Стан наукових знань за доби Київської Русі

ПЛАН

Стан наукових знань за доби Київської Русі

За часів розвитку Київської держави розпочався принципово важливий процес виділення науки в самостійну галузь духовної культури. Дуже важливими були зв'язки з Візантією – головною берегинею античної спадщини. Отримали популярність окремі фрагменти з творів Платона, Арістотеля та Іоанна Дамаскіна (візантійський релігійний письменник).

Як і в інших країнах середньовічної Європи, наукові знання в Київській Русі, перебували під сильним впливом "Шестиднева" Іоанна, а також трактатів Козьми Індикоплова, в яких визначалося, що земля становить собою чотирикутник, який омивається з усіх сторін океаном, всередині має моря – Середземне і Каспійське – і два заливи – Перський і Аравійський. Із географічного опису "Повісті минулих літ" можна зробити висновок, що Нестору земля уявлялась інакше. Він називає майже всі країни Європи, Азії і Північної Африки, їх моря, ріки, острови. У літописі названо багато тогочасних і давніх країн, що також свідчить про досить гарну обізнаність русичів у царині географії. Особливу увагу давньоруських натурфілософів, звичайно, привертала наука про живе, тобто органічну природу (біологія). Знання про природу давали підручники, перекладені з грецької мови: "Фізіолог" – популярна зоологія, основана на реалістичних і фантастичних описах тварин.

Широка виробнича діяльність, розвиток ковальського, ювелірного, склоробного (виготовлення кольорового скла), керамічного (мистецтво емалі та черні, виготовлення смальти для декоративних мозаїк) та інших ремесел обумовили освоєння знань в галузі фізичних і хімічних властивостей матеріалів. Реальні знання в галузі хімії середньовічне природознавство черпало з виробничої практики, пов'язаної з перетворенням одних категорій речовин на інші. На ґрунті хімії (уявлення про атомну будову речовин) з'являється алхімія, що припускала можливість переробки олова на золото. Торгівля, монументальне будівництво, літочислення сприяли розвитку математичних і астрономічних знань, у накопиченні яких провідну роль відігравали практичні потреби. Це обумовило вивчення чотирьох арифметичних дій, дробів, обчислення процента, площі кола. Причому у вимірюваннях використовувалися засоби, дані людині від природи: долоня, п'ядь (відстань між витягнутими великим і середнім пальцями), лікоть, сажень (відстань між витягнутими руками). Стародавня Русь знала і реально застосовувала різні принципи хронологічних обчислень: сонячні та місячні роки, індикти (п'ятнадцятирічні періоди, так зване Велике коло, Метонів цикл тощо). Поняття екліптики було добре засвоєне давньоруськими натурфілософами. У текстах вона називається "зодійним колом", а її перетин з небесною сферою — зодією. Зодіак, такий популярний в середньовічній астрології, дуже цікавив давньоруських вчених.

Найвищий гносеологічний рівень у галузі фізики наші предки запозичили з античності. Його теоретичне (натурфілософське) підґрунтя становило вчення про чотири елементи або стихії. Антична космогонія, доводячи кулеподібну форму Землі, оперувала переважно індуктивними аргументами, що базувалися на емпіричних спостереженнях (форма земної тіні під час місячних затемнень, вигнутий характер земної поверхні, зокрема морської, різне підняття горизонту над зоряним небом під різними широтами тощо).

Було поширено вчення про світло як ідеальну форму матерії. Це є концепцією неоплатонізму, засвоєною в Київській Русі ще в середині XI ст. Видатний київський філософ Іларіон був неоплатоніком і застосовував цю концепцію при соціологічних побудовах.

Певних успіхів досягла також медицина, що базувалася на лікуванні травами. Першими медиками на Русі були всілякі знахарі, відуни, волхви, чарівники, проти яких виступало духовенство. Але в ХI–XII ст. місце знахаря займає лічець, або лікар. Лікарі були, як правило, з ченців. Приступаючи до лікування хворого, вони зверталися з молитвою до святого Пантелеймона - заступника медицини і лікарів (у 2000 р., коли мощі святого Пантелеймона були ненадовго привезені в Київ, до них розпочалося багатотисячне паломництво). В ХI ст. в Печерському монастирі лікували Дем'ян (Даміан) –Пресвітер, Агапіт – "безмездний лічець" Русі, як його називає “Києво-Печерський патерик” і Вірменин [1, 169]. Широке визнання лікарською практикою за часів Київської держави здобули ченці Антоній, Пимен, лікарі Іоан Смера, Петро Сіріанин, Февронія.

Знали на Русі і хірургічне лікування. Про це, можливо, промовляють знахідки медичних інструментів, зокрема пінцетів і ножів. З літопису відомо, що київському князю Святославу Ярославичу видаляли пухлину – "ръзанье желве" [2, 541], щоправда, операція була невдалою.

Головними в арсеналі їх лікувальних методів були настої і відвари з лікувальних трав, зокрема привезених з Єгипту, а також молитви і взагалі вплив словом на хворого – те, що сьогодні належить до психотерапії. Агапіт був прекрасним діагностом. Консультуючи князя Володимира Мономаха, який перебував у Чернігові, через систему кур'єрської пошти він зумів поставити правильний діагноз на відстані і дав рекомендації щодо лікування. Княгиня Євпраксія Мстиславівна уклала лікарський трактат "Мазі".

Підсумком накопичення даних в різних галузях знань стало створення енциклопедій. Першою енциклопедією на Русі став "Ізборник" митрополита Ілларіона (1073 р.). Письменник та філософ Климент Смолятич писав, що у ХІІ ст. в Київській Русі було 300-400 добре освічених вчених.

Характерною рисою науки доби Київської Русі є її відкритість до світу, активне запозичення і використання набутків інших народів, що виражалося у вживанні грецької та латинської мов, широкій перекладацькій діяльності освітніх центрів.

Отже, у відносно короткі терміни Київська Русь зробила значний крок у галузі природничих наук, вийшовши на загальноєвропейський рівень, а в деяких її сферах перевершивши його. Здобутки часів Київської Русі є вагомим внеском до скарбниці наукової думки наступних поколінь слов’янського народу.