Основні принципи та методи політології

У вивченні політичних процесів застосовують такі основні методологічні принципи: об'єктивність, історизм і соціальний підхід.

1. Принцип об'єктивності. Орієнтує на вивчення об'єктивних закономірностей, які визначають процеси політичного розвитку. Кожне явище розглядають як багатогранне й суперечливе. Об'єктивність наукових висновків базується на доказовості наукових фактів.

2. Принцип історизму. Передбачає розгляд фактів і політичних явищ у конкретно-історичних обставинах, у взаємозв'язку та взаємозумовленості, з урахуванням розстановки та політичної орієнтації соціальних, національних груп, верств, громадських організацій. Оцінюючи політичні системи, важливо брати до уваги генезис, зміст їх компонентів, еволюцію і тенденції розвитку.

3. Принцип соціального підходу. Застосовується для подолання вульгарного соціологізму, міфологізації політичної реальності, протиставлення загальнолюдських, національних і класових ідеалів та цінностей. Соціальний підхід має особливо важливе значення, коли оцінюють програми, реальну політичну діяльність партій, лідерів, їх роль у політичному розвитку суспільства. При цьому беруть до уваги характер соціальних і класових інтересів, співвідношення соціально-класових сил у політичній боротьбі. Соціальний аналіз дає змогу зіставити класові інтереси із загальнолюдськими, оцінити вплив класових сил і партій на розвиток політичних процесів, їх відповідність інтересам народу й світового співтовариства в цілому.

На сучасному етапі політологія пішла шляхом використання синергетики, об'єднання методологічних підходів, одночасного використання різних методів дослідження.

Методи політології — конкретні засоби, способи і шляхи дослідженні або набуття знань про політику. У політології використовуються традиційні, загальні методи дослідження суспільних наук, тобто теоретичного пізнання (діалектичний, системний, формалізації) та емпіричного соціального пізнання (описовий, анкетування, статистики, математичні методи збору і оброблення політичної інформації, методи семіотики, герменевтики, біхевіо-ристичний, інституційний, нормативно-ціннісний, антропологічний, структурно-функціональний, моделювання та ін.).

Конкpетними методами власне політологічних досліджень є:

• системний метод, тобто цілісне спpийняття об’єкта дослідження і всебічний аналіз зв’язків між окpемими елементами в межах цілого;

• біхевіоpистичний метод (від англ. behavіor – поведінка, вчинок), тобто спосіб дослідження суспільно-політичних явищ шляхом аналізу поведінки окpемих людей і гpуп;

• кількісні методи, тобто намагання виміряти політичні явища (думку вибоpців, підсумки виборів, розвиток політичних інститутів тощо) подібно до пpиpодних. Пpи цьому викоpистовуються засоби статистики, соціологічних досліджень, лабоpатоpних експеpиментів (pозpобка сценаpію майбутніх подій);

• поpівняльні методи, тобто співставлення двох або більше політичних об’єктів (або їх частин), що мають pиси подібності, з метою встановити, в чому полягає ця подібність, та за якими ознаками ці об’єкти pозpізняються. Викоpистовуються інституціональний (поpівняння аналогічних інститутів за їх ноpмативним станом) та функціональний (поpівняння кількох pізних об’єктів, що виконують схожі функції) підходи;

• метод пpийняття pішень, тобто визначення центpів пpийняття pішень і пояснення пpоцесів пpийняття та pеалізації pішень. Цей метод найбільш відповідає саме науці пpо політику, ствоpює цілісне pозуміння політичних явищ та наближає політичну теоpію до пpактики.

Методи політології

Сучасна політологія використовує багатообразні|різноманітні| теоретичні, філософські, загальнологічні| та емпіричні методи дослідження.

Серед методів теоретичного пізнання, тобто прийомів дослідження, способів узагальнення і формування системи знання, зазвичай|звично| виділяють наступні|слідуючі|:

· інституційний метод, який передбачає|припускає|, що в центрі дослідження повинні знаходитися|перебувати| політичні структури, їх властивості і взаємозв'язки, а також фіксовані норми, на основі яких функціонують ці інститути;

· соціологічний метод, орієнтований на виявлення соціальної обумовленості політики, впливу на неї економіки, культури, ідеології і соціальної структури;

· історичний метод, що розглядає|розглядує| політичні явища в процесі їх становлення у минулому і розвитку в сьогоденні;

· порівняльний метод, що передбачає|припускає| зіставлення однотипних об'єктів (політичних систем або її окремих структурних компонентів, моделей політичних режимів в різних країнах) у різних народів з метою виявлення схожості і відмінностей;

· структурно-функціональний| метод, який полягає в розгляді внутрішньої структури системи з позиції функціонального призначення кожного її елементу;

· антропологічний метод, витікаючий в поясненні політики з|із| природи і універсальності родових якостей людини;

· психологічний метод, направлений|спрямований| на вивчення психологічних механізмів політичної поведінки;

· нормативно-ціннісний| метод оцінює політичні процеси з точки зору|з погляду| оптимального варіанту, ідеалу.

До другої групи входять філософські та загальнологічні методи, які використовуються не лише|не тільки| в політології, але і в інших науках:

· метод сходження від абстрактного до конкретного;

· аналіз і синтез;

· індукція і дедукція;

· узагальнення.

· спеціально-наукові| методи: (соціологія)

· масове анкетування

· інтерв'ю

· експертні опитування|опитуван

· обробка документів.

· спостереження, яке дозволяє безпосередньо відстежувати політичні факти. Спостереження буває двох типів: невключенным| і включеним. У першому випадку події і факти відстежуються з боку, в другому - передбачається|припускається| безпосередня участь спостерігача в якій-небудь події або діяльності організації;

· математичні методи, які відкривають|відчиняють| можливість|спроможність| для моделювання політичних процесів;

· метод моделювання. Модель - це схематичний зразок|взірець| об'єкту, що вивчається, що відображає|відбиває| його сутнісні якості. Моделювання дозволяє перевірити гіпотези, скласти прогнози, пояснити або описати які-небудь політичні явища і процеси.