Картографічні знаки, їх різновиди

Картографічні видання належать до ідеографічного виду документа, тому що для фіксування інформації тут використовують умовні позначення – картографічні знаки, не схожі на реальні об'єкти та явища. Спочатку для картографічних видань було характерне картинне (іконічне) зображення місцевості за допомогою малюнків гір, рослинності, населених пунктів та інших об’єктів. Картинний малюнок був зрозумілим без додаткових пояснень. Пізніше (середина XVIII ст.) виникла потреба в точній передачі планових креслень за допомогою спеціальних картографічних знаків (фігур), які для кожної категорії явищ та об’єктів мають певний малюнок, розмір, колір.

Картографічні знаки – умовні уніфіковані позначення, які використовуються для створення картографічних зображень.

За своєю формою картографічні знаки можуть бути геометричними, літерними та наочними.

Геометричні знаки – це найпростіші геометричні фігури (коло, квадрат, прямокутник), центр яких співпадає з пунктом, де розміщений об’єкт.

Літерні знаки – це одна або дві початкових літери, назви зображуваного явища.

Наочні знаки нагадують форму зображуваного предмету. Іноді в якості знаку використовуються цифри. Розмір умовного знаку характеризує величину або значимість зображеного на карті об’єкта.

Географічні об’єкти, які неможливо показати в масштабі карти, зображуються способом поза масштабних знаків. Найчастіше всього такими знаками позначають заводи, фабрики, електро- та залізничні станції, населені пункти та кількість жителів в них та ін.

Площинними знаками показують лісові масиви, сільськогосподарські угіддя, озера, болота й інші об'єкти.

Лінійні знаки служать для позначення рік, доріг, меж, трубопроводів.

В картографічних виданнях застосовуються й інші види зображення. Спосіб якісного фонду застосовується, тоді коли вся територія поділяється на частини, райони, що розрізняються за будь-якою якісною ознакою. Використовується також спосіб ізоліній – плавні криві лінії, які з’єднують на картах точки з однаковими заголовками величин, що характеризують будь-яке явище. Лінії руху показують на карті стрілками. Область розповсюдження будь-якого явища позначаютьсяконтуром, область розповсюдження замальовують, заштриховують або просто підписують.

Поряд з картографічними знаками – основною мовою КВ – використовують слова звичайної мови для назви видання і деяких пояснень, які є своєрідним дороговказом по карті.

Умовні знаки можна розділити на знаки загального застосування, що використовуються для відображення ситуації на місцевості безвідносно цілей і завдань карти, і спеціальні або тематичні, використовувані для відображення об'єктів чи явищ в якійсь окремій професійній області. До перших можна віднести топографічні умовні знаки.

Сутність застосування картографічних умовних знаків стає очевидною при співставленні карти з аерофотознімком на одну і ту ж ділянку місцевості. Перше враження може бути несприятливе для карти. Видима з висоти польоту дійсна картина земної поверхні замінена на карті зображенням її системою умовних картографічних знаків, які немов би стирають багато індивідуальних рис об’єктів місцевості, проте разом з тим об’єднують зображення.

До умовних знаків завжди висувалися серйозні вимоги, основними з яких є:

а) відображення максимального об’єму інформації про місцевість мінімальною кількістю умовних знаків;

б) забезпечення найбільшої точності та детальності об’єктів місцевості у відповідному масштабі карти;

в) знаки мають бути простими для накреслення та запам’ятовування;

г) знаки мають нагадувати об’єкт, який зображується.

Таким чином, кожен умовний знак несе певну інформацію про місцевий предмет. Дуже важливо вміти якомога повніше розкрити зміст умовних знаків. За формою і накресленням умовного знаку спочатку визначають, який місцевий предмет зображено, а потім докладно, за додатковими елементами малюнка основного умовного знаку, за пояснювальними знаками, підписами й цифрами визначають характер зображеного на карті місцевого предмета.