Сучасні уявлення про шкіряну сировину та шкіри)

Тема 4. Шкіряна сировина і шкіри

Як об’єкт торгівлі шкірсировина ((ШС) сьогодні включає 2 групи сировинних товарів, різних за ступенем обробки:

- відокремлений від туші і законсервований певним способом шкірний покрив тварин (власне шкури); консервація шкур повинна бути здійснена не пізніше 2-3 год після знімання з туші для запобігання псуванню мікроорганізмами та автолітичними процесами (посмертними змінами під дією ферментів);

- шкури, піддані певній первинній обробці (міздріння, знешерстювання, зоління, піддублювання тощо), яка забезпечує можливість тривалого зберігання до перероблення у шкіру, але не дозволяє використання її для виготовлення ужиткових товарів (шкіряний напівфабрикат).

Використання шкур тварин людиною практично дорівнює тривалості існування людства: наскельні малюнки первісних людей свідчать про використання шкур впольованих тварин для захисту тіла людини від несприятливих умов довкілля. Цивілізоване використання шкур починається з винайденням способів перероблення шкур у шкіру і налічує понад 9000 р; практично стільки ж існує обмін, а потім і торгівля шкурами і, пізніше, шкірами. На території сучасної України високорозвинене (як на ті часи) перероблення шкур існувало у IX ст, а шкіри (сириця, сап’ян) і вироби з шкір (збруя, взуття, військове спорядження, прикраси тощо) вважалися настільки цінними, що були предметом обміну з сусідніми державами (Ярославна, у якості приданого у Францію везла саме шкіри та хутро).

Шкурою називають шкірний покрив тварин, відокремлений від туші; шкірою - продукт переробки дерми шкури, який має волокнисту структуру шкури і змінені за потребою хімічні та фізичні властивості волокон. Вироблення шкіри включає операції підготовчі, дубильні, післядубильні і обробка, для правильного проведення яких і отримання однорідного за властивостями шкіри, шкури підбирають у виробничі партії за масою і способом консервування. Вироблення якісної шкіри неможливе без знання будови, хімічного складу і властивостей шкури. Найціннішою ШС є шкури великої рогатої худоби (ВРХ), коней, кіз, овець, свиней (із шкур диких, морських тварин і рептилій, використовують лише придатні для переробки на шкіру. Свіжа (парна) шкура містить 28-30 % білків, 55-75 % води, 0,5-1,5 % жирів і жироподібних речовин, 0,3-1,0 % мінеральних речовин і 0,2-0,6 % вуглеводів. Будова шкури та її властивості різні і у різних тварин, і на різних ділянках шкури, однієї тварини, що впливає на властивості шкіри. Шкури тварин мають волосяний покрив; на їх поперечному перерізі розрізняють 3 шари: епідерміс (зовнішній шар, займає 1-5% товщини шкури, складається із білка каротину, видаляється чи зберігається відповідно при переробленні шкур на шкіри чи хутро) дерму (основний шар шкури для отримання шкіри; формується колагеновими, еласти­новими і ретикуліновими переплетеними у жмутики волокнами), підшкірну клітковину (міздру, у якій є кровоносні судини, нервові і м'язові волокна, білкові і жирові клітини, жирові прошарки; при виробленні шкір – видаляється).

Основним елементом дерми є волокна колагену, яких шкіра містить 80-95%. Макромолекула колагену складається з амінокислот, з'єднаних поліпептидним зв'язком (-СО-NН-). Основна властивість колагену - спроможність вступати в реак­цію з дубителями і утворювати шкіру.

Залежно від того, яку ділянку тіла тварини вкриває шкура, вона по-різному формується і має різні властивості. У ВРХ на спині товщина шкури більша, на череві має меншу товщину, передня частина шкури, особливо на шиї, залежно від віку тварин, має зморшки різної глибини, є потовщеною, але пухкою. Ділянки шкури, які істотно відрізняються за властивостями називаються топографічними. Різниця між ділянками посилюється з віком тварин, особливо у шкур ВРХ, коней і сви­ней. У шкурах розрізняють такі топографічні ділянки (рис.4.1).

1 2 3

Рис.4.1. Топографія шкур: 1 - кінської (1- перед; 2 - хаз; 3 - шпігель; 4 - лінія волосорозділу); 2 – свині (1-- крупон; 2 – пола); 3 – ВРХ (: 1 - чапрак; 2 - вороток; 3 - пола; 4 - пахвина; 5 - головна частина; 6 - нога до коліна; 7 - нога нижче коліна; 8 - озадок).

У практиці торгівлі ШС поділяють за видами (велика, дрібна, свиняча, оленяча та морського звіра), масою (кг) в парному стані (ВРХ - 4,5-40 і більше; коней – 5-17 і більше; морського звіра - 4-15 і більше), площею, товщиною у стандартній точці (мм., від 2,5-4,0), групами (залежно від району розповсюдження чи породи; ВРХ – 1-4, свинячі – 1-2, овечі 1-3, козячі – 1-4; шкури оленів, верблюдів і морського звіра на групи не поділяють), шерстистістю (лише овчини), способом консервування (мокро солені, тузлукова ні, сухо солені, прісно сухі), сортами (1-4, ШС бактеріальна, пошкоджена шкіроїдом та міллю), забійною ознакою.

Основні групи і види шкіряної сировини:

- шкури ВРХ: міцні і щільні; шкури телят розподіляють за віком, дорослих тварин - за статтю:

= опойок: шкури телят з первинним волосяним покривом; площа 70-120 дм², товщина 1,3-1,5 мм; якість залежить від годування і умов утримання: молочний опойок має шкуру високої якості; телята, вигодовані пійлом і переведені на рослинну їжу - з пухкішою дермою);

= виросток: шкури телят, які перейшли на рослинні корми, з вторинним після линяння волосяним покривом; маса до 10 кг, площа 100-160 дм², товщина до 3 мм; переробляється на щільні високоякісні шкіри для верху взуття;

= напівшкурок: шкури телиць і бичків масою 10-13 кг, площа 120-220 дм², товщина 2,5-3,5 мм від тварин віком 1-1,5 р;

= бичок: шкури молодих кастрованих і некастрованих бичків; маса 13-17 кг, площа 200-275 дм², товщина 3-4 мм.

= яловиця: шкури корів масою 13-17 кг (легка), 17-25 (середня), понад 25 (важка); площа 200-400 дм², товщина 2,5-5 мм;

=бичина: шкури кастрованих биків масою 17-25 кг (легка) і більше 25 кг (важка). Площа 300-570 дм², товщина 3,5-5 мм. Довжина шкур 1,75-2,4 м, ширина 1,5-2 м.

= бугай: шкури некастрованих биків; за масою аналогічні бичині, товсті, мають глибокі складки на воротку і передній частині чапрака;

Шкури опойка, виростка, напівшкурка переробляють на шкіри для верху взуття, підкладки і галантерейних виробів, бичка - переважно на юхтові і устілкові шкіри; бичини і яловиці, залежно від товщини, на шкіри- хромового дублення, юхту, спилок, устілкові, підошовні, лимарно-сідельні, технічні.

- шкури коней відрізняються від ВРХ густішим волосяним покривом, меншою щільністю і міцністю, більшими вадами:

= шкури лошат: мають масу до 5 кг, площу 60-130 дм, товщину до 1,4 мм; через непридатність для виготовлення хутра переробляють на шкіри для верху взуття і рукавичок;

= вимітка: шкури кінського молодняка масою понад 5 кг; площа 120-200 дм, товщина передини 1,5-2 мм, хазу - 2-2,5 мм; пере­робляється на шкіри для верху взуття.

= кінські шкури: є легкі (10-17 кг) і важкі (понад 17 кг); площа сягає 400 дм²; товщина передини 1,5-3 мм, хазу - 3-4 мм (переробляють відповідно на шкіри хромові та юхту, на устілкові і підошовні).

- шкури овець; на шкіру переробляються шкури, які за станом волосяного покриву непридатні для виготовлення хутряної і шубної овчини; значно відрізняються за породою, віком, сезонним забоєм тощо; найкращі за якістю шкури тварин, забитих влітку і восени, весною тварини виснажені (шкура тонка і пухка); залежно від породи тонкорунних овець є шкури від щільної і міцної до пухкої і слабкої; висока густина вовни, звивистість волосяних сумок, численність сальних (2-5 на 1 волос) і потових залоз зумовлюють пухкість і незначну міцність, підвищену розтяжність; шкури овець грубошерстих короткохвостих порід щільні, площа 60-75 дм². Переробляються їх на шкіри для верху взуття (шеврет), одягові, рукавчикові, підкладкові і галантерейні вироби;

- шкури кіз: відрізняється від овчини щільнішою дермою (виготовлені шкіри досить міцні, м'які і гнучкі) молочні породи кіз мають тонку шкуру; у країнах з жарким і сухим кліматом розводять степових кіз шерстних і шерстнопухових порід, які мають густу і довгу вовну і дають товсту пухку шкіру; козлина розподіляється за віком тварин:

= дрібна козлина: шкури козенят віком 2- 3 міс., площа до 25 дм²; переробляється на лакові і рукавичні шкіри;

= легка козлина: шкури козенят віком 3-5 міс., площа 25-40 дм²; використовується для виготовлення високоякісного шевро;

= середня козлина: шкури кіз віком 6-10міс., площа до 60 дм²; товсті, щільні, еластичні, використовується на шевро;

= важка козлина: шкури дорослих кіз і цапів, площа 60-90 дм²; переробляються на козлину хромового дублення.

- шкури свиней: особливі у тому, що рідко розташована щетина проникає через всю товщину дерми (це зумовлює високу пористість виготовлених шкір); за віком і статтю тварин розрізняють шкури поросят (до 30 дм²), середні (70-120 дм² ), великі шкури дорослих маток і хряків (понад 120 дм² товщиною 2,7-3,7 мм); із шкур поросят виготовляють рукавичні і галантерейні шкіри, дрібних і середніх - шкіру для верху взуття, підкладкові і галантерейні вироби; з важких крупонів - підошовні, устілкові шкіри, юхту, сирицю, лимарно-сідельні шкіри.

Крім перелічених основних видів, для виготовлення шкір обмежено застосовують шкури деяких домашніх та диких тварин, морських звірів, плазунів, риб:

- шкурки собак і кролів, непридатні для переробки на хутро через стан волосяного покриву, можуть переробляти на шкіру; вони мають порівняно щільну дерму; площа шкурок собак - 15-50 дм², товщина 0,5-2,5 мм, використовують для отримання високоякісної шкіри хромового дублення і лайки; курки кролика площею до 30 дм² і товщиною 0,5-1,2 мм переробляються на галантерейні та взуттєві шкіри;

- шкури північних оленів пухкі і пористі; із молодих тварин (до 1 р) площею 70-90 дм², товщиною 2-3 мм є найціннішими для виготовлення взуттєвої замші і рукавичних шкір; площа шкур дорослих тварин - 130-170 дм², товщина (залежно від сезону) - 1,5-5 мм, ввиготовляють галантерейну та технічну замшу, шкіри хромового дублення для спортивних виробів;

- шкури верблюдів пористі й пухкі; шкури верблюденят масою до 10 кг порівняно тонкі, з них виготовляють шкіри для верху взуття і підкладки та галантерейних виробів; шкури дорослих верблюдів площею 340-460 дм² мають товщину на озадку 3,5-5 мм, поли і шия значно тонші, використовуються на шкіри різного призначення;

- шкури віслюків подібні до шкур жеребка і виметки, відрізняються від кінських ущільненням дерми по всій площі озадка, досить щільні й еластичні, площа до 200 дм²; з них виготовляють м'які шкіри різного призначення;

- шкури буйволів досить пухкі, товсті й важкі; залежно від товщини їх переробляють на взуттєві шкіри для верху і низу, сирицю, технічні шкіри;

- шкури яків за будовою, властивостями і призначенням близькі до шкур ВРХ;

- шкури лосів мають площу 200-400 дм², товщину - 3,5-5 мм; з них виготовляють товсту, але м'яку і дуже міцну замшу, шкіри хромового дублення для спортивних виробів, підошовні шкіри;

- шкури диких кіз (сайгака, джейрана, косуль, гірських цапів, гірських баранів, кабарги) прирівнюються до степової козлини; шкури сайгаків мають площу до 100 дм², тонкі й щільні, придатні для переробки на замшу, шкіри хромового дублення для верху взуття та галантерейних виробів; шкури косуль (родини оленів) мають площу 60-100 дм², товщину 1,5-2 мм, використовуються для виготовлення замші та лайки;

- шкури кенгуру мають високу міцність до розтягування, гарний зовнішній вигляд, м'які на дотик, застосовуються для виготовлення високоякісного спортивного взуття;

- шкури тюленів мають рівномірну товщину до 4-6 мм, площу 70-250 дм² залежно від віку і виду; недостатньо міцні, тягучі, водо- і повітропроникні; лицьовий спилок у 1,3-1,8 мм має однакові властивості поздовж і поперек; використовуються на шкіри для верху взуття, одягу та галантерейних виробів;

- шкури моржів мають площу до 600 дм² і значну товщину, досить грубі складки і зморшки на поверхні; переробляються переважно на технічні шкіри, які пухкі, але менш пористі, ніж у тюленячі;

- шкури рептилій (крокодилів, ящірок, плазунів) використовують як другорядна сировина; цінність шкіри з них визначається рисунком мереї (утворюється виступами, що мають різноманітне розташування), природним і штучним забарвленням, що надають кожній шкірі своєрідного вигляду; мають високий опір розтягуванню та стиранню; шкіри з традиційної сировини часто імітують під шкіри рептилій

- шкури крокодилів найбільш придатні для виготовлення шкір для верху взуття; мають великі виступи прямокутної форми, однотонне забарвлення; із шкур різних видів ящірок тропічних країн отримують дуже гарні шкіри для верху взуття з своєрідним рисунком, нерідко барвистим (напр, варан, довжина - 1,5 м, має на спині горбки, а на голові і череві – лусочки, верхній бік тіла жовтуватий з темними смутами, а нижній - піскувато-жовтий без плям; жовтобрюх – довжина – 1,2 м, має плямисте забарвлення від світло-жовтого до червонуватого); у шкіряному виробництві можуть використовуватися також шкури різних видів удавів, полозів, вужів, гадюк. Шкіри плазунів досить міцні, тому можуть застосовуватися для верху взуття і галантерейних виробів.

- шкури риб (акул, тріски, білуги тощо) досить міцні до розтягування; верхній шар має тверді горбки та кишені, де щільно тримається луска (тому утворюється своєрідний рисунок лиця шкіри);. шкіри застосовують для верху взуття та галантерейних виробів;

- шкури птахів мають великі отвори від грубого пір'я (гарний вигляд має шкіра зі шкури страуса, що використовується на сумки і портфелі).

За призначенням ШС поділяють залежно від виду, маси, площі, товщини у стандартній точці, сорту та методу консервування таким чином:

- для підошовної шкіри гвинтового і цвяхового методів кріплення;

- для підошовної шкіри ниткового і клеєного методів кріплення;

- для устілкової шкіри гвинтового і цвяхового методів кріплення;

- для устілкової шкіри ниткового і клеєного методів кріплення;

- для шкіри для рантів;

- для лимарно-сідельних шкір;

- для технічних шкір (ремінців прядильних машин, ділильних ремінців, гонків, муфт і погоняльних ременів, сучильних рукавів, ремінців, манжетів і прокладок, спеціальна, спец футбол);

- для взуттєвої, сандальної та лимарно-сідельної юхти;

- для сириці (ременевої,гужової, зшивальної, зшивки пергаментної);

- для хромової шкіри для верху взуття і підкладки;

- для галантерейних шкір

- для лакових шкір і замші;

- для рукавичкових шкір.

Консервування шкур досягають зневодненням, підвищенням осмотичного тиску, зміною рН середовища, дією нейтральних солей, антисептиків тощо. Застосовують методи консервування мокросоління, сухосоління, висушування, кислотно-солева обробка, пікелювання, обробка g-променями. Найпоширеніше консервування кухонною сіллю з додаванням антисептиків або без них. У США застосовують метод "рейсуейс"ь (скорочує процес до 12-16 проти 72 год). За кордоном поширене вироблення шкур безпосередньо після знімання з туші без попереднього консервування. Залежно від глибини переробки отримують різні продукти. Після міздріння, знешерстювання, зоління, м'якшення, пікелювання отримують голизну, яка може зберігатися до кінцевої переробки протягом року. Розташовані поряд з м'ясокомбінатами підприємства переробляють сировину на хромовий напівфабрикат "вет-блю", а потім інші підприємства виготовляють з нього шкіри різного призначення.На світовий ринок зростає надходження не консервованих шкур, а напівфабрикатів у вигляді голизни зі шкур кіз, красту із шкур ВРХ і козлини (краст із шкур ВРХ проходить обробку до фарбування або вже фарбований, має хромове дублення з додубленням синтетичними дубителями і танідами; краст із козлини може бути хромового дублення, рідше танідного).

З різних причин шкури можуть мати пошкодження або інші недоліки, які погіршують властивості або зменшують корисну площу. За етапами життєвого циклу шкури розрізняють дефекти прижиттєві і посмертні (під час знімання шкури, консервування, зберігання). Причинами виникнення дефектів можуть бути природні вади, захворювання тварин, пошкодження паразитами, механічні пошкодження, забруднення, недостатнє або неправильне годування, порушення під час забою тварин, знімання, консервування і зберігання шкур. Вади і дефекти шкур стандартизовані і нормовані. Найбільш поширеними недоліками ШС є молочні лінії, воротистість, складчастість, різномереїстість, фістула, ко­роста, залозниця, гарропата, парша, віспини, роговини, батоговини, сідловини, хомутини, покуси, лизуха, подряпини, тавро, безличковина, виснаженість, шалага, вихват, підріз, прорізь, діра, жилавість, сольові плями, ороговіння.

Для переробки шкури формують у виробничі партії; розмір їх залежить від об'єму і продуктивності основного обладнання підприємства; комплектують їх шкурами одного призначення, виду, однаковими за масою, площею, товщиною, способом консервування, походженням, сортністю та іншими ознаками.

Підготовчі процеси вироблення шкір включають відмочування, знешерстювання, зоління, міздріння, знезолення, чищення лицьової поверхні, двоїння, м'якшення, нікелювання шкур. Отриманий продукт називається голизна (голина) і є нестійким: при висиханні збігається, ущільнюється, стає жорсткою, а при замочуванні набрякає, руйнується мікроорганізмами; з голини отримують матеріали без дублення - сирицю і пергамент. Висушена голина - це пергамент (використовувався ще у II ст. до н.е. для письма, має високу міцність на розрив (100-120 МПа) і в натягнутому стані дає чистий звук); використовується у виготовленні музичних ударних інструментів, протезів, деяких технічних деталей (гонків ткацьких верстатів тощо). Для виготовлення сириці (сирої м'ятої шкіри) голину зневоднюють, жирують і розминають; вона має високу міцність (до 60 МПа), використовується для лимарно-сідельних виробів.

Дублення - основний процес вироблення шкір: дублячі речовини проникають у товщу дерми, взаємодіють з білками і незворотньо змінюють хімічні та фізичні властивості дерми (підвищує жорсткість структури, зменшує усадку, формує об'єм і збільшує у 2-2,5 рази об’ємний вихід шкіри, зберігає пористість, підвищує температуру зварювання (від45-55 до 110°С) і стійкість шкіри до дії мікроорганізмів, зменшує набрякання в розчинах кислот, лугів (лише шкіри альдегідного і жирового дублення), зменшує кількість води набрякання (від 100 – до 19 %), підвищує пружність і міцність вологої шкіри, зменшує видовження (від 52 до 24 %). У виробництві шкір найчастіше застосовують:

- хромове дублення: використовується понад 100 р, шкіри міцні, розтяжні, м'які, еластичні, стійкі до дії високих температур і стирання, гігроскопічі, паро- і повітропроні, але: швидко намокають, промокають, повільно висихають, недостатнбо пластичні;.

- цирконійове дублення: дає шкіру підвищеної густини, стійкості допоту, світла, стирання, гігротермічної стійкості, задовільного об'єму дерми, термо- (92-96°С) і водостійкої (вища за шкіри хромові); застосовується переважно в комбінації з солями хрому та іншими дубителями;

- титанове дублення застосовується переважно в комбінації з солями хрому і органічними дубителями при виробленні шкір для деталей низу взуття; шкіри (порівняно із хромовими) твердіші, менше деформуються, стійкіші до сти­рання, поту, окиснення і пліснявіння, забезпечують вищу міцність кріплення;

- алюмінієве дублення застосовується переважно в комбінації з солями хрому і органічними дубителями; у чистому вигляді алюмінійові комплекси нестійкі до води - зволожена шкіра роздублюється і стає жорсткою при висиханні; для виготовлення лайки із шкур овець, диких кіз, собак і лошат застосовують алюмінієві галуни, кухонну сіль, пшеничне борошно і яєчні жовтки (лайка має білий колір, фарбується лише з лиця, може використовуватися тільки в сухих умовах експлуатації, призначається переважно для рукавичок);.

- танідне (рослинне) дублення застосовується з давніх-давен (назва процесу - “дублення” -свідчить про застосування речовин із дуба); таніди є в різних частинах рослин - корі, деревині, корінні, листках (кора і деревина дуба містять 4-5%, каштану - 8-12, вербової лози - до 20, модрини - 9-20, ялини - 9, листків сумаху - 15-25, чорнильні горішки на листках дуба - 36-58 % сухої речовини); можуть застосовуватися при дубленні шкір різного типу: від тонких і м'яких (сап'ян) до жорстких підошовних; таніди досить дорогі і застосовуються для отримання наповнених твердих і жорстких шкір, надання пластичності, підвищеного тертя, обмеження водопроникності; міцність танідних шкір нижча, ніж у інших методах дублення, недостатня термостійкість (70-85°С), меншу стійкість до стирання (в 1,7 разів порівняно із хромовими); використовують таніди в комбінації з іншими дубителями при дубленні шкір для деталей низу взуття, юхти, лимарно-сідельних, га­лантерейних виробів;

- альдегідне дублення здійснює мурашиний альдегід (формальдегід) і глутаровий; шкіра має високу температуру зварювання (до 90 °С), стійка до дії лугів, поту, окиснювачів, ферментів, але з часом стає жорсткою, втрачає міцність, при зварюванні різко зсідається, але не втрачає еластичності, а після охолодження відновлює розміри; застосовують у комбінації з іншими сполуками для надання шкірам термостійкості, стійкості до поту, окиснювачів і лугів (шкіри для устілок, підкладки, рукавичок) та для здублювання казеїнового покриття шкіри;

- жирове дублення: дає шкіру замшу; найкраще здійснювати жирами тюленячої ворвані і тріскової печінки; деякі властивості шкіри подібні до шкір альдегід­них, але замша дуже м'яка, легка (густина 0,3-0,45 г/см³), не змочується водою, а неполярними розчинниками; термостійкість 70-72°С, ретельно шліфована з лиця (оленяча) або бахтарми, має темнобрунатний колір, шовковистий ворс, може фарбуватися в чорний колір; виготовляють із шкур оленів, овець, лосів, диких кіз, собак; за призначенням є взуттєва, рукавична, галантерейна, технічна, протезна, для полірування оптики, протирання окулярів, фільтрування бензину від води; стійка до лугів (її можна прати в мильному розчині), має високі гігієнічних властивості; при набряканні у воді стає водонепроникною;

- комбіноване дублення застосовують для надання шкірі комплексу необхідних властивостей, підвищення економічності, скорочення терміну; синтетичні дубителі є допоміжні, замінники танідів і спеціальні (одночасно жирують, фарбують тощо); дублячими полімерами є сечовиноформальдегідні, меламіно-формальдегідні, катіонні й аніонні диціандіаміноформальдегідні, фе­нолформальдегіди і епоксидні смоли. Найчастіше застосовують хромсинтановотанідне (юхта і шкіри для низу взуття з рисами шкір хромових і танідних), хромцирконійсинтанове (шкіри підвищеної зносостійкості, світлого забарвлення) хромцирконійтитанове (підвищує еластичність і стійкість до поту) хромалюмосинтанове (підвищує стійкість до зношування, води, поту і пліснявіння); юхта хромалюмоцирконійсинтанового дублення має підвищену стійкість до води, зношування, поту, старіння, пліснявіння; титанцирконійсинтанове (забезпечує отримання світлої, еластичної, зносостійкої шкіри для низу взуття).

Опоряджування шкір має за мету зміну складу, структури, властивостей і зовнішнього вигляду напівфабрикатів. Основні процеси опоряджування: фарбування, наповнення, сушіння, покривне фарбування. У проміжках між процесами і після них проводяться механічні операції: витягування, стругання, шліфування бахтарми і лицьової поверхні, знімання лицьового шару, двоїння при виробленні свинячих шкір ДОЛ (двоєна облагородженії лицьова поверхня), нарізання (тиснення) мереї, пресування, прокатування та ін). До тиснених відносяться шкіри, пресовані плитами з дрібно-мерейним (під шевро, шагрень тощо), середнім і великим рельєфним рисунком (під ящірку, гадюку, крокодила, “Комфорт"- під черепаху, слона тощо), створенням колірних ефектів і підшліфовуванням виступаючих ділянок поверхні; з дубильним стягуванням лицьової поверхні, яку потім відшліфовують; покриттям з металевими порошками (пудрами) отримують шкі­ри з перламутровим ефектом; під золото і срібло. Такі покриття на­носять на шкіри відповідного кольору. підшліфовування нарізної рельєфної поверхні шкір дає чергування матових і блискучих ділянок однакових або різних розмірів; багатоколірні покриття отримують розпилюванням по гладкій білій шкірі тонких шарів фарби різних кольорів так, щоб отримати плями різних відтінків. Прокатування шкір для низу взуття вирівнює поверхню шкіри, підвищує жорсткість і щільність, збільшує міцність, надає блиск, змен­шує намокання і промокання (операцію виконують при тиску 0,8-2 МН/м ширини катка, товщина зменшується на 20-30%).

Порушення режимів виробництва призводить до виникнення дефектів шкіри, які впливають на якість. Стандартна номенклатура (ДСТУ 2341-94) пе­редбачає понад 40 виробничих дефектів, але ймовірність наяв­ності їх на виробах різна. Найчастіше зустрічаються дефекти: відмикання шкіри, віддушистість (пухлинуватість), пухкість, мокрець, стяжка і садка шкіри, непродуб, жорсткість шкіри, нальоти мінеральних солей і жирові, сірість забарвлення шкіри, обсипання покривної плівки, зміна кольору при розтягуванні шкіри з природним лицем, нерівномірна мерея, напливи і висипка на лаковій плівці, провал апретури, високий, нерівний та волохатий (кошлатий) ворс. У шкірах для верху взуття дефектами не вважаються: відминання, зміна кольору під час розтягування на шкірах з аніліновою, напіваніліновою та обробок спеціальних методів покривного фарбування. У шкірах не допускаються: загальна садка, пухлинуватість і стяжка на площі понад 25%, нерівне стругання, мохнатість ворсу, нерівномірна мерея, плями, осипання покриття, сірість забарвлення, мокрець, виснаженість. У шкірах для модельного взуття, крім того, не допускаються пухлинуватість, стяжка і провал апретури. Недопустимі дефекти впливають на сортність шкіри, яка визначається часткою корисної площі, не пошкодженої дефектами.

Шкіра складається з речовин шкури (речовина з голини, мінеральні солі) і введених при виготовленні - мінеральних дублячих, жируючих, зв'язаних і вимивних органічних дублячих. Для аналізу зразки відбираються з ділянок шкіри, передбачених стандартами. Для характеристики хімічного складу шкіри визначають: вміст вологи (відношення різниці в масі вихідного і вису­шеного зразка до маси сухого зразка у відсотках; залежить від відносної вологості і температури навколишнього повітря, характеру дублення і виду наповнювачів; впливає на площу, товщину, границю міцності, подовженім, пружно-пластичні властивості, стійкість до стирання тощо; повинна становити не більше 16%), вміст мінеральних дубителів (оксидів хрому, алюмінію, титану, цирконію; визначають кількісним аналізом розчинів), вміст оксидів металів (відображає інтенсивність дублення, впли­ває на основні властивості шкіри, нормується) вміст жирових речовин (норму­ються незв'язані, які вимиваються органіч­ними розчинниками; впливає на границю міцності, пластичність і м'я­кість, стійкість до деформацій, водопроникність і гігроскопічність; для підошовної шкіри обмежується 4,6 %, шкір хромового дублення 3,7-10, юхти взуттєвої - 22-28%); при носінні взуття зменшується, тому його необхідно регулярно чистити і жирувати), вміст голизни (у шкірах для верху взуття її 50-70 %, для низу - 28-50%; чим більше її, тим вищі показники властивостей, визначають методом К'єльдаля), вміст водовимивних речовини (визначають у шкірах, дублених танідами і синтетичними дубителями; зайва кількість незв'язаних дубителів по­гіршує властивості шкіри; нормується у підо­шовних шкірах - не більше 18%, воротках і полах - 26, юхті - 5 %), вміст зв'язаних дублячих і число продубу (для танідів і син­тетичних дубителів розра­ховують за різницею між 100 і сумою відсотків решти речовин; за вміст неорганічних речовин береться зольність; відношенням кількості зв'язаних дублячих і голизни визначають число продубу, яке характеризує інтенсивність дублення і нормується для підошовних шкір - не менше 55-58 %, воротків і пол - 50-60, взуттєвої юхти - 34-35%), кислотність (визначається для шкір комбінованого дублення за величиною рН витяжки із шкіри в 0,1н розчині хлориду калію потенціометричним методом; надлишок мінеральних кислот руйнує шкіру при зберіганні і целюлозні нитки шва виробів, збільшує усадку при нагріванні; знижена кислотність викликає роздублення під впливом поту і лужного середовища ґрунту під час носіння взуття; норми величини рН для юхти - 4-5,5, шкір для підошви і устілки — 3,5-5).

Шкіри застосовують для виготовлення товарів різних груп і в техніці. Залежно від призначення їх поділяють: взуттєві, одягово-галантерейні, лимарно-сідельні і технічні, які далі поділяють на групи, типи, види, різновиди. Взуттєві шкіри застосовують на деталі верху і низу взуття, одягово-галантерейні - для одягу і головних уборів, шлемів, галантерейних виробів, рукавичок; є шкіри для протезів, деталей музичних інструментів, "Спецфутбол", фотошкіра тощо.

Шкіри для низу взуття; вони жорсткі і щільні, використовуються для підошов, устілок, рантів, задників; виготовляються зі шкур ВРХ, свиней і кінських хазів комбінованими методами дублення; шкіряні підошви через недостатню водо- і зносостійкість, обмежені ресурси сировини використовують переважно для мо­дельного, дитячого і домашнього взуття, за товщиною (2,6-5мм і більше) поділяються на 6 категорій з інтервалом 5 мм; підошовні шкіри є 4-х категорій (3,6-5 мм і більше з інтервалом 0,5 мм); устілкові шкіри є V і VI категорій (товщина відповідно 3,1-3,5 мм та 2,6-3,0 мм); шкіри для низу взуття ниткових і клейових методів кріплення еластичніші, ніж для цвяхових і гвинтових, в основному із шкур ВРХ; на підошви використовуються чапраки, на устілки - воротки і поли; підложки, платформи, підошви домаш­нього і дитячого взуття - з воротків і Пол; свинячі шкіри використовують для внутрішніх і проміжних деталей та підошов взуття, яке використовується лише за сухих умов; шкіри для рантів виготовляють з чапраків шкур ВРХ комбіно­ваним дубленням з фарбованим і нефарбованим лицем і мінімумом дефектів на лиці, вони повинні бути еластичні і забезпечувати формування ранту, стій­кі до проривання ниткою, за тов­щиною є на 2 категорії (1,8-2,5 та 2,6-3 мм).

Шкіри для верху взуття; класифікують за характером виготовлення (юхтові і хромові), за призначенням (для зовнішніх деталей і підкладкові), за сировиною (з усіх видів свійських тварин), за конфігурацією (цілі, напівшкіри з воротками і без них (кулати), воротки, чапраки, свинячі рибки (без пол), крупони (без пол, воротка й озадка), кінські передини і напівпередини), за характером лиця (з природним й облаго­родженим лицем, гладкі, тисненим і з рельєфним ри­сунком, з ворсовою поверхнею), за кольором (натуральні, чорні, білі, світлі (бе­жеві, світло-сірі), брунатні, кольорові і багатоколірні); за характером опоряджування (з покривним фарбуванням пігментними апретами, анілінового та напіванілінового фарбування, лакові).

Шкіри юхтові; класифікують за призначенням (для водотривкого взуття і сандалів - взуттєві і сандальні), за вихід­ною сировиною (яловича - зі шкір яловиці і бичка, кінська - з кінських передин, свиняча), за методами дублення (ком­бінованим і хромовим); найкраща взуттєва юхта зі шкур ВРХ (має вищу зносостійкість і водотривкість, нарізну мереєю і гладке лице з оброб­кою бахтарми, гірший вигляд, але краще просочуються жирами при догляді); свиняча юхта потребує спеціальної обробки (імпрегнування) полімерами і парафіном для закривання отворів від щетини, вико­ристовується на невідповідальні деталі); юхта з бахтарм'яного спилку шкур ВРХ і штучним лицем менш водотривка; сандальна юхта виготовляється з тієї ж сировини пере­важно хромсинтановим дубленням, меншим вмістом жиру (7-15%) найчастіше брунатного кольору.

Шкіри хромового дублення; серед матеріалів верху взуття мають найбільшу частку, відносно тонкі, еластичні, легко приформовуються до стопи, мають добрі гігієнічні властивості, різноманітне оформлення за кольором і характером поверхні (недолік - швидко намокають і пропускають воду); найбільш розповсюджені шкіри:

= опойок, виросток, напівшкурок мають переважно природне гладке лице, щільну структуру, найвищі показники ме­ханічних властивостей; з віком телят зростає площа і товщина шкіри (0,6-1,2 мм і більше), збільшується кількість прижиттєвих де­фектів, помітніші молочні лінії; у готових виробах розріз­нити ці види шкір важко;

= бичок, яловиця і бичина мають значну площу, товстіші, пухкіші; їх часто розпилюють (сітчастий шар видаляють як спилок); за товщиною є тонкі (1,2-1,4 мм), середні (1,4-1,6 мм) і товсті для безпідкладкового взуття (1,6-2,8 мм); при носінні взуття з них виникають відминини, пухлинуватість, тріщини покриття і лиця, деформація, верх безпідкладкового взуття просочується потом, стає жорстким, тріскає в пучковій частині;

= свинячі шкіри жорсткіші і водопроникніші, центральна частина має низьку розтяжність, а периферійні ділян­ки – високу, мінімально стійкі до багаторазового згинання, товщина 0,6-1,6 мм; є з облагородженим лицем і нарізні; доцільніше їх використовувати для літнього взуття; при носінні взуття в пучках можуть з'являтися грубі складки через підвищення жорсткості під дієюсвітлопогоди;

= кінські шкіри мають мерею, подібну до козлини, але дрібнішу; структура дерми подібна до напівшкурка, але менш щільна, міцність нижча; якість неоднорідна, бо різна сировина за віком тварин і станом перед забоєм;

= шевро і козлина хромові (площею до 60 дм² - шевро, більшої площі - козлина хромова); для шевро харак­терний дрібніший і рівномірніший рисунок мереї, еластичне лице; у козлини мерея більша, особливо на хребті і воротку; на відміну від опойка і виростка - мають товщий сосочковий шар та горизонтальніше розташування волокон; густіший во­лосяний покрив спричиняє пухкість лицьового шару (можуть виглядати пухлинуватими - цей дефект не враховується); залежно від породи кіз і району заготівель, мають різні властивості; досить міцні, еластичні, м'які, товщина 0,5-1 мм і більше; застосовуються переважно для жіночого модельного і ди­тячого взуття; при носінні взуття спостерігається стирання і здирання лиця;

= шеврет виготовляють зі шкур овець; має низь­кі показники механічних властивостей через особливості будови дерми (залежать від породи, віку тварин і часу забою), товщина 0,8-1,2 мм і більше; для верху легкого, літнього і до­машнього взуття виготовляють зміцнений шеврет (просочу­вання полімерами);

= велюр отримують з різних напівфабрикатів з глибокими лицьовими дефектами шліфуванням бахтарми та відповідною обробкою бахтарм'яних спилків шкур ВРХ; порівняно з лицьовими шкірами має меншу міцність і більшу розтяжність; взуття з нього повинно використовуватись у сухих умовах, бо промокає і забруднюється;

= нубук (набук), це шкіри з напівфабрикатів шкур ВРХ, які мають незначні лицьові дефекти і піддаються неглибокому шліфуванню; має нату­ральний колір або фарбується; як і велюр, має високі гігієнічні і меха­нічні властивості;

= спилок отримують при двоїнні голизни чи напівфабрикату із шкур ВРХ, свинячих і юхтових; обробляють як велюр, або нанесенням покриття; вико­ристовують для верху взуття, підкладки і галантереї; покривним фарбуванням обробляють спилки з чапрачної ділянки; спилки для верху мають емульсійне покриття, для підкладки і га­лантерейних – нітроемульсійне (не стійке до згинання, відшаровуються - ефект "апельсинової шкір­ки");

= замша; шкіра жирового дублення найчастіше з бахтарм'яного спилку шкур оленів; має низький, густий, рівний, шовковистий ворс; дорога і рідкісна, в Україні не виготовляється;

= шкіри лакові отримують нанесенням поліуретанового лаку на напівфабрикати різних шкір, в тому числі з глибокими дефектами і спилок різної товщини і площі; механічні властивості високі, але тя­гучість і гнучкість зменшена товстішою, ніж при покривному фарбу­ванні, плівкою; гігієнічні властивості низькі; використовується переважно для жіночого модельного взуття; нормується липкість по­криття і стійкість до багаторазового згинання (7 Кцикл для шевро і 15 для решти шкір); виготовляють із шкір ВРХ, бахтармяного спилку цих шкур, козлини; покриття повинно мати високу адгезію і стійкість до багато­разового згинання;

= підкладкові шкіри виготовляють з усіх нидів шкур, які за механічними властивостями не відповідають вимогам для верху взуття хромовим або ком­бінованим дублення; за характером обробки є натураль­ними без барабанного і покривного фарбування, барабанного фарбу­вання, барабанного фарбування з нітроемульсійним покриттям і вор­сові; нормується стійкість пофарбування до сухого і мокрого тертя (відповідно не менше 5 і 4 бали за шкалою сірих еталонів); пповинні бути стійкими до тертя; ннітроемульсійне покриття зни­жує гігієнічні властивості;

= одягово-галантерейиі шкіри; за призначенням є для одягу і головних уборів, галантерейні і ру­кавичні; для одягу і головних уборів (із шкур овець і свиней хромовим дубленням з аніліновою обробкою, апретовані водостійким покриттям, неапретовані і ворсові; границя міцності не менше 12 МПа (по всій шкірі); видовження шеврету - 30-50%, сви­нячих - не менше 25%); галантерейні і рукавичні (галантерейні виготовляють мінеральним і комбінованим дубленням з сировини, не придатної для використання на взуттєві шкіри, різних способів обробки; рукавичні - з дрібної сировини; залежно від призначення до них є різні вимоги; границя міцності галантерейних - не менше 10 МПа, рукавичних - 12,5 МПа, видовження відповідно 15-40 і не менше 40-45% залежно від сировини, а для замші - 60%; стій­кість фарбування до сухого тертя - 4, мокрого - 3 бали; вміст жиру у галантерейних - 3-10, рукавичних- 12-20%; рукавичні мають барабанне фарбування і тонке емульсійне покриття, а при доброякісному лиці шкіри без покриття полірують щітками (плюшують); є також шкіри ворсові;

= лимарно-сідельні шкіри використовують для виготовлення сідел, кінського спорядження та галан­тереї - сумок, валіз, портфелів, поясних ременів, фут­лярів, гаманців, інших дрібних виробів; є недублені (сириця, пергамент) і комбінованого дублення (жорсткі і юхтові); сириця залежно від призначення має різну товщину (ременева -2-3,5 мм, гужова - 2-3, зшивальна - більше 1,4 мм), вміст жиру І7-21 %, границю міцності (залежно від сировини - 50-70 Мпа), видовження при розривї не більше 35%; пергамент для зшивання має товщину 1-1,4 мм, границю міцності 80 Мпа; жорсткі шкіри виготовляють комбінованим дубленням, мають границю міцності 20-22,5 МПа, видовження 10-15%, містять 6-11% жиру, за призначенням поділяються на типи (П - для путлиць сідел, на яких підвішують стремена, товщина 4,5 мм, виробляються із шкур ВРХ натурального кольору з гладкою поверхнею; КС - товщина 4-5 мм з аналогічною обробкою, для крил і сидінь сідел; Л - товщина 2,3-3 мм зі шкур ВРХ і свиней з гладким і нарізним лицем, натуральні і фарбовані - ви­користовують для різної галантереї; К - гладкі і нарізні зі шкур ВРХ, ви­готовляють кінське спорядження (сумки для корму і підков тощо); лимарно-сідельна юхта яловича, кінська і свиняча, гладка і нарізна, чорна і кольорова має границю міцності 14-16 МПа, видов­ження 15-30%, містить жиру 9-15%, використовується для деталей упряжі, сідел козачого типу, різної галантереї.

 

Епідерміс шкури пов'язаний з дермою проникаючими в неї волосяними сумками і залозами та численними сосочками; конічні чи ци­ліндричні вирости дерми також проникають у епідерміс і живлять його; висота і форма сосочків дерми, густина і товщина волоса, характер його розташування у різних тварин не однакові, тому після видалення епідермісу і волосяного покриву шкіра має різний характер рельєфу поверхні, який називають мерея. Мерея - одна із основних ознак розпізнавання виду натуральної шкіри з природним лицем за видом сировини:

- овчин: тонка, майже гладенька, тому що епідерміс прони­кає лише у волосяні сумки, розташовані досить рівномірно за площиною; у чепрачній частині отвори розташовані чіткими рядами;

- кіз: досить своєрідна (чітко виділяються глибокі борозенки і нерівності, групові отвори у формі півмісяця від остьового волоса і малі отвори від пухового волоса, які йдуть викривленими рядами;

- свиней: особлива у тому, що рідко розташована щетина проникає через всю товщину дерми (це зумовлює високу пористість виготовлених шкір); досить товстий епідерміс (5-6 % товщини дерми) висту­пами глибоко проникає у дерму, надаючи лицю своєрід­ного рисунку; на бахтармі чітко помітні отвори, які залишаються після видалення щетини; у верхній частині дерми тонкі колагенові волокна і жмутики

Шкіри хромового дублення на поперечному зрізі мають зеленувато-блакитний колір, цирконійове дублення дає шкіру білого кольору з підвищеними показниками густини, родублена замша має темнобрунатний колір.