Розділ 2. Взаємодія автора, редактора та реципієнта

Текст – це витвір мовленнєвого процесу, що характеризується завершеністю, об'єктивований у вигляді письмового документа.

Автор – це фізична особа, творчою працею якої створено твір.

Редактор – це творчий працівник видавництва чи редакції, об'єктом діяльності якого є авторський оригінал (твір).

Реципієнт – це об'єкт комунікації, дослідження якого уможливлює розуміння того, як контент впливає на аудиторію, якими є мотиви читачів.

Авторським оригіналом нині прийнято називати рукопис твору.

Авторська майстерність

На практиці ніхто не замислюється над тим, чи майстерно він пише, які зображально-виражальні засоби застосувати – він просто пише, як лягає на душу, художні засоби обираються спонтанно з набутого навчанням та досвідом запасу. Тим більше доцільно розібратися у глибинній сутності авторської майстерності, спробувати обґрунтувати ці питання теоретично.

З аналізу досвіду випливають два головні взаємнопов’язані і взаємнообумовлені фактори, від яких залежить майстерніть:

1) набуте, надбане, виховане;

2) природне, генетичне, закладне від народження.

Перший фактор характеризується рівнем проесійності. Тут важливі такі складники:

- світогляд;

- освіченість (університетська освіта);

- оволодіння фаховими навичками;

- сума знань, ерудиція;

- аналітичні навички.

Отже, основою майстерності є професіоналізм. Це – знання (ерудиція) плюс практика (навички), що спираються на світогляд. [21]

Другий фактор – це талант. Це духовна субстанція (інтуїція, натхнення) плюс розвиток її практикою, що знову ж таки спираються на світогляд. Талановитість – це середня ланка між здібностями та геніальністю, що має інтелектуально-психологічну основу.

Редакторсько-журналістська майстерність виражається органічною єдністю задуму і структури твору, його ідеї й теми, змісту і форми, думки і лоігки – звісно ж, за вмілоговикористання багатого арсеналу зображально-виражальних засобів. Все це в сукупності надає творові цільності, значущості, цікавості, привабливості.

Якщо тема – це те, про що пишеш, то майстерність – це те, як пишеш. Як пишеш – залежить і від знання мови. А мова – живий організм, вона постійно розвивається, збагачується, її глибини неосяжні. Тому людині, яка серйозно опановує мову, небезпідставно здається: що більше вона її студіює, то більше переконується, що досконально її не знає.

Мова – багатофункціональна. Її можна застосувати по-різному. За допомогою слова можна передати істину, а можна брехню.

Професіонали – редактор і автор, - щоб бути на рівні сучасних вимог, повинні передустм:

- вільно орієнтуватися в граматичному полі;

- мати достатній словниковий запас;

- глибоко відчувати слово.

Уміння висловити думку якомога лаконічніше, не втративши основного її смислу, - характерна прикмета вищого класу літературної й журналістської майстерності.

Робота над мовою – складна і наполеглива, вимагає багато знань, зусиль і терпіння.

Всього цього можна досягти наполегливим навчанням, самоосвітою та практикою.

Під час ознайомлення читача з будь-яким текстом виникає вторинний текст – уявлення про почуте або прочитане у свідомості реципієнта, результат перероблення тексту, продукт творчого засвоєння експліцитної (вираженої) та імпліцитної (невираженої, зрозумілої читачеві й без вербалізації) інформації. При цьому відбувається співвіднесення цих даних із запасом знань читача, тобто його прессопузицією, яка може бути універсальною (загальнолюдською), соціальною (породженою особливостями життя суспільства, в якому формується людина), культурною (зумовленою особливостями культури), локальною (відображає специфіку країни), професійною (фахові знання) та мовною (мовна компетенція). Вторинний текст буде тим більше відповідати авторському задуму, чим більше спліьних компонентів матимуть авторська та читацька пресупозиції.

Звісно, індивідуальні стилі не зводяться до стилів літературних напрямив, течій і шкіл, однак значною мірою визначають їхнє “обличчя”.

Індівідуальний стиль літератора, журналіста, редактора стосується особистої манери письма.

Роль реципієнта

 

Шлях, який проходить реципієнт під час сприйняття тексту, може бути представлений у вигляді такого ланцюжка.

Фізичне сприйняття тексту | \/

Розуміння прямого, поверхневого значення | \/

Співвіднесення з конситуацією, контекстом | \/

Розуміння глибинного значення | \/

Співвіднесення з фодном знань (когнітивним простором), пресупоозицією | \/

Інтелектуально-емоційне сприйняття тексту, усвідомлення його смислу та концепту | \/

 

Під час сприйняття будь-якого тексту реципієнт, відштовхуючись від вербалізованої знакової форми, через усвідомлення комунікативної цілеспрямованості та розуміння логіки і значення тексту йде до розуміння його концепту. Однак цей шлях не такий прямолінійний, як під час творення тексту, оскільки реципієнтові для розуміння текстового концепту необхідно співвіднести сприйняту текстову інформацію не тільки з контекстом (без чоого неможливе розуміння логіки, семантики і комунікативної цілеспрямованості тексту), а і з пресупозицією, в яку закладені певні когнітивні структури автора тексту.

Очевидно, що під час сприйняття тексту реципієнт іде у зворотному напрямі: від тексту (в його вербально вираженій формі) до концепту. При цьому для адекватного сприйняття концепту принципово важдивими є:

- на поверхневому рівні – контекст в якнайширшому значенні цього слова (мікро- та макротінь);

- на глибинному рівні – спільний фонд знань автора і реципієнта або пресупозиція.

- Саме тому для адекватного сприйняття тексту (від вербально зафіксованого плану висловлювання до глибинного плану змісту – концепту) важлива конситуація загалом, що охоплює відносини як поверхневого, так і глибинного рівнів. Для розуміння тексту реципієнтові необхідно зрозуміти його як знакову впорядкованість змістів, співвіднести текст із здійсністю, зі своїми знаннями та уявленнями про неї.

- Основою пресупозиції, як відомо, є когнітивні структури. Тож множинність пресупозиції зумовлюється тим, що кожен комунікант (автор тексту або його реципієнт) володіє власним запасом знань, своїми когнітивними структурами. На перетині фондів знань і виникає «спільна» пресупозиція, яка під час творення тексту може певною мірою зумовлювати змістову структуру і комунікативну цілеспрямованість тексту, а під час сприйняття дуже важлива для його розуміння.

- Отже, на формування концепту тексту впливають два чинники: ситуація і когнітивні структури автора (його індивідуальні фонові знання). Крім цього, когнітивні структури, які існують у свідомості автора, впливають (через пресупозицію) і на змістову структуру, і на комунікативну цілеспрямованість самого тексту.

Під час сприйняття будь-якого тексту реципієнт, відштовхуючись від вербалізованої знакової форми, через усвідомлення комунікативної цілеспрямованості та розуміння логіки і значення тексту йде до розуміння його концепту. Однак цей шлях не такий прямолінійний, як під час творення тексту, оскільки реципієнтові для розуміння текстового концепту необхідно співвіднести сприйняту текстову інформацію не тільки з контекстом (без чоого неможливе розуміння логіки, семантики і комунікативної цілеспрямованості тексту), а і з пресупозицією, в яку закладені певні когнітивні структури автора тексту.

Отже, під час сприйняття тексту мают місце три рівні значень тексту, і, відповідно, - три рівні його розуміння.