Історія погляду на місце дитини в суспільстві

Діти існували завжди, щодо цього у нас немає жодних сумнівів, проте ставлення до дітей не завжди було однаковим.

Байдужість у до дітей панувала аж до кінця середньовіччя. Вбивство і занедбання новонароджених дітей були повсякденною практикою в ранні періоди людської цивілізації. Історія свідчить, що до IV століття н.е. новонароджених топили, залишали в ущелинах, спалювали на угоду богам під час релігійних церемоній. З IV по XIII століття вбивство чи залишення немовлят напризволяще були чи не єдиними методами планування сім'ї. Дітей з вадами розвитку або тих, хто багато плакав, часто вбивали. Хлопчиків вважали більш цінними за дівчаток. До речі, в Європі ця дискримінація між хлопчиками і дівчатками ще довго зберігалася у сільській місцевості. Наприклад, французькі фермери навіть у XIX столітті казали: «Я не маю дітей, у мене є лише дівчатка». А неаполітанці мали звичай вивішувати чорний прапорець над будинком, де народилася дівчинка, що значило: «Вітання недоречні».

Практика виховання, поширена в ті часи, також свідчила про байдужість до дітей. Аж до XVIII століття переважна більшість новонароджених дітей віддавалася годувальницям. В одному звіті Парижської поліції (1780 р.) містяться дані про 21000 новонароджених, з яких 17000 було віддано годувальницям у села, і лише 700 вигодовувалися власними матерями. Існували й інші методи „виховання” дітей, як-то туге сповивання, обпікання дітей розпеченою праскою, аби запобігти епілепсії, купання немовлят у крижаній воді чи обкачування в снігу під час хрещення або для загартування. Хвороби та антисанітарія призводили до надзвичайно високого рівня дитячої смертності. Аж до XVII століття віл половині до двох третин всіх дітей не доживали до 20 років. Багато істориків вбачали у високій дитячій смертності (в основному немовлят і дуже маленьких дітей) головну причину відсутності інтересу, і навіть байдужості, до дитинства як до окремої стадії життя. Байдужість стала найкращою зброєю проти жаху високої дитячої смертності.

Фактично аж до кінця періоду середньовіччя не було суспільної обізнаності щодо дитинства як окремої кате­горії чи соціального феномену. Дітей вважали мініатюр­ними («кишеньковими») дорослими, які нічого не вміли, тому й були нічим.

Дітей віком до 6-7 років не враховували під час переписів, оскільки у них було дуже мало шансів вижити. Тих же, ко­му пощастило, одразу вважали дорослими, Вже з 7-річного віку діти бідняків брали участь у процесі виробництва - їх віддавали учнями чи прислужниками до майстрів. Відтоді діти сповна брали участь у всіх аспектах життя: робота -сексуальність - життя і смерть. Не було різниці у ставленні до дітей та дорослих. До речі, система учнівства залишалася майже без змін аж до ХГХ століття. її девізом, за словами Леа Дасберг, було «зростання через приниження».

Лише у XVI столітті люди почали цікавитися дітьми. Було визнано, що діти мають якісні відмінності від дорослих, які слід враховувати в процесі освіти та виховання. Саме в цей час хлопчиків вищих верств почали навчати. Із закладів технічного навчання для кожного школи перетворюються на заклали загальної освіти для дітей.

Моралісти ХVІ-ХVІІ століття бачили дітей «поганими», і освіта (дисципліна і навчання) повинна була зробити їх „хорошими”. При цьому особлива роль відводилася школі та сім’ї.

Романісти VІІІ століття до якого належали Руссо та Гетте, вважали дітей „хорошими від народження”, тому вони навіть наголошували, що дітей слід захищати від розбещуючого впливу культури. Перше справжнє законодавство про дітей з’явилося на Заході в кінці ІХ на початку ХХ століть. ХХ століття стало століттям дитини.

Права дитини це права людини, яка не досягла 18 років.

Діти є найвищою цінністю кожного народу, і розбудова демократичної держави неможлива без зміни ставлення суспільства до дітей, ставлення не тільки, як до об'єкта турботи і опіки, але як і до суб'єкта права. Появі Конвенції ООН про права дитини як основного документу захисту дитини і дитинства передували роки і події. Змінювалося суспільство, змінювалося ставлення до дитини.

Ось, поглянь:

20 - 30-і роки Початок світового руху за захист прав дітей. Це лише поодинокі випадки, заходи та наміри змінити ситуацію у світі дитини і дитинства. Однак, ситуація поступово змінюється.

1923 рік Міжнародна рада захисту дітей розробляє та затверджує декларацію прав дитини (Женевська декларація), яка складається із 5-ти основних принципів.

1924 рік П'ята Асамблея Ліги Націй приймає Женевську Декларацію і

закликає керуватися її принципами.

1948 рік 00Н приймає розширений текст Декларації про права людини.

1959 рік 3 метою захисту дитинства Генеральна Асамблея ООН прийняла Декларацію прав дитини і висунула 10 узагальнених прав кожної дитини:

- Рівні права незалежно від раси, релігії, походження та статі;

- Право на інтелектуальний та фізичний розвиток;

- Право на ім'я та національність;

- Право на харчування, житло і медичне обслуговування;

- Право на спеціальний догляд, якщо дитина має фізичні вади;

- Право на любов, взаєморозуміння і підтримку;

- Право на освіту і дозвілля;

- Право на невідкладну допомогу в випадку катастрофи;

- Право на захист у випадку катастроф;

- Право на розвиток у дусі взаєморозуміння і миру.

Однак, як ти можеш бачити, ця Декларація більше звертає увагу на захист біологічних, ніж соціальних потреб. Вона більше нагадує рекомендації, ніж закон.

1978 рік Уряд Польщі виносить на розгляд перший проект тексту Конвенції про права дитини.

1979 рік У цей рік, проголошений Міжнародним роком молоді, ініціативною групою уряду Польщі було запропоновано створити Конвенцію про права дитини, як єдиний міжнародний проект.

1989 рік Через 30 років після прийняття Декларації прав дитини робоча група подає в Комісію з прав людини кінцевий варіант документу, а 20 листопада 1989 року Генеральна Асамблея ООН приймає Конвенцію про права дитини.

1989Рік Конвенція набирає чинності.

1990 рік Відбулася Всесвітня зустріч на найвищому рівні в інтересах дітей, на якій прийнято Всесвітню декларацію про забезпечення виживання, захисту і розвитку дітей у 90-ті роки і План дій з виконання Декларації.

27 вересня 1991 року Україна ратифікує Конвенцію про права дитини.

У сучасного людства є тяжкий гріх – нещасливі діти. Про них багато пишуть та говорять, багато пробують допомагати. Але кількість дітей, що в біді не зменшується. Сьогодні діти усього світу потребують у захисті.

250 млн. дітей у світі існують за рахунок важкої праці крадіжок.

30 млн. дітей від 6 до 11 років не мають можливості відвідувати школу. Кожен рік помирає 5 млн. чоловік. В усіх країнах з низьким рівнем життя до 200 млн. дітей живуть за межею бідності. Дитяча смертність в Росії в 3 рази більше, ніж в Європі.

Розповсюджується бізнес на дітях, використання дітей, від яких відмовилися батьки для трансплантації органів.

В США 3000 маленьких американців починають курити кожен день. З’явився новий тип дитини – вуличні бізнесмени. Пояснюючи своє перебування на вулиці діти зазвичай називають сімейні причини та небажання відвідувати школу. Основний загал таких дітей закінчили 3-4 кл., тобто початкову школу. Серед них найбільший відсоток неповнолітніх злочинців, наркоманів, торговців наркотиками, повій.

Кожен день на Україні підлітки здійснюють 104 правопорушення, серед яких вбивства, насилля.? неповнолітніх на Україні – діти з різними хронічними захворюваннями.

Дитиною, відповідно до ст. 1 Конвенції про права дитини 1989 р. визначається „кожна людська істота до досягнення 18 річного віку, якщо законом, що застосовується до даної особи, вона не досягає повноліття раніше”. Дитину не можна жодним чином прирівнювати до дорослої людини.

Т.ч., в сучасному світі проблема дитинства являється самою головною проблемою в світі, тому що діти – майбутнє любої країни та всього миру.

20 листопада кожного року всі люди відзначають як День захисту прав дитини. Саме 20 листопада 1989 року Генеральною Асамблеєю ООН була прийнята Конвенція про права дитини.

Рекордна кількість держав – 192 – ратифікували, підписали конвенцію або приєдналися до неї. США підписали конвенцію з великою кількістю поправок, але не ратифікувала. Україна

27 лютого 1991 року ратифікувала, тобто узаконила Конвенцію прав дитини, зобов’язались виконувати норми цього міжнародного документу, прийнявши ряд нових відповідних законів, створення необхідних установ та організацій.

Близько 155 країн підготували нац. програми дій по виконанню завдань.

Страхітливе становище дітей у багатьох куточках світу примусило ООН прийняти цей документ, який несе в собі ідею справедливості у ньому відчувається серйозна тривога доброзичливих дорослих про долю дитини. Діти в усіх країнах повинні мати пристойне життя, а забезпечувати його повинна держава.

Конвенція складається з 54 статей, які охоплюють насамперед основні невід’ємні права, тобто ті, що належать дітям від народження і не можуть бути свавільно обмежені чи відібрані.

Перелік прав, визначених для дитини в Конвенції, охоплює права громадянські (особисті) соціальні, культурні й політичні. Не має прав економічних бо визнано, що дитина повинна вчитись, а не працювати.

Особисті права дитини:

— право на життя і розвиток;

— право набуття громадянського статусу, тобто реєстрації після народження і набуття імені та прізвища;

— право на отримання громадянства;

— право дитини на сім'ю, тобто на виховання біологічними батьками, а в разі розлучення з батьками — на постійні контакти з ними і тривалий зв'язок, якщо це тільки буде можливо;

— свобода релігії та переконань;

— свобода слова, вираження поглядів і повага до них, відповідно до віку дитини;

— дитина повинна бути вислухана у всіх справах, що її стосуються (наприклад, зміна прізвища, усиновлення);

— свобода від фізичного або психічного насилля, визиску, сексуального зловживання, всілякої жорстокості;

— щодо дитини не можна виносити смертний вирок або карати її довічним ув'язненням.

Соціальні права:

— право на охорону здоров'я;

— право на відповідні умови життя;

— право на відпочинок, вільний час, розваги і забави. Культурні права:

— право на освіту, освіта в обсязі неповної середньої школи є обов'язковою та безкоштовною;

— право на користування культурними цінностями;

— право на інформацію;

— право на знання про свої права.

Старшим дітям конвенція надає певні політичні права, наприклад право на об'єднання і збори в мирних цілях.

Конвенція визнає й особливі права для дітей-інвалідів, а також суспільно непристосованих дітей.

Зрозуміла річ, що обов'язок утримувати дитину та право її виховувати мають батьки. Водночас і держави, що підписали Конвенцію, зобов'язані забезпечувати всі права дитини, які в ній закріплені.

Для чого дітям необхідно знати зміст Конвенції про права дитини? Ці ж документи звернені до дорослих. Справа в тому, що діти повинні знати свої права, а потім, ставши дорослими, повинні знати, як відноситися до своїх дітей, якими принципами керуватися.

В різних країнах та регіонах світу Конвенція виконується по різному з урахуванням особливостей кожної держави. Але об’єднують всі країни по відношенню до дітей, повага до дитини, його права, піклування, любов.

Становище, в якому опинилися діти можна виправити лише створив умови.

Практична частина уроку.

Завдання №1. „Мовою документів...”

Учні знайомляться зі ст.1 Конвенції ООН про права дитини:

„Дитиною є кожна людська істота до досягнення 18-річного віку”.

Учитель. Кожна дитина, незалежно від раси, статі, мови, релігії національності, майнового стану, стану здоров’я, має рівні права з іншими дітьми.

Права дитини – це спеціальні можливості, необхідні людині віком до 18 років для існування і досягнення зрілості.

- Які ж спеціальні, додаткові права, що не мають дорослі люди, є в дитини?

Перелік прав, передбачених для дитини в конвенції ООН про права дитини, охоплює права громадянські (особисті), соціальні, культурні й політичні. Відсутні права економічні, бо дитина повинна вчитись, а не працювати.

 

Завдання №2. Вивчаємо права дитини за Конвенцією про права дитини та Конституцією України.

Завдання: Порівняти статті Конвенції про права дитини зі статтями Конституції України за зразком:

 

Конвенція ООН про права дитини	Конституція України про права людини
Стаття	Зміст	Стаття	Зміст
Стаття 6	Кожна дитина має невід’ємне право на життя	Стаття 27	Кожна людина має невід’ємне право на життя
Стаття 7		Стаття 25
Стаття 12		Стаття 34
Стаття 13		Стаття 34
Стаття 14		Стаття 35
Стаття 16		Стаття 32
Стаття 17		Стаття 32
Стаття 26		Стаття 46
Стаття 27		Стаття 48
Стаття 28		Стаття 53
Стаття 31		Стаття 45

 

 

Завдання №3. Рольова гра „Телефон довіри”.

 

У ч и т е л ь. Давайте проведемо рольову гру «Телефон довіри». Один учень сідає за стіл, а решта ставить питання.

Запитання

1)Я вчинив адміністративне правопорушення. Чи мають право мене затримати? (Так. Але затримання не може тривати понад три години, окрім виняткових випадків.)

2)Я звернувся до лікаря, але не отримав належної допомоги. Чи караються дії лікаря? (Невиконання або неналежне виконання професійних чи службових обов'язків щодо охорони життя та здоров'я неповнолітніх внаслідок недбалого або несумлінного до них ставлення карається штрафом до 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.)

3) Мені 13 років, мене влаштували на роботу. Чи правомірні дії роботодавця? (Ні. Експлуатація дітей, які не досягай 14 років, шляхом використання їх праці з метою отримання прибутку карається арештом на строк до шести місяців.)

4)Які заходи впливу застосовуються до неповнолітніх при вчиненні адміністративних правопорушень? (До неповнолітніх у віці від 16—18років можуть бути застосовані такі заходи впливу: зобов'язання публічно або в іншій формі попросити вибачення у потерпілого; застереження; догана або сувора догана; передача неповнолітніх під нагляд батькам або особам, які їх замінюють)

Завдання №4. Рольова гра „Подорож країною прав людини”.

Станції

„Уявна країна” „Чарівна скринька” „Сад бажань”

 

Станція «Уявна країна»

Учні розподіляються на групи по5—6 чол. та отримують завдання:

1) Уявіть, що ви відкрили нову країну, де ніхто раніше не жив і де немає ні законів, ні правил. Тому ви і члени вашої групи повинні створити перелік із десяти найнеобхідніших, на вашу думку, прав людини. (Термін виконання — 5 хв.).

Після цього групи учнів обмінюються своїми списками прав та визначають 5 найбільш вагомих. (Термін виконання — 3 хв.).

Після того, як первісні групи отримують свої списки прав з помітками гравців з інших груп, вони мають зробити остаточний висновок про перелік прав. На листі ватману за допомогою кольорових маркерів група оформлює даний перелік, супроводжуючи його малюнками, піктограмами, девізами та гаслами. (Термін виконання — 5 хв.).

Презентація плакатів, підбиття підсумків. (Термін виконання — 10 хв.).

 

Станція „Відгадайка”

На цій станції учні повинні відгадати, які речі знаходяться в «чарівній скриньці».

Завдання

1. Міжнародний документ, за допомогою якого всі люди на світіможуть захистити свої права, прийнятий ООН у 1948 р.

2. Найголовніша цінність на землі, має совість, сумління, розум.

3. Його ніхто не бачив; воно належить кожному із вас, але інші вживають його частіше за вас.

Відповіді:

1. Загальна Декларація прав людини (ведучий обов'язково повинен дістати цей документ зі скриньки та показати дітям).

2. Людина (дитина). А чи хотіли б ви зазирнути до «чарівної скриньки» й побачити найціннішу, найважливішу людину? Діти почергово зазирають до скриньки; сміються, розгадавши її таємницю, бо кожен побачив там своє дзеркальне відображення.

3. Ім'я. На дно скриньки можна покласти перелік людських імен, довідник «Що значить ім'я твоє».

На кожне питання у гравців є три спроби. Чим більше спроб знадобилося гравцям для знаходження правильної відповіді, тим менший зароблений бал.

Станція «Сад бажань»

Організатори повинні спланувати гру таким чином, щоб ця станція була останньою. Тут будуть підбиті підсумки, визначені переможці. Ведучі мають провести рефлексію за такими запитаннями:

1) Який настрій у вас після цієї гри?

2) Що нового ви дізнались?

3) У чому важливість поважного ставлення до прав людини?

4) Ваші побажання та мрії.

Кожна дитина отримує папірець у вигляді листочка, на якому їй пропонується написати свою мрію чи бажання. Організатори допомагають кожній команді прикріпити ці папірці на заздалегідь заготовлене гілля. Таким чином кожний клас виростить своє „дерево бажань”. Після відвідання станції іншими командами буде створено «сад бажань». Це не тільки акція, яка символізує дитячі мрії, але й цінний матеріал для аналізу на батьківських зборах, педрадах та на різних етапах навчально-виховного процесу, де йтиметься про реалізацію прав дитини.

Закріплення.

1. Для учнів 5-6 класів.

Рольова гра.

 

КУКОЛЬНЫЙ СПЕКТАКЛЬ «БУРАТИНО НА НОВЫЙ ЛАД»