Волино-Подільська область Східно-Європейської країни характеризується складною палеогеографічною історією у каледонську еру. Перш за все це пов’язано з прикрайовим її положенням відносно платформи, та сусідством з мобільною Середземноморською країною, яка безперечно мала вплив на територію області. Особливостями перебігу палеогеографічних процесів на Волино-Поділлі є формування тут різноманітних структур. В другій половині венду тут формується Дністерський перикратонний прогин, що формувався аж до середини девону. У зв’язку з його утворенням в ранньому палеозої область неодноразово затоплювалась епіконтинентальними, відкритими морями, - область межує з океаном. Характерною для регіону в каледонську еру є також діагональна зміна ландшафтів - з північного сходу на південний захід; у такому ж напрямі, зазвичай, і збільшувалась глибина морів. Загалом Волино-Поділля є територією відносно стабільною, хоча і спостерігається загальна тенденція до прогинання (внаслідок чого і присутня така велика кількість трансгресій).
Так як таласо – і геократія проявили себе не типово на даній території (не відповідно планетарним таласократичним і геократичним періодам), каледонську палеогеографічну еру прийнято поділяти на чотири окремих періоди:
1. Ранньокаледонський таласократичний період (середній і пізній кембрій), який починається з трансгресії на територію Волино-Поділля, де продовжує формуватись Дністерський прогин. Це море було порівняно мілким, так як тогочасні відклади представлені літоральними сірими пісковиками, а на території сучасного Розточчя передбачається більша глибина (окрім пісковиків тут нагромаджується ще глиниста і пилувата формація). В пізньому кембрії трансгресія посилюється, відклади стають більш дрібнозернистими, - на Волино-Поділлі обширна літораль і сублітораль.
2. Ранньокаледонський геократичний період (відповідає ордовику) відзначається виразним пануванням суходолу та двома нетривкими трансгресіями на Волино-Поділлі в кінці періоду, одна з яких була навіть більшою, ніж пізньокембрійська. В ранньому і середньому ордовику переважають височинні пустельні ландшафти. Характерною рисою цього відтинку часу є зміна теригенного осадонагромадження карбонатним, що пов’язують з розквітом органічного світу. Про нетривалість трансгресій свідчить і мала потужність відкладів (50 – 60 м.). На сході Волино-Поділля нагромаджувалися вапнисті пісковики, а на заході – вапняки. Ці дві зони були розділені валоподібним підняттям, а море надалі залишається відкритим. В кінці ордовика відбувається глобальне зледеніння та вимирання значної частини органіки.
3. Пізньокаледонський таласократичний період (відповідає силиру і початку раннього девону) починається з чергової трансгресії, і море затоплює майже всю територію Волино-Поділля. Відсутність у силурійських відкладах грубоуламкового матеріалу говорить нам про згладженість тодішньої суші. Ранньосилурійське море також було відкритим, а глибина зростала з пн-сх на пд-зх: від прибережної зони (нагромадження аргілітів і мергелів) вглиб моря (вапняки). В пізньому силурі море розширюється і стає глибшим. Мілко – і глибоководну зону розділяють бар’єрні рифи, а взагалі відклади нагадують нижньосилурійські, проте тут вже зустрічаються доломіти, а через свою потужність, відсутність перерв в осадонагромадженні та наявність фауни є стратотипом світового рівня.
4. Пізньокаледонський геократичний період (весь ранній девон крім початку) характеризує потужна товща континентальних лагунних і річкових теригенних червоноколірних відкладів («олд-ред»). Вже в кінці пізнього силуру епіконтинентальне море почало набувати рис опрісненої лагуни з переважним теригенним осадонагромадженням, а в ранньому девоні тут панували низовинні акумулятивні ландшафти. В останні роки нагромадження цієї потужної товщі пов’язують з закладанням тут Датсько-Польсько-Буковинського палеорифту, а не, як це вважалось раніше, передгірного прогину (Бояницького), пов’язаного з орогеном на території Передкарпаття (також передбачуваного).
