Вже який місяць на Сході України проходить АТО. Військова місія,яка має на меті звільнити Донбас від сепаратистів. Як військовим зараз в зоні АТО? Які проблеми їх непокоять та про атмосферу взагалі, розказує Ігор Дубенко доброволець з батальйону Січ.
Розкажіть трохи про себе, звідки ви? Чим займались до війни?
Сам я родом з Поділля, до війни був студентом навчався на спеціальності туризм. Коли почався Майдан приймав у ньому активну участь. На київському Майдані пробув 44 дні. Приймав участь у подіях 18-20 лютого. Після цих всіх подій, коли почалась агресія Російської Федерації я не зміг залишатися осторонь, і спостерігати як убивають наших хлопців. Так сталось, що багато моїх друзів пішли в добровольчий батальйон Січ, і я разом з ними в червні місяці подав туди документи.
Розкажіть декілька слів про свої перші дні на фронті, якісь події та враження?
Ну, передусім я хотів би пару слів про те, що в нас спочатку був доволі серйозний вишкіл. На відміну від інших підрозділів, в нас був один з найкращих з вишколів який тривав 2 місяці.Відповідно, у зв’язку з тим, що в нас була доволі тривала підготовка в зону АТО, нас перекинули на початку вересня. Спочатку ми були у звільненому Слов’янську, звідки ми виїжджали на завдання. Із найбільш такого що запам’яталось- це був виїзд на Дебальцево, на блокпост Ф1, який був на самій передовій,це залишило доволі сильні враження, своєрідну печатку на душі.
Що ви можете розказати про своїх противників, російських терористів, військових які у вас враження від них?
Ну що про них можна сказати. Їх можна поділити на 3 простих категорії:
1. Російські кадрові війська.
2. Російські найманці(авантюристи, романтики війни).
3. Місцеві ватники, які підняли зброю проти свого народу.
Між цими 3 компонентами, які складають основу Російських терористичних військ часто відбуваються конфлікти. Нашим військам навіть не доводиться втручатись, оскільки часто за лінії фронту, де вони знаходяться, приходить інформація про сутички між ними, про вбитих та поранених. Щодо їхнього морального стану там по різному- є ідейні, є просто найманці, яким байдуже кого вбивати аби лише платили, є ті, хто виконує наказ, але це не є важливо. Вони прийшли на нашу землю зі зброєю- від неї вони і помруть.
Скажіть, будь ласка, пару слів про ваш бойовий настрій, про настрій ваших товаришів?
Все залежить від того де ти знаходишся і чим ти займаєшся. Наприклад, в тих підрозділах, які знаходяться на передовій, бойовий настрій зазвичай високий-там просто немає часу на дурості. Коли підрозділ потрапляє на 2 або 3 лінію оборони там де тихо вже, затишно, людям просто нема де себе подіти. Десь тиждень-другий ти ще можеш займатись якимись господарськими справами, але потім просто немає вже чим зайнятись і через це йде деморалізація. В нас, хоча б раз на тиждень були бойові виходи і це сильно піднімало наш бойовий дух. Особливо згадується той момент, коли було прийнято перемиря нашим так званим ‘президентом’, коли зачитали ті закони, які фактично означали визнання ДНР і ЛНР,тобто виходить, що наші хлопці даремно гинули і ставали каліками. Це був удар нижче пояса від своїх же, замість того, щоб підтримати нашу армію, кинути всі сили на подолання цієї зарази, щоб вона не розповзлася, щоб своя ж влада не встромляла нам ножів в спину.
Що ви можете сказати про ваше ставлення та ставлення ваших товаришів до нашої влади до того, що відбувається в нашій країні на даний момент.
Наша влада отримала дуже хороші стартові умови для реформ в країні і змін. Але чи вона цього не усвідомлює, чи на неї мають такий великий вплив агенти Кремля, але вона робить все для того, щоб прискорити своє падіння. За що стояв Майдан? І ця влада, яка стояла на Майдані била себе в груди і божилась, що як тільки ми прийдемо до влади, всіх олігархів які грабували народ посадять, покарають тих, хто розстрілював Майдан. Але, що ми маємо в результаті?У нас60 депутатів які голосували за закони 16 січня знаходять у Верховній Радій, зокрема, у виконавчих комітетах. Ми бачимо, як наша теперішня влада співпрацює з колишнім олігархічним режимом і навіть боїться визнати війну. Те, що до цього часу називається АТО, це вже формулювання непридатне, ми ведемо повноцінну війну з іншою державою, з кадровими військами. А наша влада навіть боїться це визнати, усі її дії спрямовані лише на те, щоб завадити нашим військам в швидкому завершенні цієї війни. Про яке перемиря можна говорити, якщо постійно ведуться обстріли, гинуть наші хлопці, гине мирне населення. Замість того, щоб дати команду і швидко вигнати ворога, а сили у нас для цього є, і ми можемо це зробити. Наша влада наказує нашим хлопцям стояти під постійними обстрілами і нізащо в окопах, помирати,коли будь- яке нормальне керівництво віддало би наказ знищити ворога.
