Список використаної літератури. З дисципліни «Планування і організація діяльності підприємства »

Контрольна робота

З дисципліни «Планування і організація діяльності підприємства»

 

Виконав студент групи

Заочної форми навчання

Бабіченко О.М.

 

 

Житомир 2012

Зміст

1.Система планів підприємства………………………………………………..3

2 Стратегічні плани підприємства, їх характеристика………………………8

Список використаної літератури……………………………………………..25

1.Система планів підприємства

Техніко-економічне планування передбачає розробку цілісної системи показників розвитку техніки і економіки підприємства в їх єдності і взаємозалежності як за місцем, так і за часом дії. У ході даного етапу планування обгрунтовуються оптимальні обсяги виробництва на основі врахування взаємодії попиту і пропозиції на продукцію та послуги, вибираються необхідні виробничі ресурси і встановлюються раціональні норми їх використання, визначаються кінцеві фінансово-економічні показники і т.п.

Оперативно-виробниче планування є наслідком техніко-економічного і являє собою його подальші розвиток і завершення. На даному етапі встановлюються поточні виробничі завдання окремим цехом, ділянкою і робочим місцем, здійснюються різноманітні організаційно-управлінські впливу з метою коригування процесу виробництва.

Система планів на підприємстві може бути систематизована за такими основними класифікаційними ознаками як:

1) за змістом слід виділити: техніко-економічні, оперативно-виробничі, організаційно-технічні, соціально-трудові, постачальницько-збутові, фінансові, бізнес-планування, стратегічне, програмне та інші;

2) за рівнем управління в залежності від числа лінійних ланок на підприємстві розрізняють такі види, як корпоративне і заводське - на найвищому рівні управління. На середньому рівні застосовується цехова система планування, на нижньому - виробнича, яка охоплює ділянки, бригади і робоче місце;

3) за методами обгрунтування знаходять застосування системи ринкового, індикативного та адміністративного або централізованого планування;

4) за часом охоплення планування буває короткочасним або поточним (один рік, квартал, декада чи тиждень), середньостроковим в межах (1-3 років) і довгостроковим чи перспективним (від 3 до 10 років);

5) за сферою застосування планування підрозділяється на міжцехових, внутрішньоцехових, бригадне й індивідуальне;

6) за стадіями розробок планування буває попередніми, на етапі якого розробляються проекти планів, і остаточною;

7) за ступенем точності планування буває уточненими і укрупненими. Точність планів в основному залежить від застосовуваних методів, нормативних матеріалів, термінів планування і від рівня кваліфікації розробників планів;

8) за типами цілей планування може бути оперативним, тактичним, стратегічним і нормативним.

Тактичне планування полягає в обгрунтуванні завдань і засобів, необхідних для досягнення заздалегідь встановлених або традиційних цілей (наприклад, завоювати лідерство на ринку збуту продукції).

Стратегічне планування включає вибір і обгрунтування засобів, завдань і цілей для досягнення заданих або поточних для підприємства результатів.

Нормативне планування вимагає відкритого і обгрунтованого вибору засобів, завдань, цілей та ідеалів. Воно не має встановлених меж або фіксованого горизонту. У такому плануванні вирішальну роль грає правильний вибір ідеалу або місії підприємства.

У зарубіжній науці та практиці в плануванні майбутнього корпорації прийнято виділяти чотири основних види орієнтації або технології складання планів.

За класифікацією Р. Л. Акоффа, планування буває реактивним, інактивні, преактівним та інтерактивним.

Реактивне планування базується на аналізі попереднього досвіду та історії розвитку виробництва і найчастіше спирається на старі організаційні форми і традиції, що склалися. Таке планування розглядає виробничі проблеми окремо, а не як відповідну систему, і тому не враховує взаємодію цілого і його окремих частин. Крім того, воно грунтується на помилковому уявленні, що якщо позбавитися від непотрібного, то вийде потрібний результат. Це планування починає менеджер нижчої ланки з переліку того, що потрібно передбачити для майбутніх змін. Потім розробляється проект відшукання та усунення причини недоліків, проводиться оцінка витрат і результатів по кожному проекту і встановлюються потрібні пріоритети. Далі відбирається проект, що передбачає зазвичай витрачання великих ресурсів, ніж потрібно в реальних умовах. Відібраний проект плану передається безпосередньому керівнику, який після своєї коригування направляє його на наступний рівень управління. Передача проекту продовжується до тих пір, поки зведені плани не досягають вищого рівня управління, де відбувається остаточний вибір варіанта, який знаменує завершення аналітичного процесу розробки внутрішньофірмового плану. Реактивний планування, орієнтоване на минуле, дуже часто призводить до витіснення продуктів і послуг цих корпорацій не тільки із зовнішнього, але і внутрішнього ринку, оскільки інші фірми краще планують і освоюють конкурентоспроможну продукцію.

Інактивні планування орієнтується на існуючий стан підприємства і не передбачає як повернення до колишнього стану, так і просування вперед. Його основними цілями є виживання і стабільність виробництва. Свій стиль, традиції і правила інактивні організації цінують вище, ніж економічність чи ефективність планово-виробничої діяльності. Краще за всіх існують ті підприємства з інактивні стилем управління, у яких виживання не залежить від продуктивності праці. Багато прикладів інактивні планування можна знайти на державних підприємствах, в адміністративних установах, бюджетних організаціях, а також у відділах обслуговування і функціональних службах різних підприємств (фірм). Інактивні планування, орієнтоване на сьогодення, не сприяє економічному зростанню та розвитку вітчизняних підприємств.

Преактівное планування спрямовано на здійснення безперервних змін у різних сферах діяльності підприємств (фірм). У своєму прагненні до кращого преактівісти спираються на всі досягнення науки і техніки, широко застосовують експеримент і прогнозування, але мало використовують накопичений досвід. Таке планування складається з прогнозування майбутнього та підготовки до нього і здійснюється на підприємствах «зверху вниз». Починається воно з прогнозування зовнішніх умов, потім формулюються найважливіші цілі підприємства і його стратегія як цілісна програма їх досягнення. Основні труднощі преактівного планування випливає з того факту, що чим далі в майбутнє проникає прогноз, тим більше ймовірна помилка. Тому ефективна підготовка можлива в кращому випадку для відносно близького майбутнього. Отже, преактівное планування, засноване на прогнозах, може бути ефективним лише для відносно короткого періоду.

Інтерактивне планування полягає в проектуванні бажаного майбутнього і вишукуванні шляхів його побудови. Таке планування тому швидше за зосереджується на підвищенні результативності з часом, його мета максимізувати свою здатність навчатися й адаптуватися або розвиватися. Прискорення соціально-економічних змін робить навчання і адаптацію ключовими моментами інтерактивного планування. Жодну проблему як для економіки чи суспільства в цілому, так і для окремого підприємства (фірми) не можна вирішити назавжди або надовго, і тому в міру прискорення змін період дії планово-управлінських рішень скорочується. Більш того, рішення однієї проблеми створює нові, іноді і більш важкі, ніж вирішені. Прогрес економічної науки, наприклад, визначається в рівній мірі переходом як від простих до складних проблем, так і від складних рішень до простих. Інтерактивне планування, орієнтоване на взаємодію минулого, сьогодення і майбутнього, спрямоване на підвищення рівня індивідуального, організаційного та суспільного розвитку підприємства та всієї країни і покращення якості життя людей.

Зміст ринкового планування на підприємствах визначається такими взаємопов'язаними зовнішніми і внутрішніми чинниками, як споживачі та постачальники, об'єкт і система показників, методи і технологія складання планів і т.п.

Будь планування як процес практичної діяльності включає зазвичай кілька етапів або стадій, основне призначення яких полягає в наступному:

формулювання складу майбутніх планових проблем, визначення системи очікуваних небезпек або передбачуваних можливостей розвитку підприємства або фірми;

обгрунтування висунутих стратегій, цілей і завдань, які планує здійснити підприємство в майбутній період, проектування бажаного майбутнього організації;

планування основних засобів досягнення поставлених цілей і завдань, вибір або створення необхідних коштів для наближення до бажаного майбутнього;

визначення потреби ресурсів, планування обсягів і структури необхідних ресурсів і термінів їх надходження;

проектування впровадження розроблених планів і контроль за їх виконанням.

Наведений порядок планування широко поширений на американських фірмах. На вітчизняних підприємствах також застосовується подібна технологія планування, яка містить три основні етапи практичної діяльності:

1) складання планів, прийняття рішень про майбутні метою організації та засоби їх досягнення;

2) організація виконання планових рішень, оцінка реальних показників діяльності підприємства;

3) контроль і аналіз кінцевих результатів, коректування фактичних показників і вдосконалення діяльності підприємства.

Правильний вибір виду, змісту та технології внутрігосподарського планування на російських підприємствах має істотне значення не тільки для обгрунтування цілей і планів, але й підвищення ефективності виробництва та якості вироблених товарів і послуг, виходу на зовнішній ринок.

2. Стратегічні плани підприємства, їх характеристика

Розробляючи систему стратегічного планування, кожне підприємство обирає для себе найприйнятнішу схему, яка, з одного боку, являє собою перелік необхідних формальних процедур, для виконання яких потрібні знання фахівців, а з іншого — передбачає поєднання елементів творчості зі здоровим глуздом керівників, які не дуже схильні витрачати час на витончені процедури планування. Система стратегічного планування не покладається на «природний плин» обставин у досягненні успіху, а базується на системі планів, які дають змогу перетворити цілі та стратегії в реальні досягнення. Найскладнішою проблемою є те, щоб зрозуміти, яким має бути стратегічний план, з чого він повинен складатися, щоб відповідати тим вимогам, які роблять його незамінним для розвитку підприємства. Загальні вимоги до змісту та структури стратегічного плану можна відстежити, аналізуючи визначення поняття «стратегічний план» різними авторами, які залежно від прийнятої концепції стратегічного планування, акцентують увагу на тих чи інших сторонах цього явища.

Існує досить багато визначень стратегічного плану, які допомагають розкривати його особливості:

-місток, який пов’язує організацію із зовнішнім середовищем;

-формальний інструмент урахування та подолання невизначеності у внутрішньому середовищі, що забезпечує «синдром наступної сходинки» в діяльності підприємства;

-«путівник», який підприємство розробляє для себе, щоб іти до поставленої мети найкоротшим шляхом за допомогою розроблених обгрунтованих стратегій, сформованих у вигляді «стратегічного набору»;

-відображення гіпотез про справи на ринку, поведінку конкурентів, розвиток (занепад) ділової активності взагалі;

-уявлення керівника про майбутній стан об’єкта управління та шляхи досягнення цього майбутнього стану, закріплене в документах певної форми;

-підприємницький план, який спрямовує підприємство на правильний шлях у потрібний час;

-інструмент реалізації концепції цілеспрямованої поведінки, що дає змогу пов’язати в єдиний процес дії різних зацікавлених груп та осіб.

Стратегічний план має бути:

-інструментом встановлення, документального оформлення та впровадження в повсякденну діяльність «стратегічного набору» підприємства;

-визначеним за термінами, зорієнтованим у майбутнє;

-визначеним за витратами;

-гнучким, що реагує на зміни в середовищі;

-чітким, ясним, легким для сприймання;

-легким для пояснення та можливим для виконання.

Стратегічний план не має бути:

-П’ятирічним планом розвитку для кожної без винятку компанії (ця вимога дуже знайома всім керівникам пострадянських підприємств);

-жорстким, зорієнтованим на досягнення конкретних виробничих ресурсних і ринкових показників (порівняйте: «план є закон»);

-трактатом з бізнесу чи історії бізнесу.

Якщо стратегічний план не відбиває зовнішніх і внутрішніх змін, які, ймовірно, відбуватимуться протягом планового періоду, не містить конкретних заходів та інструментів для їхнього виконання, то його можна вважати марним, тому що він не враховує реальності, а відтак — дезорієнтує.

Стратегічний план має кілька «зрізів» (рис. 4.8, 4.9):

-«часовий» — передбачає існування довгострокових планів, проектів і програм (останні за термінами можуть бути більш або менш тривалими відносно загальної системи стратегічного планування); інструментами для виконання стратегічних планів є середньо та короткострокові плани та бюджети.

-«функціональний» — визначає напрямки та темпи розвитку (скорочення) окремих функціональних підсистем підприємства (маркетинг, виробництво тощо);

-«ресурсний» — визначає потреби та можливості забезпечення окремими видами ресурсів певних виконавців для реалізації стратегічних дій;

-«виконавчий» — вказує на коло залучених до виконання стратегічних заходів ланок і окремих виконавців, що дає змогу побудувати адресну систему стимулювання.

Стратегічний план має складну внутрішню структуру, що відображає багатоцільовий характер діяльності підприємства і зумовлює необхідність формування системи планів, проектів і програм. Для невеликих і середніх підприємств може розроблятися єдиний план з відповідними розділами, а для великих підприємств і складних організаційних формувань — об’єднань кількох підприємств типу асоціацій, концернів і консорціумів — кожний розділ може мати вигляд розгорненого плану або програми.

Стратегічні плани, проекти та програми зорієнтовані на розвиток підприємства і за цих умов — на продовження його «життєвого циклу». Треба зауважити, що навіть в умовах стагнації або кризи потрібно розробляти стратегічні плани, які покликані розв’язати найважливіші проблеми в роботі підприємства і залежно від його стану перевести його від стагнації до розвитку або (в разі відсутності перспектив) ліквідувати з найменшими втратами для власника.

На рис. 4.8 показано загальну структуру стратегічного плану, який за змістом відповідає сутності «стратегічного набору».

Основою будьякого стратегічного плану є продуктовотоварні стратегії, тому можна виокремити план залучення нових споживачів (СЗГ) і підтримання контактів з наявними споживачами (наявними СЗГ); на цій основі формуються плани розподілу та реклами, товарообігу, реалізації та руху готової продукції. В свою чергу, ці плани є основою планів отримання доходів, прибутків тощо.

Так, план (або розділ) отримання доходу від реалізації продукції складається «в розрізі» окремих видів продукції, що передбачаються до випуску. При цьому треба оцінити вплив таких складових: рівня стабільності ринку; конкурентної позиції фірми на ринку; потенціалу інновацій (різного типу). Це вимагає тісного зв’язку з планами маркетингу, виробництва, НДПКР тощо.

Згідно з концепцією «стратегічного набору», досягти необхідних темпів розвитку підприємства у довгостроковій перспективі можна лише за умови існування забезпечуючих стратегій. Як зазначалося, забезпечуючі стратегії (ресурсного та функціонального типу) існують у формі планів та програм і створюються для встановлення субординації та управління різними напрямками діяльності підприємства. Вони розробляються для кожного напрямку діяльності: охоплюють маркетинг, НДПКР, фінанси, персонал тощо. Їхня роль — у підтриманні та забезпеченні цільових параметрів розвитку (скорочення) того чи іншого напрямку діяльності (бізнесу), наданні йому конкретної форми та визначенні внеску в загальні стратегії підприємства. Через забезпечуючі плани та програми відбувається інтеграція діяльності підприємства по всьому «стратегічному набору», досягаються синергійні характеристики системи.

Стратегічні проекти та програми

Із самого початку стратегічне планування набуло форми системи «прогнозування — програмування — бюджетування», в якій відбилася спадкоємність планових документів, різних за термінами розробки та виконання. Ця досить поширена система продемонструвала свою ефективність у Пентагоні. У СРСР була спроба повторити цей позитивний досвід у 1979 р., коли Постановою ЦК КПРС і РМ СРСР № 695 «Про вдосконалення планування і підвищення ефективності виробництва та якості роботи» впроваджувалася подібна система «прогноз – програма – план». Деякі автори досліджували цю систему, але повністю вона застосована не була через вплив об’єктивних і суб’єктивних причин. Водночас цільові комплексні програми були прикладом стратегічної діяльності на макро та мікрорівні радянської економіки.

Рис. 4.8. Загальна структура стратегічного плану підприємства

Незважаючи на багато спільних рис (цільова спрямованість, великі часові характеристики, необхідні для їх здійснення, ймовірнісний характер результатів, високий рівень витрат на дослідження та розробку тощо), стратегічні плани та програми — це не одне й те саме (табл. 4.1). Окремо слід акцентувати увагу на відмінності стратегічних програм і проектів. Передусім, це — орієнтація програм на досягнення «цілей розвитку» (наприклад, підвищення конкурентоспроможності або Соціального розвитку колективу), а проектів — на «цілі досягнення (створення)» (наприклад, нового продукту, виробництва, технічної системи).

Таблиця 4.1

ВІДМІННОСТІ СТРАТЕГІЧНИХ ПЛАНІВ І ПРОГРАМ

Характеристики	План	Програма (проект)
Мета	Багато цілей	Єдина мета
Проблеми, що розв’язуються	Комплекс проблем, які можна розв’язати в плановому періоді	Єдність проблеми, що роз­в’язується
Термін розробки та виконання	Згідно з прийнятою систе­мою планування на підприємстві (5 років, 2 + 1 + 2 роки, 2 + 1 рік, поточні, бюджети тощо)	Необхідний для досягнення мети, етапи виконання визначаються системою планування на підприємстві
Структура планового документа	Єдина для всього об’єкта, відносно якого розробляється план	Визначається характером проблеми, що розв’язується
Органи управління (розробки та контролю)	Наявні	Наявні або спеціально створені, координаційні
Виконавці	Згідно зі спеціалізацією окремих підсистем і посадових осіб	У першу чергу, головний виконавець — ініціатор програми із залученням заці­кавлених співвиконавців
Фінансове забезпечення	Діюча система фінансів підприємства, розподіл наявних фінансових ресурсів між розділами планів, згідно з визначеними пріоритетами	Залежно від типу програми (проекту)
Ресурсне забезпечення	Діюча система матеріальнотехнічного забезпечення, роз­поділ наявних матеріальнотехнічних ресурсів між розділами планів згідно з визначеними пріоритетами	Залежно від типу програми (проекту)

Стратегічна програма — це координуючий документ, який є економічно та науково обгрунтованою системою пов’язаних між собою, і націлених на реалізацію конкретної комплексної мети соціальноекономічних, науковотехнічних та організаційногосподарських заходів, узгоджених за термінами, виконавцями (співвиконавцями) та забезпечених необхідними ресурсами.

Програма складається з певних програмних заходів.

Програмний захід — це наповнена конкретним змістом певна дія, спрямована на досягнення якоїнебудь поточної мети (пов’язаної з досягненням стратегічних цілей через «дерево цілей»), для виконання якої обгрунтовано та встановлено виконавців (співвиконавців), терміни та необхідні обсяги всіх видів ресурсів.

Проект — одноразова сукупність цілей, стратегій, задач та дій, що має системні характеристики відносно взаємозв’язку ресурсів, послідовності виконання робіт і залучення спеціалістів певного профілю.

Стратегічна програма (проект) матиме найвищий результат, якщо програмні заходи, передбачені для виконання програми, будуть являти собою системну цілісність, тобто матимуть обгрунтовані зв’язки, порядок здійснення та взаємопідсилення.

Характеристики стратегічної програми — це набір визначальних для певної програми кількісних та якісних ознак, особливостей, властивостей, що пов’язані з процесом досягнення цілей програми та оцінкою результатів її виконання.

Щоб кількісно та якісно виразити характеристики програми, які фіксують стан об’єкта управління в процесі реалізації програми, використовують різноманітні кількісні та якісні показники, що конкретизують прогнозні оцінки розвитку об’єкта, для якого розробляється програма.

Доцільно виокремлювати такі програми дій:

1) спрямовані на контрольовані внутрішні фактори:

програма автоматизації праці;

програма зниження витрат;

програма раціоналізації структури виробничих і допоміжних процесів;

програма введення днів «ефективності» для залучення робітників до процесу вдосконалення виробництва тощо;

2) спрямовані на зовнішнє середовище:

програма створення страхових запасів із використанням іноземних джерел ресурсів;

програма нагромадження банків стратегічної інформації;

програма рекламної компанії для виведення на ринок нової продукції;

організація СГЦ і підписання договору з великими оптовими базами в одній із країн СНГ.

Стратегічні програми будьякого змісту реалізуються через систему стратегічних, поточних та оперативних планів (рис. 4.9).

Рис. 4.9. Принципова схема взаємозв’язку цілей розвитку та системи планів

Аналогічно можна розглядати перелік проектів:

1) спрямовані на внутрішнє середовище: проект створення нового виду продукції;

проект освоєння процесу складання дизельних моторів з імпортних комплектуючих з поступовим перенесенням виробництва деяких з них на власні виробничі потужності;

проект розробки нової технологічної лінії тощо;

2) спрямовані на зовнішнє середовище:

проект будівництва спільного з постачальниками підприємства з очищення промислових відходів;

проект наукових розробок щодо створення нових матеріалів;

проект створення торгівельної мережі тощо.

Система стратегічних, поточних та оперативних планів

Як зазначалося, лише взаємопов’язана система стратегічних, поточних та оперативних планів дає змогу здійснити необхідні перетворення на підприємстві. На рис. 4.10 показано схему взаємозв’язку стратегічних і поточних планів і відмінності в їхньому змісті.

Рис. 4.10. Зміст та зв’язок стратегічних і поточних планів підприємства

Поточні плани складаються з метою конкретизації, доповнення та коригування стратегічних планів з урахуванням конкретної ситуації, що склалася на початок планового періоду. Цей тип планів передбачає визначення проміжних цілей та завдань, а також заходів щодо їхнього досягнення, тобто є інструментом реалізації стратегічних настанов. На цій підставі можна стверджувати, що мають існувати ретельно опрацьовані поточні, оперативнотактичні плани та бюджети, без яких неможливий розвиток підприємства.

Так, виробнича програма підприємства далі конкретизується в календарних планах (півріччя, квартал, місяць), у яких детально розраховуються цілі та завдання, поставлені у стратегічному плані. Календарні плани виробництва складаються на основі відомостей про наявність замовлень, забезпеченість їх матеріальними ресурсами, ступінь завантаження виробничих потужностей і їхнього використання з урахуванням обумовлених термінів виконання кожного замовлення. У календарних планах виробництва передбачаються витрати на реконструкцію наявних потужностей, заміну устаткування, виконання окремих робіт по спорудженню нових підприємств, тобто зв’язок з планами науковотехнічного та організаційного розвитку.

Потрібно зазначити, що квартальні й місячні плани традиційно визначають межі, в яких кожний цех звітує перед керівництвом підприємства про факти виконання своєї виробничої програми, а отже, про досягнення кількісних і якісних показників роботи. Цим самим підбиваються підсумки реалізації загальних цілей підприємства, окремих цілей і завдань кожного цеху. В плани по збуту продукції та наданню послуг включаються показники з експорту продукції, зарубіжному ліцензуванню, наданню технічних послуг.

Оперативні плани реалізуються через систему бюджетів або фінансових планів, які складаються звичайно терміном на один рік або на коротший термін по кожному окремому підрозділу (наприклад, СГЦ), а потім вже об’єднуються в єдиний бюджет або фінансовий план фірми, підприємства.

Бюджет і його формування — важливі елементи в циклі контролю й планування, який можна описати так: процес взаємодії, в ході якого на певний період встановлюються види діяльності та необхідні для них кошти в кількісному вираженні (найчастіше за допомогою фінансових показників), тобто їхній розмір фіксується в бюджетах, за допомогою цього визначається відповідальність менеджерів за виконання тих чи інших робіт, тобто контроль.

Бюджетні пропозиції складаються на підприємстві на різних рівнях. Будьякий підрозділ організації може скласти свій бюджет; т акий бюджет нерідко розглядається як своєрідний пландоговір між менеджерами різного рівня, де їхні завдання, обов’язки та відповідальність перекладаються на мову конкретних дій, які треба реалізувати в майбутньому протягом певного періоду.

У загальному вигляді процес бюджетування складається з таких етапів:

загальні цілі (в тому числі обсяги продажу);

підготовка відділами та підрозділами оперативних кошторисів;

аналіз, перевірка кошторисів, розподіл ресурсів, опрацювання пропозицій у відділах;

підготовка загальних бюджетів з постатейним урахуванням ресурсів і використанням фондів.

Можливості виконання певного обсягу робіт, передбачених стратегічними планами, визначаються наявними ресурсами (чи тими, які може залучити підприємство в плановому періоді), а також кошторисами витрат, необхідних для виконання цих робіт.

При складанні кошторису треба оцінити (та виконати розрахунки в різних варіантах) вплив таких факторів:

можливих інтервалів зміни окремих видів витрат, зумовлених змінами на ринку;

варіантів постачання сировини та матеріалів із різних джерел;

застосування різних методик планування витрат на виробництво.

Варіанти розвитку подій та розподілу ресурсів між окремими напрямками, відображено в системі альтернативних планів.

Альтернативні плани — це заздалегідь спрогнозовані й кількісно визначені варіанти розвитку подій і розроблені для кожного з варіантів системи заходів, які має здійснити підприємство щоб досягти своїх цілей у випадках, коли діючі плани виконати неможливо (в разі зміни параметрів макро та мікросистем, в умовах кризи тощо) або вони втратили свою актуальність.

Альтернативні плани існують на кожному з рівнів: стратегічному, тактичному, поточному та операційному. Ознакою цих планів є те, що вони намагаються дати відповідь на запитання: «Що буде, якщо…?» Так, підприємство планує створити в наступному році 10 нових збутових точок, для чого розроблений основний план. Однак, зважаючи на різні обставини, треба розробити щонайменше ще два варіанти планів: для негативного (на основі песимістичного прогнозу) та сприятливого (на основі оптимістичного прогнозу) розвитку подій. У першому випадку (при зростанні інфляції, падінні життєвого рівня населення, а також збільшенні неплатежів між підприємствами тощо) підприємство може розраховувати на забезпечення ефективної діяльності не більш як 2 – 3 додаткових торговельних точок (можливо і не треба орієнтуватися на збільшення обсягів продажу і відкриття нових точок). У другому випадку (при зниженні інфляції та спаді виробництва, стабілізації або підвищенні життєвого рівня) підприємство може сподіватися на те, що навіть 15 нових торговельних точок зможуть ефективно функціонувати, підвищивши загальні характеристики діяльності підприємства за рахунок більш активної діяльності на ринку. Обидва випадки мають бути оформлені у вигляді альтернативних планів з усіма необхідними обгрунтуваннями та розрахунками.

Процес розробки альтернативного плану містить такі етапи:

1. Розробка (вибір) методики формування альтернативних планів.

2. Ідентифікація можливих подій (оцінка ймовірності їхнього настання), що впливають на зміст і часові характеристики плану.

3. Розрахунки технікоекономічних показників, які б характеризували параметри можливих подій для кожного з випадків, які мають високу ймовірність.

4. Оцінка результатів, отриманих після закінчення плану або перехід до альтернативного плану.

5. Моніторинг ситуації, контролінг діючих планів та, в разі потреби, введення альтернативного плану.

Систему планів підприємства доповнюють одноразові, постійно діючі організаційні плани, технологічні схеми прийняття рішень.

Одноразові плани розробляються для здійснення певного заходу, дії або пункту (розділу) плану. Вони можуть існувати також у вигляді завдань програм або проектів. Програма, як правило, розробляється для розв’язання складної проблеми з досить великою кількістю співвиконавців. Проект, як правило, створюється для менш складних, тривалих і масштабних проблем, які можна описати в термінах «цілей досягнення». Для забезпечення їх виконання необхідно розробляти обгрунтовані одноразові плани, що є етапами на шляху досягнення цілей.

Постійнодіючі плани розробляються для таких типів діяльності, які повторюються за певні відрізки часу.

Технологічні схеми прийняття та узгодження рішень — це постійно діючі плани, згідно з якими визначаються основні вимоги, етапи та процедури прийняття та виконання типових рішень для існуючої організації.

Технічні процедури з розробки планів програм і проектів — це стандартні, постійно діючі плани, в яких визначено послідовність етапів з розробки та узгодження планів, проектів і програм різних типів. Вони найчастіше існують у вигляді «плану розробки плану» (рис. 4.8).

Процес розвиненого планування передбачає наявність «плану розробки плану», який дає змогу значною мірою уникнути випадковостей, свідомо сформувати плани подальшої діяльності підприємства. У «плані розробки плану» встановлюється порядок здійснення робіт із визначенням змісту інформації, яку потрібно надати окремим виконавцям у певні терміни з метою формування загального стратегічного плану підприємства. У табл. 4.2 наведено фрагмент «плану розробки плану», в якому в загальному вигляді представлено деякі види робіт.

Окреме місце займають так звані організаційні плани, які є зв’язуючою ланкою між процесом планування та виконанням планів.

Організаційні плани є постійно діючими. В них описано правила та процедури виконання окремих видів діяльності, що існують в організації. Вони пов’язані з іншими організаційними документами (наприклад, з положеннями про підрозділи, посадовими інструкціями тощо).

Таблиця 4.2

ПОСЛІДОВНІСТЬ РОЗРОБКИ СТРАТЕГІЧНОГО ПЛАНУ ПІДПРИЄМСТВА

Термін надання інформації	Зміст інформації, яка надається	Виконавець, що надає інформацію
Січеньберезень	Прогнози та сценарії розвитку зовнішніх і внутрішніх умов (на основі SWOTаналізу)	Відділ стратегічного аналізу
Травеньчервень	Показники зовнішніх і внутрішніх економічних умов функціонування підприємства	Відділ стратегічного планування
Червеньлипень	Прогноз продажу по кожній товарній групі	Відділ маркетингу
Червеньлипень	Кошториси витрат на модерніза­цію (технічне переозброєння, рекон ­струкцію діючого виробництва або купівлю нового виробництва)...	Технічний відділ спільно з бухгалтерією
Серпеньвересень	Аналіз джерел фінансування та прогноз інвестицій; розробка прогнозного бюджету	Фінансовий відділ
Жовтеньлистопад	Зведені розрахунки стратегічного пла­ну із зауваженнями всіх учасників; розробка поточних планів на наступний рік	Відділ стратегічного пла­нування
Листопадгрудень	Затвердження стратегічних і поточних планів; розробка організаційних планів (планівграфіків)	Вищі органи управління підприємства разом з від­ділом стратегічного планування та виконавцями

Організаційні плани формуються на таких засадах. Розробка стратегій по окремих напрямках діяльності — процес, у якому беруть участь лінійні та функціональні ланки підприємства залежно від типу ОСУ (розподілу повноважень та рівня самостійності окремих напрямків і наявності управлінського апарату, який здійснює керівництво діяльністю окремого напрямку). Доцільно призначати лінійного керівника, який відповідає за окремий напрямок виробничозбутової діяльності, а також, залежно від обсягів управлінської праці, — функціональних посадових осіб або ланки, тобто формувати виробничоуправлінський підрозділ і ланки. Керівник та функціональні фахівці (якщо таких призначено) визначають цілі для підрозділу, який відповідає за певний напрямок діяльності, стратегії та їхнє виконання. Окремо треба сказати про ступінь самостійності окремих підрозділів у розробці стратегій різного типу.

У диверсифікованій фірмі рівень узгодження окремих стратегій залежить від типу диверсифікації, яка зумовлює тісноту взаємозв’язку між окремими виробничоуправлінськими формуваннями і, зрештою, їхню самостійність. Інтервал рішень щодо впливу на стратегічні процеси в нижніх (виконавських) ланках підприємства міститься в інтервалі:

-від прямого впливу на розробку стратегічного плану в напрямку діяльності (діяльність в СЗГ згідно з продуктовотоварною стратегією) як санкції вищого керівництва для досягнення централізовано визначених (відібраних на основі аналізу «портфеля») стратегічних напрямків розвитку (це можливо при тісному зв’язку окремих СЗГ).

-до ініціативної розробки стратегічного плану в більш або менш автономному підрозділі, який потім узгоджується в центральному апараті управління (за цілком непов’язаними між собою СЗГ).

При цьому на забезпечуючі стратегії (ресурсні та функціональні) безпосередньо впливають лінійні керівники відповідальних функціональних підрозділів. Вони делегують повноваження щодо розробки цих стратегій своїм підлеглим, що працюють на певних ділянках. Одночасно доводяться параметри загальних (для даного підрозділу) стратегій і передаються повноваження щодо розробки відповідних планів (або їх розділів). Організаційні плани розробляються для забезпечення виконання основних планів.

Через організаційні плани забезпечується залучення співвиконавців до реалізації стратегічних планів, тому чим раніше буде зроблено «підключення» виконавців до процесу планування, тим активнішу участь вони братимуть у виконанні запланованих робіт.

Планові показники

Зміст планів інтерпретується в системах відповідних абсолютних і відносних показників, різноваріантні розрахунки яких дають змогу приймати рішення щодо вибору того чи іншого варіанта розвитку підприємства. Для кожного з планів (розділів стратегічного плану) характерні специфічні показники (див. с. 288).

Зв’язок між окремими планами (підрозділами стратегічного плану) здійснюється через певні показники. Так, досягнення запланованих фінансових показників є результатом діяльності всього підприємства. Для цього треба забезпечити виконання всіх підрозділів плану і досягнення кінцевих результатів окремих видів робіт. Наскрізні показники дають змогу встановлювати однозначні для сприймання контрольні точки — певний рівень визначених показників. Це означає, що розрахунок планових та фактичних показників дає кількісне визначення планів, створює умови для організації ефективного контролю за діяльністю як окремих ланок підприємства, так і всього підприємства. Зіставлення планових і фактично досягнутих параметрів системи, відносно якої здійснюється плановий управлінський вплив, допомагає визначити темпи руху у визначеному через стратегічні орієнтири напрямку.

Основні показники планів такі:

план маркетингу — обсяги і приріст продажу, частка ринку та її зміни, витрати й ефективність роботи служби маркетингу, ціни та їхня динаміка тощо;

план з виробництва — обсяг продукції у натуральних показниках: собівартість, рівень витрат на виробництво, ефективність виробництва, рівень використання виробничих потужностей, рівень якості (в тому числі сертифікації), технікоорганізаційний рівень виробництва тощо;

фінансовий план — прибутковість, рентабельність (у тому числі ROE, ROI, ROA і т. п.), авансовий капітал в обороті, структура капіталу, коефіцієнти ліквідності, фінансової усталеності тощо;

план по персоналу — чисельність, структура, плинність кадрів, рівень і динаміка платні, рівень кваліфікації тощо;

план по НДПКР — науковотехнічний рівень розробок, витрати, дослідження та розробки, патентна «чистота» розробок, рівень науковотехнічного потенціалу тощо.

Контрольні точки знаходять своє відображення у характеристиках оргпланів. Наявність організаційних планів створює певні умови для їхнього виконання; однак для того, щоб забезпечити досягнення стратегічних орієнтирів.

 

Список використаної літератури

1.Вершигора Е. Е. Менеджмент. Учеб. Пособие. –2-е изд., перераб. и доп. –

М.: ИМПЭ, 2007. – 480 с.

2.Котлер Ф. Маркетинг, Менеджмент (аналіз, планирование, внедрение,

контроль): Пер. с англ. – С-Пб.: Питер, 2006.

3.Войчак А. В. Маркетинговий менеджмент: Підручник. – К.: КНЕУ,2008.

4.Дудчак В. І., Мартинюк О. В. Митна справа: Навч. Посібник. – К.: КНЕУ,

2002. – 310 с.

5.Фомичев В. И. Международная торговля: Учебник. – М.: Инф-ра-М, 2008.

6.Кредісова А. І. Управління зовнішньоекономічною діяльністю. Навч.

посібник: 2-ге вид., випр. і доп. – К.: ВІРА-Р, 2007. – 552с.