Формування слов'янського язичництва

Модуль 2. Історія української культури.

1. Язичництво дохристиянської Русі, пантеон слов’янських богів.

2. Художня культура Київської Русі: література, архітектура, живопис.

3. Софія Київська – зразок візантійського хрестово-купольного храму.

3. Новгородська та московська школи давньоруського живопису (Феофан Грек та Андрій Рубльов).

4. Типологічні риси Ренесансу.

5. Культура Реформації.

6. Європейське бароко ХVІІ ст.

7. Класицизм як загальноєвропейський стиль мистецтва ХVІІ – ХVІІІ ст..

8. Основні напрями мистецтва ХVІІІ ст..: класицизм, просвітницький реалізм, сентименталізм.

9. Загальні риси розвитку світової культури XIX ст.

10. Романтизм в європейському мистецтві ХІХ ст..

11. Реалізм в європейському мистецтві ХІХст..

12. Художні відкриття імпресіонізму.

13. Модернізм як феномен культури ХХ ст.

14. Експресіонізм та фовізм.

15. Абстракціонізм: теорія кольору В.Кандінського та супрематизм К.Малевича.

16. Художні принципи кубізму.

17. Дадаїзм та сюрреалізм.

18. Художні школи західного постмодернізму.

19. Історичні передумови виникнення української культури.

20. Культура України XIV - першої половини XVII ст..

21. Українська ікона XIV – XVI ст.

22. Культурно-просвітницька діяльність Києво-Могилянської академії.

23. Книгодрукування в Україні. Іван Федоров.

24. Організація освіти у Запорізькій Січі.

25. Філософія та поетика українського бароко у творчості Г.С.Сковороди.

26. Архітектура українського бароко.

27. Література і театр українського бароко.

28. Ренесансно-бароковий синтез в українській іконі першої половини XVIII ст.

29. С.Гулак-Артемовський в історії української музики.

30. Українська культура XVIII – першої половини XIX ст..

31. Творчість Т.Шевченка-художника.

32. Музична творчість М.В.Лисенка.

33. Харків та Полтава в історії українського театру.

34. Український авангард початку ХХ ст.. Школа М.Бойчука в історії української художньої культури ХХ ст..

35. М.Хвильовий як теоретик національно-культурного відродження.

36. Лесь Курбас – режисер-реформатор.

37. Діячі української культури в еміграції.

38. Сучасне українське декоративно-прикладне мистецтво: школи, жанри, майстри.

39. Основні тенденції розвитку сучасної української культури.

Заняття 1: Міфологічні та релігійні уявлення стародавніх слов’ян

Час: 2 год. (80 хвилин).

Навчальні питання

Джерела формування слов’янської міфології.
Основні етапи розвитку міфологічних вірувань слов’ян.
Нижча міфологія слов’ян:

упирі;
берегині;
русалки

Вища міфологія. Культ:

Дажбога та Стрибога;
Род і рожаниці.
Володимирів пантеон язичницьких богів(«Повість временних літ»)
Міфи про створення світу, людини, народів (Русская мифология. Энциклопедия, с.76,34; Войнович В. Українська міфологія, с 613).

Уявлення слов’ян про світобудову.
Доля язичництва після хрещення Русі: двовір’я, християнізація язичницьких богів.

Джерела відомостей

Вчені реконструюють слов'янську міфологію з різних джерел.

По-перше, це письмові джерела.

Тексти візантійських авторів VI - X століть: Прокопій Кесарійський, Феофілакт Симокатта, Костянтин Багрянородний, Лев Диякон.

Західноєвропейські автори IX - XIII століть: Баварський Географ, Тітмар Мерзебурзький, Гельмольд, Саксон Граматик.

Арабські автори IX - XIII століть: аль-Масуді, Ібн Фадлан, Ібн Русте.

У скандинавських сагах XIII століття, в Старшій іМолодшій Еддах також є відомості, які можуть бути використані для реконструкції слов'янського язичництва.

Давньоруські, західнослов'янські (Козьма Празький) і південнослов'янські джерела XI - XV століть: літописи, повчання та настанови проти язичників (Кирило Туровський, Кирик Новгородець та інші) і вставки в перекладну літературу, в тому числі в апокрифи. Особливе місце займає " Слово о полку Ігоревім ", в якому відбився значний пласт язичницьких міфів, що згадуються спадкоємцем і носієм язичницької культури - анонімним песнотворцев. Всі ці тексти не містять будь-яких цілісних викладів міфології або окремих міфів. У будь-якому випадку слід пам'ятати, що це не виклад самих міфів, а переказ їх розуміння сучасниками-іновірцями.

По-друге, письмові джерела XV - XVII століть і фольклорні джерела XVIII - XX століть, які менш наближені до язичництва, але містять у собі ряд відомостей більш ранніх, не дійшли до нас, джерел, а також розгорнуті записи легенд, казок, билин, змов, билічек і бувальщин, прислів'їв і приказок, за якими можливо реконструювати давні міфи. Особливу роль відіграють відомості польських, чеських і німецьких авторів та істориків, які записали місцеві легенди західних слов'ян, що зберегли відомості давньоруських джерел. В Росії XVI-XVII століть деякі відомості записали західні дипломати, військові і мандрівники (Сигізмунд Герберштейн, Олеарий та інші).

Серед фольклорних сюжетів до язичництва зазвичай відносять билини проСвятогора, Потика, Вольге (Волхе), Микуле; казки про Кащее Безсмертного, Змія Горинича, Бабі Язі, Оленці та Іванкові. Труднощі інтерпретації цих джерел полягає в тому, що на стародавні уявлення нашаровуються пізніші верстви, вигадки авторів, оповідачів, збирачів фольклору.

Більш вірогідні, але й більш трудночітаеми археологічні джерела: відомості розкопок культових місць, знахідки ідолів, ритуальних предметів, прикрас, язичницьких символів, написів із згадкою про язичницьких богів або язичників, залишки жертвоприношень та ритуальних дійств. Значний внесок у вивчення язичницьких старожитностей внесли Л. Нідерле, А. Н. Лявданскій, І. Херманн, Е. Кяссовская, Е. Гяссовскій, В. Лосінскій, А. Лапінський, В. Й. Мансікка, В. В. Сєдов, П. Н. Третьяков, Б. А. Рибаков, І. С. Винокур, П. П. Толочко, Д. Н. Козак, Я. Є. Боровський, Б. А. Тимощук, І. П. Русанова, Н. І. Толстой, Л. С. Клейн та інші.

Не менш важливими виявляються відомості мовознавства, порівняльного релігієзнавства і вивчення міфологічних сюжетів у інших народів. Крім всесвітнього авторитету в цій галузі Дж. Дж. Фрезера, можна назвати С. А. Токарева, В. Н. Топорова та Вяч.НДІванова.

Формування слов'янського язичництва

Слов'янська міфологія і релігія формувалися протягом довгого періоду в процесі виділення древніх слов'ян з індоєвропейської спільності народів в II-I тисячолітті до н. е.. і у взаємодії з міфологією і релігією сусідніх народів.

Тому, природно, у слов'янській міфології є значний індоєвропейський пласт. Передбачається, що до нього ставляться образи бога грози і бойової дружини (Перун), бога худоби і потойбічного світу (Велес), елементи образів блізнечного божества (Ярило і Яріліха, Іван та Марія) і божества Неба-Батька (Стрибог). Також індоєвропейськими по суті є такі образи, як Мати Сиру-Земля, пов'язана з нею богиня ткацтва та прядіння (Мокоша), сонячне божество (Дажбог), і деякі інші.

У першій половині I тисячоліття н.е.. на релігію слов'ян мали значний вплив кельти і степове іраномовних населення (скіфи, сармати і алани). Під впливом кельтів знаходилося язичництво західних (лужицьких) слов'ян, зокрема формувалася архітектура культових будівель.

Деякі дослідники припускають кельто-слов'янські паралелі між божествами Дагда і Дажбог, а також Маха і Макошь ^. У іраномовного населення слов'яни мабуть запозичили саме слово "бог". Східні слов'яни мали у своєму пантеоні божеств імовірно іранського походження - Хорс, Семаргл.

Дуже близькі були вірування слов'ян і балтів. Це стосується імен таких божеств, як Перун (Перкунас), Велес (Вельняс) і, можливо, інших. Чимало спільного також з германо-скандинавською міфологією: мотив світового древа, наявність драконів та інше.