Бординюк Марини, 432 група

Північноамериканський банк розвитку (ПАБР) North American Development Bank (NADB)

Північноамериканський банк розвитку був створений урядами Сполучених Штатів і Мексики в рамках спільних зусиль щодо збереження та підвищення екологічних умов і якості життя людей, що живуть уздовж американо-мексиканського кордону.

Банк діє в межах укладеної в 1992 р. Угоди про Північноамериканську зону вільної торгівлі (NAFTA), яка набрала чинності з 1 січня 1994 р.

Метою діяльності є фінансування торговельних угод та інвестиційних проектів.

Крім того, NADB працює з місцевими органами влади та іншими спонсорами, щоб допомогти їм здійснювати ефективну фінансово-господарську діяльність.

Загальний статутний капітал NADB становить $ 3 млрд., і складається з рівних внесків з боку Сполучених Штатів Америки і Мексики. 15 % статутного капіталу у вигляді сплаченого капіталу, а 85% у вигляді відкличного капіталу. Статутний капітал складається з грошових внесків двох урядів і вкладаються в коротко-і середньострокові перспективні цінні папери з фіксованим доходом.

Рада директорів складається з десяти членів: п'ять із США і п'ять з Мексики. Голова правління - представник з США і Мексики, які змінюються кожен рік.

Усі повноваження NADB покладе на Раду директорів, яка визначає політику в рамках Статуту, і затверджує проекти і їх фінансування. Всі рішення Ради вимагають згоди більшості членів ради директорів, призначуваних кожною країною.

Банківські операції здійснюються через сім департаментів.

 

Продовольча і сільськогосподарська організація (ФАО) Food and Agricultural Organization (FAO)

Має статус спеціалізованої агенції ООН. Була заснована 16 жовтня 1945 р., і саме цей день щорічно у світі відзначається як Всесвітній день продовольства. У середині 90-х років до складу ФAO входили близько 170 держав.

Мета діяльності ФAO — сприяти розвитку сільського господарства, рибальства та лісового господарства. Організація збирає, вивчає і поширює інформацію щодо харчування, продовольства, сільського господарства, поліпшення виробництва та збуту продовольства, надає технічне сприяння і продовольчу допомогу, готує прогнози та статистичні дані з питань розвитку сільського господарства світу тощо.

Вважається однією з найбільших і найефективніших агенцій ООН.

Штаб-квартира ФAO розташована в Римі, регіональні відділення — у Аккрі (Гана), Бангкоку (Таїланд), Римі, Сантьяго (Чилі), Каїрі (Єгипет). У Вашингтоні та Нью-Йорку розташовані бюро зі зв’язків з Північною Америкою.

Вищим органом ФАО є Конференція. На ній кожний член та асоційований член представляються одним делегатом. Асоційовані члени не мають вирішального голосу. Як правило, конференції ФAO відбуваються раз на 2 роки. Передбачається можливість проведення позачергових сесій. На конференціях затверджуються основні принципи діяльності ФAO, бюджет, аналізується ситуація у світі щодо продовольства та становище світового сільського господарства. Конференція в межах своєї компетенції приймає також рекомендації щодо міжнародних та національних заходів і програму подальшої діяльності.

Виконавчим органом ФAO протягом міжсесійного періоду є Рада. Вона складається з 49 обраних Конференцією держав–членів. Рада виконує рекомендаційні, консультативні та контрольні функції.

У межах ФАО створено п’ять комітетів, які займаються питаннями продуктів, рибальства, лісів, сільського господарства та всесвітньої продовольчої безпеки.

Найвища посадова особа ФAO — Генеральний директор. Його обирає Конференція на термін 6 років. Секретаріат ФAO поділяється на сім департаментів (економічної та соціальної політики, сільського господарства, рибальства, лісів, розвитку, керування фінансів та інформації).

Діяльність ФAO фінансується за рахунок переважно трьох джерел: внесків держав—членів, Програми розвитку ООН, коштів Всесвітнього банку. Як додаткове джерело використовуються також кошти Опікунського фонду.

Рада Європи (РЄ) Council of Europe (CE)

Це найбільш представницька міждержавна консультативна організація Європейського континенту. Заснована в 1949 р. 10 західноєвропейськими країнами з метою сприяння “європейській згуртованості”. Штаб-квартира розташована у Страсбурзі (Франція). Поряд з іншими питаннями організація приділяє увагу і соціально-економічному співробітництву. Двічі на рік відбуваються засідання на рівні міністрів закордонних справ. При Раді Європи акредитуються постійні представники. Повсякденною роботою керує Бюро у складі голови та двох заступників.

Парламентська асамблея Ради Європи виконує дорадчі функції. Складається з 286 представників і такої ж кількості їх заступників. Квота для країни визначається чисельністю її населення. Існує п’ять партійних фракцій. Під час голосування представники керуються не національними, а партійними інтересами. Серед 14 галузевих комітетів Парламентської асамблеї є й економічний. Більшість рішень РЄ має форму “Європейських конвенцій”.

 

Світова Організація Торгівлі (СОТ) World Trade Organization (WTO)

Організація є відповідальною за впровадження багатосторонніх договорів, що були укладені під час Уругвайського раунду переговорів у межах ГАТТ, а також тих, які укладатимуться в майбутньому.

Основна мета діяльності Організації багато в чому збігається з метою діяльності ГАТТ, яка перестала вважатися окремою інституцією, тому що перетворилась на складову СОТ. Але якщо ГАТТ охоплювала лише товарну торгівлю, то СОТ поле своєї діяльності поширила і на торгівлю послугами. Сприяючи економічному розвитку шляхом розширення торгівлі, СОТ запоручилася приділяти належну увагу захисту та збереженню довкілля. Отже, СОТ є наступницею ГАТТ, укладеної в 1947 р., що набрала чинності в 1948 р. Колишній СРСР одержав у ГАТТ статус спостерігача в 1990 р.

У преамбулі угоди про утворення СОТ зазначається, що Організація покликана сприяти піднесенню рівня життя та доходів, забезпеченню повної зайнятості, розширенню виробництва і торгівлі, оптимальному використанню світових ресурсів.

Головні функції СОТ:

1. Сприяння впровадженню та використанню міжнародно-правових актів Уругвайського раунду ГАТТ і договорів, що укладатимуться в майбутньому.

2. Виконання ролі форуму для переговорів між державами—членами з питань міжнародної торгівлі.

3. Забезпечення функціонування механізму розв’язання суперечокміж країнами-членами у сфері міжнародної торгівлі.

4. Здійснення періодичних оглядів торговельної політики країн-членів.

Ця організація вважається “зонтичною”, оскільки до її компетенції належать також окремі міжурядові угоди. Створення СОТ означало відмову від практики проведення періодичних переговорів у межах раундів ГАТТ. Ця Організація є інституцією для проведення переговорів на постійній основі.

Організація регулює міжнародну торгівлю та регламентує торговельну і тарифну політику країн-членів. У полі її зору перебувають принципи та правила міжнародної торгівлі, мито, договірні зобов’язання, стандартизація та сертифікація продукції, ліцензування імпорту, субсидування експорту. Важливим напрямком діяльності СОТ вважає лібералізацію міжнародної торгівлі, зниження торговельно-політичних бар’єрів і розробку правил застосування неторговельних обмежень (зокрема, технічних бар’єрів та інших форм нетарифних обмежень).

Свою діяльність СОТ розпочала 1 січня 1995 р. Спочатку до неї входила 81 країна. Було встановлено дворічний перехідний період (починаючи з 01.01.95) для приєднання до СОТ усіх 125 країн-членів ГАТТ після ратифікації ними Заключного акта Уругвайського раунду. За станом на 25 жовтня 1995 р. кількість членів СОТ збільшилась до 110. Україна, Росія та інші країни ведуть переговори про вступ до СОТ. Необхідною умовою приєднання до СОТ нових членів є вжиття ними заходів щодо приведення національного законодавства відповідно до норм міжнародних договорів, що належать до компетенції СОТ. “Новачки” повинні знизити тарифи та модифікувати правила з метою поліпшення доступу на їх ринки іноземних товарів і послуг. Відповідні зобов’язання “новачків” одержали назву “вступний квиток”. Він дає право на користування результатами лібералізації міжнародної торгівлі, здійсненої іншими країнами—членами СОТ у минулому.

Вищим органом СОТ є Міністерська конференція, яка відбувається раз на два роки. У проміжку між конференціями її функції виконує Генеральна рада.

Генеральна рада діє як орган з вирішення спорів між державами-членами. Вона розглядає скарги та вживає необхідних заходів для вирішення суперечностей між країнами—членами. Рада здійснює також огляди торговельної політики конкретних країн, спираючись на доповіді, що їх готує Секретаріат СОТ.

Генеральній раді допомагають виконувати її функції:

· Рада з торгівлі товарами;

· Рада з торгівлі послугами;

· Рада з торговельних аспектів прав на інтелектуальну власність.

До складу СОТ входять також кілька комітетів з різних аспектів світової торгівлі.

Рішення приймаються за принципом консенсусу. Він означає, що на час прийняття рішення жодна країна не висунула свого заперечення (хоч рішення їй може і не подобатися). Коли ж досягти консенсусу неможливо, то рішення приймаються більшістю голосів, причому кожна країна має лише один голос. Спеціальні правила голосування передбачені щодо випадків тлумачення укладених міжнародних договорів (вимагається 3/4 голосів) і внесення поправок до них (вимагається 2/3 голосів).

У більшості ситуацій застосовується принцип консенсусу, оскільки він дає змогу уникнути явища, яке дістало назву “тиранія більшості”, — ситуація, за якої не враховується навіть значна опозиція щодо рішень, які приймаються.

Штаб-квартира СОТ розташована в Женеві (Швейцарія). Очолює СОТ Генеральний секретар. Він має 4 заступників, які допомагають йому у поточній діяльності. Заступники призначаються Генеральним директором унаслідок консультацій з країнами—членами. Чисельність Секретаріату — 450 осіб. Вони є громадянами різних країн. Під час виконання своїх обов’язків Генеральний директор і члени Секретаріату вважаються незалежними від урядів своїх та інших країн, організацій тощо. Секретаріат має міжнародний статус.

Бюджет СОТ формується за рахунок внесків країн-членів.

 

Співдружність Незалежних Держав (СНД) Commonwealth of Independent States (CIS)

Це міждержавна організація. Засновниками її були Білорусь, Росія та Україна. В угоді про створення СНД, яку було підписано 8 грудня 1991 р. у Біловезькій пущі, констатувалося, що СРСР за умов глибокої кризи і розпаду припиняє існування. Лідери названих країн — С. Шушкевич, Б. Єльцин і Л. Кравчук — заявили про намір розвивати співробітництво в політичній, економічній і гуманітарнійсферах.

До угоди 21 грудня 1991 р. приєдналися Азербайджан, Вірменія, Казахстан, Киргизстан, Молдова, Таджикистан, Туркменістан, Узбекистан. Того ж дня всі зазначені країни підписали в Алма-Аті Декларацію про цілі та принципи СНД. Статут СНД було прийнято в Мінську 22 січня 1993 р. Він передбачає сфери спільної діяльності держав, у тому числі співробітництво у формуванні загального економічного простору, розвитку систем транспорту і зв’язку. Поряд з дійсними членами до СНД можуть входити й асоційовані. Вони беруть участь в окремих видах діяльності. Деякі держави представлені на засіданнях глав країн СНД як спостерігачі.

Метою СНД є: здійснення співпраці в політичній, еко­номічній, екологічній, гуманітарній, культурній та інших галузях; утворення загального економічного простору; за­безпечення прав та основних свобод людини відповідно до загальновизнаних принципів міжнародного права та доку­ментів ОБСЄ; співробітництво між державами-членами в забезпеченні міжнародного миру та безпеки та здійсненні роззброєння; взаємна правова допомога та співробітництво в інших галузях правових відносин; мирне вирішення спорів та конфліктів між державами СНД (ст. 2 Статуту). Співдружність має діяти на підставі загальновизнаних принципів міжнародного права. При цьому СНД не укла­дає міжнародних угод від свого імені.

Структура СНД репрезентована достатньо складною си­стемою органів. На сьогодні для досягнення мети та завдань Співдружності засновано близько 70 міждержавних, міжу­рядових і міжвідомчих органів. Із них лише 9 безпосередньо передбачені Статутом (Рада голів держав, Рада голів урядів, Рада міністрів закордонних справ, Координаційно-консуль­тативний комітет, Рада міністрів оборони, Рада керівників прикордонних військ, Економічний суд, Комісія з прав людини та Міжпарламентська асамблея). Усі інші органи можна віднести до органів галузевої співпраці.

Рада голів держав є відповідно до ст. 21 Статуту вищим органом Співдружності. Вона обговорює та вирішує прин­ципові питання діяльності держав-членів у галузі їхніх спільних інтересів і збирається на засідання двічі на рік (можливі позачергові засідання). Рада голів урядів коорди­нує співробітництво виконавчої влади держав-членів і зби­рається на засідання чотири рази на рік. Рішення обох органів приймаються за умови загальної згоди — консенсу­су. Будь-яка держава може проголосити про свою незаці­кавленість у тому чи іншому питанні, що не буде розгляда­тися як перепона для прийняття рішення. Рада міністрів закордонних справ (РМЗС) здійснює координацію зовніш­ньополітичної діяльності держав-членів, взаємодію дипло­матичних служб, співробітництво з ООН, ОБСЄ та іншими міжнародними організаціями, розробляє пропозиції для Ради голів держав та Ради голів урядів і забезпечує реалі­зацію їхніх рішень. Рішення приймаються за загальної зго­ди. Рада міністрів оборони (РМО) відає питаннями військо­вої політики, військової розбудови та безпеки, координує діяльність міністерств (комітетів) оборони держав-членів, надає пропозиції Раді голів держав та Раді голів урядів щодо складу та призначення Об’єднаних Збройних Сил Співдруж­ності, принципів їхньої підготовки та матеріально-техніч­ного забезпечення, щодо ядерної політики тощо.

Координаційно-консультативний комітет є постійно дію­чим виконавчим органом Співдружності. На виконання рішень Ради голів держав та Ради голів урядів він вироб­ляє пропозиції з питань співробітництва в межах СНД, організує наради представників та експертів для підготовки проектів документів, забезпечує проведення засідань Ради голів держав та Ради голів урядів, сприяє діяльності інших органів.

Виконавчий секретаріат відає організаційно-адміністра­тивними питаннями діяльності СНД, його очолює Виконав­чий секретар СНД.

Економічний суд — орган для розгляду суперечок за за­явами держав — членів СНД та інститутів Співдружності, а також тлумачення питань юридичного характеру.

Комісія з прав людини є відповідно до ст. 33 Статуту СНД консультативним органом, який спостерігає за виконанням зобов’язань щодо прав людини, що їх взяли на себе держа-вичлени в рамках Співдружності. Вона діє на підставі По­ложення, яке затверджене рішенням Ради голів держав 24 вересня 1993 р.

Робочою мовою Співдружності є російська мова (ст. 33 Статуту). Місцем перебування більшості постійно діючих органів СНД, у тому числі Координаційно-консультативно­го комітету, Виконавчого секретаріату, Економічного суду та Комісії з прав людини, є місто Мінськ.

На підставі Статуту СНД розрізняються держави — зас­новники Співдружності — це держави, які підписали та ратифікували Угоду про утворення СНД та Протокол до неї до моменту прийняття цього Статуту, та держави — члени Співдружності – це ті держави-засновники, які беруть на себе зобов’язання за Статутом протягом одного року після його прийняття Радою голів держав (тобто до 22 січня 1994 р.). Не зовсім зрозумілим є сенс виокремлення особливої кате­горії держав-учасниць, оскільки у різних статтях Статуту використовується лише термін «держави-члени», та, судя­чи за змістом, тут маються на увазі всі держави, що є чле­нами СНД, незалежно від моменту прийняття на себе зобо­в’язань за Статутом. Передбачається можливість участі дер­жав в окремих видах діяльності Співдружності на правах асоційованих членів. Припускається вихід держави зі скла­ду Співдружності за умов повідомлення про такий намір за 12 місяців до виходу.

Україна формально не є стороною Статуту СНД, оскільки Угоду про створення СНД не ратифікувала. Керівними органами СНД є Рада глав держав, Рада глав урядів, Рада міністрів закордонних справ, Міждержавна економічна рада, Міжпарламентська асамблея (штаб-квартира якої розташована в Санкт-Петербурзі). Постійно діючий орган СНД — Координаційно-консультативний комітет (виконавчий секретаріат), розташований у Мінську. Це означає, що білоруська столиця є водночас і столицею СНД.

До інших консультативних і координаційних органів належать Економічний суд СНД, Міждержавна рада з космосу, Консультативна рада з праці, міграції та соціальному захисту населення, Рада з культурного співробітництва, Рада керівників державних інформаційних агентств, Міждержавна рада з питань охорони промислової власності, Правова консультативна рада, Статистичний комітет, Міждержавна комісія з воєнно-економічного співробітництва.

У межах СНД створюються і звужені союзи. 2 квітня 1996 р. Росія і Білорусь уклали Угоду про створення Співтовариства Суверенних Республік; Росія, Білорусь, Казахстан і Киргизстан утворили Митний союз.

Співдружність є класичним прикладом конфедерації, яка, з історичної точки зору, не є тривалим явищем. Вона (або окремі її складові) перетворюється на федерацію або ж зникає з історичної арени.