Авантитул. Контртитул. Шмуцтитул

Авантитул (від французького avant

— перед і латинського titulus — напис, заголовок) — це перша сторінка книжкового блока, один з композиційно-декоративних елементів книги. Тексти на авантитулі, як правило, тієї ж гарнітури, що і титул, але меншого кегля — не більше 12—14 пунктів. Авантитул може ще іменуватися фортитулом або вихідним листком. Колонцифру на авантитулі не ставлять.

Контртитул (від латинських contra

— проти і titulus — напис, заголовок) —додатковий титул, як
правило, в багатотомних чи перекладних виданнях. Розмі-
щується на лівій стороні титульного розвороту.

 

Шмуцтитул (від німецького Schmutztitel, де Schmutz — брудний і Titel — заголовок) — окрема сторінка, де поміщають заголовок частини, розділу чи глави книги, а деколи окремих творів, які входять у збірник. В стародруках — це додатковий титульний аркуш, який розта-шовували перед основним титулом для охорони останнього від забруднення. Шмуцтитули потрібні, перш за все, читачеві.

Відділяючи частини чи твори один від одного, вони полегшу-ють пошук і підкреслюють їх відносну самостійність.

Художник, завдяки шмуцтитулові, може зробити оформ-лення книги виразнішим, багатшим.

Шмуцтитул може бути складеним, мальованим, комбіно-ваним, декоративним і сюжетно-ілюстрованим — залежно від виду видання. Текст шмуцтитулів оформляють аналогічно до оформлення титульного аркуша, шрифтом тієї ж гарнітури, але зменшеного кегля. Композиція рядків шрифту на шмуцтитулі повинна відповідати титульному аркушеві та системі рубрикації всієї книги.

Верстають шмуцтитул на непарній сторінці з пустим зворотом.

Форзац може бути незадрукованим (із білого або кольорового паперу, фарбованої маси), зафарбованим, або на ньому розміщають одно-, багатокольорові тематичні або декоративно-орнаментальні зображення.

17. Суперобкладинка. Форзац. Титульна сторінка.

Титульний аркуш (від латинського titulus— напис, заголовок) — заголовний лист видання, основний титульний елемент книги, на якому даються головні відомості про неї — прізвище автора, назву, жанр, місце і час видання, видавництво, марку видавництва, марку серії, номер тому і т. п. Як правило, титул розміщують на першій сторінці видання і він займає всю сторінку.

За наявності авантитула, фронтисписа чи контртитула титул верстають на третій сторінці. Титульний аркуш повто рює та доповнює відомості, поміщені на обкладинці, дає повніше уявлення про видання.

Сучасний титул за своєю структурою може бути одинар-ним, тобто перша сторінка книжкового блока зі зворотом; розворотним, коли частина відомостей чи зображення по-дається на другій сторінці блока, а частина — на третій без переходу з сторінки на сторінку; двійчастим, коли текст чи зображення починаються на лівій сторінці розвороту, а закінчуються на правій.

При верстці титульного аркуша особливу увагу слід звернути на:

1. Подзаголовкові дані, в які можуть входити назва організації чи декількох організацій, від імені яких видається видання, або заголовок серії, ініціали і прізвище редактора всієї серії, номер випуску серії, заголовок підсерії, порядковий номер випуску підсерії. Частина цих даних може бути перенесена на авантитул чи контртитул.

2. Відомості про авторів, тобто ім'я і прізвище подаються в тій формі і повноті, які встановлені автором. При верстці вказують спочатку ініціали чи ім'я, а потім прізвища. Імена і прізвища авторів можуть бути поміщені на титульному аркуші незалежно від їх кількості. Якщо авторів чотири і більше, тоді можливе перенесення їх імен і прізвищ на зворот титульного аркуша. В роботах, виконаних колективом ав-торів, їх імена подають в прийнятій ними послідовності. Відомості про почесні звання, вчені ступені поміщають після імені автора.

3. Підзаголовкові дані— відомості, які пояснюють заголовок, літературний жанр, вказують читацьке призначення
книги, на вікові особливості читача, про перевидання і переробку. Крім цього, у підзаголовкові дані можуть бути включені відомості про затвердження видання як навчального посібника, підручника чи офіційного видання, про упорядників, про мову, з якої перекладене видання, та прізвища перекладачів, про титульного редактора, про художникаілюстратора, художника-оформлювача і фотографа в ілюстрованих виданнях.

 

Підзаголовкові дані можуть бути поділені між титульним аркушем та його зворотом. При верстці на зворот титульного аркуша можна переносити:

—вказівку, для якої категорії читачів призначене видання;

—відомості про перевидання, переробку;

—повідомлення про затвердження видання як підручника, навчального посібника чи офіційного видання;

—дані про мову, з якої перекладено видання, і прізвища перекладачів;

—прізвища художника-оформлювача і фотографа в ілюстрованих та художніх виданнях.

 

4. Прізвище та ім'я упорядника, повнота і форма якого встановлюється упорядником. Ініціали чи ім'я упорядника повинні передувати його прізвищу. Можливе перенесення прізвища упорядника на зворот титульного аркуша. Перед
прізвищем упорядника повинні бути слова чи словосполучення, які визначають характер виконаної роботи. Наприклад:
упорядник, впорядкував, записав, автор-упорядник і т, п.; дані про почесні звання упорядників розміщують після
їх прізвищ.

5. Вихідні дані, які включають місце випуску видання, назву видавництва чи видавничої організації і рік випуску видання, потрібно розташовувати у вказаній послідовності. Ці дані частково чи повністю можуть бути перенесені на
авантитул, контртитул чи останню сторінку

У виданнях без титульного аркуша титульні дані розташо-вують на суміщеному титульному аркуші на першій сторінці оправи чи обкладинці. Вихідні дані можна переносити на останню сторінку видання, на задню сторінку оправи чи на будь-яку сторінку обкладинки.

 

Суперобкладинка — елемент зовнішнього оформлення книги, який являє собою прямокутний аркуш паперу, що за висотою дорівнює висоті оправи чи обкладинки і несе додаткову інформацію (текст, зображення) та обгортає книгу. За шириною суперобкладинка ширша за оправу чи обкладин-ку на ширину, достатню для загину під них.

Частини суперобкладинки, що завертаються (загинають-ся) під оправу чи обкладинку, називаються клапанами. Клапани часто оформляються текстом чи ілюстраціями. Первісна функція суперобкладинки — захист книги від пошкоджень і забруднення — зберігається і сьогодні, але її інформативне та естетичне завдання переважає.

Відносна самостійність суперобкладинки стосовно оправи дозволяє оформляти її багатше. На ній розміщують інформа-цію про саму книгу, про серію книг, про видавництво та його діяльність, про автора і т. ін., що робить суперобкладинку важливим засобом реклами. На естетику суперобкладинки і її роль у книжковому ансамблі впливають рекламна функ-ція, цільність поверхні, яка дозволяє зробити єдине компо-зиційне вирішення, можливість п'ятичастинного членування (дві сторонки, спинка і два клапани), тонкість і гнучкість паперу. Деколи використовують внутрішній бік суперобкла-динки. Додатково суперобкладинку лакують або наклеюють на неї прозору плівку, що підвищує міцність і покращує її естетичні якості.

Фо́рзац (нім. Vorsatz) – це однозгинний аркуш паперу, скріплений з першим і останнім зошитами блока і призначений для з’єднання блока з палітуркою.

ВИДИ:

За характером оформлення форзаци поділяються на задрукований (мається на увазі, що поверхня форзацу задруковується будь-яким рисунком чи орнаментом) або залишається незадрукованим.

За конструкцією форзаци поділяються на суцільно паперові, окантувальні, складені, прикантовані.

Суцільно паперовий форзац – паперовий аркуш, сфальцьований в один згин, а по розміру дорівнює формату видання до його обрізки з трьох сторін. Розкроювання такого форзацу повинно здійснюватися з врахуванням повздовжнього напрямку волокон.

Окантувальний форзац – це такий форзац, який має наклеєну на своєму фальці або смужку паперу, або смужку нетканого матеріалу, або коленкора.

Складений форзац складається з окремих паперових заготовок, які з’єднуються в корінцевій частині смужкою тканини – фальчиком. За міцністю складені форзаци перевищують суцільно паперові і, як правило, виготовляються вручну. Фальчик – це смужка матеріалу, яка з’єднує паперові сторони складеного форзацу.

Прикантувальний форзац – це такий форзац, який кріпиться на смужці тканини або паперу, яка називається стержнем.

Вибір того чи виду форзацу визначається товщиною видання, конструкцією палітурки і форматом. Наприклад, складені форзаци, як правило, застосовуються для видань великого обсягу і формату, оскільки маса блока в них більша.

За способом приєднання до блока форзаци діляться на накидні, приклеєні, прошивні і пришивні.

„Свій” форзац застосовується найчастіше для видань при товщині блока до 20 мм, задрукованих на папері щільністю не менше 100г/м² при повздовжньому розкрої з врахуванням напрямку паперу вздовж корінця. Назву „свій” даний форзац отримав через те, що він є складовою частиною першого і останнього зошитів книжкового блока.

„Накидний” форзац застосовується для малого обсягу видань. Сам форзац накидається на блок видання в процесі його комплектування вкладкою. Папір для такого форзаца відрізняється за структурою від паперу видання. Даний вид форзаца за своєю конструкцією може бути одинарним або подвійним.

Приклейний (простий) форзац застосовується для книжкових видань, скомплектованих підбиранням і зшитих нитками, при товщині видання до 30 мм, використовується також для видань, скомплектованих підбиранням, скріплених термонитками, клейовим способом і мініатюрних видань. Цей форзац є найрозповсюдженішим, тому що має просту конструкцію. Сам форзац приклеюється до корінцевого поля зошита з невеликим відступом до його краю.

18. Правила верстки бібліографічних списків.

Бібліографічні списки, або покаж-чики літератури, бувають прикнижкові, внутрішньокниж-кові, внутрішньожурнальні та пристатейні. В більшості видань — це перелік використаної у виданні літератури та літератури, рекомендованої для поглибленого вивчення пред-мету, з короткими даними (бібліографічними записами прос-тої структури) про кожне згадуване видання.

У кожному бібліографічному запису, як правило, подають відомості про авторів, назву видання, номер тому, місце і рік видання. Складання покажчиків літератури характерне зас-тосуванням різноманітних виділень, частим використанням іноземних шрифтів, особливою системою скорочень і розставлення знаків пунктуації. Бібліографічні списки набирають шрифтами заниженого кегля на сторінку складан-ня основного тексту. При достатній ширині та коротких бібліографічних відомостях їх можна верстати в дві колонки.

При побудові бібліографічних списків виділяють прізви-ща авторів або назву праці залежно від побажань автора та редактора. Інколи для більшого виділення початку кожної нової групи рядків робиться відступ в першому рядку чи втяжка для наступних. У деяких виданнях побудову бібліо-графічних списків підпорядковують загальному принципові оформлення всього видання.

Прикнижкові списки літератури верстають після додатків на окремій сторінці видання зі спуску.

Внутрішньокнижкові і пристатейні покажчики літератури (до окремих частин, глав чи статей) розмішують в підверстку до тексту цих розділів як додатковий текст.

При верстанні видань, в яких подаються бібліографічні списки чи інші додаткові тексти, важливо зберігати приводку

верстки, тобто співпадання рядків основного тексту з лицевої сторони і звороту кожного аркуша, і точність розмірів усіх сторінок. Цього можна досягти правильним вибором відбив-ки додаткових текстів від основного, загальний розмір вертикальної відбивки повинен бути вибраним так, щоб висота додаткового тексту разом з відбивками була кратною кеглеві рядків основного тексту, а відбивки додаткового тексту зверху і знизу повинні бути або рівними між собою, або відбивка зверху повинна бути трохи меншою, ніж знизу.

 

 

19. Правила верстки заголовків та підзаголовків.

Загальна висота заголовка (простих, що включають в себе один, або складних, що складаються з декількох заголовків і підзаголовків) повинна бути за рахунок отбівок приведена до цілого числа рядків основного тексту.

відбиття простих заголовків всередині тексту повинні бути такими, щоб пробіл над заголовком був приблизно в 1,5 рази більше, ніж під ним. Відбиття складного заголовка від тексту зверху повинна бути приблизно в 2 рази більше відбиття знизу, а пробіли усередині цього заголовка повинні послідовно зменшуватися від першого заголовка до останнього підзаголовка.

Заголовки на початку текстової смуги (без узвозу) повинні бути розміщені без отбівок зверху, однак якщо на смузі є колонтитул або колонцифра у верхній частині смуги, то перший заголовок повинен бути відбитий від них на кегельную шрифту понад звичайної відбиття колонтитула.

Над заголовками у тексті у верхній частині смуги не повинно бути менше чотирьох рядків, а під заголовками в нижній частині смуги - менше трьох рядків тексту. У журнальних, газетних, інформаційних виданнях і виданнях оперативної поліграфії припустимо розміщувати заголовки, закриті зверху і знизу трьома рядками тексту.

Не дозволяється розміщувати заголовок безпосередньо перед ілюстрацією (якщо заголовок не відноситься тільки до ілюстрації) і ілюстрацію безпосередньо перед заголовком.

Дозволяється розміщувати короткі заголовки (менше формату волани) в оборка розміром не менше 2 кв.

Підзаголовки, врізані в текст («кватирками»), повинні розміщуватися так, щоб над або під ними було не менше трьох рядків тексту, у виданнях оперативної поліграфії - не менше двох.

Підзаголовки на полях смуг (так звані «ліхтарики») заверстиваются на парних смугах ліворуч, на непарних - праворуч від тексту з вирівнюванням їх верхній строки по лінії першого рядка абзацу, до якого відноситься заголовок. Максимальний формат заголовок на полях повинен бути заданий видавничої специфікації. Мінімальна відбиття тексту заголовка від основного тексту - 6 п.

Якщо заголовок на полях виявляється в нижній частині смуги, то під його останньою рядком має бути не менше трьох рядків тексту. Всі види додаткових текстів (цитати, внутрітекстовие примітки, перерахування, пояснення і т. п.), набрані шрифтом зниженого кегля, заверстиваются так, щоб їх загальна висота разом з відбиття була кратна кегль основного шрифту.

 

 

20. Особливості графічного оформлення видань для дітей.

Особливої уваги потребує оформлення видань для дітей. Адже, крім технічних характеристик, необхідно дотримуватися санітарно-гігієнічних норм для кожної вікової групи. Основний текст повинен мати однакове поліграфічне виконання в усьому обсязі видання до для дітей 10 років, причому не допускається відтворення основного тексту кольоровими фарбами та виворітним шрифтом у виданнях для дітей до 14 років. Для вікової групи від 11 до 18 років відтворення основного тексту може здійснюватися двома варіантами шрифтового оформлення. У книжкових виданнях для дітей віком до 5 років текст повинен бути розміщений тільки на одній шпальті, від 6 до 14 років – допускається розміщення на двох шпальтах віршів та текстів науково-популярного видання ілюстративністю не менше 35 %.

У книжкових виданнях для підлітків від 15 до 18 років допускається розміщення основного тексту на двох шпальтах, якщо текст кеглем не менше 10 пунктів зі збільшенням інтерліньяжу на 1–2 пунктів, довжина рядка не менше 3 1/2 кв. (63 мм), а відстань між шпальтами не менше 9 мм.

 

21. Особливості верстки навчальних видань.

Навчальне видання – це видання, яке містить систематизовані дані наукового чи прикладного характеру, погоджені з відповідними навчальними програмами (орієнтація на особисту авторську програму повинна бути обговорена). Форма викладу повинна відповідати ступеню навчання.

Навчальні видання – це видання, що містять систему відомостей наукового чи прикладного характеру, викладену у формі, що зручна для вивчення і викладання, розраховану для учнів різного віку й рівня навченості.

Підручники та навчальні посібники – основні книги для навчальної діяльності студентів. Підручник – навчальне видання, що містить систематизоване викладення навчальної дисципліни, відповідає програмі дисципліни та офіційно затверджене як такий вид видання. Навчальний посібник - навчальне видання, що частково або повністю замінює або доповнює підручник та офіційно затверджене як такий вид видання. Вони затверджуються Міністерством освіти і науки як нормативні видання з відповідним грифом. Присвоєння грифа означає, що підручник або навчальний посібник відповідає встановленим вимогам, зокрема, змісту навчальної програми дисципліни, дотримання умов щодо обсягу, належне технічне оформлення.

Оформлення навчальної чи наукової книги українськими книгарями здійснюється досить обмеженими засобами: формат видання, шрифт, співвідношення розміру шпальти набору та полів, ритм рубрик, документальні ілюстрації, незначні декоративні елементи. Такі видання програють багатству дизайну художніх творів.