Дефіцит державного бюджету та державний борг. Можливості дискреційної фіскальної політики в значній мірі визначаються станом державного бюджету, а з іншого боку – податково-бюджетні заходи уряду можуть

Другим чинником,який визначає величину дефіциту, є дискреційна фіскальна політика. Якщо уряд здійснює фіскальну експансію за допомогою збільшення видатків , то спочатку – за наявності дефіциту – його величина зросте, а за наявності профіциту – зменшиться бюджетний надлишок (рис. 8.4). Але згодом зростання державних замовлень викличе мультиплікативний приріст сукупного доходу, отже, за незмінної ставки податку почнуть збільшуватись податкові надходження, за рахунок яких будуть покриватись урядові видатки. Проте сума приросту податкових надходжень буде меншою, ніж сума видатків, оскільки величина приросту податків обмежується граничною схильністю до споживання. Отже, в кінцевому результаті закупки будуть лише частково покриватись податками, і стан бюджету погіршиться.

Якщо ж уряд буде проводити рестрикційну фіскальну політику за рахунок підвищення податкової ставки , то стан державного бюджету повинен покращитись навіть за умови зниження рівня доходів.

На стан державного бюджету впливає ряд інших чинників – циклічні коливання обсягу національного виробництва, властиві ринковій економіці; підвищення рівня цін і номінальних процентнихставок, різні політичні обставини, які можуть розбалансовувати бюджет.

Дефіцит державного бюджету – явище, яке лише в певній мірі викликане дискреційною фіскальною політикою. Навіть при добре налагодженій процедурі прийняття рішень і визначенні пріоритетів, як показує практика, реальні надходження в бюджет і суми видатків в основному залежать від фази ділового циклу: дефіцит зростає під час спаду і зменшується під час піднесення.

Щоб відділити ефект впливу на бюджет власне дискреційної фіскальної політики від дії циклічних коливань і всіх інших впливів, була розроблена концепція бюджету повної зайнятості, тобто бюджету за умови природного рівня безробіття (яке не перевищує 6%). Дефіцит (або надлишок) бюджету, який виявиться у бюджеті повної зайнятості, називається структурним дефіцитом. Оцінка стану бюджету повної зайнятості показує, яким був би бюджет за існуючої системи оподаткування, якби випуск продукції досяг потенційного (максимального) рівня. Різниця між фактичним дефіцитом державного бюджету і структурним дефіцитом визначає циклічний дефіцит.

Може бути, що в бюджеті повної зайнятості існує дефіцит, більший, ніж фактичний, тоді вважають, що склався циклічний надлишок. Варіації абсолютної величини циклічного дефіциту відображають зміни у структурі податків і державних видатків.

Економісти вважають, що дефіцит бюджету є цілком безпечним для економіки, якщо він становить 2-3% ВНП. Вищий рівень дефіциту негативно впливає на функціонування економіки, стан грошової і кредитної систем.

Сьогодні серед фахівців немає єдності в оцінках наслідків дефіциту бюджету. Деякі економісти не вважають дефіцит серйозною проблемою, оскільки він збільшується у періоди криз і зменшується, або навіть змінюється надлишком, у періоди піднесення. Проте набагато більше вчених висловлюють стурбованість. Оскільки дефіцит стає стійким і за прогнозами має небезпечно зростати, вони наполягають на надзвичайному контролі за його рівнем. Розроблені три концепції балансування державного бюджету: щорічного балансування, циклічного балансування і концепція функціональних фінансів.

▪ скорочення дефіциту державного бюджету – найважчий шлях для уряду, тому що потрібно вдаватися до дуже непопулярних заходів – скорочувати видатки або підвищувати податки; зростання державного внутрішнього боргу може скоротити запас капіталу в економіці, а фінансування дефіциту через випуск цінних паперів викликає „ефект витіснення“ приватних інвестицій; коли державні цінні папери переміщуються за кордон, фактично країна передає свої ресурси іншим країнам;

▪ фінансування боргу шляхом емісії грошей – виникає, коли дефіцит бюджету починає фінансувати центральний банк країни; відбувається монетизація державного боргу і виникають два явища, які дають доход державі – інфляційний податок і сеньйораж (доход, який отримує уряд в результаті його монопольного права друкувати гроші), які і зменшують борговий тягар;

▪ невиконання зобов’язань з оплати процентів з боргу – застосовуються у виняткових випадках, тягне за собою недовіру до уряду, в результаті якої вкрай важко брати нові позики.

Щоб не переходити безпечної межі заборгованості, уряд повинен здійснювати управління державним боргом. Перш за все – вивчати кон’юнктуру на ринку позичкового капіталу, аби взяти позику на вигідних умовах; важливо визначити, на що будуть спрямовані боргові запозичення. Якщо нові боргові зобов’язання беруться для погашення старих боргів уряду, відбувається рефінансування боргу. Такий шлях становить небезпеку подальшого зростання боргу і викликає труднощі його погашення. Значно безпечніші позики для інвестування економічних проектів. Небезпечно, коли процентні виплати за борговими зобов’язаннями перевищують приріст ВВП від позики.