Земля в космічному просторі

ЗМІСТ

 

Передмова…………………………………………..….4Земля в космічному просторі…………………………6

Земля на плані та карті……………...………………...7

Літосфера……………………………………………..10

Гідросфера…………………………………………....16

Атмосфера…………………………………………….20

Біосфера і географічна оболонка………..………….24

Довідкова та статична інформація……………..…...26

Список використаної літератури………….………....31

 

ПЕРЕДМОВА

Загальне землезнавство – одна з фундаментальних навчальних дисциплін у системі географічної освіти. Роль цього важливого географічного предмета невпинно зростає з екологізаціею освіти на всіх її рівнях, потребою розробки заходів з охорони природи нашої унікальної планети і впровадження їх у всі сфери людської діяльності.

Об'єктом вивчення землезнавства є географічна оболонка Землі – зовнішній шар планети, в якому стикаються, взаємопроникають і взаємодіють між собою літосфера, гідросфера, атмосфера і біосфера. Формування і розвиток оболонки відбуваються під одночасним впливом внутрішніх і зовнішніх сил Землі. Постійна взаємодія ендогенної енергії, джерелом якої є внутрішнє тепло Землі, з екзогенною сонячною енергією робить усі фізико-географічні процеси в оболонці надзвичайно напруженими і різноманітними; ці процеси перебувають у постійному розвитку.

Географічна оболонка є колискою життя на Землі. Лише на певному етапі її еволюції змогли виникнути живі організми. Вершиною розвитку біосфери стала поява людини. Згодом під впливом господарської діяльності людини змінився природний розвиток як окремих компонентів, так і оболонки в цілому. Нині антропогенний вплив на навколишню природу досяг нечуваних масштабів і проявляється в усіх куточках планети.

Систематична і всезростаюча експлуатація людством природних ресурсів призвела до глобальних негативних змін, а місцями і незворотних перетворень у природі. Тому землезнавство глибоко і всебічно аналізує наслідки, до яких призвело втручання людства у навколишню природу. Дослідженню цієї складної проблеми допомагають дані численних моніторингів, що здійснюються в різних куточках світу.

Сучасне землезнавство розв'язує ряд складних проблем взаємовідносин людини і природи шляхом створення науково обґрунтованих теоретичних розробок і втілення практичних заходів, спрямованих на охорону навколишнього середовища та його покращення. Проте в багатьох випадках є тільки здогадки щодо можливих наслідків від втручання у природні процеси з метою поліпшення чи конструктивного перетворення несприятливої природи окремих регіонів Землі. Шлях до розв'язання проблеми криється у більш досконалому вивченні природних умов і ландшафтів різних територій.

Завдання сучасного землезнавства – виявляти і вивчати загальні закономірності розвитку природи, що відбивають взаємозв'язки та взаємозумовленість її складових компонентів і завдяки яким вона функціонує як органічне ціле. Ці специфічні географічні закономірності не вивчає жодна інша наука. Вони, як і всі закони природи, об'єктивні й не залежать від волі людей. Але людина може пізнати закони природи й опанувати їх.

 

 

ЗЕМЛЯ В КОСМІЧНОМУ ПРОСТОРІ

Астероїди – малі планети. В Сонячній системі обертаються між орбітами Марса і Юпітера.

Астрономічна одиниця – одиниця виміру відстані в астрономії: дорівнює середній відстані від Землі до Сонця (149,6 млн. кілометрів).

Астрономія – наука про будову й розвиток небесних тіл, їх систему та Всесвіт в цілому.

Вісь Землі – це уявна лінія, яка проходить через центр і полюси Землі, навколо якої вона обертається.

Всесвіт (космос) – це весь існуючий світ. До його складу входять галактики (зоряні світи), в тому числі й наша Галактика.

Галактика - це велетенська скупчення зірок. До складу галактики входять сотні мільярдів зірок. Всі галактики поділяють на еліптичні, які мають вигляд кіл або еліпсів, спіральні, що складаються з ядра та кількох спіральних рукавів, і неправильні, в яких не простежується симетрія.

Зоря – розпечене небесне тіло, що випромінює світло. Складається з сильно нагрітих газів.

Знаки зодіаку – 12 сузір'їв, по яких проходить річний шлях видимого руху Сонця серед зірок.

Комети – малі небесні тіла, що складаються з яскравої голови та хвоста. Розміри їх величезні, а маси малі. Комети рухаються за своїми орбітами.

Метеори – невеликі небесні тіла, величиною з шпилькову голівку, що світяться в променях Сонця на нічному небозводі.

Метеорити – кам'яні, залізні і залізокам'яні небесні тіла, що падають на Землю з космічного простору.

Орбіта – шлях небесного тіла у космічному просторі.

Планета – великі кулясті небесні тіла, що рухаються навколо Сонця по колових орбітах. Планети світять відбитим сонячним світлом.

Полярна зоря – найяскравіша зоря в сузір'ї Малої Ведмедиці. Розташована поблизу північного полюса Всесвіту. Звідси і її назва.

Світловий рік – відстань, яку проходить промінь світла від зір протягом земного року.

Телескоп – оптичний астрономічний прилад для розглядання і фотографування небесних світил.

 

 

ЗЕМЛЯ НА ПЛАНІ ТА КАРТІ

 

Абсолютна висота – висота місця над рівнем океану.

Азимут – кут на місцевості або на карті, що утворюється напрямом на північ і напрямом на обраний пункт. Кути зчитуються від напряму на північ за ходом годинникової стрілки.

Відносна висота – висота, що показує перевищення однієї точки поверхні Землі над другою.

Географічна довгота – величина дуги паралелі в градусах від початкового меридіана до заданого місця.

Географічна широта – величина дуги меридіана в градусах від екватора до заданого місця.

Географічна карта – зменшене зображення земної поверхні на площині прийнятими умовними знаками.

Географічні координати – географічна широта і географічна довгота будь-якої точки на земній кулі.

Глобус – модель земної кулі з контурами суходолу й водних просторів.

Горизонталі – лінії на планах місцевості та географічних картах, що з'єднують точки земної поверхні, які лежать на одній висоті над рівнем моря.

Горизонт – частина земної поверхні, яку ми бачимо навколо себе на рівній відкритій місцевості.

Градусна сітка – сітка на географічній карті чи на глобусі, що утворюється від пересічення меридіанів з паралелями.

Грінвічський меридіан – початковий (нульовий) меридіан, що проходить через Грінвічську обсерваторію в Англії. Від нього ведуть міжнародний рахунок довгот на земній кулі в напрямку з заходу на схід від 0 до 360 ° або в обидві сторони від 0 до 180 ° з приписками «східна» або знака «плюс», «західна» або знаку «мінус». На градусній рамці географічних карт вказують: «на схід від Грінвіча» або «на захід від Грінвіча».

. Географічна карта, мапа – зображення у певному масштабі території земної поверхні на площині, виконане за допомогою умовних знаків із застосуванням географічної (картографічної проекції). Вона показує розміщення, властивості і зв'язки різних природних і соціально-економічних об'єктів та явищ.

Карти великомасштабні – з масштабом від 1:5000 до 1:200000, загальногеографічні карти такого масштабу називають топографічними.

Карти середньомасштабні – масштаб яких від 1:200000 до 1:1000000, загальногеографічні карти такого масштабу називають оглядово-топографічними.

Карти дрібномасштабні – масштаб дрібніший від 1:1000000, загальногеографічні карти такого масштабу називають оглядовими.

Масштаб – умовна міра, що показує, у скільки разів відстань на місцевості зменшена при зображені її на карті чи на плані.

Масштаб числовий – відношення довжини ліній на плані або карті до довжини відповідних ліній в натурі. Зображується у вигляді лінійного дробу, чисельник якого одиниця, а знаменник – ступінь зменшення проекції. До прикладу, запис 1:5 000, або означає, що 1 см на плані відповідає 5 000 см (50 м) на місцевості. Більш крупним є той масштаб, у якого знаменник менше – 1:1 000 крупніше за 1:25 000. На топографічних планах і картах звичайно використовують такі масштаби: 1:1 000, 1:2 000, 1:5 000, 1:10 000, 1:20 000, 1:25 000, 1:50 000, 1:100 000, 1:200 000, 1:500 000, 1:1 000 000 і дрібніше.

Масштаб іменований – біля кожного числа записана назва одиниці вимірювання. Наприклад: в 1 см - 2 км.

Масштаб лінійний – відрізок, поділений на рівні частини, на якому біля кожної поділки вказане число, що показує довжину відповідного відрізка в натурі.

Меридіани – умовні лінії на глобусі і карті, що проведені від полюса до полюса, які показують напрям «південь — північ».

Нівелір – прилад для визначення відносної висоти місця, тобто перевищення однієї точки над другою.

Орієнтування – вміння визначати на місцевості сторони горизонту за Сонцем, зорями, компасом, місцевими ознаками.

Паралелі – лінії, проведені на глобусі і карті паралельно екватору. Паралелі розміщені під прямим кутом щодо меридіанів.

План – докладне картографічне зображення у великому масштабі (1:10000 і більше) невеликої ділянки місцевості, в межах якої кривизна поверхні не враховується.

Полюси – умовні точки на земній поверхні, через які проходить земна вісь.

Полярні кола – паралелі 66^о30’ північної й південної широт, вище яких можна спостерігати «полярні дні» й «полярні ночі».

Початковий (нульовий) меридіан – меридіан, від якого ведеться відлік інших меридіанів на захід і схід у градусах. Він проходить через Гринвіцьку обсерваторію (поблизу Лондона).

Екватор – паралель, проведена на однаковій відстані від полюсів.

 

 

ЛІТОСФЕРА

 

Астеносфера – в'язкий, частково розплавлений шар у верхній частині мантії, що лежить на глибині 50-100 км.

Балка – улоговина з пологими схилами, вкритими рослинністю. Кінцева стадія розвитку яру.

Бархани – піщані горби серпоподібної форми, які трапляються в пустелях і утворюються внаслідок роботи вітру.

Брилові гори – утворюються в результаті розламуванні товщ гірських порід на окремі брили (блоки) та підняття їх на різну висоту. Виникають, як правило, там, де породи в результаті тривалого і складного розвитку втратили свою пластичність (консолідувалися) і під дією ендогенних сил ведуть себе як крихке тіло, розколюючи на блоки.

Вивітрювання – процес руйнування і зміни гірських порід під дією коливань температури, повітря, вологи і живих організмів.

Височини – це рівнини з абсолютними висотами від 200 до 500 м. До височин відносять, наприклад Подільську в Україні.

Вулканічні гори (вулканічні хребти) – широко представлені в межах материків, але найбільший розвиток отримали в океанах. В межах вулканічних областей континентів в результаті злиття низки вулканів створюються ізольовані вулканічні конуси і хребти, а злилися вулканічні конуси і покриви, накладені на рельєф молодий гірської країни або на рельєф древніх платформ, створюють вулканічні нагір'я (відповідно Вірменське нагір'я і вулкани в Сх. Африці).

Епіцентр землетрусу –місце на поверхні Землі, що міститься над вогнищем.

Гейзери – гарячі джерела, періодично діючі у вигляді фонтанів.

Геосинкліналь – один з головних (поряд з платформою) тектонічних елементів земної кори. На ранніх стадіях - вузька, глибоко прогинається рухома западина завдовжки в декілька десятків і навіть сотень кілометрів, що виникає на дні морського бас. і

 

поступово заповнюються товщами переважно уламкових і еффузівних порід.

Геофізика – комплекс наук, що вивчають внутрішню будову Землі, а також процеси, які відбуваються в кожній з її оболонок.

Гіпоцентр – область в надрах Землі, де виникає землетрус.

Гірські породи – це сполучення кількох мінералів або скупчення одного у великій кількості в земній корі. Наприклад, до складу гірської породи граніт входять три мінерали: кварц, слюда, польовий шпат.

Гірські долини – зниження між гірськими хребтами.

Гірські ущелини – вузькі глибокі гірські долини.

Гори – значні ділянки земної поверхні з різкими коливаннями висот і контрастними формами рельєфу, піднесені вище 600 м над рівнем моря.

Гороутворення (орогенез) – сукупність процесів, що призводять до утворення гір. Зазвичай під цим маються на увазі тільки внутрішні (ендогенні) сили, а саме повільні висхідні (тектонічні) рухи земної кори, в результаті яких з'являються великі позитивні форми рельєфу. Ці рухи можуть бути сводові (пологий вигин), складчастими (супроводжуються формуванням серії складок) і брилові, чи блокові (розкол з подальшим переміщенням по розриві, що утворився).

Дюни – піщані горби чи пасма, які утворюються на берегах морів, озер та річок під дією вітру.

Епіцентр – місце на земній поверхні, розташоване над вогнищем землетрусу, де його сила максимальна. Район найбільших руйнувань.

Ерозія – процес руйнування гірських порід водяними потоками (водяна) або вітром (вітрова).

Жерло вулкана – канал, який з'єднує вогнище вулкана з поверхнею Землі.

Западина – пониження на земній поверхні; розміри та обриси самі різні - від невеликих заглиблень між буграми і низинами до великих депресій і прогинів, що мають довжину (ширину) в сотні кілометрів (Прикаспійська западина). Найбільш великими є западини океанів, що розділяють височини-материки.

Землетрус – коливання земної поверхні і підземні поштовхи, які виникають внаслідок раптових зміщень та розривів у глибині земної кори або у верхній частині мантії.

Кальдера – заглиблення на вершині вулкана, здебільшого круглої або овальної форми з крутими схилами.

Картографічні способи зображення – системи умовних позначок, які застосовують для передачі об'єктів й явищ, що розрізняються характером просторової локалізації. Значки застосовують для об'єктів, локалізованих у пунктах і не виражаються в масштабі карти (міста, родовища, орієнтири на місцевості та інше).

Континента́льна земна́ кора́, материкова земна кора – земна кора материків, що складається з осадового, гранітного і базальтового шарів. Середня потужність 35–45 км, максимальна – до 75 км (під гірськими спорудами).

Кора землі – зовнішній шар земної кулі, одна зі структурних оболонок планети, як ядро, мантія. Земна кора є твердим утворенням товщиною 5 — 40 км, що становить 0,1-0,5 % радіуса Землі. Від

мантії Землі відокремлена поверхнею Мохоровичича. Фактично земна кора ніби плаває на поверхні магми, і тому на планеті спостерігаються її деформації та рухи. В основі сучасних уявлень про структуру лежать геофізичні дані про швидкість поширення пружних (в основному поперечних) хвиль.

Кратер – чашоподібне або лійкоподібне заглиблення на вершині або на схилі вулкана, з якого викидаються гази, вулканічний попіл, каміння, виливається на поверхню лава.

Лава – магма, яка вилилась на поверхню і позбавлена газів.

Літосфера – верхня тверда оболонка Землі, що охоплює земну кору і верхню частину мантії до шару астеносфери.

Літосферні плити – великі блоки літосфери, розділені глибокими розколинами, що повільно переміщуються по астеносфері.

Магма – розплавлена вогняна маса, що утворюється в шарі астеносфери і насичена газами.

Магматизм – процес утворення і руху магми від шару астеносфери до поверхні Землі.

Магматичні гірські породи – це породи, що утворилися безпосередньо з магми (розплавленої маси переважно силікатної складу, утвореної в глибинних зонах Землі), в результаті її надходження у верхні горизонти Землі, охолодження і застигання. Залежно від умов застигання розрізняють інтрузивні (глибинні) і ефузивні (які потрапили на поверхню) гірські породи.

Метаморфізм – процес зміни гірських порід під впливом високих температур і тиску в надрах Землі.

Мінерали – це однорідні тіла, які складаються з однієї речовини. Наприклад, вода, золото, кварц, польовий шпат, слюда, кам'яна сіль, алмаз та ін. За станом речовини мінерали бувають твердими, рідкими і газоподібними.

Низовини – рівнини, які мають абсолютну висоту від 0 до 200 м.

Океанічна земна кора – земна кора, розповсюджена під дном океанів та морів. Відрізняється від континентальної земної кори відсутністю гранітного шару і значно меншою потужністю – від 5 до 10 км (макс. 20-25 км.), зокрема зменшеною товщиною осадового шару.

Осадочні гірські породи – гірські породи, що утворилися у верхній частині літосфери внаслідок мех. та хім. руйнування, перенесення і перевідкладання більш давніх порід різного походження, нагромадження решток рослинних і тваринних організмів і продуктів їхньої життєдіяльності, вулканічного матеріалу та матеріалу, що надходить з космосу.

Плоскогір’я – це теж рівнини, тільки достатньо високі – понад 500 м над рівнем моря. Прикладами є Середньосибірське плоскогір’я та плоскогір’я Декан в Азії.

Рівнини – це широкі простори зі спокійним, плоским чи горбистим рельєфом й порівняно малим коливанням відносних висот.

Сейсмічна зона – територія земної поверхні, що періодично зазнає землетрусів.

 

 

Шкала Ріхтера – розроблена американським

сейсмологом Ч. Ріхтером для визначення сили підземного поштовху, що викликає землетрус.

Містить умовні одиниці (від 1 до 9) – магнітуди, які обчислюються по десяткових логарифмах величини коливань, реєстрованих сейсмографом.

Цунамі – велетенські хвилі, викликані підводними землетрусами.

Яр – форма рельєфу, що утворюється внаслідок розмивання пухких порід тимчасовими водотоками.

 

ГІДРОСФЕРА

Айсберг – плаваюча льодова гора материкового походження.

Артезіанські води – напірні підземні води, замкнуті у водоносних пластах гірських порід між водотривкими шарами. При бурінні свердловин вода фонтанує або виливається на поверхню самостійно.

Батискаф – самокерований апарат для дослідження морів і океанів на великих глибинах.

Бентос – сукупність організмів, що населяють дно океанічних, морських та прісноводних водойм.

Болота – надмірно зволожені ділянки суходолу, часто з шаром торфу, вкриті вологолюбними рослинами.

Водоносний шар (горизонт) – шар водопроникної гірської породи, що залягає над водотривним пластом і утримує підземні води.

Водоспад – падіння води річки з виступу, утвореного в її річищі, складеного твердими породами.

Водопроникні породи – гірські породи, які легко пропускають через себе воду, наприклад, гравій, галька, пісок, вапняк з тріщинами.

Вододіл – межа між водозбірними басейнами двох річок або басейнами двох морів, океанів.

Водозбірний басейн річки – територія, з якої стікають у річку поверхневі та підземні води.

Водотривкі, або водонепроникні, породи (шари) — гірські породи, які дуже слабо пропускають через себе воду, наприклад, глина, граніт.

Водосховище – штучна водойма, що утворюється при спорудженні водопідпірної греблі в долині річки.

Гирло річки – місце, де річка впадає в океан, море, озеро чи іншу річку.

Гідросфера – водна оболонка Землі, до складу якої входять океани і моря, материкові води, в тому числі і льодовики.

Долина річкова – витягнуте в довжину звивисте заглиблення земної поверхні, по якому тече річка.

Заплава – частина річкової долини, що заливається водою під час повені чи паводка.

Затока – частина океану, моря, озера, що глибоко вдається у суходіл.

Канали – споруди, що являють собою штучно викопані річища для води.

Льодовик – великі льодові маси, що сповзають схилами гір або гірськими долинами. Льодові маси утворюються із снігу, що накопичується в горах, поступово ущільнюється і переходить у лід. Розрізняють льодовики покривні (о. Гренландія, Антарктида) та гірські (в горах вище снігової лінії).

Льодостав – період нерухомого льодового покриву на річці.

Межень – період найнижчого рівня води в річці.

Міжпластові води – води, що лежать у водоносних шарах, розташованих між двома водонепроникними шарами.

Море – частина океану, більш чи менш відділена від нього суходолом. Моря бувають окраїнні і внутрішні.

Нектон – сукупність активно плаваючих водних тварин, здатних самостійно протистояти течії й активно переміщуватися на великі відстані.

Озеро – природне заглиблення на суходолі, заповнене водою.

Океан — найбільша частина Світового океану, обмежена материками. На Землі умовно виділяють чотири океани: Тихий, Атлантичний, Індійський, Північний Льодовитий.

Острів – невелика порівняно з материком ділянка суходолу, оточена з усіх сторін водою. За своїм походженням бувають материкові, вулканічні, коралові.

Паводок – раптове підвищення води в річці, викликане випаданням великих дощів або інтенсивним таненням снігу.

Планктон – сукупність організмів, які населяють верхні шари води морів, океанів і прісноводних водойм, нездатні рухатись самостійно, а пересуваються під впливом вітру і течії.

Підземні води – води, що містяться в порах, пустотах і тріщинах гірських порід у верхній частині земної кори.

Повінь – найвищий рівень води у річці, що наступає щороку в певні строки.

Півострів – частина суходолу, яка заходить в океан, море чи озеро і з трьох сторін оточена водою.

Пороги – мілководні кам'янисті ділянки в річищі, що утворені виходами твердих гірських порід або валунами. На порогах вода тече з великою швидкістю.

Припливи і відпливи – періодичні підняття та опускання рівня води в океанах і морях, що є результатом впливу на Землю Місяця і Сонця.

Проміле (%о) – одиниця виміру солоності води. Це тисячна частка цілого. Середня солоність води в морях і океанах становить 35%о (35 г на 1 літр води).

Річка – природний водний потік, що протікає в зниженні рельєфу, створеному її рухом.

Річкова система – сукупність притоків головної річки.

Режим річки – зміни рівня води за сезонами, процес замерзання та скресання річки в певний час.

Річкова ерозія – руйнівна робота річок, у ході якої річка розмиває, розширює і поглиблює річкову долину.

Річище – заглиблення в річковій долині, по якому вода річки тече постійно.

Світовий океан – усі океани і моря Землі разом узяті.

Снігова лінія – лінія, вище якої снігу випадає більше, ніж встигає розтанути протягом року.

Тераси – виступи (сходинки) річкової долини, наслідки діяльності води в річці в доісторичні часи, коли річкова долина була менш глибока.

Течії (океанічні, морські) – горизонтальне переміщення водних мас в океанах і морях у вигляді величезних потоків, які рухаються певними постійними шляхами (своєрідні річки в океані).

Течії бувають холодні і теплі.

АТМОСФЕРА

Абсолютна вологість повітря – кількість водяної пари (в г/м куб), яка може утримуватися в повітрі за даної температури.

Амплітуда коливань температур – різниця між мінімальною і максимальною температурами повітря за певний проміжок часу (добу, місяць, рік тощо).

Антициклон – замкнута область з високим тиском у центрі.

Атмосфера – повітряна оболонка земної кулі, зв'язана з нею силою тяжіння, що обертається разом з Землею як одне ціле.

Атмосферне повітря – суміш багатьох газів. Основні з них – азот і кисень.

Атмосферний тиск – тиск атмосферного повітря на всі предмети, що в ньому перебувають, і на земну поверхню.

Атмосферні опади – вода, яка випадає на поверхню Землі у вигляді дощу, снігу, граду або утворюється безпосередньо з повітря у вигляді роси, інею, паморозі.

Атмосферні фронти - перехідні зони між двома повітряними масами в атмосфері, відмінними по температурі, вологості і іншим властивостям. Фронти зустрічаються в широтних поясах від субтропічних до полярних. Широтні зони фронту по горизонталі складає декілька десятків кілометрів. Звичайно зона фронту розташована похило під кутом 0,01–0,001° до горизонту.

Барометр – прилад для вимірювання атмосферного тиску.

Бризи – вітри прибережної зони, які дмуть вдень з моря на суходіл, вночі – з суходолу на море.

Відносна вологість повітря – співвідношення фактичного вмісту водяної пари в повітрі до тієї кількості, яка необхідна за тієї ж температури для насичення повітря, виражене у відсотках.

Вітер – рух повітря в горизонтальному напрямі з місць високого тиску до місць низького тиску.

Випаровування – надходження в атмосферу водяної пари з поверхні води, снігу, льоду, рослинності, ґрунту.

Гігрометр – прилад для визначення вмісту водяної пари у повітрі.

Град – опади у вигляді частинок щільного льоду неправильної форми. Випадає в теплу пору року з потужних купчасто-дощових хмар (зазвичай разом з зливовим дощем, при грозі). Окремі частки граду (градини) відрізняються за формою і розмірами (мають поперечник від 5 мм до 20 см). Будова градин неоднорідна: в них чергуються прозорі і каламутні шари льоду, іноді є включення пилу, комах і т. ін.

Західні вітри – переважні вітри, що дують у помірному поясі приблизно між 35 і 65 градусами північної та південної широти, від субтропічного хребта до полярного фронту.

Клімат – зміни в стані погоди, що повторюються в певній місцевості рік у рік.

Кліматичні пояси – величезні території, у межах яких основні показники клімату майже однакові.

Мезосфера – середня сфера, простягається до 80-85 км. Колір неба в мезосфері здається чорним, днем і вночі можна спостерігати яркі зірки.

Температура знижується до -75..-90 ^оС

Метеорологія – наука про земну атмосферу і процеси, що в ній відбуваються.

Мусони – сезонні вітри, які дмуть взимку з суходолу на море, влітку – з моря на суходіл.

Опадомір, дощомір – прилад для вимірювання кількості атмосферних осадків.

Пасати – вітри, що протягом усього року дмуть від поясів високого тиску поблизу 30-х тропічних широт кожної півкулі до поясу низького тиску на екваторі.

Повітряні маси – значні об’єми повітря тропосфери з однорідними властивостями: температурою, вологістю, тиском, прозорістю.

Погода – стан нижнього шару атмосфери (температури, тиску, опадів, напряму і сили вітру тощо) у якійсь місцевості за певний час.

Полярні кола – паралелі, віддалені від екватора на 66°33'. На полярних колах Сонце протягом року не заходить цілу добу (на Північному полярному колі – 22 червня, на Південному – 22 грудня) і не сходить одну добу (на Північному полярному колі – 22 грудня, на Південному – 22 червня).

Пояси освітлення Землі – тропіки і полярні кола поділяють земну поверхню на пояси, які відрізняються між собою сонячним освітленням і кількістю тепла, що надходить від Сонця. Залежно від кута падіння сонячного проміння і тривалості дня й ночі виділено п'ять поясів освітлення: два полярних, два помірних, тропічний.

Роза вітрів – діаграма, що наочно відображає режим вітру в даному місці. Зображується у вигляді кружка, від центру якого відкладається проміння по напрямах основних румбів. В кухлі цифрами вказується повторюваність штилів, а довжина відрізків на промінні пропорційна повторюваності вітрів даного напрямку.

Сніг – 1) тверді атмосферні осідання у вигляді крижаних кристалів (сніжинок), випадаючи з багатьох видів хмар, але особливо з шарувато-дощових, високошаруватих і купчасто-дощових.

2) Процес випадання снігу – снігопад.

Сонячна радіація – кількість сонячного тепла і світла, які надходять на земну поверхню.

Стратосфера – шар атмосфери між тропосферою і верхніми шарами атмосфери (від 9-18 до 45-55 км).

Теплові пояси – умовні глобальні області Землі, що виділяються за ознакою розподілу середньорічних температур.

Тропіки – паралелі, віддалені від екватора на північ і на південь на 23°27'. В дні літнього сонцестояння (21-22 червня) Сонце перебуває у зеніті над Північним тропіком, а в день зимового сонцестояння (21-22 грудня) – над Південним тропіком.

Тропосфера – нижній, основний шар атмосфери (висота її над екватором 16-18 км, над полюсами 8-10 км). У тропосфері зосереджено 80% всієї маси повітря та водяної пари.

Туман – скупчення великої кількості надзвичайно дрібних, завислих у повітрі, краплинок.

Хмари – скупчення в атмосфері на значній висоті дрібних крапель води або кристаликів льоду, що виділилися під час охолодження повітря, насиченого водяною парою.

Циклон – замкнута область з низьким тиском у центрі.