Другий, морфологічний рівень мови (рівень морфем)вивчає морфологія

Слово як найважливіша одиниця мови вивчається:

- лексикологія (розглядає слова в цілому, словниковий склад і його закономірнсті);

- семасіологія (займається значенням, семантикою слова);

- етимологія (встановлює походження слів);

- ономастика (розглядає власні назви, відмінності їх від загальних, їх походження та функціонування);

- лексикографія (узагальнює досвід укладання словників і виробляє правила їх укладання).

Проміжним розділом між морфологічним та лексичним рівнями мови є дериватологія (словотвір) – вивчає творення лів.

Найвищим синтаксичним рівнем мови займається розділ мовознавства є синтаксис (вивчає речення та засоби його побудови).

Фразеологія – вивчає застиглі словосполучення, що виконують лексичні функції.

Стилістика – вивчає різновиди мови – стилі, а також стилістичні засоби мови, добір та їх використання.

Мовознавство має свої проблеми:

1. Що таке мова? Відповідь на це запитання хвилює мовознавців з часів Платона, і продовжує обговорюватись і досі.
2. Як і чому розвивається мова? Розглядаючи закономірності мовного розвитку і його рушійні сили,вивчаючи внутрішні і зовнішні фактори мовних змін, все ж залишається багато нерозв’язаних питань.
3. З чого складається мова? Мовознавство з’ясовує склад мовних одиниць та сутність, їхнє функціональне навантаження.
4. Як організована мова? Йдеться про взаємодію мовних одиниць та їхній взаємозв’язок, про систему мови.
5. Як виникла мова? Це питання викликало до життя багато гіпотез і суперечок. Вчені досягли чималих успіхів у його розв’язанні, але залишилося ще багато нерозв’язаного.
6. Як класифікуються мови? Групування великої кількості мов є нелегкою проблемою. У наш час найкраще розроблене групування мов за спорідненістю (генеалогічна класифікація) та будовою (типологічна класифікація).
7. Якими методами найдоцільніше досліджувати мову? Мовознавство розробило чималу кіькість методів наукового вивчення мови.
8. Як мовознавство пов’язується з іншими науками? Закономірно пов’язуючись з великою кількістю наук, мовознавство має своїх ближчих і дальших «сусідів», на одні науки спирається, для інших – є надійною опорою.
9. Яку практичну користь має мовознавство? Ця проблема вирішується різними галузями прикладного мовознавства.
10. Які проблеми є ареною ідеалогічної боротьби в мовознавстві? Мовознавство, як і нші гуманітарні науки є ареною боротьби матеріалізму з ідеалізмом. Але справжня наука не сумісна з ідеальним, адекватним дійсності є матеріалістичне розуміння всіх явищ.

1. Взаємозв’язок мови і мислення

За спільною працею Карла Маркса і Фредеріка Енгельса, мова є практична свідомість, яка існує для інших людей і лише завдяки цьому – для самого мовця. Це означає, що завдяки мові свідомість (а отже й мислення) однієї людини стає доступною для інших людей. Обмін думками між членами суспільства є вирішальною умовою у формуванні свідомості окремої людини. Проте мислення передує мові ще в онтогенезі людини.

Марксистське мовознавство твердо стоїть на позиціях єдності мови і мислення. Це означає:

- Мова і мислення – різні явища, які не можна ототожнювати. Ці пняття є співвідносними і взаємопов’язаними. Мова є засобом спілкування, а мислення – це активний процес відображення об’єктивної дійсності.

- Мова і мислення існують у нерозривному зв’язку, їх не можна відривати одне від одного.

- Мислення – ідеальна категорія, мова – категорія матеріальна, проте одночасно і ідеальна, оскільки всі слова мають зміст.

 

- Мова є знаряддям, інструментом мислення. Це означає не тільки те, що мова даж змогу передати результати мислення іншим людям, а й те, що мова бере активну участь у формуванні думки. Деякі сучасні мовознавці вважають, що відношення мови і мислення можна визначити як відношення форми і змісту, тобто що мова є формою мислення, а мислення є змістом мови. Проте більшість радянських мовознавців вважає таке розуміння хибним, обмежуючись тезою про те, що мова і мислення становлять діалектичну єдність.

Говорячи про діалектичний зв’язок мови і мислення, виникає іще одне питання: мов багато, причому найрізноманітніших, то чи впливає мова на мислення? Вплив мислення на мову є очевидним, проте вплив мови на мислення викликало чималі суперечки. Існувала теорія «Сепіра-Уорфа», згідно з якою різні мови дають різні картини світу. Вона є невірною, оскільки тоді носії різних мов не змогли б порозумітися між собою, адже за кожною мовою стоїть свій особливий світ, своє особливе мислення. Не існує такого тексту, який не можна було б перекласти з однієї мови на іншу.

 

1. Мова і мовлення.

Мова і мовлення дуже тісно, невідривно між собою пов’язані. І мова об’єктивно існує, реалізується, виявляє себе тільки в мовленні. За влучним висловом Смирницького, мова видобувається з мовлення, як метал з руди.

Із охарактеризованої сутності мови і мовлення можна зробити висновок про такі відмінності цих взаємопов’язаниз явищ:

- Мовлення має прямолінійний характер. Будь-який текст, навіть найбільший роман, можна уявити собі вигляді одного дуже довгого рядка. Мова ж має ієрархічну організацію нелінійного характеру.

- Мовлення змінне, динамічне, мовні одиниці в ньому раз у раз перетасовуються залежно від конкретних потреб. А мова – досить стала, статична і стабільна.

- Кожен окремий акт мовлення належить одній особі, індивіду. Тому можна сказати, що мовленя є суб’єктивним, індивідуальним. А мова – це соціальне, суспільне явище, явище об’єктивне, незалежне від волі індивіда. У мовленні кожна людина – творець і володар, у мові одна людина, як правило, нічого змінити не може.

- Кожен акт мовлення відбиває лише якусь невеличку частину мовного інвентаря та граматики. Сукупність же мовних актів повністю відбиває усе те, що є в цей час у мові.

 

1. Ієрархія функцій мови.

Властивості мови нерозривно пов’язані з функціями мови. Найголовнішою функцією є комунікативна. Вона служить для спілкування між членами суспільства. Низка інших функцій підпорядковані головній:

- мислетворча – функція формування і формулювання думки;

- репрезентативна – функція позначення світу речей;

- прагматична – функція вираження волі та бажань;

- фатична – функція контактоустановлювальна;

- когнітивна – пізнання світу;

- акумулятивна – нагромадження досвіду людства у мові;

- інформативна – функція передачі інформації;

- емотивна – функція вираження почуттів та переживань;

- експресивна – функція самовираження;

- естетична – функція вираження прекрасного;

- метамовна – функція використання однієї мови для опису іншої.

- імпресивна (апелятивна) – вплив мови на слухача.

Питання про функції мови є дуже складним, і мовознавці досі не прийшли тут до єдиної думки, щоправда, цілком одностайно визнаючи пріоритет комунікативної функції. У різних працях виділяється від 2 до 20 функцій мови. Маслов, наприклад, виділяючи лише 2 функції мови, комунікативну та мислетворчу, всі інші розглядає як часткові та окремі аспекти комунікативної функції.

 

1. Невербальні засоби спілкування. Поняття про паралінгвістику та паракінесику.

Невербальні засоби спілкування – це засоби, які не використовують мову прямолінійно, проте кожна людина може зрозуміти, що потрібно. Їх можна поділити на три групи.

По-перше, це міміка та жести. Міміка (зміна виразу обличчя, рух лицевих м’язів) та жести (рухи тілом, переважно руками) виражають певний сенс, почуття і можуть супроводжувати звукове мовлення або ж виступати самостійно, окремо від говоріння. Паралінгвістика – це наука, яка вивчає міміку і жести як засіб спілкування.

По-друге, до невербальних засобів спікування належать різні сигнали або системи сигналів технічної природи. Взірцем цього виду засобів спілкування є світлофор з його зеленим, жовтим та червоним кольорами. Приклади окремих комунікативних сигналів: гудок заводу, сирена швидкої допомоги. Прикладами окремих комунікативних систем є дорожні знаки, залізничні знаки, наукова символіка тощо.

По-третє, невербальними є певні види мистецтва, хоч кожен з них є, безперечно, комунікативним, асобом спілкування. Адже мистецтво становить собою специфічну форму суспільної свідомості, що відбиває дійсність у художніх образах. З усіх видів мистецтва винятково вербальну форму має тільки література (фігурує мова). У живописі засобом створення художніх образівє колір і малюнок, у графіці – малюнок, штрих, світло, тінь; у скульптурі використовуються об’ємно-просторові форми, у музиці – звукоінтонація, у балеті – танець. Звичайно, невербальні види мистецтва так чи інакше пов’язані з мовою – їх витвори можна описати, певним чином осмислити через мову. Однак до кінця сказати, о ж автор прагнув відобразити у цьому творі ми сказати не можемо, оскільки у кожного різний хід думок.

 

1. Традиційні та сучасні теорії про походження мови. Біологічні та соціальні теорії.

Мова становить собою певне явище, а всі явища діляться на дві групи – природні й суспільні. До якої ж групи слід віднести мову?

Ряд мовознавців ХІХ ст. відносили мову до природних явищ. Зокрема, відомий німецький лінгвіст Август Шлейхер розумів мову як своєрідний організм, що народжується, живе за своїми біологічними законами, розвивається, старіє і, нарешті, вмирає. Але мова не являє собою особливого окремого організму, а становить здобуток людства. Люди ж утворюють суспільство. Чимало властивостей людей пояснюється їх природою. Так, до природних властивостей належать расові ознаки: форма волосся і тип волосяного покриву, колір шкіри та очей, розміри і особливості черепа та обличчя. Проте мова належить до суспільних явищ, суспільних власивостей людини. Існують аргументи, які нібито промовляють за те, що мова є природним явищем.

1. Кажуть, що мова властива не тільки людям, а й тваринам, а тварини суспільства

не складають. Проте ніякої мови у тварин немає. Тварини можуть використовувати звукові сигнали для повідомлення. Курка одними звуками кличе курчат, іншими – повідомлює про небезпеку, третіми – виражає свій переляк. Та ці звукові сигнали – не слова і не становлять собою мови. Це – біологічні, рефлекторні явища, що грунтуються переважно на безумовних і почасти – на умовних рефлексах.

2. Деякі автори пов’язували певні мови з певними расами людей. Проте між

мовою і расою немає ні найменшого зв’язку. Негри, що живуть у США, розмовляють англійською мовою, хоча належать до негроїдної раси, як і негритянське населення Африки. Дитина розмовляє мовою людей, серед яких вона зросла і від яких засвоїла мову. Відомо чимало випадків, коли немовлята зростали серед носіїв чужої мови. І завжди вона ставала для них ріною мовою. Межі мов і рас не зберігаються.

3. Досить цікавим аргументом прихильників природного характеру мови

так звані дитячі слова. Це слова на зразок «мама», «баба», «вава». Такий характер дитячих слів дійсно зумовлений природою, недосконалим, недостатнім оволодінням дитиною голосовими можливостями. Губи починають раніше слухатись дитини, ніж язик. Діти навчаються мови від оточуючих, а не засвоюють її від природи. Ще один приклад цьому – діти-мауглі.

ДОПИСАТИ із зошита!!!