Соціально-економічні та екологічні проблеми регіонів і шляхи їх вирішення

 

Подальший розвиток України пов'язаний з вирішенням багатьох соціально-економічних та екологічних проблем. Так, територіальна структура господарського комплексу суттєвих змін не зазнає. Базові галузі економіки — електроенергетика, паливна та хімічна промисловість, металургія і машинобудування зосереджені переважно в Донецькому, Придніпровському та Центральному районах. Ці галузі виробляють понад дві третини промислової продукції і найбільші обсяги валового внутрішнього продукту України. В районах їх розміщення найвищі показники зосередження населення та виробництва доданої вартості. Зберігається тенденція зростання територіальної концентрації виробничого потенціалу у високоурбанізованих регіонах. У деяких з них (Придніпровський, Центральний) відзначено і більш високе зростання виробництва продукції сільського господарства, ніж у багатьох традиційних виробників аграрної продукції.

На противагу високоурбанізованим та індустріально розвинутим регіонам сформувалися й райони з високою територіальною концентрацією виробництва продукції сільського господарства. До них належать Поліський, Подільський та Карпатський регіони.

В останній період на Поліссі і Поділлі спостерігаються депресивні процеси, коли спад економічної діяльності є переважаючою тенденцією. Разом з тим у Донецькому, Придніпровському та Східному районах має місце зростання показників виробництва продукції. Саме на ці райони а також на Центральний район припадає найбільша частка капітальних вкладень і прямих іноземних інвестицій.

Значні регіональні відмінності спостерігаються і в розвитку соціальних процесів. Так, у високоурбанізованих регіонах відбувається зменшення загальної чисельності населення. У цих регіонах, як і в регіонах глибокої депопуляції, найбільш високі показники зниження природного приросту, зростання рівня безробіття.

В окремих районах склалася несприятлива і екологічна ситуація, яка вимагає термінового вирішення. Це стосується Донецького, Придніпровського та Поліського районів.

Основними завданнями регіонального розвитку України мають бути такі, що визначені далі.

Для Донецького району найбільш актуальною серед економічних проблем є ефективна реструктуризація економіки за рахунок удосконалення виробничої спеціалізації базових галузей — вугільної, хімічної, коксохімічної, металургії. Саме ці галузі є найбільш матеріаломісткими і створюють найбільше техногенне навантаження на природне середовище. Надто загострилась на цьому тлі і соціально-економічна ситуація. Вона проявляється в постійному зменшенні чисельності населення за рахунок перевищення (понад 2 рази) смертності над народжуваністю, від'ємним сальдо міграції. У цих регіонах найбільше вивільнення працівників зі сфери економічної діяльності, в структурі яких переважно жінки й молодь. Це загострює проблему зайнятості працездатного населення, особливо шахтарів, жінок та молоді.

У Придніпровському районі, де зосереджена чорна і кольорова металургія, гірничодобувна, коксохімічна галузі та важке машинобудування, створилось надмірне навантаження на природне середовище. Це доповнюється загостренням соціальних проблем. Тому для цього району актуальним є активізація структурних перетворень у виробничій сфері з урахуванням соціальних наслідків.

У Поліському районі найбільш гострою проблемою є реабілітація радіаційно забруднених територій та залучення ресурсного потенціалу в народногосподарський обіг.

Найбільш гострими проблемами Карпатського району, на вирішення яких мають бути спрямовані зусилля, є: зупинення деіндустріалізації, активний розвиток сфери зайнятості, активізація демографічної політики та її збалансування з економічним розвитком, вирішення екологічних проблем, зокрема, запобігання та упередження природних і техногенних катастроф з тяжкими екологічними, соціальними та економічними наслідками.

Зазначені соціально-економічні та екологічні проблеми економічних районів та шляхи їх вирішення охоплюють і більш дрібні територіальні структури — області, адміністративні райони, міста тощо. У них загальні процеси мають свої особливості прояву, що зумовлено конкретними місцевими природно-ресурсними і соціально-економічними умовами, особливо обмеженими можливостями місцевих бюджетів. Гострою проблемою виступає недостатність коштів у місцевих бюджетах і для забезпечення фінансування соціальної сфери та місцевих виробничих потреб.

Порівняльний аналіз видатків з місцевих бюджетів для забезпечення діяльності освіти, охорони здоров'я, соціального захистунаселення та розвитку житлово-комунального господарства в розрахунку на душу населення показує наявність значних територіальних відмінностей по регіонах України.

Так, співвідношення між трьома регіонами з найвищим рівнем усіх видатків на соціальну сферу (Київ, Полтавська і Харківська області) і найнижчим рівнем видатків на душу населення (Чернігівська, Луганська і Вінницька області) становить 2,2 раза. Таким чином, в одних регіонах загальні витрати з місцевих бюджетів в розрахунку на одного жителя більше ніж у 2 рази перевищують аналогічні витрати в інших регіонах.

Нерівномірність витрат місцевих бюджетних коштів по регіонах України характерна і для окремих галузей соціальної сфери. Так, співвідношення між витратами на освіту в регіонах з найбільшими обсягами (Київ, Полтавська і Житомирська області) та найменшими (Сумська, Вінницька і Луганська області) становить понад 2 рази, а співвідношення витрат на охорону здоров'я між аналогічними групами регіонів — майже 2 рази. Співвідношення між найбільшими і найменшими витратами на соціальний захист становить понад 3 рази, а на житлово-комунальне господарство — майже 8 разів.

Такі значні відмінності у фінансуванні соціальної сфери з місцевих бюджетів ставить перед регіональними і місцевими органами завдання для вирішення соціальних та економічних проблем. Серед шляхів їх вирішення важлива роль належить оптимізації співвідношень між місцевими і загальнодержавними бюджетами з урахуванням необхідності вирішення соціально-економічних завдань регіонів, забезпечення соціальних стандартів населенню України.

Суттєвим важелем у вирішенні регіональних соціально-економічних проблем є вдосконалення інвестиційної і кредитної політики держави, розширення місцевих джерел наповнення бюджету за рахунок удосконалення податкової системи та інших форм економічного регулювання.

Важливу роль у визначенні шляхів вирішення соціально-економічних та екологічних проблем у регіонах є вдосконалення і посилення державного управління регіональним розвитком, забезпечення місцевого самоврядування. Це вимагає зростання децентралізації управління соціальним розвитком і активний перехід до регіонального та місцевого самоврядування. Важливим є передача територіальним громадам повноважень і матеріальних та фінансових ресурсів з метою самостійного вирішення соціальних і економічних питань місцевого самоврядування. Вимагають поглиблення й розширення правові основи самоврядування регіо-

нів, надання їм науково-методичної, організаційної та інформаційної допомоги з питань місцевого самоврядування і регіонального розвитку.

Актуальним є створення спеціального загальнодержавного органу з питань територіального розвитку (міністерство, комітет), який би займався питаннями регіонального та місцевого соціально-економічного розвитку. Це особливо важливо у зв'язку з розробкою та запровадженням соціальних та економічних нормативів (на душу населення), диференційованих за різноманітними соціально-економічними критеріями по регіонах країни.

Політика економічного зростання на базі ринкових перетворень повинна бути пов'язана з регіональною соціальною політикою, які разом утворюватимуть комбіновану модель економічного і соціального розвитку. Передбачуваний етап економічної стабілізації й розвитку вимагає і нової соціальної політики, змістом якої мають бути позитивні зрушення в розвитку соціальних процесів. З цією метою необхідна активізація реформ у соціальній сфері, в основу якої має бути покладена активна дія соціальних чинників у суспільному відтворювальному процесі як передумова економічного зростання. Соціальна політика для регіональних інституцій усіх рівнів повинна стати пріоритетною.

 

 

2. Економіка Донецького економічного району: особливості розвитку і розміщення продуктивних сил

2.1. Місце і роль Донецького економічного району в економіці країни

2.2. Характеристика природно-ресурсного, виробничого і трудового потенціалу

2.3. Галузева і територіальна структура господарства

2.4. Проблеми і перспективи розвитку і розміщення продуктивних сил району

2.1. Місце і роль Донецького економічного району в економіці країни

Донецький економічний район — потужний міжрегіональний територіально-виробничий комплекс, що включає до свого складу Донецьку і Луганську області, розташований на південному сході України поруч з промислово розвиненими районами краї-

ни: промисловим і лівобережним Придніпров'ям. На півночі межує з Бєлгородською і Воронезькою областями, а на сході — з Ростовською областю Російської Федерації. На півдні омивається водами Азовського моря.

Він являє собою вагому частину економічного потенціалу України. Вигідне географічне положення, близькість джерел сировини і ринків збуту продукції, багатогалузева промисловість, розвинута мережа транспортних комунікацій, висока густота населення району виділяють його серед інших економічних районів країни (рис. 4.3). Займаючи 8,8 % території і зосереджуючи 15,2% населення, Донецький економічний район виробляє 25 % обсягу промислової та 8,0 % обсягу сільськогосподарської продукції країни, (табл. 4.1) Тут найвища густота міського населення, найнижча — сільського, найбільший промисловий потенціал і в той же час найнижча густота сільського розселення. За рівнем техногенного навантаження на навколишнє середовище район посідає одне з перших місць у Європі та світі. У районі утворився індустріально-аграрний господарський комплекс із переважним розвитком важкої промисловості. Більшість галузей спеціалізації — вугільна, чорна металургія, машинобудування, хімічна, нафтохімічна — мають міжрегіональне і міжнародне значення.

Через Донецький економічний район проходять важливі транснаціональні залізничні магістралі: Москва — Донецьк, Київ — Північний Кавказ, Київ—Чорноморське узбережжя Кавказу; автомобільні шляхи міжнародного значення: Київ — Баку, Кишинів— Одеса — Ростов — Баку. Неподалік східних кордонів проходять важливі авто- і залізнична магістралі — Москва — Ростов — Баку, а неподалік західних — Москва — Сімферополь. Район має одну з найсучасніших в Україні мережу автомобільних і залізничних шляхів загальнодержавного значення. Через територію проходять транзитні нафто- і газопроводи. Завдяки вигідному економіко-географічному положенню Донецький економічний район активно залучений до розвитку міжрегіональних зв'язків, а також до торговельних, виробничих та науково-технічних взаємовідносин України з іншими державами, насамперед з країнами СНД, а також з державами Чорноморсько-середземноморського регіону, Східної та Північної Європи. Район має значні потенційні можливості для створення промислових економічних зон, розвитку міжнародної системи торгівлі, транспортних коридорів, сучасних ліній зв'язку.