Класифікація і характеристика нормативів і норм

Івано-Франківський національний технічний

Університет нафти і газу

ЧОРНА А.В., МЕТОШОП І. М.

ПЛАНУВАННЯ

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

 

Міністерство освіти і науки України

Івано-Франківський національний технічний

Університет нафти і газу

 

 

Кафедра управління регіональним економічним розвитком

ЧОРНА А.В., МЕТОШОП І.М.

ПЛАНУВАННЯ

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

Для студентів спеціальності

«Менеджмент організацій»

 

 

 

Івано-Франківськ

МВ – 02070855-1756-2006

Чорна А.В., Метошоп І.М. ПЛАНУВАННЯ. КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ.–Івано-Франківськ: Факел,2006.– 265 с.

Конспект лекцій розроблений у відповідності з програмою курсу “Планування” для студентів спеціальності “Менеджмент організацій” усіх форм навчання. Він сприяє отриманню студентами стійких знань і навичок з питань організації планової роботи, складання та обгрунтування планів діяльності підприємства в умовах ринкових відносин.

Рецензент:

Канд. екон. наук, доцент кафедри

управління виробництвом

ІФНТУНГ О.В. Овецька

 

Голова навчально-методичного

об’єднання спеціальності

“Менеджмент організацій” В.П.Петренко

 

Завідувач кафедри управління

регіональним економічним

розвитком В.П.Петренко

 

Член експертно-рецензійної

комісії університету В.П.Петренко

 

Нормоконтролер О. Г. Гургула

 

Коректор Н. Ф. Будуйкевич

 

Дане видання - власність ІФНТУНГ. Забороняється тиражування та розповсюджування.

 

МВ – 02070855-1756-2006

Чорна А.В., Метошоп І.М. ПЛАНУВАННЯ. КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ.–Івано-Франківськ: Факел,2006.– 265 с.

Конспект лекцій розроблений у відповідності з програмою курсу “Планування” для студентів спеціальності “Менеджмент організацій” усіх форм навчання. Він сприяє отриманню студентами стійких знань і навичок з питань організації планової роботи, складання та обгрунтування планів діяльності підприємства в умовах ринкових відносин.

 

Рецензент:

Канд. екон. наук, доцент кафедри

“Управління виробництвом” ІФНТУНГ - О.В. Овецька

 

Дане видання - власність ІФНТУНГ. Забороняється тиражування та розповсюджування.

 

 

 

ЗМІСТ

Стор. Вступ 6

1 Методологія планування в ринковій економіці 8

1.1 Суть та функції ринкового

планування 8

1.2 Предмет і метод внутрішньофірмового

планування 15

1.3 Горизонти планування 18

1.4 Види і зміст внутрішньогосподарського

планування 24

1.5 Принципи і методи

внутрішньофірмового планування 32

1.6 Функції і структура планових служб на

підприємстві 38

2Система планових нормативів і

показників 43

2.1 Поняття про планові нормативи і норми 43

2.2 Класифікація і характеристика нормативів і норм 48

2.3 Норми та нормативи, їх види та призначення 49

2.4 Методи розробки планових нормативів і норм 58

Планування розвитку техніки та організації

виробництва 61

3.1 Технічний та організаційний розвиток

підприємства 61

3.2 Порядок формування програми освоєння нових

видів продукції (робіт, послуг) 67

3.3 Планування підвищення ефективності

виробництва 71

3.4 Джерела фінансування заходів плану

організаційно-технічного розвитку 82

4 Планування виробництва і реалізації продукції 84

4.1 Зміст плану виробництва підприємства 84

4.2 Основні показники плану виробництва 91

4.3 Розробка виробничої програми підприємства 97

4.4 Особливості планування обсягів виробництва в

нафтовій і газовій промисловості 101

4.4.1 Планування геологорозвідувальних робіт на

нафту і газ 101

4.4.2 Планування бурових робіт на нафту і газ 104

4.4.3 Планування видобування нафти і газу 108

4.4.4 Планування виробництва в нафтопереробній

промисловості 114

4.4.5 Планування транспорту нафти та газу 115

4.5Планування виробничої потужності підприємства 119

4.6Планування матеріально-технічного забезпечення 126

5 Планування праці та заробітної плати 135

5.1 Зв’язок трудових показників з іншими плановими

показниками 135

5.2 Планування підвищення продуктивності праці 136

5.3 Планування чисельності персоналу підприємства 142

5.3.1 Планування чисельності робітників 143

5.3.2 Планування чисельності керівників, фахівців,

службовців 147

5.4 Планування фонду заробітної плати 150

6 Планування витрат виробництва 158

6.1 Мета та завдання розробки плану собівартості продукції 158

6.2 Класифікація витрат на виробництво 160

6.3 Види собівартості 170

6.4 Показники плану собівартості продукції 174

6.5 Планування витрат виробництва 176

6.6 Планування собівартості одиниці продукції 181

7 Планування фінансової діяльності 192

7.1 Призначення і форми фінансового планування 192

7.2 Планування виручки від реалізації 192

7.3 Планування прибутку та рентабельності 194

7.4 Планування і фінансування приросту нормативу власних оборотних засобів 203

7.5 Фінансовий план підприємства 214

7.6 Оперативне фінансове планування 219

Планування виробничої інфраструктури 223

8.1 Особливості функціонування та планування підрозділів виробничої інфраструктури 223

8.2 Планування інструментального господарства 225

8.3 Планування діяльності ремонтного господарства 228

8.4 Планування енергозабезпечення підприємства 235

8.5 Планування транспортного господарства 239

8.6 Планування складського господарства

підприємства 244

9 Організація внутрішньофірмового планування 248

9.1 Застосування комп’ютерної техніки в плануванні 248

9.2 Аналіз та оцінка якості планів 251

9.3 Удосконалення системи планування 258

Література 263

ВСТУП

 

В умовах переходу до ринкових відносин підприємства виявилися непідготовленими до ситуації, коли стара система планування стала принципово непридатною до використання, а нова ще не сформувалась ані теоретично, ані практично, що призвело до відмови від планування – однієї з важливих функцій виробничого менеджменту.

У відповідності із програмою курсу в конспекті лекцій висвітлені теоретичні та практичні основи внутрішньофірмового планування з нових ринкових позицій, викладені основні види, методи і принципи планування на сучасних підприємствах різних форм власності. В умовах ринку, який орієнтує кожного виробника і підприємця на одержання високих кінцевих результатів, планування набирає на наших підприємствах нових функцій. Воно повинно не тільки забезпечити процес виробництва конкурентоздатної продукції, але і сприяти при цьому досягненню повної зайнятості ресурсів, справедливому розподілу доходів та росту якості життя.

Суть планування у вільній ринковій економіці заключається в тому, щоб найкращим чином обгрунтувати такі види, обсяги, терміни та інші показники виробництва і продажу товарів, виконання робіт та надання послуг, які при вмілому використанні наявних ресурсів принесуть підприємству найбільший доход. Із даного економічного положення випливають два важливих в теорії планування методи обґрунтування і максимізації планового прибутку на кожному підприємстві: скорочення ресурсів, які використовуються, та нарощування капіталу. Перший шлях орієнтує виробників на планування зниження витрат, другий – на підвищення результатів.

Планування як важливий елемент господарського механізму управління підприємством тісно пов’язане з іншими дисциплінами навчального плану: економічною теорією, менеджментом, маркетингом, економікою підприємства, статистикою, обліком, аудитом, фінансами, логістикою, організацією виробництва, управлінням ризиками, аналізом, інформатикою тощо. Базовим дисциплінами є: економічна теорія, статистика, економіка підприємства, бухгалтерський облік, аналіз діяльності, інформатика, прогнозування тощо. Планування є основою для вивчення таких дисциплін як виробничий менеджмент, організація виробництва, логістика, управління ризиками, управління проектами, стратегічне управління маркетинг тощо.

Конспект лекцій написаний згідно з програмою курсу “Планування”, затвердженою деканом факультету управління галузевим і регіональним економічним розвитком, і призначений для студентів усіх форм навчання спеціальностей 7.050201 – Менеджмент організацій.

 

МЕТОДОЛОГІЯ ПЛАНУВАННЯ В РИНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІ

Основною метою вивчення теми є систематизація теоретичних знань про сутність і необхідність планування як специфічної сфери людської діяльності, важливої функції виробничого менеджменту; визначення горизонтів, принципів, методів планування; засвоєння сучасних методів та механізмів планування.

Основні поняття: планування, планова діяльність, об’єкт планування, результат планування, горизонт планування, невизначеність, вертикальна інтеграція, контроль над попитом, контрактні відносини, підприємницькі мережі, принципи планування, адекватність, генеральний план, стратегічний план, тактичний план, методи планування, механізм планування.

 

1.1 Суть та функції ринкового планування

 

У сучасних ринкових відносинах планування економічної діяльності всіх підприємств і фірм є важливою передумовою вільного виробництва і підприємництва, розподілу і споживання ресурсів і товарів. У світі обмежених ресурсів ринкове планування їх використання є основою економічної свободи як виробників товарів та послуг, так і споживачів матеріальних благ. В умовах ринку, коли діючі ціни на всю продукцію та ресурси вільно встановлюються самими конкуруючими виробниками і споживачами, кожне підприємство або фірма самостійно вирішують, які товари і в яких кількостях їм необхідно виробляти в наступному плановому періоді.

Планування діяльності стало в даний час економічною основою вільних ринкових відносин окремих людей і цілих трудових колективів, малих і великих підприємств, різних фірм і організацій, усіх господарських суб’єктів і економічних об’єктів з різними формами власності. У процесі планування забезпечується необхідна рівновага між виробництвом і споживанням продукції, величиною ринкового попиту на товари і послуги і обсягом їх пропозиції фірмами та підприємствами. У ринковій економіці, яка орієнтує кожного виробника і підприємця на максимальне задоволення потреб у своїх товарах і одержання найбільшого прибутку, нових функцій набирає внутрішньогосподарське, або внутрішньофірмове планування діяльності на всіх підприємствах.

Отже, суть внутрішньофірмового планування у вільних ринкових відносинах заключається у науковому обґрунтуванні на підприємствах або фірмах економічних цілей їх розвитку і форм господарської діяльності, виборі найкращих методів їх здійснення на основі найповнішого виявлення видів, обсягів і термінів випуску товарів, виконання робіт та надання послуг і встановлення таких показників їх виробництва, розподілу і споживання, які при повному використанні обмежених виробничих ресурсів, можуть привести до досягнення в майбутньому якісних та кількісних результатів.

Внутрішньофірмове планування ринкової діяльності підприємств передбачає не тільки розгляд ряду виробничо-господарських, організаційно-управлінських, фінансово-економічних і багатьох інших проблем як єдине ціле, але і орієнтацію на майбутнє рішень, які приймаються. Можливість наближення до кінцевого результату робить процес планування важливим показником як ступеня просування до поставленої мети, так і міри зовнішньої цінності будь-якого проміжного результату. Вірна оцінка при плануванні ступеня просування до кінцевого результату сприяє обґрунтованому вибору не тільки важливіших економічних цілей, але і необхідних засобів для їх здійснення в плановому періоді.

У процесі планування вибір основних цілей і можливих засобів або методів їх виконання тісно зв’язані і переплетені між собою. Висунуті планово-економічні або інші внутрішньогосподарські цілі багато в чому впливають при можливих обмеженнях і на вибір засобів для їх здійснення. Разом з тим очевидно, що виробничі ресурси, які є у підприємства, технологічні засоби та фінансові можливості впливають також і на вибір стратегічних або тактичних цілей його розвитку. Наприклад, можливість або здатність стабілізації і підйому виробництва на вітчизняних машинобудівних підприємствах в даний період суттєво обмежується рівнем їх реальних доходів і станом платоспроможності. У сучасних умовах розвитку більшості наших підприємств головною метою планування є одержання максимального прибутку. А основними засобами для її досягнення можуть бути вибрані два відомі методи росту доходів підприємства: в результаті економного витрачання ресурсів і на підставі нарощення капіталу. Перший шлях орієнтує виробників на зниження витрат, другий – на підвищення результатів виробництва.

Отже, ринкове планування внутрішньогосподарської діяльності служить основою сучасного маркетингу, виробничого менеджменту і в цілому усієї економічної системи господарювання. Це означає, що в процесі планування необхідний комплексний, системний підхід до вирішення виробничо-господарських та інших проблем, які виникають на підприємстві. Формулювання виробничих цілей та вибір економічних ресурсів, спрямованих на досягнення планових показників і завдань, яких вимагає ринок, - це перспективне планування або комплексне вирішення майбутніх проблем. Отже, ринкове планування внутрішньогосподарської діяльності на різних підприємствах і фірмах – це розробка варіантів бажаного майбутнього і знаходження шляхів ефективного наближення до нього[2.С.28].

Будь-який план, як поточний, так і перспективний, повинен бути здійсненним, життєздатним і гнучким до внутрішніх і зовнішніх змін виробничої ринкової системи та її оточення.

Планування в умовах ринку також служить основою здійснення багатьох різноманітних економічних, організаційних, управлінських, соціальних та інших функцій, які характеризують ступінь розвитку сучасного виробництва. Механізм їх взаємодії потребує об’єднання в комплексний план або єдину планову систему відповідних цілей і засобів їх досягнення. Наприклад, при плануванні різних економічних показників перспективної діяльності підприємства слід найповніше використовувати існуючу систему прогресивних нормативів, передових стандартів, наукових положень та економічних цілей. Для сучасного вітчизняного ринку або виробництва ці цілі можна сформулювати наступним чином:

- економічний ріст, який означає бажання підприємств забезпечити виробництво більшої кількості і кращої якості товарів та послуг, а, отже, вищий рівень життя людей;

- повна зайнятість;

- економічна ефективність, що характеризує максимальну віддачу усіх виробничих ресурсів;

- стабільний рівень цін;

- економічна свобода;

- справедливий розподіл доходів.

Планування внутрішньофірмової діяльності – це важлива функція управління виробництвом. Ринкове планування як цілеспрямована внутрішньогосподарська діяльність дозволяє розглядати одночасно безліч взаємозв'язаних економічних, соціальних, організаційних, інвестиційних, управлінських та інших проблем як єдину цілісну систему. Тому планування на підприємстві служить основою організації та управління виробництвом, є нормативною базою для виробітки і прийняття раціональних організаційних та управлінських рішень.

Внутрішньофірмове планування в умовах ринкової економіки - це процес неперервної творчої діяльності, науково обґрунтована система вільного вибору основних видів продукції та послуг підприємств, важливіших економічних і соціальних цілей його перспективного розвитку, найкращих технічних засобів та організаційних методів вирішення поставлених перспективних цілей і завдань.

Планування – вид, сфера діяльності органів управління підприємства з передбачення майбутнього стану його економіки на основі врахування дії законів розвитку природи і суспільства, а також тенденцій розвитку підприємства, галузі та національної економіки. Процес планування полягає у визначенні мети, якої підприємство прагне досягти за певний період, а також засобів, шляхів та умов її досягнення.

Поняття „планування діяльності підприємства” можна розглядати в декількох аспектах: перший – загальноекономічний, який відповідає загальній теорії фірми, її природі; другий – конкретно-управлінський, в якому планування виступає як важлива управлінська функція.

В економічній літературі зустрічається чимало визначень планування і плану. Приведем декілька прикладів.

Під плануванням слід розуміти продумане визначення і систематизацію факторів, які забезпечують успішну діяльність підприємства. Планування пов’язане з визначенням і постановкою цілей організації, виробленням політики, методів, стратегії і тактики, необхідних для їх досягнення. (Г.Дж. Болт).

Планування – складна високоорганізована форма суспільного впливу на соціально-економічні системи, якими є підприємницькі структури. Воно полягає у визначенні на базі прогнозних наукових розробок цілей, потреб і параметрів розвитку системи, які розглядаються як орієнтири для суб’єктів господарювання (В.М.Ходачек).

У широкому розумінні планування – процес прийняття на основі систематичної підготовки управлінських рішень, пов’язаних з майбутніми подіями. Йдеться про систематичне поставлення цілей і підготовку необхідних для їхнього здійснення заходів. Планування у вузькому розумінні можна визначити як систематизовану підготовку рішень. Головний сенс планування полягає у підвищенні ефективності діяльності підприємства шляхом цільової орієнтації і координації всіх процесів, виявлення ризиків, підвищення гнучкості та адаптованості до змін. (Н.М.Євдокимова).

Сутність планування формулюється як конкретизація цілей розвитку фірми та її підрозділів на певний період часу; визначення господарських завдань, засобів їх досягнення, термінів і послідовності реалізації; виявлення матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, необхідних для вирішення поставлених завдань. (І.М.Герчікова)

Планування завжди орієнтується на дані минулого, однак прагне визначити і контролювати розвиток підприємства в перспективі. (В.Хойєр).

Отже, планування можна розглядати як дієвий інструмент сучасного виробничого менеджменту, завдяки якому підприємства можуть визначати мету і завдання свого функціонування, розробляти систему заходів щодо поліпшення результатів діяльності або запобігання небажаним явищам.

Практика господарювання свідчить про те, що планування створює для суб’єктів господарювання важливі переваги:

- забезпечує підготовку до використання майбутніх сприятливих для підприємства умов;

- попереджує про можливі проблеми;

- стимулює управлінський персонал до реалізації своїх рішень в подальшій діяльності;

- поліпшує координацію дій управлінського персоналу підприємства;

- сприяє раціональному використанню ресурсів підприємства.

Функції планування – це види робіт, дій, процедур, які здійснюються в процесі формування плану, спрямовані на зміну стану підприємства.

Функціями планування є: зменшення складності об’єктів планування; мотивація; прогнозування; забезпечення безпеки; оптимізація; координація та інтеграція; контроль; документування; інформування та пропаганда.

У реальній практиці господарювання об’єкти і процеси планування характеризуються певною складністю, зменшення або здолання якої досягається шляхом виділення найважливіших зв’язків і залежностей, об’єднання їх в модулі за сферами діяльності та структурними підрозділами. Такий підхід дозволяє проводити окремі планові розрахунки, спрощує процес складання та реалізації планів, контроль за їх виконанням.

З допомогою процесу планування ініціюється ефективне використання наявного потенціалу підприємства: матеріального, трудового, інтелектуального.

Якість планування визначається якістю прогнозування стану зовнішнього і внутрішнього середовища. Результативність цієї функції досягається шляхом проведення моніторингу всіх основних виробничих чинників.

У процесі планування необхідно врахувати фактор ризику, передбачити заходи його уникнення або зменшення.

Функція оптимальності планових рішень реалізується шляхом вибору за відповідними критеріями ефективного варіанту використання ресурсів, часу досягнення мети з ряду альтернативних рішень.

Процес планування об’єднує людей, координує їх діяльність, запобігає конфліктам, враховує інтеграцію всіх сфер діяльності підприємства.

Функція контролю в процесі планування здійснюється шляхом порівняння реальних результатів виробничо-господарської діяльності з плановими параметрами, аналізами роботи всіх підрозділів підприємства, з’ясування причин відхилень та регулювання виробництва.

Планування забезпечує документальне відображення ходу виробничо-господарської діяльності та інформування всіх учасників виробничого процесу про визначену мету, завдання та заходи з їх досягнення. Пропагандистська функція процесу планування полягає в інформуванні громадськості про наміри підприємства, успішні управлінські та підприємницькі дії, допущені помилки.

 

1.2 Предмет і метод внутрішньофірмового планування

 

Планування є початком будь-якої цілеспрямованої економічної діяльності людини як колективної, або корпоративної, в процесі виробництва і споживання матеріальних благ, так і особистої, або індивідуальної, в ході ведення свого домашнього господарства і власного бізнесу.

Внутрішньофірмове планування є важливішою складовою частиною сучасної економічної науки, яка досліджує проблеми ефективного використання обмежених виробничих ресурсів або управління ними з метою досягнення максимального задоволення матеріальних потреб людини [10. С.18].

Внутрішньофірмове планування – це взаємозв’язана наукова і практична діяльність людей, предметом вивчення якої виступає система вільних ринкових відносин між працею і капіталом в ході виробництва, розподілу і споживання матеріальних і духовних цінностей. Ринкове планування внутрішньофірмової, або виробничої, діяльності вивчає закони, принципи, положення і методи науково обґрунтованого вибору і раціонального використання економічних ресурсів на різних підприємствах, фірмах і організаціях. Сучасне внутрішньогосподарське планування заключається у визначенні майбутнього бажаного стану всього підприємства, окремих виробничих систем, економічних показників або інших кінцевих результатів і тих рішень, які необхідно здійснити, щоб вивести об’єкт або фірму із даного стану в новий або плановий. Механізм внутрішньофірмового планування ґрунтується на взаємодії процесів мікроекономічного дослідження теперішнього стану підприємства і моделювання прогнозного рівня його розвитку в майбутньому.

Механізм планування - це сукупність засобів, за допомогою яких приймаються планові рішення та забезпечується їх реалізація. Механізм планування розкриває внутрішню модель процесу вироблення мети і завдань функціонування підприємства та формування його функцій.

Процес планування звичайно включає декілька стадій, або етапів. У європейському бізнесі прийнято виділяти чотири основних етапи планування:

1) розробка загальних цілей;

2) визначення конкретних завдань;

3) вибір основних шляхів їх досягнення;

4) контроль за їх виконанням [18. С. 120].

Планування завжди спирається на фактичні, нормативні дані даного або минулого періоду, але прагне встановити і контролювати процес розвитку підприємства в майбутньому і теперішньому часі.

У сучасному вітчизняному виробництві планування внутрішньогосподарської діяльності підприємств є основою таких важливіших функцій менеджменту, як встановлення цілей, організація, облік, контроль, регулювання і стимулювання. Основними об’єктами вивчення в курсі внутрішньофірмового планування виступають усі існуючі в нашій країні господарські суб’єкти, комерційні організації і юридичні особи, головною метою яких є одержання прибутку від своєї виробничої діяльності. У кожному з них існують не тільки спільний предмет і єдина методологія планування, але і застосовується власна система планово-економічних показників і методика їх розробки.

Методологія внутрішньофірмового ринкового планування охоплює сукупність теоретичних висновків, загальних закономірностей, наукових принципів, економічних положень, сучасних вимог ринку і визнаних передовою практикою методів розробки планів.

Методика планування характеризує склад методів, способів і прийомів обґрунтування конкретних планових показників, а також зміст, форму, структуру розробки внутрішньофірмового плану.

Технологія планування реґламентує загальновизнаний порядок, встановлені терміни, необхідний зміст, послідовність складання різних розділів плану і обґрунтування його показників, а також регулює механізм взаємодії виробничих підрозділів, функціональних органів і планових служб у сумісній діяльності.

Основними етапами процесу планування є:

- визначення мети планування;

- аналіз проблеми;

- пошук альтернатив;

- прогнозування;

- оцінка;

- прийняття планового рішення.

Визначення мети планування є вирішальним фактором при виборі форм і методів планування, критеріїв оцінки планових рішень та контролю за ходом їх реалізації.

При аналізі проблеми визначається вихідна позиція на момент складання плану і формується кінцева (бажана) ситуація.

На етапі пошуку альтернатив з переліку можливих шляхів вирішення проблемної ситуації вибирається найреальніший.

Після цього формується уявлення про розвиток планової ситуації, здійснюються відповідні розрахунки для вибору альтернативного сценарію, оформляється єдине планове рішення.

Загальним, або підсумковим, предметом будь-якої планової діяльності на підприємствах усіх форм власності є план – складна соціально-економічна модель стану підприємства та його підрозділів в майбутньому (комплексний план, техпромфінплан, бізнес-план, стратегічний план). У ринковій економіці конкретним предметом закінченої планової діяльності є різноманітні підсистеми планів, які містять показники таких основних сфер, як маркетинг, проектування, закупки, виробництво, праця, продаж, фінанси і т.д. Кінцевим результатом планування є очікуваний економічний ефект.

При вивченні економічної поведінки виробників і споживачів знайшли своє застосування два взаємозв’язаних методи наукових досліджень. Перший називається індуктивним і передбачає створення економічних теорій і принципів на підставі збору і аналізу фактів. Другий – дедуктивний, або гіпотетичний, означає формування нових економічних принципів, положень, починаючи з теорії, яка потім за допомогою фактів підтверджується або відкидається. Індуктивний метод вивчення економічних процесів іде від фактів до теорії, від часткового явища до загального положення, Дедуктивний, навпаки, іде від загального до часткового, від теорії до фактів. У ринковому плануванні дедукція та індукція не протилежні, а взаємодоповнюючі методи економічних досліджень. Отже, сучасна економічна теорія і наукові методи дослідження, перш за все аналіз і синтез, дедукція та індукція, є фундаментом внутрішньофірмового планування і перспективного прогнозування розвитку вітчизняних підприємств.

Горизонти планування

Можливості планування діяльності підприємств обмежені з наступних об’єктивних і суб’єктивних причин:

- особливостей сучасного українського ринку;

- необхідності у певних витратах на організацію планування;

- різних масштабів та видів діяльності підприємств;

- поєднання планування з іншими способами прийняття управлінських рішень, при якому не прослідковується ефект саме планування як важливої функції управління;

- значного рівня невизначеності ринкового середовища.

Кожна підприємницька структура у своїй діяльності неминуче попадає в смугу невизначеності. Невизначеність – ознака ринкового господарювання, різноманітність розбіжностей інтересів і дій суб’єктів ринку. Планування виступає як інструмент подолання невизначеності. Там, де є розвинуте планування, невизначеність є меншою в часі. Однак, навіть найпотужнішому підприємству не вдається повністю уникнути невизначеності, а отже – повноцінно на 100% спланувати свою діяльність.

Кожне підприємство в своїй діяльності прагне визначити і впорядкувати вплив зовнішніх факторів на свою діяльність і, як правило, такі зусилля приносять певний успіх, зменшують невизначеність. Усунення або послаблення впливу ринкових факторів (в основному це вплив конкурентів, зміни ринкової кон’юнктури тощо) досягається декількома способами, найбільш дієвими з яких є:

- вертикальна інтеграція учасників виробництва певного виду продукції (робіт, послуг);

- контроль над попитом;

- контрактні відносини між товаровиробником і його контрагентами;

- створення підприємницької мережі.

Вертикальна інтеграція передбачає приєднання, поглинання або об’єднання плануючою організацією підприємств-контрагентів (постачальників, замовників, реалізаторів тощо). Як правило, об’єднуються підприємства (організації), які входять до складу єдиного виробничого процесу виготовлення кінцевого продукту певного виду. Це сприяє об’єднанню всіх учасників виготовлення продукції єдиною метою, перетворює зовнішні відносини у внутрішні, що створює гарантію постійних і стабільних поставок сировини, матеріалів; рівномірне забезпечення роботою тощо.

Вертикальна інтеграція мала місце в практиці господарювання підприємств у період тотального регулювання і мала своєю метою посилення централізованого управління економікою, створення більш взаємоузгодженої господарської структури.

Вертикальна інтеграція ринкового типу підпорядкована інтересам окремого підприємства шляхом звуження сфери дії законів ринкового господарювання, що приводить до зменшення витрат на укладання договорів, усунення господарського ризику.

Однак можливості вертикальної господарської інтеграції щодо усунення або зменшення невизначеності в сучасних умовах є обмеженими з таких причин: по-перше, вона, як правило, орієнтується на значні розміри підприємств; по-друге, зводить нанівець позитивні наслідки конкуренції, прагнення підприємств зменшувати витрати, підвищувати конкурентоспроможність продукції. Більшість підприємств відмовляється від вертикальної інтеграції, використовуючи в практиці господарювання ефективні ринкові угоди [24. С. 16].

Контроль над попитом означає, що підприємство в стані контролювати обсяг реалізованої продукції шляхом різноманітного впливу на попит. Один з варіантів впливу – встановлення монополії на ринку. Підприємство, яке є найбільшим постачальником товару на ринку, самостійно регулює обсяг попиту і моделює реакцію покупців на свою продукцію.

Однак монопольний вплив на попит є нестійким і нетривалим. Зростаюча конкуренція, з однієї сторони, і антимонопольна діяльність держави, - з іншої, протистоять монопольному контролю над попитом. Ефективним і дієвим засобом впливу на попит є маркетингова діяльність підприємства, тобто не тиск на попит, а пристосування виробника до споживчих потреб населення.

Контрактні відносини є надійнішим способом усунення невизначеності і кращим засобом використання можливостей планування діяльності підприємства у порівнянні з вище вказаними способами. Зміст контрактних відносин полягає в тому, що потенційний виробник продукції спочатку веде пошук покупця і лише після цього її виготовляє. Угода між потенційним виробником і покупцем оформляється у вигляді контракту, в якому вказуються ціни, обсяги поставки на досить тривалий період часу.

Перевагами контрактних відносин є:

- істотно знижується ризик виробити продукцію і не реалізувати її;

- створюються передумови для забезпечення ефективної технічної підготовки виробництва;

- створюються можливості врахування індивідуальних особливостей продукції замовника;

- відбувається переорієнтація масового виробника на випуск за індивідуальними замовленнями;

- виникає необхідність впровадження гнучкого модульного устаткування, комп’ютерних систем;

- підвищується відповідальність сторін за виконання умов контракту;

- забезпечується фінансова стабільність підприємства, можливість передбачення небажаних тенденцій в його діяльності;

- порушення умов контракту гарантує повернення збитків у судовому порядку.

Однак контрактні відносини не усувають ризику, пов’язаного з порушенням договірних зобов’язань однією із сторін. Причини порушень – вплив факторів зовнішнього середовища (фінансових, природних, політичних тощо).

Підприємницькі мережі сприяють зменшенню невизначеності зовнішнього середовища. Підприємницькі мережі об’єднують підприємства, які економічно зацікавлені одне в одному, на основі довір’я співпрацюють, зберігаючи при цьому економічну та юридичну самостійність.

Основою для утворення підприємницьких мереж є єдина технологічна і комерційна схема, яка об’єднує підприємства. Підприємницькі мережі зберігають переваги вертикальної інтеграції, використовуючи гнучку, добре адаптовану до умов ринку структуру. До конкретних переваг цієї форми зменшення невизначеності відносяться:

- швидке розповсюдження і створення нової і необхідної для підприємства інформації;

- прискорення впровадження інновацій;

- розподіл ризику між учасниками мережі.

В основі підприємницьких мереж лежить взаємна довіра підприємців, їх готовність до відкритих дій, обміну інформацією.

В умовах нестійкого ринку, при бажанні використовувати тимчасові свої переваги, завдаючи збитки іншим, розвиток підприємницьких мереж є нереальним.

Отже, кожний з перелічених факторів у певній мірі знижує вплив невизначеності на діяльність підприємства і розширює горизонти застосування планування.

Горизонти планування визначаються також величиною витрат на його організацію та здійснення. Одним з недоліків планової діяльності є необхідність додаткових витрат на проведення досліджень, організацію підрозділу з планування, залучені додаткового персоналу, значне витрачання часу.

Мінімальним результатом планування є уникнення грубих помилок в економічній діяльності підприємства, тобто набуття досвіду передбачення небажаних явищ і тенденцій, їх недопущення. Отже, додаткові кошти повинні витрачатися лише в тому випадку, якщо вони створять додатковий позитивний ефект.

Мінімальними витратами на планування, на думку практиків, слід вважати такі, які забезпечують виживання підприємства, а інші додаткові витрати повинні забезпечувати його розвиток. При визначенні оптимальних витрат на планування виникає проблема, яка полягає в тому, що з допомогою кількісних методів важко визначити доход, отриманий саме від планування діяльності підприємства. Ефект від планової діяльності досвідчені управлінці визначають, використовуючи якісні та суб’єктивні методи оцінки.

Можливості планування в значній мірі залежать від масштабів діяльності підприємства. Переваги в здійсненні планування належать великим підприємствам, оскільки вони розпоряджаються необхідним потенціалом для передбачення свого майбутнього. Перш за все, вони мають висококваліфіковані кадри і можливості залучення необхідних спеціалістів із сторони. По-друге, вони, як правило, займаються серйозними науковими і проектними розробками. Крім того, вони мають більші фінансові можливості.

Як свідчить практика, малим підприємствам складно проводити широкомасштабну планову роботу, особливо стратегічне планування. Однак і вони можуть широко використовувати оперативне планування, застосовувати готові моделі стратегії, пристосувати їх до потреб власного виробництва.

Незважаючи на труднощі, здійснення планування на невеликих підприємствах є необхідним. Зовнішнє середовище менше підлягає контролю з боку таких підприємств, є більш агресивним і невизначеним, а отже непередбачуваним.

Слід зазначити, що невеликі підприємства мають і переваги в організації планування. Головна з них – простота виробничої та управлінської структури і, відповідно, її оглядність та передбачуваність.

Планування, як одна із форм прийняття управлінських рішень, може бути формальним - організованим свідомо з допомогою спеціальних методів та інтуїтивним – на основі досвіду керівництва, сукупності індивідуальних якостей, творчих здібностей управлінського персоналу (менеджера).

Інтуїтивне планування успішно поєднується з формальним, а в окремих випадках є більш ефективним. Методи формального планування узагальнюють типові, регулярні ринкові явища і ситуації, а ефективна ринкова система господарювання базується на поєднанні унікальних обставин і ситуацій. Тому горизонти планування залежать від рівня розвитку методів планування, їх відповідності реаліям господарювання[24. С. 17-19].

 

1.4 Види та зміст внутрішньогосподарського планування

Внутрішньофірмове планування є важливішою складовою частиною вільної ринкової системи, її основним саморегулятором. Взаємодіючи на мікрорівні з таким економічними науками як маркетинг, організація виробництва, управління підприємством і багатьма іншими, внутрішньовиробниче планування дозволяє знаходити відповіді на фундаментальні питання ринкової економіки. Цими головними питаннями сучасного ринку, які визначають основний зміст внутрішньогосподарського планування і всієї ринкової економіки в цілому, є [12. С. 81]:

1. Яку продукцію, товари або послуги необхідно виробляти на підприємстві?

2. Скільки продукції або товарів вигідно виробляти підприємству і які економічні ресурси необхідно використовувати?

3. Як цю продукцію виготовляти, яку технологію застосувати і як організувати виробництво?

4. Хто буде споживати вироблену продукцію, за якими цінами її можна продавати?

5. Як підприємство може пристосуватися до ринку, і як воно буде адаптуватися до внутрішніх і зовнішніх змін ринку?

У вітчизняній планово-економічній літературі і господарській практиці виділялось два основних види планування:

1) техніко-економічне;

2) оперативно-виробниче.

Техніко-економічне планування передбачає розробку цілісної системи показників розвитку техніки і економіки підприємства в єдності і взаємозв’язку як за місцем, так і за часом дії. У ході даного етапу планування обґрунтовуються оптимальні обсяги виробництва на підставі обліку взаємодії попиту і пропозиції на продукцію та послуги, вибираються необхідні виробничі ресурси і встановлюються раціональні норми їх використання, визначаються кінцеві фінансово-економічні показники.

Оперативно-виробниче планування – це наступний розвиток і завершення техніко-економічних планів підприємства. На даному етапі планування встановлюються поточні виробничі завдання для окремих цехів, дільниць, робочих місць, здійснюються різні організаційно-управлінські дії з метою коригування процесу виробництва і т. п.

В умовах ринку, на думку М.І. Бухалкова [6. С.25-30], усі види внутрішньофірмового і корпоративного планування можна систематизувати за такими основними класифікаційними ознаками, як зміст планів, рівень управління, методи обґрунтування, час дії, сфера застосування, стадії розробки, ступінь точності та іншими.

1. За змістом планів треба виділяти, крім розглянутих техніко-економічного і оперативно-виробничого, такі види внутрішньогосподарського планування, як організаційно-технічне, соціально-трудове, постачальницько-збутове, фінансово-інвестиційне, бізнес-планування та інші. Кожне з них передбачає вибір своєї системи планових показників, які характеризують види конкретної діяльності, терміни виконання робіт, кінцеві або проміжні результати і т.д.

2. За рівнем управління в залежності від кількості лінійних ланок на підприємствах розрізняють такі види внутрішньогосподарського планування, як фірмове, корпоративне, заводське, або інші системи планів, які відносяться до вищої управлінської ланки або в цілому до господарської організації. На середньому рівні управління застосовується, як правило, цехова система планування, на нижньому – виробнича, яка охоплює окремі об’єкти планування (дільниця, бригада, робоче місце).

3. За методом обґрунтування в сучасному виробництві знаходять застосування наступні системи внутрішньофірмового планування: ринкове, індикативне і адміністративне, або централізоване. На підприємствах з державною, федеральною, муніципальною та іншими формами суспільної власності переважає централізована, або адміністративна, система планування. У господарських і акціонерних товариствах і на інших підприємствах з приватною формою власності застосовуються види ринкового або індикативного планування. Важливішими економічними регуляторами або орієнтирами у цих видах планування служать, відповідно, механізми вільних ринкових відносин, система взаємопов’язаних індикаторів або показників; централізовані або директивні рішення вищестоящих органів управління. Ринкове самопланування основане на взаємодії попиту, пропозиції та цін на вироблені товари і послуги. Якщо величина попиту на даний товар перевищує пропозицію, то відповідним чином збільшується і ціна товару і, отже, планується розширення його виробництва. А при зниженні цін та обсягів продажу товару його випуск також знижується. Індикативне планування – це по суті державне регулювання цін і тарифів, діючих видів і ставок податків, банківських відсоткових ставок за кредит, мінімального рівня заробітної плати та інших макроекономічних показників. Централізоване, або директивне, планування передбачає встановлення вищестоящим органом управління підлеглому підприємству планових показників натуральних обсягів виробництва продукції, номенклатури випуску і термінів поставки товарів, а також багатьох інших економічних нормативів. Ці три системи внутрішньофірмового планування не суперечать одна одній і можуть застосовуватися одночасно в тій мірі, в якій необхідне розширення або звуження зони використання того чи іншого виду планування.

4. За часом дії внутрішньофірмове планування буває: короткотерміновим, або поточним; середньостроковим, або річним; довгостроковим, або перспективним. Довгострокове планування звичайно здійснюється на період від 3 до 10 років, середньострокове – від 1 до 3 років, короткострокове – протягом одного планового року, кварталу, місяцю, декади або тижня.

5. За сферою застосування внутрішньогосподарське планування поділяється на міжцехове, внутрішньоцехове, бригадне та індивідуальне. Їх об’єктами є відповідна виробнича система або підрозділ підприємства.

6. За стадіями розробки внутрішньовиробниче планування буває попереднім і остаточним (кінцевим). На першому етапі розробляються проекти планів, які після їх затвердження на другому етапі набирають сили закону.

7. За ступенем точності планування може бути укрупненим і уточненим. Точність планів залежить від методів, які застосовуються, нормативних матеріалів і термінів планування, а також, головним чином, від рівня професійної підготовки і виробничого досвіду економістів-менеджерів або плановиків-виконавців.

8. За видами цілей, які враховуються в плануванні, воно може бути оперативним, тактичним, стратегічним або нормативним. У процесі планування фірма прагне досягти три основних види цілей: завдання, які необхідно виконати в межах планового періоду; цілі, до яких необхідно наблизитися в межах планового періоду; ідеали, яких не можна досягти, але до яких передбачається наблизитись в плановому періоді або за його межами [3.С.98].

Оперативне планування – це вибір засобів вирішення завдань, які поставлені, видані або встановлені вищестоящим керівництвом, а також є традиційними для підприємства, наприклад, розподіл випуску продукції за обсягом, номенклатурою і термінами, встановленими вищестоящим керівництвом. Таке планування короткотермінове. Основне його завдання – вибір необхідних засобів та ресурсів для виконання заданих обсягів роботи або поставлених оперативних завдань.

Тактичне планування заключається в обґрунтуванні завдань і засобів, необхідних для досягнення наперед встановлених або традиційних цілей. Наприклад, тактична ціль завоювати лідерство на ринку в найближчі п’ять років може бути задана відділу маркетингу керівництвом підприємства. Відділ повинен розробити п’ятирічний план скорочення розриву між підприємством і лідером на ринку на даний момент часу. Потім вибираються необхідні засоби досягнення поставлених цілей в майбутньому.

Стратегічне планування включає вибір і обґрунтування засобів, завдань і цілей для досягнення заданих або традиційних для підприємства ідеалів. Стратегічним ідеалом підприємство може вибрати економічний ріст, неперервний розвиток людського потенціалу, періодичне оновлення продукції підприємства, вихід на світовий ринок і т. п. Таке планування є, як правило, довгостроковим.

Нормативне планування потребує відкритого і обґрунтованого вибору засобів, завдань, цілей та ідеалів. Воно не має встановлених меж або фіксованого горизонту. У такому плануванні вирішальне значення має вірний вибір ідеалу або місії фірми.

Розглянуті чотири види планування за типами цілей широко розповсюджені як на вітчизняних підприємствах, так і на закордонних фірмах.

У зарубіжній науці і практиці планування майбутнього корпорацій прийнято також виділяти чотири основних види часової орієнтації або типології складання планів. За класифікацією Р.Л.Акоффа планування буває реактивним, інактивним, преактивним та інтерактивним.

Реактивне планування базується на аналізі попереднього досвіду та історії розвитку виробництва і спирається на старі організаційні форми і традиції, які склалися (орієнтація на минуле). Таке планування розглядає виробничі проблеми окремо, а не як відповідну систему, і тому не враховує цілого і його окремих частин. Це планування починає менеджер нижчої ланки з переліку того, що необхідно передбачити для майбутніх змін. Потім розробляється проект пошуку і ліквідації причин недоліків, проводиться оцінка витрат і результатів кожного проекту і встановлюються необхідні пріоритети. Потім відбирається проект, який передбачає, як правило, витрачання більших ресурсів, ніж вимагається в реальних умовах. Відібраний проект плану передається безпосередньо керівнику, який після коригування направляє його на наступний рівень управління і так далі, поки зведені плани не досягнуть вищого керівництва, яке робить остаточний вибір. Реактивне планування, яке орієнтується на минуле, дуже часто приводить до витіснення продуктів і послуг цих корпорацій не тільки із зовнішнього, але і внутрішнього ринку, так як інші фірми планують і освоюють конкурентоздатну продукцію.

Інактивне планування орієнтується на існуючий стан підприємства і не передбачає як повернення до минулого стану, так і руху вперед. Його основними цілями є виживання і стабільність виробництва. Свій стиль, традиції і правила інактивні організації цінують вище, ніж ефективність планово-виробничої діяльності. Краще всіх існують ті підприємства з інактивним стилем управління, у яких виживання не залежить від продуктивності праці. Багато прикладів інактивного планування можна знайти на державних підприємствах, в адміністративних установах, бюджетних організаціях, а також у відділах обслуговування і функціональних службах різних підприємств. Інактивне планування, яке орієнтується на теперішній стан, не сприяє економічному росту і розвитку вітчизняних підприємств.

Преактивне планування спрямоване на здійснення неперервних змін у різних сферах діяльності підприємства. У своєму прагненні до кращого преактивісти спираються на усі досягнення науки і техніки, широко застосовують експеримент і прогнозування, але мало використовують накопичений досвід. Таке планування складається із прогнозування майбутнього і підготовки до нього і здійснюється на підприємствах “зверху-вниз”. Починається воно з прогнозування зовнішніх умов, потім формуються важливіші цілі підприємства та його стратегія як цілісна програма їх досягнення. Основна трудність преактивного планування в тому, що, чим далі в майбутнє йде прогноз, тим імовірнішою є похибка. Тому ефективна підготовка можлива в кращому випадку для відносно близького майбутнього. Отже, преактивне планування, яке ґрунтується на прогнозах, ефективне лише для відносно короткого періоду.

Інтерактивне планування заключається в проектуванні бажаного майбутнього і пошуку шляхів його досягнення. Таке планування зосереджується на підвищенні результативності з часом, його метою є максимізувати свою здатність навчатися і адаптуватися або розвиватися. Прискорення соціально-економічних змін робить навчання і адаптацію ключовими моментами інтерактивного планування. Ні одну проблему як для економіки або суспільства в цілому, так і для окремого підприємства не можна вирішити назавжди або надовго, і тому в міру прискорення змін період дії планово-управлінських рішень скорочується. Більше того, вирішення однієї проблеми створює нові, іноді важчі, ніж уже вирішені. Інтерактивне планування, яке орієнтоване на взаємодію минулого, теперішнього і майбутнього, спрямоване на підвищення рівня індивідуального, організаційного і суспільного розвитку підприємства і всієї країни і покращання якості життя людей [3. С. 100].

Дана класифікація в певній мірі також характеризує і основний зміст будь-якої планової діяльності не тільки на підприємствах, але і на усіх інших рівнях управління. Отже, теорія планування передбачає формування наукових знань наступних важливіших проблем: методологія ринкового планування, розробка нормативної бази, механізм взаємодії планових нормативів і показників, методика складання планів, стратегічне планування, бізнес-планування, техніко-економічне планування, соціально-трудове планування, фінансове планування, оперативне планування, економічна оцінка планів, удосконалення планування. Практика планування передбачає освоєння теорії і методології, вивчення методів і способів обґрунтування планів, використання знань для пошуку і вибору необхідних засобів і обмежених ресурсів, які забезпечать можливість здійснення поставлених цілей і виконання планів виробничо-економічної діяльності.

Зміст ринкового планування на підприємствах визначається такими взаємозв’язаними зовнішніми і внутрішніми факторами, як споживачі і постачальники, об’єкт і система показників, методи і технологія складання планів і т. п.

Будь-яке планування як процес практичної діяльності включає декілька етапів, або стадій, основне призначення яких заключається в:

- формулюванні складу планових проблем, визначенні системи очікуваних небезпек або можливостей розвитку підприємства або фірми;

- обґрунтуванні висунутих стратегій, цілей і завдань, які планує здійснити підприємство в наступний період, проектування бажаного майбутнього організації;

- плануванні основних засобів досягнення поставлених цілей і задач, вибір або створення необхідних засобів для наближення до бажаного майбутнього;

- визначенні потреби ресурсів, планування обсягів та структури необхідних ресурсів і термінів їх надходження;

- проектуванні впровадження розроблених планів і контроль за їх виконанням.

Приведений порядок планування широко розповсюджений на американських фірмах [3. С. 111]. На вітчизняних підприємствах також застосовується подібна технологія планування, яка включає три основних етапи практичної діяльності [4. С. 47]:

1) складання планів, прийняття рішень про майбутні цілі організації та способи їх досягнення;

2) організація виконання планових рішень, оцінка реальних показників діяльності підприємства;

3) контроль і аналіз кінцевих результатів, коригування фактичних показників і вдосконалення діяльності підприємства.

1.5 Принципи і методи внутрішньофірмового планування

План – це передбачена і підготовлена на певний період програма соціально-економічного розвитку підприємства і усіх його підрозділів.

У ході складання планів керівники усіх рівнів управління розробляють спільну програму своїх дій, встановлюють головну мету і результат спільної роботи, визначають участь кожного відділу або працівника в спільній діяльності, об’єднують окремі частини плану в єдину економічну систему, координують роботу всіх розробників планів і виробляють рішення про єдину лінію трудової поведінки в процесі виконання прийнятих планів. При розробці зведеного плану і виборі лінії поведінки всіх працівників необхідно не тільки забезпечити дотримання певних правил і принципів планування, але і здійснити прийняті плани і вибрані цілі в майбутньому.

Вперше загальні принципи планування були сформульовані А.Файолем. Він виділив п’ять основних принципів: необхідність, єдність, неперервність, гнучкість і точність.

Принцип необхідності планування означає обов’язкове використання планів при виконанні будь-якого виду трудової діяльності. Відсутність плану або програми супроводжується коливаннями, помилковими маневрами, несвоєчасною зміною орієнтації, які є причинами поганого стану, якщо не краху, справ. Принцип необхідності або обов’язковості планування є особливо важливим в умовах вільних ринкових відносин, т. як його дотримання відповідає сучасним економічним вимогам раціонального використання обмежених ресурсів на всіх підприємствах.

Принцип єдності планів передбачає розробку загального або зведеного плану соціально-економічного розвитку підприємства. Єдність планів передбачає спільність економічних цілей і взаємодію різних підрозділів підприємства на горизонтальному і на вертикальному рівнях планування та управління.

Принцип неперервності планів заключається в тому, що на кожному підприємстві процеси планування, організації і управління виробництвом, як і трудова діяльність, взаємопов’язані між собою і повинні здійснюватися постійно і без зупинки.

Принцип гнучкості планів тісно пов’язаний з неперервністю планування і передбачає можливість коригування встановлених показників і координації планово-економічної діяльності підприємства. Постійні зміни в техніці, технології і організації виробництва приводять звичайно до зниження витрат запланованих ресурсів і до необхідності уточнення планів. В умовах ринку можливі також значні коливання попиту, зміни діючих цін і тарифів, які також ведуть до відповідних поправок в планах. Тому всі плани на наших підприємствах, як це прийнято в світовій практиці, повинні мати резерви, або інакше, надбавки “безпеки”, або “подушки” [18. С. 120].

Принцип точності планів визначається багатьма як вутрішньофірмовими факторами, так і зовнішнім його оточенням. При оперативному або короткотерміновому плануванні вимагається вища точність планових показників, при стратегічному або довго терміновому – можна обмежитися вибором загальної мети і виконанням приблизних розрахунків.

У сучасній вітчизняній науці і практиці планування, крім розглянутих класичних вимог, широко відомі і загальноекономічні принципи: системність, цілеспрямованість, комплексність, оптимальність, ефективність, науковість, пріоритетність, збалансованість, зайнятість, директивність, самостійність, рівнонапруженість, конкретність, об’єктивність, динамічність, ризик. Зупинимося лише на тих принципах, які найповніше пов’язані з основними методами ефективного ринкового планування.

Наприклад, принцип комплексності. Планові показники діяльності підприємства утворюють цілісну комплексну систему планових показників, так що будь-яка кількісна чи якісна зміна хоча би одного з них веде, як правило, до відповідної зміни багатьох інших економічних показників. Тому необхідно, щоб планові та управлінські рішення, які приймаються, були комплексними, забезпечували облік змін як в окремих об’єктах, так і в кінцевих результатах.

Принцип ефективності потребує розробки такого варіанта виробництва товарів і послуг, який при існуючих обмеженнях ресурсів забезпечує одержання найбільшого економічного ефекту. Принцип оптимальності передбачає необхідність вибору кращого варіанта на всіх етапах планування із декількох можливих або альтернативних.

Отже, основні принципи планування орієнтують усі підприємства і фірми на досягнення найкращих економічних показників. Поряд з розглянутими принципами необхідно зупинитися ще на двох основних положеннях розробленого Р.Л.Акоффом нового методу інтерактивного планування: принципи участі і холізму.

Принцип участі - це здійснення активної дії персоналу на процес планування. Він передбачає, що ніхто не може планувати ефективно для когось іншого. При цьому головним завданням професійних плановиків є стимулювання і полегшення планування іншими для себе. Економісти-менеджери повинні забезпечувати мотиви, інформацію, знання, розуміння, мудрість та уяву, необхідні іншим категоріям персоналу, щоб планувати для себе [3. С. 101].

Принцип холізму складається з двох частин: координації та інтеграції. Координація охоплює взаємодію об’єктів одного рівня, інтеграція – між об’єктами різних рівнів.

Принцип координації встановлює, що діяльність ні однієї частини організації не можна планувати ефективно, якщо її виконувати незалежно від інших об’єктів даного рівня. Звідси випливає, що діяльність підрозділів одного рівня необхідно планувати не тільки одночасно, але і у взаємозв’язку з іншими. Незалежно від того, де виникають проблеми, вирішувати їх необхідно разом з іншими.

Принцип інтеграції визначає, що планування, яке здійснюється незалежно на кожному рівні, не може бути таким же ефективним без взаємоув’язки планів на усіх рівнях. Стратегія або тактика, сформульована на одному рівні підприємства, часто створює нові проблеми на інших рівнях. Тому для її вирішення необхідно змінити стратегії іншого рівня.

Поєднання принципів координації та інтеграції дає відомий принцип холізму. Згідно з ним чим більше елементів і рівнів в системі, тим вигідніше планувати одночасно і у взаємозалежності. Ця концепція планування “відразу усіма” протистоїть послідовному плануванню як “зверху вниз”, так і “знизу вверх” [3. С. 111].

На основі принципів планування розвиваються і формуються в процесі практичної діяльності усі діючі загальнонаукові методи планування: наукові, експериментальні, нормативні, балансові, системно-аналітичні, програмно-цільові, економіко-математичні, інженерно-економічні, проектно-варіантні.

Планування діяльності підприємства здійснюється з врахуванням різних методів. При виборі методів планування мають враховуватися певні вимоги до них. Методи планування повинні:

- бути адекватними зовнішнім умовам господарювання, особливостям різних етапів розвитку ринкових відносин;

- найповніше враховувати специфіку діяльності об’єкта планування;

- відрізнятися в залежності від виду плану.

Методи планування класифікуються за певними ознаками, наведеними в таблиці 1.1 [24. С. 29].

Ресурсний метод планування полягає в складанні планів на базі наявних внутрішніх ресурсів підприємства – трудових, матеріальних, технічних.

З розвитком конкуренції основою планів стає співвідношення попиту і пропозиції. За таких умов застосовується цільовий метод, при якому планування діяльності підприємства зводиться до вибору мети та заходів її реалізації.

 

Таблиця 1.1 – Класифікація методів планування

Класифікаційні ознаки	Методи планування
1. Вихідна позиція для розробки плану   2.Принцип визначення планових показників 3. Спосіб розрахунку планових показників     4. Варіантність розробки планів   5. Форми подачі планових показників	- ресурсний (за можливостями); - цільовий (за потребами). - екстраполяційний; - інтерполяційний. - статистичний; - факторний; - балансовий; - нормативний; -економіко-математичний. - одноваріантний; - багатоваріантний - табличний; - графічний; - логіко-структурний (сітковий)

Метод екстраполяції базується на визначенні динаміки показників у минулому, вважаючи, що темпи і пропорції, досягнуті на момент розробки плану, будуть збережені і в майбутньому.

Інтерполяційний метод на відміну від планування за досягнутими показниками передбачає зворотній рух від визначеної мети та відповідного кінцевого значення планових показників.

Статистичний метод передбачає використання фактичних статистичних даних за попередні роки, середніх величин при встановленні планових показників.

Планові значення показників за факторним методом визначаються на основі розрахунку впливу на них найважливіших факторів, які зумовлюють зміни показника.

Суть нормативного методу полягає в тому, що планові показники розраховуються з використанням прогресивних норм витрачання ресурсів підприємства з врахуванням їх змін внаслідок впровадження заходів організаційно-технічного характеру.

1.6 Функції та структура планових служб на підприємстві

Планування та управління економічною діяльністю підприємства тісно пов’язані між собою наступними функціями виробничого менеджменту: вибір цілей, визначення ресурсів, організація процесів, контроль виконання, координація роботи, коригування завдань, мотивація персоналу, оплата праці і т. д. У їх виконанні беруть участь різні категорії персоналу – керівники усіх рівнів управління, економісти-менеджери, плановики-виконавці та інші.

Основними функціями вищого керівництва підприємства є встановлення єдиної стратегії розвитку або обґрунтування мети планування, вибір основних способів її досягнення, визначення методів і технології розробки планів. Керівники інших ланок управління, а також спеціалісти планових служб розробляють усі поточні і тактичні плани. До їх функцій відноситься також аналіз внутрішнього і зовнішнього середовища підприємства, складання прогнозів розвитку своїх підрозділів, розрахунок і оцінка необхідних ресурсів, планових показників і т.д. Керівники планово-економічних служб підприємств здійснюють загальні, наукові, методологічні та інші головні функції з управління усією поточною і перспективною плановою діяльністю. Персонал служби планування спільно з вищим керівництвом бере участь в розробці стратегії фірми, виборі та обґрунтуванні економічних цілей, створенні необхідної нормативної бази, аналізі та оцінці планових і фактичних результатів кінцевої діяльності. Разом з менеджерами плановики беруть участь в складанні прогнозів розвитку виробництва, навчанні персоналу підпри