Практичне заняття № 4 ( 2 год. ) 3 страница

У ті роки поезія Василя Стуса не могла вільно вийти до читача. Недовга хрущовська «відлига» закінчувалась, на зміну їй прийшло «закручування гайок», переслідування всього нового, не сумісного з мертвотною атмосферою брежнєвського застою, орієнтованого на поступову реабілітацію сталінщини, придушення високих ідеалів гуманізму, свободи особистості, як і свободи творчості, новаторських пошуків сучасних шляхів у літературі.

Василь Стус, як і його однодумці, не мирилися з цим. Вони виступали на захист ідей свободи та гуманізму, за відродження й розвиток національної культури українського народу, за утвердження його високої моралі, самобутності мистецтва.

Ось чому автор очікує, що його вільне життя скоро скінчится, бо «десь бродить землячок – Дантес». Стус називає його «шанталавий, недорікий». Метафорично поет передає недоліки цієї людини: «недорікий» – той, що має дефект мови. Як відомо, французи картато вимовляють літеру «р». «Шанталавий» - від «кафешантану», свідчить про національну приналежність. Так називали французів, оскільки у Франції національною гордістю є кав’ярня з відкритою сценою для виступів переважно легковажного характеру, тобто, алегорично, те, що очікувала від українських митців тогочасна влада.

Автор риторично запитує: «а чи поцілиш ти мене»? – дієслово поцілити від поціляти – кидаючи, спрямовуючи що-небудь у ціль, досягати її; влучати. Тобто, чи влучить у нього метафоричний Дантес, в образі якого ми розуміємо владу, та чи поцілить він, як це сталося з Олександром Пушкіним?

Автор знає: якщо цієї долі не минути, «свіча в задумі - не мигне», бо вона світитиме йому прохід через тунель до зустрічі з Богом. Втім Василь Стус, як кажуть, грає з вогнем, він кидає виклик долі і говорить про те, ща навіть у бодні його почують: «як в бодню – пугачеві скрипки», що створить ефект луни. «Бодня» - дерев’яна низька діжка з кришкою. «Пугач» - хижий нічний птах ряду совоподібних, який живиться дрібними гризунами. Отже, в образній форма автор пояснює, що те, що відбувається зараз – тимчасове. Прийде час і всі: і він, і кажани, і пугач, і Дантес – держатимуть звіт перед Всевишнім. Але, на деякий час, як сподівається автор, вони, кажани, читаємо, влада, притаїлися, затамували дух:

Луною студиться щока (який скрик!)

Де ви, крилаті? Гулі-гулі (він їх дражнить),

Як вам не стерпно – без небес (немає чим поживитися)?

Аж очі підвели, поснулі (невже є ласий шматочок?

безпідставне звинувачення, щоб вчинити беззаконня?)

Василь Стус із його загостреним почуттям справедливості, нетерпимістю до неправди, чутливістю до чужого болю та мужністю своїм віршем «Автопортрет зі свічкою» виступив проти несправедливості тодішнього суспільства, фальші, брехливого вихваляння «передового соціалістичного ладу перед капіталістичним», порушень прав людини.

1969 року у передмові до збірки «Зимові дерева», якій не судилося побачити світ на рідній землі – вона вийшла друком за кордоном 1970 року, Василь Стус із

органічною для нього скромністю писав: «Ненавиджу слово «поезія». Поетом себе не вважаю. Маю себе за людину, що пише вірші. Деякі з них – як на мене – путящі. І думка така: поет повинен бути людиною. Такою, що повна любові, долає природне почуття знанависті, звільнюється од неї, як од скверни. Поет – це людина. Насамперед. А людина – це насамперед добродій. Якби було краще жити, я б віршів не писав, а – робив би коло землі…»

2.Прочитайте текст. Визначте роль мовних засобів. Зробіть стилістичний аналіз.

Стефка народилася собакою. Якби автор не любив її, він би міг запевнити читача в тому, що народилася вона повною кретинкою. Таких можна довго шукати, а знайшовши – вити вервиці, прикладати до рани, використовувати як туалетний папір, як попільницю… Якби вона була Хлопчишем-Кібальчишем, про якого читала в дитинстві, то ніколи б не виказала військової таємниці. Але не тому, що це мало для неї ідеологічний сенс, а лише через те, що будь-яке зрадництво було для неї неприродним. Це неможливо потрактувати як гординю чи бажання бути кращою за інших, вирізнятися й ходити в білому вбранні. Все набагато простіше: Стефка народилася собакою…

Пояснити це нормальним людям важко. Можу навести лише такий приклад.

Від душогуба, який вештався Україною кілька років тому й методично вбивав сільські родини, відмовився увесь людський рід. Але коли він повертався до своєї хати, відмикав ключем двері й скидав закривавлений одяг, до нього з радістю і любов’ю могла кинутися лише одна істота – його пес. Якщо, звичайно, він у нього був. Звірям не зрозумілі тонкощі та нюанси складних людських стосунків, вони не вміють говорити й чують лише те, що їм ПОТРІБНО чути. І тим щасливі.

Власне, приблизно так було й зі Стефкою. Велике кохання, на яке вона чекала, прийшло несподівано у вигляді набагато старшого чоловіка, режисера, особистості настільки харизматичної, що його мовчання було вагомішим за слова десяти не менш визначних людей…

…Це був маленький бог, він міг вміститися на кінчику її язика і підсолоджувати його або робити гірким. У нього було тільки одне-єдине жіноче ім’я – Любов (І.Роздобудько).

 

3.Прочитайте текст. З’ясуйте, яку роль виконують порівняння в змалюванні портрету героїні. Зробіть лексико-етимологічний аналіз. Змалюйте портрет свого товариша (подруги), використовуючи порівняння.

На Онисі була картата плахта, виткана з вовни пополовині з шовком невеличкими квадратиками. Квадратики були заткані жовтогарячим шовком з білими, як срібло, тонкими обідками; внизу теліпались червоні китички, неначе волоські горіхи або дзвонички. Червона з синіми та зеленими квітками запаска блищала, неначе жевріла. Вишитий червоними та синіми взорцями поділ сорочки спадав на червоні черевики. Ясносиній шовковий горсет був затканий золотими квіточками. На чорноволосій голові неначе

цвів вінок з квіток. Стрічки вкривали всі плечі до пояса, неначе з голови на плечі лився ливцем дощ з стрічок. На шиї червоніло п’ять разків товстого доброго намиста з золотими дукачами. Лице в Онисі було оригінальне: зверху широке, внизу вузьке. На широкому й високому чолі неначе бігли дві довгі чорні темні стрілки: то чорніли тонкі довгі брови. Гострі кінці довгих брів десь побігли на випнуті виски й там неначе зникали під пучечками квіток, котрі висіли за вухами. Під бровами ніби горіли темні, як угіль, гострі блискучі довгенькі очі. Лице кінчалось трохи гострим підборіддям. Маленькі темно-червоні уста були випнуті. Матовий цвіт лиця був трошечки жовтуватий, але його одсвіжав ледве примітний, розлитий по щоках рум’янець (І.Нечуй-Левицький).

 

4. Прочитайте текст. Визначте його стильову приналежність. Визначте мікротеми. Охарактеризуйте мовностилістичні засоби вірша. Зробіть фонетичний аналіз.

 

Завіт

Ти добре, синку, проживеш,

Як знатимеш, куди ідеш,

І як зумієш там, де став,

Стояти так, щоб не упав.

 

Ти добре, синку, проживеш,

Коли нікого не пригнеш,

І пройдеш так житейську путь,

Щоб ані бить, ні битим буть.

 

Ти добре, синку, проживеш,

Як сироті сльозу утреш,

Слабих від сильних захистиш,

Живих їх духом підкріпиш.

 

Ти чесно, синку, проживеш,

Коли з неправдою порвеш,

Бо правдою ти пройдеш світ –

Се мій святий тобі завіт.

 

Отак як, синку, проживеш,

То праведником і помреш,

Щоб, як з життям ти розстававсь,

Ридали всі, ти ж усміхавсь (Ц.Білило).

 

1. Прочитайте текст. Зробіть стилістичний аналіз. З’ясуйте стилістичну функцію іменників і прикметників.

Широкою долиною між двома рядками розложистих гір тихо тече по Васильківщині невеличка річка Раставиця. Серед долини зеленіють розкішні густі та високі верби, там ніби потонуло в вербах село Вербівка. Між вербами дуже виразно й ясно блищить проти сонця висока біла церква з трьома банями, а коло неї невеличка дзвіниця неначе заплуталась в зеленому гіллі старих груш. Подекуди з-поміж верб та садків виринають білі хати та чорніють покрівлі високих клунь.

По обидва береги Раставиці через усю Вербівку стеляться сукупні городи та левади, неодгороджені тинами. Один город одділяється од другого тільки рядком верб або межами. Понад самим берегом в’ється в траві стежка через усе село. Підеш тією стежкою, глянеш кругом себе і скрізь бачиш зелене-зелене море верб, садків, конопель, соняшників, кукурудзи та густої осоки.

От стеляться розложисті, як скатерть, зелені левади. Густа, як руно, трава й дрібненька, тонісінька осока, доходять до самої води. Подекуди по жовто-зеленій скатерті розкидані темно-зелені кущі верболозу, то кругленькі, наче м’ячики, то гостроверхі, неначе топольки. Між м’якими зеленими, ніби оксамитовими, берегами в’ється гадюкою Раставиця, неначе передражнює здорові річки, як часом маленькі діти передражнюють старших. А там далі вона повилась між високими вербами та лозами, що обступили її стіною з обох боків…

Серед села Раставиця входить знов в широкий ставок. Нижче од ставка Раставиця знов повилась між зеленими левадами та вербами, а далі сховалась в дубовий ліс та й утекла в Рось (І.Нечуй-Левицький).

 

Завдання для аудиторної роботи

 

1. Прочитайте пісню. З’ясуйте засоби милозвучності. Зробіть фонетичний аналіз.

Черемшина

Знов зозулі голос чути в лісі,

Ластівки гніздечко звили в стрісі,

А вівчар жене отару плаєм,

Тьохнув пісню соловей за гаєм.

 

Всюди буйно квітне черемшина,

Мов до шлюбу вбралася калина,

Вівчара в садочку,

В тихому куточку,

Жде дівчина жде.

 

Йшла вона в садок повз осокори,

Задивилась на високі гори.

Де з беріз спадають чисті роси,

Цвіт калини приколола в коси.

Всюди буйно квітне черемшина,

Мов до шлюбу вбралася калина,

Вівчара в садочку,

В тихому куточку,

Жде дівчина жде.

 

Вже за обрій сонечко сідає,

З полонини їй вівчар співає:

«Я прийду до тебе, як отару

З водопою зажену в кошару».

 

Всюди буйно квітне черемшина,

Мов до шлюбу вбралася калина,

Вівчара в садочку,

В тихому куточку,

Жде дівчина жде.

 

Ось і вечір, вівці біля броду

З Черемоша п’ють холодну воду.

У садочку вівчара стрічає

Дівчинонька, що його кохає.

 

Всюди буйно квітне черемшина,

Мов до шлюбу вбралася калина,

Вівчара в садочку,

В тихому куточку,

Жде дівчина жде (М.Юрійчук).

 

2. Прочитайте діалог. З’ясуйте, за допомогою яких мовних засобів відбувається переконання співбесідника. Як ви розумієте поняття «сугестивний текст»?

- Як даси п’ять карбованців, то повінчаю сина, - сказав батюшка.

- Батюшко! І помилуйте, й пожалуйте! Я чоловік убогий. Де мені в світі взяти п’ять карбованців? Нехай буде три карбованці.

- Не можна, тепер і для нас час трудний. Все подорожчало, - сказав батюшка.

- Змилосердіться, батюшко! Їй-богу, не можу заплатить так багато. Нехай вже буде ні по-моєму, ні по-вашому: нехай буде чотири карбованці.

- Нема що й говорить. Бери могорич та йди собі додому.

***

- Ну, що скажеш, Петре? – обізвався батюшка з другої кімнати.

- І помилуйте, і пожалуйте! Треба грошей і на весілля, і на подушне. Їй-богу, багато для мене! Нехай буде чотири карбованці. Це вже й бог так велів.

Батюшка подумав, подумав і згодився.

- Давай могорич, - сказав він, - давай і гроші (І.Нечуй-Левицький).

3. Прочитайте вірш. Визначте його жанр. За допомогою яких мовних засобів здійснюється вплив на читача? Зробіть фонетичний аналіз.

ХХХ

Господи ти її бережи

Господи це твої вітражі –

дощ колючки акацій

світ що мов камінь лежить на межі

плечі вовками кружляють чужі

ножички від операцій

 

чашу вже випито а пронеси

тихо розхлюпує відблиск коси

вітер кудись рукавами

жовта долоня як тіло оси

уздовж дороги осінній ясир –

сірих горбів каравани

 

душу висмоктують срібні вужі

як молоко і немає душі

і висипаються сіті

букви розкладено як на ножі

Господи ти її бережи

хай вона буде на світі (Т.Федюк).

ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ № 6 – 8 (6 год.)

Тема: Специфіка мовної організації ХТ.

Лінгвістичний аналіз прозового тексту.

Лінгвістичний аналіз поетичного тексту.

Лінгвістичний аналіз драматичного тексту.

Класифікація текстів.

Теоретичні питання

1. Особливості аналізу прозового тексту (засоби організації: надфразна едність, абзац, система епіграфів та ін.).

2. Специфіка лінгвоаналізу поетичного тексту (аналіз метра, ритму, рими).

3. Урахування фонетичних, лексичних, граматичних засобів.

4. Аналіз драматичного твору:

- художньо-зображальні засоби словесного мистецтва: діалоги, монологи, репліки як засоби характеристики персонажів; наявність авторської характеристики та коментаря (опис обстановки, поведінки, жестів персонажів, ремарки тощо;

- художньо-зображальні засоби сценічного мистецтва: мізансцена, гра акторів, декорації, костюми, музичні, звукові та світлові ефекти тощо).

5. Яку класифікацію текстів запропонувала Т. А. Єщенко? Схарактеризуйте тексти:

- за характером побудови;

- за функціонально-смисловим призначенням;

- за участю у мовленні одного, двох і більше учасників;

- за стильовою належність;

- за жанровою належністю;

- за формою репрезентації.

Література:

1. Бахтин М. М. Автор и герой в эстетической деятельности // Эстетика словесного творчества. — М.: Искусство, 1986. — С. 9-191.

2.Виноградов В. В. Избранные труды о языке художественной прозы. — М.: Наука, 1980.—358 с.

3.Виноградов В. В. О теории художественной речи. — М.: Высшая школа, 1971. -— 239 с.

4.Гак В. Г. К типологии лингвистических номинаций // Языковая номинация: Об­щие вопросы. —М., 1977.

5. Гореликова М. И., Магомедова Д. М. Лингвистический анализ художественного текста. — М: Русский язык, 1989. — С. 11-99.

6.Єрмоленко С. Я. Нариси з української словесності: стилістика та культура мов — К.: Довіра, 1999. —431 с.

7.Ігнатенко М. Ілюзія в словесній творчості Т. Г. Шевченка // Дивослово. — 1999. — №1. — С. 2-6; №2. — С 4-8.

8. Качуровський І. Основи аналізу мовних форм. — Мюнхен-Ніжин, 1994. — С. 14-20.

9.Кожевникова Н. А. О типах повествования в советской прозе // Вопросы языка современной русской литературы. — М.: Наука, 1971. — С. 97-163.

10.Кочан І. М. Лінгвістичний аналіз тексту: Навч.посіб. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Знання, 2008. – 423 с.

11. Кочерган М. П. Слово і контекст. — Львів: В-во при ЛДУ вид. об'єднання «Вища школа», 1980. — 183 с.

12.Крупа М. П. Мовленнєва структура образу автора в творчості О. Кобилянської. - К.: Рідна мова, 1998. — 145 с.

13. Кухаренко В. А. Интерпретация текста. — М.: Просвещение, 1988. — 191с.

14.Сологуб Н. М. Мовний світ Олеся Гончара. — К.: Наукова думка, 1991. — 140 с.

15.Хованская 3. И. Анализ литературного произведения в современной французской филологии. — М.: Высшая школа, 1988. — 239 с.

16.Языковые процессы современной русской художественной литературы. Проза. - М: Наука, 1977.— 236 с.

 

Практичне завдання

1. Визначте фоностилістичні засоби. Поясніть їхню роль у тексті. Зробіть фонологічний аналіз.

Вірний муж

На пляжі у свого Павла Ну, я побіг би у село

Дружина запитала: Людей на поміч звати…

А що зробив би ти, якби

Оце я в річку впала? Але ж далеко до села, -

Зітха жона в печалі.

Насупив брови чоловік: Заради тебе, дорога,

Нащо таке питати? Побіг би я ще й далі!..

(О.Жолдак).

 

2.Прочитайте пісню. Визначте засоби милозвучності. Вмотивуйте їх використання. Зробіть фонеко-стилістичний аналіз.

Пісня про рушник

Рідна мати моя, ти ночей не доспала

І водила мене у поля край села,

І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,

І рушник вишиваний на щастя дала.

 

І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,

І рушник вишиваний на щастя, на долю дала.

 

Хай на ньому цвіте росяниста доріжка,

І зелені луги, й солов’їні гаї,

І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,

І засмучені очі хороші твої.

 

І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,

І засмучені очі хороші, блакитні твої.

 

Я візьму той рушник, простелю, наче долю,

В тихім шелесті трав, в щебетанні дібров.

І на тім рушникові оживе все знайоме до болю:

І дитинство, й розлука, і вірна любов.

 

І на тім рушникові оживе все знайоме до болю:

І дитинство, й розлука, й твоя материнська любов (А.Малишко).

 

3.Прочитайте пісню. Зробіть фонетико-стилістичний аналіз. За допомогою яких художньо-образних засобів передається настрій поета?

Два кольори

Як я малим збирався навеснi

Пiти у свiт незнаними шляхами,-

Сорочку мати вишила менi

червоними i чорними,

Червоними i чорними нитками.

 

Приспів:

Два кольори мої, два кольори,

Оба на полотнi, в душi моїй оба,

Два кольори мої, два кольори:

Червоне - то любов, а чорне - то журба.

 

Мене водило в безвiстi життя,

Та я вертався на свої пороги.

Переплелись, як мамине шиття,

Щасливi i сумнi мої,

щасливi i сумнi мої дороги.

 

Приспів:

 

Менi вiйнула в очi сивина,

Та я нiчого не везу додому,

Лиш згорточок старого полотна

I вишите моє життя,

і вишите моє життя на ньому

 

Приспів:

(Д. Павличко).

 

4.Визначте фоностилістичні засоби. Поясніть їхню роль у тексті. Зробіть лінгвістичний аналіз.

Була чудова майова ніч. У вуличці було темно, аж чорно. Крізь чорну баню верховіття де-не-де продерся срібний промінь місяця і ліг на чорну землю срібною плямою. Вийшовши з вулички, Гнат неначе впірнув у море білого світла. Те біле, трохи блакитне світло тихо лилось згори, а зачарована земля неначе купалась у фантастичному сяйві. Гнат подався до ставка й сів під вербою на росяній траві. Він глянув на ставок і не пізнав його. Ні, то не ставок, то друге небо з місяцем, з зорями. Дві блакитні бані зіллялись в одну величезну кулю, оперезану чудовим поясом темно-зелених дерев, білих хат, чорних тинів. Одна хата догори стріхою, друга – униз, одно дерево догори віттям, друге – униз. Два місяці неначе осміхаються один до одного. Зорі тихо тремтять вгорі і долі… А в садках солодко дрімають окутані місячним сяйвом стрункі тополі, широковаті липи, крислаті яблуні, і лише інколи, немов крізь сон, тихесенько зітхне деревина молодим листом. По сріблястій землі лягли довгі чорні тіні… Тихо. І земля, і вода, і повітря – все поснуло. Однак та нічна тиша повна всякими звуками. Голосно цокотять жаби по тім боці ставка. Тьохкає, аж

розлягається, в садку соловейко. Десь далеко в селі гавкають собаки… На леваді форкає коняка і брязкає залізним путом… (М.Коцюбинський).

 

5.Прочитайте текст. Знайдіть у ньому застарілі слова, з’ясуйте їхню стилістичну функцію. Зробіть стилістичний аналіз.

Коли б Параска брехала на мене по селі та хоч роду мого не зачіпала. А то збунтувала проти мене всю мою родину: і мого чоловіка, і мого пасинка, пасинкову жінку, навіть моє чадо, мою заміжню дочку, ще й мого сина, хлопця – хоч зараз кидай хату! То було ніколи й не загляне у нашу хату, обминає наш двір десятою вулицею; перестає брати воду з криниці на нашому городі; а це колись одного дня, ні сіло ні впало, Параска рип нашими сінешніми дверима! Як стояла я в сінях коло діжки з водою, та так і охолола; держала в руках кухоль з водою та й впустила додолу. А вона, як собака через тин, так і плигнула проз мене через поріг, та в пасинкову противну хату; меш і добридень не сказала, тільки блиснула на мене здоровими вовчими сірими очима. Вскочила вона в пасинкову хату та й дверима гуркнула, аж мені в голові гуркнуло. «На свою голову гуркай! – крикнула я на всі сіни. – Бодай ти своєю головою наклала!» Стою я коло діжки, як стіна, а вона там за дверима цмокається та дзигорить, наче сорок сорок на тину. Моя душа вже чує, що Параска говорить з пасинком про мене, бо я в неї сиджу на язиці день і ніч.

Я таки не втерпіла: одхилила трошечки двері та й заглянула в хату. Дивлюся я, Параска сидить за столом на покуті і обществує; гладке, аж пухле, лице лиснить проти вікна, якраз так, як лисніла морда в нашого старого пана. Така й гладка ж морда стала в Параски – як той здоровий гарбуз на баштані! така пухка, що якби ткнув пальцем, то, здається, палець так би й загруз, як у кабанячому здорі. На голову начепила нову квітчасту хустку з червоними торочками, ще й в добре намисто вбралась. Убралася, наче дурна дівка на весілля. Вже б давно час їй дбати на смерть: готувати ладан, намітку та воскові свічки, а вона в червоне намисто вбирається! Я й молодша од Параски, а вже сховала в скрині собі на смерть і намітку, й сорочку, і гроші на похорон, на свічки, на подзвінне, на корогви, на євангелію та на мари, - бодай вже на марах і винесли або мене, або її, бо ми ніколи не помиримось! (І.Нечуй-Левицький).

 

6. Прочитайте уривок з п’єси Г.Квітки-Основ’яненка «Шельменко-денщик». Проаналізуйте мовні засоби п’єси, образ Шельменка. Зробіть стилістичний аналіз.

Шельменко (один, выходит от дому и ищет между деревьями). Де ж тут у гаспида його благородіє? Нема та й нема! А кріпко пильно було його треба-нада. Як же знайдеться, так і заспішить: розказуй йому швидше, та не приговорюй, будучи. Як-таки нашому братчику без приговорок? Поки

мямкаючи скажеш, - будучи, та стало бить, та теє-то, а тут і видумаєш, як би гладенько збрехати або вибрехатися. Се вже наша писарська натура. А як я подивлюся, так усюди однаковісінько – і у волості, і у суді, і у службі. Салдат, або писар, та й секлетар діло зробить, усе до ладу приведе, а начальник і хваста: ето ми-ста здєлали. От і тут так: я зовсім усе діло

налагодив, баришню вкрадемо, його благородіє ожениться і худобу забере, а Шельменці коли скаже спасибі, то ще й гаразд; а коли тут же провинишся у чім, то зараз і палки… О, докучили мені отії палки! Коли б же я їх не накликав, що й досі не знайду копитана. Агов, ваше благородіє! Он іде; стой, Шельменко, та рівняйся! (Витягивается). О, мука та й годі! (Г.Квітка-Основ’яненко).

 

7. Прочитайте уривок з п’єси І.Котляревського «Наталка Полтавка». У чому полягають особливості лінгвістичного аналізу драматичного твору?

Явление 4

Терпилиха прядет, Наталка шьет.

Терпилиха. Ти оп’ять чогось сумуєш, Наталко! Оп’ять щось тобі на думку спало?..

Наталка. Мені з думки не йде наше безталання.

Терпилиха. Що ж робить? Три роки уже, як ми по убожеству своєму продали дворик свій на Мазурівці, покинули Полтаву і перейшли сюди жити; покійний твій батько довів нас до сього.

Наталка. І, мамо!.. Так йому на роду написано, щоб жити багатим до старості, а умерти бідним; він не виноват.

Терпилиха. Лучче б була я умерла: не терпіла б такої біди, а більше через твою непокорність.

Наталка (оставляя работу). Через мою непокорність ви біду терпите? Мамо!

Терпилиха. Аякже? Скілько хороших людей сватались за тебе – розумних, зажиточних і чесних, а ти всім одказала; скажи, в яку надежду?

Наталка. В надежду на Бога. Лучче посідію дівкою, як піду замуж за таких женихів, які на мене сватались. Уже нічого сказать – хороші люди!

Терпилиха. А чому й ні? Дяк тахтауловський чом не чоловік? Він письменний, розумний і не без копійки. А волосний писар і підканцелярист Скоробрешенко – чому не люди? Кого ж ти думаєш дождатись – може, пана якого або губерського панича? Лучче б всього, якби вийшла за дяка, - мала б вічний хліб; була б перше дячихою, а послі і попадею.

Наталка. Хотя б і протопопшею, то Бог з ним! Нехай вони будуть розумні, багаті і письменніші од нашого возного, та коли серце моє не лежить до їх і коли мені вони осоружні!.. Та і всі письменні – нехай вони собі тямляться!

Терпилиха. Знаю, чом тобі всі не люб’язні; Петро нав’яз тобі в зуби. Дурниця все те, що ти думаєш: чотири годи уже, як об нім ні слуху нема, ні послушанія.

Наталка. Так що ж? Адже і він об нас нічого не чує, та ми живемо; то і він жив і так же пам’ятує об нас, та боїться вернуться.

Терпилиха. Ти не забула, як покійний твій батько напослідок не злюбив Петра і, умираючи, не дав свого благословенія на твоє з ним замужество; так і мого ніколи не буде.

Наталка. О, мамо, мамо! Не погуби дочки своей!

(Плачет).

Терпилиха (с чувством). Наталко, схаменись! Ти у мене одна, ти кров моя: чи захочу я тебе погубити? Убожество моє, старость силують мене швидше замуж тебе оддати. Не плач, дочко! Я тобі не ворог. Правда, Петро добрий парубок, та де ж він? Нехай же прийде, нехай вернеться до нас; він не лежень, трудящий, з ним обідніти до злиднів не можна. Але що ж! Хто відає – може, де запропастився, а може, і одружився де, може, забув і тебе. Тепер так буває, що одну нібито любить, а о другій думає.

Наталка. Петро не такий; серце моє за його ручається, і воно мені віщує, що він до нас вернеться. Якби він знав, що ми тепер так бідні – о, з кінця світу прилинув би до нас на помощ.

Терпилиха. Не дуже довіряй своєму серцю: сей віщун часто обманює. Придивися, як тепер робиться в світі, та і о Петрі так думай. А лучче, якби ти була мені покорна і мене послухала.

Ти на те ведеш, щоб я не дождала бачити тебе замужем, щоб через твоє упрямство не дожила я віку: бідность, сльози і перебори твої положать мене в домовину. (Плачет).

Наталка. Не плачте, мамо! Я покоряюсь вашій волі і для вас за первого жениха, вам угодного, піду замуж; перенесу своє горе, забуду Петра і не буду ніколи плакати… (І.Котляревський).

 

8.Прочитайте уривок з п’єви В. Винниченка «Чорна Пантера, Білий Ведмідь». Зверніть увагу на побудову діалогів, монологів та реплік. Як вони характеризують персонажів? Зробіть стилістичний аналіз тексту.

 

Чути плач дитини.

Рита схоплюється й вибігає.

Корній ходить по хаті, кудовчить волосся. Через якийсь час Рита з дитиною на руках виходить в ательє, за нею Ганна Семенівна.

 

К о р н і й (хутко підходячи до Рити, яка сідає на канапі). Ну що, як? Чого він плакав? Леську! Ти чого плакав, га? Ти чого плакав, медвежа моє біленьке, га? Який він став... Болить, га? Посміхається... Ах ти ж моє, дитинча хороше... (Зворушений сідає й дивиться на сина).

Г а н н а С е м е н і в н а (обережно милуючи по голові Корнія). Сину! Тільки не сердься... Ну, подумай сам, чим же ця крихточка винна, га? І хіба ж таки вона не дорожча за шматок того, прости мені, рядна? Синочку, продай...

К о р н і й. Мамо... (Кудовчить волосся). Ви, мамо, бачите, все судите по-своєму... А я по-своєму. От і єсть... О...

Р и т а (нахиляючись до дитини). Лесику, скажи татові, що він тебе не любить... Скажи йому, що він безсердечний, жорстокий...

К о р н і й. Ну, от маєш... Та ти подумай же, як я можу це зробити? Ну? Так

зразу... На, трах, продав, нема нічого, порожній весь.

Р и т а. Ти не порожній... Ти знов будеш. Син — один, а полотен ти можеш

написати багато... Це ж, Нію, один жах і егоїзм, що ти навіть вагаєшся... Ну

подивись на нього, невже ти можеш допустити, щоб це твоє живе, рідне тобі

творіння погибло?.. Це ж ти, частина тебе. І ти оддаси за те мертве рядно? Нію!

К о р н і й. Ну, це ти... То не мертве... І то частина мене... А, Боже, Боже!

Г а н н а С е м е н і в н а. Синочку, ось утрьох благаємо тебе... Хіба ж тобі

таки так важко? Ну, подумай же хоч сам: шматок полотна, фарби — і живе творіння, дитина твоя...

Р и т а (підносячи Лесика до Корнія). Обніми тата, попрохай його, Лесику,