с изменениями от 01.02.2011

Конституция Украины

КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ

(Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1996, N 30, ст. 141)

{ Текст Конституції України відповідає тексту,
що існував до внесення змін Законом
"Про внесення змін до Конституції України"
N 2222-IV (2222-15) від 08.12.2004 }

{ Закон N 2222-IV (2222-15) від 08.12.2004
"Про внесення змін до Конституції України" визнано таким,
що не відповідає Конституції України (є неконституційним),
у зв'язку з порушенням конституційної процедури
його розгляду та прийняття. Див. Рішення Конституційного Суду
N 20-рп/2010 (v020p710-10) від 30.09.2010 }

{ Офіційне тлумачення до Конституції див. в Рішеннях
Конституційного Суду
N 1-зп (v001p710-97) від 13.05.97
N 4-зп (v004p710-97) від 03.10.97
N 6-зп (v006p710-97) від 25.11.97
N 9-зп (v009p710-97) від 25.12.97
N 8-рп/98 (v008p710-98) від 09.06.98
N 11-рп/98 (v011p710-98) від 07.07.98
N 1-рп/99 (v001p710-99) від 09.02.99
N 4-рп/99 (v004p710-99) від 19.05.99
N 7-рп/99 (v007p710-99) від 06.07.99
N 9-рп/99 (v009p710-99) від 27.10.99
N 10-рп/99 (v010p710-99) від 14.12.99
N 4-рп/2000 (v004p710-00) від 11.04.2000
N 6-рп/2000 (v006p710-00) від 19.04.2000
N 13-рп/2000 (v013p710-00) від 16.11.2000
N 15-рп/2000 (v015p710-00) від 14.12.2000
N 2-рп/2001 (v002p710-01) від 28.03.2001
N 4-рп/2001 (v004p710-01) від 19.04.2001
N 5-рп/2001 (v005p710-01) від 17.05.2001
N 7-рп/2001 (v007p710-01) від 30.05.2001
N 11-рп/2001 (v011p710-01) від 13.07.2001
N 14-рп/2001 (v014p710-01) від 16.10.2001
N 4-рп/2002 (v004p710-02) від 20.03.2002
N 7-рп/2002 (v007p710-02) від 27.03.2002
N 8-рп/2002 (v008p710-02) від 07.05.2002
N 10-рп/2002 (v010p710-02) від 29.05.2002
N 12-рп/2002 (v012p710-02) від 18.06.2002
N 15-рп/2002 (v015p710-02) від 09.07.2002
N 16-рп/2002 (v016p710-02) від 17.10.2002
N 17-рп/2002 (v017p710-02) від 17.10.2002
N 2-рп/2003 (v002p710-03) від 28.01.2003
N 5-рп/2003 (v005p710-03) від 05.03.2003
N 12-рп/2003 (v012p710-03) від 26.06.2003
N 16-рп/2003 (v016p710-03) від 14.10.2003
N 19-рп/2003 (v019p710-03) від 10.12.2003
N 21-рп/2003 (v021p710-03) від 25.12.2003
N 22-рп/2003 (v022p710-03) від 25.12.2003
N 5-рп/2004 (v005p710-04) від 04.03.2004
N 11-рп/2004 (v011p710-04) від 19.05.2004
N 19-рп/2004 (v019p710-04) від 01.12.2004
N 6-рп/2005 (v006p710-05) від 05.10.2005
N 9-рп/2005 (v009p710-05) від 13.10.2005
N 7-рп/2007 (v0a7p710-07) від 09.10.2007
N 11-рп/2007 (va11p710-07) від 11.12.2007
N 12-рп/2007 (va12p710-07) від 11.12.2007
N 5-рп/2008 (v005p710-08) від 02.04.2008
N 6-рп/2008 (v006p710-08) від 16.04.2008
N 12-рп/2008 (v012p710-08) від 25.06.2008
N 16-рп/2008 (v016p710-08) від 17.09.2008
N 23-рп/2008 (v023p710-08) від 15.10.2008
N 26-рп/2008 (v026p710-08) від 27.11.2008
N 6-рп/2009 (v006p710-09) від 26.02.2009
N 7-рп/2009 (v007p710-09) від 16.04.2009
N 8-рп/2009 (v008p710-09) від 28.04.2009
N 23-рп/2009 (v023p710-09) від 30.09.2009
N 7-рп/2010 (v007p710-10) від 11.03.2010
N 8-рп/2010 (v008p710-10) від 11.03.2010
N 10-рп/2010 (v010p710-10) від 01.04.2010
N 11-рп/2010 (v011p710-10) від 06.04.2010 }

{ Із змінами, внесеними згідно із Законом
N 2952-VI (2952-17) від 01.02.2011, ВВР, 2011, N 10, ст.68 }

Верховна Рада України від імені Українського народу -
громадян України всіх національностей, виражаючи суверенну волю народу, спираючись на багатовікову історію українського
державотворення і на основі здійсненого українською нацією, усім
Українським народом права на самовизначення, дбаючи про забезпечення прав і свобод людини та гідних умов
її життя, піклуючись про зміцнення громадянської злагоди на землі
України, прагнучи розвивати і зміцнювати демократичну, соціальну,
правову державу, усвідомлюючи відповідальність перед Богом, власною совістю,
попередніми, нинішнім та прийдешніми поколіннями, керуючись Актом проголошення незалежності України від 24
серпня 1991 року (1427-12), схваленим 1 грудня 1991 року
всенародним голосуванням, приймає цю Конституцію - Основний Закон України.

Р о з д і л I

ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ

Стаття 1. Україна є суверенна і незалежна, демократична,
соціальна, правова держава.

Стаття 2. Суверенітет України поширюється на всю її
територію.

Україна є унітарною державою.

Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і
недоторканною.

Стаття 3. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність,
недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною
цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і
спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною
за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод
людини є головним обов'язком держави.

Стаття 4. В Україні існує єдине громадянство. Підстави
набуття і припинення громадянства України визначаються законом.

Стаття 5. Україна є республікою.

Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є
народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної
влади та органи місцевого самоврядування. { Офіційне тлумачення положення частини другої статті 5 див. в
Рішеннях Конституційного Суду N 6-рп/2005 (v006p710-05) від
05.10.2005, N 6-рп/2008 (v006p710-08) від 16.04.2008 }

Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні
належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її
органами або посадовими особами. { Офіційне тлумачення положення частини третьої статті 5 див. в
Рішеннях Конституційного Суду N 6-рп/2005 (v006p710-05) від
05.10.2005, N 6-рп/2008 (v006p710-08) від 16.04.2008 }

Ніхто не може узурпувати державну владу. { Офіційне тлумачення положення частини четвертої статті 5 див. в
Рішенні Конституційного Суду N 6-рп/2005 (v006p710-05) від
05.10.2005 }

Стаття 6. Державна влада в Україні здійснюється на засадах її
поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють
свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і
відповідно до законів України.

Стаття 7. В Україні визнається і гарантується місцеве
самоврядування.

Стаття 8. В Україні визнається і діє принцип верховенства
права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші
нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України
і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до
суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина
безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Стаття 9. Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість
яких надана Верховною Радою України, є частиною національного
законодавства України.

Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції
України, можливе лише після внесення відповідних змін до
Конституції України.

Стаття 10. Державною мовою в Україні є українська мова. { Офіційне тлумачення частини першої статті 10 див. в Рішенні
Конституційного Суду N 10-рп/99 (v010p710-99) від 14.12.99 }

Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування
української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території
України.

В Україні гарантується вільний розвиток, використання і
захист російської, інших мов національних меншин України.

Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування.

Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України
та визначається законом.

Стаття 11. Держава сприяє консолідації та розвиткові
української нації, її історичної свідомості, традицій і культури,
а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної
самобутності всіх корінних народів і національних меншин України.

Стаття 12. Україна дбає про задоволення
національно-культурних і мовних потреб українців, які проживають
за межами держави.

Стаття 13. Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші
природні ресурси, які знаходяться в межах території України,
природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської)
економічної зони є об'єктами права власності Українського народу.
Від імені Українського народу права власника здійснюють органи
державної влади та органи місцевого самоврядування в межах,
визначених цією Конституцією.

Кожний громадянин має право користуватися природними
об'єктами права власності народу відповідно до закону.

Власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися
на шкоду людині і суспільству.

Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права
власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки.
Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Стаття 14. Земля є основним національним багатством, що
перебуває під особливою охороною держави.

Право власності на землю гарантується. Це право набувається і
реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно
відповідно до закону.

Стаття 15. Суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах
політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності.

Жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов'язкова.

Цензура заборонена.

Держава гарантує свободу політичної діяльності, не
забороненої Конституцією і законами України.

Стаття 16. Забезпечення екологічної безпеки і підтримання
екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків
Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу,
збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави.

Стаття 17. Захист суверенітету і територіальної цілісності
України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є
найважливішими функціями держави, справою всього Українського
народу.

Оборона України, захист її суверенітету, територіальної
цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону
України покладаються на відповідні військові формування та
правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності
яких визначаються законом.

Збройні Сили України та інші військові формування ніким не
можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян або з
метою повалення конституційного ладу, усунення органів влади чи
перешкоджання їх діяльності.

Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які
перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших
військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

На території України забороняється створення і функціонування
будь-яких збройних формувань, не передбачених законом.

На території України не допускається розташування іноземних
військових баз.

Стаття 18. Зовнішньополітична діяльність України спрямована
на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом
підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами
міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і
нормами міжнародного права.

Стаття 19. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах,
відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не
передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування,
їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах
повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами
України. { Офіційне тлумачення положення частини другої статті 19
див. в Рішенні Конституційного Суду України N 7-рп/2009
(v007p710-09) від 16.04.2009 }

Стаття 20. Державними символами України є Державний Прапор
України, Державний Герб України і Державний Гімн України.

Державний Прапор України - стяг із двох рівновеликих
горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів.

Великий Державний Герб України встановлюється з урахуванням
малого Державного Герба України та герба Війська Запорізького
законом, що приймається не менш як двома третинами від
конституційного складу Верховної Ради України.

Головним елементом великого Державного Герба України є Знак
Княжої Держави Володимира Великого (малий Державний Герб України).

Державний Гімн України - національний гімн на музику М.
Вербицького із словами, затвердженими законом, що приймається не
менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради
України.

Опис державних символів України та порядок їх використання
встановлюються законом, що приймається не менш як двома третинами
від конституційного складу Верховної Ради України.

Столицею України є місто Київ.

Р о з д і л II

ПРАВА, СВОБОДИ ТА ОБОВ'ЯЗКИ ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА

Стаття 21. Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та
правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

Стаття 22. Права і свободи людини і громадянина, закріплені
цією Конституцією, не є вичерпними.

Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути
скасовані.

При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних
законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і
свобод.

Стаття 23. Кожна людина має право на вільний розвиток своєї
особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших
людей, та має обов'язки перед суспільством, в якому забезпечується
вільний і всебічний розвиток її особистості.

Стаття 24. Громадяни мають рівні конституційні права і
свободи та є рівними перед законом.

Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору
шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі,
етнічного та соціального походження, майнового стану, місця
проживання, за мовними або іншими ознаками.

Рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: наданням
жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і
культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці,
у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони
праці і здоров'я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням
умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством;
правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства
і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших
пільг вагітним жінкам і матерям.

Стаття 25. Громадянин України не може бути позбавлений
громадянства і права змінити громадянство.

Громадянин України не може бути вигнаний за межі України або
виданий іншій державі.

Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які
перебувають за її межами.

Стаття 26. Іноземці та особи без громадянства, що перебувають
в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами
і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни
України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи
міжнародними договорами України.

Іноземцям та особам без громадянства може бути надано
притулок у порядку, встановленому законом.

Стаття 27. Кожна людина має невід'ємне право на життя.

Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов'язок
держави - захищати життя людини.

Кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і
здоров'я інших людей від протиправних посягань.

Стаття 28. Кожен має право на повагу до його гідності.

Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому,
нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи
покаранню.

Жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана
медичним, науковим чи іншим дослідам.

Стаття 29. Кожна людина має право на свободу та особисту
недоторканність.

Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою
інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в
порядку, встановлених законом.

У разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його
перепинити уповноважені на те законом органи можуть застосувати
тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід,
обґрунтованість якого протягом сімдесяти двох годин має бути
перевірена судом. Затримана особа негайно звільняється, якщо
протягом сімдесяти двох годин з моменту затримання їй не вручено
вмотивованого рішення суду про тримання під вартою.

Кожному заарештованому чи затриманому має бути невідкладно
повідомлено про мотиви арешту чи затримання, роз'яснено його права
та надано можливість з моменту затримання захищати себе особисто
та користуватися правовою допомогою захисника.

Кожний затриманий має право у будь-який час оскаржити в суді
своє затримання.

Про арешт або затримання людини має бути негайно повідомлено
родичів заарештованого чи затриманого.

Стаття 30. Кожному гарантується недоторканність житла.

Не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння
особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за
вмотивованим рішенням суду.

У невідкладних випадках, пов'язаних із врятуванням життя
людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які
підозрюються у вчиненні злочину, можливий інший, встановлений
законом, порядок проникнення до житла чи до іншого володіння
особи, проведення в них огляду і обшуку.

Стаття 31. Кожному гарантується таємниця листування,
телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Винятки
можуть бути встановлені лише судом у випадках, передбачених
законом, з метою запобігти злочинові чи з'ясувати істину під час
розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати
інформацію неможливо.

Стаття 32. Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте
і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Не допускається збирання, зберігання, використання та
поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім
випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної
безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Кожний громадянин має право знайомитися в органах державної
влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях
з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною
законом таємницею.

Кожному гарантується судовий захист права спростовувати
недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права
вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на
відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням,
зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної
інформації.

Стаття 33. Кожному, хто на законних підставах перебуває на
території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір
місця проживання, право вільно залишати територію України, за
винятком обмежень, які встановлюються законом.

Громадянин України не може бути позбавлений права в
будь-який час повернутися в Україну.

Стаття 34. Кожному гарантується право на свободу думки і
слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і
поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій
вибір.

Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах
національної безпеки, територіальної цілісності або громадського
порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони
здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей,
для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно,
або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Стаття 35. Кожен має право на свободу світогляду і
віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку
релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти
одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди,
вести релігійну діяльність.

Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в
інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності
населення або захисту прав і свобод інших людей.

Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від
держави, а школа - від церкви. Жодна релігія не може бути визнана
державою як обов'язкова.

Ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед
державою або відмовитися від виконання законів за мотивами
релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов'язку
суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього
обов'язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.

Стаття 36. Громадяни України мають право на свободу
об'єднання у політичні партії та громадські організації для
здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення
політичних, економічних, соціальних, культурних та інших
інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах
національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров'я
населення або захисту прав і свобод інших людей.

Політичні партії в Україні сприяють формуванню і вираженню
політичної волі громадян, беруть участь у виборах. Членами
політичних партій можуть бути лише громадяни України. Обмеження
щодо членства у політичних партіях встановлюються виключно цією
Конституцією і законами України.

Громадяни мають право на участь у професійних спілках з метою
захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів.
Професійні спілки є громадськими організаціями, що об'єднують
громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх професійної
діяльності. Професійні спілки утворюються без попереднього дозволу
на основі вільного вибору їх членів. Усі професійні спілки мають
рівні права. Обмеження щодо членства у професійних спілках
встановлюються виключно цією Конституцією і законами України.

Ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об'єднання
громадян чи обмежений у правах за належність чи неналежність до
політичних партій або громадських організацій.

Усі об'єднання громадян рівні перед законом.

Стаття 37. Утворення і діяльність політичних партій та
громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на
ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу
насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної
цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення
державної влади, пропаганду війни, насильства, на розпалювання
міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і
свободи людини, здоров'я населення, забороняються.

Політичні партії та громадські організації не можуть мати
воєнізованих формувань.

Не допускається створення і діяльність організаційних
структур політичних партій в органах виконавчої та судової влади і
виконавчих органах місцевого самоврядування, військових
формуваннях, а також на державних підприємствах, у навчальних
закладах та інших державних установах і організаціях.

Заборона діяльності об'єднань громадян здійснюється лише в
судовому порядку.

Стаття 38. Громадяни мають право брати участь в управлінні
державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах,
вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та
органів місцевого самоврядування. { Офіційне тлумачення положення частини першої статті 38 див. в
Рішенні Конституційного Суду N 7-рп/99 (v007p710-99) від
06.07.99 }

Громадяни користуються рівним правом доступу до державної
служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.

Стаття 39. Громадяни мають право збиратися мирно, без зброї і
проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення
яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи
місцевого самоврядування. { Офіційне тлумачення положення частини першої статті 39 див. в
Рішенні Конституційного Суду N 4-рп/2001 (v004p710-01) від
19.04.2001 }

Обмеження щодо реалізації цього права може встановлюватися
судом відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки
та громадського порядку - з метою запобігання заворушенням чи
злочинам, для охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод
інших людей.

Стаття 40. Усі мають право направляти індивідуальні чи
колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів
державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і
службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і
дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Стаття 41. Кожен має право володіти, користуватися і
розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї
інтелектуальної, творчої діяльності.

Право приватної власності набувається в порядку, визначеному
законом.

Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися
об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до
закону.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Право приватної власності є непорушним.

Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може
бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної
необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та
за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості.
Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним
відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи
надзвичайного стану.

Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням
суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Використання власності не може завдавати шкоди правам,
свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати
екологічну ситуацію і природні якості землі.

Стаття 42. Кожен має право на підприємницьку діяльність, яка
не заборонена законом.

Підприємницька діяльність депутатів, посадових і службових
осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування
обмежується законом.

Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій
діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на
ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна
конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом.

Держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю
і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє
діяльності громадських організацій споживачів.

Стаття 43. Кожен має право на працю, що включає можливість
заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку
вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами
права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та
роду трудової діяльності, реалізовує програми
професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів
відповідно до суспільних потреб.

Використання примусової праці забороняється. Не вважається
примусовою працею військова або альтернативна (невійськова)
служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за
вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про
воєнний і про надзвичайний стан.

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці,
на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для
їхнього здоров'я роботах забороняється.

Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається
законом.

Стаття 44. Ті, хто працює, мають право на страйк для захисту
своїх економічних і соціальних інтересів.

Порядок здійснення права на страйк встановлюється законом з
урахуванням необхідності забезпечення національної безпеки,
охорони здоров'я, прав і свобод інших людей.

Ніхто не може бути примушений до участі або до неучасті у
страйку.

Заборона страйку можлива лише на підставі закону.

Стаття 45. Кожен, хто працює, має право на відпочинок.

Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку,
а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого
робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої
тривалості роботи у нічний час.

Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість
відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові
дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються
законом.

Стаття 46. Громадяни мають право на соціальний захист, що
включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або
тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття
з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших
випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним
соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян,
підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших
джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних,
комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є
основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не
нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Стаття 47. Кожен має право на житло. Держава створює умови,
за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати
його у власність або взяти в оренду.

Громадянам, які потребують соціального захисту, житло
надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно
або за доступну для них плату відповідно до закону.

Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на
підставі закону за рішенням суду.

Стаття 48. Кожен має право на достатній життєвий рівень для
себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.

Стаття 49. Кожен має право на охорону здоров'я, медичну
допомогу та медичне страхування.

Охорона здоров'я забезпечується державним фінансуванням
відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і
оздоровчо-профілактичних програм.

Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх
громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних
закладах охорони здоров'я медична допомога надається безоплатно;
існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена. Держава
сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності. { Офіційне тлумачення положення частини третьої статті 49 див. в
Рішенні Конституційного Суду N 10-рп/2002 (v010p710-02) від
29.05.2002 }

Держава дбає про розвиток фізичної культури і спорту,
забезпечує санітарно-епідемічне благополуччя.

Стаття 50. Кожен має право на безпечне для життя і здоров'я
довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права
шкоди.

Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про
стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а
також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути
засекречена.

Стаття 51. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і
чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та
сім'ї.

Батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття.
Повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних
батьків.

Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються
державою.

Стаття 52. Діти рівні у своїх правах незалежно від
походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним.

Будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація
переслідуються за законом.

Утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених
батьківського піклування, покладається на державу. Держава
заохочує і підтримує благодійницьку діяльність щодо дітей.

Стаття 53. Кожен має право на освіту.

Повна загальна середня освіта є обов'язковою.

Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної,
повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в
державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної,
повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної,
вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання
державних стипендій та пільг учням і студентам. { Офіційне тлумачення положень частини третьої статті 53 див. в
Рішенні Конституційного Суду N 5-рп/2004 (v005p710-04) від
04.03.2004 }

Громадяни мають право безоплатно здобути вищу освіту в
державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі.

Громадянам, які належать до національних меншин, відповідно
до закону гарантується право на навчання рідною мовою чи на
вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах
або через національні культурні товариства.

Стаття 54. Громадянам гарантується свобода літературної,
художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної
власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних
інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної
діяльності.

Кожний громадянин має право на результати своєї
інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може використовувати
або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими
законом.

Держава сприяє розвиткові науки, встановленню наукових
зв'язків України зі світовим співтовариством.

Культурна спадщина охороняється законом.

Держава забезпечує збереження історичних пам'яток та інших
об'єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для
повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться
за її межами.

Стаття 55. Права і свободи людини і громадянина захищаються
судом. { Офіційне тлумачення частини першої статті 55 див. в Рішенні
Конституційного Суду N 9-зп (v009p710-97) від 25.12.97 }

Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій
чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого
самоврядування, посадових і службових осіб. { Офіційне тлумачення частини другої статті 55 див. в Рішенні
Конституційного Суду N 6-зп (v006p710-97) від 25.11.97 }

Кожен має право звертатися за захистом своїх прав до
Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Кожен має право після використання всіх національних засобів
правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до
відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів
міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.

Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами
захищати свої права і свободи від порушень і протиправних
посягань.

Стаття 56. Кожен має право на відшкодування за рахунок
держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та
моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи
бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого
самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними
своїх повноважень.

Стаття 57. Кожному гарантується право знати свої права і
обов'язки.

Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і
обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення у
порядку, встановленому законом.

Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і
обов'язки громадян, не доведені до відома населення у порядку,
встановленому законом, є нечинними.

Стаття 58. Закони та інші нормативно-правові акти не мають
зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або
скасовують відповідальність особи. { Офіційне тлумачення чистини першої статті 58 див. в Рішенні
Конституційного Суду N 1-рп/99 (v001p710-99) від 09.02.99 }

Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення
не визнавалися законом як правопорушення. { Офіційне тлумачення статті 58 див. в Рішеннях Конституційного
Суду N 1-зп (v001p710-97) від 13.05.97, N 6-рп/2000
(v006p710-00) від 19.04.2000 }

Стаття 59. Кожен має право на правову допомогу. У випадках,
передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є
вільним у виборі захисника своїх прав. { Офіційне тлумачення частини першої статті 59 див. в Рішенні
Конституційного Суду N 13-рп/2000 (v013p710-00) від 16.11.00 }
{ Офіційне тлумачення положення частини першої статті 59 "кожен
має право на правову допомогу" див. в Рішенні Конституційного Суду
N 23-рп/2009 (v023p710-09) від 30.09.2009 }

Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання
правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних
органах в Україні діє адвокатура. { Офіційне тлумачення частини другої статті 59 див. в Рішенні
Конституційного Суду N 13-рп/2000 (v013p710-00) від 16.11.00 }
{ Офіційне тлумачення положення частини другої статті 59 "для...
надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших
державних органах в Україні діє адвокатура" див. в Рішенні
Конституційного Суду N 23-рп/2009 (v023p710-09) від 30.09.2009 }

Стаття 60. Ніхто не зобов'язаний виконувати явно злочинні
розпорядження чи накази.

За віддання і виконання явно злочинного розпорядження чи
наказу настає юридична відповідальність.

Стаття 61. Ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної
відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Стаття 62. Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і
не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде
доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком
суду.

Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні
злочину.

Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних
незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо
доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

У разі скасування вироку суду як неправосудного держава
відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним
засудженням.

Стаття 63. Особа не несе відповідальності за відмову давати
показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких
родичів, коло яких визначається законом.

Підозрюваний, обвинувачений чи підсудний має право на захист.

Засуджений користується всіма правами людини і громадянина,
за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком
суду.

Стаття 64. Конституційні права і свободи людини і громадянина
не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією
України.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть
встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням
строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи,
передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56,
57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції. { Офіційне тлумачення статті 64 див. в Рішенні Конституційного
Суду N 9-зп (v009p710-97) від 25.12.97 }

Стаття 65. Захист Вітчизни, незалежності та територіальної
цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком
громадян України.

Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Стаття 66. Кожен зобов'язаний не заподіювати шкоду природі,
культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.

Стаття 67. Кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в
порядку і розмірах, встановлених законом.

Усі громадяни щорічно подають до податкових інспекцій за
місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за
минулий рік у порядку, встановленому законом.

Стаття 68. Кожен зобов'язаний неухильно додержуватися
Конституції України та законів України, не посягати на права і
свободи, честь і гідність інших людей.

Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.

Р о з д і л III

ВИБОРИ. РЕФЕРЕНДУМ

Стаття 69. Народне волевиявлення здійснюється через вибори,
референдум та інші форми безпосередньої демократії. { Офіційне тлумачення положень статті 69 див. в Рішенні
Конституційного Суду N 6-рп/2008 (v006p710-08) від 16.04.2008 }

Стаття 70. Право голосу на виборах і референдумах мають
громадяни України, які досягли на день їх проведення вісімнадцяти
років.

Не мають права голосу громадяни, яких визнано судом
недієздатними.

Стаття 71. Вибори до органів державної влади та органів
місцевого самоврядування є вільними і відбуваються на основі
загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного
голосування.

Виборцям гарантується вільне волевиявлення.

Стаття 72. Всеукраїнський референдум призначається Верховною
Радою України або Президентом України відповідно до їхніх
повноважень, встановлених цією Конституцією.

Всеукраїнський референдум проголошується за народною
ініціативою на вимогу не менш як трьох мільйонів громадян України,
які мають право голосу, за умови, що підписи щодо призначення
референдуму зібрано не менш як у двох третинах областей і не менш
як по сто тисяч підписів у кожній області. { Офіційне тлумачення положень частини другої статті 72 див. в
Рішенні Конституційного Суду N 6-рп/2008 (v006p710-08) від
16.04.2008 }

Стаття 73. Виключно всеукраїнським референдумом вирішуються
питання про зміну території України.

Стаття 74. Референдум не допускається щодо законопроектів з
питань податків, бюджету та амністії.

Р о з д і л IV

ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ

Стаття 75. Єдиним органом законодавчої влади в Україні є
парламент - Верховна Рада України. { Офіційне тлумачення положень статті 75 див. в Рішенні
Конституційного Суду N 17-рп/2002 (v017p710-02) від 17.10.2002 }

Стаття 76. Конституційний склад Верховної Ради України -
чотириста п'ятдесят народних депутатів України, які обираються на
основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом
таємного голосування строком на п'ять років. { Частина перша статті 76 в редакції Закону N 2952-VI (2952-17)
від 01.02.2011 }

Народним депутатом України може бути громадянин України, який
на день виборів досяг двадцяти одного року, має право голосу і
проживає в Україні протягом останніх п'яти років.

 

Не може бути обраним до Верховної Ради України громадянин,
який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість
не погашена і не знята у встановленому законом порядку.

 

Повноваження народних депутатів України визначаються
Конституцією та законами України

{ Стаття 76 в редакції, що діяла до внесення змін Законом
N 2222-IV (2222-15) від 08.12.2004. Див. Рішення Конституційного
Суду N 20-рп/2010 (v020p710-10) від 30.09.2010 }

Стаття 77. Чергові вибори до Верховної Ради України
відбуваються в останню неділю жовтня п'ятого року повноважень
Верховної Ради України.

{ Частина перша статті 77 в редакції Закону N 2952-VI (2952-17)
від 01.02.2011 }

Позачергові вибори до Верховної Ради України призначаються
Президентом України і проводяться в період шістдесяти днів з дня
опублікування рішення про дострокове припинення повноважень
Верховної Ради України.

 

Порядок проведення виборів народних депутатів України
встановлюється законом.

{ Стаття 77 в редакції, що діяла до внесення змін Законом
N 2222-IV (2222-15) від 08.12.2004. Див. Рішення Конституційного
Суду N 20-рп/2010 (v020p710-10) від 30.09.2010 }

Стаття 78. Народні депутати України здійснюють свої
повноваження на постійній основі.

 

Народні депутати України не можуть мати іншого
представницького мандата чи бути на державній службі.

{ Офіційне тлумачення частини другої статті 78 див. в Рішенні
Конституційного Суду N 1-зп (v001p710-97) від 13.05.97 }

Вимоги щодо несумісності депутатського мандата з іншими
видами діяльності встановлюються законом.

{ Офіційне тлумачення частини третьої статті 78 див. в Рішенні
Конституційного Суду N 1-зп (v001p710-97) від 13.05.97 }
{ Стаття 78 в редакції, що діяла до внесення змін Законом
N 2222-IV (2222-15) від 08.12.2004. Див. Рішення Конституційного
Суду N 20-рп/2010 (v020p710-10) від 30.09.2010 }

Стаття 79. Перед вступом на посаду народні депутати України
складають перед Верховною Радою України таку присягу:

"Присягаю на вірність Україні. Зобов'язуюсь усіма своїми
діями боронити суверенітет і незалежність України, дбати про
благо Вітчизни і добробут Українського народу.

Присягаю додержуватися Конституції України та законів
України, виконувати свої обов'язки в інтересах усіх
співвітчизників".

 

Присягу зачитує найстарший за віком народний депутат України
перед відкриттям першої сесії новообраної Верховної Ради України,
після чого депутати скріплюють присягу своїми підписами під її
текстом.

 

Відмова скласти присягу має наслідком втрату депутатського
мандата.

 

Повноваження народних депутатів України починаються з моменту
складення присяги.

{ Офіційне тлумачення статті 79 див. в Рішенні Конституційного
Суду N 1-зп (v001p710-97) від 13.05.97 }

Стаття 80. Народним депутатам України гарантується
депутатська недоторканність.

{ Офіційне тлумачення положень частин першої статті 80 див. в
Рішенні Конституційного Суду N 12-рп/2003 (v012p710-03) від
26.06.2003 }

Народні депутати України не несуть юридичної відповідальності
за результати голосування або висловлювання у парламенті та його
органах, за винятком відповідальності за образу чи наклеп.

 

Народні депутати України не можуть бути без згоди Верховної
Ради України притягнені до кримінальної відповідальності,
затримані чи заарештовані.

{ Офіційне тлумачення положень частини третьої статті 80 див. в
Рішеннях Конституційного Суду N 9-рп/99 (v009p710-99) від
27.10.99, N 12-рп/2003 (v012p710-03) від 26.06.2003 }

Стаття 81. Повноваження народних депутатів України
припиняються одночасно з припиненням повноважень Верховної Ради
України.

 

Повноваження народного депутата України припиняються
достроково у разі:

1) складення повноважень за його особистою заявою;

2) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;

3) визнання його судом недієздатним або безвісно відсутнім;

4) припинення його громадянства або виїзду на постійне
проживання за межі України;

5) смерті.

 

Рішення про дострокове припинення повноважень народного
депутата України приймається більшістю від конституційного складу
Верховної Ради України.

{ Офіційне тлумачення частини третьої статті 81 див. в Рішенні
Конституційного Суду N 1-зп (v001p710-97) від 13.05.97 }

У разі невиконання вимоги щодо несумісності депутатського
мандата з іншими видами діяльності повноваження народного депутата
України припиняються достроково на підставі закону за рішенням
суду.

{ Офіційне тлумачення частини четвертої статті 81 див. в Рішенні
Конституційного Суду N 1-зп (v001p710-97) від 13.05.97 }
{ Стаття 81 в редакції, що діяла до внесення змін Законом
N 2222-IV (2222-15) від 08.12.2004. Див. Рішення Конституційного
Суду N 20-рп/2010 (v020p710-10) від 30.09.2010 }

Стаття 82. Верховна Рада України працює сесійно.

 

Верховна Рада України є повноважною за умови обрання не менш
як двох третин від її конституційного складу.

 

Верховна Рада України збирається на першу сесію не пізніше
ніж на тридцятий день після офіційного оголошення результатів
виборів.

 

Перше засідання Верховної Ради України відкриває найстарший
за віком народний депутат України.

 

Порядок роботи Верховної Ради України встановлюється
Конституцією України та законом про регламент Верховної Ради
України.

{ Офіційне тлумачення положень статті 82 див. в Рішенні
Конституційного Суду N 17-рп/2002 (v017p710-02) від 17.10.2002 }
{ Стаття 82 в редакції, що діяла до внесення змін Законом
N 2222-IV (2222-15) від 08.12.2004. Див. Рішення Конституційного
Суду N 20-рп/2010 (v020p710-10) від 30.09.2010 }

Стаття 83. Чергові сесії Верховної Ради України починаються
першого вівторка лютого і першого вівторка вересня кожного року.

 

Позачергові сесії Верховної Ради України, із зазначенням
порядку денного, скликаються Головою Верховної Ради України на
вимогу не менш як третини народних депутатів України від
конституційного складу Верховної Ради України або на вимогу
Президента України.

 

У разі введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні
Верховна Рада України збирається у дводенний строк без скликання.

 

У разі закінчення строку повноважень Верховної Ради України
під час дії воєнного чи надзвичайного стану її повноваження
продовжуються до дня першого засідання першої сесії Верховної Ради
України, обраної після скасування воєнного чи надзвичайного стану.
{ Стаття 83 в редакції, що діяла до внесення змін Законом
N 2222-IV (2222-15) від 08.12.2004. Див. Рішення Конституційного
Суду N 20-рп/2010 (v020p710-10) від 30.09.2010 }

 

Стаття 84. Засідання Верховної Ради України проводяться
відкрито. Закрите засідання проводиться за рішенням більшості від
конституційного складу Верховної Ради України.

 

Рішення Верховної Ради України приймаються виключно на її
пленарних засіданнях шляхом голосування.

{ Офіційне тлумачення частини другої статті 84 див. в Рішеннях
Конституційного Суду N 11-рп/98 (v011p710-98) від 07.07.98,
N 16-рп/2003 (v016p710-03) від 14.10.2003 }

Голосування на засіданнях Верховної Ради України здійснюється
народним депутатом України особисто.

{ Офіційне тлумачення частини третьої статті 84 див. в Рішенні
Конституційного Суду N 11-рп/98 (v011p710-98) від 07.07.98 }
{ Офіційне тлумачення положень статті 84 див. в Рішенні
Конституційного Суду N 17-рп/2002 (v017p710-02) від 17.10.2002 }

Стаття 85. До повноважень Верховної Ради України належить:

1) внесення змін до Конституції України в межах і порядку,
передбачених розділом XIII цієї Конституції;

2) призначення всеукраїнського референдуму з питань,
визначених статтею 73 цієї Конституції;

3) прийняття законів;

4) затвердження Державного бюджету України та внесення змін
до нього; контроль за виконанням Державного бюджету України,
прийняття рішення щодо звіту про його виконання;

5) визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики;

6) затвердження загальнодержавних програм економічного,
науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку,
охорони довкілля;

7) призначення виборів Президента України у строки,
передбачені цією Конституцією;

8) заслуховування щорічних та позачергових послань Президента
України про внутрішнє і зовнішнє становище України;

9) оголошення за поданням Президента України стану війни і
укладення миру, схвалення рішення Президента України про
використання Збройних Сил України та інших військових формувань у
разі збройної агресії проти України;

10) усунення Президента України з поста в порядку особливої
процедури (імпічменту), встановленому статтею 111 цієї
Конституції;

11) розгляд і прийняття рішення щодо схвалення Програми
діяльності Кабінету Міністрів України;

12) надання згоди на призначення Президентом України
Прем'єр-міністра України;

13) здійснення контролю за діяльністю Кабінету Міністрів
України відповідно до цієї Конституції;

14) затвердження рішень про надання Україною позик і
економічної допомоги іноземним державам та міжнародним
організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав,
банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених
Державним бюджетом України, здійснення контролю за їх
використанням;

15) призначення чи обрання на посади, звільнення з посад,
надання згоди на призначення і звільнення з посад осіб у випадках,
передбачених цією Конституцією;

16) призначення на посади та звільнення з посад Голови та
інших членів Рахункової палати;

17) призначення на посаду та звільнення з посади
Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини;
заслуховування його щорічних доповідей про стан дотримання та
захисту прав і свобод людини в Україні;

18) призначення на посаду та звільнення з посади Голови
Національного банку України за поданням Президента України;

19) призначення та звільнення половини складу Ради
Національного банку України;

20) призначення половини складу Національної ради України з
питань телебачення і радіомовлення;

21) призначення на посаду та припинення повноважень членів
Центральної виборчої комісії за поданням Президента України;

22) затвердження загальної структури, чисельності, визначення
функцій Збройних Сил України, Служби безпеки України, інших
утворених відповідно до законів України військових формувань, а
також Міністерства внутрішніх справ України;

23) схвалення рішення про надання військової допомоги іншим
державам, про направлення підрозділів Збройних Сил України до
іншої держави чи про допуск підрозділів збройних сил інших держав
на територію України;

24) надання згоди на призначення на посади та звільнення з
посад Президентом України Голови Антимонопольного комітету
України, Голови Фонду державного майна України, Голови Державного
комітету телебачення і радіомовлення України;

25) надання згоди на призначення Президентом України на
посаду Генерального прокурора України; висловлення недовіри
Генеральному прокуророві України, що має наслідком його відставку
з посади;

26) призначення третини складу Конституційного Суду України;

27) обрання суддів безстроково;

28) дострокове припинення повноважень Верховної Ради
Автономної Республіки Крим за наявності висновку Конституційного
Суду України про порушення нею Конституції України або законів
України; призначення позачергових виборів до Верховної Ради
Автономної Республіки Крим;

29) утворення і ліквідація районів, встановлення і зміна меж
районів і міст, віднесення населених пунктів до категорії міст,
найменування і перейменування населених пунктів і районів;

{ Офіційне тлумачення пункту 29 частини першої статті 85 див. в
Рішенні Конституційного суду N 11-рп/2001 (v011p710-01) від
13.07.2001 }

30) призначення чергових та позачергових виборів до органів
місцевого самоврядування;

31) затвердження протягом двох днів з моменту звернення
Президента України указів про введення воєнного чи надзвичайного
стану в Україні або в окремих її місцевостях, про загальну або
часткову мобілізацію, про оголошення окремих місцевостей зонами
надзвичайної екологічної ситуації;

32) надання у встановлений законом строк згоди на
обов'язковість міжнародних договорів України та денонсація
міжнародних договорів України;

33) здійснення парламентського контролю у межах, визначених
цією Конституцією;

34) прийняття рішення про направлення запиту до Президента
України на вимогу народного депутата України, групи народних
депутатів чи комітету Верховної Ради України, попередньо
підтриману не менш як однією третиною від конституційного складу
Верховної Ради України; { Офіційне тлумачення пункту 34 частини
першої статті 85 див. в Рішенні Конституційного Суду N 16-рп/2003
(v016p710-03) від 14.10.2003 }

35) призначення на посаду та звільнення з посади керівника
апарату Верховної Ради України; затвердження кошторису Верховної
Ради України та структури її апарату;

36) затвердження переліку об'єктів права державної власності,
що не підлягають приватизації; визначення правових засад вилучення
об'єктів права приватної власності.

 

Верховна Рада України здійснює інші повноваження, які
відповідно до Конституції України віднесені до її відання.

{ Стаття 85 в редакції, що діяла до внесення змін Законом
N 2222-IV (2222-15) від 08.12.2004. Див. Рішення Конституційного
Суду N 20-рп/2010 (v020p710-10) від 30.09.2010 }

Стаття 86. Народний депутат України має право на сесії
Верховної Ради України звернутися із запитом до органів Верховної
Ради України, до Кабінету Міністрів України, до керівників інших
органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а
також до керівників підприємств, установ і організацій,
розташованих на території України, незалежно від їх
підпорядкування і форм власності.

{ Офіційне тлумачення положень частини першої статті 86 див. в
Рішеннях Конституційного Суду N 4-рп/99 (v004p710-99) від
19.05.99, N 4-рп/2000 (v004p710-00) від 11.04.2000, N 4-рп/2002
(v004p710-02) від 20.03.2002, N 5-рп/2003 (v005p710-03) від
05.03.2003, N 16-рп/2003 (v016p710-03) від 14.10.2003 }

Керівники органів державної влади та органів місцевого
самоврядування, підприємств, установ і організацій зобов'язані
повідомити народного депутата України про результати розгляду його
запиту.

 

Стаття 87. Верховна Рада України за пропозицією не менш як
однієї третини народних депутатів України від її конституційного
складу може розглянути питання про відповідальність Кабінету
Міністрів України та прийняти резолюцію недовіри Кабінетові
Міністрів України більшістю від конституційного складу Верховної
Ради України.

 

Питання про відповідальність Кабінету Міністрів України не
може розглядатися Верховною Радою України більше одного разу
протягом однієї чергової сесії, а також протягом року після
схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів України.

{ Стаття 87 в редакції, що діяла до внесення змін Законом
N 2222-IV (2222-15) від 08.12.2004. Див. Рішення Конституційного
Суду N 20-рп/2010 (v020p710-10) від 30.09.2010 }

Стаття 88. Верховна Рада України обирає зі свого складу
Голову Верховної Ради України, Першого заступника і заступника
Голови Верховної Ради України та відкликає їх.

 

Голова Верховної Ради України:

1) веде засідання Верховної Ради України;

2) організовує підготовку питань до розгляду на засіданнях
Верховної Ради України;

3) підписує акти, прийняті Верховною Радою України;

4) представляє Верховну Раду України у зносинах з іншими
органами державної влади України та органами влади інших держав;

5) організовує роботу апарату Верховної Ради України.

Голова Верховної Ради України здійснює повноваження,
передбачені цією Конституцією, у порядку, встановленому законом
про регламент Верховної Ради України.

{ Стаття 88 в редакції, що діяла до внесення змін Законом
N 2222-IV (2222-15) від 08.12.2004. Див. Рішення Конституційного
Суду N 20-рп/2010 (v020p710-10) від 30.09.2010 }

Стаття 89. Верховна Рада України затверджує перелік комітетів
Верховної Ради України, обирає голів цих комітетів.

 

Комітети Верховної Ради України здійснюють законопроектну
роботу, готують і попередньо розглядають питання, віднесені до
повноважень Верховної Ради України.

{ Офіційне тлумачення положень частини другої статті 89 див. в
Рішенні Конституційного суду N 5-рп/2003 (v005p710-03) від
05.03.2003 }

Верховна Рада України у межах своїх повноважень може
створювати тимчасові спеціальні комісії для підготовки і
попереднього розгляду питань.

 

Верховна Рада України для проведення розслідування з питань,
що становлять суспільний інтерес, створює тимчасові слідчі
комісії, якщо за це проголосувала не менш як одна третина від
конституційного складу Верховної Ради України.

 

Висновки і пропозиції тимчасових слідчих комісій не є
вирішальними для слідства і суду.

 

Організація і порядок діяльності комітетів Верховної Ради
України, її тимчасових спеціальних і тимчасових слідчих комісій
встановлюються законом.

{ Стаття 89 в редакції, що діяла до внесення змін Законом
N 2222-IV (2222-15) від 08.12.2004. Див. Рішення Конституційного
Суду N 20-рп/2010 (v020p710-10) від 30.09.2010 }

Стаття 90. Повноваження Верховної Ради України припиняються у
день відкриття першого засідання Верховної Ради України нового
скликання.

 

Президент України може достроково припинити повноваження
Верховної Ради України, якщо протягом тридцяти днів однієї
чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися.

{ Офіційне тлумачення положень ч