П'ять стовпів ісламу

Вже у ранній період розвитку мусульманської общини склалось уявлення про п'ять "стовпів" ісламського віровчення. Це: 1) аш-шахада — сповідання віри; 2) ас-салат — молитва; 3) ас-саум — піст; 4) аз-закат — податок на користь бідних; 5) ал-хаджж — паломництво.

Догматика

Мусульмани називають Бога Аллахом — це ім'я було відоме й раніше як ім'я одного з найвищих божеств аравійського пантеону. Символ віри ісламу (саме шахада) дуже короткий: "Немає ніякого Бога, крім Аллаха, і Мухаммад — його посланець!" Аллах — єдиний та одноосібний бог, творець світу і господар Судного дня. Навіть християнську Трійцю мусульмани відкидають як політеїзм, проголошуючи: "Он — Аллах — един, Аллах, вечный; не родил и не был рожден, и не был Ему равным ни один!" (Коран, 112). Аллах має владу над усіма своїми творіннями та піклується про них. Щодо людей він милостивий, милосердний, такий, що все прощає. У відповідь люди повинні, усвідомлюючи могутність та велич Аллаха, цілком підкоряти себе йому, бути богобоязливими, благочестивими, у всьому покладатись на його волю та милість.

Взагалі ісламу дуже притаманний фаталізм, віра у визначеність наперед усіх дій людини та її долі. Проте одночасно підкреслюється, що людина є сама відповідальною за свої дії, насамперед неправедні, тому на суді Аллаха кожен отримає своє залежно від того, що він зробив за своє життя.

Основні догмати ісламу складались поступово, та й досі в них є розбіжності між різними напрямками мусульманства. Взагалі цих догматів п'ять: 1) вчення про єдинобожжя; 2) віра у божу справедливість та правосуддя Аллаха; 3) визнання пророчої місії Мухаммада та пророків, що йому передували; 4) віра у воскресіння, Судний день та потойбічний світ; 5) вчення про верховну владу (імамат-халіфат). Перші чотири догмати спільні для всіх мусульман. Питання про верховну владу — головний предмет розбіжностей між різними течіями.

Салат (намаз) — ісламська молитва, ритуал якої строго затверджений. Вона повинна виконуватись п'ять разів на добу та пов'язана із ритуальним очищенням, відповідним порядком рухів та молитовних формул. її необхідно здійснювати обличчям до мусульманської святині — Кааби (цей напрямок зветься кібла). Молитву можна здійснювати як індивідуально, так і колективно. Особливим, святковим днем, коли усі мусульмани збираються до мечеті на полуденну молитву та проповідь, є п'ятниця. Обов'язок знаходження на спільній п'ятничній молитві вплинув на архітектуру — з'явились спеціальні соборні мечеті великого розміру.

Мечеть займає особливе місце в житті мусульманського суспільства, вона є не тільки молитовною, а й суспільною будівлею. Раніше тут зберігалась казна, провадився мусульманський суд, спливало культурне життя, міг навіть провести ніч іноземець.

Квартальні мечеті були справжніми чоловічими клубами (жінки повинні були молитись або в частині за огорожею, або в спеціально ізольованих галереях). Зараз мечеті значною мірою звільнені від суспільно-політичних функцій, хоча іслам так і не сформував уявлення про святість цієї будівлі та обряду її освячення. Але для перебування у мечеті віруючий має бути ритуально чистим, одягнутим у кращий одяг, не розмовляти голосно та при вході роззуватися.

Саум (ураза) — мусульманський піст — полягає в повному утриманні протягом світлого часу доби від приймання їжі, напоїв, тютюну, виконання шлюбних обов'язків і т.ін. З настанням темряви обмеження відміняються, але забороняється надмірність. Піст є обов'язковим для усіх дорослих мусульман протягом святого місяця рамадану. Є також різні індивідуальні та добровільні пости.

Закат — податок на користь мусульман, що потребують допомоги, своєрідна милостиня. Розміри цього податку, правила його стягнення та категорії осіб, що мають право на отримання коштів з нього, також регламентовані.

Хаджж — паломництво до Мекки, яке зобов'язаний, принаймні раз у житті, здійснити кожен мусульманин. Наприкінці життя Мухаммад здійснив паломництво до Мекки, до Кааби, яку він звільнив від язичницьких ідолів. Це кубічної форми кам'яна споруда, розміром 12 на 10 м і висотою 15 м покрита чорними зшитими полотнами, здавна використовувалась як культовий центр. У її східному куті є "чорний камінь" — головний об'єкт поклоніння, символ могутності Аллаха, надісланий ним на Землю. За арабською легендою Каабу започаткували ще Адам та його син Шис (Сіф), а згодом їх відбудували Ібрахім та Ісмаїл, яких іслам вважає першими мусульманами, носіями істинного єдинобожжя

1 в наш час Мекка, де знаходиться Кааба, та Медина, де був похований Мухаммад, є головними місцями паломництва мусульман. Хаджж здійснюється у строго визначені дні мусульманського року — місяць зу-л-хиджа (мусульманський календар відповідає місячному року, який є коротшим за сонячний на декілька днів, тому дні хаджу та інших мусульманських свят увесь час зміщуються відносно нашого календаря). Він супроводжується різними обрядами та ритуалами, а завершується найбільшим мусульманським святом жертвопринесення. Зараз хаджж відіграє важливу роль — не тільки релігійну, а й суспільно-політичну (форма єдності мусульманського світу, час зустрічей лідерів ісламських держав тощо).

Шаріат Як бачимо, чотири з п'яти "стовпів" ісламського віровчення містять моральні та обрядові правила, що відображають підвищену увагу цієї релігії до обрядовості та норм релігійного життя. Це визначило переважаючий розвиток ісламського права порівняно із догматикою. Мусульманське право — шаріат — складається з комплексу правил, що містяться у Корані та суні, а також вироблені багатовіковою практикою ісламських богословських шкіл. Вони визначають переконання, формують моральні цінності та релігійну совість віруючих, а також визначають конкретні норми права. Правосуддя на основі норм шаріату здійснюють мусульманські судді-чиновники — каді.

У більшості ісламських країн і зараз зберігаються шаріатські суди, в чинності яких знаходяться справи, що відносяться до ритуального, родинного, приватного, частково й до карного права. За нормами шаріату виконуються тілесні кари (наприклад, биття ціпками по п'ятах) в Пакистані, Судані, аравійських монархіях; широко використовується смертна кара, наприклад, в Ірані — за подружню невірність, проституцію, негідне життя на землі, незгоду з Богом, чотирикратне порушення посту, неодноразове вживання алкогольних напоїв, гомосексуалізм тощо.

Значне місце в шаріаті відіграють певні заборони (харам). Так, у їжі безумовно заборонені свинина та кров, м'ясо падалі, м'ясо тварин, що забиті без відповідного ритуалу. Заборонені напої, що призводять до сп'яніння, але ця заборона м'яка, різко засуджується лише цілеспрямоване та надмірне вживання. Ретельно розроблений мусульманським правом сімейно-шлюбний ритуал. До речі, Коран дозволяє мусульманину мати чотирьох дружин — тільки б він мав змогу їх утримувати. Жінки мають окреме приміщення в будинку (гарем), де не мають права знаходитись сторонні. Так само в мечетях жінки допускаються до молитви в відгородженій частині або в ізольованих галереях. Вони повинні носити особливий одяг — хіджаб (чадра, паранджа), яка приховує їхнє обличчя і фігуру.

Головними мусульманськими святами є курбан-байрам — свято жертвопринесення, пов'язане з хаджжем; ураза-байрам — свято розговіння, пов'язане з закінченням місячного посту рамадану; мавлюд — свято дня народження пророка Мухам мала. Як родинне свято розглядається також обряд ритуального обрізання (суннет) немовлят чоловічої статі

Догматика ісламу

Догматика ісламу дуже проста. Мусульманин повинен твердо вірити, що є тільки один Бог – Аллах; що Мухаммед був його посланником-пророком; що до нього Бог надсилав людям й інших пророків – це біблійні Адам, Ной, Авраам, Мойсей, християнський Іісус, але Мухаммед вище за них; що існують янголи та злі духи (джинни; вони прийшли в іслам із давньоарабських вірувань і не завжди можуть бути злими, вони також знаходяться під владою Бога і виконують його волю); що в останній день світу мертві воскреснуть і всі отримають по заслугам за свох діла: праведні, ті, що шанують Бога, будуть насолоджуватись в раю, а грішні та невірні горіти в геєнні; і накінець, що існує божественне приречення, бо Аллах кожній людині вже назначив її долю.

Аллах зображується в Корані як істота з чисто людськими моральними якостями, але в найвищому ступені. Він то гнівається на людей, то вибачає їх, одних любить, інших ненавидить. Як і іудейський та тристиянський Боги, Аллах вже заздалегідь призначає одних людей до праведного життя і майбутнього блаженства, інших – до гріхів та загробних мук. Тим не менш в Корані, як і в Євангелії, Бог часто іменується милостивим, добрим тощо. Найважливіші якості Аллаха – це його могутність та велич. Тому найважливіший догматичний і моральний припис в Корані – це вимога повної та безперечної покірності людини волі Аллаха.

Обрядові заповіді іслама зводяться до наступного: обов`язкова п`тиразова молитва кожен день в певні години (намаз); обов`язкове омовіння перед молитвою і в інших випадках; податок (занят) на користь бідних; обряд обрізання (сенегат); один раз на рік – місячний піст (ураза, в десятому місяці – рамазані); паломництво (хадж) в священне місто Мекку, яке правовірний мусульманим має по можливості виконати хоч один раз в житті (якщо він не хворий і має кошти здійснити обряд). Окрім намазу існують і інші види спілкування мусульман з Богом, дуа – молитва, що містить якесь конкретне прохання до Аллаха; маулід - подячна або поминальна молитва, нічні молитви під час посту.

Кожен із цих приписів, не зважаючи на те, що вони самі по собі не є такими вже тяжкими та нездійсненними, може бути не виконаним або послабленим у скрутних випадках. Вода для омовіння може бути замінена піском, пилом; дотримання посту не є обов`язковим для хворих, для мандрівників, для тих, хто бере участь у бойових діях; вони можуть і повинні відпоститися пізніше ту ж саму кількість днів або сплатити певну сумму грошей (чи роздати їх жебракам). Доречі, мусульманський піст, на відміну від християнського, полягає в повному утриманні від будь-якої їжи та напоїв від сходу до заходу сонця, але в інший час можна їсти і пити будь-що і поринати у будь-які задоволення.

Ящо говорити більше про мусульманський піст (рамазан, рамадан), то під час посту потрібно також утримуватись від усього, що може приносити задоволення. Заборонено й процедури пов‘язані з веденням в організмі лікувальних препаратів, уколів. Шаріат стверджує, як піст буде порушено, якщо злизнути хоч крапельку одну, що випадково впала на губу, або, зануривши голову у воду, рятуючись від перегрівання. Статеве збудження та дотик до жінки теж роблять піст недійсним. Крім тілесного посту, потрібне й моральне утримання: негоже сваритися, обманювати, зводити наклепи. Серед найтяжчих гріхів – блюзнірство, осуд Мухамеда, образа духовної особи, які роблять піст недійсними і вимагають подвійного відшкодування. Щодня під час посту перед сніданком мусульманин повинен промовити сакраментальну формулу (нійа), заявивши про намір постити й благати Аллаха благословити його в цьому. Без цього піст недійсний. У вільний час потрібно читати Коран. У мечетях вдень і ввечері мулли читають проповідь. Колективно нічною молитвою відзначається ніч з 26 на 27 рамадана – ніч коли згідно з віровченням, з неба Мухаммеду зійшов Коран.

Іншими обрядовими діями є шлюб, поховання померлих та деякі свята.

Ніках (шлюб) - дуже важливий обряд ужитті мусульманина. Молодят вінчає один із служителів ісламу. Найчастіше він читає четверту суру Корану, де викладено головні положення ісламу про місце, права та обов‘язки жінки в сім‘ї та суспільстві.

Джишор (поховання померлих) - зберіг багато філософських звичаїв. Поспішайте ховати своїх померлих, - казав, згідно з легендою Мухаммед. – Вони скоріше досягнуть вічного блаженства, якщо були праведними на землі. Якщо мали гріхи, тим швидше віддалімося від них: осудження гріхів в полум‘ї пекла. Мусульманина ховають протягом 24 годин від моменту смерті. Його обмивають, натирають розчином камфори, загортають у саван з білого полотна і несуть головою вперед на цвинтар. Перед похованням мусульманин читає молитву. Пам‘ятників на гробі не ставиться, лише невеликий чотирикутний стовп.

Сенегат (обряд обрізання). В ісламі існує обряд обрізання. Хлопчик має бути підрізаний від семи днів до 15 років. Але найчастіше обрізання роблять у 7-8 років, приурочуючи це до початку шкільних занять. Ритуальне обрізання (сезккет) в ісламі відноситься до установлено залучених з пулотів стародавньої Аравії. Виник цей обряд у первісному суспільстві, як один з присвячених обрядів, якими знаменувався перехід юнака до старшої вікової групи роду. Подібні мученицькі обряди (не тільки обрізання, а й вибивання зубів та інші тілесні ушкодження), пов‘язані з випробуванням мужності юнаків, існували у стародавніх арабів. Обрізання передує підстригання волосся, перевірка на знання головних толитів. Хлопчика одягають у святковим постом зі стрічкою через плече, на якій написано «мамулах»(це те, що побажав Аллах). Його садовлять верхи коня, верблюда, у вірк обрізання – велике сімейне свято.

Мірадж (свято вознесіння на пророка на небо) відмічається за мусульманським календарем у місяць реджеб. Мірадж встановлено в ранньому середньовіччі, коли після закріплення влади халідів у Палестині, в ісламі був прищеплений культ Єрусалима (Аль - Куде) та його «святих місць».

Одним із приписів мусульманської релігії є джихад – священна війна за віру. Це досить зрозуміло, якщо згадати, що саме мусульманський рух виник через потребу арабів в об`єднанні і в здобутті нових земель. В Корані цей припис викладений ясно: протягом восьми місяців на рік (бо чотири місяці вважаються «забороненими») потрібно воювати з багатобожниками, з невірними, винищувати їх, захоплювати їх майно. В цьому яскраво проявились фанатизм і нетерпимість до іновірців, які властиві ісламу навіть в більшому ступені, ніж іншим світовим релігіям. Але пізніше і мусульманські богослови, і світські вчені по-різному тлумачили заповідь джихаду. Дійсно, в Корані ми можемо побачити деяку відміннясть між ставленням до прихильників різних немусульманських релігій. До багатобожників, тобто до послідовників племінних та політеїстичних культів, ставлення різко вороже: «О ви, які увірували! Боріться проти тих із невірних, які близькі до вас. І нехай вони знайдуть у вас суворість. І знайте, що Аллах – із богобоязливими!». До людей, які «мають писання», тобто іудеїв та християн, укладачі Корану висловлюють повагу: це і зрозуміло, бо на ідейному грунті цих релігій, на шляху їх спрощення і виросла ідеологія ісламу. Однак в Корані є припис воювати і з тими, «котрим послано писання», - з іудеями та християнами, - «якщо вони не вірують в Аллаха і не підкоряються релігії істини». На практиці в ісламі всіляке розділення між прихильниками релігій було стерто: всі вони розглядались як невірні (джяур), яких потрібно було знищити, підкорити. Під знаменем джихада (газавата) мусульманські лідери не одноразово спонукали до винищувальної війни проти всіх іновірців.

Щодо етики іслама, приписувалося бути справедливим, відплачувати за добро добром, за зло злом, бути щедрим, допомагати бідним тощо.Нездійсненних моральних приписів в ісламі, на відміну від християнства, немає.

В сімейній моралі і в погляді вслама на взаємовідносини гендерів віддзеркалились поняття патріархально-родинного устрою. Жінка – підпорядковане, підлегле створіння, створене Аллахом для задоволення чоловіка. Разом із тим і Корані визнаються і людські та громадянські права жінки: засуджується надмірна жорстокість чоловіка по відношенню до жінки, описуються майнові права жінки – право на придане, на спадок. Коран дещо полегшив становище жінки, якщо порінювати з патріархальним правом арабів.

В ісламі існує низка заборон щодо їжі: не вживати м‘яса померлих тварин, крові, свинини і того, що заколюють без звертання до Аллаха, а також спиртних напоїв. Брати їжу можна тільки правою рукою. Різати хліб теж заборонено його слід тільки ламати.

Іслам також не схвалює чернецтво і категорично відкидає його. Також забороняється робити зображення Бога, а також зображувати живих істот, людину або тварин, щоб не давати приводу до ідолопоклонства.

Характерна особливість мусульманського права релігії в тому, що вона енергійно вникає у всі сторони людського життя людей. І власне сімейне життя віруючих мусульман, і політика, і суд, культурний вклад – все це повинно бути підпорядковано релігійним законам.

В соціальних принципах раннього ісламу знайшов відображення той же патріархально-родинний устрій. Всі мусульмани рівні перед Богом, але майнові відмінності, багатство і бідність визнаються єдиним фактом, який встановлений самим Аллахом. Обов`язковий налог на користь бідних покликаний нібито пом`якшувати майнові протиріччя, однак приватна власність захищається Кораном. Торговий прибуток об`являється законним, але лихварство засуджується: «Аллах дозволив торгівлю, але заборонив лихварство»,що, мабуть, є результатом компромісу між інтересами торгових людей і маси землеробів та кочівників, які страждали від лихварства та кабали. Закабаління за борги заборонено.

Розглядуючи догматику, обрядність, етику раннього ісламу, необхідно відмітити, що в основі цієї ідеології лежить іудейсько-християнський світогляд, але пристосований до більш примітивного суспільного устрою – до родоплемінного побуту арабів. Ідеологія арабів бачиться мені простішою, зрозумілішою для широкої маси віруючий, особливо для кочівників та землеробів Азії; приписи його нескладні та не обтяжливі. Може, саме тому іслам знайшов собі стільки прихильників серед населення Землі.

Різноманітні течії і ісламі Хоча іслам в деякій мірі і поєднував людей на основі спільної релігії, але національні протиріччя в країнах ісламу аж ніяк не зникли, навпаки, вони все загострювались. Це знайшло свій відбиток в різних течіях в мусульманської релігії, в розколах та сектах.

Шиїзм Найбільший (і один з найраніших) розколів був визваний появою шиїзму («шия» по-арабськи – партія, секта). Вважають, що в шиїтському русі проявилось невдоволення і боротьба персів проти завойовників – арабів, тобто, що це була своєрідна релігійна оболонка національного антіарабського руху в Ірані. Це в деякій мірі вірно, але такий характер шиїзм отримав не одразу, а лише пізніше. Все почалося з внутрішньої боротьби серед арабів – з боротьби за владу між наступниками Мухаммеда. Четвертий халіф Алі був кровним родичем пророку, його двоюрідним братом та зятем, прихильники Алі не визнавали законності попередніх халіфів, бо вони просто були не з роду пророка, а були вибрані релігійною общиною, тобро просто узурпували владу. Боротьба за владу набула форми суперечки про спадкоємність влади в халіфаті. Прихильники Алі одержали поразки, Алі був убитим, але його послідовники осіли в Ірані та Іраці, і там шиїзм широко розповсюдився як вираз протесту проти влади Арабського халіфату. За шиїтським переказом, Алі та його сини Хасан і Хусейн померли як мученики за віру. В пам`ять про це шиїти кожен рік справляють траурне свято шахсей-вахсей, коли фанатично налаштовані віруючі завдають собі поранень холодною зброєю, так виражаючи свою релігійну відданість пам`яті мучеників.

Головна мета шиїзму – віра в те, що законними наступниками пророку Мухаммеда – імамами – можуть бути тільки його родичі-нащадки, а вибрані общиною халіфи є незаконними. У зв`язку з цим шиїти заперечують сунну, яка була складена при перших халіфах. Але шиїзм не залишився єдиним, у ньому також виникли різні течії. Панівною стала течія, яка визнавала одиннадцять законних імамів-нащадків Алі; дванадцятий імам нібито ще в ІХ столітті таємничо зник і десь знаходиться невидимо, але він повинен в кінці часів з`явитись як спаситель – махді. Ця найбільш розповсюджена в шиїзмі течія особливо закріпилась в Ірані і з початку XVI століття (про династії Сефевидів) стала там офіційною державною релігією.

Суннізм На відміну від шиїтського напрямку, ортодоксальний іслам, який охопив більшість мусульман світу, називається суннізмом: прихильники його визнають законність сунн. Суннізм також розділився на відгалуження та секти. В VIII-IX ст. в ньому виникло мутазілітська течія. Мутазіліти намагались витлумачити мусульманське віровчення раціонально, доводили «справедливість» Бога, присутність свободної волі у людини, визнавали Коран книгою, написаною людьми, а не створеної Богом. Мутазилітів підтримували деякі халіфи, які шукали в цій секті опору для своєї влади. Але скоро (кінець ІХ століття) реакційне фанатичне духовенство взяло верх в халіфаті і мутазилітів почали переслідувати. Укріпилось вчення про вічність, «нествореність» Корана. Однак ідеї мутазилітів залишили слід і на подальшому розвитку мусульманського Богослов`я.

В VII-IX ст.в правовірному мусульманському Богослов`ї склалося чотири школи: ханіфітів, шафіїтів, маликітів і ханбалітів (за іменами їх засновників). Остання із цих шкіл була проникнута духом крайнього фанатизму, буквального тлумачення релігіозних догматів; вона укріпилась серед відсталого бедуїнського населення Аравії; близькою до неї була школа маликітів, яка стала панівною в Північній Африці. Інші дві школи, які розповсюдились в більш культурних областях мусульманського світу, допускали більш вільне тлумачення вчення. Особливої взаємної відчудженості і ворогування між прихильниками цих чотирьох шкіл немає.

Суфізм В тих же VII-X ст. в ісламі виникла містична, напівчернеча течія суфізму (від слова «суфі» - груба вовняна тканина). Вона зародилась в шиїзмі, але проникла також і в середовище суннітів. В суфійському віровченні не надавали великого значення зовнішній обрядовості, а шукали істинного богопізнання, містичного злиття з божеством. Деякі суфії доходили до пантеістичного світогляду (Бог – у всьому світі, весь світ – це прояв або емансипація Бога) і тим самим віддалялись від грубо антропоморфної уяви про Аллаха, яка подана в Корані. Містико-пантеїстична течія суфізму спочатку була піддана гонінням з боку мусульманських фанатиків-ортодоксів, але поступово обидві сторони пішли на поступки. Послідовники суфійського вчення почали створювати ордена мандруючих монахів – дервишів – на чолі в шейхами або ішанами. Ці ордена були визнані законними і у суннітів, і у шиїтів. Дервіші, хоча вони і давали чернечої обітниці бідності, але в реальності скоро ставали шарлатанами, які обманували та дурили народ; керівники ж дервішів, ішани, в свою чергу оббирали своїх послушників – мюридів. Деякі дервиські ордена застосовують в своїх молебствіях так звані зікри – екстатичні пляски і інші чисто шаманські методи спілкування з божеством. Надається великого значення містичному вигуку «Ху!».

Таріката З суфізмом був історично пов`язаний рух таріката. Це поняття спочатку означало благочестивий шлях життя для спілкування з Богом (слово «тарікат» арабською – шлях). Але пізніше тарікатом почали називати вчення фанатиків, які проповідувли священну війну проти християн і інших невірних. Бойову силу таріката складають мюриди – послушники, які сліпо підкоряються своєму мюршиду – духовному наставнику.

Ваххабітизм В новий час ускладнення соціально-економічних і політичних умов викликало появу нових сект в ісламі. Серед бедуїнів Аравії в XVIII ст. виникла течія ваххабітів (послідовників Муххамеда ібн Абдель Ваххаба), в якому відобразився стихійний протест проти багатства і розкоші міських купців і багатіїв. Ваххабіти, продовжуючи традиції суворої ханбалітської школи, вимагали повернення до патріархальної простоти життя перших віків ісламу, строгого виконання обрядів і заборон, знищення розкоші, боролись з європейськими культурними впливами, не визнавали культа святих, поклонялись тільки одному Богу. Після жорстокої боротьби з супротивниками ваххабіти до початка ХХ століття одержали перемогу в країні Неджд (Внутрішня Аравія), а потім підкорили собі Хіджас з містам Меккою та Мединою. В країні Саудівська Аравія, яка об`єднала в собі обидві області, ваххабітизм став панівною релігією.

Бабистський рух Релігійну оболонку прийняло і масове невдоволення міської бідноти і селян Персії на початку ХІХ століття. Їх ідейним ватажком виступив Мохаммед Алі, за прізвиськом «Баб» («врата» в сенсі посередника між людьми і Богом). Рух отримав назву бабістського. Баб проповідував рівність і братерство усіх людей, але, звичайно, тільки мусульман. Баб об`явив себе наступником пророка, який призваний сповістити людям новий закон. Вчення Баба було повне містичних уявлень і близько до пантеїзму. Рух бабистів, який широко розповсюдився в народних масах, був жорстоко подавлений владою, ватажки були суворо покарані. Однак рух мав своїх продовжувачів, хоча він і був позбавлений бойового настрою. Один з послідовників Баба – Мірза Хусейн Алі, який отримав прізвисько «Бехаулла», значно змінив бабістське вчення. Він також проповідував рівність всіх людей, право людей на плоди землі тощо. Але він не визнавав насильства, відкритої боротьби, проголошував любов, прощення, в цьому, мабуть, був відбиток християнських ідей. Мусульманські догмати і правові норми у Бехауллі були піддані пом`якшенню. По імені проповідника нове вченна стало називатись бехаїзмом. Воно же не відповідало настроям народних мас і розповсюджувалось більше в інтеллігентському середовищі. Бехаїзм, як витончена, реформована, модернізована редакція ісламу, найшла собі послідовників навіть у Західній Європі та в Америці.