Пізнавальні процеси особистості. вдяки тому, що види діяльності, які виконують водночас, автома­тизовані і не вимагають контролю з боку свідомості

 

вдяки тому, що види діяльності, які виконують водночас, автома­тизовані і не вимагають контролю з боку свідомості.

Розподіл уваги залежить від ступеня ЇЇ концентрації (якщо один із об'єктів спричинює глибоку зосередженість, увагу важко розподілити на інші об'єкти); від того, наскільки пов'язані між собою об'єкти чи види діяльності, на які розподіляється увага (чим вони більш пов'язані, тим легше розподілити увагу); наскільки автоматизовані дії, між якими розподіляється увага (чим дії більш автоматизовані, тим розподіляти увагу легше); наскільки швидко в людини здійснюється переключення уваги (чим швидше переключення уваги, тим легше її розподіл). Розпо­діл уваги добре надається тренуванню.

Обсяг уваги характеризує кількість об'єктів чи явищ, які одно­часно охоплені нашою увагою. Середній обсяг уваги дорослої люди­ни становить 4-6 не пов'язаних між собою об'єктів. У разі наявності смислового зв'язку або можливості структурування матеріалу обсяг зростатиме. Можливість тренування обсягу уваги на розрізнені еле­менти обмежена, на смислову інформацію — висока.

Такі властивості уваги, як концентрація, стійкість, переключен­ня, розподіл та обсяг незалежні одна від одної. Наприклад, в люди­ни може бути добра концентрація і одночасно поганий розподіл уваги. Інші властивості уваги тісно взаємопов'язані між собою, наприклад, чим вища концентрація, тим менша розсіяність; чим більша стійкість, тим менше коливання.

* * * * *

Увага — це пізнавальний психічний процес, який полягає у спря­мованості та зосередженості психічної діяльності на певних об'єктах, зовнішніх або внутрішніх, при одночасному відволіканні від інших. Без зв'язку з іншими психічними процесами і незалежно від них увага існувати не може, бо не виступає як самостійний психічний процес і не має свого окремого специфічного продукту. Результатом її функціонування є якісне виконання будь-якої діяль­ності. Якщо увага характеризує тривалий психічний стан людини, її розглядають як характерологічну рису особистості і називають уважністю.

Увага виконує важливі функції в житті та діяльності людини: забезпечує зосередженість психічних процесів та станів, сприяє

цілеспрямованому відбору інформації, забезпечує ефективне функ­ціонування інших психічних процесів та станів, активізує потрібні і гальмує непотрібні в певний момент психічні явища, сприяє взаєморозумінню між людьми.

Основними теоретичними підходами до вивчення уваги є мотор­на, апперцептивно-волюнтаристська, емоційна, фізіологічна, діяльнісна та інформаційна теорії уваги. Моторна теорія увагу розглядає як результат моторного (рухового) пристосування; апперцептивно-волюнтаристська вважає увагу найбільш ясним полем нашої свідомості; емоційна — пов'язує з афективними стана­ми людини; фізіологічна теорія увагу пояснює співвідношенням збуджень у корі головного мозку, в результаті чого виникають осе­редки оптимального збудження, або домінанти; діяльнісна теорія увагу вважає одним із аспектів орієнтувально-дослідницької діяль­ності людини, у якій увага виконує контрольну функцію, спрямова­ну на затримування інформації, що надійшла; інформаційна теорія увагу розглядає як прояв розумового зусилля.

Увагу класифікують за характером цілей діяльності (мимо­вільна, довільна та післядовільна), спрямованістю (зовнішня та внутрішня), формою організації (індивідуальна, групова та колек­тивна), ступенем соціалізації (природна та соціальна), ступенем регуляції (безпосередня та опосредкована) та орієнтацією на конкретні психічні процеси (чуттєва та інтелеектуальна).

Основними властивостями уваги є концентрація, розсіяність, стійкість, коливання, переключення, розподіл та обсяг. Концент­рація уваги характеризує ступінь зосередженості свідомості на певних об'єктах. Розсіяність уваги — це нездатність людини зосередитись на певному виді діяльності протягом тривалого часу. Уявна розсіяність — це неуважність людини до безпосереднього оточення, спричинена або надмірною концентрацією уваги на яко­мусь об'єкті чи діяльності, або вузьким обсягом уваги; справжня розсіяність — це неуважність людини як до безпосереднього оточення, так і до основного виду діяльності. Під стійкістю уваги розуміють тривалість зосередження уваги на об'єкті чи діяль­ності. Коливання уваги виявляється у мимовільному періодичному то послабленні, то підсиленні уваги до конкретного об'єкта чи діяльності. Переключення уваги — це навмисне перенесення уваги з

Розділ IV

одного об'єкта на інший. Розподіл уваги характеризує здатність водночас приділяти увагу декільком об'єктам чи явищам. Обсяг уваги характеризує кількість об'єктів чи явищ, які одночасно охоп­лює наша увага.

Список літератури

1. Гальперин П. Я. К проблеме внимания // Хрестоматия по внима-

нию / Под ред. А. Н. Леонтьева и др. — М.: Изд-во МГУ, 1976. — С. 220-228.

2. Гільбух Ю. 3. Як учитися і працювати ефективно. — К., 1994. —

С. 5-20.

3. Добрынин Н. Ф. О теории и воспитании внимания // Хрестоматия

по вниманию / Под ред. А. Н. Леонтьева и др. — М.: Изд-во МГУ, 1976. - С. 243-259.

4. Ланге Н. Н. Внимание // Хрестоматия по вниманию / Под ред. А. Н.

Леонтьева и др. - М.: Изд-во МГУ, 1976. - С. 103-106.

5. Неровня О. В. Психологія уваги. — Львів: Вища школа, 1973. — 20 с.

6. Рибо Т. Психология внимания // Хрестоматия по вниманию / Под

ред. А. Н. Леонтьева и др. - М.: Изд-во МГУ, 1976. - С. 66-101.

7. Рубинштейн С. Л. Основы общей психологии // Хрестоматия по

вниманию / Под ред. А. Н. Леонтьева и др. — М.: Изд-во МГУ, 1976. - С. 229-239.

8. Страхов В. И. Внимание в структуре личности. — Саратов, 1969. —

19 с.

Розділ V

Емоційно-вольова сфера

Людини

Можливості психіки людини не обмежуються лише пізнанням навколишнього світу та самої себе. Важливою її складовою є вияв­лення індивідуального ставлення людини до того, що ми пізнали, а також здатність до регулювання нашою поведінкою. Перше за­безпечують емоційні процеси людини, друге — вольові.

17. Емоції та почуття

17.1. Поняття про емоції та почуття, їхні властивості та основні функції.

17.2. Основні теоретичні підходи до вивчення емоцій та почуттів.

17.3. Види емоцій і почуттів та їхня класифікація.

 

17.3.1. Класифікація за рівнем організації, знаком та характером впливу на життєдіяльність людини;

17.3.2. Класифікація за ступенем розвитку емоцій;

17.3.3. Класифікація залежно від потреб та цілей діяльності.

17.4. Емоційні стани як форми переживань людини.

Розділ V

Емоційно-вольова сфера людини

 

17.5. Стрес та шляхи його подолання.

17.6. Індивідуальні відмінності та експресія емоцій і почуттів.

17.1. Поняття про емоції та почуття, їхні властивості та основні функції

Людина навколишній світ не лише пізнає, а й виражає до нього своє ставлення. Життя без переживань так само неможливе, як і без відчуттів. Емоційно-почуттєва сфера виступає в єдності з пізнавальними процесами. Людина не може виразити своїх пере­живань, не відчувши і не сприйнявши чогось, не згадавши, не по­думавши чи не уявивши. Почуття є значущим чинником форму­вання особистості, особливо її мотиваційної сфери. Зміст стійких почуттів індивіда розкриває людину як індивідуальність.

Поняття «емоції» вживається у широкому і вузькому значенні слова. У широкому розумінні емоції позначають будь-які можливі душевні переживання. У вузькому розумінні емоції (від. лат. emoveo — хвилюю, збуджую) — це відносно прості та короткотри­валі душевні переживання, які характеризують ситуативне став­лення людини до навколишнього світу і до самої себе. Прикла­дом емоцій є задоволення та незадоволення, радість та сум, страх, гнів тощо. В емоціях відображені переживання, що виражають ступінь задоволення чи незадоволення невідкладних потреб лю­дини, наприклад, фізіологічних чи потреб у безпеці. На основі емоцій можна судити про те, що у даний момент хвилює людину, які потреби є для неї найактуальнішими.

Емоції притаманні людині з моменту народження. Сучасні наукові дані свідчать про те, що елементарні емоції (наприклад, здивування, задоволення) змінюються мало, бо є вродженими. Складні ж емоції (наприклад, інтерес, страх, сором) упродовж розвитку людини зазнають суттєвих змін унаслідок соціалізації.

На відміну від емоцій, почуття — це складні та довготривалі душевні переживання, які характеризують стале і узагальнене ставлення людини до навколишнього світу і до себе. У них відо­бражається ступінь задоволення чи незадоволення соціальних потреб людини, наприклад, потреби у спілкуванні, самоповазі, самоактуалізації. Такі переживання (наприклад, гордість, любов,

ревнощі тощо) тривають не годинами і днями, а місяцями й роками.

Почуття виникають на основі емоцій, а розвиваються у процесі суспільного формування людини. їхня зміна залежить від кон­кретних культурно-історичних умов, у яких перебуває індивід: во­ни різні у різних народів і можуть по-різному виражатися у різні історичні епохи. У ході історичного розвитку людини її почуття збагачувались, набуваючи нового змісту і форми.

Емоційно-почуттєву сферу характеризує низка властивостей. По-перше, емоціям та почуттям властива суб'єктивна забарв­леність. Це означає, що вони несуть на собі відбиток індивідуаль­них особливостей людини, відображаючи своєрідність її життєво­го досвіду, інтересів, установок тощо. Це певною мірою спотворює дійсність. Суб'єктивний фактор в емоціях та почуттях відіграє основну роль. По-друге, емоції та почуття полярні. Якщо якесь переживання має позитивний полюс, то завжди можна знайти і не­гативний, наприклад, задоволення-незадоволення, радість—сум. По-третє, у складних людських переживаннях спостерігається злиття цих полярних емоцій, в результаті чого з'являється амбіва­лентність, або подвійність, емоцій та почуттів. Наприклад, у рев­нивої людини пристрастие кохання може поєднуватися із жагу­чою ненавистю. За законом Елькоста, всі людські емоції і почуття в нормі є амбівалентні. По-четверте, емоції та почуття людини мо­жуть бути різної інтенсивності. Наприклад, страждання чи здиву­вання можуть бути сильними і слабкими. По-п'яте, для емоцій та почуттів характерна певна тривалість, яка пов'язана з глибиною переживань: чим почуття глибші, тим вони триваліші. Нарешті, по-шосте, їм характерна предметність — ступінь усвідомленості і зв'язку з конкретним об'єктом. Наприклад, якщо людина пережи­ває страх, то цей страх спричинений конкретним предметом або явищем.

Емоції та почуття виконують низку функцій у життєдіяльності людини. Основні функції наступні:

S Сигнальна — емоції сповіщають людину про значущість тих чи інших умов або подій; про суб'єктивне ставлення людини до них; про те, з якими перешкодами вона зустрічається на своєму шляху; на що слід звернути увагу насамперед. Вони сигналізують також

Розділ V

Емоційно-вольова сфера людини

 

про сприятливий чи несприятливий хід подій. Особливо потрібну інформацію тут дають негативні емоції. Зазначимо, що ця функція емоційно-почуттєвої сфери не втратила свого значення навіть після того, як в історичному розвитку людства сформувалась більш досконаліша форма обміну інформацією — мовлення.

S Регулятивна — залежно від переживань людина скеровує свою діяльність у те чи інше русло, змінює свою поведінку. Емоції та почуття допомагають людині долати труднощі, будучи тією внутрішньою спонукальною силою до діяльності, яка зумовлює динаміку поведінки. Водночас слід пам'ятати, що емоції та почут­тя важко надаються вольовій регуляції, їх неможливо викликати за власним бажанням. Можливо, це спричинено тим, що ця сфера психіки тісно пов'язана з фізіологічними змінами організму. Так, радість може породжувати збудження, а сум — гальмування.

S Комунікативна — за рахунок свого експресивного компонен­та, зокрема, експресії обличчя, емоції беруть участь у встановленні контакту з іншими людьми у процесі спілкування, у впливі на них.

S Організаційна — емоції та почуття можуть як організовувати людину, активізуючи внутрішні ресурси та увагу, так і дезорганізо-вувати, порушуючи цілеспрямовану діяльність.

S Синтезуюча — емоційні переживання забезпечують цілісне та структуроване відображення предметів і явищ, допомагаючи побудувати цілісний суб'єктивний образ.

•S Експресивна — емоції та почуття виражають переживання лю­дини, що дає змогу краще зрозуміти внутрішній стан один одного.

S Спонукальна — емоції можуть мотивувати ту чи іншу по­ведінку людини.

S Антиципуюча — емоції та почуття, які виникають, виперед­жають розвиток реальних подій і попереджають про можливий кінцевий результат.

S Евристична — емоційне передбачення подій суттєво зменшує пошук правильного виходу із ситуації.

S Адаптаційна — завдяки емоціям та почуттям, які вчасно ви­никають, організм може пристосуватися до середовища ще до ос­мислення ситуації.

S Оздоровча — позитивні емоції сприятливо впливають на стан людини, активізуючи її функції.

17.2. Основні теоретичні підходи до вивчення емоцій та почуттів

Теоретичні підходи до емоційно-почуттєвої сфери людини роз­робляють у наступних напрямах: щодо взаємозв'язку емоційних та органічних процесів, емоційних та пізнавальних процесів, глибин­ної сфери психіки та ін.

Взаємозумовленість емоційних і органічних процесів підтверд­жують фізіологічні дослідження. Одним з них є дослід амери­канського вченого Д. Олдса та його колег, у якому виявлено, що у мозку тварини та людини є структури, які умовно можна назвати центрами «задоволення» і «страждань». У клітці щура встановили педаль, яка була під'єднана до електроду, вживленого у гіпотала­мус (структура головного мозку). Кожен раз, коли щур її натискав, через мозок проходив струм. Сила подразнення повністю залежа­ла від щура. Коли педаль була відключена від струму, щур насту­пав на неї лише 10-25 разів за годину; коли підключена — декілька тисяч разів за годину. Були випадки, коли тварина безперервно подразнювала центр задоволення упродовж 1-2 діб, поки не на­ставало фізичне знесилення.

Дослідження інших учених показали, що електричне подразнен­ня окремих структур головного мозку (гіпоталамуса, центральної ча­стини лімбічної системи) може скеровувати такі емоційні стани, як страх і гнів. Було з'ясовано також, що ліва півкуля пов'язана із ви­никненням і підтримкою позитивних емоцій, а права — негативних.

Зв'язок між емоційною сферою і органічними процесами, що відбуваються в організмі, пояснює еволюційна та психоорганічна теорії емоції.

Еволюційна теорія емоцій (Ч. Дарвін) з'явилась у 70-х роках XIX ст. її автор Ч. Дарвін вважав, що емоції виникли у ході ево­люції живих істот як життєво необхідні адаптаційні механізми до довкілля. Емоції є або корисними, або являють собою залишки доцільних реакцій, які були вироблені у процесі еволюції і бо­ротьби за існування. Так, питання рук, коли людина переживає страх, Ч. Дарвін пояснював тим, що у мавпоподібних пращурів людини ця реакція у разі небезпеки допомагала краще схопитися за гілки дерев.

Розділ V