Закономірності навчально-виховного впливу в юнацькому віці

Виховна діяльність за своєю суттю має скеровувати, спрямовувати, організовувати індивідуальне становлення людської особистості, формувати її риси та якості згідно з вимогами суспільства.

Виховання – цілеспрямований свідомий процес формування гармонійної особистості, що включає формування гуманності, працелюбства, чесності, правдивості, дисциплінованості, почуття відповідальності, власної гідності, виховання патріотизму, любові до Батьківщини. Процес виховання відображує становлення кожної людини.

Усебічний розвиток особистості передбачає формування загальнолюдських норм життєдіяльності, а також добра, краси, істини, свободи й совісті, поваги й любові. За цими показниками, тобто з позицій загальнолюдської моралі в повсякденному житті й оцінюється вихованість суб’єкта.

Система моральних цінностей в українців сформувалася здавна. Вона вибудувалась з урахуванням таких рис національної ментальності як кордоцентризм, природний демократизм, схильність до інтроверсії. На їх основі впродовж віків у нашого народу культивувалися гуманізм і любов до рідної землі, патріотизм і громадянський обов’язок, волелюбність і самовідданість у боротьбі за незалежність. Високе людське сумління, шанобливе ставлення до батьків. Пошук шляхів до цілісного, гармонійного світу та людського буття не може не зачіпати проблем освіти й виховання. Сьогодні не тільки педагогічні, а й глобальні проблеми (демографічні, економічні кризи, криза урбанізації, екологічні катастрофи, загострення міжнаціональних суперечностей і конфліктів, криза культури та моралі тощо) зумовлюють відродження гуманістичних ідей у суспільстві. Теперішня епоха характеризується процесами становлення нової парадигми у філософії та теорії освіти. Нове світосприйняття та світовідчуття спричиняють зміну в освітніх поглядах на розвиток і формування особистості дитини, визначають можливості, завдання, мету й засоби освіти. Побудова нової освітньої моделі передбачає теоретичне переосмислення та практичну орієнтацію на новий ідеал.

Кожна історична доба формує певні світоглядні орієнтири та уявлення про природу і світ, місце, роль і сутність людини в ньому, її ставлення до самої себе та навколишніх. Починаючи з епохи Відродження, коли людину було проголошено цінністю, освіту розглядають як спосіб сприйняття нею культурних норм та включення їх у дальший її розвиток. Освіта стала засобом створення власного образу особистості людини, її неповторної індивідуальності, духовності та творчого начала.

Відбувається переоцінка цінностей. Людство знайшло скарб світового значення – цінностей гуманізму, які переможно проходять через усі бурі земних потрясінь. Вчительство теж переживає значне психологічне навантаження. Йдеться про кризу світогляду, зміну пріоритетів і переоцінку цінностей. Нова соціально-політична ситуація, з одного боку, вимагає переосмислення мети виховної діяльності педагогів, провідних теоретико-методологічних принципів та критеріїв ефективності змісту, форм і методів виховання, а з другого – призводить до порушення елементарних прав дитини на її розвиток.

Панування культу придбання та накопичення, духу нерівності і змагальності, відсутність комфортності і захищеності прирікає більшість дітей України на постійний страх, нервовість, депресії викликає навіть психічні захворювання.

Сформувати пристойні ціннісні орієнтації в сучасних умовах досить важко. Сучасна українська система виховання вимагає від школи звільнитися від авторитарних методів виховної роботи. Але ця ідея сприймається педагогами неоднозначно.

Проте, школа повинна виховувати дітей не лише на тих цінностях, які панують у суспільстві, а й на ще не реалізованих ідеалах. Настав час обґрунтувати новий підхід до людини, ставлення до неї як до найвищої цінності. Олюднення стосунків між людьми становлять “золотий фонд” гуманізму. Вони по-справжньому відображають загальну еволюцію соціального життя особистості.

В сферу людських стосунків входить і сума знань, і почуттів, осмислених і відчутих, сприйнятих розумом і серцем.

Гуманні стосунки між людьми фіксують найвищу моральну зрілість особистостей, визначний рубіж їх розвитку. Тому, яким би не був далеким ідеал гуманної особистості – мета її виховання об’єктивно актуальна і закономірна.

Найважливішою особливістю формування гуманних стосунків є те, що їх не можна нав’язати, вони не виникають за безумовної слухняності та підкорення зовнішньо заданим вимогам. Для їх виховання потрібен не зовнішній, а глибинний процес концептуального переосмислення провідних задумів, конструктивних принципів системи дій, засобів реформування всієї шкільної освіти.

Педагогічний процес є частиною глобальної, вселюдської соціально-педагогічної системи, яка виховує нове покоління, від котрих залежатиме доля всієї цивілізації; тому природно виникає необхідність об’єктивно розібратися, що потрібно відкинути, а що зберегти у великій теоретичній спадщині і педагогічному досвіді виховання людяності.

Школі потрібен інструментований педагогічний процес, побудований на тісному зв’язку знань, почуттів, поведінки, пріоритетності підходу до дитини, як суб’єкта виховання.

Характерною рисою такого педагогічного процесу є відсутність будь-якого тиску на дитину і селекції, стресових ситуацій, ніяких конфліктів між учителями і учнями. Замість одноманітності і обов’язковості має бути свобода вибору, демократичний стиль і норми людських стосунків.

Постала нагальна проблема ефективніше використовувати в гуманному вихованні духовні надбання народу. На жаль, бракує наукових та методичних розробок означеної проблеми, що гальмує їх впровадження у практику школи.

Забезпечення досягнення виховної мети – формування гуманних відносин учнів-підлітків – вимагає посилення в навчальних закладах стимулюючих гуманних функцій виховного процесу.

Сучасна педагогічна наука наголошує на тому, що у керуванні виховним процесом слід виходити із глибокої сутності гуманізму і природи самого виховання, його потреб і інтересів як суб’єкта виховної діяльності.

Натомість під керуванням розуміється організація різнобічної пізнавально творчої діяльності учнів, встановлення духовної близькості, стосунків взаємної поваги й довір’я між вихователем і вихованцем. Останнє спрямоване на створення умов для творчого самовиявлення особистості, зростання її самосвідомості.

Діяльності педагога притаманні і загальні закономірності, виявлення яких дає можливість застосовувати певні алгоритмічні приписи для розв’язання певного класу гуманних виховних задач і виділити їх типи з тим, щоб можна було діяти з наукових позицій.

Сучасна освіта повинна стати тією галуззю соціокультурної життєдіяльності, де відбувається становлення духовно зрілої, вільної особистості, спроможної відповідати за долю цивілізації й культури, захищати загальнолюдські цінності, творити цілісний гуманний світ.

Коло людей, з якими індивід вступає в ті чи інші взаємини, змінюється протягом усього його життя. З одними стосунки бувають тривалими, постійними, з іншими – короткочасними або й випадковими. Та всі вони так чи інакше впливають на індивіда, вносять певні зміни в його реакції на оточуючих, на всю навколишню дійсність, викликають також зміни в його сприйманні себе самого, в його характері.

Проте, вирішальну роль у цьому відношенні відіграють постійні взаємини, що виникають в процесі спілкування спочатку в родинному колі, потім – з ровесниками в дитячому садку, а згодом – з членами учнівського колективу класу, школи.

Особистість дитини – її характер, почуття, мотиви діяльності та поведінки, інтереси, бажання – формується в процесі відносин з оточуючим світом. Так, природнє середовище, що повсякчасно справляє певний вплив на дитину, не може проте зрівнятись із значенням для неї взаємин з людьми. Ці стосунки – найголовніші, визначальні. Саме люди виховують у дитини те чи інше ставлення до оточуючого світу (до природи, речей). Від дорослих вона вчиться любити рослини, тварини, відчувати красу пташиної пісні, милуватися журавлиним ключем в осінньому небі або ж бути байдужою до цього всього.

В процесі спілкування і певних суспільних відносин поступово збагачується досвід людини, відбуваються зміни в її діяльності та поведінці.

Чим старшою стає дитина, тим більше у неї знань, досвіду, тим глибше сприймає і осмислює вона все, що відбувається навколо неї. Десь в період з 10-11 до 14-15 років, який прийнято називати підлітковим віком, з’являються значні й істотні зміни в обставинах життя та у внутрішньому світі дитини. Не випадково цей період називають “перехідним”, навіть “критичним”. У цей час інтенсивно відбувається фізичний, соціальний і моральний розвиток дитини. Помітними стають важливі зрушення в свідомості, почуттях і поведінці.

Життєвий досвід підлітка дає йому можливість значною мірою самостійно і більш критично підходити до аналізу, узагальнення та оцінки фактів, які він спостерігає в житті, усвідомлювати власну діяльність і поведінку. Стосунки між людьми, норми їх поведінки, поняття “справедливість”, “чесність”, посідають чи не найголовніше місце в свідомості дитини-підлітка.

Знання взаємин між членами учнівського колективу дозволяє вчителю зробити процес морального виховання більш ефективним. Моральне виховання дитини в усі періоди її життя є двостороннім процесом, причому і вихователь, і вихованець відіграють в ньому активну роль. Ця визначальна риса виховного процесу особливо виразно виступає при аналізі впливу вчителя на формування гуманних відносин учнів. Писхологічні витоки моральних цінностей лежать у людських бажаннях, оскільки вони є справжнім змістом нашого життя, особистим ставленням до всіх явищ світу. Тому моральні цінності завжди є фактом бажання, а їх виховання рівнозначне їх переживанню, Кожна особисто вироблена цінність поза переживанням узагалі неможлива.

18. Основні напрямки психологічного та соціально-психологічного аналізу особистості школяра та учнівської групи.

Основний шлях дослідження особистості полягає у вивченні таких трансформацій
суб’єкта, які створюються саморухом його діяльності у системі соціальних
відносин. Тоді реальний базис особистості становить сукупність її суспільних
відношень і ставлень до довкілля і людського оточення. Це дає змогу поєднати
природничо-наукове розуміння людини з суспільно-історичним, тобто розглядати
особу як продукт суспільних обставин, результат доповнення природних умов
культурними. У власному вчинковому полі (індивідуальне) внутрішній світ такої
особи повністю спричинений суспільними відносинами (соціальне) [75]. В
освітньому процесі останні виявляються в постійних взаємостосунках учителя й
учня, а педагогічні впливи (дії) так чи інакше стимулюють психосоціальний
розвиток вихованців. Тому важливо, щоб система шкільного навчання забезпечувала
багатосферний гармонійний розвиток кожної особистості в контексті досягнення
нею високих меж самореалізації та духовного самовдосконалення.
В основі наукової парадигми експериментального дослідницького проекту «Школа
здібностей» лежить положення про неосяжність можливостей розвитку різноманітних
здібностей особистості. «Для кожної особистості можна знайти ту сферу
діяльності, її способи чи ритм, за яких можуть виявитися певні позитивні
сторони індивідуальних здібностей» [140;7]. Основні напрямки реалізації цього
наукового проекту, обґрунтовуючи концепцію розвитку посферних потенцій
і можливостей особистості, дають змогу вивчати здібності людини з точки зору
цілісності її психіки. У цьому контексті психосоціального аналізу внутрішній
світ учня можна диференціювати на три метасфери здібностей: соціальні,
розумові, креативні (рис. 2.1).
Соціальна метасфера розуміється нами як системна спроможність індивіда
оволодівати соціально визначеними взірцями поведінки і діяльності (уміння,
правила, норми, еталони, цінності) та універсальна здатність ефективно
використовувати їх у досвіді власної суспільної життєдіяльності. Дослідження
соціальної метасфери базується на пізнанні індивідуальних особливостей, а також
характеру взаємодії особи з навколишнім світом.
Розумність визначається як сукупність ментально організованих знань, норм
і цінностей, спроможність усвідомленого оперування ними за допомогою різних
форм і механізмів пошукової активності, а також система розумових дій, яка
виявляє та збагачує особистий досвід індивіда. В основі її дослідження
знаходиться пізнавальна робота із вивчення процесів

Головними напрямками роботи психологічної служби в школі є:

· Вивчення особистісних особливостей учнів і здійснення особистісного підходу до дитини;

· Надання допомоги класному керівнику у формуванні класного колективу;

· Надання психологічної допомоги сім'ї у справі виховання та навчання дітей;

· Здійснення роботи з професійної орієнтації;

· Організація заходів щодо корекції відхилень у поведінці;

· Діагностика, профілактика та корекція відхилень у психічному розвитку.

Психологічна служба виконує в школі три основні функції:

1. психодіагностика (одержання психологічної інформації),

2. психокорекція (впровадження психологічної інформації)

3. психологічне просвітництво.

Дитина - активний, наділений творчим потенціалом, суб'єкт навчально-виховного процесу. Це передбачає врахування індивідуальності учнів, його відмінностей від інших людей.

Організація психологічного вивчення особистості школяра і колективу класу

В умовах пріоритету виховних цілей школа потребує достовірної психологічної інформації про особу кожного учня, про кожного класному колективі. Інакше кажучи, потрібен психологічний діагноз і психологічна діагностика особистості і колективу. Отримання психологічної інформації вимагає дотримуватися наступної послідовності етапів:

· Визначення базових і робочих понять;

· Виділення основних властивостей (структурних компонентів) поняття, доступних безпосередньому виміру;

· Постановка завдань дослідження;

· Підбір методик дослідження;

· Аналіз та інтерпретація отриманих даних.

Підсумком психологічної діагностики повинна бути інформація про психологічні ресурсах кожного школяра, кожного класного колективу як основа для вдосконалення навчально-виховного процесу в цілому і вибору оптимальних форм і методів роботи з класом і окремими учнями. Проблема прогнозування розвитку особистості.

Програма вивчення особистості школяра

Основні характеристики особистості та методи їх вивчення. Оцінка окремих характеристик особистості дає деяке уявлення про особистість в цілому. «Профіль особистості»

 

Виконання етичного кодексу:

· Створити для досліджуваної особистості стан психологічного комфорту в процесі обстеження, тобто ввести позитивний психотерапевтичний ефект.

· Зберегти в таємниці отриману інформацію, не допускати розголошення, особливо в публічній ситуації.

· Використовувати психологічну інформацію в інтересах обследуемой особистості, передавати дану інформацію іншим особам тільки в службовому порядку, а також за запитом самого школяра або його батьків.

· Поєднувати діагностичні задачі з формують, тобто витримувати принцип: "Прийшов, поміряв, змінив" всупереч принципу: "Прийшов, поміряв і пішов" (В.В. Давидов).

· У дослідженні йти від завдання розпізнання та формування особистості - до вибору відповідних характеристик, доступних вивченню, і тільки потім - до підбору адекватних методик, а не навпаки.

· Мати на увазі, що одного методу або методики, як би досконалі вони не були, - недостатньо для вивчення особистості. Необхідне поєднання ряду методів, і насамперед тих, які дозволяють оцінити результативність діяльності і спілкування школяра.

Програма вивчення колективу шкільного класу

У процесі взаємодії особистості та групи відбувається своєрідне "впровадження" особистості в групу і групи в особистість. Интегративность групи веде до узгодженості актів поведінки і діяльності членів групи.

Спрямованість - це зміст тих цілей, інтересів і моральних цінностей класу, навколо яких об'єднується більшість його членів. До спрямованості відноситься також готовність класу надавати допомогу іншим класам і вступати в співпрацю з ними, готовність поступитися своїми інтересами заради інтересів всієї школи (в іншому випадку класу притаманний "груповий егоїзм").

Організованість - здатність класу до самоврядності, вміння самостійно створювати організацію у важких або непередбачених ситуаціях, узгоджено висувати лідерів-організаторів, уміння підкорятися вимогам своїх товаришів (лідерів). Здатних лідерів вистачає для організації будь-якої справи.

Узгодженість думок і дій, готовність кожного школяра взяти на себе ініціативу і підвищену відповідальність.

Інтелектуальна комунікативність - це здатність класу швидко і легко знаходити спільну мову, приходити до спільної думки, встановлювати подібність суджень. Школярі задоволені своєю здатністю розуміти один одного з півслова. Взаєморозуміння приносить їм радість і відчуття комфорту. Клас активізує своїх членів, коли шукає спільне рішення. До думки кожного уважно прислухаються, домагаючись "спільної мови" і спонукаючи один одного до активного обговорення різних точок зору.

Психологічний клімат - переважання того чи іншого психологічного настрою (мажорний, піднесений, песимістичний, пригнічений); ступінь психологічної захищеності кожного учня (доброзичливість у взаєминах, підтримка у важкій ситуації, або - напруженість у взаєминах, докори, спроби принизити гідності особистості, байдужість).

Емоційне єдність: успіхи чи невдачі яскраво переживаються всім колективом; або - роз'єднаність: учні не прагнуть бути разом, проявляють байдужість до спілкування.

Крім того, оцінюється підготовленість групи як рівень знань, навичок, умінь в тому чи іншому вигляді спільної групової діяльності. методика "Карта-схема психолого-педагогічної характеристики групи школярів".