Г специфічно інтегрує світ- відбув стратифікація світ спільноти

1) територія Укр є місцем перетину євразійської геоекономічної системи координат Північ – Південь (меридіан) і Захід – Схід (паралель).

2) Україна володіє 1 із найпотужніших транзитних потенціалів.

3) Україна є потужною транскордонною державою.

4) Чорне море є євразійською брамою до Середземномор’я, відповідно до країн Пн Африки і далі вглиб цього неймовірно багатого континенту. Окрім того, Чорне море через Грузію виводить нас до країн Пд Азії (Індія, Бангладеш, Пакистан), які володіють величезними прир ресурсами і місткими внутр ринками з необмеженим потенційним попитом.

Для того, щоб Укр змогла найповніше реалізувати свій геоек потенціал у євразійському просторі й набути статус держави – субрегіонального лідера, необхідно підвищити ефективність усіх перелічених вище факторів + забезпечити їх комплексний розвиток, що дасть змогу досягти позитивного інтегрального результату та синергетичного ефекту.

4) Спільні економічні інтереси держав ГУУАМ найбільше сконцентровані навколо 2 питань - транспортування прикаспійських енергоносіїв та прокладання нових транзитних маршрутів через Кавказький регіон. Відкриття, розробка та прокладання транспортних комунікацій з нафтогазових родовищ в Азербайджані, Туркменистані, Казахстані перетворюють закавказький причорноморський регіон у надзвичайно привабливий. Водночас регіон Причорномор'я, у тому числі й Закавказзя, має неабияке значення як ринок збуту української продукції. Україна має значення стратегічного транзитного маршруту енергоносіїв для європейських країн і з огляду на її переробні потужності має шанс стати суттєво важливою ланкою ек. безпеки Європи. Проте, сьогодні з відкриттям нового трубопроводу в обхід України, роль дещо зменшується, проте експерти прогнозують зменшення транзиту лише в межах 7-10%.

Перспективним напрямком ек. співробітництва є також розвиток інвестиційної діяльності між державами ГУАМ, створення СП по переробці с/г продукції, в галузі машинобудування, енергетики і транспорту. В перспективі в межах ГУАМ може утворитися самодостатня в багатьох аспектах регіональна зона ек. співробітництва. Другий напрямок співпраці в межах ГУУАМ - це проблеми безпеки і стабільності в регіоні.

76.Сучасна глобальна фінансова криза: причини та прояви.

Фінансова криза – це розлад процесу функціонування фін ринку, яий виявляється в знеціненні нац валюти, виснаженні валютних резервів, масовому банкрутстві кредитно-фін установ, дефолтах по суверенних боргах.

Сучасна криза - 2007р-до тепер загал обсяг боргу – 2,8 трлн дол., в т.ч.: країни, що розвив – 1,9; з перехід ек-ою – 0,5; розвинені – 0,4.

Причини:

1) Дешеві гроші: США проводив політику надмірного зниження процентних ставок. Домовласникам було дозволено виплачувати передчасно іпотечні кредити за фіксованою ставкою і здійснювати рефінансування без жодних штрафів у більш дешеві позики.

2) Складні фінансові продукти: Банкіри на Уолл-Стріт створили складні фін продукти, щоб об'єднати разом мільйони субстандартних іпотек і продати їх інвесторам. Але коли житловий ринок обвалився, в інвесторів залишився так званий токсичний борг.

3) Рейтингові агентства: Кредитні рейтингові агентства надали найвищі рейтинги інвестицій, які цього не заслуговували.

4) Відсутність регулювання: повне банкрутство моделі вільного неконтрольованого ринку. Епоха невтручання держави в діяльність приватного сектору закінчилась

5) Лопані бульбашок: Коли житловий ринок звалився, спричиняючи крах так звана іпотечна-покритих цінних паперів, було вже надто пізно змінювати курс. Низхідна спіраль швидко вдарила по банках, привівши до краху Lehman Brothers 15 вересня.

6) високі ціни на сировинні товари (у тому числі на нафту);

7) перегрів фондового ринку.

8) глобалізація ек розвиту, призвела до швидкого поширення кризи від США до інших країн.

Стадії:

1)2007р-сер березня 2008р – збитки від іпотечних кредитів, фінансовий стрес;

2)сер.березня – вересень 2008р – поглиблення рецесії в США, банкрутство Леман Бразерс;

3)до кігця жовтня 2008р – втрата довіри,кредитно-валютні свопи стали причиною кризи, що призвело до стику з ризиками неплатежів;

4)жовтень 2008 – березень 2009р- проблеми стабільності фін сектору, поглиблення ек спаду;

5)березень 2009 – перші ознаки стабілізації.

Криза призвела до безпрецедентного урядового втручання в ринки, оскільки вона розвинулася в найгіршу глобальну рецесію з часів другої світової війни. Ця фін криза спричинила втрату довіри не тільки до менеджменту кредитно-фінансових інститутів, але теж і до державних установ, які не виконали своїх контрольно-наглядових обов’язків.

Не зважаючи на те,що у багатьох країнах Європи, зокрема у Німеччині та Франції в другому кварталі 2009 року спостерігалось значне пожвавлення кон'юнктури, протягом 2010 року світ знову зіткнувся з ще більшим зростанням рівня безробіття та інфляції. Розглядаючи ситуацію в Укр, можна зазначити, що у 2011 році триває відновлення економіки Укр, водночас темпи зростання залишаються удвічі повільнішими, ніж до кризи. Згідно зі звітом СБ, світова економіка рухається до уповільненого, однак стабільного зростання, при цьому майже наполовину глобальному зростанню сприяють країни, що розвиваються, які у 2011 році, у середньому, збільшать свій ВВП на 6%.

77.Сучасна система регулювання глобальних процесів та об’єктивна необхідність її вдосконалення.

Глобалізація як ключова детермінанта сучасного етапу розвитку світогосподарської системи визначає основні вектори трансформації відкритих економік та всієї системи МЕВ.

Сформовані національні регулятивні системи та інститути державного управління економікою (ВР, КабМін, МінФін, МінЕкономіки і тд), в нових умовах глобалізації виявилися неспроможними ефективно протистояти її викликам і деструктивним впливам. У той самий час, практика діяльності існуючих наднаціональних інститутів, утворених з метою впорядкування окремих сфер МЕВ і сегментів глобальної економіки (ООН, СОТ, МВФ тощо), засвідчує низьку ефективність їхніх регулятивних принципів та інструментів. На сьогодні для людства об'єктивною необхідністю стало формування глобальної наднаціональної системи інституційного регулювання.

Усі найбільш впливові наднаціональні регулятивні інститути (МВФ, СОТ, ООН), що були створені винятково з метою глобального регулювання та управління світовим соц-ек розвитком, знаходяться під суцільним впливом найбільших суб'єктів МВ і не в змозі ефективно регулювати відповідні процеси глобальної економічної системи та давати адекватні відповіді на виклики глобалізації, які передбачають подолання соц-ек нерівності в загальносвітовому масштабі. Рішення, що приймаються органами глобального регулювання, найчастіше призводять до посилення диспаритетного соц-ек розвитку людства та поглиблення дисфункціональності глобальної економічної системи.

Вади наднац органів:

- відсутність дієвих механізмів реалізації проголошених цілей;

- реалізація конкурентних інтересів найбільш розвинених країн світу;

- інформаційна закритість та непрозорість процедур;

- домінування Пн на Пд;

- бюрократична й архаїчна структура міжнар органів регулювання та недостатній рівень координації між їх складовими;

- організаційна непослідовність і суперечливість в діях.

До провідних чинників, що обумовлюють дисфункціональний характер сучасної глобальної економічної системи, належать: лібералізована сфера світових фінансів та система нерегульованих тнк-ринків, які значною мірою закріплюють існування розривів у рівні розвитку між національними господарствами, міжнародними регіонами та іншими елементами світогосподарської системи.

Вдосокналення:

1) побудова дієвої системи регулювання ТНК з метою запобігання виникненню соц екстерналій, обумовлених їх активністю.

2) Створ такі механізми регулювання фін сфери, як: а) розширення повноважень та сфер компетенції існуючих інститутів регулювання; б) створення світового кредитора, або кредитора «останньої інстанції», на базі МВФ, до функцій якого має входити рефінансування короткострокових боргів та надання стабілізаційних кредитів нац економікам, а також надання гарантій урядам по міжнар кредитам; в) введення нац. урядами заходів для контролю за відтоком капіталу, за сукупним припливом капітал, за валютними операціями; г) жорсткого контролю за функціонуванням офшорних зон та обмеження їх поширення шляхом політ та ек тиску на уряди–реципієнти капіталу;

3) реформування існуючих найбільших МО, а також розширення й розвиток наднаціональної архітектури глобального управління: а)перетворення програмних концепцій на функціональні програми; б)пошук безперебійного фінансування таких програм; в) збільшення рівня публічності й прозорості; г)збільшення кола учасників (не лише з розвинених країн); д) усунення асиметрії у прийнятті рішень.

З огляду на сучасний рівень інтеграції Укр у світовий економічний простір та її незначної участі у його формуванні й регулюванні, доцільною є реалізація Україною стратегії об’єднання у ситуативні (ad hoc) блоки по окремих питаннях із іншими країнами, що розвиваються, та лобіювання спільних економічних інтересів як в регіональному, так і у світовому масштабі.

78. Сучасні міжнародні інтеграційні пріоритети для України.

Довгий час Україна була і залишається ареною протистояння зах та сх інтеграційних векторів. З 2005 року - очевидне домінування тенденції до усталення орієнтації на зах інтеграц напрям. Така “вестернізація” України в умовах подальших геополіт зрушень і розвитку трансформац процесів на пострад і європей просторах може перетворити її в арену гострого зіткнення інтересів основних сучасних центрів сили – Росії, США та ЄС. Тому Україні доцільно й надалі підтримувати багатовекторний напрям інтеграції.

Ще у 2003 році Україна підтримала реалізацію проекту ЄЕП на Сході спільно з Росією, Білоруссю і Казахстаном та підписала відпов договір про його створення.

У жовтні 2011 Україною було здійснено ще один важливий крок на шляху до східн. вектору інтеграції - прем’єр міністр України підписав Договір про створення ЗВТ у межах СНД. Більшість експертів оцінило цей крок як перший на шляху до вступу України до Митного Союзу. Проте прем’єр-міністр України запевняє, що «підписання договору про ЗВТ з країнами СНД та підписання договору про ЗВТ з ЄС в перспективі – це два пункти одного плану по відкриттю для укр ек зовн ринків, що необхідно для стабільного ек розвитку в нашій країні».

Україна надалі планує продовжувати розвиток свого співроб з Митним союзом у форматі «3+1»: за прогнозами, товарообіг може збільш. аж на 9 млрд. дол. при встановленні позит сальдо торговельного балансу, що буде сприяти стаб. грошової одиниці та купівлі енергоносіїв за такими ж цінами, як для інших членів Митного союзу.

+передбачається зменшення витрат підприємців на ведення бізнесу при зменшенні цін на сировину.

АЛЕ все ж таки саме європейська інтеграція повинна залишатися «незмінним» пріоритетом політики України, тому що за минулі роки Україна чимало зробила для того, щоб органічно інтегруватися до європ міжнар спільноти: вона першою з країн СНД уклала угоди про партнерство і співробітництво з ЄС (1994), стала повноцінним членом Ради Європи, учасницею ОБСЄ, підписала документи про співроб і партнерство з НАТО, співпрацює з МВФ, СБ, стала членом СОТ (2008).

Входження України у світову систему господарювання вимагає визначення пріоритетних напрямів реалізації нац інтересів, які пов’язані з перспективами всебічного розширення коопераційних контактів з країнами ЄС.

Це є перспективним, оскільки:

1) країни-члени ЄС являють собою надзвичайно великий та потужний ринок, у процесі торгівлі з яким можна буде вирішити основні проблеми збуту української продукції;

2) присутність у європейському ринковому просторі, а також міждержавне та міжурядове співробітництво дадуть змогу Україні брати активну участь у програмах технологічного, науково-технічного та освітньо-гуманітарного розвитку ЄС;

3) лібералізація та взаємне відкриття економічних режимів є гарантією капіталовкладень, що зумовить приплив іноземних інвестицій до країни;

4) офіційний європ статус автоматично означав би поширення на Україну всіх вигідних для її економіки особливостей режиму діяльності в торговельно-інвестиційній сфері, які поширюються на інших членів ЄС.

Проте з огляду на останні заяви президента Європ комісії, Україні в майбутньому буде вкрай важко дотримуватися двохвекторного напряму інтеграції, оскільки він вважає неможливим одночасне інтегрування в Митний Союз та наявність поглибленої та всеохоплюючої ЗВТ з ЄС.

79.Тенденції постіндустріалізму і новітня поляризація світу.

У наук літер окрім поняття "постіндустріальне суспільство" зустрічаємо й інші терміни: "друга промислова революція" (А. Шафф), "третя хвиля" та "суперіндустріальне суспільство" (Е. Тоффлер), "третя індустріальна революція" (Д. Бальхаузен), "суспільство знань" (П. Друкер), а також "інформаційне суспільство".

Характеризується 1) появою нових засобів ек діяльності -інформаційно-електронних систем, використанням мікропроцесорів у промисловості, сфері послуг, торгівлі та обміні.

2)Агробізнес, нафтохімія, генна інженерія, комп'ютерна техніка свідчать про провідну роль в ек діяльності суспільства технології+ технол способу вир-ва, в основі якого інтелектуалізація, інформатизація, комп ютеризація.

3)Економіка практично цілком підпорядкована завданням особистого споживання

4) зменшення частки матеріального виробництва,

5)на першому плані поста сфера послуг, а не промисловість. Під впливом вимог ринку і технологічного прогресу вона набуває якісно нових рис, серед яких - значні обсяги наукових досліджень і розробок. Частка у ВВп сягая 70-75%. Протягом останніх 25 років інформаційно місткі галузі сфери послуг (вчені включають їх у четвертинний і п'ятеринний сектори, які охоплюють охорону здоров'я, освіту, дослідницькі розробки, фінанси, страхування тощо) мали найвищі темпи зростання зайнятості.

6) Конкур в постінустр ек значною мірою переноситься в Інтернет і набуває рис моделі доскон конкур, тому що формує достаток інформації, необмеж кільк покупців та продавців, зводить до нуля операц витрати і ліквідує всі бар’єри для нових учасн ринку.

7)панування глобал корпорацій

Характерною ознакою є процес сітізації – постіндустріальна парадигма, вміння пристосовуватись до потрібної мережі. Осн суб’єкти мережі: держ си-ми, ТНК, приватні військові компанії, терористичні угрупування. Переваги сітізації: збільш адаптивності комп-ї, концентрація діял на пріоритет секторах, зменш витрат, залучення до мережі найкращих партнерів; Недоліки сітізації: перспективна не спеціалізм і концентрація, а багатопланова спеціалізм-я, надмірна залежність від кадрового складу, відсутня матеріал і соц. Підтримка учасників, гальмування підпр ініціативи.

Перша стадія постіндустр - глобалізм - не запезпеч повної свободи, бо має інші ек інтереси. Незалежність може дати лише вища - ноосферна стадія розвитку цивілізації. Ноосферизм - це майбутнє глобальне сусп, де панують не інтереси, а люд розум і колективний інтелект.

Господарська глобалізація спричинилася до формування своєрідної архітектури світової економіки, в якій чітко вимальовуються Центр і Периферія із відповідним розподілом ролей. Центр представлений пром розвинутими країнами (США, Яп, Нім, Фр), Решта світу складає Периферію (НІК-Пд.Корея, Тайвань, Сінгапур), кр, що розвив (Аргентина, Бразилія,Китай, Індія), кр з перехід ек-ою(Угорщина,Польша,Румунія, Чехія), експортні країни(ОАЕ,Пд.Америка), слаборозвинені (Африка). У Центрі зосереджені капітали, інформація і нові технології. На Периферії знаходяться корисні копалини, сировина, дешева робоча сила та значні ринки збуту готової продукції. Відносини між Центром і Периферією базуються на ринкових засадах: більшу вигоду отримує той, хто володіє більшою ек владою, важливішими й дефіцитнішими ресурсами. Тому ці стосунки є лише формально рівноправними, а насправді виражають підпорядкованість Периферії Центру з усіма випливаючими звідси наслідками.

В суч глобалізов світі, крім країн-лідерів постіндустр глоб-цивіліз розв, дуже багато держав, які перебув лише в індустр (Рос, Україна, Китай,) і навіть доіндустстадії розв (країни Африки). Викреслити їх зі світової цивілізації неможливо. І так буде завжди. Нерівномірний, несинхронний розвиток у суч умовах є його закономірністю.

Отже,процес глобаліз протікає в умовах сильно поляриз світ системи в плані ек міці і можлив. Таке полож є потенц джерелом ризиків, проблем і конфліктів. Кілька ведучих країн контрол значну частину вир-тва і спож, навіть не прибігаючи до політ чи ек тиску. Їхні внутр пріоритети і ціннісні орієнтири наклад відбиток на всі найбільші сфери інтернаціон. Глоб сприяє стиранню грані між вн і зовн політикою держав. Політика, що виход за рамки однієї країни, охоплює усе більш широке коло проблем. Енерг, наук-техн, транспор, соц, еколог політика усе сильніше інтернаціоналізується

80.ТНК як рушійні сили глобальних економічних трансформацій.

Результатом поділу праці стали транснаціональні форми кооперації, що згодом призвело до появи ТНК. Вони, в свою чергу, стали причиною зростання міжнародної концентрації виробництва, та як наслідок - розгортання процесу інтернаціоналізації.

Транснаціоналізація веде до дуже високого рівня взаємозалежності між країнами. Виступаючи центрами координації і двигунами світового виробництва та обміну, ТНК формують усередині своїх комплексів і між собою мережу відносин, які виходять за межі національних держав.

Аналіз становища і розвитку ТНК як транснаціональних носіїв глобалізації показує, що вони безумовно задають і формують економічну базу, економічну основу глобалізації. Їх агресивний, широкомасштабний наступ почався в середині XX століття за ініціативою корпоративних структур США, Яп, Нім, Великобр. Особливо посилилась економічна експансія ТНК в 90-ті роки XX століття. З того часу вона невпинно зростає. Прямі учасники і переможці організованої Заходом Глобальної холодної ек війни з розпадом СРСР, який цю війну програв через свою ек неконкурентоспроможність, змогли «відкрити» для себе як ринок біля 30% території світу. Цим завершилась повна глобалізація геоекономіки і геополітики країн Заходу і почався процес формування системи глобалізму і глобальної економіки.

ЗМІНИ: Зокрема, посилились лібералізаційні процеси на різних рівнях, важливого значення у міжнародних відносинах набули інтеграційні процеси. А лібералізація й інтеграція призвели до такого явища, як регіоналізація і регіоналізм. Регіоналізація є процесом перерозподілу владних компетенцій, передачі функцій від національного на регіональний рівень, поява і розвиток нових інституційних форм, що відповідають нової ролі регіонів у процесі прийняття рішень на національному та наднаціональному рівнях.

На меті глобалізації економіки, транснаціоналізації капіталів та економічної інтеграції стоїть економічна експансія; в той час, як регіоналізація частіше за все спричинена бажанням держав втримати або посилити свій вплив регіоні, підвищити рівень конкурентоспроможності національної економіки та інтенсифікувати торгівельно-економічні відносини.

500 найбільших ТНК абезпечують більше ¼ загальносвітового виробництва товарів та послуг. Їх доля в торгівлі технологіями та управлінськими послугами 4/5. 407 ТНК – належить країнам G7.24 тис.ТНК мають штаб-квартири у 14 найбагатших країнах світу.300 найбільших ТНК належить 25% всього капіталу, що використ у світовій економіці та забезпечують 70% прямих зарубіжних інвестицій. ТНК здійснюють 2/3 світової торгівлі, лише половина останньої припадає на торгівлю між ними та іншими фірмами, а інша – внутрішньо фірмовий оборот.

Транснаціоналізація впливає на виробництво товарів і послуг, використання робочої сили, інвестиції, технології та їх розповсюдження з одних країн в інші, що в кінцевому підсумку відображається на ефективності виробництва, продуктивності праці та конкурентоспроможності. Міжнародна конкуренція ведеться уже не стільки між країнами, скільки між транснац виробничими системами, які формують ядро світової економічної системи. Сьогодні ТНК перетворилися із об’єктів на суб’єкти міжнародної політики, активно беруть участь у всіх глобальних процесах, що відбуваються у світі. ТНК, нарівні з промислово розвиненими країнами, широко проявляються в політиці, економіці, у фінансово-інвестиційній, інформаційній, науково-технічній, військовій, технологічній, екологічній сферах.

Близько 90% кількості ТНК базується в розвинутих країнах з ринковою економікою. Однак з кожним роком в процес транснаціоналізації дедалі більше залучаються фірми країн, що розвиваються, а також країн Східної та Центральної Європи, викликаючи там відповідні трансформації.

На мій погляд, процес глобалізації в світовій економіці буде продовжуватися, але з уповільненням. Наступним етапом інтернаціоналізації має стати поява корпоративних міждержавних об’єднань. Проте важливо відзначити, що цей етап буде унеможливленим без подальшого поширення та інтенсифікації регіоналізму.

81.Транснаціоналізація як основний фактор формування глобальної економіки.

Транснаціоналіза́ція — процес посилення світової інтеграції у результаті глобальних операцій ТНК.

це якісно новий етап інтернаціоналізації господарського життя, який характеризується різким зростанням ролі зовнішніх факторів розвитку всіх держав і створення транснаціонального капіталу.

Транснаціоналізація впливає на виробництво товарів і послуг, використання робочої сили, інвестиції, технології та їх розповсюдження з одних країн в інші, що в кінцевому підсумку відображається на ефективності виробництва, продуктивності праці та конкурентоспроможності. Міжнародна конкуренція ведеться уже не стільки між країнами, скільки між транснаці виробничими системами, які формують ядро світової економічної системи. Воно концентрує інтелектуальний, науково-технічний і фінансовий потенціали, контролює більше половини обороту світової торгівлі та фінансів, прибуткові галузі економіки різних країн.

Аналіз становища і розвитку ТНК як транснаціональних носіїв глобалізації показує, що вони безумовно задають і формують економічну базу, економічну основу глобалізації. Їх агресивний, широкомасштабний наступ почався в середині XX століття за ініціативою корпоративних структур США, Яп, Нім, Великобр. Особливо посилилась економічна експансія ТНК в 90-ті роки XX століття. З того часу вона невпинно зростає. Прямі учасники і переможці організованої Заходом Глобальної холодної ек війни з розпадом СРСР, який цю війну програв через свою ек неконкурентоспроможність, змогли «відкрити» для себе як ринок біля 30% території світу. Цим завершилась повна глобалізація геоекономіки і геополітики країн Заходу і почався процес формування системи глобалізму і глобальної економіки.

Свідченнями масштабів діяльності ТНК і їх величезної ролі в міжнародній економіці можуть бути такі факти:

– ринкова капіталізація деяких ТНК перевищує 500 млрд дол. США, а річний обсяг продажів – 150–200 млрд дол. США;

– щорічний чистий прибуток кожної з найбільших ТНК світу майже дорівнює річному бюджету України;

– кількість країн, де оперують філії та дочірні компанії найбільших ТНК, часто перевищує кількість посольств, які має за кордоном країна їх базування, а чисельність співробітників і членів їх сімей, добробут яких залежить від діяльності лише однієї корпорації, дорівнює населенню таких держав, як Словаччина чи Македонія.

- Саме завдяки активній діяльності ТНК рівень світових ПІІ досяг рекордних показників.

Зарубіжні ТНК відкривають свої філіали та розміщують виробництва на території Укр з огляду на її високий споживчий потенціал, дешевизну трудових ресурсів, вигідне географічне положення та лояльність керівництва держави до зарубіжних інвесторів. Проте, варто наголошуват на створенні власних ТНК.

Наприклад, ВАТ “АрселорМіттал Кривий Ріг” входить до складу найбільшої світової металургійної ТНК “ArcelorMittal”. Більш цікавими з погляду можливої транснаціоналізації укр компаній є підприємства МЕТІНВЕСТ ХОЛДІНГ і ВАТ “Азовсталь”. Ці підприємства входять до складу компанії SCM, яка має активи в металургійній, енергетичній, телекомунікаційній галузях економіки. SCM має і зарубіжні активи, керівництво фін потоками компанії здійснюється через власну банківську установу. Інакше кажучи, компанія за багатьма ознаками набула статусу транснаціональної.

Крім створення ТНК з укр капіталом, ще одним напрямом може стати створення спільних ТНК із залученням зарубіжних інвесторів.

Отже, Лідируючі позиції розвинутих країн світу базуються насамперед на величезному впливі їх ТНК на економіку інших країн. Виходячи з цього, зміцнення Укр своїх позицій на світовій арені не можливо без створення власних ТНК, які б впливали на розвиток окремих галузей світового господарства.

82. Трансформація функцій держави в умовах глобалізації

Глобалізація економіки вносить істотні поправки в процес пошуку оптимального механізму її регулювання, оскільки держава як управлінська підсистема зіткнулася з принципово новою парадигмою. По-перше, держава дедалі більше втрачає можливість ефективно використовувати такі традиційні важелі макроекономічного регулювання, як імпортні бар’єри та експортні субсидії, курс національної валюти і ставку рефінансування центрального банку. В умовах уже досить високої і все більше зростаючої взаємозалежності національних господарств уряди змушені користуватися традиційними важелями регулювання з урахуванням інтересів інших торгівельних партнерів, а також інтересів впливових ТНК, які своїми діями здатні анулювати ефект використання тих чи інших засобів регулювання. По-друге, деякі економічні процеси, особливо у валютно-кредитній сфері, набули глобального характеру й не підпадають під регулювальний вплив держава. Для цієї мети необхідні узгоджений вплив і заходи багатьох країн і глобальних організацій (МВФ, Світовий банк, СОТ). Але ефективність наддержавного втручання буде тим більшою, чим більшу частку власного суверенітету країни-члени делегуватимуть таким глобальним інститутам, чим повнішим буде процес дотримання державами спільно розроблених правил регулювання не тільки своєї зовнішньоекономічної діяльності, а й внутрішньої економічної політики. По-третє, вперше в історії державний суверенітет втрачає свій первісний зміст. Протягом багатьох тисячоліть основою існування та процвітання суспільства були природні ресурси, що нерозривно пов’язувалися з певною територією. Володіння територією, захист її від зазіхань ззовні та організація експлуатації природних багатств, що знаходяться на ній, були й досі залишаються природними функціями держави. Поняття «державний суверенітет» означає здатність держави здійснювати на своїй території повний контроль над економікою та іншими сферами суспільного життя, що виключає будь-яке втручання ззовні. Проте вже на ранніх стадіях інтернаціоналізації економіки, держави були змушені вступати одна з одною в договірні відносини та брати на себе різноманітні зобов’язання, які неминуче в тій чи іншій мірі обмежували свободу прийняття рішень, тобто обмежували державний суверенітет, фактично. По-четверте, головним результатом 20-го сторіччя і всього розвитку цивілізації за весь час її існування стало становлення техносфери як штучного середовища життєдіяльності людини. ЇЇ специфіка – не просто надзвичайно високий рівень розвитку технологій і техніки, матеріального виробництва, науки, озброєнь, не просто зумовлені всім цим рівень та якість життя населення, які створили техносферу держави. Особливістю такого розвитку є те, що провідні економічні центри техносфери (США, Японія, ЄС) здатні зберегти своє значення та існування лише спираючись на використання простору і ресурси всього світу. Також ці держави є дуже залежними від техносфери, оскільки у разі соціальної катастрофи населення цих країн просто не буде мати реальної можливості повернутися до доіндустріального способу життя.

83. Україна на геополітичній карті світу. Проблема збереження суверенного статусу в умовах глобалізації

Україна послідовно інтегрується до загальноєвропейської спільноти і розглядає поглиблення інтеграційних процесів на континенті як необхідну передумову створення системи гло­бальної безпеки, утвердження нового геополітичного просто­ру, що відповідатиме вимогам наступного століття. Із прийнят­тям нашої країни до Ради Європи, ЦЄІ та співпраці з іншими європейськими об'єднаннями з'явилися принципово нові мож­ливості для застосування багатовікового досвіду демократич­них держав Європи в практиці державного будівництва, сход­ження до цивілізаційного рівня розвитку. Україна зміцнила співробітництво і з такими впливовими міжнародними інституціями, як Міжнародний валютний фонд, Всесвітній банк і Євро­пейський банк реконструкції та розвитку. Ініціатива НАТО ї «Партнерство заради миру» дала змогу Україні гнучко підійти до розвитку партнерства з Північноатлантичним альянсом, маючи з ним такий рівень співпраці, який відповідає її індивідуальним вимогам і можливостям. На часі розвиток стосунків особливого чи навіть привілейованого партнерства Україна — НАТО. Аналіз конкретного геополітичного становища України та зовнішньополітичних кроків свідчить на користь нарощування зусиль до утвердження нашої держави в лоні європейських народів, у світовому співтоваристві. Вагомішими стали і здобутки української дипломатії. Це відбивається на зростанні обсягів та якості стосунків і з близькими сусідами, і з країна­ми інших регіонів. Політичні зрушення спонукають до наро­щування політико-правових засад у міждержавних відноси­нах, взаємовигідних торговельних та економічних зв'язків, спів­праці в науці й техніці. Хоч і повільно, але зростають іноземні інвестиції. Провідні місця в цій сфері посідають капітали США, ФРН і Великобританії. Цьому сприяли як наполегливість дер­жавних лідерів і дипломатів, так і чинники економічного ха­рактеру.

Україна впевнено розвиває відносини і з іншими колишні­ми республіками СРСР, а нині незалежними державами. Во­дночас Київ послідовно виступає проти перетворення СНД на конфедерацію чи федерацію нового типу, розглядаючи її як міждержавний форум для активного дво- та багатосторонньо­го співробітництва, передусім економічного характеру. Украї­на тут виходить з історичних зв'язків, що склалися в колишньо­му Радянському Союзі, вбачає за доцільне переводити Їх на належну політико-правову основу.

84.Фактори економічного розвитку країн – лідерів світового господарства в глобальних умовах.

Розв країни – США, Канада, Нім, Британія, Франц, Італія, Японія.

1. Високий рівень розвитку матеріального виробництва і передусім промисловості, для якої ще у 60-70-і роки був характерним відхід від домінування видобувних галузей (виключення – Канада та Австралія) та перехід до тих секторів економіки, що базуються на використанні нових і новітніх технологій (ноу-хау).

2.Сільське господарство відрізняється великим ступенем інтенсивності та продуктивності, а також високим рівнем механізації автоматизації та комп’ютеризації аграрних процесів. Питома вага зайнятих у ньому складає 3-8% (у США – 2,9%), приблизно такі ж показники характерні і для структури ВВП. Аграрний сектор не тільки повністю забезпечує внутрішні потреби країни, а й має великий експортний потенціал (США, Канада). Разом з тим, у більшості країн-лідерів АПК спирається на значні державні дотації, що ставить аналогічні комплекси в інших країнах світу у неприйнятні умови щодо диверсифікації експорту та вільної цінової конкуренції на внутрішніх ринках.

3. Висока питома вага у структурі економіки припадає на сферу послуг, у якій зайняті понад 50% сукупної робочої сили (як правило 60-70%).

4. Високий рівень конкурентоспроможності національних економік.

5. Країни-лідери мають провідні позиції в галузі інновацій, висока питома вага витрат на НДДКР.

6. Стрімке нарощування впливу транснаціональних корпорацій на всі сфери діяльності. Понад 90% усіх ТНК мають свої штаб-квартири у розвинутих країнах,

7. Перехід до інформаційного суспільства. В останні двадцять років інформація стала важливим ресурсом та фактором суспільного розвитку. А тому в наш час в країнах-лідерах завершується формування єдиного світового інформаційного простору.

85.Фактори економічного розвитку країн, що розвиваються, в умовах глобалізації.

Країни, що розв – Африка, Бл.Схід.

Фактори:

1) Перенесення виробництв із розвинутих країн у ті, що розвиваються. Вирцтва зорієнтовані на дешеві і численні трудові ресурси. Матеріалоємні й енергоємні галузі, такі як виплавка кольорових металів, нафтопереробка, електроенергети-ка, деревообробка, більше стали орієнтуватися на сировинні бази. Екологічно шкідливі (нафтопереробка, виробництво мінеральних добрив, целюлозно-паперова промисловість, хімія органічного синтезу) через високі витрати на природоохоронні заходи в розви-нутих країнах були витиснені з них у країни, що розвиваються. Ці країни для залучення інвестицій створювали сприятливий інвест клімат, пільгове оподаткування.

2) Стабілізація політ ситуації в багатьох країнах, що розвив. Націоналізація економіки після одержання країнами незалежності, усунення диктаторських режимів, припинення військових конфліктів і громадянських війн підвищували при-вабливість країн для іноземних інвесторів; обіцяли стабільно високі прибутки, недоторканість вкладених капіталів і придбаної власності.

3) Сформована в 90-х р загальна сприятлива ек ситуація у світі, зростання сусп вирцтва як у розвинутих країнах, так і в країнах НІК і нафтоекспорт-них. Це викликало підвищення попиту на сировину і паливо, що оживило споживчий попит всередині країн, що розвив. Посилення ролі ТНК у світі і на ринках країн, що розвиваються, призвело до припливу іноземних інвестицій, оживило економіку, сприяло індустріалізації раніше традиційно аграрних країн, розширило кредитування країн, що розвив, з боку розвинутих. Капітали нафтоекспортних країн, що накопичувалися від експорту енергоносіїв, і прибутки від експорту готових виробів НІК також стали основами інвестування.

4) Переорієнтуванням виробництва зі стратегії розвитку імпортозамінної на експортоорієнтовану. Багато країн, що розвив, раніше надто залежали від кон'юнктури світ експорту, бо виробляли обмежений перелік експортних товарів, і водночас жорстко залежали від імпорту численної групи товарів. Зараз вони значно розширили номенклатуру запропонованих на експорт товарів, перейшовши з розряду монофункціональних у полі функціональні.

86.Феномен “країни-системи” в глобальній економіці.

Мутація суверенної національної держави в таких умовах, як здається, відбувалася у трьох напрямах. Перший вектор пов’яза­ний з феноменом міжнародних регулюючих органів (МРО). Друга лінія пов’язана з поняттям країна-система, третя — з процесами субсидіарності.

У сучасному світоконструкті все частіше вини­кає таке поняття, як країна-система чи держава-регіон. «Країна-система» зазвичай може бути представлена державою, яка в цілях реалізації власних геоекономічних інтересів формує самостійну систему інтернаціоналізованих відтворювальних ядер (циклів). Їх ланками виступають національні транснаціоналізовані структури, яким делегується реалізація національних інтересів у геоекономічному просторі і одночасно забезпечується їх військовий захист.

Найяскравішим прикладом даного феномена є, звичайно ж, Сполучені Штати Амери