Етика державного службовця - це не стан, якого повинні досягнути службовці, а безперервний процес етичного самовдосконалення. Етику слід розглядати не як набір рецептів, а як допоміжний засіб у визначенні цілей державного управління і способів їх досягнення на державній службі.
Професійну етику не можна запровадити авторитарними методами.
До цього процесу потрібно залучати самих державних службовців. Продуктивним є лише двосторонній спосіб її запровадження: з одного боку, потрібно усвідомлення ролі професійної етики як основи професійної культури, колективне вироблення її цінностей і норм кожним службовцем, а з другого - політична воля з належним формальним забезпеченням професійної етики як робочого інструменту державної служби.
Крім того, державне управління включає різні професійні категорії, що підпорядковані власним етичним нормам: юристи, медики, науковці, психологи, соціальні працівники та ін.
Очевидно, що кожна із професійних сфер має своє розуміння та власні етичні норми і кодекси. Проте, на наш погляд, первинним у сфері державного управління все ж має бути етика державної служби при збереженні і вужчих професійних етичних норм діяльності. Тобто дотримання етичних правил мусить бути підпорядковано за принципом поглинання основною сферою діяльності, якою є державна служба, більш вужчих сфер. Встанов лення ієрархії при дотриманні етичних норм, на наш погляд, має першочергове значення, оскільки саме таким чином, крім забезпечення єдиного широкого поля професійної культури, об'єднаного здійсненням державно-владних повноважень, така градація сприяє усвідомленню ідентичності особистості як державного службовця і розуміння його місця й ролі в системі суспільних відносин.
Обов'язковою складовою у формуванні, підвищенні кваліфікації державного службовця має бути етичність його поведінки, дотримання морально-етичних норм управління, службового етикету, оскільки він є сукупністю норм і правил, покликаних регулювати зовнішню поведінку людини, її вміння володіти собою, шанобливо ставитися до гідності іншої людини.
Успішна реалізація професійних функцій та часто особистісна самореалізація (наприклад, кар’єрне просування) професіоналів залежать від якості освіти. „Бюрократія передбачає, що кожний представник персоналу проходить раціональне навчання для своєї конкретної позиції в загальній схемі”. Через систему освіти передаються знання, навички, досвід, що акумульований у професійній сфері, культурні традиції суспільства. В державному управлінні, де накопичені значна влада та ресурси, освіта бюрократії стає не лише особистісною характеристикою професіонала, але і його обов’язком перед державою та суспільством.
Одне із сутнісних завдань освіти – формування професіоналізму, важливою складовою якого є професійна етика. Освіта являє собою форму „інтерналізації моральної дисципліни”. Навчання державних службовців професійних етичних норм взаємодії, формування професійної етичної культури постає елементом входження у професію та фактором підтримки професійної етики.
Питання професійно-етичної освіти розглядаються у працях таких вітчизняних науковців, як В.Ковтун, І.Надольний, Г.Опанасюк, М.Рудакевич, В.Майборода та ін. В контексті заявленої теми особливий інтерес викликають розробки Г.Опанасюк щодо проблеми особистісно орієнтованої підготовки державних службовців. Зокрема, авторкою, як один з принципів особистісно орієнтованої підготовки державних службовців, розглядається принцип єдності професіоналізму й етики, а серед її функцій виділяється виховна, що має на меті сприяння моральній зрілості кадрів державної служби, формування в них високих норм загальнолюдської культури, виховання відповідальності за доручену справу, створення атмосфери взаємної вимогливості, дисципліни та організованості. На наш погляд, тема особистісних вимірів професійно-етичного навчання представників бюрократії потребує свого подальшого спеціального вивчення.
Професійно-етична освіта покликана стимулювати достойне представництво органів влади у взаємодіях з різноманітними суспільними інститутами, підтримувати шанобливе ставлення до громадян, допомагати формуванню етичної чутливості державних службовців, впливати на створення сприятливого морально-психологічного клімату в колективах державних службовців.
Етична освіта сприяє формуванню етичних установок та попередженню неетичних вчинків. Через навчання може бути підвищений етичний рівень підготовки представників держслужби, а розуміння професійно-етичних проблем переведене з рівня побутового сприйняття на рівень наукового розгляду. Умовою успішної професійно-етичної освіти є тісний зв’язок із злободенними практичними проблемами державно-управлінської діяльності, набуття навичок їх аналізу та морально обґрунтованого прийняття рішень.
Сьогодні і в системі державної служби взагалі, і в системі освіти державних службовців зокрема назріла нагальна необхідність у реабілітації особистісних підходів. Орієнтація на формування особистості професіонала дозволить сконцентрувати увагу на моральній саморегуляції державних службовців, надасть імпульси для прийняття самозобов’язань та особистої відповідальності, для стимулювання ініціативності, творчості, для прояву здатності до самостійного мислення, прийняття рішень та етичної експертизи власних дій. Без урахування потенціалу моральнісного самоконтролю професійна етика залишиться лише примусовим інструментом впливу.
Перед етичною освітою чиновництва постають такі завдання:
1) осягнути знання ціннісно-нормативної бази етики державного службовця та набути навички професійно-етичної поведінки;
2) сприяти формуванню саморегуляції та репутаційного контролю як механізмів професійно-етичної регуляції.
Для вирішення першого завдання необхідно засвоїти, перш за все, основи професійної етики – Етичного кодексу державного службовця, який спроможний впливати на усвідомлення й дотримання норм професійної етики, на формування етичної культури державних службовців. Етична освіта забезпечує перетворення Етичного кодексу на реальний засіб розвитку персоналу державної служби через:
- обґрунтування, аргументоване пояснення положень Кодексу;
- демонстрацію можливого його використання у щоденній практиці державної служби;
- набуття службовцями навичок спілкування, вивчення ними етичних норм службових відносин;
- пропагування позитивних зразків поведінки.
Друге завдання – стимулювати саморегуляцію та репутаційний контроль, тобто сприяти формуванню особистості державного службовця, а також розвитку здорової корпоративності та професійної честі бюрократії. Зазначимо, що це не лише завдання особи або професійної спільноти, але й складова організаційних інституційних механізмів, бо держава має забезпечувати механізми професійно-етичної соціалізації (процедури, методи, програми навчання державних службовців стандартів поводження).
Різноманітність, безперервність та комплексний характер навчання забезпечують його ефективність. Елементами етичної освіти на державній службі можуть бути:
- висвітлення етичних питань в курсах гуманітарного, суспільствознавчого циклу вищої школи (в курсах етики, філософії, політології, соціології, психології, теорії менеджменту тощо) та професійно-етичних проблем у спеціалізованих курсах з державного управління (курсах з філософії державного управління, теорії державного управління, кадрової роботи, управлінської психології, конфліктології тощо);
- спеціальне викладання курсів професійної етики державного службовця (етики державного управлінця) під час вузівської підготовки спеціалістів з державного управління;
- навчальна, просвітницька та виховна робота в трудових колективах (проведення занять, лекцій, семінарів, тренінгів тощо);
- набуття знань та відпрацювання навичок вирішення професійних етичних проблем на курсах підвищення кваліфікації державних службовців;
- участь теоретиків і практиків у конференціях, семінарах з етичної проблематики;
- видання і розповсюдження брошур, бюлетенів, періодичних видань, які присвячені розгляду етичних дилем;
- самоосвіта тощо.
Зупинимось на двох ключових формах етичної освіти – навчанні, що відбувається у трудовому колективі, та осягненні професійно-етичних стандартів у ході вузівського вивчення курсів професійної етики державного службовця.
Професійно-етична освіта є складовою професійно-етичної соціалізації – безперервного процесу засвоєння ключових елементів етичної культури державної служби її співробітниками. Етичне навчання та консультації в організаціях здатні підвищити рівень поінформованості працівників з професійно-етичних питань та прищепити їм навички професійно-етичної поведінки. Для цього створюється система керування цією роботою.
Регулярна публікація у пресі науково-практичних та просвітницьких статей та матеріалів, присвячених висвітленню проблем дотримання професійних етичних вимог, підготовка та розповсюдження спеціального бюлетеня “Етика державних службовців”, проведення презентацій з етики для установ, розробка Етичних стандартів професійної діяльності – суттєві складові професійної етичної освіти державних службовців. У багатьох країнах етичні стандарти державної служби публікуються в окремих виданнях, брошурах, буклетах, поширюються у вигляді комп’ютерних програм, відеокасет тощо. Досвід свідчить, що для надання допомоги у проведенні етичного навчання в організаціях та для самоосвіти доцільно впроваджувати практику збирання та публікацій етичних прецедентів, де б стисло викладалася ситуація, ефективні способи її вирішення, давалися б етично обґрунтовані коментарі.
Заслуговує на увагу досвід США щодо вирішення питань етичної освіти в організаціях державної служби. Так, існуюче у США Управління державної етики, яке опікується забезпеченням загального напрямку етичних програм у виконавчій владі, переймається також питаннями етичного навчання в організаціях та установах. Воно проводить навчально-тренувальні програми для тих, хто безпосередньо займається питаннями етики в організаціях та установах, має спеціальний Центр, у якому зберігаються навчальні матеріали з питань етики у системі виконавчої влади. Для консультантів з етичних питань видаються спеціальна газета та регулярні методичні рекомендації. Проводяться щорічні конференції з питань етики.
В Україні у системі державної службі немає підрозділів, які б спеціально займалися питаннями координації роботи з професійної етики державних службовців. Тому актуальною є пропозиція створити в структурі майбутньої Адміністрації цивільної служби спеціальний департамент із забезпечення службової етики, який займався б організацією роботи із забезпечення службової етики в органах влади та мав би представництво у кожному з цих органів. Якщо така схема виявиться ефективною, можна буде вести мову про виділення таких структур у самостійну систему.
Створення у професійних колективах етико-психологічних служб, які, крім іншого, спеціально займалися б організацією та регулюванням професійно-етичного навчання, дозволило б, на наш погляд, більш системно, методологічно та методично вивірено здійснювати цю складову професійно-етичної роботи. Освоєння професійних етичних установок включає в себе не лише їх вивчення, але й процес адаптації, під час якого знання, набуті протягом навчання, апробуються через практичну їх реалізацію у певному колективі і в конкретних ситуаціях.
Суттєвою складовою етичної соціалізації є так зване непряме навчання, що являє собою навчання на досвіді інших людей. Адже будь-який працівник не реагує механічно на події в оточуючому його професійному середовищі, а, спостерігаючи за поводженням інших людей, аналізуючи символи й підказки, навчається поширеним в організаційному середовищі нормам. Особливо вагомою в цьому процесі є роль керівників. Підлеглі реагують не на декларації, а на вчинки керівництва, які сприймаються ними в якості моделі поведінки. Крім того, на керівництві лежить функція організованого впливу на процес належної професійної (зокрема професійно-етичної) соціалізації працівників.
Реальним важелем етичної соціалізації може стати інститут наставництва. Наставники впливають на інших працівників, надихаючи їх власним прикладом та надаючи їм поради стосовно моральної складової службової поведінки. Тому в системі державної служби актуальним є окреме поглиблене навчання етичних засад керівництва та лідерства, розробка та втілення програм навчання для керівників та потенційних наставників. Безумовно, процесу ротації кадрів, кар’єрного просування має передувати набуття нових знань, в тому числі з державно-управлінської етики.
Механізми соціалізації можуть включати не лише офіційні, що вводяться формальною організацією, але й неформальні засоби, що запроваджуються асоціаціями державних службовців, неформальними групами, моральними лідерами колективу. Так, світова практика свідчить, що свій внесок у впровадження етичних стандартів професійної поведінки вносять професійні асоціації державних службовців. Їх просвітницька роль, контроль за знаннями професійно-етичних норм, проведення екзаменів із професійної етики для членів асоціації дозволяють формувати етичність професійного середовища зсередини бюрократичного середовища.
Запровадження комплексного підходу до вирішення питань етичної освіти в організаціях дозволило б українській державній службі вийти на більш високий щабель щодо інформованості з питань професійної етики та відпрацювання навичок професійної етичної поведінки. Спеціальне вивчення етичних засад професії є необхідною частиною професійного навчання в ході підготовки спеціалістів з державного управління у вищих навчальних закладах. У країнах із сталими традиціями державної служби необхідність етичної освіти у вищих навчальних закладах не викликає сьогодні жодного сумніву. Так, однією з вимог Європейської асоціації акредитації програм із державного управління (EAPAA) є наявність в основній складовій програми елементів, які повинні розвивати цінності, знання та вміння студента для ефективної праці та етичної поведінки. У місіях багатьох університетів світу, які готують професійних державних службовців, етичний компонент є обов’язковим.
Для реалізації цього завдання слід залучати потенціал дисциплін гуманітарного циклу, які допоможуть окреслити місце етики в суспільному житті, особливості моральної та етичної регуляції, специфіку процесу їх створення в державно-управлінській діяльності. Однак саме курси з етики державних службовців (державних управлінців) мають основною метою формування у майбутніх спеціалістів професійно-етичних цінностей та норм поводження.
У таких курсах має бути передбачено:
- системне вивчення проблем професійної етики із застосуванням аналізу етичних вимірів різних складових професійної діяльності державних службовців у їх взаємовідношенні і взаємодії;
- обговорення моральних аспектів суспільно-значимих проблем, які впливають як на побудову гармонійних взаємодій у соціумі, так і на конструктивну та результативну працю чиновництва.
- роз’яснення особливостей і базових категорій професійної етики;
- обґрунтування основних положень етичних кодексів державних управлінців;
- формування професійної етичної культури слухачів.
Осмислення особливого місця професійної етики в системі етичної культури, з’ясування особливостей етичної регуляції, виявлення нагальності виділення професійної етики державних службовців у курсі „Етика державного службовця” („Етика державного управлінця”), на наш погляд, нададуть можливості спеціалістам краще розумітися в етичних питаннях професії. Основне місце у змістовній частині курсу має бути відведене аналізу специфічних проблем етики державного службовця.
Суспільний характер функціонування державної служби значною мірою визначається особистісними якостями представників бюрократії, їх умінням слідувати високим моральним стандартам у своїй професійній діяльності, тому особлива увага має приділятися темі моральних особистісних якостей державного службовця. Етична культура державного службовця розглядається як вагома і невід’ємна складова адміністративної культури, ступінь її сформованості визначає професійність державних службовців, їх авторитет у суспільстві, належне виконання ними службових обов’язків.
З тенденцією культивування в державно-управлінській діяльності особистості пов’язані й нові наголоси у застосуванні методів професійно-етичного навчання чиновництва. Безумовно, вибір методів залежить від конкретних навчальних завдань та цільової групи. Однак кожен з них може бути продуктивним, якщо він точно спланований, добре організований, ефективно і вчасно реалізований.
Лекції дозволяють системно й аргументовано викласти основні аксіологічні принципи та норми поведінки державного службовця, продемонструвати глибинний зв’язок професійно-етичної складової з усіма сторонами діяльності бюрократії, надати практичні рекомендації. В лекційному курсі необхідно закцентувати увагу на тому, що вияв поваги до особистості громадянина та особистості державного службовця (колеги, керівника, підлеглого) має бути пов’язаний з умінням гармонізувати загальногромадянські, групові та особистісні аспекти діяльності, підкоряти особистісні інтереси державним пріоритетам та загальнолюдським цінностям.
Формуванню механізмів моральної саморегуляції, на наш погляд, передусім сприяє виявлення особистісної позиції службовців на семінарах та під час застосування ситуативних методів навчання. Постановка гострих етичних питань державної служби, концентрація уваги на моральній неоднозначності деяких аспектів професійної діяльності стимулює діалог серед професіоналів (або майбутніх представників професії), задає пошуковий характер процесу професійно-етичної освіти. Діалогічні методи навчання, замість нав’язування та навіювання певних ідей, розвивають аналітичні здібності, дозволяють чітко проявити власну позицію, примушують осмислювати аргументи та контраргументи дискусії, каталізують внутрішній пошук. У дискусіях, обговореннях кожен для себе уточнює зміст етичних службових нормативів, вибудовує власну шкалу етично належного у професії. Така „пошукова діяльність” накладає підвищену відповідальність, має серйозні виховні ефекти, позначається на подальшій поведінці, загалом сприяє формуванню професійно-етичної зрілості службовців.
Через моделювання ситуацій у ході тренінгів та в процесі ділових ігор здійснюється надбання державними службовцями досвіду, що дозволить їм у подальшому формувати колектив з належним моральним кліматом, спілкуватися з громадянами та колегами етично коректно та з повагою до їхньої гідності.
Так, навчання з етичних питань дозволяє виробити певні “етичні” звички, тобто формує здатність автоматично реагувати на однакові ситуації, обминаючи стадію свідомого формування рішень щодо певних професійних дій. Це зовсім не означає, що при цьому залишається незадіяною етична свідомість професіонала. Навіть у типових обставинах вона відповідає за реакцію індивіда при зміні складників становища.
Рівень підготовки спеціалістів впливає й на їхню спроможність до ефективних та етичних дій в нетипових, складних ситуаціях. Перспективний розвиток державної служби, орієнтація її на раціональність, оптимальність, швидкість реагування на соціальний запит, гнучкість та етичність передбачає надання представникам бюрократії певної свободи дій. Процес навчання, особливо тренінгові вправи, має на меті підготовку службовців до діяльності, яка передбачає самостійне прийняття рішень. За допомогою тренінгу державний службовець може набувати певних ціннісних установок, що стануть підґрунтям у процесі прийняття рішень, відпрацювати алгоритм такої діяльності. Етичний тренінг застосовується і на етапі підготовки спеціалістів до вступу на посади, і в самому процесі трудової діяльності. Тренінгові вправи спроможні забезпечувати підготовку з етичних питань, що в подальшому дозволить державним службовцям виконувати свої функції при мінімальному нагляді і дотриманні професійних етичних норм з боку керівництва.
Виявом особистісних акцентів у процесі підготовки до державно-управлінської діяльності є і відведення достатнього часу на самостійне вивчення навчального матеріалу. Таким чином, уже в процесі перших кроків в осягненні професії закладаються навички безперервної самоосвіти, яка є особливо необхідною у нинішньому динамічному суспільстві.
Підсумовуючи, зазначимо:
- дотримання вимог професійної етики – один з вимірів професіоналізму, якого слід спеціально навчати державних службовців у процесі професійно-етичної освіти, що має бути різноманітною, безперервною та мати комплексний характер;
- основними завданнями етичної освіти державних службовців є осягнення знань ціннісно-нормативної бази етики державного службовця, набуття навичок професійно-етичної поведінки та сприяння формуванню саморегуляції та репутаційного контролю як механізмів професійно-етичної регуляції;
- існують певні особливості у таких формах етичної освіти, як навчання в організації та навчання у процесі вузівської підготовки;
- особистісно орієнтоване професійно-етичне навчання чиновництва вносить нові акценти до змісту (повага до особистості, служіння народу та кожному громадянину, прозорість, творчі підходи, особиста відповідальність, толерантність тощо) та застосування методів професійно-етичного навчання.
Література
1. Айви А.Е., Айви М.Б., Саймэк-Даунинг Л. Психологическое консультирование и психотерапия, методы, теории и техники: практическое руководство. - М.,2000. - 478 с.
2. Актуальні проблеми державного управління на новому етапі державотворення: Матеріали наук.-практ. конф. за міжнар. участю, присвяченої 10-річчю Академії, Київ, 31 трав. 2005 р.: У 2 т. / За заг. ред. В.І.Лугового, В.М.Князєва. - К.:Вид-во НАДУ, 2005. - Т. 1. - 364 с.
3. Бакуменко В.Д. Формування державно-управлінських рішень: проблеми
4. Бергер П.Л., Бергер Б. Социология: Биографический подход// Личностно-ориентированная социология. – М.: Академический проект, 2004. – С.23–396.
5. Бондаренко О.Ф. Психологічна допомога: теорія і практика. - М.: Незалежна фірма "Клас", 2001. - 336 с.
6. Вікторов В.Г., Шпекторенко І.В. Самоосвіта державних службовців і навчання за Професійною програмою підвищення кваліфікації: Навч.-метод. посіб. -Д.: ДРІДУ НАДУ, 2007. - 38 с.
7. Гречко Т.К. Індивідуальне цілепокладання і саморефлексія державних службовців // Менеджер. - 2006. - № 1 (35). - С. 46-53.
8. Грінівецька Н. Формування теоретичної моделі управлінських кадрів державної служби України // Вісн. УАДУ. - 1998. - № 4. - С. 195-200.
9. Дзюндзюк В.Б. Методологічні засади оцінки та підвищення ефективності діяльності органів влади як публічних організацій // Автореф. дис… докт. наук з держ. упр. - Донецьк.: ДонДУУ, 2006. - 35 с.
10. Етичний Кодекс Української Спілки Психологів і Психотерапевтів // http://www.usplviv.narod.ru/etichnikodeks.html
11. Китч Д.Л. Выгорание (burnout) // Психолог. энцикл. 2-е изд. / Под ред. Р.Корсини, А.Ауэрбаха. - СПб.: Питер, 2003. - 1096 с.
12. Князєв В.М., Надольний І.Ф., Войтович Р.В., Бакаєв Ю.В., Василевська Т.Е. Філософські проблеми державного управління// Положення про підготовку магістрів за спеціальністю 8.150000 „Державне управління” та 8.150102 „Управління суспільним розвитком”: У 2-х кн. – Кн.1. Програми навчальних дисциплін. Спеціальність 8.150000 „Державне управління”. – К.: Вид-во НАДУ, 2005. – С.42–49.
13. Леліков Г. Функції державної служби та їх правове регулювання // Вісн. держ. служби України. - 1999. - № 1. - С. 55-68.
14. Логунова М.М. Соціально-психологічні аспекти управлінської діяльності. -К.: Центр сприяння інституц. розвитку держ. служби, 2006. - 196 с.
15. Матвіїшин Є.Г. Підвищення фахового потенціалу публічних службовцівчерез посилення практичної орієнтованості їх підготовки // Дем. стандарти проф. навчання та діяльності публічних службовців: теорія, практика: Міжнар. наук.-практ. конф. 22 берез. 2007 р. - Л.: ЛРІДУ НАДУ, 2007. - Ч. 1. - С. 197-200.
