Столипінська аграрна реформа

План.

Економічний розвиток українських земель.

Національний рух на українських землях.

Революція 1905-1907 рр.

Столипінська аграрна реформа.

1. Економічний розвиток українських земель. На початку XX ст. в Україні продовжував розвиватися капіталізм, зберігався соціальний і національний гніт.

Економічний розвиток України на початку XX ст. На землях, що знаходились у складі Російської імперії, виникають великі об'єднання в промисловості — монополії. Держава підтримує монополії, надає їм пільги і державні замо­влення. У 1900 — 1903 рр. відбулася економічна криза, в ході якої розорилися дрібні підприємства. Виникаютьсиндикати — союзи капіталістів для спільного збу­ту товарів по високих цінах. 90% акцій в промисловості належало іноземним капіталістам. Зберігається відстале сільське господарство з пережитками феодалізму.

На землях, що знаходились у складі австрійської імперії, економічний розвиток мав такі ж самі риси.Але в цілому ці землі були більшвідсталими, більша ча­стина населення була зайнята в сільському господарстві. Як і в Росії, сільське господарство Австрійської імперії залишало­ся відсталим.

Надзвичайно важке становище селян спонукало їх шукати вихід на шляхукооперації. Кооперація (співпраця) — добровільне об'єднання людей для спільної господарської діяльності. Органі­затором кооперації був Микола Левицький — син сільського священика, випускник юридичного фа­культету Харківського університету. Він не тільки організував першу землеробську артіль (товарис­тво повноправних осіб, поєднаних з трудовою і виробничою метою), але й став теоретиком кооперативного руху. По всій Україні у кооперативної ідеї з'явилось ба­гато прибічників. У Східній Галичині кооперація набула підтримки у митрополита Андрія Шептицького. Товариство «Просвіта» також взяло участь в організації кооперативів і розповсюдженні коопера­тивних ідей.

Діяльність кооперативних організацій:

1. Створення кооперативів, артілей.

2. Створення ощадно-кредитних кас.

3. Відкриття крамниць по продажу товарів.

4. Створення громадських амбарів.

5. Відкриття читалень, народних будинків.

2. Національний рух на українських землях. Національно-визвольний рух в Україні перед революцією 1905—1907рр. Центром національного руху була Східна Галичина, де не створювалися перешкоди для видання української літератури. Із Східної Галичини українські видання таємно розповсюджувалися по всій Україні. В містах і селах Галичини почали створюватися (з 1902 р.) військово-спортивні товариства "Соколи" і "Січ", в яких юнаки виховувалися на військових традиціях Запорозької Січі. Національний рух набуває прояву в масових культурно-просвітницьких заходах:

- відкритті пам'ятника Івану Котляревському в Полтаві (1903 р.);

- святкуванні 35-річчя літературної діяльності І. Нечуй-Левицького в Києві;

- ювілеї музикальної діяльності М. Лисенка.

В 1904 р. українська громадськість починає кампанію за скасування законів 1863 і 1876 рр. про українську мову.

Створення національних політичних партій України на початку XX ст.:

1900 р.: створена Революційна українська партія (РУП) (відстоювали соціальні інтереси селян, яких вони вважали основою нації)..

1902 р.: М. Міхновський і частина членів РУП створюють Народну Українську партію (НУП) (виступала за створення незалежної Ук­раїнської держави).

1904 р.: частина членів РУП створюють Украї­нський соціал-демократичний союз.

1904 р.: створено Українську демократичну партію (УДП).

1904 р.: створено Українську радикальну пар­тію (УРП). УДП і УРП виступали за буржуазно-ліберальні рефор­ми, автономію України у складі Російської імперії.

3. Революція 1905-1907 рр. В 1905 — 1907 рр. в Російській імперії відбувається революція, в якій приймають участь робітники, селяни, інтелігенція, армія.

Причини революції 1905 — 1907 рр.:

• Економічна відсталість, низький рівень життя широких верств населення Російської імперії.

• Збереження поміщицького землеволодіння, малоземелля селян.

• Відсутність політичних прав.

• Невдоволення політикою царя Миколи II (збереження відсталості промисловості і сільського господарства; поразка в русько-японській війні 1904 — 1905 рр. і т.ін.)

Безпосереднім поштовхом для початку революції, яка охопила всю імперію, ставрозстріл мирної демонстрації робітників Петербургу 9 січня 1905 р. за наказом царя Миколи II. Цей день назвуть Кривавою неділею.

Основні події революції 1905 — 1907 рр. в Україні:

1. Січень 1905р. Після Кривавої неділі почались страйки на за­водах і фабриках Украї­ни на підтримку робітни­ків Петербургу.

2. Лютий-березень 1905 р. Страйки робітників охопи­ли всі губернії України

3. Лютий-березень 1905 р. Почались повстання селян в Чернігівській, Сумській та інших гу­берніях.

4. Червень 1905 р. Відбулось повстання на броненосці* "Потьомкін" (Чорноморський флот).

5. Жовтень 1905 р. ВідбувсяЗагальний Жов­тневий політичний страйк

6. В містах і селах вини­кають Ради народних депутатів, народні ор­гани влади на місцях

7. 17 жовтня 1905 р. цар Микола II підписує "Маніфест".

8. Листопад 1905 р. Повстання на крейсері "Очаків".

9 Грудень 1905 р. Збройні повстання в Харкові, Катеринославі, Олександрівську, Донбасі.

10. Грудень 1905 р. Збройні повстання селян.

Пртоягом 1906—1907рр. революцію було при­душено.

Розмах революції спонукав уряд на поступки. Навесні 1906 р. в Петербурзі почала працювати Перша Державна Дума. Селяни в Думі об'єдналися в групутрудовиків, що вимагали знищення поміщицького землеволодін­ня і розподілу землі між селянами. І Дума працювала два місяці і була розпущена царем.

На початку 1907 р. відбулися вибори в II Державну думу. В ній опинилося ще більше селян, аніж в першій. Депутати-українці активно співпрацювали в "Українській думській громаді " — громадській організації, де обговорювали роботу Думи, виступи депутатів, важливі соціально-політичні питання (в тому числі і питання про українську мову).

В роки революції царський уряд змушений був піти на пом'якшення національного гніту, зокрема, скасувати забороняючі укази щодо функціонування української мови.

Досягнення українського національного руху в роки революції (1905—1907рр.):

• В 1906 р. почали виходити численні періодичні друковані видання українською мовою.

• Відкрилися видавництва, що друкували художню і науково-популярну літературу українською мовою.

• Почалося введення викладання українською мовою у школах і вищих навчальних закладах.

• Активізувалась робота "Просвіти" (створення бібліотек, видання літератури українською мовою, мітинги, з'їзди) і політичних партій.

З липня 1907 р. II Дума була розігнана за наказом царя, почались арешти учасників революції і депу­татів. В багатьох губерніях було оголошено військовий стан. В міста і села було введено війська. Ре­волюційне налаштованих селян висилали з рідних місць, сікли різками, шомполами.

III Державну Думу в народі було названо "панською". Її вибори було організовано так,що в депутатах опинилися люди, слухняні уряду.

Період з 1907 по 1910 рр. набув назву років реакції. Реакція — це жорстокий політичний курс, спрямований на придушення всіх виявів вільнодумства і опору режиму. Були проведені масовіарешти учасників революційних подій і навіть депутатів Думи. Численних учасників грудневого збройного повстання було засуджено до смертної кари. Знову заборонено викладання українською мовою. Заборонено збирати кошти на спорудження пам'ятника Т. Г. Шевченкові в Києві. Була заборонена діяльність товариства "Просвіта". При підтримці влади в Києві було відкрито "Клуб руських націоналістів"; його члени вели антиукраїнську пропаганду серед населення. Заборонено створювати громадські організації "інородцям", до яких було віднесено також і українців. Єдиною легальною політичною партією в роки реакції було "Товариство українських прогресистів" (ТУП), яке очолювали М. Грушевський і С. Єфремов.

4. Столипінська аграрна реформа. Крім терору уряд використовував і мирні засоби. Так, з метою заспокоїти селян, була розпочата аг­рарна реформа, яку розробив і послідовно втілював П.А. Столипін (він стояв на чолі уряду).

Основні положення реформи П.А. Столипіна:

1. Створені умови для заможних селян, аби вони були в змозі організувати власні великі, су­часні господарства: чи, відокремившись від общини, взяти з общинних земель ділянку-отруб чи виселитись на окремий хутір.

2. Спеціально створенийСелянський банк повинен був надавати селянам, що перейшли на отруби і хутори, кредити під залог землі.

3. Біднякам-селянам пропонувалося переселення в малозаселені райони країни, отримати там землю для ведення власного господарства.

В Україні общинні традиції були надзвичайно слабкі, значно менші аніж в Росії. Тому столипінська реформа в Україні мала більш яскраво виражені наслідки, аніж в Росії.

Наслідки столипінської аграрної реформи в Україні:

1. На хутори і отруби виселилось 50% селянських господарств.

2. Це сприяло розвитку капіталізму на селі, технічному прогресу, збільшенню врожайності.

3. Частина селян переселилась в Сибір (і інші райони Росії) і, незважаючи на величезні труднощі, створили там свої власні господарства.

Однак, заспокоїти селян, задовольнити їх потреби реформа не змогла. Адже лишалося явище, що викликало загальну ненависть селян — поміщицьке землеволодіння. Поява заможних "хуторян" лише розпалювала ненависть і злобу, соціальне напруження зростало.