Атлас – картографічне видання, що складається з багатьох карт, об'єднаних загальною програмою. Він являє собою альбом або набір окремих аркушів із текстом, що містить зображення різноманітних об'єктів (карти, креслення, малюнки і т. ін.)
Родоначальником атласу є старогрецький вчений Клавдій Птолемей, географ з Олександрії, що вперше зібрав фонд географічних карт. Це видання назване на честь Атласа – міфічного короля Лівії, що, за легендою, першим виготовив небесний глобус. Перше видання було опубліковано в Болонії в 1477 році і містило 27 карт.
Певне групування карт в атласі та послідовність розділів за певною темою, розміщення легенди, тексту, пояснювальних таблиць та інших зображень, інших складових частин називається структурою атласу.
Атласи класифікуються за територією:
1) атласи світу
2) атласи окремих держав
3) атласи частин світу.
За змістом атласи поділяються на:
1) атласи загально географічних карт;
2) фізико-географічні атласи, які у свою чергу поділяються на вузько галузеві – містять лише однотипні карти, комплексні галузеві – містять різні, але взаємодоповнюючі карти певного природного явища, комплексні, що показують ряд взаємопов’язаних природних явищ (морський атлас);
3) соціально-економічні атласи;
4) загальні комплексні атласи (національні атласи окремих країн).
Також існує класифікація атласів за призначенням. За цією класифікацією виділяють, наприклад, туристичні, воєнні атласи, атласи українських доріг тощо.
Атласом - називають систематизоване зібрання географічних карт, виконаних за єдиною програмою як цілісний твір. Атлас включає в себе систему карт, органічно пов'язаних між собою. Основними особливостями атласів є наступні: 1) цілісність, яка визначається повнотою та внутрішньою єдністю карт; 2) внутрішня єдність, яка розуміється як взаємопов'язаність, узгодженість та зручність співставлення карт.
Атласи вміщують, окрім карт, таблиці, тексти, фото, описи, профілі, малюнки, довідково-статистичні дані.
Перші атласи не носили такого імені, до атласу 1595 р. від Герарда Меркатора. Першою книгою, яка може бути названа атласом, є атлас, який був складений Клавдієм Птолемеєм, географом з Олександрії, приблизно в 150 н. е. Перше видання було опубліковано в Болонії в 1477 році і містило 27 карт. Починаючи з 1544 року почали видаватися більшість карт, особливо у великих торгових центрах, таких як Рим і Венеція. Кожен видавець карт випускав їх відповідно до своїх уявлень і потреб, тому карти того часу сильно відрізнялися один від одного, в тому числі і за розмірами. Був потрібен час, щоб привести їх у відповідність один з одним. Хоча термін «атлас» ще не використовувався в 1544 році, дані карти називаються «атлас IATO» (Italian, Assembled to Order - італійське зібрання карт) або «атласи Лафрері» на ім'я основного видавця карт тих часів.
Абрахам Ортеліус видав свій атлас 20 травня 1570 р. Основною особливістю даного атласу є те, що він найбільш схожий на сучасний, на відміну від його попередників. Видовище кулі земної (Theatrum Orbis Terrarum) містило 53 карти-сторінки, що відображають різні країни світу. Це була перша книга, що містить найбільш хороші карти уніфікованого розміру, що було дуже важливо для торговельних подорожей.
Однак, термін «атлас» з'явився дещо пізніше і увійшов у вжиток разом з атласом Герарда Меркатора, який називався «Atlas, Sive Cosmographicae Meditationes De Fabrica Mundi et Fabricati Figura».
Глобус (лат. globus — куля) — куля з картографічним зображенням на поверхні, що передає наочно у зменшеному вигляді форму об'єкта, зберігає геометричну подібність контурів, співвідношення площ і єдність масштабів в усіх напрямах.
Історично глобус був зменшеною в багато разів, копією Землі або небесного зводу. З початком космічної ери з'явились глобуси інших планет Сонячної системи. На глобусі усі материки, океани, моря показані у повній відповідності до їх положення на земній кулі, масштаб залишається однаковим на всій поверхні глобуса, а спотворення є мінімальними у порівнянні з картою. Для точного нанесення об'єктів на глобус використовують систему ліній — меридіанів та паралелей. Перетинаючись між собою ці лінії утворюють градусну сітку.
Мартін Бехайм (1459 — 1507) — німецький мандрівник, учений, творець глобуса зменшеної моделі земної кулі. В 1492 році в Нюрнберзі виготовив своє «земне яблуко», що є хоч і не першим, але найдавнішим глобусом, який зберігся донині. Оригіналом Бехайму служила застаріла карта світу, заснована на даних Птолемея, а також ідеї Тосканеллі. Бехайм брав участь у морських експедиціях уздовж африканського узбережжя [11, c. 120].
Унікальною пам'яткою науки і техніки XVIII століття є Великий академічний (Готторпський) глобус (діаметром 3,12 м), що зберігається в Санкт-Петербурзі. Цей глобус-планетарій — унікальна пам'ятка XVII та XVIII століть, двох культур: німецької й російської. Створений в 1654 — 1664 роках під керівництвом А. Олеарія в Готторпському замку, резиденції герцога Голштинського, глобус-планетарій був подарований Петру I у ході Північної війни й привезений у Петербург у 1717 році. В 1726 році він був установлений у будівлі Кунсткамери, де згорів під час пожежі 1747 року. Збереглися лише металеві конструкції й дверцята з Голштинским гербом. Глобус був відновлений в Академії наук під керівництвом Б. Скотта в 1748—1752 роках, на внутрішній і зовнішній поверхнях були заново розписані карти зоряного неба й Землі. Глобус багато разів перевозився з місця на місце, але 1948 року повернувся до будівлі Кунсткамери. За своїми розмірами і складністю конструкції глобус не має собі рівних.
За змістом земні глобуси поділяють на загальногеографічні (найпоширеніші) і тематичні (політичні, кліматичні, геологічні, тектонічні, рослинного, тваринного світу та ін.). Загальногеографічні глобуси з'явились в давні часи, тематичні — на початку XX століття. Об'ємну модель Місяця із зображенням 1/2 частини його поверхні зроблено на початку XIX століття. В СРСР уперше в світі 1959 року було виготовлено глобус цього космічного тіла (після того, як радянська автоматична станція «Луна-3» сфотографувала зворотній бік Місяця, невидимий з Землі). Отримавши детальну інформацію з автоматичних міжпланетних станцій радянськими картографами також було створено глобус Марса.
Звичайно глобус виготовляють у масштабах: 1: 30 000 000, 1: 40 000 000, 1: 50 000 000, 1: 83 000 000, 1: 106 000 000.
За охопленням території глобуси бувають географічні (земні) і астрономічні (інших планет і зоряного неба).
Географічний глобус — зменшене кулясте зображення земної поверхні, яке зберігає геометричну подібність контурів і співвідношення площ.
Глобус іншої планети — зменшене кулясте зображення поверхні іншої планети, яке зберігає геометричну подібність контурів і співвідношення площ.
Глобус зоряного неба — проекція зоряного неба на сферу.
За розміром глобуси поділяють на:
великі (діаметр більше 120 см),
середні (60 — 120 см),
малі (менше 60 см).
За матеріалом, з якого виготовлені глобуси поділяють на паперові, пластикові, скляні, гумові.
За призначенням глобуси поділяють на навчальні, довідкові, сувенірні (брелоки, глобуси-бари, глобуси-м'ячі, глобуси годинники, повітряні кульки, глобуси-жарти (окремих держав, населених пунктів тощо).
В Україні та інших країнах найпоширеніші пластмасові глобуси різного призначення й змісту.
У створенні глобусів вагому участь беруть українські картографи і поліграфісти. Основними підприємствами, які випускають глобуси в Україні є Державне науково-виробниче підприємство «Картографія» та Закрите акціонерне товариство «Інститут передових технологій». Глобуси виготовлені цими підприємствами різноманітні за масштабом та тематикою і не поступаються дизайном та поліграфічною якістю зарубіжним аналогам.
Основними властивості глобуса:
зберігає кулястість Землі;
зберігає взаємне розміщення земної осі, земних полюсів, меридіанів паралелей тощо;
має єдиний масштаб;
зберігає правильне співвідношення різних частин земної поверхні;
зберігає форми всіх фігур земної поверхні.
У XVII—XVII століттях глобусами користувалися мореплавці. У наш час їх застосовують з навчальною метою, як наочні прилади, в науковій, і практичній діяльності людей. Глобуси є незамінним наочним посібником для демонстрації кулястості Землі, зміни нахилу Земної осі, добового руху Землі, зміни пір року, для визначення відстаней, площ, кутів, координат тощо.
