Порівняльна характеристика Нори (Ібсен «Ляльковий дім») та фрекен Жюлі (Стріндберг «Фрекен Жюлі»)

Образ Нори викликає бажання співчувати цій жінці, дивуватися її безпорадності, зрозуміти її дії, але ж ніяк не засуджувати її, як це було під час появи драми. Сьогодні ми пішли набагато далі в питаннях сімейних відносин, що не піддаються поясненню і людському розумінню (як краще вчинити, який вихід вважати правильним).

Фальш і лицемірство пронизують домашнє життя родини адвоката Хельмера. Чарівна і лагідна, завжди жвава Нора, ніжна мати і дружина, користується начебто обожнюванням у чоловіка, оточена увагою, але насправді вона для нього тільки лялечка й іграшка. їй «не дозволяється» мати свої погляди, судження, смаки. Оточивши дружину атмосферою дражніння і солоденьких жартів, адвокат Хельмер ніколи не говорить з нею про щось серйозно. Життя цієї милої і симпатичної жінки складне, а «господаркою» будинку її назвати не можна.

Щоб врятувати чоловіка, що захворів на туберкульоз у перший рік шлюбу, і відвезти його, за порадою лікаря, на лікування в Італію, Нора таємно позичає гроші в лихваря і згодом ціною важкої праці виплачує їх. Але за законом того часу, що принижує жінку, вона не могла позичити гроші без поручительства чоловіка. Нора поставила під векселем ім'я свого важко хворого батька, що нібито поручився за її платоспроможність, тобто, з погляду буржуазного правосуддя, пішла на підробку векселя. Дочірня і подружня любов штовхнула її на «злочин» проти закону. Лихвар Крогстад тероризує Нору, вимагає місця в банку, директором якого призначений її чоловік, в іншому випадку погрожує вкинути Нору у в'язницю. Смертельно боячись викриття, Нора змушена грати щасливу жінку, веселу лялечку. Вона все ще сподівається на диво. їй здається, що її чоловік, «сильна і шляхетна людина», врятує її, підтримає в біді. Замість цього адвокат Хельмер, одержавши лист Крогстада, лютує, обіцяючи дружині страшне, повне принижень життя. З його погляду, вона злочинниця, він забороняє їй спілкуватися з дітьми, щоб вона не могла «зіпсувати їх».

Нора в Ібсена зовсім не така проста, як може здатися. Часто вона підігрує чоловікові. Особливу роль у драмі грає лікар Ранк. Чи любила Нора цю людину? Важко сказати, але вона не може взяти гроші в лікаря, що тільки-но освідчився їй у коханні, на яке вона не в змозі відповісти. У п'єсі є ще один жіночий образ — фру Лінне. Це абсолютно самостійна, звикла до самопожертви і важкої роботи жінка. Вона змушена була вийти заміж за нелюба, щоб утримувати хвору матір і молодших братів. Після смерті чоловіка працювала і годувала всю родину. Вона жертовно забула про себе, кинула Крогстада, якого кохала. Фру Лінне відчуває постійну потребу піклуватися про когось, думати про близьких людей; вона повертається до Крогстада, щоб піклуватися про нього і його чотирьох дітей, що залишилися без матері. Сьогоднішньому читачеві цей образ ближчий і зрозуміліший, ніж образ Нори.

У п'єсі Ібсена відбувається дивна річ: одна жінка кидає власних дітей, щоб знайти себе, а інша, що вже знайшла себе, бере відповідальність за чужих дітей. Схоже, що борця за емансипацію жінок з Ібсена не вийшло, але ним написана п'єса-дискусія про родину, про жінок, за що йому і спасибі. Останніми словами Нори, що залишає «ляльковий будинок», стає відповідь на питання чоловіка: чи можна ще все змінити в їхніх відносинах? «Для цього потрібно, щоб відбулося найдивніше диво... Таке, щоб ти і я змінилися... Щоб наше життя вдвох могло стати життям дійсного подружжя».

Лист Крогстада, у якому від відмовляється від позову, повертає душевну рівновагу тільки адвокату. Він знову називає дружину лагідними іменами: вона знову його «лялечка» і «пташка». Нора перериває цей потік ніжностей, даючи свою оцінку тому, що відбувається: їх шлюб — це не союз рівних, закоханих людей: їх шлюб був простим співіснуванням.

Нора вважає, що, перш ніж бути дружиною і матір'ю, вона повинна стати людиною. Вона іде від чоловіка, залишаючи трьох дітей. Закінчення п'єси — це діалог чоловіка і жінки, який пояснює поведінку і рішення Нори.

На докори чоловіка: «Яка невдячність! Чи ти не була тут щаслива», — Нора відповідає: «Ні, тільки весела. Я була тут твоєю лялечкою-дружиною, а діти були моїми лялечками». Вона запитує чоловіка, чому той не захистив її. Хельмер щиро дивується: «Але хто ж пожертвує честю навіть заради коханої людини?» — «Сотні тисяч жінок жертвували, — заперечує Нора і з гіркотою додає: — Мені стало ясно, що всі ці вісім років я жила з чужою людиною».

Голосно лунає стукіт зовнішніх дверей, що грюкнули за Норою... Так Ібсен і його героїня розвінчали міф про щасливу буржуазну родину.

ФРЕКЕН ЖЮЛИ (шв. Froken Julie) — героиня трагедии шведского драматурга Ю.А. Стриндберга «Фрекен Жюли» (1888). Ф.Ж. стала своеобразным символом героини нового типа: иногда определяется как «полуженщина-полумужчина». Мы узнаем только об одной ночи жизни героини — последней. Ф.Ж.— дочь графа, оставшись в праздничную Иванову ночь в доме со слугами, оказывается соблазненной лакеем отца Жаном, а потом, не выдержав позора, кончает жизнь самоубийством. В ее истерических метаниях исследователи видят признаки всесторонней деградации. Ф.Ж. и правда не готова к жизни. Не умеет жить, не хочет — всюду чужая, всем опостылевшая. И самое главное, что эта героиня совершенно не способна видеть для себя какое-то будущее. В этом смысле она близка героине Ибсена Гедде Габаер. Традиционно этот образ трактуется в русле натуралистического или реалистического искусства. При этом исследователи (и театры) исходят из авторского предисловия к пьесе, где Стриндберг настойчиво и с нескрываемой гордостью утверждает, что ему удалось создать новый характер, поступки которого строго, даже научно мотивированы, а печальная участь обусловливается рядом социально-психологических, в том числе медицинских, причин. Если согласиться с такой фабулой, а также принять версию Стриндберга, изложенную в предисловии, то Ф.Ж.— безусловно, яркий, сильный, хотя и странный характер. Но этого мало, если говорить о той Ф.Ж., что, независимо от воли автора, существует в пьесе. Неопределенность ее происхождения по материнской линии и социальная закомплексованность, неадекватное половое воспитание, материальные осложнения в семье («жизнь в карете»), а также особая эмоциональная и физическая возбужденность — все это противоречит однозначно «реалистической» трактовке. Структурно образ героини — а отсюда и ее поведение — гораздо ближе позднему Стриндбергу, его «камерным пьесам», созданным почти через двадцать лет после «Фрекен Жюли». Важнейший мотив судьбы героини — мотив падения, воплощенный в навязчивом сне Ф.Ж. Происходящее с ней в пьесе — «реальное» воплощение ее сна. Сон — вообще важнейшая категория театральной лексики Стриндберга. Герои его камерных пьес, где на самом деле нет героев, одни персонажи, живут по законам сна. И Ф.Ж.— явная героиня — живет по тем же законам. В каком-то смысле она «соткана из вещества того же, что наши сны». Происходящее с ней нельзя сводить к сюжету «падения» графини с лакеем. Сны героини говорят о том, что «пасть» ей, собственно, некуда — ведь влекущая ее роковая бездна гораздо глубже интрижки с лакеем. Кстати, не случайно именно графиня Ф.Ж. заводит разговор о снах. Ей снится, что ее тянет «вниз», как можно ниже, но только что-то ее не пускает. Что «надо вниз», Ф.Ж. знает естеством, вряд ли сознательно, поэтому и выбирает самоубийство, но и самоубийство как бы «во сне» — в состоянии гипноза. Та Ф.Ж., которая принадлежит миру снов, миру полуфантастическому, прекрасно понимает неотвратимость собственной гибели. Но природа героини двойственна; краем своего существа Ф.Ж. все же соприкасается с тем, что можно назвать реальным миром, с тем самым, в котором так прочно утвердились Жан и особенно символизирующая агрессивную стабильность реального мира кухарка Кристина. Ф.Ж.— существо хрупкое, неустойчивое, мистически одаренное, мечущееся между тем, что есть ее сновидение, и тем, что кажется явью. Вся ее жизнь — сплошная нелепая эксцентриада. Символическое убийство чижика — едва ли не лишний акцент, и так понятно, что героиня погибнет. Действенная сторона образа выражена в мучительной агонии: здесь и страх, и надежда, и попытки повернуть события вспять. Ф.Ж. гротескно-трогательна в своей попытке быть искренней с Жаном, который просто по своей душевной организации не способен ее понять. Но ей необходимо высказаться — неважно даже перед кем, тем более что больше не с кем поговорить, к тому же именно он используется героиней как «орудие» самоубийства. «Фрекен Жюли» — одна из самых репертуарных пьес Стриндберга. Среди выдающихся актрис, создавших образ Ф.Ж., Гертруда Эй-золдт в спектакле М. Рейнгардта (1904), Л.Питоева (1921). В одной из многочисленных экранизаций пьесы роль Ф.Ж. создала датская актриса А.Нильсен (1922).