Показники економічної ефективності

 

Таблиця 3.1- Система показників економічної ефективності

 

Групи показників	Показники	Методика визначення	Умовні позначення
1. Узагальнюючі показники ефективності	1. Економічний ефект	Еt = Рt - Зt	Рt – вартісна оцінка результатів застосування заходу в розрахунковому періоді, тис.грн.; Зt – вартісна оцінка витрат на захід за розрахунковий період, тис.грн.
2. Продуктивність праці	ПП = ТП/ Чсо	ТП – обсяг товарної продукції, тис.грн.; Чсо – середньооблікова чисельність персоналу, осіб
3. Фондовіддача	Фвід = ТП/ Фср.	Фср – середньоріч-на вартість основних засобів, тис.грн.
4. Матеріало-місткість	Мміст. = МВ/ТП	МВ – матеріальні витрати, тис.грн.

 

Продовження таблиці 3.1

	5. Темпи росту виробництва продукції	DТ = (ТПпр - ТПб.) × 100 / ТПб	ТПпр., ТПб. – обсяг товарної продукції проектного і базового періодів, тис.грн.
6. Рентабельність виробництва	Рвир. = Пв х 100: (Фср + Он)	Пв – валовий прибуток
7. Рентабельність продукції	Рпр = Попер. х 100: Сопер.	Попер. – операційний прибуток; Сопер. – операційні витрати
8. Зниження операційних витрат на 1 грн. виробленої продукції	DЗ = (Зб.- Зпр) × 100 / Зб	Зб., Зпр. – витрати на 1 грн. товарної продукції базового і проектного періодів
2. Показ-ники ефек-тивнос-ті вико-ристан-ня праці	1. Темпи росту продуктивності праці	DПП= (ППб.- ППпр) × 100 / ППб	ППб., ППпр. – продуктив-ність праці базового і проектного варіантів
2. Частка приросту продукції за рахунок підвищення продуктивності праці	DТпл. = (ППб.- ППпр) × Чсо×100 / ППб

 

Продовження таблиці 3.1

	3. Економія живої праці	DЧ = (Тб.- Тпр.)/ Тяв	Тб., Тпр. – трудоміст-кість виробничих програм базового і проектного варіанту, н-год. Тяв. – явковий фонд часу в рік
3. Показ-ники ефек-тивності вико-ристан-ня основ-них і оборот-них засобів	1. Фондовіддача	Фвід.= ТП:Фср.
2. Коефіцієнт оборотності оборотних засобів	Коб. = Рпр.: Ооб	Ооб. – сума нормованих оборотних засобів, тис.грн.
3. Відношення приросту оборотних засобів до приросту товарної продукції	DК = D Ооб.: DТП
4. Рентабельність основних засобів	Ро.з.= Пв× 100 / Фср
5. Рентабельність оборотних засобів	Робор.з..= Пв× 100 / Ооб.

 

Продовження таблиці 3.1

4. Показ-ники ефективності вико-ристан-ня матері-альних ресурсів	1. Матеріало-місткість	Мміст. = МВ/ТП
2. Витрати важливіших видів матеріально-енергетичних ресурсів на 1 грн. товарної продукції
5. Показ-ники ефек-тивно-сті інвес-тицій	1. Питомі капітальні вкладення на одиницю виробничої потужності	Кпит.= К: Пср	К – загальна сума капітальних вкладень, тис.грн.; Пср. – потужність середньоріч-на;
2. Питомі капітальні вкладення на 1 грн. приросту продукції	Кп.= К: DТПср	ТП – приріст товарної продукції, тис.грн.
3. Період окупності		Позначення дивитися за текстом
4. Чиста теперішня вартість (чистий дисконтований дохід )

 

 

Продовження таблиці 3.1

	5. Індекс прибут-ковості (рентабельності)
6. Внутрішня ставка доходу (внутрішня норма доходу)

 

 

Порівняння інвестиційних проектів та вибір оптимального здійс­нюються з допомогою наступних методів:

- метод періоду окупності (пейбек період), PP;

- метод чистої теперішньої вартості (чистого дисконтованого доходу), NPV;

- метод індексу прибутковості (рентабельності), IP;

- метод внутрішньої ставки доходу (внутрішньої норми доходу), IRR.

- інші показники і критерії, які відображають інтереси учасників і особливості заходу.

Суть методу оцінки інвестицій за періодом окупності полягає у визначенні такого терміну, який необхідний для відшкодування суми початкових інвестицій, тобто він передбачає розрахунок такого період, за який кумулятивна сума (сума з наростаючим підсумком) грошових надходжень зрівнюється з сумою початкових інвестицій.

У випадку, коли величини грошових надходжень однакові кожного року, термін окупності визначається за формулою:

(3.1)

де ІС – початок інвестицій;

Р_к – грошові надходження.

Коли грошові надходження щорічно змінюються, щоб знайти період окупності необхідно:

1) знайти кумулятивну суму грошових надходжень за ціле число періодів, при якій така сума близька до величини інвестицій, але не перевищує її ();

2) визначити, яка частина суми інвестицій ще не окупилася;

3) поділити цей залишок на величину надходжень в наступному цілому періоді та сумувати з цілим числом років.

Суть методу оцінки інвестицій за чистою теперішньою вартістю (NRV) зводиться до розрахунку чистої теперішньої вартості як різниці між теперішньою вартістю майбутніх надходжень і теперішньою вартістю вкладень у проект.

При разовій інвестиції NRV розраховується за формулою:

(3.2)

де Р_к – грошові надходження від проекту, тис. грн.;

ІС – початкові інвестиції, тис. грн.;

r – дисконтна ставка, яка враховує ризик інвестиційного проекту. Дисконтна ставка – це відсоткова ставка, яка застосовується до майбутніх платежів, щоб врахувати ризик і непевність, пов’язані з фактором часу. Чим вищий ризик, тим вища ставка дисконту. Це пояснюється тим, що готовність інвестора іти на ризик виправдана тільки тоді, коли він очікує підвищену віддачу від його інвестицій[3].

Існують два методи встановлення дисконтної ставки:

1) МОКА – модель оцінки капітальних активів (CAPM);

2) кумулятивної побудови.

За методом МОКА ставка дисконту – це сума безризикової ставки та премії за ризик, тобто | 5 |:

r = r_бр + b (r_ср - r_бр), (3.3)

де r_бр - безризикова ставка.

У зарубіжній практиці як безризикову ставку використовують відсоткову ставку довгострокових державних облігацій (у США – 30-річної давності, які приносять щорічний прибуток – 4 – 5% річних).

r_ср - середньоринкова ставка доходів;

(r_ср - r_бр) – ринкова премія;

b –коефіцієнт, який показує співвідношення міх зміною доходу на акцію підприємства і зміною середнього доходу акцій на ринку цінних паперів. Даний коефіцієнт характеризує міру ризику вкладень в акції підприємства.

В Україні поки що такої інформації недостатньо і в цьому обмеженість застосування формули 3.3.

Для розрахунку ставки дисконту в Україні застосовують метод кумулятивної побудови, тобто ставка дисконту розбивається на 9 частин:

1. Безризикова базова ставка – в умовах України визначається середньою ставкою депозитів у ВКВ найнадійніших вітчизняних банків.

2. Компенсація ризику зміни базової ставки – ризик зниження українськими банками відсотків на депозитні вклади існує і повинен враховуватися.

3. Компенсація відмінностей в ліквідності вкладень.

4. Компенсація різниці в умовах вкладень – термін вкладень коштів в нерухомість більший ніж банківських вкладень, що підвищує ризик.

5. Компенсація специфічних ризиків, пов’язаних з галуззю.

6. Компенсація специфічних ризиків, які відносяться до даного об’єкта.

7. Компенсація за розміщення.

8. Компенсація необхідності в компетентному управлінні.

9. Компенсація очікуваної інфляції.

Дисконтна ставка за методом кумулятивної побудови розраховується на підставі знань та досвіду оцінювача.

Якщо проектом передбачена не разова інвестиція, а послідовне інвестування фінансових ресурсів протягом декількох років, то чиста теперішня вартість розраховується за формулою:

(3.4)

де m – кількість років, на які передбачено інвестування проекту.

ІС_j – інвестиція у j-ому періоді.

NRV схваленого проекту повинна дорівнювати 0, або мати позитивне значення (NRV>0), а значення чистої теперішньої вартості відхиленого проекту – негативне (NRV<0).

Індекс прибутковості або індекс рентабельності (РІ) – це метод, який порівнює теперішню вартість майбутніх грошових потоків з початковими інвестиціями, тобто це відношення теперішньої вартості до інвестицій.

Якщо інвестиції разові, цей показник розраховується за формулою:

(3.5)

Якщо інвестиції не разові, а являють собою певний потік протягом декількох років, то

(3.6)

Згідно цієї методики, проект з більшим РІ, ніж одиниця приймається, а проект є РІ меншим одиниці, відхиляється.

Під внутрішньою ставкою доходу розуміють ставку дисконтування, використання якої забезпечить рівність теперішньої вартості очікуваних грошових надходжень і теперішньої вартості очікуваних видатків. Тобто, при нарахуванні на суму інвестицій відсотків за ставкою рівною внутрішній ставці доходу, буде забезпечено отримання розподіленого в часі прибутку.

Внутрішня ставка доходу розраховується за формулою:

(3.7)

де r₁ – значення ставки дисконту, при якому f(r₁) < 0;

r₂ – значення ставки дисконту, при якому f(r₂) < 0.

Оцінка проекту за внутрішньою ставкою доходу зводиться до визначення максимальної ціни залучення інвестицій, при якій проект буде не збитковий.

Усі методи мають свої недоліки і переваги, тому для оцінки проекту бажано використовувати одночасно декілька показників.

При складанні даного розділу плану необхідно враховувати, що технічний та організаційний розвиток — напрямки єдиного проце­су, в якому технічний розвиток виступає визначальним чинником зростання ефективності виробництва. Він визначає динамічну осно­ву розвитку підприємства. Організаційний розвиток забезпечує реа­лізацію створених потенційних можливостей виробничо-трудових процесів і веде до зміни форми процесу розвитку. Впровадження нової техніки і технології призводить до зниження трудомісткості виготовлення одиниці продукції, а удосконалення організації вироб­ництва, праці, управління сприяє зменшенню втрат робочого часу, простоїв устаткування.

3.4 Джерела фінансування заходів плану організаційно-технічного розвитку підприємства

У відповідності з Господарським кодексом України джерелами капітальних вкладів можуть бути:

- прибуток підприємства, отриманий від реалізації продукції (робіт, послуг), від інших видів господарської діяльності та реалізації не ви­користовуваних у виробництві товарно-матеріальних цінностей;

- амортизаційні відрахування на повне відновлення основних засобів;

- бюджетні асигнування;

- доходи від фінансових операцій;

- кредити банків, інших кредитних установ і юридичних осіб;

- благодійні внески, пожертвування організацій, підприємств, громадян;

- кошти іноземних партнерів, в тому числігранти;

- доходи від приватизації державного майна;

- собівартість продукції (робіт, послуг);

- інші джерела, не заборонені чинним законодавством.

Залучені позичкові кошти виступають як важливе джерело капіталь­них вкладень, що використовуються, як правило, для реалізації техніч­них програм, інвестиційних проектів і розраховані на тривалий період. До позичкових фінансових ресурсів підприємства відносяться банківський кредит, кредиторська заборгованість усіх видів.

Підприємства в Україні мають право отримувати кредити в іноземних банках (в іноземній валюті). Такий спосіб кредитування можливий за умови отримання підприємством від Національного банку України спеціальних реєстраційних свідоцтв на право кредиту від іноземного банку.

Вибір джерела фінансування заходів технічного та організаційно­го розвитку підприємства залежить від характеру заходу, терміну йо­го впровадження, потреби у фінансових ресурсах. Наприклад, фінансування великих інвестиційних проектів, техніч­них програм, які мають важливе народногосподарське, галузеве або територіальне значення, здійснюється за рахунок бюджетних асигну­вань, пільгового кредитування під гарантії органів державної влади.

Фінансування заходів внутрішньовиробничого значення (технічне переозброєння, ремонт основних засобів, модернізація, освоєння нових видів продукції і т. д.), впровадження яких пов'язане із знач­ними фінансовими ресурсами, відбувається за рахунок прибутку, амортизаційних відрахувань. При цьому можуть використовуватися кошти кредитних установ.

Заходи, на реалізаціюяких необхідні порівняно невеликі кошти, фінансуються за рахунок собівартості продукції (виконання ремонт­но-профілактичних робіт, поліпшення умов праці, підвищення ква­ліфікації праці і т. д.).

Витрати на всі види ремонтів покриваються за рахунок кількох джерел: по-перше, віднесення цих витрат на собівартість продукції підприємства з включенням їх до складу валових витрат. Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» підприємствам всіх форм власності надано право протягом року відносити до вало­вих витрат будь-які витрати, пов'язані з поліпшенням основних засобів (ремонт, реконструкція, модернізація), у сумі не більше 5 відсотків сукупної балансової вартості основних засобів на початок року. По-друге, за рахунок інших джерел із віднесенням вартості ре­монтів на збільшення балансової вартості основних засобів.

 

ПЛАНУВАННЯ ВИРОБНИЦТВА І РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОДУКЦІЇ

 

Основною метою вивчення теми є засвоєння матеріалу з формування виробничої програми підприємства, планування обсягів продажу продукції, виробничої потужності та потенціалу підприємства, методики розрахунку потреби в матеріально-технічних та енергетичних ресурсах, витрат на їх придбання та своєчасне поповнення.

Основні поняття: попит, пропозиція, маркетинговий план, випуск продукції, виробнича програма, виробнича потужність, номенклатура, асортимент, рівневе прогнозування, ситуаційне планування, товарна продукція, валова продукція, реалізована продукція, валовий обіг, внутрішньофірмовий обіг, трудомісткість, план продажу, план рекламних заходів, виробнича потужність, матеріально-технічне забезпечення, матеріально-технічні ресурси, матеріальні баланси, ліміти, матеріальні норми та нормативи.

4.1 Зміст плану виробництва підприємства

 

Розробка плану виробництва та продажу продукції в ринкових умовах є головним завданням комплексного планування соціально-економічного розвитку підприємства. План виробництва визначає генеральний напрямок перспективного росту всіх підрозділів фірм і організацій, основний профіль планової, організаційної і управлінської діяльності підприємства, а також головної цілі та завдання поточного планування, організації і управління виробництвом. Планування виробництва продукції, товарів і послуг повинно задовольняти на всіх діючих підприємствах конкретні потреби покупців, замовників або споживачів і бути тісно пов’язаним з розробкою загальної стратегії розвитку фірми, проведенням маркетингових досліджень, проектуванням конкурентоспроможної продукції, організацією її виробництва і реалізації, а також з виконанням інших функцій і видів внутрішньогосподарської діяльності.

У процесі планування виробництва і продажу продукції, як свідчить досвід американських фірм, повинен досягатися компроміс між можливостями випуску і збуту товарів, здатністю нової продукції замінити стару, витратами на зберігання і транспортування ресурсів, інвестиціями і доходами, витратами і прибутком, потенціалом розвитку і капіталовкладеннями, освоєнням нових послуг і ризиком. Тому в процесі розробки планів виробництва необхідно виробити загальні цілі і стимулювати контакти між окремими підрозділами, залучати до планування фахівців, які поєднають технічні, маркетингові та економічні цілі, створювати міжфункціональні робочі групи плановиків, розробляти комплексні програми розвитку виробництва з врахуванням конкретних завдань кожному підрозділу [ 25. C. 49].

Річний план виробництва кожного підприємства містить взаємозв’язану систему наступних планових показників:

- основна мета виробничої діяльності фірми та її окремих підрозділів на плановий період;

- обсяги і терміни виробництва продукції, робіт і послуг з визначенням конкретних кількісних і якісних показників для усієї номенклатури товарів;

- розрахунок виробничої потужності підприємства, цехів і дільниць, який підтверджує її збалансованість з річними обсягами виробництва, рівновагу попиту і пропозиції;

- визначення потреби ресурсів на виконання річної виробничої програми підприємства і його підрозділів, розрахунок балансу напівфабрикатів і комплектувальних виробів;

- розподіл планових робіт для основних цехів – виконавців ринкових замовлень, а також термінів виготовлення і постачання продукції на ринок;

- вибір засобів і методів досягнення запланованих показників, розрахунок обсягів незакінченого виробництва, коефіцієнтів завантаження технологічного обладнання і виробничих площ;

- обґрунтування методів і форм організації виробництва запланованих товарів, робіт і послуг та контролю виконання планів виробництва і реалізації продукції.

Отже, планування виробництва продукції передбачає систему взаємодії комплексу економічних ресурсів і внутрішньофірмових факторів, спрямованих на досягнення виробленої стратегії та поставлених завдань на основі повного використання технічних, організаційних та інших резервів підприємства. Планування є необхідною умовою вільного вибору виробничої діяльності, своєчасної підготовки матеріальних і трудових ресурсів, технологічного обладнання та конкуруючих виробів для виробництва необхідних ринку товарів і послуг. Тому кожна незалежна виробнича фірма повинна самостійно планувати свою виробничу діяльність на декілька років вперед з врахуванням вимог ринку та своїх можливостей.

Перехід вітчизняних підприємств до ринкових відносин означає самопланування, самоорганізацію, самоуправління і самофінансування усіх видів виробничо-господарської та іншої діяльності. Самостійність у здійсненні внутрішньофірмового ринкового планування передбачає:

1) вільне забезпечення виробничо-технічного і соціально-економічного розвитку всіх організацій за рахунок власних фінансових ресурсів;

2) високу матеріальну зацікавленість персоналу підприємства в досягненні необхідних кінцевих результатів трудової, виробничої і фінансової діяльності;

3) повну відповідальність вищого керівництва і спеціалістів фірми за загальні результати ринкової діяльності, виконання усіх договірних зобов’язань із замовниками продукції, податковими службами і кредитними установами;

4) одержання запланованих доходів або прибутку як необхідної фінансової основи виконання річної виробничої програми підприємства і подальшого розвитку його потенціалу;

5) встановлення прямої залежності між планами виробництва і продажу продукції і доходами, рівнем ефективності виробництва і особистими доходами працівників.

Робота з організації збуту продукції починається із вивчення ринку та проведення маркетингових досліджень:

- досліджуються потреби ринку;

- нормуються потенційні клієнти про їхні потреби, а також товари та послуги, що задовольняють ці потреби;

- визначаються ціни на продукцію та прогнозуються власні ціни.

Постійне дослідження ринку необхідно проводити маркетинговим службам усіх підприємств. Обсяги збуту продукції широкого вжитку плануються на підставі договорів, що укладаються між виробником і споживачами, та інших замовлень. Планування збуту продукції промислового призначення, життєвий цикл якої більш тривалий, має свої особливості через те, що менше значення має чутливість до ринку. План збуту такої продукції розробляється на основі державного замовлення і контракту, портфеля інших замовлень, договорів, які укладаються між виробниками і споживачами. При плануванні збуту цієї продукції необхідно враховувати, у які роки (періоди) життєвого циклу товару буде вироблятися та реалізовуватись така продукція.

У здійсненні розробки плану збуту вирішальне значення має його стимулювання, яке може привабити покупців і підтримувати привабливість до товару чи фірми високою споживчою цінністю і репутацією для споживачів товарів і послуг. У цьому особливе значення має комунікаційна політика підприємства і, зокрема, планування реклами.

Комунікаційна політика – це комплекс заходів щодо забезпечення інформованості споживачів та посередників, інших контактних аудиторій про фірму або її товари з метою просування товарів. До комунікаційної політики належить реклама, засоби стимулювання збуту, персональний продаж, робота із засобами масової інформації, організація участі в ярмарках та виставках, фірмовий стиль, упаковка тощо[ 17. C. 96].

З економічної точки зору реклама – це оплачена форма не персональної презентації та просування товарів (послуг) із чітко визначеним джерелом фінансування. Для реалізації маркетингових цілей застосовуються наступні види реклами:

Інформаційна реклама застосовується переважно з метою створення попиту на етапі виведення нового товару на ринок (інформація про товари, форму, образ підприємства).

Переконуюча реклама застосовується на етапі збільшення випуску продукції з метою переконання споживачів у перевазі певної марки товару. Часто набуває форми порівняльної реклами (переконує у необхідності здійснення покупки, викладає переваги товару).

Нагадувальна реклама використовується на етапі зрілості для того, щоб змусити споживача згадати про товар (нагадує про товар, місце його продажу).

Підкріплююча реклама після купівлі запевняє покупців у правильності вибору.

Престижна реклама створює певний імідж підприємства.

Засобами поширення реклами є:

- друкована реклама (газети, журнали, книги, довідники, листівки, плакати, каталоги, проспекти, візитні картки і т.і);

- зовнішня реклама (великогабаритні плакати, електрифіковані і світлові панно з нерухомими, анімаційними чи запрограмованими написами, просторові конструкції тощо);

- реклама на транспорті;

- екранна реклама (кіно- і телереклама, слайди, радіореклама).

Планування рекламної кампанії передбачає наступні послідовні етапи:

- визначення цілей та об’єктів рекламної кампанії;

- визначення цільової аудиторії реклами;

- вибір засобів реклами;

- підготовка рекламного звернення;

- розробка графіків виходу реклами;

- складання бюджету просування товару;

- попередня оцінка ефективності реклами.

Закінчується робота з планування збуту складанням портфеля замовлень. У ринковій економіці портфель замовлень формує відділ маркетингу підприємства самостійно. Як правило, портфель замовлень складається із трьох розділів:

1) поточних замовлень, що забезпечують ритмічну роботу підприємства в даний період;

2) середньострокових замовлень на 1 – 2 роки;

3) перспективних замовлень, більше двох років.

План виробництва і реалізації продукції є для кожного підприємства в умовах ринку базою комплексного соціально-економічного планування усієї внутрішньофірмової діяльності. На його основі розробляються соціально-трудові, постачальницько-збутові, фінансово-інвестиційні та інші розділи довгострокового і поточного планів. На сучасних підприємствах кількість розділів або частин плану, а також їх назва і перелік показників можуть відрізнятися в залежності від форми власності, концентрації виробництва, розміру підприємства, чисельності персоналу, корпоративних особливостей та інших факторів. Можуть змінюватись також методика і порядок планування: на приватних фірмах плани розробляються самостійно за принципом “зверху вниз” або “знизу вверх”; на державних і муніципальних підприємствах річні плани задаються директивно у виді замовлень-нарядів. Однак зміст планової роботи в цілому мало залежить від форм власності.

Кожне підприємство розробляє і зв’язує окремі плани в єдину комплексну систему і забезпечує збалансованість планових показників як за видами необхідних ресурсів, так і за термінами виконання планів (рисунок 4.1) [ 7. C. 49].

 

Портфель замовлень

 

 

План матеріального План виробництва і План праці