Заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою. Відмінність від шахрайства

Заняття № 3

Загальна характеристика корисливих злочинів проти власності, не пов’язаних з обертанням чужого майна на свою користь або користь інших осіб.

у розділі VI особливої частини кк україни “Злочини проти влас-

ності” передбачено низку складів злочинів, родовим об’єктом яких

є охоронювані законом про кримінальну відповідальність суспільні

відносини власності, тобто відносини з приводу володіння, користу-

вання і розпорядження майном. Для деяких складів злочинів додатко-

вим об’єктом виступають відносини в сфері охорони життя, здоров’я

та недоторканості особи. Передусім, це насильницький грабіж (ст.

186 кк), розбій (ст. 187 кк), вимагання (ст. 189).

Предметом переважної більшості злочинів проти власності є

майно, тобто речі матеріального світу, які мають такі ознаки:

• фізичні – можуть бути вилучені з законного володіння, спожи-

ті, пошкоджені чи знищені;

• економічні – мають корисні властивості і грошову оцінку;

• юридичні – майно є чужим, тобто не перебуває у власності чи

законному володінні винного.

не можуть бути предметом злочинів проти власності гардеробні

номерки, квитанції, чеки, довіреності, а також офіційні та приватні

документи, що не мають грошової оцінки. аналогічно не можуть бути

предметом цих злочинів окремі природні багатства – дикі тварини

у лісі, риба у природних водоймах тощо.

Посягання, предметом яких є зброя, бойові припаси, транспорт-

ні засоби, наркотичні та психотропні речовини, документи, штампи,

печатки, паспорт, військова та спеціальна техніка та ін. підлягають

кваліфікації за окремими статтями кк (262, 289, 308, 312, 313, 357,

297, 410, 432) і не є злочинами проти власності

Злочини проти власності можуть бути поділені на такі три групи:

1) злочини, що характеризуються протиправним безоплатним

вилученням чужого майна і оберненням його на користь винної особи

або інших осіб, що завдає шкоди власникові чи іншому володільцю

цього майна:

– крадіжка (ст. 185 кк); грабіж (ст. 186 кк); розбій (ст. 187 кк);

вимагання (ст. 189 кк); шахрайство (ст. 190 кк); викрадення

електричної або теплової енергії шляхом її самовільного вико-

ристання (ст. 188–1 кк).

– привласнення і розтрата, вчинені особою, якій майно ввірене

чи перебуває в її віданні (ч. 1 ст. 191 кк);

– привласнення, розтрата, заволодіння чужим майном шляхом

зловживання службовим становищем (ч. 2 ст. 191 кк).

2) діяння, які характеризуються протиправним, як правило корис-

ливим, заподіянням шкоди власникові без обернення на свою користь

чи користь інших осіб чужого майна (тобто, безпосередньо не заподію-

ються збитки власникові), або з оберненням на свою користь майна,

яке є нічийним:

– заподіяння майнової шкоди шляхам обману або зловживання

довірою (ст. 192 кк);

– привласнення особою знайденого або чужого майна, що випад-

ково опинилося в неї (ст. 193 кк);

– придбання або збут майна, завідомо здобутого злочинним

шляхом (ст. 198 кк).

3) некорисливі посягання на власність, пов’язані з заподіянням

майнової шкоди власникові іншим чином:

– умисне знищення або пошкодження майна (ст. 194 кк);

– необережне знищення або пошкодження майна (ст. 196 кк);

– погроза знищення майна (ст. 195 кк);

– порушення обов’язків щодо охорони майна (ст. 197 кк);

– умиснепошкодженняоб’єктівелектроенергетики

(ст. 194–1 кк).

вивчення злочинів проти власності передбачає необхідність

з’ясування наступних положень, необхідних для розуміння як

відповідних складів злочинів, так і їх кваліфікуючих ознак.

 

Заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою. Відмінність від шахрайства.

Безпосередній об’єкт злочину – це охоронювані законом про

кримінальну відповідальність суспільні відносини власності, пов’язані

з використанням майна та відносини зобов’язань по формуванню

фондів власності. Предметом злочину є майно та грошові кошти.

відповідно, майно, що належить власнику, незаконно використовуєть-

ся; грошові кошти, які належить сплатити власнику, не сплачуються.

Об’єктивна сторона злочину полягає у вчиненні винним дій

по одержанню матеріальної вигоди від майна, яке він повинен переда-

ти власнику (сплатити кошти), але зловживаючи довірою чи шляхом

обману не виконує свого обов’язку. на відміну від шахрайства, особа

не обертає на свою користь чуже майно, а навпаки – не передає власни-

ку (або законному володільцеві) вже наявне у винного майно (кошти).

Можна виділити такі основні способи вчинення злочину: 1) незаконне

використання чужого майна (наприклад, водій підприємства використо-

вує для перевезень вантажів службовий автомобіль, а оплату привлас-

нює); 2) неповернення чи несвоєчасне повернення володільцеві майна

всупереч укладеним правочинам; 3) ухилення від сплати обов’язкових

платежів (наприклад несплата житлово-комунальних послуг, проїзду

шляхом використання пільг, на які особа в дійсності не має права);

4) обертання на власну користь платежів, які мали б надійти власнику

від окремих громадян або організацій. всі ці дії вчиняються шляхом

обману та зловживання довірою, які відрізняються від аналогічних при

шахрайстві тим, що спрямовані не на одержання майна, а щоб ухили-

тися від передачі такого майна законному володільцеві.

Дані дії вважаються кримінально-караними за умови заподіяння

значної матеріальної шкоди – п’ятдесят і більше неоподатковуваних

мінімумів доходів громадян.

Суб’єкт злочину – фізична осудна особа, яка досягла 16-річного

віку. суб’єктами цього злочину можуть бути як приватні особи, так

і працівники підприємств, установ, організацій. Якщо такі дії вчиняє

службова особа, вона підлягає відповідальності за ст. 364 кк.

Суб’єктивна сторона характеризується прямим умислом та

корисливим мотивом.

Кваліфікуючими ознаками злочину є:

– вчинення його за попередньою змовою групою осіб (ч. 2);

– заподіяння майнової шкоди у великих розмірах – сто і більше

неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ч. 2).