Текст. Будова тексту
Мета:
- розширити, поглибити та систематизувати знання старшокласників про текст, його будову та структурні частини; ознайомити учнів із призначенням та ознаками тексту;
- сприяти розвитку комунікативних навичок школярів; стимулювати творчу уяву старшокласників; удосконалювати вміння учнів здійснювати стилістичний аналіз тексту;
- виховувати пошану до звичаїв та традицій свого народу, до найдорожчого, що є в людини – хліба; прищеплювати бережливе ставлення до паляниці;
Та нехай над землею година
Чи негода лютує і pве –
Вічна мудpість пpостої людини
В паляниці звичайній живе
В. Симоненко
Комунікативна розминка
М. Сумцов писав: „З появою Хліба, як засобу харчування, виникла світла думка, що Богам бридка кров жертовних тварин, і Хліб стає головним предметом жертвоприношень”.
Висловіть свої думки щодо висунутої автором тези. Чи справді хліб можна віднести до жертвоприношень? Свої відповіді аргументуйте.
Текст (від лат. textum - тканина, зв'язок, побудова) – повідомлення, яке складається з кількох чи багатьох речень, характеризується змістовою і структурною завершеністю і певним відношенням автора до змісту висловлення. Текст є сукупністю речень, що пов'язані із змістом (у кожному наступному реченні використана попередня інформація), і лексико-граматичними засобами (узгодження форм часу і способу дієслів, використання займенників, споріднених чи синонімічних слів тощо).
Інколи текст може складатися з одного речення. Це прислів'я, коломийки, частівки, крилаті вирази, загадки, ліричні чи сатиричні вірші-мініатюри. Наприклад:
Паляниця — хлібові сестриця.
Коли хліб на столі, то стіл — престіл, а коли хліба ні кусочка, тоді стіл лиш гола дошка.
Те, про що говориться в тексті, називається темою. Вона найчастіше відображена у заголовку. Тема може членуватися на підтеми (мікротеми). Зміст підтеми (мікротеми) розкривається в абзаці. Абзац (Absatz) – це частина тексту, що являє собою структурну, тематичну і змістову завершеність. Перші речення абзацу вимовляються з більшою силою голосу. Між абзацами паузи довші, ніж між реченнями в середині абзацу.
Б. Н. Головін визначає текст як словесне усне чи писемне досягнення, що становить собою єдність якогось більш-менш завершеного змісту і форми, що формує і виражає цей зміст.
Основними ознаками тексту є:
1) Членованість. Текст складається з декількох речень, являє собою комунікативну одиницю вищого рангу, у порівнянні з реченням. Однак це положення є дискусійним: репліку в діалозі деякі дослідники вважають текстом.
2)Значеннєва цілісність досягається тоді, коли добір матеріалу підкоряється задачі передати основну думку. Тобто, речення тексту повинні поєднуватися темою й ідеєю.
3) Зв’язність полягає в тім, що текст складається з речень, зв'язаних між собою за змістом і формально – за допомогою мовних засобів: повторюваних слів, особових і вказівних займенників, синонімів, антонімів, сурядних сполучеиків і т.п.
Композиція (лат. Compositio – «складання, твір») – це розташування всіх частин тексту закономірним, мотивованим змістом і задумом.
Найбільш розповсюдженою класичною структурою тексту вважається така, що включає в себе: вступ, головну (основну) частина, висновок. Цю структуру часто мають інформаційна промова, доповідь. Привітальна, торгова промова у наш час відрізняються вільною композицією, що багато в чому визначається ситуацією й адресатом.
У ході експериментів було встановлено, що запам'ятовується і засвоюється найкраще те, що дається на початку чи наприкінці повідомлення, це пояснюється дією так званого психологічного закону «краю». Тому важливо продумати зміст вступу і висновку.
Мета вступу – підготувати слухачів до сприйняття теми. На думку досвідчених ораторів, варто відразу привернути увагу аудиторії. «Гачків, що зачипають» (А. Ф. Коні), існує безліч: цікавий чи навіть несподіваний приклад; прислів'я, приказка, крилате вислів, цитата; розповідь про події, що мають відношення до теми виступу; питання, що дозволяють спонукати слухачів до активної розумової діяльності.
Висновок повинен бути коротким, стислим. У ньому, як правило, підводяться підсумки сказаного, робляться узагальнення; коротко повторюються основні положення, підкреслюється головна ідея і важливість для аудиторії розглянутої теми; намічаються шляхи розвитку висловлених думок; ставляться нові задачі, окреслюються перспективи, звучить запрошення висловити свою думку, посперечатися.
Види зв’язку компонентів: послідовний та паралельний.
Сучасні оратори використовують методи викладу матеріалу головної частини, що сформувалися на базі багатовікової практики:
1) Індуктивний метод – аналіз матеріалу від часткового до загального, від конкретних фактів до висновків.
2) Дедуктивний метод – міркування від загального до часткового, висування яких –небудь положень, а потім роз'яснення їхнього змісту на прикладах.
3) Історичний метод – подача матеріалу в хронологічній послідовності, наприклад, на історичні чи біографічні теми.
4) Концентричний метод – повідомлення ведеться навколо головної проблеми, єдиного центра. Мовець аналізує предмет з усіх боків, за допомогою різних визначень (прикладів, пояснень і т.п.), переходячи від загального розгляду до більш глибокого.
6) Метод аналогії – зіставлення різних явищ, подій, фактів, подібних між собою.
7) Метод контрасту побудований на основі порівняння полярних, віддзеркалюючих один одного предметів, проблем, явищ, їх протиставлення.
Використання різних методів в одному монолозі дозволяє зробити його основну частину оригінальною, нестандартною.
[Загнітко А. П., Домрачева І. Р. Навчальний посібник для студентів денної, безвідривної та очно-заочної прискореної форми навчання спеціальності. – Донецьк: Український культурологічний центр, 2001. – 56 с.]
Знайдіть у зазначеному уривку ознаки тексту. Чи дозволяють вони віднести текст до наукового стилю? Обгрунтуйте.
«Хліб — усьому голова», «Зустріти хлібом-сіллю», «Паляниця – хлібові сестриця». Хліб у народі завжди берегли, цінували, ставились до нього як до святині. Щодо хлібу існує багато повір'їв, які у давнину мали як практичний, так і ритуально-магічний зміст. Наші пращури пильнували, щоб хліб не падав додолу. А якщо раптом упаде, то одразу піднімали, обтирали, перепрошували, цілували і з'їдали. Вважалося, якщо так не зробити, то родина зазнає страшенних збитків. Коли хтось знаходив на дорозі окраєць, не можна було через нього переступати. Треба було підняти, обтрусити й покласти на видному місці — птахам. За гріх вважалося навіть надкусити та недоїсти шматок. Перший хліб нового врожаю давали потроху собаці чи котові.
На жнива виконували особливий обряд. Називався він «свято першого снопа». Сніп пшениці, заквітчаний стрічками, несли селом, і кожний, хто стрічав процесію, низенько їй кланявся.
Окремо хочеться сказати про роль хліба на весіллі. Весільний хліб (коровай) треба швидко з'їсти, щоб не засох, бо в молодих «життя всохне». А чи знаєте ви, що для того, щоб спекти весільний коровай, запрошувались спеціальні люди — жінки, що мають гарну сім'ю, і борошно вони приносили своє. Не менше семи жінок брали участь у випіканні хліба.
Крихти зі столу ніколи не змітали на долівку, ретельно збирали і віддавали птахам, а крихти свяченої паски — худобі.
Ось такі повір'я існують в українського народу споконвіку. Тож давайте продовжувати традиції вшанування святого хліба.
[Килимник С.І. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні. К.: Обереги, 1994]
