Основних підходів — шість. 2 страница

40.Міжнародні організації та їх роль в становленні глобального світового порядку.

МО є основною інституціональною формою співробітництва держав, вони виступають у якості основного організатора міждержавного спілкування. На початку ХХІ ст. світ постає єдиним соціально-економічним організмом, функціонування якого вимагає узгоджених дій урядів, представників громадськості, бізнесових кіл різних країн. Для коорд діяльності світового спів-ва, вирішення суперечок, боротьби з глобальними і регіональними проблемами створено низку міжнародних організацій. МО – це об'єднання 3х або більше урядів, міжурядових або громадських співтовариств, спрямоване на вирішення певних спільних питань чи реалізації проектів. За предметом діяльності розрізняють загальнополітичні та спеціальні (економічні, науково-технічні,кредитно-фінансові, військові, з питань розвитку та ін.) міжнародні організації. ООН – універсальна організація, яка виконує і загальнополітичні, і спеціалізовані функції, оскільки включає більш ніж 30 взаємопов’язаних об’єднань. Заснована ще в 1945 р., нині вона охоплює 192 країни світу і є центром розв’язування проблем, з якими зіштовхується людство. Щоденно ця організація проводить роботу зі сприяння дотримання прав людини, охорони довкілля, боротьбі з хворобами і скорочення масштабів бідності. Вона є ініціатором міжнародних кампаній у боротьбі з обігом наркотиків і тероризмом. Діючи в усіх регіонах світу, ця організація надає допомогу біженцям, допомагає збільшити обсяги виробництва продовольства, відіграє провідну роль у боротьбі зі СНІДом. Головними органами ООН є Генеральна Асамблея, Рада Безпеки, Міжнародний Суд, Секретаріат та ін. На особливу увагу заслуговують галузеві організації, створені ООН для вирішення певних завдань міжнародного розвитку. Серед них однією з найбільш авторитетних стала ЮНЕСКО – спеціалізований підрозділ ООН із питань освіти, науки і культури. Метою цієї міжурядової організації є сприяння миру і зміцнення міжнародної безпеки шляхом розвитку співробітництва між державами в гуманітарній сфері.. Одним із напрямів її діяльності є охорона культурної і природної світової спадщини та її використання для потреб міжнародного туризму. Прод-ча і с/г організація (ФАО) при ООН створена з метою підвищення якості харчування і продуктивності в аграрному секторі, покращання умов життя сільського населення, сприяння світовому економічному зростанню. СОТ – міжнародне об’єднання, що опікується правилами торгівлі між країнами, дбає, щоб торговельні обміни відбувалися легко, передбачувано і вільно, а також врегульовує торговельні суперечки. Ця організація об’єднує понад 150 членів, які здійснюють 97 % світового торговельного обігу. Україна – член СОТ із 2008 р. Всесвітня організація охорони здоров'я – спеціалізоване об’єднання ООН, головною метою якого є сприяння охороні здоров'я населення всіх країн світу. Ця організація координує міжнародне співробітництво для розвитку й удосконалення систем охорони здоров'я, викорінення інфекційних захворювань, впровадження загальної імунізації, боротьби з поширенням СНІДу, епідемій і пандемій, координації фармацевтичної діяльності. Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ) – міжнародна організація з науково-технічної співпраці в галузі мирного використання ядерної технології. МАГАТЕ встановлює стандарти ядерної безпеки і захисту довкілля, надає країнам технічну допомогу, а також заохочує обмін науково-технічною інформацією щодо мирного використання енергії атому. ЗАГАЛЬНОПОЛІТИЧНІ ОРГАНІЗАЦІЇ. Рада Європи, яка функціонує з 1949 р., є міжурядовою організацією, завдання якої – захист прав людини та верховенство права. Організація пропагує європейську культурну самобутність та розмаїття європейських культур, розв’язує проблеми, які існують в суспільстві (щодо національних меншин, расової і міжетнічної нетерпимості, захисту навколишнього середовища, СНІДу, наркотиків, організованої злочинності тощо). Рада Європи допомагає утвердженню демократії в регіоні, підтримуючи політичні, законотворчі та конституційні реформи. СНД утворена в 1991 р. як господарський, політичний та економічний союз Білорусі, Росії та України. СПЕЦІАЛІЗОВАНІ ОРГАНІЗАЦІЇ. ЄС – політико-економічне інтеграційне об’єднання 27 країн Європи, утворене в 1993 р. Він відіграє величезну роль у міжнародних відносинах. Країни ЄС зобов’язалися проводити спільний зовнішньополітичний курс, узгоджувати основні напрямки економічної, екологічної і соціальної політики. Організація Північноатлантичного договору (НАТО, або Північноатлантичний Альянс). НАТО – міжнародна військово-політична організація, створена в 1949 р. Основним принципом діяльності організації є система колективної оборони – спільні організовані дії усіх її членів, якщо виникне загроза ззовні. Нині НАТО – один із провідних компонентів безпеки в усьому світі. Організація країн-експортерів нафти (ОПЕК) –об’єднання основних нафтовидобувних країн, що розвиваються (Алжир, Венесуела, Індонезія, Ірак, Іран, Катар, Кувейт, Лівія, Нігерія, ОАЕ, Саудівська Аравія). Заснована ще в 1960 р., нині ОПЕК контролює більше третини світового видобутку нафти. Організація координує нафтову політику (регулювання видобутку, експорту, цін тощо), підвищення прибутків, сприяння освоєнню національних запасів нафти в інтересах її членів).

41.Наслідки і результати співробітництва України з організаціями глобального профілю діяльності.

У своїй зовнішній політиці Україна виходить з національних економічних і геополітичних інтересів. Вона прагне створити багатовекторну систему співробітництва, яка забезпечила б її політичну, економічну й енергетичну безпеку за рахунок розширення міжнародних контактів. Обґрунтованою є стратегічна перспектива входження нашої держави до європейських економічних і оборонних структур. Для України європейська інтеграція, кінцевою метою якої є членство в ЄС, – це шлях модернізації економіки, залучення іноземних інвестицій і новітніх технологій, підвищення конкурентоспроможності національного товаровиробника, вихід на ринки європейських країн. Рух до Європи сприятиме наближенню країни до високих стандартів та підвищенню рівня життя і добробуту населення. З приходом до влади Віктора Януковича в березні 2010 тема євроінтеграції України стала обговорюватися все більше і більше. На саміті «Україна — ЄС», прошедшем 22 листопада 2010-го, був схвалений план дій з відміни короткострокових віз до Євросоюзу для громадян України, проте, навіть точне дотримання плану не гарантує автоматичного введення безвізового режиму. Також на саміті обидві сторони підписали протокол до Угоди про партнерство і співпрацю по основних принципах участі в програмах ЄС, а голова Єврокомісії Жозе Мануел Баррозу сказав, що сподівається підписати Угоду про асоціацію до середини 2011 року. Проте арешт лідера української опозиції Юлії Тимошенко в серпні 2011 року поставив перспективи підписання цієї угоди під сумнів. Зокрема Маркус Ленінг, уповноважений федерального уряду Німеччини, з прав людини засудив «виборче і політично мотивоване правосуддя відносно Тимошенко» і додав, що Німеччина і Євросоюз «пильно стежитимуть за розвитком подій на Україні». Вирок у справі проти Тимошенко, що оповістив в жовтні того ж року, викликав однозначно негативну реакцію як США, так і Евросозюа, створивши загрозу стосункам України і Європейського союзу почати розвиватися по схожому з Білорусією сценарію. Також в лютому 2011 року посол ЄС на Україні Жозе Мануель Тейшейра заявив, що в даний час Україна не відповідає мінімальним умовам для обговорення питання членства в ЄС. Разом з тим наша країна має широке коло інтересів і в інших регіонах світу. Так, Україна є активним учасником Чорноморського Економічного Співробітництва (ЧЕС) – міжнародної організації, яка виникла в 1992 р. До її складу входять 11 держав Чорноморського басейну (Азербайджан, Албанія, Вірменія, Греція, Грузія, Молдова, Туреччина, Болгарія, Румунія, Росія, Україна). ЧЕС прагне перетворити Причорномор’я на зону миру, свободи, економічної стабільності, дружніх та добросусідських стосунків. Завдяки своєму розташуванню цей регіон може стати трансрегіональним інтеграційним угрупуванням, яке сполучить Європу, Азію і Північну Африку. Україна ж може перетворити переваги свого географічного положення на реальні політико-економічні важелі впливу. Проте через власну зовнішньополітичну нерішучість і невизначеність позицій вона не лише втрачає можливість посісти чільне місце в регіоні, а й ризикує бути виключеною з цього процесу. Співдружність Незалежних Держав (СНД) утворена в 1991 р. як господарський, політичний та економічний союз Білорусі, Росії та України. Того ж року до СНД приєдналися ще вісім колишніх республік Радянського Союзу: Азербайджан, Вірменія, Казахстан, Киргизстан, Молдова, Таджикистан, Туркменістан, Узбекистан, а в 1993 р. – Грузія. У 2005 р. зі складу СНД вийшов Туркменістан. 18 жовтня Росія, Україна, Білорусія, Казахстан, Вірменія, Киргизія, Молдавія і Таджикистан підписали договір про створення зони вільної торгівлі. У документі сильно скорочені величезні списки вилучень по низці країн, що підписали угоду. По розрахунках урядових експертів, виконання угоди приведе до зростання товарообігу України з країнами СНД на 30-45% щорік при перевищенні темпів зростання експорту над імпортом (15-25% щорік) з поступовим зменшенням негативного сальдо. Договір про зону вільної торгівлі з країнами-учасницями СНД переданий на ратифікацію у Верховну раду. Україна стала одним з ініціаторів створення ГУАМ – інтеграційного союзу Грузії, України, Азербайджану та Молдови. Він має на меті реалізовувати політичні й економічні (насамперед, енергетичні) проекти, спільними зусиллями розв’язувати проблеми територіальної цілісності країн-учасниць. Основою економічної співпраці є функціонування зони вільної торгівлі і реалізація проектів транспортування каспійської нафти до Європи. На політичні й соціально-економічні процеси на пострадянському просторі сильний вплив здійснює Росія. Намагаючись зберегти і відновити свою геополітичну роль світового і регіонального лідера, вона ініціювала створення Єдиного Економічного Простору (ЄЕП), куди мають увійти Росія, Білорусь, Казахстан і Україна. При вступі, наша держава намагається максимально врахувати національні економічні інтереси та вимоги СОТ. Україна, вкотре за свою історію, має унікальний шанс використати переваги свого геополітичного положення і стати об’єднуючою ланкою, здатною відстоювати свої економічні інтереси і, водночас, забезпечувати стабільність розвитку не лише країн-сусідів, а й всієї Європи. Сучасні підходи України до вироблення політики в галузі безпеки базуються на незмінності стратегічної мети держави, якою є повномасштабна інтеграція до європейських та євроатлантичних структур та повноправна участь у системі загальноєвропейської безпеки. Реалізуючи національну політику у сфері безпеки, Україна активізує свою діяльність, спрямовану на поглиблення конструктивного співробітництва з НАТО, ЄС, Західноєвропейським Союзом (ЗЄС), Радою Євроатлантичного Партнерства (РЄАП), Організацією з питань безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ) та Радою Європи (РЄ), на основі яких формується нова архітектура європейської безпеки XXI століття. Ставлення України до НАТО як до найбільш ефективної структури колективної безпеки в Європі залишається незмінним. Ураховуючи значний внесок Альянсу у підтримання миру, стабільності та загального клімату довіри на євроатлантичному просторі, у створення нової архітектури безпеки в Європі, поглиблення процесів роззброєння, контролю над озброєннями і нерозповсюдження зброї масового знищення, Україна розширює участь у роботі РЄАП та в Програмі "Партнерство заради миру" (ПЗМ). Хартія про особливе партнерство між Україною та НАТО, підписана 9 липня 1997 року визначила новий характер відносин та додаткові напрями розвитку співробітництва з Альянсом, його принципи та механізми реалізації. 16 травня 2008 року Україна стала 152-м членом Світової організації торгівлі. Україна також дуже активно співробітничає з такими міжнародними організаціями як МВФ та МБРР.

42.Наслідки розширення ЄС і проблеми геоекономічного статусу України.

Проблема геоекономічного вибору, оптимального розв'язання ділеми “Схід-Захід” зумовлює потребу чіткого з'ясування хар-ру та цілей інтеграційних процесів, причому природу останніх визначають саме основні діючі особи, макросуб'єкти глобального соц--еко життя, які, з точки зору прир нац інтересів певної країни виступають вже в якості об'єктів інтеграц зусиль. Умовою розв`язання кард проблем внутр розв, необх складовою зовн стратегії У постало питання про її ставлення до тих або інших міжнародно-екон об`єднань та коопераційних, інтеграц. пр-сів. Виходячи з цього, особл інт становить оцінка окремих географ векторів зовнішньоек орієнтації У, з яких європейський є особливо важливим. Після здобуття У державної незалежності поступова інтеграція в загальноєвроп структури і налагодження багатосторонньої кооперації з ЄС постали її головними геостратег пріоритетами. Згідно урядових програм р-ку економіки України, в результаті значної диверсифікації міжн торгівлі, близько 65-70% її об'єму в 2012 року буде припадати на країни «далекого зарубіжжя». І відносини з Євросоюзом в цьому контексті розглядаються як базовий вектор геостратегічної реорієнтації. Відносини з ЄС та близькими до нього країнами набувають для У дедалі більшого геополітичного значення. В більш загальному плані, можна констатувати, що взагалі сукупні обсяги торгово-ек взаємодії У з ЄС останніми роками постійно зростають. Наприклад, в на початку нового століття щорічний товарообіг товарами та послугами між У та країнами Європи складає 10-15 млрд. дол. Пріоритетні інтереси, які пов'язані з перспективами багатобічного розширення коопераційних, інтеграційних контактів з країнами ЄС, для У пов'язані з наступним: 1.країни-члени ЄС уявляють собою надзвичайно великий та потужний ринок, причому прив'язка до нього та скасування взаємних обмежень в процесі торгівлі з ним здатні допомогти вирішити основні проблеми збуту продукції, яка виготовляється в Україні;2. присутність в європейському ринковому просторі, а також міждержавне, міжурядове та міжвідомче співробітництво дозволять У приймати активну участь в програмах галузевого, технологічного, науково-технічного, освітньо-гуманітарного розвитку ЄС;3.лібералізація та взаємне відкриття економічних режимів є гарантією капіталовкладень, що зумовить притік іноземних інвестицій до країни;4.офіційний європейський статус автоматично означав би поширення на У всіх вигідних для її економіки особливостей режиму діяльності в торговельно-інвестиційній сфері, які поширюються і на інших членів ЄС. Особливий інтерес для України становить створення зони вільної торгівлі з ЄС. Це було передбачено ще Угодою про партнерство та співробітництво від 16 червня 1994 р., яка постала наріжним каменем та нормативною основою двостороннього співробітництва У. Хоча ЄС і займає друге після СНД місце в переліку основних торговельних партнерів У, наявні здобутки у співробітництві з СНД є все ж замалими, особливо якщо замислитися над потенц можливостями спів-ва. Крім лібералізації й взаємного наближення торговельних та інвестиційних режимів У та ЄС предметом особливого інтересу для нашої країни можуть бути числені галузеві напрями співробітництва, особливо ті, які пов’язані з високотехнологічним виробництвом, запровадження передових досягнень науки і техніки. Серед науково-технічних пріоритетів найбільш важливими в сфері співробітництва з ЄС є наступні: розвиток мікроелектроніки та робототехніки; взаємодія в галузі біотехнологій, зокрема генної та клітинної інженерії; розвиток оптроніки та лазерної техніки; розробка нових матеріалів та прогрес технологій обробки матеріалів; створ та запров в практику нових засобів комунікації та зв’язку; спільні дії, спрямовані на покращення енергозаощадження, перехід на викор нових та поновлюваних джерел ен. Важливим напрямом співр-ва з європ стр-ми для У становить кредитно-фінансова взаємодія у банківській сфері. Основним партнером тут виступає Європейській банк реконструкції та розвитку (ЄБРР), рада директорів якого ще в 1997 р. затвердила стратегію дій стосовно України. Об’єкт особливої уваги ЄБРР – модернізація та будівництво трансп інфр-ри, допомога У в справі якомога більшого самозабезп енергор-сами, впровадж енергозаощаджувальних та екол технол у вир-ві, фін-ня чорнобильських статей витрат. Втім, у відносинах У з ЄС існує й чимало проблем. Одна з найбільш болючих та таких, які вимагають діяти, і негайно–антидемпінгові розслідування проти укр товарів. Від них серйозно страждають як окремі вітчизняні виробники так і зовнішньоторг і платіжний баланси країни. Важливими передумовами розширення співробітництва між У та ЄС, можна вважати: заг покращення макроек ситуації в У та більш динамічне просування ходою справжніх та радикальних, а не симулятивних ек реформ; розв'язання тих проблем, які були породжені практикою антидемп розслідувань з боку ЄС; провед роботи щодо розв'язання проблем, які виникають в У по лінії ГАТТ/СОТі; провед подальшої організаційної та переговорної роботи щодо розширення номенклатурного та кількісного представництва вітчизняного вир-ва на західноєвроп ринках в тих випадках, коли ще існують відповідні обмеження; участь в сист субрегіонального та прикордонного соц-ек спів-ва. Отже, хоча очевидним є те, що мета широкої інтеграції в євр госп простір не є реальною на найближчі роки, а обсяги необх підготовчої роботи, і перш за все в середині самої У, потребуватимуть надзвичайно великих зусиль, інтенсифікація роботи щодо зближення з євростр-рами є надзвичайно потрібною та є дійсно стратег геоеконом напрямом для У.

43.Національні фірми в транснаціональних корпоративних системах в умовах гобалізації.

Оскільки діяльність ТНК є визначальним ф-ром розв міжн ек відносин, нац економік як країн базування, так і приймаючих країн, то трансформація ТНК веде за собою зміни в нац економіках та міжн бізнесі. Еволюція ТНК, створ їх нових форм, зміна їх принципів організації та вплив таких змін на екон розвиток країн являють собою нові факти реальної економіки, що потребують наук досліджень. Зміни, що спричиняються модифікацією ТНК, теж торкаються України як суб’єкта світового госп-ва, оскільки ТНК активно опановують її ек простір та впливають на процеси розвитку. Аналіз впливу д-ті ТНК через наці фірми на ек приймаючої країни (зокрема України) дозволив визначити поз та нег наслідки такої д-ті для макро- і мікрорівня та виявити ті позитивні наслідки, що можуть бути основою ек зростання країни. Аналіз кількісних та якісних характеристик діяльності ТНК в У свідчить про те, що укр фірми як потенційні структурні елементи ТНК виступають носіями як привабливих, так і незадовільних для ТНК ек і неек чинників реалізації цільової функції ТНК. Наявність перших дає можл використовувати існуючий потенціал для підвищення виграшу укр економіки від д-ті ТНК, а наявність других свідчить про гальмування процесу ек зрост через співпрацю укр фірм з ТНК. Виходячи з проведеного аналізу, можна сформулювати ряд рек-цій укр бізнес-од, що прагнуть до такої інтеграції або співпрацюють з ТНКС, з метою підв ефективності їх спів-ва, зокрема:1.мен-т укр підприємств повинен: (а) мати відповідну освіту, квал та певний проф досвід у сфері д-ті підприємства; (б) володіти певним набором особистих якостей–спроможність швидко та адекватно реагувати на зміну обставин, бути відкритими до нововведень і не боятись щось змінювати та вдосконалювати в уже існуючій схемі роботи п-а; (в) розвивати цю якість не тільки на рівні мен-ту, але й усього персоналу п-ва; (г) належним чином та відповідно викор такі якості персоналу, як освіта, досвід роботи за фахом, дод навчання, спроможність швидко та адекватно реагувати на зміну обставин, відкритість до нововведень, глоб бачення;2.укр п-ва мають створювати певну підприємницьку культуру не тільки ведення бізнесу та поведінки персоналу, а й внутріфірмові правила та цінності, що в першу чергу стосуються дисципліни та ставлення до роботи;3.укр фірми повинні бути організовані таким чином, щоб мати можливість швидко реагувати та зміни у зовн середовищі та не втрачати конкур переваг. Фірми повинні мати гнучку організац стр-ру, яка хар-ся адаптивністю та дотриманням міжн стандартів;4.для успішної співпраці з ТНК необхідно, щоб підпр-во характеризувалося високою платоспроможністю та можливостями спів­фінансування певних проектів або видів діяльності, а також удосконалити процедури звітності на підпр-вах, при цьому весь документообіг має бути макс скорочений, а їх інформативність макс збільшена та налагоджений процес вчасного надання інфо;5.для здійснення вказаних перетворень на укр. Підпр-вах держава має створити належні умови через вдосконалення зак-ва. Для того, щоб виконувалась вимога ТНК до українських підприємств чесно та відкрито вести бізнес, першочерговими завданнями ек пол держави мають бути: (а) створ умов виходу підпр-в із тіні; (б) боротьба із причинами приховування прибутків, а не самим фактом цього; (в) створ сприятливих умов для розв нових видів бізнесу; (г) створ сприятливих умов для техн переоснащення підпр-в. Для цього необхідно: 1) вдосконалити зак-во щодо оподаткування прибутку підпр-ва та прибутків громадян;2) спростити бюрократизовані процедури на певних етапах ведення госп д-ті та зовнішньоек операцій; 3) удосконалити пр.-си кредитування підпр-в; 4) узгодити зак та норм акти, що регулюють госп д-сть резидентів та нерезидентів.

44.Негативні прояви суч. стану глоб. розвитку.

Давно вже постає очевидним, що глоб як заг цивілізаційний процес кардинально змінює картину сучасного світу, стр-ру світ ек-ки та світї спільноти, пол, ек та культ стосунки між народами та країнами. Світовий соц, ек, екол, культ простір, який протягом тисячоліть являв собою конгломерат розмаїтих нац держав, сьогодні перетворюється на простір без кордонів. В цьому контексті, формування глоб ек зв’язків, екол, демограф виклики неможливо вирішити поодинці, локальними зусиллями й засобами. Вирішення цих проблем можливе тільки при об’єднанні зусиль усієї світової спільноти. Актуальним постає вирішення питання: яке співвідношення між доцільністю сист єднання людства у глоб світову спільноту та негативними наслідками глобалізації, що, як відомо, проявляються у наростанні процесів соціокульт відчуження, проявами якого є втрата нац ідентичності, смисложиттєвих компонент, розповсюдження споживацької свідомості, які деформують ментальність насамперед молодого покоління в світі. Отже, глобалізація – це об’єктивний процес планетарного масштабу, який має як прогресивні наслідки, так і негативні. До позит ми можемо віднести: пошир нових інформац технол та пов’язаних з ними переваг (скороч часу і витрат на трансакції, поліпшення умов праці та життя); перехід на ресурсозаощаджуючі технол; посилення уваги до важливих проблем людства та інші. Однак, глобал ек – це не лише вигоди від зростанні участі країни в світових ек процесах, але й висока ймовірність втрат, зрост ризиків. Глобалізація передбачає, що країни стають не просто взаємозалежними з причини формування системи міжн інтегрованого вир-ва, зрост обсягів світї торгівлі та потоків ін інвестицій, інтенсифікації руху технол нововведень тощо, але й більш вразливими щодо негат впливу світогосп зв’язків. Світова практика доводить, що виграш від глобалізації розподіляється далеко не рівномірно між країнами та суб’єктами ек діяльності. Отже, до негат наслідків глобалізації відносяться: посилення нерівномірності розв країн світу; нав’язування сильними країнами своєї волі, нерац структури господарства, пол та ек залежності. Саме тому, глобалізація як суперечливий процес, потребує регулювання на нац. та міждерж рівнях. Головне протиріччя глоб ек сист пов’язане з формув в рамках провідних зах держав замкненої госп с-ми. Цей процес можна прослідкувати за такими напрямками: 1) концентрація в постінд світі більшої частини інтел і технол потенціалу людства; 2) зосередження осн торг потоків в межах співдружності розвинених держав; 3) замикання інвест потоків та 4) спрямованість міграц потоків з країн “третього світу” в розвинені регіони планети.

45.Нерівномірність еко та соц розвитку країн в умовах глобалізації.

Глобал-я на рівні окремої країни хар-ся ступенем взаємозв’язку її ек зі світ економікою в цілому. Незважаючи на зростання глобалізації світової ек, не всі країни в однаковій мірі інтегровані до неї. Існують декілька головних показників, що визначають ступінь інтегрованості ек різних держав у глоб ек, серед яких: співвідношення зовнішньоторг обороту і ВВП; прямі іноземні інвестиції, які спрямовуються в ек країни і з країни, та портфельні інвестиції; потік платежів роялті в країну та з країни, що пов’язані з переданням технол. Глобал-я на світ рівні визначається екон взаємозв’язками між країнами, який зростає та відбивається на зустрічних потоках товарів, послуг, капіталу та ноу-хау, що постійно збільшуються. Осн рисою процесу глобалізації є форм глобально функціонуючого вир-го пр-су, серцевиною якого є сформовані інтернаціоналізовані відтворювальні цикли – ядра, які виступають своєрідним локомотивом світового господарства. В межах цих циклів формується світовий дохід, перерозподіл якого є головним страт орієнтиром і основою зовн політики будь-якої держави.
У сучасному світі глобалізація справляє домінуючий вплив на розвиток будь-якої держави. З одного боку, через розповсюдження інновацій у сфері технол і менеджменту, активний обмін товарами, послугами, інвестиціями вона сприяє підвищенню еф-ті ф-ня нац економік, а з іншого – посилює нерівномірність, асинхронність та диспропорційність розвитку. На одному полюсі суч світ ек-ки концентруються країни – глоб лідери з домінуванням США. На основі вдалої багаторічної експансії у всіх сегментах світ ринку, накопиченого у безпрецедентних масштабах капіталу ключовими детермінантами їх успіху стають інтелектуалізація, соціалізація, екологізація, деіндустріалізація економіки, пріоритетність знань та інформації, розвиток “людського капіталу”. На іншому полюсі світ економіки – більшість країн, для котрих ек глобалізація проявляється як якісно нові умови розвитку, на які практично неможливо впливати, але обов’язково треба враховувати. Особливо важливо враховувати масштаби і динаміку процесу становл сист глоб упр-ня р-сами планети і перерозподілом світ доходу, який не є еквівалентним.

46.Нова економіка» як форма реалізації нац конкур переваг.

ХХ століття характеризувалося наук–техни та інформац революціями, які суттєво змінили умови ек розв всіх країн світу. Формується так звана постіндустр «нова економіка», тобто на перший план серед виробн ресурсів виходять знання та інформація. Перехід до «нової економіки» хар-ся стр-ною трансформацією, особливої ваги набувають ті галузі, в яких інтенсифікується застосування нових інформац та комунікац технологій. Разом з тим, у промисловості, зокрема в машинобудуванні, зростає роль інформац складової як елемента ресурсної бази підпр-в. Все більшої ваги набувають немат ф-ри вир-ва, спостерігається витіснення традиц продукції з ринку та заміна їх на інформаційно більш інтенсивні, наприклад, в літакобудуванні відбувається заміна механ елементів упр-ня на авіоніку, тобто сукупність електронних систем (системи комунікації, навігації, відображення й управління різними приладами); в автомобілебудуванні спостерігається також збільш застосування кількості електр сенсорів. Всі ці прогресивні ел-ти і визначають якість продукції та становлять основну частку в стр-рі їх вартості. Змінюється спів-ня різних ф-рів вир-ва при виг-ні того чи іншого продукту. Все більшої ваги набуває інформац та гуманний (людський, кадровий) капітал. «Нову економіку» слід розглядати як комплексне поєднання властивостей економіки знань, економіки технологій та економіки інформації. Знання забезпечують можливість виникнення інтел продукту, інформація – інфраструктуру його поширення, а високі технології – кінцеве викорі форм-ня попиту на продукт. Потреба в інновац д-ті зумовлена заг закономірністю розв та прогресу інд й сусп відтворення. Така необх визн-ся тим, що в умовах глобалізації та необх інтегрування у світ ек простір універсальним критерієм стратегії розвитку будь-якої країни, а тим більше України, що пішла шляхом утвердження самостійності та нац ідентичності, має стати міжн конкурентоспроможність як можливість реалізації конкур переваг на внутр та зовн ринках. Забезпечення конкур-ті промислі У в ХХІ ст. пов’язане з вирішенням ряду стратег завдань, спрямованих на реал-ю її факторних переваг, інфрастр-ного, наукового, іннов-ного та мат-ресурсного потенціалу. Розв’язання поставлених завдань значною мірою залежить від того, наскільки еф-но нац пром.-сть буде впроваджувати пріоритетні наук-техн досягнення та інноваційні розробки, орієнтуватися на світ досвід викор конкур переваг. Зрост сили впливу глобалізац процесів на економіки всіх без винятку країн породжує бурхливі дискусії навколо можливих змін умов в-ицтв, активності рег-ня д-ті підприємств державою, територіального розміщення галузей, с-р виробн суб´єктів, варіантів проведення процесів ресурсозабезпечення і т.д. Все більшого значення набуває розробл комплексної стратегії трансформац, перш за все, пром.-ті, оскільки вона є «локомотивом» розвитку всієї економіки. Очевидним залишається той факт, що за умов збереж наявної структури вир-ва та тенденцій останній років, які не хар-ся покращенням пок-ків щодо запровадж вдоск-них техн, що передбачає «нова економіка», зниж енергоємності та значної частки продукції сировинних галузей пром-сті, а не наукоємної та високотехнол в стр-рі експорту, ек-ка будь-якої країни, зокрема У, буде не взмозі досягти пок-ків розв-ку рівня більшості європ країн.