Основних підходів — шість. 4 страница

57.Природа і типізація глобальних економічних парадоксів.

Міжкраїнові та міжрегіональні асиметрії економічної глобалізації, викликані дією ряду технологічних, інформаційних, екологічних, геополітичних факторів, в першу чергу, дискредитують ідею про справедливий розподіл світового ВВП і рівні можливості конкурентного розвитку всіх учасників глобальної системи, формуючи гіпертрофовану залежність від однополярної моделі економічного розвитку, тим самим залишаючи невикористаним у повному обсязі ефективний ресурс системної взаємодії. Дисгармонія економічного розвитку обумовлює принципову глобальну нестаціонарність, поглиблюючи тенденцію до загострення класичних протиріч: уніфікації і диференціації; системного стягування і локалізації; інтеграції і дезінтеграції, в результаті чого виникають основні парадокси глобальної економічної системи.

Оскільки ринок капіталів на відміну від іноземних ринків знаходяться під безпосереднім впливом глобалізації, цілком закономірно розглядати суперечності і навіть парадокси, що сформувалися наприкінці 90-х років ХХ ст. і поставити під сумнів об’єктивність глобальних трансформацій на фінансових ринках. Глобалізація фінансових ринків – це усунення бар’єрів між внутрішніми і міжнародними ринками і розвиток різних зв’язків між окремими їх секторами. Отже, мобільність міжнародних потоків капіталу буде зростати до тих пір, доки світова економіка не буде характеризуватися відносно рівномірністю власного розвитку. Дослідження останніх років ХХ ст. спростувало тезу про класичні уяви фінансової глобалізації і визначили наявність трьох основних парадоксів: 1. парадокс домашнього зміщення; 2. парадокс Філлстайна-Хоріокі; 3. парадокс низької мобільності чистих потоків капіталу. Парадокс домашнього зміщення ґрунтується на ідеї про те, що диверсифікований фінансовий портфель позначається на значно більших очікуваннях прибутку у порівнянні з не диверсифікованим. В межах однієї держави економічні процеси і економічні змінні модифікуються одночасно. Таким чином міжнародні прибутки за акціями можуть мати високий ступінь кореляції. Це дозволяє зробити висновок про те, що на внутрішньому ринку існує межа скорочення ризику. Ступінь цього скорочення може бути значно підвищений, якщо диверсифікація здійснюється на міжнародному ринку. Наприкінці 90-х років ХХ ст. було помічено, що портфелі міжнародних інвесторів характеризувався значним зміщенням убік внутрішніх активів у порівнянні з міжнародним оптимальним портфелем. Так, наприклад, у складі американського портфелю акції національні папери – 94 %, японського портфелю – 98 % власних коштів, в той час, як французькі, німецькі та канадські інвестори вклали лише 1% власного капіталу в японських та американських цінних паперах. Повного пояснення цього парадоксу й досі не існує, але частково його можна пояснити тим фактом, що міжнародні фінансові потоки є безпосередньо пов’язаними з діяльністю ТНК і відображають виробничі операції за кордоном, за цією причиною прямі іноземні інвестиції є постійними за обсягом.

Парадигма Філлстайна-Хоріокі ґрунтується на класичній ідеї про те, що вільне пересування потоків капіталу дозволяє внутрішній нормі інвестицій значно відхилятись від норми заощаджень, отже збереження поза залежністю від місця розташування мають шукати шляхів найбільшого використання на всьому ринку. В той же час, внутрішні інвестиції не обмежуються тільки внутрішніми заощадженнями, оскільки джерелом інвестиційних коштів повинен бути і міжнародний ринок капіталу. Проте дослідження показала, що країни, які характеризуються високою нормою заощаджень, мали і велику норму інвестицій. Звідси Філлстайн і Хоріоні роблять висновок про те, що існує низька мобільність капіталу і світовий ринок капіталу не сприяє одержанню країнами довготривалого виграшу від між часової торгівлі. Визначити достатність розміру від між часової торгівлі неможливо, якщо не знати реальну економічну ситуацію.

Міжнародні потоки капіталу є одним з найважливіших індикаторів глобальних фінансових ринків. В системі національних рахунків рахунок поточних операцій платіжного балансу відповідає різниці між валовими національними заощадженнями і інвестиціями. Подібна структура платіжного балансу дозволяє розглянути динаміку сальдо рахунків платіжних операцій як міжнародну мобільність капіталів. Дослідження показали, що середній розмір чистих міжнародних потоків капітулу, які дорівнюють відношенню рахунка поточних операцій до номінального ВВП в середньому встановив > 3 % на передодні І світової війни. Наприкінці 90-х рр. Такий показник» 3,5 %. Таким чином на шляху інституціональних інвесторів й досі стоять певні перешкоди, а саме, державне регулювання, витрати інвестицій, недоліки інформаційної бази, інерція та консерватизм менеджменту та цілий ряд ризиків (валютний, ризик різниці в часі між країнами, юридичний ризик, ризик оцінки міжнародної інформації та суверенний ризик).

58.Проблема визначення часових меж глобалізації.

Ключовою проблемою у визначенні історичних меж і часових відтинків глобалізації є проб­лема дефінітивно-методоло­гічного плану. Її зміст є предметом низки дискусійних питань, серед яких головними є: співвідношення понять глобалізація і інтернаціоналізація, глобалізація і інтеграція, визначення форм і результатів глобальних трансформацій і, нарешті, принципове питання — що становить системну сутність самого терміна «глобалізація». Існує безліч різноманітних підходів, теоретичних конфігурацій, які пропонують інструментарій пізнання глобальних проблем, розкривають їх зміст і, відповідно, презентують певні часові орієнтири глобалізації.

Виділяють 4 базових концепції, що віддзеркалюють підходи до визначення часових копдонів Г.:

1. конц. Г. Як процесу зміни істор форм (конц архаїчної Г.), Представники першої конц є Робертсон, Уотерс вважають, що Г. є тривалим історичним процесом, а її початок – 15-16 ст. Терборн виділяє в історії 6 хвиль Г.. преша з яких відбулася в 3-7 ст нашої ери. Деякі вчені взагалі ставлять під сумнів історичну винятковість Г, вважаючи, що її формами були монотеїзм, імперська конфесіональна Г, мусульманський проект, епоха вел геогр. Відкриттів, індустріальна Г, електронно-фін Г. Аргументація прибічників такої концепції є логічною з т.з. розгляду Г. як процесу, що трансформував певні сфери світового простору. До того ж на всіх сходинках Г. системоутворюючими одиницями завжди виступали потужні держ утворення, які концентрували навколо себе владу.

2. Концепція глобалізації як сучасного економічного феномену. (конц реалістичної Г.), - виділення форм Г. в минулому явним анахронізмом, пояснюючи появу першої конц тим, що контингентний зсув світових економік викликав до життя не тільки наслідки, а й власне передумови інтенсивності розвитку світової економіки. Визначення тенденції розвитку економіки в минулому як глобальних, надання їм рис всеосяжності, інтенсивності, робить саме поняття Г, беззмістовним. Тобто чим більше об’єкт дослідження, тим більш несуттєві ший його зміст. Отже обожнення різномасштабних і різноякісних явищ перетворюють Г, з конкретного наукового поняття в абстрактне. Аргументація представників 2 конц полягає в тому, що середині 20ст позначився різкий контраст між плавністю попередніх тенденцій і хвилеподібною динамікою сучасних. Цей період позначився переходом від інтернац-ції до Г. якщо раніше ключовим словом було „нац-й”, то зараз „глоб-й”

3. Концепція протоглобалістів. Вони виділяють 2 етапи Г: перший етап-протоглобалізація-сер19-поч 1939р – світ вступив до активної фази взаємо наближення на основі активізації торгів, інвестиційних, трудових відносин. Другий етап поч. з 1970р на основі інф, телекомунік і цифров технології. Саме тоді сформ доктрина вашингтонського консенсусу.

4. Концепція глобалізації як деякої позачасової властивості, що іманентно притаманна світовому суспільству.

Представники: Едуард Азраянц - історичний процес представляв як розвиток соц сис-ми, який спрямований на досягнення її межової цілісності. Саме таку цільову функцію історичного процесу він пропонує назвати Г, яка супроводжується 2 тенденціями: інтеграцією та дезінтегр-ю. Інтегр може ути представлена регіоналізацією, імперіоналіз-ю, нац-єю і етносоц-єю. Дезінтеграція представлена етносом-єю, диссоц-єю, реставрацією, асом-єю і міграцією. Т. ч Г є метою історичного процесу, інтеграція і дезінтегр-я – тенденціями, що визначають динаміку Г., інтернаціоналізм – сучасний етап Г.

59.Проблема державної економічної і політичної безпеки в умовах глобалізації.

Глобалізація дійшла до кожної країни і має як і позитивний вплив, так і негативний. Загозою глобалізації є загроза політичній та економічній безпечі держави. І це пов’язано не лише з інтегруванням економік, їх взаємопроникненню та взаємовпливом, а й із роллю держави у такій глобальній системі. Глобалізація економіки вносить істотні поправки в процес пошуку оптимального механізму її регулювання, оскільки держава як управлінська підсистема зіткнулося з принципово новою парадигмою.

По-перше, держава дедалі більше втрачає можливість ефективно використовувати такі традиційні важелі макроекономічного регулювання, як імпортні бар’єри та експортні субсидії, курс національної валюти і ставка рефінансування центрального банку.

По-друге, деякі економічні процеси, особливо у валютно-кре­дитній сфері, набули глобального характеру і не підпадають під регулюючий вплив держави. Для цієї мети необхідні узгоджений вплив і заходи багатьох країн і глобальних організацій (МВФ, Світовий банк, СОТ). Таким чином, національна держава поступово втрачає можливість здійснювати абсолютний контроль на власному економічному просторі. Для того, щоб попри цей факт, захищати власні національні інтереси, уряди винаходять все більш тонкі і складні механізми регулювання економіки, все глибше вникають у проб­леми окремих її сфер.

По-третє, вперше в історії державний суверенітет втрачає власний докорінний зміст. Проте вже на ранніх стадіях інтернаціоналізації економіки держави змушені були вступати одна з другою у договірні відносини і брати на себе різноманітні обов’язки, які неминуче в тій чи іншій мірі обмежували свободу дій національних урядів, тобто де-факто звужували державний суверенітет. І чим різноманітнішою й інтенсивнішою стає господарська, політична, науково-технічна і культурна взаємодії різних країн, тим більше зростає розрив між державним суверенітетом де-юре і його суверенітетом де-факто.

По-четверте, головним результатом XX століття і всього розвитку цивілізації за увесь час її існування стало становлення техносфери як штучного середовища життєдіяльності людини. Її специфіка — не просто надзвичайно високий рівень розвитку технологій і техніки, матеріального виробництва, науки, озброєнь, не просто обумовлені всім цим рівень і якість життя населення, які створили техносферу держав.

60.Проблема ефективності регіональних економічних блоків.

В другій половині XX в. виникають регіональні економічні блоки промислово розвинутих країн, що вступили на шлях створення інтеграційних угрупувань - ЄС, ЕАСТ, останнім часом Північноамериканська зона вільної торгівлі (НАФТА). Державі, що розвиваються, створюють свої економічні об'єднання. Напріклад, у 1975 р. створена ЛАЄС - Латіноамеріканська економічна система, регіональна економічна організація країн Латинської Америки і басейну Карібського моря, членами якої є 26 держав регіону. У 1967 р. із метою розвитку взаємних економічних і соціальних зв'язків утворена АСЕАН - асоціація держав Південно-Східної Азії. Її членами є Бруней, Індонезія, Малайзія, Сінгапур, Таїланд і Філіппіни. Інтеграційні об'єднання виникають і в інших регіонах світу.

Між учасниками інтеграційних угруповань поступово ліквідуються всі торгово-економічні перешкоди, але проте стосовно третіх країн відбувається уніфікація мита та іншого роду перешкод. Ці заходь являють собою новий тип монополізації світового капіталістичного ринку. Економічною основою таких блоків є об'єктивне наростаюче прагнення підвищити ефективність у різноманітних секторах світового господарства. Результатом цієї тенденції стала подальша інтернаціоналізація виробництва.

СНД -переживає глибоку ідеолог та інституціон. кризу. В основі її - протиріччя між, з одного боку, прагненням певних сил РФ надати їй домінуючу роль на пострад. просторі в усіх сферах відносин та, з другого, — спрямованістю інших країн на розвиток передусім ек співроб на рівноправних засадах. Поглиблення цього протиріччя - започаткування РФ стратегії різнорівневої інтеграції держав СНД, статуту якого Укр не підписала.

ГУАМ. Спільні ек інтереси - транспортування прикаспійських енергоносіїв та прокладання нових транзитних маршрутів через Кавказький регіон. Відкриття, розробка та прокладання транспортних комунікацій з нафтогазових родовищ в Азербайджані, Туркменистані, Казахстані перетворюють закавказький причорноморський регіон у надзвичайно привабливий.

+розвиток інвест діяльності між державами ГУАМ, створення СП по переробці с/г продукції, в галузі машиноб, енергетики і транспорту.

+ проблеми безпеки і стабільності в регіоні.

Із діяльності України в ГУАМ, варто відзначити, що ще у 2006 році Україна виступала з ініціативою створити миротворчий підрозділ ГУАМ. Але ідея не була реалізована. Проте, я вважаю, що створення миротворчого підрозділу ГУАМ могло б підвищити вагу організації.

Наразі, ГУАМ переважною частиною європейського співтовариства визнана недієздатною. Так, ГУАМ діставало підтримку США, коли у влади були республіканці, а зараз демократи не вважають за доцільне загострення стосунків з Росією. США розширюватимуть співпрацю у рамках ГУАМ у подальшому, зокрема через реалізацію проектів забезпечення безпеки на кордонах.

ОЧЕС. 12 країн (Азербайджан, Албанія, Болгарія, Вірменія, Греція, Грузія, Молдова, Росія, Румунія, Сербія, Туреччина, Україна).Гол. мета - сприянні зміцненню миру, стабільності та довіри у регіоні, забезпеченні добробуту та процвітання народів країн Причорномор’я на шляху до нової європ. спільноти.Проблема:

- Україна опинилась осторонь перспективних проектів у рамках ОЧЕС, один із яких, газопровід ”Набукко”, покликаний на 40% розвантажити українську газотранспортну систему

- Ще в 2007 році було підписано план по створенню кільцевої високо пропускної автомагістралі, протяжністю у 7250км, яка б проходила через усі 12 членів ОЧЕС і яка б сполучала порти, транспортні термінали та аеропорти. Даний проект дістав назву «Чорноморське кільце». Проте не всі країни в однаковій мірі виграють від даного проекту. Так, зокрема, Росія не матиме великої вигоди від реалізації проекту автомагістралі, в той час як така країна. Через невизначеність у стратегії більшості країн та неврегульованість інтересів, дати реалізації проекту й досі невизначені

61.Проблема конкурентоспроможності України в глобальній економіці.

Під час інтеграції держави в систему світогосподарських зв’язків перед нею постає проблема суперечності між необхідністю, з одного боку, інтегруватись у світову економіку, а з другого – забезпечити гармонійний розвиток національної економіки, захист національних економічних інтересів, внутрішнього ринку і вітчизняного виробника.

Необхідність інтеграції національного промислового комплексу до світової промислової системи зумовлена тим, що національні товаровиробники матимуть широкі можливості вести конкурентну боротьбу з найкращими зарубіжними фірмами і, щоб перемагати в ній, змушені будуть обирати стратегію інноваційно-інвестиційного розвитку. В той же час, виробничій безпеці загрожує недостатній рівень фінансування науково-технічних робіт, що викликає похідні явища: відтік висококваліфікованих фахівців, недостатній розвиток інфраструктури науково-технічної діяльності, повільне оновлення продукції.

Рівень тынізації економіки є істотним індикатором стану економічної безпеки країни, але, водночас, цей показник вкрай негативно впливає на рівень її конкурентоспроможності. Перебуваючи на ”непрестижних” сходинках рейтингу корумпованості країн світу, Україна, маючи ”слабке місце” в економічній безпеці

за рівнем тінізації, не може посідати провідні місця в рейтингах конкурентоспроможності країн. Так, за рейтингом країн по рівню корупції Transparency International 2010 Україна посіла 134 місце серед 178 країн.

В рейтингу між конкурентоспроможності 2011/2012 Україна посідає 82 місце.

Відкритість країни (зокрема, орієнтація на створення зони вільної торгівлі з ЄС) породжує як ряд переваг, так і проблем. Зокрема, зняття квот на продукцію металургії – позитив. Проте, конкуренція з дешевим китаєм. СГ нерентабельне, потрибує підтримки держави, а цей механізм обмежує СОТ.

62.Проблема національної конкурентоспроможності в умовах глобалізації.

На сучасному етапі світового розвитку забезпечення національної конкурентоспроможності будь-якої країни зазнає істотного впливу глобальної конкуренції. Однозначно позитивно або негативно оцінити такий вплив неможливо. Рушійною силою глобальної конкуренції є сприяння економічному розвитку країн, а руйнівною – провокування різкої диференціації країн за рівнем життя. Отже, глобальна

конкуренції, з одного боку, супроводжується формуванням нових умов і джерел розвитку, а з іншого – несе в собі чисельні виклики – технологічні, економічні, соціальні, цивілізаційні.

Негативний бік впливу глобальної конкуренції підсилюється ”вибухами” сучасних фін-ек криз, які набувають глобального характеру і можуть мати катастрофічно руйнівні наслідки. За таких умов ключовою складовою національної конкурентоспроможності кожної держави і, водночас, атрибутом як країн-лідерів світової цивілізації, так і країн, що розвиваються, виступає економічна безпека.

Роль ТНК: якщо ТНК для отримання глобальної конкурентоспроможності потрібно оптимально розмістити мобільні відтворні ресурси по всьому світу, тобто управляти всім відтворювальним ланцюжком (від фінансування до збуту готової продукції), грунтуючись на своїх технологічних превосходствах, то країна для отримання глобальної конкурентоспроможності повинна мати на своїй економічній території штаб-квартиру, що управляє цим відтворювальним ланцюжком.

63.Проблема прогнозування і управління глобальними кризами на міждержавному рівні.

Головною причиною глоб криз э нерозв’язувана суперечність між виробничо-господарською діяльністю і обмеженими природними ресурсами.

Серед основ прогнозування глоб криз варто виділити феномен циклічності. Всі дослідження циклічних коливань господ системи, а отже і всі наукові висновки були зроблені низкою вчених в період з ХІХ по ХХ сторіччя. Саме цей період характеризується одним цивілізаційним укладом розвитку, а саме як “Індустріальна цивілізація”. Проте проблему управління кризами створює той факт, що на передній план все більше виступає так зване “інформаційне виробництво” або “постіндустріальне виробництво”, де темпи оновлення основних фондів, а саме інформаційних ресурсів, людського інтелекту, засобів обробки інформації надзвичайно швидкі. Це неминуче накладає свій відбиток на теорію економічних циклів. Очевидним стає припущення щодо утворення нової циклічної архітектури під впливом сучасних тенденцій світового розвитку.

Криза знищує більшість найбільш слабких і найменш ефективних організацій. Всюди криза викликає тенденцію відкинути застарілі способи виробництва, застарілі форми організації підприємств на користь більш сучасних способів і форм господарювання. Однак і окремі економіки, що суттєво страждають від кризи, далеко не всі бувають із числа технічно і економічно більш слабких або гірше організованих: загальне падіння зачіпає немало і передових підприємств. В цьому і вбачається відносний характер будь-якої кризи, або процесу динамічної нерівноваги.

Розглядаючи фактори, що сприяють та протидіють виникненню кризових процесів в міжнародній економіці з точки зору прогнозування криз, необхідно відзначити, що більшість з них носить цивілізаційний, соціальний, політичний, природний характер, а отже не піддається статистичному обрахунку. Тому, в процесі прогнозування найбільш доцільно використовувати гнучкі інтегровані моделі, здатні враховувати дію глобальних загроз, що постають перед людством на сучасному етапі розвитку світової господарської системи;\ Інтенсивне зростання взаємозалежності національних економік породжує потенційні проблеми регіональної чи глобальної нестабільності у зв'язку із можливістю швидкого розповсюдження кризових явищ в умовах глибоко інтегрованої світової економічної системи;

64.Проблема формування глобального інформаційного суспільства.

На сьогодні утвор світовий технічний і інфо простір, який буде пронизаний мережею транспортних і телекомунікаційних потоків. Проте він є неоднорідним: технологічний розрив між країнами багатократно зріс у порівнянні з початком індустріальної ери. Глобалізація техносфери породжує і таке дедалі більш помітне явище, як технологічний і інформаційний неоколоніалізм, який реалізується ТНК, котрі, користуючись влас­ним монопольним статусом у певній галузі, стримують технологічне зростання країн світової периферії.

Проблеми:

-цифрова нерівність країн та регіонів;

-проблема правового регулювання Інтернет, електронної комерції

-оподаткування в даній сфері

-питання інтелектуальної власності

-забезпечення безпеки та конфіденційності інфо

-можливість психологічного впливу на індивідуальне та громадське сприйняття для нав’язування власного бечення.

Головна проблема – цифрова нерівність.

Непропорційне використ інфо-телекомунікац технологій:

31% США, Канада, 32% Європа, 29%АТР, 6%ЛатинАм, 1% Африка.

65.Проблеми і перспективи співробітництва з СОТ в контексті забезпечення глобальної конкурентоспроможності України.

16 травня 2008 року набрав чинності ратифікований ВР 10 квітня п.р. Протокол про приєднання України до Марракеської Угоди про створення СОТ і Україна стала 152-м членом.

Створює значні можливості для українських товаровиробників, які принесуть Україні кращий доступ до світових ринків, розширять споживчий асортимент та полегшать доступ до іноземних технологій. Водночас рівень конкуренції на внутрішньому ринку суттєво зросте, а оскільки до України прийдуть нові міжнародні гравці, то необхідно бути до цього підготовленими. Тож пріоритетним має бути забезпечення конкурентоспроможності українського бізнесу як на теренах нашої держави, так і на світовій арені.

Переваги:

-режим найбільшого сприяння у торговельному просторі всіх країн-членів СОТ, одночасне покращання умов торгівлі з 152 країнами світу, на які припадає понад 95% світ торгівлі;

- зменшення тарифних і нетарифних обмежень доступу укр товарів на товарні ринки країн-членів СОТ;

-можливості захисту інтересів укр виробників згідно з процедурою розгляду торговельних спорів СОТ;

-набуття офіційного статусу переговорного процесу з створення зони вільної торгівлі з ЄС; скасування квот на експорт укр продукції металургії до ЄС;

-доступ до дешевших комплектувальних, устаткування і сировини;

-забезпечення недискримінаційного транзиту товарів та послуг.

Найбільш корисне для металургійної та хімічної промисловостей. “Для цих галузей найбільше значення матимуть покращання доступу до ринку, а також реформа тарифів, і, відповідно, краща доступність обладнання та матеріалів. Найбільше зростання експорту відбудеться в с/г, хімічній промисловості та металургії.

ВВП зростатиме через нарощення виробництва укр продукції, викликане поліпшеним доступом до світового ринку. Уповільниться зростання споживчих цін, оскільки конкуренція з імпортною продукцією стимулювати укр виробників стримувати підвищення цін. Цінові коливання на внутрішньому ринку наближатимуться до рівня ЄС, де зростання індексу споживчих цін традиційно перебуває на рівні 2-2,5 %.

- зменшення обмежень на імпорт продукції. - ситуація стимулюватиме вітчизняних сг виробників переоснащувати виробництво, залучати інновації, інвестиції, аби не втратити свій бізнес і забезпечити його конкурентоспроможність як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках.

- впровадження на вітчизняних підприємствах харчової промисловості міжнародних систем управління безпечності та якості харчової продукції,

Проблеми:

-загострення конкуренції на внутрішньому ринку

-необхідність впровадження нових норм безпеки та якості продукції.

- наплив неякісних товарів на укр ринок. Однак це проблема укр. стандартів, а не членства в СОТ. Аграрії вважають, що членство в СОТ негативно впливає на госп-во, через обмеженість дотацій в рамках СОТ та високі відсотки кредитування

66.Регіоналізація як сценарій глобальних трансформацій.

Ю. Пахомов -регіоналізація –реакція на негативні прояви глобалізації, спроба захиститися від її руйнівних наслідків. Основним поштовхом стала світова фін криза 1995 – 1998 рр. Формування регіонів дає їм можливість „закритися” і залишатися самодостатніми у випадку потрясінь у зовн світі. Регіоналізм - засіб збереження політичного контролю над процесами глобалізації в ек сфері, які послабили ступінь впливу нац інструментів економічної політики.

З іншого боку, регіоналізація - логічне продовження глобалізації, одна з її зовн форм. Вона обумовлює міцніше зчеплення окремих нац господарств, їх зрощування в єдиний ек організм і підштовхує процес глобалізації, створюючи для нього опору.

Регіоналізація - формування інтеграційних об’єднань країн з приблизно однаковим рівнем розвитку, господарське зближення держав на регіональній основі, що набуває форми ек інтеграції.

Розглядаючи хід регіоналізації, важливою залишається відповідь на запитання, чи є зміцнення трьох економічних блоків, центрами яких стали США, ЄС та Японія, загрозою для подальшої лібералізації глобальних ринків товарів та послуг та джерелом потенційних широкомасштабних конфліктів, адже саме регіональні блоки активно використовують у практиці регулювання нетариф­ні обмеження. Якщо на поч і в серед XX ст. регіоналізм був цілком позитивним процесом, що сприяв пошуку компромісів саме в галузі усунення перешкод на шляху лібералізації ринків, то наприкінці XX ст. —поч XXI ст. він виявив себе як процес менш ефективний, аніж система багатостороннього регулювання торговельних відносин.

Крім того, всередині самого процесу інтеграції виникли ознаки внутрішньої кризи. На стику двох глобальних тенденцій інтеграції і дезінтеграції тільки визріває парадокс дисоціації, який має підґрунтям сучасну динаміку інтеграційних процесів в ЄС, країнах Північної та Латинської Америки та Азійського регіону, попри їхню різновекторність і різну глибину взаємодії.

67.Роль і функції держави в умовах глобальних трансформацій.

Г вносить істотні поправки в процес пошуку оптимального механізму регулювання, оскільки держава як управлінська підсистема стикнулась із принципово новою парадигмою.

1) держава дедалі більше втрачає можливість ефективно використовувати такі традиційні важелі макроекономічного регулювання, як імпортні бар’єри та експортні субсидії, курс національної валюти і ставка рефінансування центрального банку. Більш того, за умов високого рівня конкурентної боротьби за приплив іноземних капіталів навіть такі традиційно «внутрішні» сфери державного регулювання, як оподаткування, соціальна політика, трудове законодавство, освіта і професійна підготовка кадрів невпинно інтернаціоналізуються. В таких умовах національні дер­жави втрачають можливість ефективно регулювати власну економічну систему навіть з використанням найсучасніших методів.

2) деякі економічні процеси, особливо у валютно-кре­дитній сфері, набули глобального характеру і не підпадають під регулюючий вплив держави. Для цієї мети необхідні узгоджений вплив і заходи багатьох країн і глобальних організацій (МВФ, Світовий банк, СОТ). Але ефективність наддержавного втручання буде тим більшою, чим більшу частку власного суверенітету країни-члени будуть делегувати таким глобальним інститутам, чим більш повним буде процес дотримання державами спільно розроблених правил регулювання не тільки власної зовнішньоекономічної діяльності, а і внутрішньої економічної політики.

Держава поступово втрачає можливість здійснювати абсолютний контроль на власному економічному просторі.

3)В перше в історії державний суверенітет втрачає власний докорінний зміст. Протягом багатьох тисячоліть основою існування і процвітання суспільства були природні ресурси, що нерозривно пов’язувалися з тією чи іншою територією. Володіння територією, охорона її від зазіхання ззовні і організація експлуатації природних багатств, що знаходяться на ній, були й досі залишаються природними функціями держави. На цьому підґрунті утворилося і пустило глибоке соціальне, політичне, правове, і навіть психологічне коріння поняття «державний суверенітет». У своєму крайньому вираженні воно означає здатність держави здійснювати на власній території повний контроль над економікою та іншими сферами суспільного життя, що виключає будь-яке втручання ззовні.

Проте вже на ранніх стадіях інтернаціоналізації економіки держави змушені були вступати одна з другою у договірні відносини і брати на себе різноманітні обов’язки, які неминуче в тій чи іншій мірі обмежували свободу дій національних урядів, тобто де-факто звужували державний суверенітет

Таким чином держава з історичної та етнокультурної самоцінності все більше трансформується в корпорацію з управління соціально-територіальною системою. Ефективність цієї корпорації все більше залежить від того, наскільки успішно вписалася вона в гло­бальний процес і функціональні зв’язки з техноструктурою, наскільки позитивно є пов’язані з ними найбільш значимі сфери і процеси власного внутрішнього життя. Чим повніше розв’язу­ються означені завдання, тим більш імперативним шляхом держава політико-правовими засобами має бути інтегрована до загаль­ного світового порядку і нести відповідальність, у тому числі і матеріальну, за його суттєві порушення. Не виключається і ймовірність сплати свого роду міжнародних «податків» на утримання світового порядку.

68.Система критики глобальних процесів.
Критика Г будується на невизнанні її сприятливих наслідків і наголошенні на тому, що сили, які стоять за глобальними ек трансформаціями, виступають проти використ глобаль­них регуляторних інструментів, сприяють створенню трансна­ц утворень, дії яких підривають стабільність держ соц структур, не відповідають сусп потребам і є абсолютно неконтрольованими.

7 базових крит зауважень до процесів глобалізації, з точки зору різних шкіл: