Залежно від прямого чи оберненого співвідношення цих величин виділяють два показники: виробіток і трудомісткість

Основна література

1. Закон України „Про зайнятість населення” // Закони України. Т.1 /Ін-т законодавства. – К., 1996. – С. 252-268;

2. Закон України „Про охорону праці”

3. Закон України „Про оплату праці” // Закони України. Т.8 /Ін-т законодавства. – К., 1997. – С. 210-218;

4. Закон України про «Про Державну програму зайнятості населення на 2005-2008 роки» від 31.10.2004.

5. Грішнова О.А. Економіка праці й соціально-трудові відносини: Підручник, 3-тє вид., доп. і переробл. – К.: Знання, 2007. – 559с.

6. Єнісова Н. І. Економіка праці й соціально-трудові відносини: навч. пос. – К.: Кондор, 2004 р.- 432 с.

7. Ковальов В. М., Рижиков В. С., Єськов О. Л. Економіка праці й соціально-трудові відносини: навч. пос. За ред.. Ковальова В. М. – К. 2006 р. – 256 с.

8. Махсма М.Б. Економіка праці і соціально-трудові відносини: Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2005. – 304 с.

9. Мерзляк А. В., Михайлов Є. П., Михайлова Г. О. Економіка праці й соціально-трудові відносини: Навч. пос. / під ред. проф. Є. П. Михайлова. – К.: 2005 р. – 240 с.

 

Додаткова література

1. Смолінська О. Є. Стратегія організації та управління людськими ресурсами крізь призму організаційної культури // Актуальні проблеми економіки. – 2007. - №6, с. 107.

2. www. rada. gov. ua

3. www. kmu. gov. ua – урядовий портал КМУ.

4. www. mu. gov. ua – Міністерство економіки України.

5. www.nbuv. gov. ua – національна бібліотека України ім.В. І. Вернадського.

Питання для самоперевірки та самоконтролю

1. Визначте поняття продуктивності та продуктивності праці.

2. Які показники вимірювання продуктивності праці тви знаєте?

3. Перелічіть структурні елементи процесу підвищення продуктивності праці.

4. Дайте визначення поняття виробітку та трудомісткості.

5. Охарактеризуйте методи вимірювання продуктивності праці.

6. Приведіть приклади застосування натурального та умовно-натурального методів вимірювання продуктивності праці.

7. Прокласифікуйте фактори росту продуктивності праці.

8. Як впливає науково-технічний прогрес на підвищення продуктивності праці?

9. Визначте резерви підвищення продуктивності праці.

 

 

1. Поняття продуктивності та продуктивність праці

 

Згідно з рекомендаціями Міжнародної організації праці (МОП) розрізняють поняття «продуктивність» і «продуктивність праці».

Продуктивність - це ефективність використання ресурсів - праці, капіталу, землі, матеріалів, енергії, інформації - під час виробництва різних товарів і надання послуг. Вона відбиває взаємозв'язок між кількістю і якістю вироблених товарів або наданих послуг і ресурсами, які були витрачені на їх виробництво. Продуктивність дає змогу порівнювати виробництво на різних рівнях економічної системи (на рівні окремого індивіда, цеху, підприємства, організації, галузі й держави) з використаними ресурсами. Під час їх оцінювання необхідно враховувати зростання вартості енергії, сировини, витрат, пов'язаних з безробіттям тощо.

Вища продуктивність означає збільшення обсягу продукції за тих самих витрат, при цьому необхідно враховувати потреби цієї чи іншої продукції на ринку, у суспільстві.

Зауважимо, що на зарубіжних підприємствах оцінюється тільки та продукція, яка куплена, а не просто вироблена.

Продуктивність можна розглядати як загальний показник, що характеризує ефективність використання ресурсів для виробництва продукції. Проте сучасна економічна теорія стверджує, що точно визначити роль і частку витрат тих чи інших ресурсів, використаних на виробництво продукції, неможливо. Тому для визначення ефективності виробництва найчастіше використовують показник продуктивності праці, хоча це не означає, що тільки праця є джерелом продуктивності.

Продуктивність праці відбиває ступінь ефективності процесу праці. У її визначенні вихідною категорією є праця.

З'ясовуючи економічний зміст продуктивності праці, треба мати на увазі, що праця, яка витрачається на виробництво тієї чи іншої продукції, складається з:

1. живої праці, яка витрачається в даний момент безпосередньо в процесі виробництва даної продукції;

2. минулої праці, уречевленої у раніше створеній продукції, яка використовується тією чи іншою мірою для виробництва нової продукції (сировина, матеріали, енергія - повністю; машини, споруди тощо -частково).

Продуктивність праці - це ефективність затрат конкретної праці, яка визначається кількістю продукції, виробленої за одиницю робочого часу, або кількістю часу, витраченого на одиницю продукції. Зростання продуктивності праці означає збільшення кількості продукції, виробленої за одиницю часу, або економію робочого часу, витраченого на одиницю продукції.

У процесі виробництва функцією живої конкретної праці є створення нової вартості, а також перенесення робочого часу, матеріалізованого в речових елементах виробництва, па створюваний продукт. Тому продуктивність праці відображає ефективність як живої, так і сукупної (живої та уречевленої) праці. Розрізняють поняття індивідуальної (живої праці) й суспільної (живої та уречевленої) праці.

Продуктивність праці тісно пов'язана з її інтенсивністю. Остання характеризує ступінь напруженості праці за одиницю часу і вимірюється кількістю витраченої енергії людини. Чим вищий рівень інтенсивності праці, тим вища її продуктивність. Максимальний рівень інтенсивності визначається фізіологічними й психічними можливостями людського організму. Отже, інтенсивність праці має фізіологічні межі, тобто не може бути необмеженою. У зв'язку з цим виникає поняття нормальної інтенсивності. Воно означає такі затрати життєвої енергії протягом робочого часу зміни, які забезпечують необхідні умови для повноцінного функціонування організму й повного відновлення працездатності до початку нового трудового дня. Отже, інтенсивність праці є важливим фактором продуктивності, проте має певну фізіологічну межу і потребує дотримання фізіологічних норм людської енергії.

Сутністю управління продуктивністю праці є створення умов для її зростання. Водночас підвищення продуктивності являє собою процес змін в економіці. Тому для підвищення продуктивності необхідно управляти змінами, тобто генерувати, мотивувати, стимулювати їх. При цьому важливим є планування і координування масштабів та інтенсивності змін у всіх основних організаційних елементах, включаючи зайнятість, структуру кадрів, кваліфікацію і освіту, технологію і устаткування, продукцію і ринки збуту. Ці зміни повинні сприяти як зростанню продуктивності, так і підвищенню ефективності діяльності організацій.

Орієнтація на досягнення найвищих кінцевих результатів є найбільш оптимальним стилем створення системи управління продуктивністю й оперування нею.

Основними функціями управління продуктивністю є визначення цілей, організація програми управління продуктивністю праці.

В умовах ринкової економіки все більшого значення набувають розроблення й упровадження програм управління продуктивністю праці.

Успішна реалізація довгострокових програм управління значною мірою обумовлена якістю процесу планування на ранніх стадіях розроблення програм.

Цілями програми є:

- ефективне використання людських ресурсів;

- мінімізація втрат виробництва;

- створення ефективної системи вимірювання продуктивності праці, тобто визначення межі і показників цілей цієї системи.

Кожен підхід щодо підвищення продуктивності праці охоплює:

Ø організаційні форми підвищення продуктивності праці;

Ø сфери підвищення продуктивності праці;

Ø засоби і методи підвищення продуктивності праці.

Структурними елементами процесу підвищення продуктивності праці є:

v оцінювання й аналіз організаційної системи, для якої розробляється програма. При цьому необхідно визначити внутрішні можливості організації. Виявити слабкі і сильні сторони організації, ураховуючи передбачувані зміни ринкового середовища;

v оцінювання зовнішніх умов діяльності організаційної системи, які можуть вплинути на проектування і розроблення програми;

v стратегічне планування. На цьому етапі забезпечується узгодження цілей, завдань управління продуктивністю праці на період 3—5 років. Доцільно виділити першочергові завдання, важливі для подальшого розвитку організації;

v розроблення критеріїв результативності програми. Необхідно визначити конкретні вимірники, критерії, нормативи, за якими необхідно оцінювати заходи щодо управління продуктивністю;

v виявлення й аналіз резервів підвищення продуктивності праці. Визначення всіх матеріальних і організаційних засобів розвитку організації;

v розроблення проекту, що передбачає послідовність виконання робіт, оцінювання витрат, функції виконавців, питання управління проектом, аналіз витрат і вигід;

v розроблення планових заходів щодо подальшого підвищення продуктивності праці:

v розроблення ефективної системи матеріального стимулювання досягнення запланованих показників продуктивності праці;

v зведення всіх результатів планування в єдиний загальний план;

v залучення відповідних працівників щодо конкретних заходів упровадження;

v контроль за реалізацією заходів і регулювання їх виконання.

2. Методи вимірювання продуктивності праці

 

Поняття продуктивності передбачає множинність свого числового представлення та утворює систему показників ефективності, розрізняють продуктивність у широкому і вузькому розумінні. У вузькому розумінні продуктивність розуміють як показник у вигляді відношення продукції до одного або декількох основних виробничих ресурсів. У широкому розумінні продуктивність характеризує система взаємопов'язаних показників.

Для підприємства, на якому виробляється один або декілька продуктів, обчислення продуктивності досить просте. Для визначення продуктивності иа рівні народного господарства застосовується ряд окремих показників, наприклад: відношення обсягів продажу до чисельності зайнятих; відношення прибутку до вкла­деного капіталу; відношення виробничої площі, що використовується до площі, що є в наявності; відношення прибутку до власного капіталу; відношення ціни підприємства до ринкової ціни; відношення фактичних питомих витрат праці до нормативних; відношення фактично відпрацьованого фонду робочого часу до його календарного фонду. Всі ці відношення можна виразити формулою

ПП = Q/І

де Q - кількість виробленої продукції (товарів, послуг);

І - затрати (праця, капітал, енергія тощо).

Найбільш поширеним показником ефективності праці є продуктивність праці, що характеризується співвідношенням обсягу продукції, робіт чи послуг, з одного боку, та кількістю праці, витраченої на виробництво цього обсягу, з іншого.

Залежно від прямого чи оберненого співвідношення цих величин виділяють два показники: виробіток і трудомісткість.

Виробіток - прямий показник рівня продуктивності праці, що визначається кількістю продукції (робіт, послуг), виробленої одним працівником за одиницю робочого часу, і розраховується за формулою:

В = Q/Т, або В =Q/Ч

 

де В- продуктивність праці;

Q - обсяг виробництва продукції (робіт, послуг);

Т - час, витрачений на виробництво продукції;

Ч - чисельність працівників.

Виробіток може бути годинним, денним, місячним, квартальним, річним.

Трудомісткість - це обернений показник рівня продуктивності праці, що характеризується кількістю робочого часу, витраченого на виробництво одиниці продукції (робіт, послуг), і розраховується за формулою:

 

Тр = 1 / В

 

· Залежно від складових частин трудомісткості виділяють такі її види.

Технологічну трудомісткість, що визначається витратами праці основних робітників. Розраховується для окремих операцій, деталей, виробів.

Трудомісткість обслуговування, що визначається витратами праці допоміжних робітників на виконання одиниці роботи.

Трудомісткість управління, що визначається витратами праці керівників, спеціалістів, технічних виконавців.

Повну трудомісткість продукції, яка відображає всі витрати на виготовлення одиниці кожного виробу.

· За характером і призначенням затрат праці визначають нормовану, фактичну і планову трудомісткість.

· За об'єктом обчислення визначають трудомісткість операції, виробу, товарної та валової продукції.

· Залежно від сфери прикладання праці визначають трудомісткість підприємства, цехову трудомісткість, трудомісткість дільниці, бригадну трудомісткість і трудомісткість робочого місця.

 

 

Виділяють такі методи обчислення продуктивності праці: натуральний, умовно-натуральний, вартісний і трудовий.

Натуральний метод вимірювання продуктивності праці характеризується показниками виробітку, обчисленими в одиницях фізичного обсягу. У цьому випадку одиниці виміру обсягу продукції - тонни, штуки, метри, кілограми - віднесено до середньоспискової чисельності працівників або витрат праці -людино-годин, людино-днів тощо. Приклади натуральних показників: виробіток, трудомісткість.

Перевага цього методу полягає в установленні залежності між обсягом виробництва і трудовими витратами, у виключенні впливу на показник продуктивності праці змін в обсягах поставок, організаційній структурі виробництва, дозволяє тісно пов'язати зміни продуктивності праці з виявленням резервів її росту, зіставити затрати праці на однакові вироби в різних цехах підприємства.

Умовно-натуральнай метод вимірювання продуктивності праці застосовується в тому випадку, коли на підприємстві виробляється декілька видів однорідної продукції. Для обчислення обсягів виробленої продукції перераховують планову і фактично вироблену кількість кожного виду продукції в умовні одиниці за коефіцієнтами, встановленими спеціальною шкалою.

Перевага цього методу - в безпосередній зрівнюваності показників продуктивності праці. Недоліки натурального та умовно-натурального методів полягає в тому, що можна вимірювати продуктивність праці лише в межах окремих видів продукції або робіт.

Вартісний метод характеризується вартісними показниками продуктивності праці, обчислюваними як співвідношення виробленої продукції у грошових одиницях до витрат робочого часу. Вартісні показники продуктивності праці є універсальними, оскільки дозволяють порівнювати продуктивність праці у виробництві не зіставних благ. Недоліком вартісного методу є те, що необґрунтоване завищення ціни продукції товаровиробниками призводить до фіктивного зростання продуктивності їхньої праці.

Прикладами вартісних показників продуктивності праці є:

а) Валова продукція в поточних, або зіставних, цінах у розрахунку на одного працівника за певний період часу (рік, півріччя, квартал, місяць). Валова продукція галузі - це сума показників валової продукції всіх промислових об'єднань і самостійних підприємств галузі.

б) Товарна продукція в поточних цінах у розрахунку на одного працівника за певний період (рік, півріччя, квартал, місяць). Під товарною продукцією розуміють тільки повністю закінчені й ті, що можуть бути реалізовані, вироби і роботи промислового характеру, але не враховуються зміни залишків незавершеного виробництва, цикл виготовлення яких перевищує два місяці.

в) Реалізована продукція в поточних цінах у розрахунку на одного працівника за певний період часу (рік, півріччя, квартал, місяць). Реалізованою вважається продукція, оплачена покупцями або збутовою
організацією. Статусу реалізованої вона набуває від моменту надходження коштів на розрахунковий рахунок підприємства виробника. Недолік показника полягає в тому, що об'єктивно складається значний розрив у часі між завершенням виробництва продукції та визнанням її реалізованою.

Промислові підприємства, де є незавершене виробництво, можуть застосовувати такі показники.

г) Нормативна вартість обробітку (НВО). Визначається як сума нормативних затрат на обробку кожного виробу, які визначаються виходячи з даних калькуляції за статтями: основна і додаткова заробітна плата працівників, відрахування на соціальне страхування, цехові та інші витрати з розрахунку на одного працівника за певний період часу (рік, півріччя, квартал, місяць). Нормативи оброблення відображають нормативні витрати засобів праці, що використовуються, і нормативну частку заробітної плати всіх
працівників промислово-виробничого персоналу, причетних до виробництва певної продукції (виробу). Цей показник можна було б назвати нормативною собівартістю обробітку.

г) Нормативна чиста продукція (НЧП), в розрахунку на одного працівника за певний період часу (рік, півріччя, квартал, місяць). Для обчислення нормативної чистої продукції обчислюють спочатку норматив чистої продукції з кожного виду продукції (Н,_ІП).

Н_ЧП = 3,_П, + 3_П1)*К₃ + П„

де 3„р - осовна і додаткова заробітна плата виробничих працівників з відрахуваннями на соціальне страхування у плановій калькуляції собівартості виробу;

Кз - коефіцієнт співвідношення заробітної плати промислово-виробничого персоналу і заробітної плати основних працівників;

П„ - прибуток установлений на основі.нормативної рентабельності.

Нормативну чисту продукції розраховують за формулою:

де Кі - обсяг виробництва кожного виду продукції; п - кількість видів продукції.

д) Чиста продукція (ЧП), в розрахунку на одного працівника за певний період часу (рік, півріччя, квартал, місяць). Обсяг чистої продукції визначається відніманням з обсягів товарної продукції в діючих оптових цінах підприємств повної суми матеріальних витрат сукупно з амортизаційними відрахуваннями.

Трудовий метод виміру продуктивності праці використовується в умовах випуску на підприємстві різноманітної незавершеної продукції. Як вимірник використовуються нормо-години, тобто кількість праці, в людино-годинах, яка потрібна за нормами для виготовлення одиниці продукції. Вказаний показник вільний від впливу ціноутворювальних факторів. Застосування цього методу потребує добре поставленого нормування праці. За науково обґрунтованих норм цей метод точно характеризує динаміку продуктивності праці.

3. Фактори росту продуктивності праці.

 

 

Факторами підвищення продуктивності праці називаються рушійні сили або причини, під впливом яких змінюється її рівень.

Дія факторів росту продуктивності праці залежить від природних, суспільних і матеріальних умов. Продуктивність праці залежить від великої кількості факторів. Пізнання суті й механізму дії кожного з них є необхідною умовою визначення конкретних способів підвищення ефективності праці, науково обґрунтованого управління цим процесом.

Зростання продуктивності праці п олягає в тому, що частка затрат живої праці у продукті зменшується, а частка затрат минулої (уречевленої) праці - збільшується, але таким чином, що загальна кількість праці в кожній одиниці продукту зменшується.

Збільшення обсягів виробництва можна досягати за рахунок різних факторів. Зокрема, за рахунок екстенсивних факторів виробництва, які проявляються у збільшенні всіх факторів виробництва (засобів виробництва, робочої сили). Зростання обсягів виробництва за рахунок збільшення виробничих ресурсів не може бути нескінченним, оскільки кожна країна має обмежені виробничі можливості (певна чисельність робочої сили, землі, сировини) і в короткий термін не розширити їх.

Коли обсяг національного виробництва досягає потенційного рівня і можливості суспільства розвиватися за рахунок збільшення праці й капіталу вичерпуються, темпи зростання продуктивності праці залежать лише від прискорення науково-технічного прогресу. Лише останній є невичерпним джерелом зростання випуску продукції. На його основі відбуваються зміни в кількості праці й капіталу, а також у величині сукупної продуктивності факторів виробництва.

Крім того, слід відзначити, що продуктивність праці не обмежується названими вище факторами, великою мірою вона залежить від працівників. Як суб'єкти трудової діяльності люди розглядаються під кутом зору біологічних, психологічних і соціальних властивостей, які впливають на результати трудового процесу. Це стать, вік, стан здоров'я, знання, вміння, досвід, винахідливість, свідомість, дисциплінованість. Ефективність праці залежить також від умов трудової діяльності. Стан середовища, в якому працюють люди, впливає на них, визначає рівень їхніх фізичних, інтелектуальних і моральних сил, ставлення до праці.

Отже, всі наведені вище фактори підвищення продуктивності праці можна поділити на три групи.

1) Матеріально-технічні - до яких належать:

- комплексна механізація та автоматизація виробництва;

- впровадження прогресивних технологій;

- впровадження нових технологічних процесів;

- поліпшення конструкторських властивостей виробів;

- підвищення якості сировини і нових конструктивних матеріалів.

2) Організаційні фактори:

- вдосконалення організації праці і виробництва, структури управління;

- механізація і раціоналізація праці в управлінні;

- впровадження НОП;

- вдосконалення нормування праці;

- підвищення або зменшення питомої ваги окремих видів продукції з різним рівнем трудомісткості.

3) Соціально-економічні фактори:

- підвищення освітнього рівня працівників;

- підвищення виробничої кваліфікації;

- покращання характеру і умов праці;

- стимули, мотиви і спонукання до трудової діяльності.

4. Резерви підвищення продуктивності праці

 

Під резервами росту продуктивності праці розуміють можливості повнішої реалізації продуктивної сили праці за рахунок покращення використання всіх факторі її підвищення.

Резерви зростання продуктивності праці можна визначити як різницю між досягнутим і максимально можливим рівнем продуктивності праці в конкретний період часу.

Зв'язок факторів і резервів підвищення продуктивності праці полягає в тому, що коли фактори виступають рушійною силою або причиною зміни її рівня, то використання резервів є безпосередньо процесом реалізації дії тих чи інших факторів.

На сьогодні в економічній літературі відсутня загальновизнана класифікація резервів росту продуктивності праці.

В основу класифікації можуть бути покладені різні критерії: час, сфера дії, місце їх реалізації.

Оскільки резерви підвищення продуктивності праці реалізуються в усіх галузях народного господарства, то за сферою дії вони можуть бути поділені на;

- народногосподарські,

- галузеві,

- міжгалузеві,

- внутрішньовиробничі. (останні, своєю чергою, поділяються на загальновиробничі, цехові та резерви підвищення продуктивності праці на конкретному робочому місці).

Народногосподарські резерви пов'язані з розвитком усіх напрямів НТП, раціональним розміщенням продуктивних сил, вирівнюванням показників економічного розвитку районів країни, вдосконаленням управління і планування.

До галузевих резервів відносять спеціалізацію, концентрацію і комбінування виробництва, вдосконалення технології, розповсюдження передового досвіду, кращих технічних досягнень у межах галузі.

Міжгалузеві резерви визначаються використанням можливостей ефективнішого функціонування виробництва в одній галузі для підвищення продуктивності праці в суміжних галузях. Так, підвищення якості сировини в добувних галузях дає економію і підвищення продуктивності праці в обробних галузях.

Внутрішньовиробничі резерви обумовлені вдосконаленням і найбільш ефективним використанням технічних засобів, покращанням структури робочих кадрів, скороченням втрат робочого часу, економією сировини і матеріалів безпосередньо на підприємстві.

Внутрішньовиробничі резерви за змістом можна класифікувати, як і фактори. Слід зазначити, що цей критерій класифікації є найбільш важливим, оскільки допомагає виявити можливості підвищення продуктивності праці на конкретному підприємстві.

Отже, резерви зростання продуктивності праці діляться на такі групи:

матеріально-технічні, які визначають можливості застосування ефективніших засобів виробництва;

організаційні, що визначають можливості вдосконалення поєднання робочої сили з засобами виробництва;

соціально-економічні, які визначають підвищення якості використовуваної робочої сили.