Методи аналізу травматизму

 

Велику роль у запобіганні травматизму має аналіз і, головне, своєчасне доведення його результатів до всіх структурних підрозділів та всіх працівників.

При проведенні аналізу травматизму ставляться такі завдання:

- виявлення причин нещасних випадків;

- виявлення характеру і повтору нещасних випадків;

- визначення найнебезпечніших видів робіт та процесів;

- виявлення факторів, характерних щодо травматизму на даному робочому місці, у цеху, підрозділі;

- виявлення загальних тенденцій, характерних щодо травматизму на даному робочому місці, у цеху, підрозділі.

 

Мета аналізу травматизму — розробка заходів запобігання нещасним випадкам, у зв’язку з чим потрібно систематично аналізувати й узагальнювати причини травматизму.

Найпоширенішими методами аналізу травматизму, що взаємодоповнюють один одного, є статистичний і монографічний. Нині дедалі більшого значення набувають економічний та ергономічний методи.

Статистичний метод, що базується на аналізі статистичного матеріалу, нагромадженого за декілька років на підприємстві або у галузі, дає можливість кількісно оцінити рівень травматизму за допомогою показників: коефіцієнта частоти (K _ч.т); коефіцієнта тяжкості (K _т.т), коефіцієнта виробничих витрат (K _в.в). Ці показники використовуються для характеристики рівня виробничого трав­матизму на підприємстві й у цілому по галузі та для порівняння різних підприємств за рівнем травматизму.

Початковим матеріалом для розрахунків є дані звітів підприємств, організацій про нещасні випадки. Коефіцієнт частоти трав­матизму визначається за формулою: ,

де N — кількість врахованих нещасних випадків на виробництві за звітний період з утратою працездатності на один і біль­ше днів;

Ч — середньооблікова чисельність працівників за звітний період часу.

Даний показник визначається на 1000 осіб облікової чисельності працівників.

Коефіцієнт тяжкості травматизму обчислюється за формулою:

де Д — сума днів непрацездатності по всіх нещасних випадках;

N — загальна кількість нещасних випадків.

Коефіцієнт виробничих витрат визначається за формулою: . Для більш глибокого аналізу травматизму використовуються також показники непрацездатності, матеріальних наслідків витрат на попередження нещасних випадків.

Приклад. На підприємстві з чисельністю персоналу 4 тис. осіб за рік виникло 50 нещасних випадків, унаслідок яких сума днів непрацездатності склала 650 робочих днів. Необхідно визначити коефіцієнти частоти і тяжкості травматизму, а також загальний коефіцієнт травматизму.

Показник непрацездатності (П_н) визначається за формулою:

, де Д — число людино-днів непрацездатності постраждалих;

показник матеріальних наслідків (П_м) — , де М — матеріальні наслідки нещасних випадків за звітний період часу, грн;

показник витрат (П_в) на попередження нещасних випадків за звіт­ний період — ,

де З — витрати на попередження нещасних випадків за звітний період.

Показник частоти випадків захворюваності (І _ч.в) та днів непрацездатності (І _г.д) визначається на 100 працівників:

,

де Б — кількість випадків захворювань;

Д — число днів захворювань за звітний період;

Ч — середньооблікова чисельність працівників у звітному періоді.

Показник середньої тривалості одного випадку захворювання (П_д.з) (показник тяжкості захворюваності) обчислюється за формулою:

, де Д — кількість днів тимчасової непрацездатності; Б — кількість випадків захворювань.

Різновидом статистичного методу є груповий і топографічний методи. При груповому методі дослідження нещасні випадки групуються:

- за професією та видами робіт потерпілих;

- за характером і локалізацією пошкоджень;

- за низкою зовнішніх ознак: днями, тижнями, змінами, віком, стажем, статтю, кваліфікацією потерпілого тощо.

Таке групування дозволяє виявити найнесприятливіші моменти в організації робіт, стані умов праці або устаткування.

При топографічному методі дослідження всі нещасні випадки систематично позначають умовними позначками на плані розміщення устаткування в цеху, на ділянці стосовно того, де стався нещасний випадок. Скупчення цих знаків свідчить про підвищений рівень травматизму в тому чи іншому підрозділі або робочому місті, завдяки чому створюється наочне уявлення про потенційно небезпечні зони на виробництві.

При монографічному методі дослідження виявляють вплив на безпеку праці багатьох елементів досліджуваного об’єкта (технічного стану об’єкта, характеру та організації трудового процесу, планування виробничого процесу, підготовки працівників, стану обліку та аналізу травматизму тощо), тобто проводять глибокий аналіз небезпечних і шкідливих виробничих чинників, притаманних тій чи іншій виробничій ділянці, устаткуванню, технологічному процесу.

Одночасно застосовуються санітарні й технічні методи дослідження. Це не тільки дозволяє виявити причини нещасних випад­ків, а й, що особливо важливо, сприяє визначенню потенційної небезпеки і шкідливості, які можуть впливати на людей. Даний метод можна застосовувати і для розробки заходів з охорони праці для виробництва, яке лише запроектовано.

Економічний метод полягає у визначенні економічних наслідків травматизму і спрямований на з’ясування економічної ефективності витрат на розробку і впровадження заходів з охорони праці.

Матеріальні (М_тр) витрати визначаються за формулою:

де П_тр — витрати виробництва внаслідок нещасних випадків;

Е_тр — економічні витрати;

С_тр — соціальні витрати.

Ергономічний метод ґрунтується на комплексному вивченні системи «людина — машина (техніка) — виробниче середовище». Відомо, що кожному виду трудової діяльності повинні відповідати певні фізіологічні, психофізіологічні і психологічні якості людини, а також її антропометричні дані. Лише при комплексній відповідності зазначених властивостей людини особливостям конкретної трудової діяльності можлива ефективна та безпечна робота. Порушення цієї відповідності може призвести до нещасного випадку. При такому аналізі травматизму враховується й той факт, що здоров’я і працездатність людини також залежать від біологічних ритмів функціонування його організму і геофізичних явищ.

Дослідження показують, що досить часто під час розслідування нещасних випадків припускаються грубих помилок, що не сприяє розробці дієвих заходів щодо боротьби з травматизмом.

З’ясувати причину нещасного випадку можна одним з методів системного аналізу — методом сіткового моделювання і керування. Для визначення причини нещасного випадку як події, що вже відбулася, сіткова модель будується в зворотному порядку: від моменту травмування до подій, що йому передували. Методично виявлення причин розпадається на дві стадії: побудова сіткової моделі ситуації й аналіз цієї моделі. Аналіз моделі проводиться в двох напрямках: визначення причини існування чи виникнення небезпечної зони і встановлення причин, що викликали перебування людини в цій небезпечній зоні.

Один з авторів методу сіткового моделювання і керування В. А. Ачин установив чотири основні форми причинних зв’язків:

- послідовна, коли перша причина викликає другу, друга — третю і т. д., до кінцевої причини, що призводить до травми;

- паралельна, коли два або кілька паралельних зв’язків викликають одну загальну причину, що й призводить до травми;

- кругова, якщо перша причина викликає другу, друга — третю і т. д. до кінцевої причини, що, у свою чергу, збільшує першу, перша — другу і т. д. доти, доки одна з них не призведе до нещасного випадку;

- концентрична, коли один якийсь чинник є джерелом кількох причин, які, розвиваючись паралельно, викликають одну загальну причину, що призводить до травми.

Зазначені форми причинних зв’язків у різних комбінаціях можуть стати елементами складних сіткових моделей. Досвід показав доцільність застосування даного методу для виявлення дійсної причини або причин нещасного випадку.

При дослідженні травматизму може застосовуватися і метод анкетування (письмове опитування працівників). Він установлює переважно причини психофізіологічного характеру. Важливим моментом у методі анкетування є розробка опитувального листа.

 

11. Визначення економічних наслідків виробничого травматизму та професійних захворювань,

 

Виробничий травматизм та профзахворювання спричиняють не тільки моральні, соціальні, а й значні економічні збитки. Тому визначення економічних наслідків непрацездатності є важливим і актуальним на рівні як держави, так і виробництва.

Ступінь втрати працездатності визначається медико-соціаль­ною експертною комісією (МСЕК) у відсотках до професійної працездатності, яку мав потерпілий до ушкодження здоров’я.

Розмір відшкодування встановлюється відповідно до ступеня втрати професійної працездатності і середньомісячного заробітку, який мала особа до ушкодження здоров’я. Власник має повністю відшкодувати втрачений потерпілим заробіток у розмірі, що відповідає встановленому МСЕК відсотку втрати професійної працездатності потерпілого.

Розмір одноразової допомоги потерпілому визначається колек­тивним договором (угодою, трудовим договором). У разі смерті потерпілого розмір одноразової допомоги його сім’ї повинен бути не менше п’ятирічного заробітку потерпілого і, крім того, не менше однорічного заробітку потерпілого на кожного утриманця.

Усі економічні наслідки непрацездатності поділяються на дві групи: загальнодержавні витрати і збори K; втрати і збитки виробничих підприємств С _в.

Загальнодержавні витрати K у випадку втрати працездатності визначаються за формулою:

де — розміри витрати і збитків, які несе суспільство в цілому для відновлення здоров’я в кожному випадку втрати працездатності;

В — величина еквівалента заробітної плати, невиплаченої за час хвороби робітника в розрахунковому періоді.

Втрати, які несе суспільство, включають:

- втрати профспілкових організацій на надання допомоги та оплату путівок у розмірі затрат по соціальному страхуванню;

- суму виплат державного страхового товариства особам у порядку індивідуального страхування;

- суму додаткових асигнувань вищих організацій на вжиття заходів щодо усунення наслідків масових нещасних випадків;

- суму збитків суспільства у вигляді податків з неоподаткованої частини доходів потерпілих, з виплат за лікарняними листами (лише в державних підприємствах);

- суму потенційних збитків, заподіяних суспільству у зв’язку з виходом робітника на пенсію по інвалідності за розрахунковий період.

У кожному випадку втрати працездатності сума еквівалента неодержаної робітником заробітної плати В розраховується за формулою:

,

де В ¢ — сума заробітної плати за три місяці, які передували захворюванню;

n — кількість відпрацьованих днів за ці місяці;

Т — тривалість хвороби в робочих днях.

Економічні втрати виробничих підприємств та організацій при тимчасовій чи довготривалій непрацездатності працівників колек­тиву С _п встановлюються за формулою:

,

де Р — втрати кількості виробленої продукції за період непрацездатності. Їх у кожному випадку непрацездатності визначають за формулою:

де а — коефіцієнт, який враховує поправку до кількості виробленої продукції внаслідок різниці в кваліфікації потерпілого усеред­неного розряду і середньооблікового працівника та розраховується відношенням тарифного коефіцієнта розряду потерпілого K _ф до тарифного коефіцієнта розряду середньооблікового працівника K _с;

Р ₀ — середньоденний виробіток продукції, що припадає на один відпрацьований людино-день у розрахунковому періоді;

Т _і — тривалість хвороби;

С_і — втрати і збитки, котрі несе безпосередньо організація при втраті працівником працездатності;

ПВ — допомога по тимчасовій непрацездатності з Фонду соціального страхування.

Більш спрощена методика врахування матеріальних втрат унаслідок травматизму і захворювань дається А. Н. Гржегоржевським.

Загальні матеріальні втрати внаслідок травматизму і захворювання можна обчислити за формулою:

де П_т — матеріальні наслідки травматизму;

Т_б — матеріальні наслідки захворювань, пов’язаних з несприятливими умовами праці.

До основних елементів, які складають матеріальні наслідки травматизму (П_т), належать:

- вартість за листками непрацездатності в результаті травматизму (П₁);

- вартість недоданої продукції в результаті травматизму (П₂);

- інші матеріальні витрати (П₃), в які включаються витрати на отримання стаціонарних і лікування амбулаторних хворих, доплати при тимчасовому переводі потерпілих на легшу роботу, допомога членам сімей потерпілих, витрати на підготовку кадрів замість вибулих з причини травм.

де О_б — середня оплата листка непрацездатності за день або середня заробітна плата потерпілого за день;

П_р.д — кількість робочих днів, втрачених унаслідок нещасних випадків.

Вартість недоданої продукції в результаті нещасних випадків (П₂) розраховується за формулою:

де В_д — середньоденний виробіток одного робітника, грн;

П_р.д — кількість робочих днів, втрачених у результаті травм.

Розмір інших втрат унаслідок травматизму (П_З) можна встановити за формулою:

П_З = С₁ + С₂ + Д + З_к + П_с,

де С₁ — кошти, витрачені на утримання стаціонарних хворих;

С₂ — кошти на лікування амбулаторних хворих;

Д — доплата потерпілим при їх переводі на легшу роботу;

З_к — витрати на підготовку кадрів, викликані вибуванням працівників з причини травм;

П_с — розміри допомоги, призначені потерпілим та їх сім’ям.

Таким чином, П_т = П₁ + П₂ + П_З.

Матеріальні витрати в результаті захворювань визначаються за формулою:

Т_б = (О_б ´ П_р.д + В_д) · 0,25,

де О_б — середня оплата листків непрацездатності за день;

П_р.д — число робочих днів, втрачених у результаті захворювання;

В_д — середньоденний виробіток одного працюючого;

0,25 — коефіцієнт, який враховує питому вагу трудозатрат, пов’язаних з несприятливими умовами праці в загальному числі втрат через захворювання.