Шкільне кр-во як галузь загального кр-ва, його роль у навчально-виховному процесі

За формами організації краєзнавство поділяється на державне, громадське та шкільне.

В шкільному краєзнавстві головна роль при вивченні рідного краю підводиться учням при безпосередньому керівництві вчителя.

Шкільне краєзнавство - це один із найважливіших засобів зв'язку навчання та виховання з життям, з практикою розбудови нашої держави.

Шкільне краєзнавство сприяє: здобуттю загальної освіти, моральному, естетичному та фізичному вихованню учнів, розвитку їх здібностей.

Використання місцевого матеріалу в процесі навчання допомагає розкрити загальні закономірності явищ, що вивчаються, пробудити в учнів інтерес до знань, виховує в них прагнення до самостійної творчості, допомагає учням вибрати майбутню професію. Окрім цього, шкільне краєзнавство є важливим засобом здійснення міжпредметних зв'язків.

Наряду з освітньо-виховними завданнями кр-во вирішує також задачі суспільно-корисного характеру (дослідження і охорона пам'яток, пошукова робота).

Шкільне краєзнавство надає можливість кожному вчителю прилучитися разом з учнями до науково-дослідної роботи. Навряд чи можна знайти іншу галузь історичного знання, яка б дозволила так швидко включитися студенту чи молодому вчителю в наукову роботу.

Особлива роль у вихованні молоді, в тому числі шкільної, належить вихованню історією.

І тут історичне кр-во має великі можливості. Воно дає можливість через призму історичних подій, які проходили в краї, в тому числі, в іншому місті, селі, через історію підприємства, навчального закладу краще і глибше пізнати минуле і сучасне, заглянути в майбутнє нашої Батьківщини.

Важливе місце краєзнавчій роботі в системі вдосконалення навчально-виховного процесу в школах відводили такі видатні педагоги, як К. Д. Ушинський, А. С. Макаренко, В. О. Сухомлинський та ін.

Видатний педагог К.Д Ушинський, якого по праву вважають одним із засновників краєзнавства, підкреслював необхідність розвитку у дітей "інстинкту місцевості", вміння бачити її в цілому, з усіма особливостями її історії, природи, життя тощо. Він вважав, що використання місцевого краєзнавчого матеріалу повинно вивести дитину з ближніх околиць у неосяжну країну.

Відомий педагог В.О.Сухомлинський серед форм краєзнавчої діяльності завжди виділяв походи.

У загальноосвітніх та професійних школах України набуто певний досвід по зивченню рідного краю і використанню краєзнавчих знань, у навчальному процесі, позакласній та позашкільній роботі.

Багатогранність форм і методів краєзнавчої роботи, різноманітна тематика пошуку є важливою умовою успішного викладання навчальних предметів і виховання учнів.

Шкільне кр-во органічно входить у викладання всіх навчальних предметів, особливо історії, географії, літератури та ін. В шкільному краєзнавстві виділяють:

•Навчальне (програмне) - його характер і зміст визначаються навчальною програмою.

• Позапрограмне (позакласне та позашкільне) - його зміст будується, як правило, у відповідності з планом виховної роботи школи.

В школі (класі) і поза школою проводяться роботи, пов'язані з навчальним (програмним) кр-вом.

Позапрограмне (позакласне і позашкільне) краєзнавство характеризують такі види роботи, як походи, археологічні експедиції та ін. (В позапрограмному краєзнавстві учні беруть добровільну участь).

Тобто організація і відношення до шкільної програми цих видів шкільного краєзнавства різні.

Загальним для них є обов'язкове керівництво вчителя всією краєзнавчою роботою.

Навчальне (програмне) кр-во переслідує подвійну мету. По-перше, всебічне вивчення рідного краю та накопичення краєзнавчого матеріалу. По-друге, використання зібраного матеріалу при викладанні історії в школі.

Використання краєзнавчого матеріалу у викладанні - основне призначення шкільного кр-ва. В шкільному курсі історії існує чимало понять, засвоєння яких потребує використання краєзнавчого матеріалу. Викладання з елементами краєзнавчого матеріалу полегшує засвоєння учнями історичних понять.

 

59. Краєзнавство у навчальному процесі (на уроках історії, факультативних заняттях).

Краєзнавство на уроках історії.

З 1992/93 навч. років у 5-х класах загальноосвітніх шкіл України вивчається навий курс "Рідний край".

В шкільній програмі з історії України передбачено вивчення історії країни з стародавнього часу до наших днів. Це створює можливість для широкого вивчення місцевої історії. Уже в учнів молодших класів формується система знань з історії рідного краю, його місце та значення в історичному розвитку нашої Батьківщини. Вивчення рідного краю проводиться на базі загального курсу історії України і в тісному зв'язку з ним. Матеріал з кр-ва вивчається паралельно з відповідними темами з курсу історії України на спеціально виділених уроках або шляхом включення окремих питань (елементів) в уроки загального курсу. Питання про доцільність використання цього матеріалу в тій чи іншій темі, характер його залучення вирішується учителями, виходячи з конкретного змісту матеріалу краєзнавства.

Урок - основна форма навчання, і тому важливо відібрати та систематизувати краєзнавчий матеріал для уроків.

Типи уроків з краєзнавства можуть бути різними:

• на одному з них будуть використовуватись переважно археологічні матеріали,

• на другому - етнографічні,

• на третьому - фольклорні і т. п.

Форми залучення краєзнавчого матеріалу на уроках історії можуть бути різними, починаючи від використання краєзнавчих прикладів для оживлення матеріалу, до проведення спеціальних, повністю заснованих на краєзнавчих матеріалах уроків. Уроки слід проводити або на певних пам'ятках історії та культури, або в місцевому краєзнавчому музеї. Уроки-екскурсії можна проводити з археології, етнографії, мистецтвознавству при наявності тих чи інших музейних матеріалів. Урок-екскурсія, на відміну від екскурсії, має всі атрибути уроку - перевірка домашнього завдання, викладення нового матеріалу, закріплення нових знань. В практику ввійшли і виїзні уроки співробітників музею в школі. При наявності необхідних матеріалів у шкільних музеях уроки доцільно проводити в них. Викладати нові дані на такому уроці можуть і учні з числа активістів.

Учні краще засвоюють матеріал за допомогою дотику. Дотик доповнює зорову інформацію. Тому слід вводити копії, дублікати яких діти можуть взяти в руки.

Напередодні екскурсії слід провести настановчу бесіду, під час якої учням повинні бути дані завдання для самостійної роботи в музеї; нагадати про те, що вони повинні принести з собою зошити для записів і замальовок. Для самостійних робіт учням можна запропонувати, наприклад, такі завдання:

1. Замалювати 2-3 найважливіших, з їхньої точки зору, знарядь первісних людей.

2. Записати та запам'ятати основні стоянки або селища, городища, групи курганів, що знаходяться на території краю.

3. Замалювати орнамент давнього посуду.

4. Знайти в музеї і назвати не менше трьох винаходів первісної людини, якими ми користуємося до сих пір.

Урок-екскурсія дає великий ефект для вірного розуміння історії. Конкретизуючи і уточнюючи уявлення учнів, такі уроки збуджують інтерес до краєзнавства і допомагають вчителю в подальшому відібрати з бажаючих необхідну кількість ентузіастів краєзнавства і організувати з ними факультативне заняття і гурткову роботу.

Факультатив.

Велику роль в активізації історико-краєзнавчої роботи в школі відіграють факультативні заняття. Факультативи доцільно будувати спеціалізовано, в залежності від особливостей місцевих пам'яток історії та культури. Наприклад, в областях, містах, районах, де є в значній кількості пам'ятки архітектури, факультатив можна провести на гему: "Архітектурні пам'ятки нашого краю". В залежності від специфіки краю можна проводити і факультативи з частковим залученням місцевого краєзнавчого матеріалу, що ілюструє загальноісторичні дані. В процесі практичних занять на факультативі слід звернути особливу уваги на вироблення практичних навичок в учнів по збору місцевого краєзнавчого матеріалу.

Конкретна методика проведення факультативу визначається вибором профілю для шкільного дослідження. Найбільш перспективним для розвитку факультативів є переважний розвиток порівняно вузьких спеціальних курсів, які не дуже великі за обсягом матеріалу, що вивчається, але на які разом з тим підводиться достатня кількість годин і які таким чином мають значні можливості для поглиблення знань і розвитку творчої самостійності до занять історією.