Розвиток волі у дітей в ранньому шкільному віці

Воля не дана дитині від народження в готовому вигляді. Вольові якості виникають і розвиваються в процесі діяльності дітей під впливом умов їх життя і виховання.

У новонароджених дітей є лише вроджені мимо­вільні, безумовнорефлекторні (наприклад, смоктальні і хапаль­ні) рухи. У 2—3 місяці у дітей вже можна спостерігати набуті ними мимовільні умовнорефлекторні рухи, які виникають при одному лише сприйманні предмета (наприклад, брязкальця, до якого дитина починає тягнутися рукою і дістає його).

У 6—8 місяців у дітей спостерігаються умовнорефлекторні дії, спрямовані на предмети, що знаходяться за їмежами спри­ймання. Вони виявляються, наприклад, в розшукуванні дитиною захованого предмета, який вона в даний момент не сприймає. Такі шукальні рухи дитини опосередковані уявленням, образом відсутнього предмета, в основі якого лежать сліди попередніх впливів, які збереглися в корі півкуль. Такі рухи можна розгля­дати як найпростіші довільні, цілеспрямовані практичні дії. Та­ким чином, в другому півріччі у дішей вперше появляються довільні, цілеспрямовані дії, які опосередковуються уявленням.

Дальше формування довільних дій у дітей відбувається в зв'язку з оволодінням ними на кінець першого року мовою і з розвитком в цей період елементарного мислення. Дитині гово­рять, наприклад: «Дай ляльку». Вона повертається, шукає очима серед інших іграшок ляльку, підповзає до неї, бере і подає її. Отже, на кінець першого року у дитини вперше з'являються осмис­лені цілеспрямовані довільні дії, опосередковані процесом їх уза­гальнення в словах.

У переддошкільному віці в процесі виконання вимог та зав­дань дорослих, а також у процесі гри дитина привчається су­проводжувати свої дії словесним формулюванням їх мети. Вона говорить, наприклад, «туфлі принести» і приносить їх. Потім слова дитини починають випереджати її самостійні дії, вона, наприклад, каже, що піде до матері, буде малювати, і робить це.

Одночасно в дітей-переддошкільників формується здатність довільно затримувати свої дії. Цьому сприяє привчання дитини дотримувати найпростіших вимог до її поведінки, сформульова­них в словах «не можна», «можна», «треба», керуючись якими діти починають стримувати свої бажання і дії. Отже, в перед­дошкільному віці у дітей в процесі їх практичної і ігрової діяль­ності відбувається формування осмислених довільних дій у зв'язку з розвитком активного мовлення і словесного мислення.

Дошкільне дитинство є періодом значних змін в розвитку волі дитини. В цей час мова починає відігравати провідну роль в регуляції діяльності дитини. В зв'язку з цим у дітей-дошкіль- ників відбувається формування вміння усвідомлено приймати і ставити цілі та підкоряти їм свої ігрові і практичні дії. Для дітей переддошкільного віку характерним є імпульсивне виник­нення цілей під безпосереднім впливом емоційно-забарвлених бажань. Це означає, що по суті в дитини ще не виділяється акт свідомої, навмисної постановки мети.

Формування процесу усвідомленої постановки мети починає­ться в середньому дошкільному віці. Діти-дошкільники можуть вже свідомо ставити деякі цілі і виконувати для їх досягнення дії, які самі по собі не привабливі, але потрібні для досягнення мети (Д. Ельконін). Спочатку це відбувається в процесі ігрової діяльності, а пізніше — і в заняттях навчального характеру, які проводяться в дитячому садку.

Друга важлива зміна у вольовій сфері дитини в дошкільно­му віці виявляється в розвитку усвідомлення нею морального змісту правил поведінки і оволодіння вмінням керуватися ними в своїх вчинках. Дитина-переддошкільник по суті не усвідом­лює правила як такого, тобто як обов'язкової для всіх вимоги або заборони, а відносить його лише до себе. В дошкільні роки дитина починає усвідомлювати узагальнений характер правил і їх загальнообов'язковість. Це виявляється в тому, що діти часто скаржаться на порушників порядку, які, власне, їх самих не скривдили. Нарешті, старші дошкільники починають викори­стовувати скарги для підтримання порядку в групі (В. О. Гор­бачова). Це означає, що діти починають усвідомлювати мораль­ну суть правил поведінки, їх значення для дитячого колективу. Внаслідок цього вони поступово привчаються підкоряти свою поведінку прийнятим правилам.

У зв'язку з розвитком уміння ставити цілі і усвідомлювати правила у дітей-дошкільників починає формуватися і вміння свідомо керувати своєю поведінкою, контролювати її. Дітям-переддошкільникам і навіть молодшим дошкільникам недоступ­не тривале навмисне, за завданням дорослих, керування своїми рухами, їх усвідомлене контролювання. Вони можуть, наприк­лад, довго зберігати нерухому позу, «стояти, як міліціонер на посту», тільки в умовах гри.

Дошкільники середнього віку виконують таке завдання також за вимогою дорослих, але спроможні стежити за своїми рухами лише час від часу, ніби уривками. Що ж до старших дошкільни­ків, то вони вже цілком спроможні більш-менш тривало контро­лювати свою поведінку, застосовуючи при цьому деякі прийоми з метою попереджати відвернення уваги від виконання завдання (3. В. Мануйленко).

У формуванні довільних дій у дітей важливу роль відіграє правильне їх орієнтування в умовах, з яким зв'язані дії, і спо­собах діяння, наслідування дій дорослих, мовні вказівки остан­ніх. Регулююча функція мовлення виробляється не одразу, а поступово. Експериментальні дані вказують на те, що форму­вання словесно регульованих довільних моторних дій проходить ряд ступенів — від привертання уваги до означуваних словами умов дії виявлення вголос того, що і як треба робити з ними, до регуляції дій внутрішнім мовленням (О. В. Запорожець, 0. Р. Лурія та ін.).

У дошкільному періоді стають довільними, навмисно керова­ними не лише практичні дії дитини, але, як це було показано попереду, і почасти її пізнавальні психічні процеси.

Таким чином, розвиток волі в дошкільному віці характери­зується тим, що і практичні, і пізнавальні довільні дії дитини стають до деякої міри свідомо цілеспрямованими актами, якими дитина може навмисно керувати.

Незважаючи на деякі успіхи в розвитку волі, поведінка дитини-дошкільника, а тим більше переддошкільника, ще відзна­чається великою імпульсивністю і недостатньою усвідомленістю. В умовах же неправильного виховання імпульсивність дитини сприяє швидкій появі у неї капризів і впертості.

Основне завдання виховання волі у дітей раннього і дошкіль­ного віку полягає в правильному розвитку у них потреб та пра­вильній організації режиму життя і вимог до дітей. Задовольняти слід лише ті бажання дитини, які виходять з потреб її нормаль­ного росту і розвитку, не припускаючи пересиченості та надмір­них пестощів. Вимоги ж до дитини повинні бути посильними для неї і ставитися їй поступово і послідовно. Не слід роздратовувати дітей частими і дрібними заборонами або ж, навпаки, все їм дозволяти. Дуже важливо навчити дитину самостійно виби­рати гру і добре грати, не відволікатись, доводити почату гру до кінця, а також привчати її старанно виконувати доручені їй трудові обов'язки в сім'ї і дитячому садку. Проводячи з дітьми заняття навчального характеру, слід проявляти вимогливість щодо якості виконання завдань і організованості поведінки. Все це по­винно виховати у дітей серйозне і відповідальне ставлення до пра­ці, яке необхідне для їхнього підготування до вступу в школу.

Розвиток волі в молодшому шкільному віці

Вступ дитини до школи є зламним моментом у розвитку її волі. В шкільному віці навчання, яке носить суспільно-обов'язковий характер, ставить нові вимоги до волі дитини. Дитина стає перед необхідністю наполегливо вчитися, систематично і свідомо пере­борювати дедалі більші труднощі навчальної праці, виконувати складніші трудові завдання.

Найхарактерніша особливість розвитку волі молодших шко­лярів полягає в тому, що в них поступово формується вміння свідомо ставити складніші навчальні і трудові цілі, завдання і підпорядковувати їм свою пізнавальну, розумову і практичну діяльність. Цілі діяльності дитини-учня стають дедалі більш уза­гальненими, віддаленими і стійкими. Проте завдання, які став­лять перед дитиною школа і вчитель, не завжди приймаються нею і стають її власними цілями. При постановці перед учнями нових навчальних і трудових завдань необхідно завжди враховувати, чи підготовлені вони мотиваційно до їх сприймання. Подавати дітям нові завдання треба в міру і разом з формуванням у них нових мотивів діяльності: прагнення стати хорошим учнем, інте­ресу до змісту знань і до праці, а також почуття обов'язку і честі радянського школяра, які починають зароджуватися в цей період. При постановці нових цілей треба виходити із зазначе­них мотивів і спиратися на них. Це сприяє зародженню і роз­витку у дітей свідомої цілеспрямованості і наполегливості як вольових якостей їх поведінки.

Друга важлива особливість розвитку волі в молодшому шкільному віці полягає в тому, що в дітей починають поступово формуватися моральні переконання і вміння керуватися ними в своїх вчинках, своїй поведінці. В молодших школярів починає, складатися свідоме ставлення до дисципліни, до правил пове­дінки як системи вимог, що їх необхідно виконувати в ім'я учнівського обов'язку перед суспільством і в інтересах свого клас­ного колективу. Проте таке ставлення до правил поведінки ви­никає у дітей не зразу, а поступово. В перші місяці занять учень-першокласник ще поєднує ці правила лише з особистістю вчителя і не усвідомлює їх як зумовлені суспільною необхідністю та інтересами колективу норми поведінки. Але пізніше на утворення моральних переконань в галузі дисципліни мають також впливи з боку самого учнівського колективу, керованого вчите­лем, вимоги дітей до поведінки своїх товаришів.

Одним з важливих моментів в цих впливах є правильне вико­ристання вчителем скарг дітей одне на одного. Якщо педагог схвалює заяви, в яких виявлене прагнення дитини оберігати інтереси колективу, і засуджує егоїстичні вчинки учнів, то подіб­ні скарги поступово набувають характеру критичних зауважень дитини, спрямованих на зміцнення дисципліни в класі. Зрозу­міло, це може привести і до конфлікту між дітьми, а також до появи скарг типу ябедництва. Щоб запобігти таким випадкам, слід використовувати сутички між дітьми для виховання в них правильного ставлення до справедливих критичних зауважень з боку товаришів і вміння підпорядкувати свою поведінку інте­ресам колективу.

Разом з усвідомленням навчальних цілей і правил дисципліни в молодшому шкільному віці у дітей формується вміння свідомо керувати своїми складними пізнавальними і практичними діями, стійко переборювати труднощі навчальної роботи і практичної діяльності. Молодші школярі поступово набувають вміння сві­домо і навмисно викликати потрібні дії, контролювати їх вико­нання і стримувати небажані реакції. Оволодіння вказаними вміннями натрапляє, однак, у дітей, особливо у першокласників, на певні труднощі, зумовлені наявними ще в них рисами імпуль­сивності поведінки, тенденцією до наслідування діям інших ді­тей і нахилом легко піддаватися чужим впливам, що часто при­водить до ненавмисного порушення ними правил дисципліни.

Формування здатності свідомо керувати своєю поведінкою відбувається внаслідок постановки перед дітьми завдання нав­читися свідомо стежити за собою і проведення з ними спеціаль­них вправ з метою викликати потрібні дії і гальмувати небажані реакції.

Прикладом таких цілеспрямованих вправ можуть бути так звані «хви­линки тиші», які застосовуються в перших класах. Після необхідних пояс­нень на дошці пишеться слово «тиша» і учні повинні негайно залишити працювати, припинити розмови і сидіти тихо. Починається урок тиші. Для семилітніх дітей це справжній урок — вправа в навмисному збереженні неру­хомого положення і гальмуванні мовних реакцій, що становить в даному; випадку безпосередню мету зусиль дитини (О. Адріанова).

Внаслідок цілеспрямованих вправ діти починають виконува­ти всі вимоги вчителя з великою точністю, навіть педантичністю, без будь-яких відхилень, дотримуючись засвоєних правил пове­дінки. Такий своєрідний педантизм дитини є ознакою успішного протікання процесу оволодіння дітьми вмінням керувати своїми діями.

У першому класі діти при оволодінні вмінням свідомо керу­вати собою потребують ще з боку вчителя або батьків частих зауважень, попереджень, нагадувань. Ці вимоги вихователів служать ніби зовнішньою опорою для свідомого керування ди­тиною своєю поведінкою. Але вже у II—III класах тільки одна присутність старших стає стимулом, щоб примусити дитину стежити за собою. Нарешті, в IV класі діти привчаються більш-менш тривало контролювати свої вчинки і при відсутності постійного нагляду з боку дорослих. Велике значення при цьому мають також впливи на дитину з боку учнівського та піонерського колективу. В результаті всього сказаного у дітей поступово роз­виваються такі їх вольові якості, як самовладання і витримка.

Незважаючи на значні успіхи дітей в оволодінні вмінням керуватись у своїх навчальних і практичних діях складними цілями і моральними нормами, а також деяким вмінням свідо­мо регулювати свою поведінку, розвиток волі у молодших шко­лярів ще не досягає високого рівня. Недостатність її розвитку виявляється особливо тоді, коли дитині довго доводиться діяти без нагляду і в незвичних для неї умовах. Отже, в цьому віці у дітей іде лише початкова підготовка до оволодіння вмінням діяти свідомо і самостійно, переборювати перешкоди на шляху до мети.

Одним з важливих завдань виховання волі в початковій шко­лі є правильна організація вправ учнів у подоланні труднощів навчальної роботи і опануванні дисциплінованої поведінки. Навчальні та інші завдання, які пропонуються дітям, обов'язко­во повинні мати в собі певні труднощі, але посильні для самостійного їх подолання учнями. Разом з тим необхідно поступово збільшувати труднощі навчальної і практичної діяльності дітей. Надмірно складні завдання і вимоги призводять до появи у ді­тей боязні труднощів, вони намагаються обминати їх, а дуже легкі завдання і вимоги викликають у них лінощі, небажання робити важку, нецікаву, але потрібну справу або виконувати складні правила дисципліни. На розвиток у дітей вміння пере­борювати труднощі сприятливо впливають також виконання ними постійних домашніх обов'язків по самообслуговуванню, заняття ручною працею і участь у складних іграх.

Одним з важливих засобів привчання дитини до боротьби з труднощами є твердий режим праці і відпочинку. Завдяки суворому дотриманню режиму вироблюється і закріплюється стійкий стереотип дій, а це допомагає дитині справлятися з труд­нощами в її роботі і тим самим сприяє зміцненню її волі.