Організаційно-правові засади проведення судово-психологічної експертизи

У судовій експертології, криміналістиці переважає думка про те, що судові експертизи, у тому числі й психологічні, мають проводитися лише у спеціальних судово-експертних організаціях. Закон України "Про міліцію" не закріпив цього положення, а навпаки, передбачив можливість сторін (у цивільному процесі), підсудного і потерпілого (у кримінальному процесі) активно діяти на стадії призначення експертизи, ініціювати її, вимагати запрошення до суду як експертів конкретних фахівців тощо. Тому судово-психологічна експертиза призначається відповідними органами за участю психологів, які працюють у навчальних, науково-дослідних, медичних закладах, психологічних службах чи мають приватну практику.

Упевнившись у необхідності призначення судово-психологічної експертизи, слідчий чи суддя ухвалюють Із цього приводу постанову (ст. 196 КПК України). У ній зазначаються підстави для призначення експертизи, визначаються питання, за якими експертна комісія повинна сформулювати висновки, об'єкти, що підлягають дослідженню, матеріали, що передаються їй для ознайомлення.

Вказана постанова складається з трьох частин: вступної, мотивувальної та результативної.

У вступній частині вказується місце, час, посада особи, що призначила судово-психологічну експертизу, на підставі яких матеріалів і в якій справі її призначено, вид експертизи.

У мотивувальній (описовій) частині коротко перераховуються обставини справи та підстави для призначення експертизи. Однак слідчий, суддя не зобов'язані вказувати, якими міркуваннями вони керуються, призначаючи експертизу і обираючи конкретного експерта, а також розшифровувати, роз'яснювати свою позицію. Достатньо вказати, які обставини повинні бути з'ясовані. У цій же частині постанови мають бути вказані статті КПК України, якими керувався орган, що призначив експертизу:

- при призначенні простої психологічної експертизи-ст.ст. 75-77 КПК:

- при призначенні експертизи стосовно неповнолітнього підозрюваного, звинувачуваного-ст.ст. 75,196,433 КПК;

- при призначенні комплексної психолого-психіатричної експертизи - ст.ст. 75, 76, 196, 204 КПК (стосовно неповнолітнього ще й ст. 433 КПК);

- при призначенні комплексних психолого-медичних. психолого-технічних та інших експертиз-ст.ст. 75.196 КПК.

У результативній частині постанови про призначення судово-психологічної експертизи має бути вказано: яка експертиза призначена, кому доручається, перелік питань, що їх ставлять перед експертами, які матеріали кримінальної справи передаються для вивчення і дослідження.

Важливе значення мають правильність і чіткість формулювання перед експертами запитань. їх перелік питань має бути досить повним із таким розрахунком, щоб відповіді давали вичерпну картину психологічного аспекту (суб'єкта та суб'єктивної сторони) вчиненого злочину, особливостей сприйняття ситуації свідком, потерпілим. Тому серед завдань, що їх ставлять на вирішення судово-психологічної експертизи, спочатку мають бути питання загального характеру, наприклад, про психологічні особливості суб'єкта та їх виявлення у криміногенній ситуації, а потім - окремі, деталізуючі запитання.

Після ухвалення постанови про призначення судово-психологічної експертизи орган, котрий її призначив, має впевнитися в особі експертів та вручити їм копію постанови. Цей же орган повинен роз'яснити (згідно зі ст. 196 КПК) експертам їх права і обов'язки, попередити про кримінальну відповідальність за відмову від надання висновку у справі або за надання свідомо неправдивого висновку, а також про відповідальність за розголошення даних досудового слідства розслідування. Тільки після цього розпочинається проведення експертизи.

У постанові не вказується термін, протягом якого має бути проведена експертиза, оскільки існує загальне правило - вона повинна здійснюватися оперативно і без зволікання. У тих випадках, коли призначається комплексна психолого-психіатрична експертиза, її тривалість відповідно до інструктивних вказівок Міністерства охорони здоров'я України не може бути більшою за ЗО днів.

На практиці слідчі іноді вимагають провести експертизу за 1-2 дні, що практично нереально: тільки на експериментальне психологічне обстеження особи необхідно декілька днів (його проводять не менше, ніж двічі, з застосуванням аналогічних методів). Отож, навіть за дуже інтенсивної роботи висновки не можуть бути підготовлені раніше, ніж за тиждень.

Згідно з КПК України експерти, які проводять судово-психологічну еспертизу, мають право:

1) вимагати надання для ознайомлення всіх необхідних матеріалів досудового слідства:

2) просити орган, що призначив експертизу, надати матеріали, яких у справі нема (за умови, що вони стосуються предмета дослідження);

3) за дозволом органу, що призначив експертизу, брати участь у проведенні окремих слідчих дій;

4) робити висновки рідною мовою, мовою судочинства або формулювати висновки за допомогою перекладача.

Важливим є також забезпечення гарантій прав і свобод інших учасників кримінального процесу при проведенні судово-психологічної експертизи на стадії досудового слідства. Права потерпілого відрізняються від прав підозрюваного, обвинувачуваного не лише тому, що йому завдано матеріальної, моральної та фізичної шкоди. Він може піддягати судово-психологічній експертизі і при цьому згідно зі ст. 49 КПК України має право:1) заявляти прохання про призначення і проведення експертизи, називати конкретних експертів;

2) формулювати запитання або вносити доповнення до поставлених експертам запитань;

3) надавати докази, що стосуються предмету експертизи. Це можуть бути листи, щоденники, письмові висновки фахівців (у тому числі й психологів);

4) заявляти відвід експерта. Орган, який веде розслідування, повинен цей відвід проаналізувати і прийняти щодо цього питання процесуальне рішення;

5) знайомитися наприкінці розслідування з усіма матеріалами справи, у тому числі й з висновками судово-психологічної експертизи, заявляти прохання про призначення додаткової або повторної експертизи.

Законом не передбачено як обов'язок слідчого або іншого органу, що веде розслідування, повідомляти потерпілого про призначення експертизи, крім випадків, коли експертизу призначають стосовно його самого. Не передбачена можливість потерпілого бути присутнім при проведенні експертизи, що стосується підозрюваного, звинувачуваного.

Специфічні права й обов'язки має потерпілий, коли він сам підлягає експертизі. Потерпілий має право знати, для чого проводять експертизу, суть здійснюваного пізнання, знайомитися з результатами, заявляти прохання про предмет і особливості експертизи. Водночас потерпілий повинен з'являтися для експертного обстеження і може бути примусово йому підданий, коли виникає сумнів у його здатності правильно сприймати обставини, що є у справі, давати правильні показання. У КПК України такого прямого положення немає, однак, виходячи з п. 4 ст. 433 КПК, судово-психологічна експертиза для встановлення загального рівня розвитку, ступеню розумової відсталості тощо може проводитися не тільки стосовно неповнолітнього підозрюваного, звинувачуваного, але й стосовно потерпілого. Причому при призначенні комплексної психолого-психіатричної або психолого-медичної експертизи таку особу направляють на експертне обстеження у відповідний медичний заклад.

Деякі автори висловлюються проти примусового проведення експертиз, направлення у медичні або психіатричні заклади для експертного обслідування осіб, котрі не є підозрюваними або звинувачуваними. З такою позицією ми погоджуємося лише частково. На нашу думку, слідчий або інший орган не повинен залежати від відмови, в тому числі й потерпілого, у проведенні експертизи. Інша річ, що в такому випадку психолог може використати лише обмежений перелік методів (спостереження, аналіз продуктів діяльності) і така експертиза буде неповною, менш інформативною, хоча й достатньо об'єктивною і достовірною.

Судово-психологічну експертизу на стадії досудового слідства проводять і стосовно свідка (ст. 68,69- 1,71 КПК України). Свідок, стосовно якого призначено експертизу, має право знати, у якій справі і для чого призначається експертиза. Інших прав у свідка нема. У випадку злісного його неприбуття (нез'явлення) для проходження експертизи він може бути примусово залучений до участівцій процесуальній дії (ст. 70,135,136 КПК). Якщо свідок відмовляється від проходження екпертного обстеження, він може бути притягнений до кримінальної відповідальності згідно ст. 179 КК України.За нашими даними, найчастіше для експертного дослідження залучають малолітніх і неповнолітніх свідків. Виходячи зі змісту ст.ст. 166, 168 КПК України, судово-психологічна експертиза стосовно осіб, які не досягли 16 років, проводиться за згодою батьків або осіб, котрі їх заміняють. Законні представники малолітнього свідка можуть бути присутні при проведенні такої експертизи, а батьки неповнолітнього свідка чи особи, які їх заміняють, можуть бути присутні лише з дозволу слідчого або Іншого органу, який веде розслідування. Свідки, старші 16 років, піддягають експертному обстеженню за тими ж правилами, що й повнолітні.

Психологи викладають результати експертизи в підсумковому документі - висновку. Згідно зі ст 200 КПК, він складається з трьох частин: вступної, описової та заключної (підсумкової). У першій частині вказується вид експертизи, час і місце її проведення, хто призначив експертизу, у чиїй присутності вона проводиться, сформульовані запитання, які матеріали були надані в розпорядження експертів, де знаходиться особа, яка підлягає експертизі.

В описовій частині коротко вказуються обставини справи в інтерпретації експертів (однак у межах, встановлених постановою про призначення експертизи), анамнестичні дані на підекспертну особу, результати бесіди і спостереження, використані експериментально-психологічні методики, одержані за їх допомогою результати та їх інтерпретація. На цій основі здійснюється психологічний аналіз ситуації вчиненого злочину, психологічна характеристика особи, яка підлягає експертизі, і її поведінки у криміногенній ситуації.

У заключній частині даються відповіді на поставлені запитання, які воднораз є висновками щодо проведеного аналізу, вказується дата складення документа; кожен експерт учиняє особистий підпис.

Згідно зі ст. 67 КПК слідчий та суд оцінюють докази, у тому числі й висновок судово-психологічної експертизи, на основі внутрішнього переконання І неупередженого, повного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. При оцінці встановлюється:

1) чи було у розпорядженні експертів достатньо матеріалів для обґрунтування висновку;

2) науковість висновку, для чого з'ясовують, чи ґрунтувався він на спеціальних знаннях і даних науки, чи пов'язаний він Із конкретними результатами дослідження, чи були застосовані експериментальні методи і якою мірою вони стосуються досліджуваного предмета, чи відповідає дослідження положенням психологічної науки;

3) чи справді у криміногенній ситуації у особи, яка піддягала експертизі, є особливості та ознаки, встановлені судово-психологічною експертизою. Ознайомившись із висновком судово-психологічної експертизи, слідчий чи суд має право допитати експертів для одержання роз'яснень та доповнень. Допит можливий також у зв'язку з неповнотою викладення суті проведеного дослідження, нечіткістю, нелогічністю окремих положень, висновків, наявністю спеціальних, нероз'яснених висловів, визначень, розходженнями між описовою і результативною частинами, суперечностями між членами експертної комісії, тобто він компенсує окремі незначні недоліки експертного висновку як підсумкового документа. Щодо проведення допиту складається протокол згідно ст. 201 КПК України.

У тому випадку, коли навіть після допиту експертів неясність, неточність, неповнота дослідження не була усунута, може призначитися додаткова судово-психологічна експертиза. Коли ж висновок експертизи визнано необгрунтованим, таким, що суперечить іншим матеріалам справи, викликає сумнів щодо науковості та достовірності, коли додаткова експертиза суперечить первісній, призначається повторна судово-психологічна експертиза з новим складом експертів.

У чинному кримінально-процесуальному законодавстві не передбачено можливості проведення так званої контрольної експертизи в тому випадку, коли у справі вже проведено дві та більше експертиз із одного й того ж предмета дослідження. На практиці випадки призначення "контрольних" судово-психологічних екпертиз непоодинокі. Після додаткової і повторної експертиз, замість ретельної оцінки їх результатів, слідчий або суд, щоб перестрахуватися, призначають ще одну, виносячи на розгляд ті ж запитання, що й раніше.

Учасники процесу, ознайомившись із дозволу слідчого з висновком судово-психологічної експертизи після її проведення чи після завершення досудового слідства, можуть заявити прохання, зауваження, в тому числі щодо призначення повторної або додаткової експертизи. Слідчий вирішує, задовольнити прохання чи відмовити в ньому. Своє рішення він викладає в постанові, з якою ознайомлює тих, хто заявив прохання, та інших зацікавлених учасників процесу.Завершуючи досудове слідство, орган дізнання І слідчий складають обвинувальний висновок як підсумковий процесуальний документ. У ньому проводиться аналіз зібраних у справі доказів винуватості або невинуватості особи та їх оцінка. Такій же оцінці підлягає і висновок судово-психологічної експертизи. У практиці бувають випадки, коли він або ігнорується, або оцінюється неповно, однобічно. Це неприпустимо, оскільки є свідченням неповноти досудового слідства І підставою для повернення справи на додаткове розслідування.

2.1. Огляд місця події — це процес збирання інформації про злочинну дію на місці вчинення за допомогою активного сприйняття, аналізу та синтезу наявних предметів, об'єктів і явищ. Метою огляду місця події є виявлення і безпосереднє використання матеріальних об'єктів, їхніх ознак і взаємозв'язків, які мають суттєве значення для розслідування події.

Особливість огляду місця події як однієї із слідчих дій полягає в тому, що інформацію, яка отримана в ході огляду, неможливо отримати шляхом проведення інших слідчих дій (наприклад, сліди злому квартири, сліди рук і ніг, розміщення предметів, зникнення окремих речей, наявність чи відсутність деяких документів і т. п.).

Саме сприйняття обставин місця події дає можливість слідчому уявити картину події, на основі отриманої емпіричної бази висунути версії та організувати проведення інших слідчих дій.

З психологічної точки зору огляд місця події включає в себе емпіричне спостереження, активну розумову діяльність (провідними розумовими операціями є порівняння, аналіз і синтез, конкретизація й абстрагування).

Огляду місця події притаманні:

• невизначеність слідчої інформації (на початку розслідування в юриста багато запитань, на які він не в змозі поки що відповісти: що сталося, хто винен у злочині чи нещасному випадку, чому це сталося і т. ін.);

• публічність слідчих дій (огляд місця події повинен проводитися в присутності експертів, працівників органів дізнання, понятих та інших осіб);

• невідкладний характер (огляд місця події проводиться негайно, оскільки будь-яка відстрочка може призвести до зміни обстановки, втрати слідів і доказів, утрату важливої інформації від очевидців і свідків);

• узгодженість дій оперативної групи (чітке розмежування функцій між учасниками оперативної групи, керівником якої найчастіше є слідчий);

• розподілення і переключення уваги слідчого (необхідність сприйняти обстановку місця події в цілому і водночас, виділити найбільш значущі групи об'єктів);

• перевантаження оперативної пам'яті слідчого і висока психологічна напруженість;

• поєднання в діяльності слідчого пізнавального елементу (сприйняття обстановки, фактів, явищ; виявлення між ними причинного зв'язку; висунення версій), пошукового елементу (виявлення змін в обстановці, викликаних діями злочинця, вилучення слідів та інших речових доказів), організаційних елементів (дії з приводу керування оперативною групою) і посвід-чувальних елементів (закріплення, посвідчення і фіксація виявлених під час огляду слідів, встановлених фактів, речових доказів шляхом складання протоколу, схем, креслень, проведення фото- і кінознімання та аудіо- і відеозапису).

Названі характерні риси огляду місця події свідчать про те, що дана слідча дія є активним пізнавально-інтелектуальним процесом, у ході якого виявляються і вилучаються окремі стани, властивості й ознаки матеріальних об'єктів та їхні взаємозв'язки для того, щоб установити механізм минулої події, отримати інформацію про особистість злочинця, про мотиви і мету вчиненого діяння.

Слідчий повинен прагнути того, щоб огляд місця події був точним, повним, об'єктивним і цілеспрямованим. Подія злочину складає певну систему слідів, які існують у просторі та часі. Успіх огляду місця події багато в чому залежить від професійного і життєвого досвіду слідчого, його знань у галузі криміналістики і такої важливої риси, як криміналістична спостережливість. Криміналістична спостережливість юриста проявляється в умінні помічати характерні, але малопомітні і, на перший погляд, незначні особливості обстановки, людей, предметів і змін, що з ними відбулися, які мають або можуть мати значення для вирішення завдань слідства. Структуру спостережливості складають:

а) почуттєві основи — робота органів відчуття людини (зору, слу-

ху, дотику, нюху та ін.);

б) особисті основи — мислення і знання про об'єкт спостереження

(є таке прислів'я: "Людина дивиться очима, а бачить розу-

мом"); мотивація. Бажання і потяг пильно спостерігати і вияв-

ляти все те, що має значення; вольові якості, пам'ять, психічна

врівноваженість тощо.

Для досвідченого слідчого з розвинутою криміналістичною спостережливістю всі деталі про щось "говорять": пилинка на підвіконні, недопалки, сліди губної помади, відломлені кусочки предметів, залишки їжі тощо. Доречно згадати такі слова: "Спостережливість... — риса, без якої криміналіста взагалі немає. Якщо криміналіст дивиться, але не бачить, бачить, але не спостерігає, спостерігає, але не аналізує, доки за його милістю хоч трохи досвідченіший злочинець буде веселитися на волі, а ні в чому не винні люди опиняться за гратами або під підозрою, йому краще якомога скоріше міняти професію"1.

У ході огляду місця події слідчий критично розглядає різноманітні предмети й об'єкти, а також їхні властивості та ознаки з різного погляду, постійно запитуючи самого себе: "Що це означає? Чому це сталося? Чим це могло бути викликано?" і т. д.

У квартирі Б., який разом із сім'єю поїхав відпочивати до Криму, було здійснено крадіжку. При огляді місця події слідчий звернув увагу на шпінгалети вікон і помітив на одному вікні сліди спеціального пристрою, за допомогою якого шпінгалети були відкриті. Потім слідчий оглянув шафи, ящики, трюмо і всюди виявив характерні сліди від ножа. Не пройшла повз його увагу і така деталь, як запах одеколону на підлозі (слідчий відразу припустив, що злочинець це зробив для того, щоб пошукова собака не могла взяти слід). Слідчий вилучив два флакони, на яких пізніше були виявлені відбитки пальців рук злочинця. Зібрані матеріали були в подальшому використані для розкриття злочину.

Об'єкти і предмети, які спостерігає в процесі огляду місця події слідчий, як правило, численні, складні і багатозначні. Здійснюючи огляд місця події, юридичний працівник одночасно вирішує ряд питань:

1) виявити, зафіксувати, вилучити і дати оцінку слідам злочину та іншим речовим доказам;

2) вивчити обстановку події в цілому для з'ясування характеру й обставин події, що розслідується;

3) отримати початкову інформацію для висунення версій про механізм події, його можливих учасників і особи злочинця;

4) спостерігати за поведінкою потерпілого і свідків;

5) слідкувати за діями інших учасників оперативної групи;

6) контролювати свої дії, висловлювання;

7) виявляти емоційну стійкість тощо.

Тобто під час огляду місця події потрібно нічого не випустити з поля зору, слуху, нюху, дотику, постійно розподіляти і переключати увагу та робити все це безпомилково. Окремі правила спостереження, які забезпечують його інтенсивність, осмисленість і врівноваженість, наведені в додатку 2.

При огляді місця події слідчий не повинен обмежувати себе пошуком слідів, які відповідають його версії, необхідно шукати і вивчати кожен факт, піддаючи сумніву ознаки спостереження.

Огляд місця події дає можливість отримати певні відомості, в тому числі і про особливості злочинця. Наприклад, про статеву належність злочинця свідчить характер злочину (грабежі, зґвалтування, розбої, терористичні акти частіше вчиняються особами чоловічої статі, а шахрайство, вбивство новонародженої дитини — жінками); залишені на місці події речі (запальнички, портсигар, люлька швидше за все належать чоловікам, шпильки, приколки, посуд, одяг, губна помада — жінкам); викрадені речі та інша, отримана в процесі огляду місця події інформація дасть змогу зробити, нехай припущений, висновок про вік злочинця (дорослі при крадіжках найчастіше крадуть дорогі речі, а підлітки — спортивні товари, годинники, солодощі і т. п.); про його професію (у способах скоєння злочину часто реалізуються професійні навики і вміння); про мотиви злочину (так, зникнення грошей говорить про корисливий мотив, наявність трупа без виявлення ознак пограбування дає змогу зробити припущення про вбивство з хуліганських мотивів або в бійці); особливості його характеру (жорстокість, злість, мстивість обережність, боягузливість і т. п.) та емоційного стану, в якому він перебував у момент скоєння злочину (наприклад, якщо злочинець потурбувався про знищення слідів, не порушив порядку в кімнаті, загасив світло, зачинив за собою двері і т. п., то можна припустити, що він людина обачна, холоднокровна).

Незважаючи на те, що чуттєва сторона вивчення місця події є домінуючою, головну роль в огляді відіграють раціональні, логічні механізми пізнавальної діяльності слідчого. Це вимагає від нього як абстрактного, так і конкретного мислення, відтворюваного уявлення, сильних інтелектуальних навиків, відтворення картини події, яка вже відбулася.

Досить часто слідчий стикається на місці пригоди з маскуванням злочину, що скоюється злочинцем, а в окремих випадках і потерпілим. Психологічною основою дій з приводу маскування злочину є вчинення їх в умовах дефіциту часу, тому самі дії відрізняються неповнотою, недбалістю і т. д.

Існують різноманітні способи маскування злочину:

• маскування. У цьому випадку злочинець прагне змінити свою зовнішність (використання масок, елементів гриму, штучне створення особливих прикмет у зовнішньому вигляді) і приховати сліди злочину (наприклад, знарядь злочину, зміни положення тіла жертви та ін.);

• фальсифікація передбачає створення удаваних слідів для того, щоб спрямувати слідство на хибний шлях. З цією метою злочинці навмисно залишають "сліди" рук і ніг, предмети, які належать іншим людям, сліди крові, елементи одягу тощо, намагаючись надати "слідам" помітність і чітку виразність (саме останні і сприяють викриттю фальсифікації);

• інсценування. За своєю суттю інсценування являє собою комбінацію маскування і фальсифікації для штучного створення певної ситуації, з метою маскування істинної події. Так, вбивству може бути надано вигляд самогубства, підпалу — випадкове самозапалення, грабежу — крадіжка із зломом і т. п. При інсценуванні думки злочинця і його дії спрямовані на те, щоб посилити відмінності між тим, що сталося насправді, і тим, що він намагався залишити після себе. Звичайно, інсценування — це своєрідний психологічний вплив злочинця на діяльність слідчого, намагання спрямувати його на хибний шлях;

• утаювання і знищення доказової інформації. Маскування, фальсифікація та інсценування здебільшого можуть

бути розпізнані. Яким чином?

Перш за все слідчому необхідно постійно ставити перед собою запитання "чому?" і "що це означає?", обмірковуючи, припускаючи, піддаючи критиці та перевірці всі свої думки і висновки1.

Версія про інсценування може бути висунута слідчим на підставі характерних особливостей психології поведінки злочинця при маскуванні злочину, одна з яких полягає в тому, що він проявляє надзвичайну мобілізацію сил для створення хибних слідів (старанно розкидані речі, багато поламаних і розбитих без всякої потреби предметів та ін.). Досвідчений слідчий відразу помітить відсутність тих слідів, які обов'язково випливають із логіки імітованої події. Справедливо звучать слова Шерлока Холмса про те, що "нічого так не оманливе, як надто очевидні факти". Саме подібні, надто очевидні факти і стараються підкинути слідчому деякі злочинці, щоб спрямувати його на хибний шлях. Приклад, наведений з праці І. Вансберга, заслуговує на увагу.

Одному рецидивісту, який уявив себе великим спритником, прийшла в голову ідея перехитрити "наївного " юриста, який розглядатиме скоєне ним злочинне діяння. Щоб відвести сліди від себе, він ініціював мальовничу картину пиятики, яка нібито передувала злочину. Тоді слідчий повірить, що його скоїв хтось із горілчаних братів... Інсценування виглядало так: у кімнаті, де було скоєно злочин, "спритник" поставив на стіл недопиті півлітровку та чвертку, два великих стакани, дюжину слив, розрізані навпіл помідори, шматки хліба і рибу, столовий ніж.

Усе це виглядало цілком правдоподібно і простака повинно було б збити з пантелику.

Але — простака! Слідчий Ковтун П. І., що оглядав кімнату, до їхнього числа не належав. Йому було властиве гостре критичне відчуття, вміння зіставляти й аналізувати. В обох пляшках, розмірковував слідчий, залишилось зовсім мало горілки — десь не більше ста грамів. Важко повірити, щоб люди стільки пили і не закушували, якщо закуска була під рукою. А те, що ніхто й ложки не умочив, було очевидним. У кімнаті немає жодної сливової кісточки, жодного кусочку недоїденої риби, жодної хлібної крихточки. Можна було б подумати, що їх встигли прибрати, але порох і загальна засміченість заперечували це. Тут уже давно ніхто не прибирав.

Так, ще нікого не підозрюючи, ще не маючи ніякої версії злочину, слідчий вже зрозумів, що його хотіли збити з пантелику надто очевидними фактами. Не збили! Навпаки, це інсценування навіть допомогло — тільки не злочинцю, а його викривачеві: плануючи хід слідства, слідчий у своїх роздумах врахував і цю спробу обману1.

Слідчий, у ході огляду місця злочину, відтворюючи події, повинен допускати найрізноманітніші варіанти поведінки злочинця, здійснювати ретельну їхню перевірку, не обмежувати пошук судженнями типу: "цього не могло бути тому, що це дуже нерозумно" або "цього не могло бути тому, що для злочинця це дуже розумно". Кожна подія індивідуальна, а в поведінці злочинця можуть бути такі дії, які вступають у суперечність з логікою "нормальної, звичайної, позитивної" поведінки.

Як правило, огляд місця події є слідчою дією з цілком конкретного виду злочину. Аналітична діяльність слідчого залежатиме від виду злочину. Вона повинна бути спрямована на виявлення тих слідів злочину, які властиві грабежу, розбою, крадіжці, зґвалтуванню, вбивству. У додатку розкриваються особливості огляду місця події залежно від виду злочину.

Для вдалого огляду місця злочину В. Васильєв рекомендує вирішувати такі три завдання:

1) зібрати всю інформацію, яка може мати відношення до події, що розглядається (не обмежуючись збором відомостей для однієї версії);

2) проаналізувати зібрану інформацію і на її основі спробувати створити версію, яка б пояснила попередню подію;

3) зіставити кожну висунуту версію із загальною обстановкою місця події і об'єктивно відзначити всі суперечності. Якщо при перевірці кожної версії виявлені суперечності, необхідно знову повернутися до розв'язання першого, а потім другого завдання1.

Таким чином, психологія місця пригоди — це, по-перше, професійне спостереження як навмисне, вибіркове і цілеспрямоване виявлення і збирання інформації за допомогою органів відчуття; по-друге, розумова діяльність слідчого, яка полягає в аналізі емпіричних даних як юридично значущих фактів в їх синтезі; по-третє, реконструкція досліджуваної події за її окремими проявами.

Основний зміст пізнавальної діяльності слідчого при огляді місця події пов'язаний з розкриттям причинно-наслідкової обумовленості фактів. Успіх огляду місця події значною мірою залежить від таких психологічних якостей слідчого, як його спостережливість, знання індивідуально-психологічних особливостей осіб, які належать до кримінального світу, професійний та життєвий досвід, рівень розвитку мислення й уяви, а також інтуїції. Про роль інтуїції в слідчій практиці спеціалісти говорять так: "Слідча практика — це заснована на досвіді і знаннях інтелектуальна здатність швидко, безпомилково знаходити вирішення творчого завдання при обмеженому вихідному матеріалі. Вона відіграє позитивну роль щодо істини, збору доказів, найбільш ефективних прийомів слідства"

Особливості огляду трупа, місця події, в залежності від різновиду вбивств. Характер типових слідів і їх локалізація
На території Російської Федерації щорічно виявляються трупи невідомих громадян, загиблих в результаті дорожньо-транспортних пригод, нещасних випадків і раптової смерті, а також стали жертвами умисних вбивств та інших тяжких злочинів проти особи, нерідко замаскованих під безвісна зникнення громадян.
Вбивство - це протиправне позбавлення життя людини, що відноситься до числа особливо тяжких злочинів. За способом скоєння вбивства бувають відкриті і таємні. Найбільш складними для розкриття є вбивства, вчинені в умовах неочевидності, або коли вони заздалегідь готуються злочинцем. При скоєнні вбивства злочинець використовує сукупність ефективних методів і прийомів, знарядь і засобів, що дозволяють приховати сліди злочину. Такі ситуації вимагають мобілізації всіх знань і сил, що знаходяться у розпорядженні правоохоронних органів.
Місце виявлення трупа і його огляд дозволяють отримати більш повну інформацію про спосіб і механізм вчинення злочину, про особу злочинця і потерпілого. На практиці ми стикаємося з тим, що місце скоєння злочину і місце виявлення трупа часто не збігаються. Труп, як правило, з місця злочину переміщують в інше місце. У будь-якій ситуації зовнішній огляд трупа виступає вихідної і відправною точкою у розкритті вбивств.
Так як огляд трупа на місці події (виявлення) є складовою частиною огляду місця події і, отже, обов'язковим слідчою дією, то такий огляд зобов'язаний проводити слідчий. Відповідно до ст. 178 КПК РФ при підозрі на насильницьку смерть - з обов'язковою участю лікаря - фахівця в галузі судової медицини, хоча існуюча слідча практика показує, що найчастіше огляд трупа виробляє лікар - фахівець у галузі судової медицини, а слідчий, під його диктовку, записує результати цього обстеження. Слідчий повинен перш за все сам активно брати участь в даному слідчій дії. Саме слідчий повинен вивчати і описувати всі наявні на трупі пошкодження і зміни.
Послідовність огляду трупа:
У огляді трупа на місці події, як і самого місця події, виділяють дві стадії:
- Статичну:
- Динамічну.
Статична стадія огляду повинна полягати в дослідженні трупа без зміни його положення. Вона має на меті точно зафіксувати місце і позу трупа, стан одягу на трупі і взаємне його розташування з навколишніми об'єктами, предметами.
Динамічна стадія огляду допускає можливість зміни початкового місця і пози трупа (наприклад, при наявності ознак життя, при знаходженні трупа на залізничному полотні й інших неординарних ситуаціях).
У протоколі огляду місця події за результатами огляду трупа повинні бути відображені такі відомості:
- Положення трупа по відношенню до оточуючих нерухомим об'єктам;
- Поза трупа: положення голови та кінцівок;
- Сліди і предмети на трупі, поруч і під ним;
- Положення одягу, наявність і характер пошкоджень і забруднень на ній: стан і цілість застібок, петель і гудзиків, наявність слідів, схожих на кров і виділення, характер і стан взуття;
- Підлога, приблизний вік, ріст (довжина тіла), статура, колір шкірних покривів, індивідуальні ознаки: наявність татуювань, родимих ​​плям, рубців, фізичних недоліків і т. д.;
- Стан зіниць, рогівок, слизової оболонки очей, наявність стороннього вмісту і виділень в природних отворах;
- Дані, що стосуються давності настання смерті - ознаки переживання тканин (з обов'язковим зазначенням на час дослідження);
- Наявність і характер пошкоджень на трупі, локалізація, стан шкіри навколо ушкоджень, інші особливості;
- Наявність на трупі, біля нього і під ним слідів, у тому числі схожих на кров виділень та інших слідів; характер і топографія слідів навколо (біля) трупа.
Огляд трупа на місці його виявлення (події) завершується складанням малюнка чи схеми, на яких повинні бути відображені місце, становище і поза трупа. Як правило, використовується фотозйомка, що здійснюється за правилами судової фотографії, а також відеозйомка. Зазвичай використовуються всі можливі види фотозйомки: орієнтує, оглядова, вузлова, іноді детальна (в залежності від кожного конкретного випадку). Незалежно від того, чи була змінена обстановка місця події і положення трупа, опис та фотографування трупа повинні проводитися в тому положенні, яке виявлено на момент огляду.
Місце, положення і поза трупа.
Місця можливого виявлення трупа, як показує практика, можуть бути дуже різними. Труп може бути виявлений у лісі (лісопосадки), у житловій кімнаті, в сараї, підвалі, в полі, на березі озера, річки і т.д. Положення виявленого трупа визначають таким чином, щоб він був «прив'язаний до нерухомих, не змінюють свій стан предметів (дерево, стовп, будинок і т.п.). При цьому обов'язково проводиться вимірювання відстаней від обраних орієнтирів до частин тіла трупа. У разі знаходження трупа на відкритій місцевості, де відсутні такі орієнтири. рекомендується фіксувати напрямок поздовжньої осі тіла по частинам світу (з півдня на північ і т. п.).
При визначенні пози вказується, перш за все, положення голови по відношенню до грудей, спині і бічних поверхнях, тобто нахил чи поворот голови в трьох площинах. При визначенні положення і пози трупа використовується той же принцип, що і при дослідженні трупа в морзі, тобто зверху вниз, зовні всередину. Аналогічно проводиться опис положення верхніх і нижніх кінцівок у цілому або окремих частин (плече, передпліччя, кисть, стегно, гомілка, стопа) по відношенню до площин (сагітальній та фронтальній), положення в суглобах (випрямлені або зігнути, відзначається приблизний кут), а також відведення кінцівки в цілому від поздовжньої осі тіла.
При цьому відзначаються і описуються всі предмети, розташовані в кімнаті і навколо трупа, із зазначенням їх просторового відносини до трупа. Огляд проводять ретельно, не поспішаючи.
Предмети на трупі і в безпосередній близькості від нього.
При огляді трупа рідко вдається виявити будь-які предмети на тілі жертви. Однак в окремих випадках, з огляду на низку обставин скоєння злочину, при огляді трупа виявляються предмети (знаряддя), якими користувався злочинець (петля на шиї, ніж і т. п.). Не виключена можливість виявлення знарядь злочину в самому трупі - пошкодженнях, в природних отворах (ніж, сокира, і т. п.). Предмети або знаряддя злочину фіксуються (описуються і фотографуються) в такому положенні, в якому вони виявлені. Не слід їх витягувати з ушкоджень. При виявленні петлі на шиї не рекомендується її знімати, однак практика показує зворотне. У подібних випадках петля не розв'язується, а розрізається з протилежного боку від вузла, а потім назад зшивається нитками і прямує з трупом до моргу. При виявленні зафіксованих предметів (знарядь, зброї) в кисті трупа варто пам'ятати, що такі можуть бути вкладені злочинцем в руку жертви після скоєння злочину.
При виявленні та подальшому дослідженні предметів вказується їх найменування, стан (по відношенню до трупа або його частин), наявність на них будь-яких слідів, забруднень і т. п. Рекомендується дотримуватися запобіжних заходів, по-перше, щоб не порушити їх цілісність, а по-друге, щоб не залишити додаткових накладень або слідів пальців своїх рук.
Виключне значення мають різноманітні предмети або сліди навколо трупа і місця його виявлення. Розрізняють сліди людини та інші (сліди птахів, тварин, нерідкі поза населеним пунктом) або сліди коліс автомобіля та інші при транспортуванні трупа, що іноді допомагає в подальшому ході розслідування при відпрацюванні різних версій вийти на злочинця. Сліди від дії людини виявляються майже завжди. Вони, по-перше, можуть визначити правовий характер події, по-друге, нерідко встановлюють причетних до нього осіб.
Одяг та взуття трупа.
Значні труднощі викликають огляд, а головне, опис верхнього одягу, взуття та головних уборів у зв'язку з тим, що лише в поодиноких джерелах криміналістичної та судово-медичної літератури є опис нових зразків, форм, найменувань виробів, їх деталей і т.п.
При огляді трупа в протоколі спочатку слід описати одяг, а вже потім саме тіло, однак спочатку рекомендується досліджувати відкриті частини тіла. Завжди обмацують голову, груди, хребет, таз і кінцівки для виявлення пошкоджень кісток. При цьому необхідно вносити якомога менше змін у положення трупа. Останній ніколи не роздягають. При необхідності оглянути частину тіла, покриту одягом (наприклад, для встановлення наявності та стадії трупних плям), розстібають піджак і піднімають сорочку. Якщо потрібно оглянути ушкодження в області таза, розстібають і припускають штани й труси. Пошкодження тільки оглядаються, описується їх загальна характеристика. Рани не зондують, не витирають і не пальпують. Труп з ушкодженнями повинен вчинити з їх початковим виглядом.
З дослідження одягу нерідко починається впізнання особистості. На ній найчастіше залишаються сліди, безпосередньо пов'язані зі смертю: сліди боротьби, при механічних пошкодженнях - порушення. При огляді трупа на місці події одяг докладно не описують, це завдання судово-медичний експерт виконує в морзі при дослідженні трупа.
Фіксують, в якому становищі знаходиться одяг на трупі. Перераховують приналежності одягу з характеристикою матеріалу та його особливостей, завжди вказують вміст кишень. Дещо детальніше зупиняються на зустрічаються сліди боротьби та пошкодження одягу, відповідно пошкоджень тіла, а також на слідах крові та інших накладеннях і забрудненнях. При дослідженні одягу на невпізнаних трупах відомості повинні приводитися більш докладно. Виявляють і описують індивідуальні ознаки предметів одягу. Ці дані можуть також мати велику практичну значимість при дослідженні гнильної змінених, скелетовані й розчленовані трупів. Описують окремі індивідуальні ознаки одягу, різні забруднення, потертості, розриви і дефектитканини, латки, штопання, сторонні речовини, прикріпилися до одягу. Важливе значення мають фірмові ярлики, штампи, номери розміру і росту, бирки, мітки пралень та інші особливості на предметах одягу.
При описі взуття слід вказати колір, фасон, тип, сліди ремонту. Необхідно звертати увагу на речовини, які прилипли до підошви, каблука і що містяться в області рантів. Також описуються пошкодження (наприклад, смуги ковзання на підошвах при дорожньо-транспортних пригодах). Що стосується головних уборів, то при їх огляді необхідно відігнути внутрішню клейончасту або шкіряну смужку в області околиша, де можуть бути виявлені не тільки ініціали, але іноді і прізвище власника даного головного убору.
Загальні відомості про труп.
Опис починають з анатомо-біологічної характеристики. Вказують стать, вік, якщо вони не були відзначені раніше, зростання (довжину тіла), статура (міцне, середнє, слабке), вгодованість, колір шкірних покривів. Після цього описуються посмертні зміни (коротко), а потім короткий опис окремих частин тіла.
При первинному огляді завжди потрібно вказати число і локалізацію ушкоджень, їх точні розміри і дати судово-медичну характеристику (тобто пошкодження колото-різане, вогнепальну і т. п.). Детальний опис проводиться судово-медичним експертом у дослідженні трупа в морзі. Про те, що труп направлено в морг, робиться відповідний запис у протоколі.
Негативні обставини.
Огляд трупа (як і місця події) не повинен обмежуватися тільки фіксацією слідів. Огляд повинен носити характер дослідження, в ході якого висуваються, підтверджуються або спростовуються різні версії. Певне значення мають факти, що суперечать звичайному ходу уважності, спостережливості і постійної оцінки кожного виявленого і зафіксованого факту. Такі факти можуть бути досить різноманітні: рубані рани на голові у поєднанні з небезпечною бритвою або ножем, що лежать поряд з трупом; відсутність слідів кулі на предметах навколишнього обстановки при виявленні в приміщенні трупа з наскрізним вогнепальним пошкодженням; відсутність калюжі крові при наявності великих різаних або рубаних ушкоджень на трупі і т. п.
Особливості огляду місця події та трупа в залежності від обставин події.
1) Вбивства з використанням вогнепальної зброї.
Огляд місця події, на якому робилися постріли, відрізняється від звичайного рядом особливостей, що мають особливе значення для подальшого розслідування справи. Як правило, в таких випадках на місці події виявляються стріляні кулі, гільзи, дробини, пижі і інші деталі боєприпасів, а також сліди пострілу на різних предметах (сліди рикошету на твердих поверхнях і т. д.). Іноді на місці події може бути виявлено і саме вогнепальну зброю (як правило, при самогубствах).
Точно повинні бути зафіксовані місце і розташування зброї по відношенню до трупа і іншим нерухомим орієнтирам (стінам, предметів меблів, дерев і т. д.), стан спускового механізму, кулі, гільзи і т. п. Все це повинно бути чітко відображено в протоколі, також доцільно скласти схему до протоколу і сфотографувати місце події. Тільки після того як все буде зафіксовано в протоколі шляхом опису, можна брати зброю в руки і переміщати інші предмети.
Зі зброєю, виявленим на місці події, слід звертатися особливо обережно, тому що в сучасній зброї патрон у патронник досилається автоматично, а курок стає на бойовий взвод, тим більше, якщо зброя є саморобним і захисні пристрої від самовільного пострілу відсутні. При необережному поводженні зі зброєю можливо поранення будь-кого з учасників огляду. Зброя слід тримати стволом вниз, не направляючи його на себе і оточуючих. Крім того, слід дотримуватися обережності, так як на зброї можуть бути сліди рук стрільця.
У каналі ствола можуть залишатися частинки незгорілого пороху та інші сліди пострілу, його необхідно заткнути ватним тампоном. У разі пострілу в упор на дуловому кінці зброї (як зовні, так і всередині) можуть бути виявлені сліди крові, частки кісток, речовини мозку, волосся. У таких випадках на дуловий зріз зброї слід надіти ковпачок з чистого паперу і обв'язати його ниткою.
Після зовнішнього огляду і фіксації місцеположення куль, гільз, дробин їх вилучають. За ними можна визначити модель зброї, а по слідах на них конкретний екземпляр зброї, з якої робився постріл. Тому, витягуючи з якої-небудь перешкоди кулю або гільзу, треба намагатися не залишити на них подряпин, брати пальцями або пінцетом, на кінці якого надіти гумові наконечники.
При огляді слід враховувати точне взаємне розташування трупа і вогнепальної зброї (селі воно виявлено на місці події). Іноді при самогубствах з довгоствольної зброї при натисканні на спусковий гачок застосовують різні пристосування, нерідко досить складно влаштовані (мотузка з системою блоків та ін.) Ці пристосування мають бути докладно описані в протоколі огляду і сфотографовані. В інших випадках для здійснення пострілу натискають на спусковий гачок пальцем стопи, попередньо знявши з однієї ноги взуття, що також має бути зазначено у протоколі.
Якщо постріл був зроблений в закриту частину тіла, то на одязі виявляють вогнепальні ушкодження. При описі таких пошкоджень вказують їх точну локалізацію, форму, наявність дефекту, розміри (всього ушкодження, променів розриву, дефекту), характер країв (разволокнение тканин, відхилення зовні або всередині), наявність по краях паска обтирання.
Якщо постріл проводився з близької відстані, в області вхідного ушкодження на одязі можуть бути виявлені:
- Сліди від механічної дії порохових газів (розриви по ходу ниток основи і качка, круглі отвори значних розмірів, радіальне пригладжування ворсу одягу);
- Сліди від дії не повністю згорілих порохових зерен, дрібні пробоїни та впровадження їх у тканину одягу (вказуються загальна площа їх дії, кількість і густота, ставлення до вхідного пошкодження);
- Відкладення кіптяви (форма відкладення, інтенсивність вираженості, колір, розміри);
- Сліди від дії полум'я пострілу, особливо при використанні димного пороху (обпалення ворсу одягу).
У випадках пострілу в упор на одязі може бути виявлений відбиток дульного зрізу ствола зброї у вигляді вдавлення і згладжування ворсу в поєднанні з закопченими.
Слід звернути особливу увагу при огляді товстої, багатошаровою одягу. Так, між її шарами або в складках, а також між тілом і одягом можуть бути виявлені дріб, куля, пижі, які можуть випасти і загубитися.
Якщо постріл робиться з неблизького відстані через одяг, на шкірі в області вхідний кульової рани або на другому шарі одягу утворюється відкладення сірого кольору, схоже на кіптява близького пострілу. Це відкладення утворюється в результаті того, що кіптява, що летить слідом за кулею, розсіюється при проходженні кулею першого шару одягу «(мішені») і відкладається на другому шарі.
Після вивчення та опису трупних змін і суправітальних реакцій переходять до детального огляду частин трупа і ушкоджень на них. При виявленні вогнепальних ран користуються такою схемою опису:
- Точна локалізація рани з зазначенням її висоти від рівня підошов;
- Загальна форма рани, наявність і форма дефекту;
- Розміри дефекту, загальні розміри рани;
- Характер країв (рівні, нерівні, відхилені всередину або назовні);
- Наявність, форма, розміри і колір пасків осаднения і забруднення;
- Чим рана виконана, наявність в ній сторонніх часток;
- Наявність і особливості відбитків дульного кінця;
- Відкладення кіптяви (форма, розміри, колір, ставлення до центру рани);
- Пошкодження від порошинок і їх відкладення (площа, форма, кількість і густота, ставлення до центру рани, глибина впровадження);
- Наявність пергаментаціі шкіри синців, сторонніх часток навколо рани;
- Стан волосся (пошкодження, обпалення);
- Сліди крові (напрямок патьоків).
При огляді кистей рук трупа слід шукати кіптява, упровадилися порошинки і поверхневі ушкодження (особливо в області першого межпальцевого проміжку лівої кисті), це буває при виробництві пострілу самим покійним, коли дуловий кінець зброї дотримується у тіла лівою рукою. На кистях у самогубця можуть бути також сліди від бризок крові.
У кінці опису результатів огляду трупа відзначають, відповідають або не відповідають один одному локалізації ушкоджень, виявлених на одязі і тілі. Це важливо для вирішення питання про кількість пострілів, зроблених у загиблого. Слід пам'ятати, що численні ушкодження одягу і тіла від одного пострілу виникають при послідовному проходженні кулі через кілька частин тіла, наприклад, через плече і груди (так звані поєднані кульові поранення) або при розриві кулі до попадання її в тіло (наприклад, в результаті пробивання міцної перешкоди або рикошету).
2) Вбивства на сексуальному грунті.
На сексуальні мотиви скоєння вбивства, як правило, вказує ряд особливостей, які можна виявити на місці події. Найчастіше вибирається безлюдне місце, щоб виключити надання допомоги жертві. Іноді злочинець буває знайомий з жертвою і для того, щоб утруднити ідентифікацію особистості, спотворює обличчя жертви, вживає заходів до приховування трупа, його розчленування. Тому, оглядаючи місце події, слід перевірити шляхи підходу і відходу злочинця, місце, де він міг підстерігати жертву. Там можна виявити сліди біологічного походження і інші сліди, залишені злочинцем при переслідуванні жертви, подолання її опору, а також речі, що належать їй.
Особлива увага приділяється опису місця розташування і пози трупа. Як правило, жертва знаходиться горілиць, ноги широко розведені, статеві органиоголені, нижню білизну і верхній одяг в безладді, розірвані, розрізані, можуть перебувати в безпосередній близькості від трупа. Взуття знята частіше з однієї ноги. При знятті одягу відриваються гудзики, пошкоджуються їх петлі, замки «блискавка», якщо такі є. На трупі і одязі зазвичай добре видно пошкодження, що виникли при наданні опору гвалтівнику.
Описуючи пошкодження на верхньому одязі, слід їх зіставити з ушкодженнями на нижній білизні і тілі трупа, так як вони можуть вказати на положення жертви в момент заподіяння ушкоджень. Необхідно звернути увагу на наявність слідів на одязі біологічного походження, частинок грунту, рослин, мікроволокон, не властивих даній одязі і т.д.
Виявлені сліди, щоб уникнути їх втрати, доцільно відразу після опису вилучити, краще з їх носієм, тобто одягом, і направити для дослідження.
Слід врахувати, що в результаті контакту жертви і злочинця на злочинці і його одязі утворюються найрізноманітніші сліди (біологічного походження, губної помади, волокон тканини, механічних пошкоджень і т.д.), тому слід заздалегідь отримувати зразки для можливого дослідження.
Опис трупних змін, окремих частин тіла, ложа трупа проводиться за звичайними правилами, при цьому його рекомендується робити зверху вниз.
При описі голови і шиї зазначається стан зачіски, наявність тілесних ушкоджень, тому що злочинець, долаючи опір жертви, завдає удари по обличчю, здавлює шию. При описі рота вказують, відкритий він чи закритий. Чи є пошкодження губ, слизової оболонки рота, стан і цілісність зубів, чужорідні тіла і речовини в порожнині рота. Часто на обличчі трупа можна виявити сліди сперми, крові, частки епідермісу, волосся злочинця. Як правило, злочинці, які вчиняють серійні вбивства на сексуальному грунті, спотворюють обличчя жертви, ушкоджують молочні залози і статеві органи, аж до їх ампутації. Тому необхідно ретельно описати виявлені тілесні ушкодження, вказати ознаки, що характеризують знаряддя вчинення злочину.
Іноді на тілі жертви можна виявити сліди від зубів злочинця. У практиці мали місце випадки ампутації у жертви зубами м'яких тканин носа і губ. Якщоособистість жертви не встановлена ​​або є підстави припускати, що на тілі злочинця можна виявити сліди укусів, то необхідно виготовити зліпки зубів вбитої.
При натисканні на грудну клітку фіксується вихідний з рота запах, тому що могло мати місце вживання спиртних напоїв потерпілої.
Огляд живота включає оцінку його конфігурації, розмірів, консистенції.
Особливо наголошується стан статевих органів жінки: правильність їх розвитку, характер і ступінь оволосіння, колір слизової оболонки входу в піхву, цілість дівочої пліви, наявність виділень з піхви і сечівника, пошкодження зовнішніх статевих органів, наявність яких-небудь сторонніх предметів в цій галузі. Описується стан анального отвору (зяяння, зімкнутість) та навколишніх шкірних покривів, а також наявність пошкоджень та сторонніх тіл в цій галузі.
Долаючи опір потерпілої, злочинець завдає їй тілесні ушкодження, які можна виявити на внутрішній поверхні стегон. Пошкодження можуть бути відсутні, якщо жінка була позбавлена ​​можливості чинити опір: придушення опору співучасниками згвалтування, алкоголем або медикаментозними засобами, слабкість у зв'язку з різким фізичною перевтомою або важким захворюванням, дитячий або старечий вік, стресова реакція на ситуацію, що склалася і т. д. Тому слід зазначити як наявність ушкоджень, так і їх відсутність.
При огляді знарядь вчинення злочинів звертають увагу на сліди крові, пальців рук, які прилипли волосся та інші сліди нашарування, які можуть належати злочинцю і потерпілої.
3) Вбивства з використанням гострих предметів.
Пошкодження, заподіяні дією гострих предметів (колючими, колючо-ріжучими, ріжучими, стинають, пилять), в юридичній і судово-медичній практиці зустрічаються досить часто.
При огляді місця події можуть бути виявлені різні гострі предмети, які підлягають детальному і детального опису за загальноприйнятою методикою. Вкрай рідко пошкоджують гострі предмети виявляються в самому трупі. У таких випадках слід описувати їх в тому положенні, в якому вони виявлені, не витягуючи їх з ушкодження (рани) з попередньою фотозйомкою або відеозйомкою.
Залежно від ряду умов на трупі, під ним або в окружності трупи (у тому числі і на навколишніх предметах) можливе виявлення великої кількості різних слідів крові. Велика кількість крові, як правило, виявляється при рубаних пошкодженнях голови або різаних, колото-різаних ушкодженнях шиї.
Огляд трупа починають з вивчення та опису пошкоджень на одязі, а потім вже на які підлягають м'яких тканинах. Схема опису загальноприйнята: локалізація, форма пошкодження, напрямок длинника (по цифрах умовного циферблата годин), розміри, особливості країв і кінців. Аналогічно описується рана на шкірі. Відзначається її відповідність пошкодження одягу, виділення з рани, сліди крові і т. д.
Опис слідів крові на місці події, на одязі і шкірних покривах трупа здійснюється перш за все для того, щоб спробувати відновити обставини події: положення тіла або його окремих частин у момент отримання травми; взаєморозташування потерпілого і нападника, а також можливість (або неможливість) заподіяння ушкоджень власною рукою і т. п.
Слід зазначити, що одяг може значною мірою впливати на механізм і характер освіти ран на шкірі. Властивості матеріалу одягу можуть послаблювати вплив гострих предметів, а іноді навіть не допускати пошкодження шкіри (вироби з щільного брезенту, вати та ін.) У таких випадках пошкодження на одязі можуть бути не тільки в більшій кількості, ніж на шкірі, але і відрізнятися за морфологічної характеристиці.
Численні ушкодження на одязі і рани на шкірі можуть бути в тих випадках, коли в момент ушкодження гострими предметами тканини були зібрані в складки, на що суттєво впливають вищевказані обставини події.