моделі розвитку конкурентоспроможності регіонів полягає в тому, що державна промислова та інноваційна політика поставила собі за мету зміщення фокусу з макроекономіки до мікроекономічної активності щодо поліпшення загальних умов для компаній цілих галузей, особливо в сфері розвитку та поширення знань і інновацій.

Слід зазначити, що під «конкурентоспроможність регіонів» у Фінляндії розуміється «здатність регіонів сприяти, залучати та підтримувати економічну діяльність з метою підвищення економічного добробуту жителів» [2, c.36-37].

Ключову роль у забезпеченні національної конкурентоспроможності Фінляндії грає регіональна політика, спрямована на збалансований територіальний розвиток. Периферійне положення країни, низька щільність населення, суворі кліматичні умови, обмеженість природно-сировинних ресурсів - у цих умовах єдиним способом зміцнення міжнародної конкурентоспроможності та поліпшення добробуту країни є підвищення ефективності управління розвитком регіонів, максимальне використання їх економічного потенціалу. Тому регіональна політика Фінляндії фокусується не тільки на розвитку найбідніших територій, а й на поліпшенні економічної ситуації в кожному регіоні країни, тобто служить ключовим елементом загальної економічної і соціальної стратегії уряду.

Протягом останніх 20 років фінська економіка пройшла через процес швидких структурних змін та технологічної модернізації (протягом кількох століть Фінляндія спиралася на лісову промисловість, а потім зробила різкий ухил у бік розвитку інноваційної продукції на основі сучасних інформаційно-комунікаційних технологій). Це зробило економіку країни сучасною і конкурентною на глобальному рівні з високотехнологічним виробництвом, поряд з розвитком традиційної паперової, деревообробної та металургійної промисловості. У той же самий час економічне зростання стало у все більшій мірі залежати від науки, технологій та знань. Усвідомлення цих тенденцій розвитку глобальної економіки і призвело уряд Фінляндії до побудови сучасної, ефективної Національної інноваційної системи країни [3].

Однак такий зсув у пріоритетах національної науково-технологічної політики не був пов'язаний лише зі збільшенням загальнонаціональних витрат на НДДКР. Як вважає один із західних аналітиків П. Каталан, причини, які мали істотний вплив, - це науково-технологічні ресурси, інституціоналізація, навчання та регіоналізм [1, c.20-22].

Крім того, важливий вплив справило проведення кластерної політики. Під впливом теорії Портера у Фінляндії був ініційований проект «Переваги Фінляндії - майбутнє фінської промисловості», в рамках якого Міністерство торгівлі і промисловості розробило і затвердило Національну промислову стратегію. Дана стратегія дозволила зробити перехід від макроекономічного регулювання до промислової і технологічно конкурентній політиці, заснованої на розвитку кластерів. В даний час лісовий, інформаційний та телекомунікаційний кластери є найважливішими для економіки Фінляндії, забезпечують основний обсяг експорту і формують значну частину внутрішнього валового продукту країни.

Одним з найбільш успішних прикладів розробки та реалізації ефективних проектів, спрямованих на створення та розвиток конкурентоспроможності конкретних регіонів і територій можна вважати досвід Канади. Створення конкурентоспроможності регіону досягається за рахунок реалізації збалансованої стратегії, акцент в якій, як правило, робиться на підвищенні конкурентоспроможності конкретних міст, які розглядаються в якості полюсів зростання.

Варто зауважити, що відмінною рисою даних стратегій є їхня орієнтація на створення тривалої конкурентної переваги, детермінованої не географічним становищем, а «створюваними» чинникам и. Дослідження Е.Саджека показують, що однією з найбільш ефективних стратегій підвищення міжнародної конкурентоспроможності конкретної території є довгострокова економічна стратегія Оттави, яка покликана привести столицю Канади до довгострокової конкурентної переваги. Мета даної програми - «сприяння побудові різноманітного міста, процвітаючого і зручного для мешканців, міста зі зростаючою економікою, що створює високоякісні робочі місця, забезпечує залучення інвестицій і зростання якості життя» [8].

Розробка цієї програми по стратегічному плану «Оттава - 2020» проводилася, починаючи з 2000 року, і передбачала розвиток основних сфер життєдіяльності міста. Серед них слід виділити економічний план, який включає в себе такі напрямки:

· інноваційна Оттава (стратегія стійких генераторів економіки, орієнтована на експортні промислові кластери, від яких вирішальною мірою залежить процвітання Канади);

· Оттава, що обслуговує (економічні стратегії розвитку, спрямовані на розвиток ринкової сфери);

· сільська Оттава (збереження енергійної економіки, розвиток бізнесу в сільській місцевості Оттави).

Досягнення ж довгострокової конкуренції в Канаді реалізується за допомогою досягнення базових завдань за п'ятьма стратегічними напрямами:

1. Інвестування в людей і території (міста), що полягає у збільшенні підтримки інвестиційних проектів у фізичну інфраструктуру та інфраструктуру обслуговування бізнесу, так само як і створення ефективного клімату для поліпшення «людського капіталу».

2. Поширення знань та ідей, в рамках співпраці між державними і приватними дослідницькими центрами, коледжами, університетами з метою досягнення критичної маси поширеного або загального «знання».

3. Організація зв'язку інновацій з ринком, основна мета якого, за висловом розробників стратегії, - залучення науково-дослідних центрів і лабораторій приватного сектору до розробки технології, виготовлення продукту і комерційного виробництва за рахунок розвитку «бізнес-інкубаторів».

4. Зміцнення промислових кластерів та підприємництва, в рамках якого був вироблений і реалізований ряд програм (наприклад, «Партнерство Оттави») щодо стимулювання розвитку та зростання промислових кластерів та розвитку підприємницьких можливостей у цілому [8].

При цьому в Канаді відсутня єдина концепція реалізації кластерної політики на федеральному рівні. Передбачається, що основна роль уряду повинна зводитися до встановлення загальних для економіки правил та надання послуг, а реалізація конкретних кластерних ініціатив може бути доручена адміністраціям провінцій та муніципалітетів.

У той же час кластерна стратегія є частиною національної інноваційної стратегії країни. Координацію даної стратегії здійснює Національна Дослідницька Рада (НІС) - провідне федеральне агентство з науково-дослідного розвитку. Крім Технологічних кластерних ініціатив НІС на федеральному рівні уряд Канади надає підтримку кластерам у реалізації політики щодо залучення інвестицій, сприяння у реалізації продукції компаній на зовнішніх ринках, регулювання ринку робочої сили, інвестування в перспективні наукові дослідження та розробки, створення освітніх програм, захисту інтелектуальної власності та т.д.

5. Просування Оттави на міжнародну арену, що полягає в організації спільних зусиль зі стратегічного маркетингового просування Оттави і регіону в цілому як центру рекреаційного та ділового туризму на світовий ринок і створення певного іміджу провінції.

Крім цього, канадський досвід цікавий ще й тим, що в даній країні на практиці вдалося перейти від інвестиційної стадії розвитку конкурентоспроможності до інноваційної. При цьому стратегії стимулювання інновацій, хоч і розроблені на національному рівні, реалізуються на регіональній основі. З прийняттям національної інноваційної програми можна говорити про поглиблення процесу «регіоналізації», оскільки один з основних напрямків інноваційної діяльності полягає у розвитку науково-технічного потенціалу окремих канадських спільнот і поселень (community level). Така політика, спрямована на мотивування інноваційного процесу в регіонах на місцевому рівні є надзвичайно важливою для розвитку регіонів Канади.

У цілому основними уроками канадського досвіду в галузі підвищення регіональної конкурентоспроможності є комплексність розроблених програм, націленість їх на ключові моменти - людський капітал, інновації, показники бізнес-середовища в цілому і уникнення «неприродних» інвестицій у «неприродні» цілі та проекти.

Висновки. Таким чином, проведений аналіз досвіду зарубіжних країн надає можливість зробити наступні висновки щодо основних концепцій підвищення конкурентоспроможності регіону:

1. Досвід регіональної політики Ірландії свідчить, що епіцентром зародження конкурентоспроможності суб'єктів господарювання є регіональна середовище. Шлях підвищення регіональної конкурентоспроможності лежить в переорієнтації національної економіки на інноваційний шлях розвитку. При цьому економічний потенціал регіону закладається на базі підвищенні привабливості бізнес-клімату та утриманні конкурентних переваг у найбільш перспективних інноваційних галузях промисловості.

Аналіз досвіду Фінляндії дозволяє виокремити наступні механізми підвищення регіональної конкурентоспроможності: стимулювання інвестиційної привабливості окремих фірм і територій, розвиток інноваційної інфраструктури та активне інвестування в людський капітал.

3. Підвищення конкурентоспроможності регіону, як засвідчує досвід Канади, перш за все, вимагає реформування регіональної, інвестиційної, інноваційної політики, законодавчої бази, а також форм і методів контролю і оцінки такого реформування.