РОЗДІЛ 2. Аналіз ринку праці на сучасному етапі

Під ринком праці розуміють динамічну систему, що включає в себе комплекс соціально-трудових відносин з приводу умов найму, використання й обміну робочої сили на життєві засоби, і механізм його самореалізації, механізм попиту та пропозиції, що функціонує на основі інформації, яка надходить у вигляді змін ціни праці (заробітної плати) [14, с. 39].

Через систему цін та конкуренцію ринковий механізм пов’язує рішення суб’єктів ринку праці, функціонування якого узгоджується з вимогами законів попиту і пропозиції. Отже, ринку праці властиві певні особливості:

- належить до ресурсних ринків (продавцями послуг є домогосподарства, економічно активне населення, а покупцями – урядові та неурядові інституції);

- важливу роль відіграють профспілки, асоціації виробників, а також держава;

- робоча сила є особливим товаром;

- заробітна плата – основний вид доходу більшості працівників, сімей, що визначає якість робочої сили.

На гальмування розвитку ринку праці в Україні впливають зовнішні і внутрішні фактори. До першої групи відносять: низький рівень оплати праці, диференціація заробітної плати за видами економічної діяльності, високий рівень зовнішньої трудової міграції, складна демографічна ситуація та ін. До другої – виникнення гнучких форм зайнятості (телепраця або телекомпьютинг), культивоване розуміння європейців щодо необхідності навчатися протягом життя (за даними опитування, проведеного в країнах ЄС, переважна більшість респондентів (88 %) вважають, що регулярне навчання і тренінги для підвищення кваліфікації чи здобуття нових навичок поліпшують їхні перспективи працевлаштування, 87 % підтримують ініціативи ЄС щодо поширення практики навчання на робочих місцях) і т.д.

Заробітна плата для більшості працюючих українців фактично перетворилася на один із варіантів соціальної допомоги, який мало залежить від результатів праці. Хоча спостерігається стійка динаміка зростання заробітної плати: у січні-жовтні 2010 середньомісячна номінальна заробітна плата штатних працівників становила 2975 грн., що у 2,6 раза перевищує рівень мінімальної заробітної плати (1118грн.), та рівень прожиткового мінімуму для працездатної особи (1060грн.).[20]

Отже, існує парадокс: на 2012 рік безробіття в Україні чи не найменше серед країн Європи – 8 % (за даними Євростату: Греція – 9 %, США – 9,6 %, Франція – 8,9 %, Іспанія – 20,5 %, Польща – 11,2 %), проте рівень бідності свідчить про значне відставання від багатьох держав. Тобто, в Україні є проблема низької оплати праці і неадекватної зайнятості. А багато людей, що залишилися без роботи, зазнають дійсний психологічний шок: страждає їх людська гідність, оскільки вони відчувають себе не потрібними суспільству і родині. Психологічні потрясіння, пережиті безробітними, породжують хвилю злочинів, самогубств. Статистика показує, що ріст безробіття збільшує число розлучень та захворювань. Все це підриває фізичне і моральне здоров’я суспільства.

Наступний внутрішній фактор, який суттєво деформує трудовий потенціал усіх регіонів країни, – катастрофічно високий рівень зовнішньої трудової міграції: близько 7 млн. громадян, що складає майже третину українців працездатного віку. Він обумовлений низкою причин, серед яких проблема знайти роботу відповідно до здобутої освіти і кваліфікації з адекватною винагородою за працю, зменшення попиту на робочу силу у зв’язку з надмірним імпортом товару, низький рівень оплати праці в середньому по країні та заборгованість з її виплати, недостатні соціальні гарантії та соціальний захист – усе це спонукає громадян до пошуку кращого життя за межами України.

Ситуація на вітчизняному ринку праці викликає у фахівців дедалі більшу тривогу. Деякі компанії Центральної та Східної Європи, переживаючи кадровий голод, приймають рішення шукати персонал у сусідніх державах. Україна, не витримуючи конкуренції, продовжує втрачати кадровий потенціал.

Навіть при тому, що зарплати працівників особливо затребуваних професій зростають прискореними темпами, чимало наших співвітчизників їдуть за кордон. Річ у тому, що тамтешні компанії мають можливість платити в кілька разів більше, створювати кращі умови для праці і життя. В умовах загострення демографічної кризи від розв’язання кадрової проблеми в усіх її аспектах вирішальною мірою залежить рівень конкурентоспроможності країни.

Абсолютна більшість українців за кордоном працює нелегально, тобто без укладання трудової угоди, відповідно без соціального захисту з боку іноземного роботодавця. Трудові мігранти, здебільшого з вищою освітою, за кордоном задовольняють попит на тяжку фізичну роботу, яку відмовляються виконувати місцеві жителі, що зводить нанівець трудовий потенціал вітчизняного дипломованого спеціаліста. Відсутність дозволу на працю, незнання мови, своїх прав і законів країни перебування сприяють тому, що трудові мігранти стають жертвами рекету, торгівлі людьми та сексуальної експлуатації, залякування, погроз тощо.

Торгівля людьми, яка сьогодні стала однією з глобальних сучасних проблем, зачепила й Україну. Починаючи з 1991 року майже 117 тисяч осіб постраждали від тієї чи іншої форми торгівлі людьми. Зламані долі, етичні принципи й цінності – це не цікавить тих, хто зайнятий злочинним бізнесом. До речі, він є третім за прибутковістю після торгівлі наркотиками та зброєю і приносить злочинцям щороку від 8 до 10 мільярдів доларів.

Протягом останнього десятиліття та в найближчому майбутньому в Україні поглиблюється диспропорція між працівниками та пенсіонерами, що спричиняє підвищене навантаження на працюючих осіб, адже бюджет пенсійного фонду, тобто виплата та розміри пенсій сьогоднішніх пенсіонерів, формується за рахунок пенсійних внесків нині працюючих осіб. Так, за даними Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України, до 2050 року на 100 осіб, які роблять пенсійні внески, припадатиме 139 пенсіонерів. Отже, існування лише солідарної пенсійної системи є неефективним з соціального та економічного погляду.

На характер розвитку трудового потенціалу регіонів негативно впливає ще один внутрішній чинник – складна демографічна ситуація, яка містить загрозливі особливості для українського суспільства. Критичний спад народжуваності й високий рівень смертності, а також захворюваності та інвалідності людей призвели до того, що катастрофічно зменшується населення. Населення зменшується виключно за рахунок природного скорочення, яке не перекриває незначний міграційний приріст населення.

Для природного відтворення населення потрібно кожній жінці репродуктивного віку народити троє дітей. Особливістю демографічної кризи України є те, що вона відбувається на тлі старіння населення всіх регіонів – у середньому кожна п’ята економічно активна особа – старша 50 років, а кожна 14 – старша працездатного віку.

Забезпечення молодих людей, які здобули професійно-технічну або вищу освіту, першим робочим місцем — виразна ознака соціальної спрямованості державної політики. А якщо для цього ще й надавати роботодавцям дотації, то економіка отримає важливий стимул для розвитку, а на ринку праці буде знято зайву напругу. Цю закономірність українські можновладці зрозуміли, вивчивши досвід розвинених держав. Відповідний закон було прийнято у 2006 р., тому у держбюджеті-2012 саме на такий вид підтримки молоді передбачено лише 5,8 млн. грн. (тобто перше робоче місце отримають майже три тисячі випускників), що не є достатнім для сучасного ринку праці. Також часто професійно-кваліфікаційний рівень громадян, які шукають роботу, та потреби роботодавців не співпадають, тобто має місце нестача кваліфікованої робочої сили в Україні.

Дані проблеми можуть бути вирішені за допомогою цілеспрямованої профорієнтаційної роботи закладів освіти, державної служби зайнятості та роботодавців, що сприятимуть правильному вибору професії та наближатимуть збалансованість попиту і пропозиції робочої сили на вітчизняному ринку праці, а також створення конкурентних переваг вітчизняного ринку праці.

Першочергове завдання для українського ринку праці – перейти від моделі з дешевою робочою силою до моделі з високим рівнем оплати та ефективною працею, яка побудована на якості продукції і продуктивності праці, що призведе до збільшення доходів місцевих бюджетів, збільшення відрахувань до Пенсійного фонду, зменшення трудової міграції. Для того, щоб розширити зайнятість та поліпшити її якість, подолати високе безробіття, зменшити соціальне та економічне напруження в Україні, вирішальним моментом державної політики зайнятості повинен бути добре зважений вибір заходів у поєднанні з макроекономічною, політичною та соціологічною політикою держави.