Завдяки чому ввійшов у історію ассірійський правитель Ашшурбанапал?

Ассурбаніпал) 668 - 635 рр.. до н. е..

- Останній великий ассірійський цар, творець однієї з найбільш визначних бібліотек старовини. Через 20 років після його смерті Ассирія була розгромлена і назавжди перестала існувати. Син грізного царя Асархаддона (Асаргаддона), спочатку не готувався на царський престол, царем повинен був стати його молодший зведений брат. Ашшурбаніпала був відданий на виховання жерцям, які змалку вчили його мистецтву клинопису і читання ассиро-вавилонських і шумерських текстів. Він вивчав науки свого часу, вирішував завдання з множенням і діленням... Проте в 668 р. до н.е. Ашшурбаніпала все-таки став на престол Ассирії. Це був перший і останній її грамотний цар.

Знайомство з військово-історичними творами, хроніками царів, літературою Ассирії, Вавилонії і Шумера розширило його кругозір, прищепило любов до знань, а виховання під керівництвом жерців витончив його розум, виростило підступність і злопам'ятність. У своєму житті і державній політиці він керувався правилом, яке пізніше у римлян стало відомо як "розділяй і володарюй".

Столицею Ассирії була Ніневія, розташована на березі р.. Тигра. Там же, природно, розташовувався і палац царя. За велінням Ашшурбаніпала писарі знімали копії з глиняних "книг", що зберігалися в бібліотеках і храмах Вавилону, інших центрах стародавньої культури Межиріччя (які, в свою чергу, збирали їх протягом сторіч). Потім "книги" звірялися і на них ставився штамп "За давнім оригіналу списано і звірено". Якщо текст був нерозбірливий, писали: "стерто", "не знаю". Таблички звозилися в палац - таким чином, була зібрана величезна бібліотека, що налічує кілька десятків тисяч одиниць зберігання (до наших днів дійшло приблизно 30 тис. табличок). Однак, найдавніша (відома нині) бібліотека була заснована ще раніше - царем Тіглатпаласара 1 (1114-1076 рр.. До н.е.).

Деякі "книги" складалися з кількох "листів" - табличок однакового розміру. На кожному аркуші стояв його номер, було написано назву книги, яким служили початкові слова першої таблички. "Книги" в бібліотеці збиралися по галузях знань. А щоб знайти потрібну книгу, зверталися до "каталогами", де вказувалося назву книги, число рядків на табличці, нарешті, кімната і полиця, на якій вона зберігалася. Таблички однієї книги знаходилися в окремому дерев'яному ящику. Крім того, вже тоді здогадалися на кожну книгу ставити бібліотечний штамп "Палац Ашшурбаніпала, царя всесвіту, царя Ассирії".

У Ніневійской бібліотеці збирали і зберігали самі різні документи: закони, купчі, донесення, контракти, накази, скарги, карти, плани земельних ділянок із зазначенням їх площ, довідкові таблиці з математики (множення, ділення, піднесення до степеня, добування квадратного кореня...), хроніки, звіти про будівництво будівель та каналів, повідомлення астрономів, книги з хімії (наприклад, як спорудити плавильну піч і виготовити емаль різних кольорів). Серед них були таблички і з записом музики. Глиняні листи зберігалися (і пересилалися) в глиняних ж "конвертах", перед читанням конверт доводилося розбивати. З листів Ашшурбаніпала знімали копії, на них писали ім'я гінця, якому було довірено доставити донесення.

Зберігалися в бібліотеці і друку-штампи, одним натиском яких відтворювали цілу "сторінку" - 1 сторону глиняної таблички - для виготовлення великої кількості копій з якого-небудь циркуляра або указу. Застосовувалися також штампи не тільки для "друкування" книг, а й для отримання відбитків на глазурованих облицювальних цеглі, циліндри-печатки зі складними малюнками. З особливою ретельністю Ашшурбаніпала збирав у бібліотеці медичні книги, особливо із записом заклинань від хвороб, а також з описом лікарських трав, деякі з них застосовують і зараз. Багато зберігалося шумеро-ассірійських словників, збірників граматичних правил, прикладів і вправ.

Усього в бібліотеці зберігалося приблизно 700 творів, з них 200 припадає на літературні твори. Різні міфи, легенди, перекази древніх шумерів (зокрема, міфи про потоп, про космічних прибульців), вавілоняниассирійців стали відомі завдяки бібліотеці Ашшурбаніпала. Саме в ній збереглося найдавніше літературний твір світу, шумерський епос про Гільгамеша (бл. 2400 р. до н.е.), потім переведений на ассірійської-вавілонський мову. Записаний він був у віршах на 12 глиняних табличках. Епос "Про все бувалому" зробив величезний вплив на всю світову літературу. Дослідники знайшли аналогії з ним не тільки в давньогрецьких і давньоримських оповідях, але і в скандинавських сагах, індійському епосі, міфології Будди і Магомета

Значення "глиняних книг" для історії культури, науки величезне, його не можна переоцінити. Це розумів і сам Ашшурбаніпала, який писав: "Я велів накреслити на плитах славні письмена, твори книжкового мистецтва, яких не вивчав жоден з моїх попередників, я зібрав письмена в палаці моєму, я розділив їх на розділи, і я, цар людей, улюбленець богів, я вмію навіть читати їх ". Крім того, бібліотека царського палацу була, ймовірно, публічною (для правлячої адміністрації). Ось слова Ашшурбаніпала: "Це клинописное лист, прояв бога Набу, бога вищої місії. Я його написав на табличках, я пронумерував їх, я привів у порядок їх, я помістив їх у своєму палаці для повчання моїх підданих"

Виготовлення папірусу

При виготовленні писального матеріалу стебла папірусу очищали від кори, серцевину розрізали вздовж на тонкі смужки. Отримані смужки розкладали внахлест на рівній поверхні. На них викладали під прямим кутом ще один шар смужок і поміщали під великий гладкий камінь, а потім залишали під палючим сонцем. Після сушіння лист папірусу відбивали молотком і вигладжує. Потім отримані листи папірусу приклеювали один до одного, передній з них називався протоколон (грец. προτόκολλον). Листи в остаточній формі мали вигляд довгих стрічок і тому зберігалися в свитках (а в більш пізній час - з'єднувалися в книги (лат. codex)). Сторона, на якій волокна йшли горизонтально, була лицьовою (лат. recto).

Коли основний текст ставав непотрібний, зворотна сторона могла бути, наприклад, використана для запису літературних творів (часто, втім, непотрібний текст просто змивали). У Стародавньому Єгипті папірус з'явилися ще в додинастичний епоху, ймовірно, одночасно з винаходом письма. На папірусах писали скорописом, спочатку ієратичне листом, а в I тис. до н. е.. - Демотичним. Для запису сакральних текстів використовувалися курсивні єгипетські ієрогліфи. Крім того, на папірус могли наноситися зображення (відомі приклади: Туринський еротичний папірус і віньєтки Книги мертвих).

6. Найдавніші рукописні книги

Писемність на східнослов'янських землях існувала задовго до прийняття християнства. Матеріалом для письма у Київській Русі був дорогий пергамент. Рукописи оздоблювали різними орнаментами. Зшиті рукописи оправляли у книги. Це були дерев'яні дощечки, які обтягували або дорогою тканиною, або пергаментом, або інкрустували сріблом чи золотом.

Основою мови Київської Русі була жива давньоруська мова.

Найдавнішими рукописними пам'ятками є Остромирове Євангеліє, Початковий літопис, «Повість временних літ», «Київський літопис», «Поученіє Володимира Мономаха», «Слово о законе и благодати» Іларіона, а також «Слово о полку Ігоревім».

Слід згадати Нестора-літописця, видатного давньоруського письменника, який об'єднав усі попередні літописи, відредагував і доповнив новими матеріалами про початок Русі, показав її місце в історії світу: «Се повести временних лет, откуда есть пошла Русская земля, кто в Киев нача первые княжити и откуда Русская земля стала есть». Особливо докладно Нестор розповідає про східнослов'янські племена, їхні закони і звичаї, розкриває загальноруський патріотизм у класовій боротьбі. Важливо те, що дізнаємося з «Повісті временних літ» про початок слов'янської писемності (основоположники Кирило і Мефодій), про піклування Ярослава Мудрого освітою, культурою, будівельною справою...

Отже, ця пам'ятка розкриває перед нами тривалий період історії Давньої Русі.

Київський літопис був продовженням традицій «Повісті временних літ». За хронологією були об'єднані у повні цикли повісті та оповідання про життя, злочини і смерті князів. Мабуть, головне те, що народ виступає тут могутньою патріотичною силою, визначає суспільне і політичне життя держави.

Важливим явищем була поява циклу творів під назвою «Поученіє» Володимира Мономаха. Дітей він повчав жити за законами християнської моралі: слухатися старших; дбати про тих, хто потребує допомоги; щоб слово не розходилося із ділами; не вести розпутне життя; переборювати лінощі, бо вони гублять людину; знати 5 мов. На основі власного життя він застерігав дітей від нерозважливих вчинків.

Вагомий внесок у розвиток ораторського мистецтва вніс київський митрополит Іларіон своїм твором «Слово про закон і благодать». По суті це церковно-політичний трактат, який був написаний під час війни Русі із Візантією. Автор говорить про обшир християнської віри і тим самим створює власну патріотичну версію всесвітньої історії, вказуючи на місце Русі в ній.

Звичайно ж, оригінальною пам'яткою є «Слово о полку Ігоревім». Це найвеличніший твір світового героїчного епосу. Автор не відомий, але це людина рідкісного поетичного таланту, бо створив шедевр про боротьбу русичів із половцями. Основна ідея твору — заклик руських князів до об'єднання, бо тільки спільними силами можна здолати ворога, захистивши цим свою Батьківщину.

Усі ці твори є гідним внеском у скарбницю світової духовної культури.

(Біблія – як найдавніша писемна пам’ятка.)

«Велесова книга» — найдавніша літературно-історична пам’ятка прадавніх українців

«Велесова книга» — унікальна й незвичайна знахідка для українських читачів. Щоправда, за кордоном фахівці й любителі роздумують над загадковою книгою з «дощечок» уже з півстоліття.

Творчість Овідія

Овідійвиховувався в атмосферіімперіїОктавіанаАвґуста, коли по закінченнюгромадянськихвоєннадзвичайнозрослазаможністьіталійськихземлевласників. Поет відобразив у своїйтворчостіідеологіювершницького стану, щодосяг в той час свогонайвищогоекономічногорозвитку. Соціальна та філософська проблематика, характерна для попередньоголітературногопокоління (Вергілій, Горацій), Овідієвічужа. В йоготворчостіпереважаютьеротичні теми, в якихголовним є не гибокіпочуття, а дотепнаіронічнагратрадиційнимилітературними мотивами, з постійнимипереспівами як попередників, так і самого себе. Твори Овідіявідрізняютьсявіртуозноюлегкістю і гибкістю стилю, якимвінволодівдосконало.

Блискучійпоетичний дебют Овідія ("Любовніелегії") пов'язаний з еротичноюелегією, поширеним жанром в його час. В цьомужанрівідбилисянастроїсередніхверствсуспільства, якіпориналивідсуспільноїдіяльності в сферу особистогожиття. Поет згадуєсвоїхпопередників - Корнелія Галла, АльбіяТібулла та Секста Проперція; однаквін не бувлишенаслідувачем, своїелегіївінскладає в цілкоміншійтональності, грайливого, часом легковажноготрактування теми кохання. Публічнідекламації "Любовнихелегій" відразу принесли їхавторовізагальневизнання. Несподіваноелегіїотрималиполітичнузабарвленність, коли поет полемізувавпротитенденційОктавіанаАвґустазаконодавчим шляхом відновитисуворістьсімейнихзвичаїв. Нову форму для варіаціїелегії поет створює в збірці "Героїди", де у виглядіскарженьміфічнихгероїнь на своїхкоханців та чоловіків, з якими вони були в розлуці, майстернорозкриваєтьсяпсихологіяокремихгероїнь. Овідійберематеріал з трагедійЕвріпіда та творівеліністичноїлітератури й мистецтва, протеміфологічніобразимодернізує, зберігаючилишетрадиційніімена та ситуації.

Присвятившилюбовнійелегіїмайже десять років, Овідійвикінчує три книги дидактичноїпоеми "Наука кохання", щоміститьпрактичніпоради для закоханих, й "Засобивідкохання". Елегіїнаписані в іронічно-повчальномутоні у витонченійриторичнійтехніцісвоєюкомпозицієюпародіюютьнауковітрактати. Поет не приховувавсвогозверхньогоставлення до офіційногопрославляннястародавніхчеснот. Сутопрактичнимтвором "Про косметику", Овідійпідвівпідсумоксвоїйдіяльності як поеталюбові і звернувся до більшсерйозних тем.