Розвиток науки у 18 - 19 ст

Хмельниччина і нова Українська держава стали поштовхом для розвитку історичної науки, яка вже виходить за межи літописних оповідань та набуває нових форм.

Наприкінці 17 - на початку 18 століття з'являються так звані "козацькі літописи", автори яких брали безпосередньо участь у козацьких походах або були їх свідками.

У 18 столітті з'являються історичні твори, які пов'язують добу Гетьманщини з Княжою добою. У 1730 - х роках складено "Краткое опісаніе Малоросіи"; у 1765 році П. Симоновський - "Краткое опісаніе о козацком малоросійском народе" та інші.

Велике значення для розуміння культури, прагнень, ідеології тогочасної еліти мають щоденники та мемуари видатних політичних та культурних діячів. До цього можна віднести: "Дневник" Петра Апостола (1725 - 1727), сина гетьмана Данила Апостола, "Дневник" (1735 - 1740) Якова Марковича, "Дневник" генерального хорунжого М. Ханенка, який був дуже близьким до І. Скоропадського, П. Полуботка, Д. Апостола.

Щодо розвитку природничих та математичних наук у 17 столітті, то вони були розвинені слабше, ніж історія та право, але ніколи не зникало зацікавлення ними. В приватних бібліотеках були присутні книги з ботаніки, зоології, математики, метеорології тощо. При дворі К. Розумовського проживали доктори - француз Леклерк та німець Гебенштрайт. У 1751 році Іван Полетика став професором Медичної Академії у Кілю.

Філософія у 17 столітті розвивалася під впливом творів античних та середньовічних філософів, а також творів Декарта, Фр. Бекона, картезіанців.

Найяскравішим представником філософії в Україні був Григорій Сковорода (1722 - 1794), видатний вчений та мислитель. Син реєстрового козаку Полтавського полку, учився в Київській Академії, потім в університетах Мюнхену, Відня, Бреслау. Основою його філософічної концепції був антропологізм, а засобом для досягнення мети - самопізнання.

Для науки 19 століття було характерне зростання ваги природничих наук, так як відбувається промислове зростання. З'являються нові науки і напрямки. Серед видатних науковців цього періоду можна назвати багатьох людей.

У 1813 - 1820 рр. ректором Харківського університету був Т. Ф. Осиповський, який написав тритомну працю "Курс математики", що тривалий час була основним підручником для студентів. Слід відмітити діяльність Михайла Остроградського в галузі математики (його ім'я носить одна з вулиць Полтави, на якій стоїть один з найстаріших педагогічних ВУЗів України). За свої досягнення він був обраний членом Петербурзької, Паризької, Туринської та Римської Академій наук. Автор багатьох підручників з математики.

Михайло Максимович (1804 - 1873), перший ректор Київського університету, написав більше ніж 100 наукових праць з історії, ботаніки, зоології, фізики, хімії тощо.

Великий хірург М. І. Пирогов (1810 - 1881), який вперше здійснив операцію з анестезією, дав новий поштовх освітянського руху на Україні. Він був попечителем Київської навчальної округи, підтримував гуманні і прогресивні начинання в педагогічній справі.

В Україні складається низька наукових шкіл, які мали високий науковий рівень і впливали на умонастрій суспільства. Школа з хімії створюється в Київському університеті, в Харкові М. М. Беккетов (1827 - 1911) створив школу фізичної хімії, його роботи стали основою нової наукової галузі - металометрії. Розповсюджуються ідеї Дарвіна, світоглядний вплив яких був дуже великим. У Києві та Одесі працював один з братів Ковалевських, Олександр Онуфрійович(1840 - 1901), відомий зоолог. Він і його молодший брат Володимир зробили великий внесок у розвиток еволюціоністської концепції Дарвіна.

Відомим був Ілля Ілліч Мечніков (1845 - 1916), випускник Харківського університету. Викладав в Одесі, був членом Громади. У 1888році переїхав до Пастерівської лабораторії в Париж. Лауреат Нобелівської премії (за відкриття фагоцитозу). Працюючи професором Новоросійського університету в Одесі він із своїм учнем Миколою Гамалією (1859 - 1949) створив першу в Російській імперії і другу в світі бактеріологічну станцію, став одним з засновників мікробіології та вчення про імунітет. М. Гамалій, продовжуючи справу свого вчителя, зробив великий вклад у боротьбу з такими хворобами, як холера, чума, туберкульоз, сказ, впровадив в практику охорони здоров'я щеплення.

Також у галузі медицини плідно працював хірург Ю. Шимаковський, який світову славу здобув завдяки своїй праці "Операції на поверхні тіла" та винайденням декількох медичних інструментів.

У 70 - ті роки професором фізіології Новоросійського університету був І. М. Сєченов (1829 - 1905), який став засновником вітчизняної фізіологічної школи. В праці "Рефлекси головного мозку" він висвітлив питання про діяльність головного мозку, "душевне життя" з позиції науки.

17 років кафедру механіки Харківського університету очолював професор Олександр Ляпунов (1857 - 1918), який створив загальну теорію сталості руху механічних систем, написав ряд робіт з теорії імовірності. Також у галузі фізики плідно працював західноукраїнський фізик Іван Пулюй (1845 - 1918), який відзначився дослідженнями рентгенівського випромінювання.

На новий рівень в середині 19 століття вийшли гуманітарні науки.

Етнографія, тобто пізнання побуту, культури народу стала одним з основних каменів будівлі українського національного культурного відродження, яке відбувалося на межі 19 - поч. 20 ст.

Початок української етнографії поклав Григорій Калиновський, який видав у 1777р. В Петербурзі "Опис весільних українських обрядів". 20 років по тому (1798р.) з'являється перша енциклопедія українознавства "Записки о Малоросії" Якова Марковича, де стисло викладено відомості про Україну, її історію, природу, населення, мову, поезію.

У 1819 році князь Микола Цертелєв опублікував в Петербурзі "Попытку собрания старых малороссийских песен" - збірку українських історичних дум.

Більш повніше і систематичне дослідження української етнографії під назвою "Малоросийские народые песни" склав у 1827 році Михайло Максимович, майбутній ректор Київського університету. Ця збірка вплинула на формування творчості О.Пушкіна, М. Гоголя, на вибір життєвого шляху П. Куліша і М.Костомарова.

Справу Максимовича продовжив Ізмаїл Срезневський. У 1831 році він видав "Український альманах" - збірку народних пісень і оригінальних поезій, написаних харківськими поетами, а у 1833 - 1838 - видав шість випусків "Запорожской старины".

Також велику роботу у галузі дослідження українських і російських народних пісень зробив український професор Московського університету Йосип Бродянський - у 1837 році він присвятив їм свою дисертацію.

Наприкінці 18 століття серед козацької еліти Лівобережжя посилилась зацікавленість історією, особливо історією козаччини. Це відбилося у працях кількох нащадків козацьких родів, які пішли у відставку з царської служби і присвятили себе опрацюванню та публікуванню історичних матеріалів. Найбільшої уваги серед істориків - аматорів заслуговують Василь Рубан - "Короткая летопись малоросийская" 1777р., Опанас Шафонський - "Черниговского наместничества топографическое описание" 1876р.

Першою узагальнюючою працею з історії України, написаною з широким використанням як українських так і російських архівних матеріалів, була 4 - томна "История малой России" Д. Бантинш - Каменського. Головну увагу автор приділив діяльності історичних осіб, зовнішньо - політичним подіям.

У 1842 - 43 рр. вийшла 5 - томна "Історія Малоросії" Миколи Маркевича: в своїй праці він відстоював право українського народу на самостійний національний розвиток, обґрунтовував правомірність відтворення автономії України.

Михайло Максимович виступав проти норманської теорії походження Русі, досліджував історію козацтва.

Одним з видатних істориків 19 століття був Микола Костомаров (1817 - 1885). Більшість праць видані у його творі "Історичні монографії та дослідження". Також до видатних дослідників історії України можна віднести В. Антоновича та М. Драгоманова.

Наприкінці 19 століття почалася дослідницька робота видатного українського історика, громадського і політичного діяча України Михайла Грушевського (1868 - 1934), одним з найвідоміших дослідників козаччини був Дмитро Яворницький - тритомна праця "Історія запорозьких козаків".

На Західній Україні помітною була діяльність так званої "руської трійці"(І. Вагилевич, Я. Головацький та М. Шашкевич) у галузі етнографії, історії ("Русалка Дністрова" 1837р., де були викладені культура та побут населення України, епізоди з її історії тощо).

В галузі філософії йшла боротьба поглядів між матеріалістами та ідеалістами, в політекономії - між дворянсько - буржуазними вченими та ліберальними народниками.

Розвиткові філології перешкоджала русифікаторська політика царського уряду, але не дивлячись на це, філологічні науки продовжували розвиватися. Так, видатні праці з історії української мови, літератури та фольклору написав П. Г. Житецький (1837 - 1911), зокрема "Очерк звуковой истории малорусского наречия в 18 веке". Видатним мовознавцем був професор Харківського університету О.О. Потебня (1835 - 1891).

В цей час у галузі етнографії та фольклористики плідно працювали М.Ф. Сумцов, П.П.Чубинський, М.П. Драгоманов, Б. Д. Грінченко.

Розвиток юридичних наук пов'язаний з іменами таких вчених: М.Ф.Владимирський - Буданов (історія російського, українського, литовського, польського права), О.Ф.Кістяківський (кримінальне право, історія права і судочинства в Україні), В.А.Незабитневський (міжнародне право) тощо.

Треба сказати про роль у розвитку національної свідомості українського народу науково - освітнього товариства "Просвіта", яке було засноване у Львові у 1868р.. Товариство видавало твори видатних українських письменників, шкільні підручники, популярні брошури, газети, альманахи, організовувало читальні, займалося просвітницькою діяльністю.

У 1892 році у Львові було організовано наукове товариство ім. Т.Г.Шевченка. Воно мало за мету об'єднати наукові сили на всіх українських землях, згодом воно почало відігравати роль Академії наук. Товариств мало три відділи: філологічний, історико - філософський, математично - природничо - лікарський. Історико - філософську секцію з 1894 року очолював М. Грушевський. З 1898 р. він почав видавати 10 - ти томну монографію "Історія України - Русі". Всього до 1914 року Товариство видало близько 300 томів наукових праць з різних галузей знань, найбільше за все - з українознавства.