Поняття, предмет та метод інвестиційного права

Інвестиційне право

Поняття інвестиційної діяльності та її ознаки.

1. Інвестиційною діяльністю є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій.

2. Інвестиційна діяльність здійснюється на основі:

інвестування, здійснюваного громадянами, недержавними підприємствами, господарськими асоціаціями, спілками і товариствами, а також громадськими і релігійними організаціями, іншими юридичними особами, заснованими на колективній власності;

державного інвестування, у тому числі державної підтримки реалізації інвестиційних проектів відповідно до положень цього Закону, здійснюваного органами державної влади та органами влади Автономної Республіки Крим за рахунок коштів бюджетів, позабюджетних фондів і позичкових коштів, а також державними
підприємствами і установами за рахунок власних і позичкових коштів;

інвестування, здійснюваного органами місцевого самоврядування;

іноземного інвестування, здійснюваного іноземними громадянами, юридичними особами та державами;

спільного інвестування, здійснюваного громадянами та юридичними особами України, іноземних держав.

Поняття, предмет та метод інвестиційного права.

Інвестиційне право є підгалуззю господарського права, що регулює господарські відносини в сфері інвестування.

Інвестиційне право має свій предмет — інвестиційні відносини, тобто суспільні економічні відносини, що складаються між суб'єктами інвестування щодо вкладення та реалізації інвестицій.

Для інвестиційного права як підгалузі господарського права притаманні ті самі методи правового регулювання, що і для господарського права:

метод автономних рішень (що передбачає можливість прийняття суб єктами інвестиційної діяльності самостійно, але в межах закону юридичне значущих рішень і обов'язок усіх інших суб єктів не перешкоджати прийняттю та виконанню цих рішень);

метод владних приписів (що передбачає право прийняття юридичне значущих рішень органом господарського керівництва, власником майна, юрисдикційним органом і обов'язок суб'єктів господарювання виконувати ці рішення);

метод координації або узгодження (що передбачає необхідність прийняття юридичне значущих рішень за згодою сторін, шляхом компромісу, як це має місце при укладенні інвестиційних договорів);

метод рекомендацій (передбачає рекомендацію з боку держави в особі компетентних органів певного порядку дій в сфері інвестиційної діяльності, що адресуються суб'єктам цієї діяльності як бажаний для суспільства варіант їхньої поведінки без обов'язку виконання рекомендацій). Отже, має місце поєднання приватно-правових (автономних рішень, координації, рекомендацій) та публічно-правових (владних приписів) методів правового регулювання. Перші забезпечують захист приватних інтересів інвесторів (право на самостійність здійснення інвестиційної діяльності, вільне — але в межах закону — використання інвестицій та вільний вибір контрагентів, розпорядження результатами інвестування на власний розсуд тощо), а другі — захист суспільних інтересів в процесі здійснення такої діяльності (законодавче закріплена необхідність дотримання технічних, радіаційних, екологічних, санітарно-гігієнічних, містобудівних, архітектурних та інших вимог під час реалізації інвестицій).

 

Таким чином, інвестиційне право — це підгалузь господарського права, що регулює інвестиційні господарські відносини за участю інвесторів та інших учасників інвестиційної діяльності із застосуванням методів правового регулювання, притаманних господарському праву, та базується на інвестиційному законодавстві як підгалузі господарського законодавства.

3. Поняття та система інвестиційного законодавства.

Інвестиційна діяльність як різновид господарської діяльності має свою нормативну основу – інвестиційне законодавство.

Інвестиційне законодавство – це сукупність нормативних актів, що регулюють інвестиційні відносини – щодо безпосереднього здійснення інвестиційної діяльності і щодо керівництва такою діяльністю.

Система інвестиційного законодавства – це розташування масиву інвестиційно-правових норм із урахуванням зв'язків і залежностей між ними.

Як підгалузь господарського права інвестиційне право базується на господарському законодавстві, до системи якого входять нормативні акти загальної сфери дії, що регулюють господарську діяльність (вт. ч. пов'язану з інвестуванням) і функціонування її суб'єктів незалежно від видів і сфер цієї діяльності, а саме: Конституція України, кодекси: Цивільний, Господарський процесуальний, Земельний та ін., закони України: "Про господарські товариства", "Про зовнішньоекономічну діяльність", "Про оренду державного та комунального майна", "Про приватизацію державного майна"

Закону «Про інвестиційну діяльність» «Про режим іноземного інвестування» «Про основи містобудування» Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності Постанова КМУ Питання прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів

4. Міжнародні договори про інвестиційну діяльність, їх сутність.

Стаття 22. Міжнародні договори Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила, ніж ті, що містяться в законодавстві про інвестиційну діяльність України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Інцест. Договір цей термін застосовується щодо договорів, які укладаються між інвестором та іншими учасниками інвестиційної діяльності і спрямовані на реалізацію будь-яких видів і форм інвестицій з метою одержання прибутку або досягнення соціального ефекту.

Єдиного порядку укладання інвестиційного договору не існує. Якщо за адмінстративно-командної економіки інвестиційні договори укладалися, як правило, на планових засадах у традиційному порядку, то в зв'язку з запровадженням в економіку України елементів ринкової системи господарювання широкого застосування набули нові форми:

• шляхом торгів (тендерів) на реалізацію майна, робіт, послуг — договір укладається з покупцем, який запропонував найвищу ціну за майно, що продається, чи роботи, послуги, що пропонуються;

• шляхом торгів (тендерів) на придбання майна, визначення виконавця робіт або послуг — договір укладається з тим продавцем або виконавем, що запропонував найнижчу ціну за майно, що необхідно придбати,чи за виконання необхідних для інвестора (замовника) робіт;

• шляхом конкурсу — договір укладається з виконавцем, який запропонував найкращий (найефективніший) спосіб виконання ';

• шляхом переговорів — укладанню основного договору передує підписання між сторонами протоколу про наміри чи передконтрактної угоди, в якій фіксуються наміри і обов'язок сторін в майбутньому укласти основний договір із заздалегідь визначеними параметрами.

Зберігся також і традиційний спосіб укладання інвестиційного договору як різновиду господарського, порядок якого регулюється Арбітражним процесуальним кодексом України (ст. 10), тобто шляхом надсилання зацікавленою стороною проекту договору майбутньому контрагенту з усіма притаманними цьому способу етапами (1 етап — розробка проекту договору та його надсилання майбутньому — потенційному контрагенту; 2 етап — розгляд одержаного проекту договору та його підписання, а якщо у майбутнього контрагента виникли розбіжності з проектом договору — то складання протоколу розбіжностей та відправлення разом з підписаним договором автору проекту протягом 20 днів з моменту отримання проекту договору; 3 — розгляд і узгодження розбіжностей, якщо останні мали місце, та передача переддоговірного спору на розгляд арбітражного суду протягом 20 днів з моменту отримання підписаного договору з протоколом розбіжностей (якщо узгодження розбіжностей не відбулося); 4 етап — судове рішення, якщо розбіжності не були врегульовані і одна зі сторін передала спір на розгляд арбітражного суду).