Ураження отрутою риб і медуз

У рибалок і купальників, особливо у спортсменів-підводників, можливі уколи шипами та голками спинних плавників риб, що живуть у Чорному морі (морського йоржа, скорпіона і морського дракончика).

Ознаки. В місці ураження з'являються різкий біль, набряк. Коли шкіра стикається з деякими видами медуз, виникає хімічний опік. Він виявляє себе пекучим болем, відчуттям жару, почервонінням, значним набряком. У потерпілого може настати приступ бронхіальної астми

Перша допомога. Не треба поспішно спиняти кровотечу при уколі голками риб'ячих плавників. Місце уколу слід змазати йодною насто­янкою чи марганцевим розчином, а також прикласти до рани холодний компрес. Коли шкіру обпекли щупальці медузи, її слиз видаляють, об­миваючи уражене місце, змазують рану вазеліном та прикладають до неї холодний компрес.

Укуси скажених тварин

Сказ найчастіше поширюють собаки, лисиці й вовки. Ознаками цієї хвороби є неспокійна поведінка в собак, параліч, водобоязнь. Тва­рина, покусавши людину, може заразити її сказом ще до появи у неї всіх цих ознак. Тому будь-який укус слід вважати підозрілим щодо зара­ження на сказ.

Тварину з ознаками сказу необхідно ізолювати і тримати під на­глядом. При знищенні хворої тварини її голову треба надіслати на до­слідження до ветеринарної лікарні.

Перша допомога. Рану після укусу скаженої тварини змазують йодною настоянкою, на уражене місце накладають пов'язку. Потім по­терпілого направляють на амбулаторне чи стаціонарне лікування та на пастерівську станцію для щеплення проти сказу.

Вогнепальні ушкодження

Під вогнепальними розуміють ушкодження, які виникають при по­стрілі з усіх видів вогнепальної зброї, від вибухів боєприпасів (патро­нів, гранат, мін, вибухових речовин) чи їх частин (капсулів, запалів, детонаторів).

Вогнепальні поранення, особливо осколкові, спричиняють значну травматизацію і руйнування тканин. Залежно від характеру ранового каналу розрізняють наскрізні, сліпі й дотичні рани, а також проника­ючі й непроникаючі. Залежно від виду ушкоджень бувають поранення

м яких тканин, вогнепальні переломи, поранення з ушкодженням су­дин, нервів, внутрішніх органів. Вогнепальні рани бувають множинні й комбіновані (з ушкодженням різних органів). Для них характерний складний рановий канал зі значним розтрощенням тканин. У ділянці ранового каналу наявний тяжкий удар і струс на великій ділянці вна­слідок так званого бокового удару, гідродинамічної дії снаряда, що за­подіяв рану. Вихідний отвір більший від вхідного.

Найчастішим, а тому небезпечним ускладненням ран є ранова ін­ фекція. Первинне мікробне забруднення виникає в момент поранення, коли мікроби попадають у рану з пошкоджуючого предмета, що спри­чинив ушкодження шкіри, одягу, сторонніх тіл. Вторинне мікробне забруднення є наслідком запізнілого або невмілого накладання пер­винної пов'язки, її сповзання або нестерильності, результатом недо­тримання правил асептики під час перев'язок і операцій. У рані через 6-12 год з'являються симптоми запалення (почервоніння, набряк шкі­ри навколо рани, пульсуючий біль, місцеве підвищення температури, відчуття розпирання в рані, наявність гною, унаслідок чого промокає пов'язка). Крім цього, виникають загальні симптоми: слабкість, дратів­ливість, підвищення температури тіла, погіршення сну й апетиту.

Крововтрата внаслідок поранення найчастіше виникає при по­шкодженні великих кровоносних судин та паренхіматозних органів. Клінічна картина гострої крововтрати характеризується загальною слаб­кістю, що інтенсивно збільшується блідістю шкірних покривів і слизо­вих оболонок, спрагою, зниженням артеріального тиску, прискоренням частоти пульсу і дихання, появою нудоти, блювоти, запамороченням, непритомністю. Судоми й подальші розлади серцевої й дихальної ді­яльності призводять до смерті.

Травматичний шок може виникнути при пораненні будь-якої ло­калізації, найчастіше при вогнепальних ранах, при пораненнях з одно­часними переломами стегна, плеча, таза, хребта, органів грудної й че­ревної порожнини, черепа, множинних рваних та розтрощених ранах. Клінічна картина проявляється еректильною і торпідними фазами та чотирма ступенями шоку.

Для надання першої медичної допомоги при пораненнях ВІЛ-інфікованих, використовують бар'єрні засоби захисту, до яких належать хірургічні рукавички, захисні окуляри, нарукавники. Слід пам'ятати, що людина, яка має будь-які пошкодження відкритих ділянок шкіри, не повинна брати участь у наданні першої медичної допомоги при пора­неннях ВІЛ-інфікованим та хворим на СНІД, якщо вона не має бар'єр­них засобів захисту.

Перша медична допомога при пораненнях полягає в тимчасово­му спиненні кровотечі, накладанні на рану стерильної пов'язки. При значних пораненнях потрібно провести транспортну іммобілізацію і при можливості дати потерпілому знеболювальні препарати. Перед на­кладанням пов'язки з ділянки поранення обережно знімають або роз­різують одяг. Важкопоранених при ушкодженнях хребта, внутрішніх органів, таза піднімати і перевертати не можна.

Для тимчасового зупинення кровотечі можна використати здавлю-вальну пов'язку, при артеріальній кровотечі - джгут, джгут-закрутку або підручні засоби. На рану накладають стерильну пов'язку, стериль­ні бинти, індивідуальний перев'язувальний пакет, а при відсутності - підручні засоби (чиста тканина, що є під руками). При значних по­раненнях кінцівок (стегна, гомілки, плеча, передпліччя) для створення нерухомості обов'язково провести транспортну іммобілізацію.

Якщо при пораненнях виникає артеріальна кровотеча, то найперше потрібно накласти на кінцівку джгут, після цього шкіру навколо рани змазати 5 % спиртовим розчином йоду, 2 % спиртовим розчином бри­льянтового зеленого, а рану промити 3 % розчином перекису водню і накласти стерильну пов'язку. При цьому обов'язково провести тран­спортну іммобілізацію. При невеликих подряпинах, уколах, маленьких ранках (мікротравмах) їх і шкіру навколо них можна змазати 5 % спир­товим розчином йоду або 2 % спиртовим розчином брильянтового зе­леного, а при колотих ранах намагатися, щоб витекли перші краплини крові. На такі рани можна нанести клей БФ 6 або накласти стерильну пов'язку.

При укусах змій потрібно з перших хвилин відсмоктати отруту з рани і промити її 1 % розчином перманганату калію; накласти стериль­ну пов'язку; провести транспортну іммобілізацію ушкодженої части­ни тіла (оскільки отрута поширюється головним чином лімфатичними шляхами, особливо при м'язових рухах); до місця укусу прикласти пу­хир з льодом.

Потерпілих відправляють у хірургічне відділення для надання спе­ціалізованої допомоги.

2.3.2. Поняття про ранову інфекцію, її види

Ранова інфекція - це хворобливий процес (захворювання), спричинений попаданням в організм людини різних патогенних (хво­роботворних) мікробів, що сприяє розвитку гнійних і запальних процесів.

Залежно від характеру збудника, інфекційного ускладнення в рані та реакції організму людини розрізняють такі види ранової інфекції:

- гнійну, спричинену стафілококами, менінгококами та іншими
збудниками;

- гнильну, збудником якої найчастіше є кишкова паличка;

- анаеробну, збудник - група анаеробних мікробів, що розвива­ються без доступу кисню і виділяють сильні екзотоксини;

- специфічну, збудниками якої є правцева, сибірсько-виразкова па­
личка, паличка туберкульозу, антимікозний грибок;

- змішану, збудником якої може бути асоціація мікробів згаданих
груп.

Збудники хірургічної інфекції, особливо їхні спори, стійкі до різ­них змін зовнішнього середовища, температури, фізичних та хімічних факторів. Розрізняють такі два шляхи попадання мікроорганізмів у рану: екзогенний - попадання із зовнішнього середовища (контактним, крапельним, повітряно-пиловим, імплатаційним шляхами) та ендоген­ ний - через лімфатичні (лімфогенний) або кровоносні (гематогенний) судини із джерела інфекції, що знаходиться в організмі хворої людини (абсцес, каріозні зуби, ангіна, гнійні захворювання шкіри тощо).

Бактерії найчастіше потрапляють і поширюються через пошко­джені шкірні покриви або слизову оболонку. Попадаючи в рану, де є сприятливі умови, вони через 6—12 год починають проявляти токсичну і руйнівну дію на тканини. У рані виникає запалення, яке супроводжу­ється місцевими або часто загальними симптомами. Місцевими симп­томами нагноєння рани є посилення (особливо вночі) пульсуючого болю, почервоніння шкіри, збільшення набряку рани, місцевий жар та гній у рані. Крім місцевих симптомів, з'являються, також загальні. їхнє виникнення залежить від дози, вірулентності мікробів і захисних сил організму. Бувають такі загальні симптоми: остуда (озноб), підвищення температури тіла, пітливість, прискорення пульсу й дихання, розлади сну й апетиту, спрага, жовтушність шкірних покривів, збільшення лей­коцитів у крові, наявність білка в сечі тощо.

Інфекція, яка попала у рану, може викликати такі небезпечні ускладнення: абсцеси, флегмону, зараження крові (сепсис) та ін. Усе це призводить до тривалішого загоювання ран та утворення спотворюючих рубців.

2.3.3. Поняття про вогнищеву інфекцію

Залежно від поширення гнійно-запального процесу розрізня­ють вогнищеву й загальну гнійні інфекції.

При вогнищевій гнійній інфекції виникає відмежоване змертвіння тканин у вогнищі гнійного запалення з наступним утворенням гній­ної порожнини, що перешкоджає проникненню мікробів у навколишні здорові тканини організму. До вогнищевої хірургічної інфекції нале­жать фурункули, карбункули, абсцеси, флегмони, гідраденіт, бешихове запалення, лімфангіт, лімфаденіт, остеомієліт, тромбофлебіт, мастит, панарицій.

Фурункул - це гнійне запалення сальної залози й волосяного мі­шечка. Фурункули виникають при забрудненні шкіри, розчухах, подря­пинах, саднах у місцях, які забруднюються й труться (на обличчі, шиї, передпліччі, кисті, спині, сідницях, у поперековій ділянці), при цукро­вому діабеті. Фурункул характеризується почервонінням, припухліс­тю, болючістю, що охоплює ділянку волосяного мішечка й сальну за­лозу, в центрі якої утворюється білуватий стрижень. Особливо тяжким перебігом відзначаються фурункули на обличчі, внаслідок яких іноді виникають небезпечні ускладнення - менінгіт, абсцес мозку, сепсис. Таких хворих лікують у стаціонарах.

Карбункул - гостре некротичне запалення волосяних мішечків і сальних залоз зі значним інфільтратом та некрозом шкіри.

Абсцес (гнояк) — обмежене скупчення гною в тканинах чи органах.

Флегмона - розлите гнійне запалення підшкірної основи.

Гідраденіт - гнійне запалення потових залоз. Локалізується пере­важно в пахвових ділянках.

Бешиха - гостре запалення шкіри, рідше слизових оболонок, ви­кликане стрептококом.

Лімфангіт — гостре запалення лімфатичних судин, частіше вини­кає вторинно як ускладнення різних гнійних процесів.

Лімфаденіт - запалення лімфатичних вузлів, як і лімфангіт, ви­никає вторинно внаслідок потрапляння мікробів із місцевих гнійних вогнищ (фурункула, флегмони, абсцесу).

Тромбофлебіт — запалення стінок вен, що супроводиться утворен­ням тромбів, які можуть переноситися течією крові. Флебітом нази­вають запалення стінок вен без тромбоутворення; перифлебітом - за­палення клітковини, що оточує вени.

Мастит - гостре запалення молочної залози.

Остеомієліт — гнійне запалення кісткового мозку й кістки.

Панарицій - гостре гнійне запалення тканин пальця.

2.3.4. Поняття про сепсис

Сепсис (загальна гнійна інфекція) спричинюють різні збуд­ники та їхні токсини при наявності в організмі генералізованої місце­вої гнійної або гострої гнійної інфекцій. Він здебільшого є вторинним ускладненням різних гнійних процесів, зокрема в операційних ранах і вогнищах «дрімаючої» інфекції (хронічних тонзилітах, гайморитах, отитах, гострих гнійних процесах в органах грудної і черевної порож­нини, таза). Розрізняють дві основні клінічні форми сепсису: сепсис із метастазами та сепсис без метастазів. Найчастіше гнійні метастази бувають у мозок легені, печінку, приниркову клітковину.

Для сепсису найбільш характерні такі симптоми: висока тем­пература, особливо ввечері, до 40-41 °С, прискорення частоти пульсу, зниження артеріального тиску, остуда, проливні поти, виснаження, що прогресує, пригнічення нервової системи, зменшення кількості ери­троцитів і гемоглобіну в крові, пришвидшене осідання еритроцитів. При прогресуванні клінічної картини з'являється жовтушність, проно­си, блювання, тромбофлебіти, набряки, септичні кровотечі, пролежні, множинні гнійні метастази в органи.

Важливе значення має догляд за такими хворими. Для них треба створити абсолютний спокій, регулярно провітрювати палати, про­водити вологе прибирання з використанням антисептичних розчинів, дотримувати чистоту в їхньому ліжку. Для профілактики пролежнів не менше двох разів на день хворого потрібно повертати на бік, під­кладати під куприк і п'яти надуті обгорнуті гумові кола, стежити, щоб простирадло було без складок, суха, протирати шкіру спини двічі кам­форним спиртом.

Для профілактики легеневих ускладнень хворим надають напівсидяче положення в ліжку, призначають дихальну гімнастику. Медперсонал регулярно стежить за порожниною рота хворого, за ви­порожненням і сечовиділенням.

Профілактика сепсису: при будь-яких пораненнях якнайшвидше накласти первинну асептичну пов'язку, зробити ранню первинну хі­рургічну обробку рани з дотриманням асептики й антисептики, вчасно лікувати гнійні рани та ліквідувати гнійні процеси, які виникли в ор­ганізмі.

2.3.5. Правець і анаеробна інфекція,

їх профілактика. Особливості догляду за хворими

Правець - гостре інфекційне захворювання, спричинюване специ­фічною анаеробною інфекцією (паличкою правця), яка проникає в ор­ганізм через ушкоджену шкіру або слизові оболонки. Палички правця постійно містяться в кишках свійських тварин і людини. Потрапляючи разом із фекаліями в ґрунт, вони при температурі вище 12-14 °С утво­рюють стійкі форми - спори, які зберігаються роками в гною і гли­бинних шарах ґрунту. На поверхні ґрунту палички правця живуть не більше місяця. Спори витримують кип'ятіння від 35 хв до 3 год, 10 % спиртовий розчин йоду вбиває спори протягом 10 хв, а 5 % карболова кислота - протягом 15 хвилин. Іншою характерною особливістю прав­цевої палички є здатність розмножуватися тільки в анаеробних умовах.

Інфекція найчастіше виникає при незначних травматичних ушко­дженнях шкіри (саднах, подряпинах, потертостях). Особливо часто правець буває після колотих поранень забрудненими землею предме­тами (цвяхом, дротом, вилами), після виймання скалок із кистей і стоп. Правцева інфекція може проникати через мікротравми будь-якої лока­лізації, зокрема на обличчі, голові, верхніх кінцівках, а також через за­бої, особливо нижніх кінцівок. Правець виникає у 3-5 % випадків після позалікарських абортів.

Залежно від етіології правець буває рановий, післяопераційний, після опіків і відморожень, правець новонароджених тощо. Форми правця за клінічним перебігом: блискавична, гостра, підгостра, хроніч­на й рецидивна.

Інкубаційний період правця триває від 12 год до 70 днів, найчастіше від 3 до 30 днів. Ранні симптоми такі: висока температура тіла (до 40 °С), посіпування тканин довкола рани, утруднення при відкриванні рота та ковтанні. До пізніх симптомів належать посилена пітливість, судомне скорочення жувальних м'язів (тризм), наявність корчів усього тіла, хворий вигинається в дугу (опістонус), вимушена усмішка внаслідок судомного скорочення мімічних м'язів (сардонічнаусмішка), приступи корчів від найменшого шуму, яскравого освітлення та інших подразни­ків, пульс 120-140 уд. за 1 хв, температура 40 °С, свідомість збережена (у більшості випадків).

Профілактика правця: при уколах, подряпинах, пораненнях, опі­ках ІІ-ІУ ступенів, відмороженнях II—IV ступенів, укусах тварин, перед

видаленням сторонніх тіл обов'язково треба вводити протиправце­ву сироватку й одночасно протиправцевий анатоксин (активно-пасивна імунізація); вчасно спинити зовнішню кровотечу; правильно накласти на рану первинну стерильну пов'язку; при значних пораненнях провес­ти транспортну іммобілізацію; вчасно госпіталізувати поранених.

Успіх лікування залежить від правильного догляду за хворими. їх потрібно ізолювати в затемнені палати або бокси, постійно стежити за ними. Харчування повинне бути висококалорійним (рідка їжа), у важ­ких випадках хворих годують через тонкий зонд.

Анаеробна інфекція. Збудниками анаеробної інфекції є патогенні анаероби, які розвиваються без доступу кисню й виділяють сильні екзотопи, які відзначаються нейротоксичними властивостями. Проникаючи внаслідок поранень у тканини, анаеробні мікроби вражають передусім м'язи й судини. У результаті некротичної дії на тканини і тромбозу ви­никає газова гангрена. Інкубаційний період триває від кількох годин до трьох-чотирьох діб.

Клінічна картина. Хворі скаржаться на гострий біль у ділянці рани. Кінцівка набрякає, пов'язка стає тісною, і хворі просять розсла­бити її. Рана висихає, з неї виділяються пухирці газу з великою кіль­кістю сукровичної рідини, м'язи набухають і нагадують варене м'ясо. Шкіра холодна на дотик, унаслідок гемолізу з'являються бронзові та темно-червоні плями. Температура підвищується до 38-39 °С. Наявні тахікардія і знижений артеріальний тиск, порушуються функції печін­ки й нирок.

Одним із перших симптомів газової гангрени є розпираючий біль у рані. Друга ознака - це набряк, що швидко збільшується. Для контролю за наростанням набряку накладають нитки на кінцівку в поперечному напрямку. Врізання її в тіло свідчить про набряк, що прогресує. Біль, набряк, підвищення температури, прискорення пульсу, а потім зміни психіки (ейфорія) є ранніми ознаками газової гангрени.

Профілактика анаеробної інфекції полягає у вчасному й правиль­ному накладанні на рану первинної асептичної пов'язки, транспортній іммобілізації кінцівок при значних пораненнях, тимчасовому зупинен­ні кровотечі, боротьбі із шоком.

Хворі на газову гангрену потребують уважного догляду. Медпер­сонал повинен дотримуватися особистої гігієни й чистоти в палатах. Перев'язки й обробку шкірних покривів слід проводити інструмента­ми і в гумових рукавицях. Особливу увагу потрібно звернути на про­філактику пролежнів, можливі ускладнення в органах дихання, шлун­ково-кишковому тракті й сечовидільній системі. Доглядаючи за такими

хворими, слід пам'ятати, що від них можна заразитися, тому їх треба ізолювати в спеціальні анаеробні палати, виділити окремі предмети до­гляду й інструменти для перев'язок.

Хворих на правець ізолюють у затемнені палати або бокси, ство­рюючи фізичний і психологічний спокій, тому що будь-яке подразнен­ня може викликати приступи судом скелетних м'язів. Щоб попередити прикушування язика під час судом, таким хворим вставляють роторозширювач. Харчують їх рідкими, висококалорійними, вітамінізованими сумішами, які вводять у шлунок через зонд.

2.3.6. Поняття про антисептику й асептику

Антисептика — це сукупність заходів, спрямованих на зни­щення мікробів і їхніх спор, які потрапили у рану, за допомогою фізич­них, механічних, хімічних і біологічних методів. Розрізняють фізичну, механічну, хімічну та біологічну антисептики.

Фізична антисептика забезпечує відтікання гнійного вмісту з рани в пов'язку за допомогою тампонів із гігроскопічної марлі, дренажів. Гігроскопічність марлі збільшується, якщо тампони й серветки змочувати в гіпертонічних розчинах хлориду натрію (5—10 %), глюкози (20-40 %). Одним із видів фізичної антисептики є метод відкритого лі­кування ран і застосування ультрафіолетових променів, які висушують рани і знищують інфекцію.

Механічну антисептику здійснюють за допомогою первинної хірургічної обробки рани, коли відсікають змертвілі тканини та про­мивають рани й порожнини.

Хімічна антисептика - це використання різних хімічних речо­вин, які проявляють бактерицидну й бактеріостатичну дію на хворо­ботворні мікроорганізми та їхні спори.

Біологічна антисептика використовує методи, що підвищують імунобіологічну стійкість організму (це застосування вакцин, сирова­ток, ферментних препаратів, антибіотиків).

Антисептичні речовини поділяють на хімічні, біологічні й фітон­циди, їх застосовують для знищення мікробів, затримки їхнього роз­витку, посилення реактивних процесів у самій рані. Антисептичні ре­човини, які знищують мікроби, називають бактерицидними, а ті, що затримують їхній розвиток і розмноження, - бактеріостатичними.

Виділяють поверхневу і глибоку антисептику. При поверхневому методі антисептичні речовини застосовують для зрошень і промивань,

ванн, змазувань, примочок і присипок, а також наносять їх на пов'язки, які кладуть на рани. Глибока антисептика полягає у введенні антисеп­тичних речовин, антибіотиків у тканини, порожнини внутрішньовенно або внутрішньоартеріально та інгаляційно.

Асептикою називається сукупність різних методів, спрямованих на попередження попадання мікробів у рану внаслідок застосування фізичних факторів і хімічних препаратів. Основним видом асептики є стерилізація.

Стерилізація - знищення бактерій і спор на хірургічних інстру­ментах, операційній білизні, перев'язувальному матеріалі, дренажах, операційному полі, руках хірурга й операційної медичної сестри, хі­рургічних рукавичках за допомогою кип'ятіння, паром під тиском, сухоповітряним способом, а також хімічними, бактерицидними речови­нами й рентгеновидними променями.

Для профілактики попадання мікробів у рану в операційно-пе­рев'язувальному блоці проводять санацію повітря (очищення) в опе­раційних, перев'язувальних, післяопераційних палатах провітрюван­ням, опроміненням бактерицидними лампами, підтримують чистоту в операційно-перев'язувальному блоці, післяопераційних палатах, регулярно проводять вологе прибирання, застосовуючи антисептики (лізол, карболову кислоту, хлорамін), дотримуються правил поведін­ки в операційно-перев'язувальному блоці (медичний персонал носить стерильний одяг - бавовняний костюм, халат, шапочку, косинку, бахі-ли, тапочки, маску). Забороняється бігати, голосно розмовляти, входи­ти в операційну особам із захворюваннями верхніх дихальних шляхів, гнійними ранами, а також у вовняному одязі. Відповідно готують до операції руки хірурга й операційної медичної сестри, операційне поле, стерилізують перев'язувальний матеріал та операційну білизну.

Стерилізацію хірургічних інструментів кип'ятінням здійснюють у кип'ятильниках (за винятком різальних інструментів).

Розрізняють види стерилізації. Сухоповітряну (сухожарову) сте­рилізацію здійснюють у сухожарових стерилізаторах сухим гарячим повітрям, температура якого від 180 до 200 °С. її застосовують для зне­заражування хірургічних інструментів, скляного посуду.

Променева стерилізація базується на використанні рентгенових променів, які мають при відповідному дозуванні бактерицидну дію (знищують мікроби). Таким способом стерилізуються бинти, шприци для одноразового використання, системи для трансфузій, вата, бин­ти, серветки. Ця стерилізація не змінює властивостей стерилізованих

предметів, оскільки промені проходять крізь поліетиленову плівку, папір і матерчату упаковку. Герметизовані предмети залишаються сте­рильними.

Стерилізація хімічними засобами (холодна стерилізація) - це занурення предметів, які треба простерилізувати у розчин певного хі­мічного складу. З цією метою широко застосовують етиловий спирт для стерилізації різальних інструментів (скальпелів, ножиць, голок для зшивання тканин).

Стерилізують парою під тиском за допомогою замкнутих парових котлів з подвійними стінками, між якими циркулює пара. Температура пари досягає 128 °С, тому патогенні збудники гинуть через 30-40 хви­лин.

2.4. ПЕРША МЕДИЧНА ДОПОМОГА ПРИ ТРАВМАХ КІНЦІВОК

2.4.1. Поняття про забій, розтягнення, розриви

Закриті ушкодження - це травматизація тканин і органів, викликана впливом зовнішніх факторів, без порушення цілості шкір­них покривів і видимих слизових оболонок.

Серед закритих ушкоджень розрізняють забої, розтягнення, розри­ви, здавлювання, струси.

Закриті ушкодження часто спостерігаються у м'яких тканинах та різних органах черевної, грудної і тазової порожнин.

Забій

Забій (контузія) є наслідком безпосередньої дії тупого знаряддя на різні ділянки тіла, яка викликає ушкодження тканин й органів без по­рушення цілості шкірних покривів.

Забої виникають від удару або здавлювання твердим предметом. Ступінь ушкодження залежить від сили удару, щільності й ваги трав­муючого предмета. Різні тканини людини відзначаються неоднаковою резистентністю до травми.

Підшкірна клітковина та її судини ушкоджуються легко. Апоневрози, фасції та нерви міцніші й резистентніші.

Патологоанатомічні зміни при забої зумовлені особливістю ткани­ни, травмуючого фактора, віком і станом організму. Під впливом забою і здавлювання легко розриваються дрібні кровоносні й лімфатичні су­дини клітковини з крововиливом у тканини. Значне скупчення крові у м'яких тканинах утворює гематому.

Клінічні ознаки. Внаслідок забою виникають біль, припухлість, синці й порушення функції. Біль зумовлений травмою, здавлюванням і набряком чутливих нервових закінчень. Припухлість розвивається внаслідок просочування м'яких тканин кров'ю, лімфою і запальним ексудатом. Припухлість і синці виявляються більшою мірою в ткани­нах, багатих на пухку клітковину. Синець має вигляд синьої плями, яка змінює свій колір із всмоктуванням елементів крові та стає послідов­но синьо-багровою, синьою, зеленою, жовтою, зникаючи зовсім через 6-8 днів. Порушення функції залежить від болю та розмірів гемато­ми і набряку. Загальний стан при забоях змінюється мало, тільки при розсмоктуванні значних гематом можливе підвищення температури до

37-38 °С. Залежно від будови різних тканин відмічаються деякі харак­терні ознаки. Так, шкіра при забої внаслідок накопичення лімфи може відшаровуватись від апоневрозу, при забої м'язів волокна їх розчавлю­ються з подальшим утворенням м'язових контрактур й осифікуючого міозиту (скостеніння рубця). Забій нерва іноді супроводиться парестезіями, парезами і паралічами.

Перша медична допомога при забоях надається відразу після трав­ми. Призначають холод, накладають стискуючу пов'язку, надають під­вищене положення забитій кінцівці. При великих гематомах роблять пункцію і відсмоктують кров. Забої суглобів нерідко супроводжуються ушкодженням синовіальної оболонки з відривом частин хряща і трав­муванням суглобових кінців, або на місці гематоми утворюється водян­ка суглоба. При випадінні фібрину в ексудаті суглоба можуть утворю­ватися внутрішньо-суглобові спайки й анкілоз (нерухомість у суглобі).

Клінічно при забої суглоба, крім болю і припухлості, спостеріга­ється різке обмеження функції згинання і розгинання. При наявності гематоми або водянки в суглобі проявляється характерний симптом «балансування надколінка» - надколінок неначе плаває в рідині.

Перша медична допомога - забезпечити нерухомість у суглобі шляхом накладання стискаючої пов'язки. Поверх пов'язки покласти холодний предмет (пухир із льодом) протягом першої доби.

Розтягнення і розриви

Розтягнення - це ушкодження м'яких тканин, викли­кане тягнучою силою без видимого порушення цілості тканини.

Часто спостерігається розтягнення зв'язок суглобів. При надмір­ному розтягненні тканини виникає частковий або повний її розрив (руптура).

Клінічно при розтягнені відмічається біль, припухлість, кровови­лив, порушення функції і розрив тканин. Патологоанатомічні зміни гі ж самі, що й при забої.

При розриві фасцій, апоневрозів і м'язів створюються умови для розвитку гриж (м'язових, вентральних, стегнових, поперекових та ін.).

При сильному перерозтягненні може статися відрив сухожилля м'язів від місця прикріплення, іноді сухожилля відривається разом із шматочком кістки (наприклад відрив сухожилля надколінка із частин­кою надколінної чашечки).

Розрив м'язів виникає від сильного скорочення або розтягнення. Прикладом може бути розрив м'язів верхньої кінцівки при піднятті надмірної ваги. Розтягнення і розриви інколи є наслідком швидких

рухів у суглобах, що виходять за межі їх фізіологічної можливості. Найчастіше ушкоджуються зв'язки блоковидних суглобів (колінного, променево-зап'ястного, гомілково-стопного).

При розтягненні й розриві зв'язок у суглобі клінічно спостерігаєть­ся біль, припухлість, крововилив у м'які тканини і порушення функції. При розриві внутрішніх зв'язок суглобів настає біль, іноді відбувається клацання і хрускіт у суглобі, він залишається в зігнутому положенні, розгинання неможливе.

Перша медична допомога - забезпечення стану спокою, стиску­юча пов'язка. Для зменшення болю потерпілому слід прийняти 0,25-0,5 г анальгіну й амідопіріну, а до ділянки ушкодження прикласти хо­лод - лід або холодну воду, холодний компрес, провести транспортну іммобілізацію й відправити до лікувального закладу.

2.4.2. Вивихи та їхні симптоми

Вивихом називається повне або часткове роз'єднання сугло­бових поверхонь двох або більше сполучених кісток, при якому розри­вається суглобова сумка і зв'язковий апарат. Якаю суглобові поверхні кісток не стикаються, то вивих називається повним, якщо ж стикають­ся - неповним, або підвивихом.

Травматичні вивихи найчастіше виникають унаслідок механічної травми, яка супроводиться розривом суглобової сумки й виходом су­глобової головки кістки з порожнини суглоба в навколишні тканини. Найчастіше бувають вивихи кульшового, плечового та ліктьового су­глобів і великого пальця кисті.

Вроджені вивихи є результатом недостатнього або неправильного розвитку суглобових поверхонь внутрішньочеревного розвитку плода й бувають у кульшових суглобах.

Патологічні вивихи можуть виникати при туберкульозному або сифі­літичному ураженні суглобів, при розвитку пухлин або остеомієліту.

Звичні вивихи спостерігаються у хворих із розтягом зв'язок, це такі, які повторюються декілька разів, і капсули суглоба. У результаті розхитаності капсули суглоба у хворих після незначної травми або не­виправних рухів легко виникають вивихи.

Основні симптоми вивихів такі: сильний раптовий біль у ділянці суглоба, нерухомість, деформація суглоба й вимушене положення кін­цівки. При пальпації визначається суглобова западина, вивихнута го­ловка кістки промацується в незвичайному положенні поза суглобом. Пасивні рухи в ділянці суглоба обмежені, з різким болем та пружні. Діагноз вивих}' підтверджується рентгенівським дослідженням.

Перша медична допомога - ввести знеболювальні речовини й за­фіксувати або іммобілізувати ушкоджену кінцівку. При вивиху в плечо­вому суглобі фіксацію здійснюють за допомогою транспортної шини, косинки або пов'язки Дезо (при цьому рука згинається в ліктьовому суглобі під прямим кутом). При вивиху в ліктьовому суглобі кінцівку іммобілізують у такому положенні, в якому вона перебувала в момент вивиху, використовуючи для цього транспортну шину або підручні засоби. При вивихах суглобів нижньої кінцівки треба провести тран­спортну іммобілізацію за допомогою транспортних шин або підручних засобів у такому положенні, в якому перебуває уражена кінцівка. До ушкодженої ділянки суглоба прикласти холод. Потерпілих транспорту­ють у травматологічне відділення.

2.4.3. Синдром тривалого здавлювання (травматичний токсикоз)

При стискуванні (компреси) різних органів і тканин клініч­ні прояви зазвичай відповідають морфологічним змінам. Чим більше зруйнованих клітин і тканин, які виникають під впливом механічного здавлювання, тим більш вираженими бувають порушення життєвих функцій організму.

Патологія, що пов'язана зі стискуванням мозку, серця, легень, ви­вчалася ще у минулі століття. Що ж до захворювання, яке є наслідком здавлювання м'яких тканин, то його патогенез, симптоми й методи лікування вивчені лише зовсім недавно. Називається ця хвороба син­дромом стиснення кінцівок, або синдромом тривалого здавлювання. Випадки тривалого здавлювання кінцівок спостерігаються при обвалах у шахтах, при землетрусах, бомбардуваннях, залізничних або трамвай­них катастрофах тощо.

Клініка. Характерною особливістю цього захворювання є та об­ставина, що, поки кінцівки або інші тканини перебувають під дією здавлювання, потерпілий почуває себе відносно задовільно. Після того, як потерпілого звільняють від здавлювання, його загальний стан різко погіршується. Виникають болі, блідість шкіри і слизових оболонок, нудота, блювання, спрага. Хворий стає апатичним, млявим, звільнені від здавлювання кінцівки набрякають і збільшуються в об'ємі, їх шкіра робиться щільною, натягнутою і блискучою, потім на ній утворюють­ся білі та синякуваті плями. Пульс на судинах цих кінцівок відсутній, температура тіла знижується. Дуже швидко при цьому розвивається

азотемія, олігурія, анурія та уремія із смертельним наслідком у 60 % випадків.

Патогенез синдрому тривалого здавлювання м'яких тканин пов'я­заний із травмою та інтоксикацією продуктами роздушених тканин. Внаслідок наростаючого набряку цих тканин спостерігається виражена плазмовтрата. Об'єм циркулюючої плазми зменшується на 22-56 %. Із роздушених тканин у великій кількості вивільняються калій і фосфор. Виникає серцево-судинна й гостра ниркова недостатність. У ранньому періоді розвитку хвороби настає рефлекторний спазм судин та ішемія нирок, а пізніше відбуваються грубі дистрофічні зміни нирок, закупор­ка канальців міоглобіном, який випав в осад у зв'язку з роздавлюван­ням м'язів.

Перша медична допомога. Суть допомоги й лікування полягає в якнайшвидшому звільненні потерпілого від стиснення і здійсненні лікувальних заходів, спрямованих на зменшення інтоксикації, плазмо-втрати, нормалізацію функції нирок та печінки.

На місці події, відразу після звільнення кінцівки, необхідно оціни­ти її життєздатність. Якщо активні рухи в кінцівці збереглися, то джгут накладати недоцільно. У цьому випадку рекомендується туге бинтуван­ня від місця здавлювання до периферії. Бажано обкласти кінцівку мі­шечками з льодом, снігом або холодною водою. Якщо утруднені навіть пасивні рухи в суглобах, тобто спостерігається заклякання кінцівки, то накладають джгут проксимально від місця здавлювання і доставляють потерпілого до лікарні.

2.4.4. Переломи кісток. Види й ознаки переломів

Переломом називається часткове або повне порушення цілос­ті кістки. Залежно від походження переломи поділяють на вроджені й набуті.

Вроджені переломи виникають у внутрішньочеревному періоді розвитку і є результатом неповноцінності кісткового скелета плоду. Виділяють акушерські переломи, що є наслідком родової травми.

Набуті переломи бувають травматичні (механічні) й патологічні.

Патологічні найчастіше виникають внаслідок розвитку в кістці метастазу злоякісної пухлини, ураження туберкульозом або остеоміє­літом, іноді вони з'являються після незначної травми.

Травматичні (механічні) переломи виникають під впливом ме­ханічних факторів під час падіння, від ударів, здавлювання, згинання кісток та інших травм.

Переломи називають відкритими, якщо порушена цілість шкіри, і закритими, якщо вона збережена. Відкриті переломи дуже небезпеч­ні, оскільки існує загроза попадання інфекції. Близько 80 % усіх пере­ломів становлять переломи кінцівок. Із переломів довгих трубчастих кісток виділяють діафізорні, епіфізорні й метафізорні.

Залежно від механізму розрізняють переломи при здавлюванні або стисканні кістки по осі (наприклад, компресійні переломи хребта), переломи при згинанні, скручуванні (гвинтоподібні), відривні, вбиті, тріщини, які виникають при ушкодженнях плоских кісток (черепа, ло­патки). Залежно від ступеня еластичності кісткової тканини переломи бувають повні й неповні. Розрізняють також поперечні, поздовжні, косі й гвинтоподібні або спіральні види переломів.

Вогнепальні переломи характеризуються значним руйнуванням кістки і тканин, що її оточують. Розриви м'язів нерідко супроводять­ся ушкодженням великих судин і нервів. Ці переломи здебільшого бу­вають багатоосколковими, часто спричиняють значні дефекти кістки. Найпоширеніші вогнепальні переломи кісток кінцівок.

Основні симптоми переломів: деформація, патологічна рухомість і крептація (кістковий хруст), біль, порушення функцій ушкодженої кінцівки. При відкритих переломах - порушення цілості шкірних по­кривів або слизових оболонок та наявність уламків у рані.

Найбільш небезпечні при переломах травматичний шок, гостра крововтрата, ушкодження життєвих органів (серця, легень, нирок, печінки, мозку) і жирова емболія.

Травматичний шок найчастіше виникає при закритих і відкри­тих, переважно роздроблених і багатоосколкових переломах, а також при неправильно проведеній транспортній іммобілізації. Під час пере­ломів (закритих і відкритих) наявна гостра крововтрата внаслідок пошкодження кровоносних судин. Наприклад, при закритому переломі стегнової кістки потерпілий втрачає до 1,5-2,0 л крові, гомілки - до 1, плечової кістки -1,5, кісток таза -1,5 літри. Велика зовнішня і внутріш­ня крововтрата можуть спричинити гостре недокрів'я. Пошкодження переламаними кістками життєво важливих органів може викликати важкі смертельні наслідки.

Жирова емболія - нечасте, але дуже небезпечне ускладнення пе­реломів довгих трубчастих кісток, яке виникає внаслідок проникнення жиру з кістково-мозкового каналу в ушкоджені вени.

До ускладнень переломів належать остеомієліт (при попаданні мікроорганізмів на ділянку перелому виникає нагноєння кістки й кіст­кового мозку; найчастіше він зустрічається при відкритих переломах); несправжній суглоб (стійка патологічна рухомість на місці незростаючого

перелому внаслідок неправильного вправлення кісткових улам­ків або неутворення кісткового мозоля); неправильне зростання пере­ломів порушує функцію переламаної кінцівки (зростання перелому під кутом) і є результатом дефектів лікування.