IV. Вправиз гімнастичною паличкою

1. Тримаючи паличку за спиною в опущених руках, відвести її на­
зад і прогнути в грудному відділі хребта.

2. Паличка за спиною в ліктьових згинах. Випрямити тулуб, від­
вести плечі назад, стати навшпиньки.

3. Паличка спереду в опущених руках. Підняти паличку й відвести
її за спину, торкнутися нею лопаток.

Ці вправи потрібно поступово по одній замінювати новими. Заняття з дітьми дошкільного віку можна проводити в ігровій формі.

Під час складання комплексу гімнастичних вправ треба поступо­во підвищувати навантаження в середині заняття і зменшувати його в кінці.

Зменшують навантаження за рахунок включення до комплексу простих гімнастичних вправ, дихальних пауз для відпочинку, вправ для розслаблення м'язів та ін.

Під час підбору вправ треба, щоб навантаження розподілялося на всі м'язові групи (наприклад, 1-ша вправа - для м'язів рук, 2-га - для м'язів ніг, 3-тя - для тулуба і т. д.).

Коригувальні вправи вводяться до уроку фізичного виховання, до ранкової гігієнічної гімнастики. Треба поступово виховувати в до­шкільнят навички, оволодіння якими сприятиме закріпленню резуль­татів корекції (правильної пози за столом, за партою, під час писання, правильної ходи тощо). До таких занять треба залучати батьків і вихо­вателів дошкільних закладів.

Вихователь дошкільного закладу під час фізичних занять стежить за тим, щоб діти виконували їх без напруження, правильно дихали, не під­німали високо плечі, прямо тримали голову. В щоденній роботі потрібен постійний контроль вихователя за тим, як дитина сидить за столом під час їди, на заняттях, у якій позі спить (на спині, на животі, на боці).

Ефективним методом, який сприяє виправленню порушення по­стави у дітей шкільного віку, є такий комплекс фізичних вправ.

Вправа 1 На відстані одного кроку від стіни дитина стає спиною до неї. Спираючись на пальці лівої ноги, потрібно п'яткою торкнутися стіни, прямі руки підняти через сторони доверху і, пригнувшись, торк­нутися стіни. Під час цих рухів зробити вдих. Повертаючись до кін­цевого положення - видих. Точно такі рухи і в такій же послідовності роблять правою ногою. Повторюють 10 разів.

Вправа 2. Береться паличка довжиною близько метра. Ноги став­лять нарізно. Із паличкою за спиною, щільно притиснувши її до неї зігнутими в ліктях руками, роблять повороти тулуба до відказу вліво, а потім вправо. Голову тримають прямо, дивляться вперед. Дихання віль­не. Повторюють 10 разів.

Вправа 3. Зігнуті в ліктях руки з'єднують за спиною, щіпивши пальцями. Потім змінюють положення рук. Повторюють 6 разів.

Вправа 4. Розставленими на ширину плечей руками спираються на край стола так, щоб тулуб і відставлені ноги складали пряму лінію. Голову тримають прямо, дивляться вперед. Згинають руки, торкаючись грудьми стола - вдих. Розгинають руки - видих. Вправу повторюють 10 разів.

Вправа 5. Ноги ставлять п'ятами разом, пальцями нарізно. За го­ловою, на плечах, у зігнутих руках тримають паличку. Присідають на пальцях, одночасно випрямляють руки доверху. Тулуб стараються три­мати прямо, дивляться перед собою. Після цього повертаються в почат­кове положення. Під час присідання - видих, у початковому положенні - вдих. Вправу повторюють 15 разів.

Вправа 6. У прямому положенні тримають горизонтально паличку в опущених руках - вдих. Не змінюючи горизонтальності її положення, переводять паличку за спину донизу - видих. Повертають паличку в початкове положення. Вправу повторюють і через декілька днів звужу­ють відстань захоплення руками.

Вправа 7. Сидять на табуретці (стільці), зачепившись за нерухомий предмет пальцями стоп. Руки за голову, нахиляються назад, одночасно піднімають руки доверху, потім руками торкаються підлоги й поверта­ються до початкового положення. Під час нахилу назад роблять вдих, а в попереднє положення - видих. Повторюють 10 разів.

Вправа 8 Початкове положення: стоячи з розведеними плечима дивляться прямо перед собою. Колові рухи прямими руками назад, по­тім вперед. Під час руху рук доверху - вдих, донизу - видих. Рухи ви­конують із невеликою амплітудою. Вправи повторюють 20 разів.

Вправа 9. Початкове положення: стають на один крок від стіль­ця, витягнуті вперед руки кладуть на його спинку. Не згинаючи рук

роблять чотири пружних нахили вперед, стаючи на пальці стоп, піз­ніше повертаються в початкове положення. У початковому положенні - вдих, під час нахилів - видих. Вправу повторюють 10 разів.

Вправа 10. Ходьба протягом 5 хвилин,тримаючи за спиною палич­ку зігнутими в ліктях руками. Плечі розведені, голова у прямому по­ложенні, дивитися прямо перед собою. Під час ходи дихання глибоке, довільне.

Метою лікувальної фізкультури при сколіозі є: по-перше, не до­пустити прогресування хвороби; по-друге,стабілізувати хребет(зміцнити м'язи, які його огортають); по-третє, домогтися корекції деформації хребта. Рекомендується включати у спосіб життя дитини такі профі­лактичні заходи: достатнє перебування дитини на свіжому повітрі; по­стійне, систематичне її загартовування відповідно до віку; повноцінне харчування із включенням достатнього споживання білків тваринного походження (м'ясо, сир, риба), мінеральних речовин, вітамінів (ово­чі, фрукти); більше рухатися, спати на рівній поверхні ложа; не сидіти тривалий час в одній позі; відпочивати лежачи; рівномірно розподіляти вагу тіла на обидві ноги; виховувати правильну поставу, контролюючи її у будь-якому положенні тіла.

Щоб попередити прогресування сколіозу, потрібна й вольова ко­рекція правильної постави під час стояння і ходьби: плечі випрямлені, злегка відведені назад (м'язи міжлопаткової ділянки напру­жені), голова злегка відкинута назад, живіт підтягнутий. Декілька разів на день можна перевірити поставу в почат­ковому положенні — ноги разом, навшпиньки (дещо роз­ведені), руки опущені, голову тримають прямо: випинаючі точки п'яток, литкових м'язів, сідниць, лопаток і потилиці повинні лежати на одній вертикальній прямій. Визначити це можна, ставши спиною до дверей, стіни (без плінтуса), за доторканням до них названих точок (мал. 25).

Крім цього, при сколіозі всіх типів і ступенів корис­ний лікувальний масаж, особливо дітям із недостатнім розвитком м'язів, а також дошкільнятам і дітям молодшо­го шкільного віку, які не досить інтенсивно й ретельно ви­конують фізичні вправи.

Тривалість процедури масажу — 10-15 хвилин. Дитину кладуть на рівну тверду горизонтальну поверхню в поло­женні лежачи на животі, руки вздовж тулуба, дещо зігнуті в ліктьових суглобах, голова нахилена в бік, протилежний дузі викривлення у грудному відділі. Масаж починається

з погладжування долонною поверхнею кисті всієї спини - знизу довер­ху (від крижів до надпліччя) із наступним розтиранням всієї спини по­душечками чотирьох пальців (півзігнутих) з опорою на основу долоні та невелику силу тиснення руки.

При / ступені сколіозу погладжування чергуються з розтиранням і розминанням м'язів всієї спини (сила тиску руки то посилюється, то послаблюється), особливо вздовж хребта й у міжлопатковій ділянці. Мета - зміцнення м'язів спини.

При ІІ-Ш ступенях сколіозу масаж проводиться диференційо­вано - із вибірковим застосуванням багатьох прийомів у різних міс­цях. Зокрема, при комбінованому сколіозі (наприклад, правосторонній грудний або лівосторонній поперековий) - спина умовно поділяється на чотири частини: дві грудних і дві поперекових. Масажист стоїть зі сторони масажуючої частини. У ділянці дуги викривлення потрібні більш тонізуючі впливи: поглажування, інтенсивніше розтирання, на­тискування подушечками пальців або основою долоні, постукування подушечками напівзігнутих пальців. У ділянці увігнутості - погладжу­вання, легеньке розтирання, розтягнення м'яких тканин (руки рухають­ся у протилежних напрямках). При розтягненні в поперековій ділянці зліва права долоня щільно притискається до крижів, а ліва рухається від них до нижнього кута лопатки. Закінчується масаж погладжуван­ням всієї спини.

Форми лікувальної фізкультури досить різноманітні, а їх вибір і комбінації складаються з урахуванням характеру захворювання, ста­ну організму хворого та його віку. Для дітей дошкільного і шкільного віку, які мають порушення постави і сколіоз, основними формами ліку­вальної фізкультури, крім лікувальної гімнастики, є ранкова гігієнічна гімнастика, рухливі ігри, деякі спортивні ігри та вправи. Якщо ранко­ва гігієнічна гімнастика корисна для всіх здорових і хворих дітей, то лікувальна фізкультура дітей із порушенням постави і сколіозом має свої особливості за часом призначення, навантаження, залежно від віку дитини, ступеня розвитку деформації, загального фізичного розвитку, стану органів і систем організму. Зокрема, якщо для дітей зі зниже­ними показниками розвитку опорно-рухового апарату й порушенням постави руховий режим, передбачений програмою фізичного вихован­ня дошкільнят, не слід обмежувати, то для школярів із початковими формами сколіозу до програми фізичного виховання треба вносити відповідні корекції. Зокрема, із програми фізичного виховання треба повністю вилучити всі види вправ, пов'язані з підтягуванням на тур­ніку, гімнастичній стінці, розкачуванням хребта (сильне прогинання

тіла вперед, назад, у боки), стрибками, а також вилучити заняття аси­метричними видами спорту - тенісом, фехтуванням тощо.

Проте треба зазначити, що ранкова гігієнічна гімнастика в до­шкільних закладах постійно впливає на організм, тому сприяє активі­зації його основних функцій, зміцнює здоров'я дитини. Вона повинна проводитися до їди й містити в собі комплекси простих вправ, які ре­комендуються для відповідних вікових груп. З часом комплекси вправ треба поновлювати й ускладнювати. Вправи слід виконувати в помір­ному й навіть повільному темпі, особливу увагу надавати підтриманню правильної постави та достатнього м'язового тонусу, узгоджувати рухи з актами дихання, ритмічності та точності рухів. Тривалість заняття - 10-15 хвилин. Ранкову гігієнічну гімнастику доцільно закінчувати водними процедурами, повітряними ваннами, поступово посилюючи режим загартовування.

Основною формою лікувальної фізкультури при сколіозі є вправи лікувальної гімнастики, зазвичай згруповані в комплекси, розраховані на кожний урок тривалістю 45 хвилин; краще, якщо комплекси вико­нуються в музичному супроводі. Основна мета вправ лікувальної гім­настики полягає в тому, щоб шляхом регулярного тренування м'язів за програмою забезпечити поступове збільшення їх основних характе­ристик - сили, витривалості, працездатності, досягти такого розвитку, який дозволив би їм ефективно протистояти прогресуванню деформа­ції й навіть їх зворотному розвитку. Останнє можна досягти тільки на ранніх стадіях розвитку.

Крім цієї основної мети, коригувальні вправи лікувальної гімнасти­ки при сколіозі передбачають низку інших завдань, важливими із яких є:

- підвищення загального тонусу організму дитини;

- розвиток у хворих вольових якостей і створення психологічного
стимулу для наступного лікування;

- формування навичок активної самокорекції і вироблення пра­вильної постави;

- покращення функції зовнішнього дихання;

- покращення функції серцево-судинної системи;

- покращення функції нервово-м'язового апарату.

Для забезпечення посилення функціональних можливостей орга­нізму й досягнення на цій основі бажаних рухових якостей, насампе­ред сили й витривалості м'язів, потрібно багаторазово виконувати фі­зичні вправи. Компонентами, які визначають величину навантаження, є тривалість вправ, інтенсивність їх виконання, кількість, тривалість і характер періодів відпочинку між ними. При цьому треба мати на увазі,

що навантаження, які не відповідають можливостям організму, можуть спричинити небажану перевтому скелетних м'язів і навіть порушення діяльності серцево-судинної системи.

На початку заняття деколи відзначається підвищена втома, при­скорене серцебиття, дихання. Тому інтенсивність та тривалість вправ і частоту повторень рекомендується збільшувати поступово з урахуван­ням індивідуальних особливостей дитини.

Справитися з цим завданням допомагає вміла побудова чергування вправ середньої і малої інтенсивності, тимчасовий розподіл наванта­ження як протягом одного року, так на весь період заняття лікувальною гімнастикою.

Кожне заняття повинно складатися з початкової частини, куди вхо­дить 5-6 вправ, які готують серцево-судинну й дихальну системи, нер­вово-м'язовий апарат до більших навантажень основної частини уроку. До основної частини уроку повинні входити спеціальні коригувальні вправи. Третя, заключна частина уроку повинна сприяти поступовому розслабленню м'язів та заспокоєнню серцево-судинної і дихальної сис­тем. Основна частина уроку на початку курсу лікування повинна скла­дати 40-50 % виділеного на урок часу, і в кінці курсу лікування вона може досягати 60-75 % часу. Тривалість уроку - 40^45 хвилин.

У процесі планування лікувальної гімнастики велике значення має підбір груп хворих дітей. Кожна група не повинна перевищувати 8-Ю дітей одного віку та фізичного розвитку з однотиповими викрив­леннями хребтового стовпа. Для кожної з груп дітей, залежно від лока­лізації основного викривлення та інших особливостей, комплекс вправ потрібно модифікувати відповідно до поставлених завдань. Вправи проводяться при осьовому розвантаженні хребта, тому застосовують початкове положення — лежачи на спині, на животі, стоячи навколішки.

I. Вправи для зміцнення м'язів живота (початкове положення

- лежачи на спині).

Вправа 1. Ноги зігнуті в колінних суглобах - піднімання таза при вдосі (з опорою на стопи, лікті, плечі). Повторити 4-6 разів.

Вправа 2. «Велосипед» (20-30 с). Дихання довільне.

Вправа 3. Почергове піднімання прямих ніг (4-5 разів).

Вправа 4. Описування кіл прямими ногами (по 2 у кожну сто­рону).

II. Вправи для зміцнення м'язів спини (початкове положення

- лежачи на животі).

Вправа 1. Почергове й одночасне згинання ніг у колінних суглобах (6-8 разів).

Вправа 2. Розгинання тулуба з опорою на долоні випрямлених рук (3-4 рази).

Вправа 3. Почергове піднімання прямих ніг (3-4 рази).

III. Вправи для корекції (виправлення) деформації хребта (І, II сту­пеня) застосовуються асиметричні вправи (початкове положення - ле­жачи на животі й стоячи).

Вправа 1. Права рука з вигнутої сторони викривлення витягнута доверху, ліва збоку або вздовж тулуба. Піднімають корпус - вдих, по­вертаються в початкове положення - видих (4-6 разів).

Вправа 2. Відвести ногу вбік - на стороні викривлення з витягу­ванням руки доверху (з вигнутого боку). Повернення до початкового положення (4-6 разів).

Вправа 3. Нога на боці дуги викривлення відведена вбік, рука - на потилиці. Відвести лікті в боки із розгинанням тулуба - вдих, повер­нення до початкового положення - видих (3-4 рази).

IV. Вправи для витягування і збільшення рухомості хребта з
метою випрямлення його деформації (початкове положення - навко­лішки).

Вправа 1. Не зрушуючи рук з місця старатися сісти на п'яти - ви­дих, повернення до початкового положення - вдих (3-4 рази).

Вправа 2. Схема поза «кішки» - «доброї» і «сердитої» (4-5 разів).

Вправа 3. Початкове положення - лежачи на спині, ноги випрямле­ні, руки вздовж тулуба. Потягнути носочки стоп на себе з одночасним згинанням голови - доторкання підборіддям грудей (видих), повернен­ня до початкового положення (вдих) (3-4 рази).

V. Вправи для зміцнення клубово-поперекового м'яза з боку,
протилежного дузі викривлення (коли є початкові форми сколіозу груднопоперекового типу, якщо всі ознаки виражені нечітко).

Вправа 1. Початкове положення - лежачи на спині руки вздовж ту­луба, нога (протилежна стороні випуклості дуги викривлення) зігнута в кульшовому і колінному суглобах на 90 градусів. Приведення коліна до живота з опором, створеним руками самої дитини (6-8 разів).

Вправа 2. Початкове положення - так само, як у попередній вправі. На нижню третину стегна накладається манжетка, яка з'єднана з по­мірно розтягнутим гумовим бинтом, перекинутим через спинку ліжка, або закріплюється будь-яким чином. Утримання ноги в початковому положенні 10-20 с або-приведення коліна до живота з 10 до 20-25 ра­зів, збільшуючи на один рух кожних 2 дні.

Потрібно завжди контролювати правильну поставу на початку і в кінці заняття. А вольова корекція її проводиться постійно. Важливо до зувати

фізичне навантаження за допомогою функціональних проб для визначення сили й витривалості до статичних посилень випрямлячів хребта і м'язів живота. Сила й витривалість м'язів спини визначаєть­ся так: початкове положення - лежачи на животі на твердій поверх­ні руки витягнути вперед, вздовж голови, розгинати тулуб з відривом його верхньої частини і ніг від опори, утримувати позу протягом 1—2 хв у віці 6-11 років, до 2,5 хв - у віці 11-15 років. Силова витривалість м'язів живота: початкове положення - лежачи на спині руки зігнути в ліктях над головою, утримувати кут (45-60 ^с) прямими ногами про­тягом 20-30 с (у віці 6-11 років), 40-50 с (з 11-14 років).

Для дітей зі сколіозом протипоказані стрибки, вправи з надмірною гнучкістю хребта (акробатика, художня і спортивна гімнастика), а та­кож з вираженим силовим напруженням (важка атлетика), чистий вис (надмірний витяг хребта). Рекомендується: зимою - ходіння на лижах по рівній поверхні, літом - гра з м'ячем (елементи волейболу, баскетбо­лу). Плавання корисне всім дітям незалежно від типу і ступеня сколіо­зу. Відносним протипоказанням є виражений ступінь нестабільності хребта, різниця у викривленні в положенні стоячи й лежачи понад 10 градусів. Підчас плавання проходить природне розвантаження хреб­та, зникає асиметрична робота м'язів спини, відновлюються умови для нормального росту тіл хребців, формується правильна постава. Кожній дитині стиль плавання доцільно підбирати індивідуально, хоч основ­ним є стиль «брас на грудях» з подовженою паузою ковзання, тому що «кріль» і «батерфляй» збільшують мобільність (рухливість) хребта і скручування хребців.

Однак треба відзначити: для запобігання прогресуванню сколіо­зу надіятися тільки на одну лікувальну гімнастику було б необачно. Лікувальна фізична культура і масаж - тільки один із елементів комп­лексного лікування, потрібного для реабілітації хворих.

1.6.8. Плоскостопість у дітей дошкільного

та шкільного віку, її корекція засобами лікувальної фізкультури

Анатомо-фізіологічні особливості стопи

Стопа людини у процесі філогенетичного розвитку зазнала значних змін під впливом пристосування до вертикального положен­ня тіла і прямого ходіння. Завдяки відносному здовженню заплесна,

вкороченню плесна, особливо пальців, стопа перетворилася на орган опори під час стояння і руху - Разом із тим вона виконує функцію ре­сорного апарату, що зменшує під час ходіння, бігу і стрибків різкі навантаження на кістко­во-суглобовий апарат нижніх кінцівок, таза, хребта й оберігає внутрішні органи людини від сильних поштовхів і стрясань.

Стопа є складним багатосуглобовим апа­ратом, функціонально пов'язаним із усією системою опорно-рухового апарату. Склад­ність й індивідуальні відмінності будови сто­пи залежать від великої кількості кісток стопи й утворених ними зчленувань, а також від ар­хітектоніки зв'язкового апарату, який забезпе­чує у сполученні з м'язами надійну стійкість і витривалість стопи до ваги всього тіла й на­вантажень, які припадають на нього.

Мал. 26. Скелет стопи: а — кістки заплесна; б— кістки плесна; в - фаланги пальців.

Стопа людини складається з 26 міцно з'єднаних між собою кісток, які утворюють малорухливі суглоби. Весь скелет стопи по­діляють на три частини (мал. 26): задню, або проксимальну, - заплесно; середню — плесно; передню, або дистальну, — фаланги пальців.

Заплесно утворене сімома короткими губ­частими кістками, розміщеними у два ряди. Задній ряд складається з двох порівняно великих кісток - таранної і п'яткової, передній - з п'яти кісток: човноподібної, трьох клинопо­дібних і кубоподібної. Ці два ряди кісток, з'єднуючись між собою, утворюють поперечний суглоб заплесна, або суглоб Шопара. Кістки середнього відділу скелета стопи складають п'ять плеснових кісток, які, з'єднуючись із кістками заплесна, утворюють плесно-заплесновий суглоб, або суглоб Лісфранка. Незважаючи на свою незначну величи­ну, плеснові кістки належать до групи довгих. Перша плеснова кістка найкоротша і найтовща. Довжина решти зменшується поступово - від другої до п'ятої.

Пальці стопи складаються з 14 фаланг: перший палець - з двох, інші - з трьох. Пальці з'єднуються з передніми кінцями плеснових кіс­ток своїми основними фалангами. Зчленовуються кістки стопи між со­бою попарно або групами, внаслідок чого утворюється ряд суглобів,

 

які частково ізольовані, а частково сполу­чаються між собою (мал. 27).

Рухи стопи та її відділів здійсню­ються групою м'язів, які переходять із гомілки на стопу, і численними м'язами в самій стопі. М'язи стопи поділяють на м'язи тильної і підошовної поверхні сто­пи. Крім м'язів стопи, у забезпеченні її функції бере участь також і підошовний апоневроз (сухожилково-м'язова розтяж­ка), який міцно зв'язаний сполучнотка­нинними пучками зі шкірою, тому шкіра майже нерухома. Підошовний апоневроз має велике значення у підтримуванні склепіння стопи.

Мам. 27. Схема з'єднання суглобів стопи.

Відходячи потужним стовбуром від п'яткової кістки, до якої він міцно прикрі­плений, апоневроз простягає свої «гілки» до кожного пальця, створюючи рухому основу склепіння стопи. У дистальному відділі фіброзні пучки апоневрозу розміщені поперек стопи, утворю­ючи поперечну підошовну зв'язку, яка в людини зв'язує всі пальці, а в антропоїдів вона не захоплює першого пальця, що забезпечує його протиставлення іншим пальцям стопи.

Стопа є дуже складним в архітектурному відношенні комплексом. Вона не тільки скелет, а й частина всієї нижньої кінцівки людини, що становить єдине ціле з іншими тканинами та органами, які відіграють не меншу роль, ніж кістковий остов. Добре відомо, що стан кістково­го склепіння стопи великою мірою залежить від зв'язкового апарату й м'язів, а стан стопи в цілому - від тих конкретних умов праці й побуту, в яких перебуває людина.

Пристосування до опорно-локомоторної функції позначилося на своєрідності форми стопи людини. Це забезпечило більшу її міцність і високі буферні властивості, необхідні під час прямоходіння.

У положенні стоячи основними опорними точками стопи є п'ятко­вий горб і головки плеснових кісток. При різних позиціях тіла в окремі фази руху ці точки змінюються. При цьому всі пальці стопи, особливо II—V, перебувають у дещо розігнутому положенні щодо плеснових кіс­ток і ледь торкаються ґрунту подушечками дистальних фаланг. Вони виконують роль тимчасових підпорок під час балансування тіла.

Головною особливістю стопи людини є її дугова конструкція (склепінність), визначена формою та взаєморозташуванням кісток заплесна. Розрізняють поздовжню і поперечні дуги (склепіння) сто­пи. Утворення поздовжнього склепіння стопи зумовлене по­хилим положенням (щодо опор­ної поверхні) п'яткової кістки (мал. 28) та високою позицією на головки надп'яткової кістки.

Мал. 28. Утворення поздовжньої дуги склепіння стопи людини.

У цій дузі умовно розрізня­ють присередню частину, най­вища точка якої (над підлогою 5-7 см) міститься на нижній поверхні головки надп'яткової кістки, і бічну, найвища точка якої (над підлогою 2-3 см) відповідає нижньому рівню щілини п'ятково-кубоподібного суглоба.

Утворення поперечних склепінь (поперечних дуг) стопи (про­ксимальних і дистальних) пов'язане з формою клиноподібних кісток. Вищий відділ цього склепіння (дуги) збігається з рівнем заплесноплеснових суглобів. Зміни форми поздовжньої дуги стопи наочно мож­на вивчати за допомогою плантографії - підошвових відбитків стопи (мал. 29).

Мал. 29. Підошвові відбитки стопи. Лівий крайній відбиток плоскої стопи.

Форма й розміри склепіння стопи в людини можуть змінюватися навіть протягом одного дня під впливом різних чинників, які зале­жать від здатності її кісток зміщуватись одна відносно одної. Під час стояння внаслідок деякого розтягнення зв'язок стопа може дещо сплющуватися, про що свідчить її видовження (на кілька міліметрів) та розши­рення. Нормальною стопою вважають та­ку, при якій площина опори займає 35-54 % загальної площини стопи. Ця форма має два добре виражених склепіння - зовнішнє

і внутрішнє. Зовнішнє склепіння несе на собі основну масу тіла, внутрішнє виконує роль амортизатора. По склепінню стопи рівномір­но розподіляється маса тіла, що має велике значення при перенесенні важких речей. Склепіння діє як пружина, пом'якшує поштовхи тіла під час ходіння.

Склепінчастість стопи збільшується аж до настання статевої зрі­лості. Часто трапляється зменшення її склепіння, що пов'язано з пе­ревантаженням нижніх кінцівок (тривале стояння, швидке збільшення маси тіла, посилені заняття деякими видами спорту тощо). У разі знач­ного послаблення зв'язкового апарату та хронічної перевтоми м'язів нижніх кінцівок іноді може виробитися стійке сплющення склепіння стопи - плоскостопість. При сплющеній стопі площина опори стано­вить 50-60 %, при плоскій - 60-100 %.

Плоскостопість буває в дітей різного віку, а також у дорослих. Ця деформація нерідко супроводиться больовими відчуттями, які негатив­но впливають на загальний стан організму й обмежують його фізіо­логічні можливості. Особливістю плоскостопості є її неухильне про­гресування.

Під плоскою стопою звичайно розуміють сплющення поздовжньо-то склепіння стопи. Прояви плоскостопості різні й залежать від ступеня та характеру її розвитку (швидкий чи повільний), віку, професії тощо. Тяжкі форми плоскостопості потребують тривалого лікування.

Виникнення плоскостопості зумовлено різними причинами. У час­тини дітей вона вроджена й виявляється майже відразу після наро­дження. Плоскостопість може бути одно- або двосторонньою. Іноді зниження склепіння стопи залежить від паралічу м'язів гомілки, сухо­жилля яких підтримують нормальну висоту склепіння стопи. Це може, наприклад, спостерігатися при дитячому паралічі. Як у першому, так і в другому випадку дитині потрібна спеціалізована медична допомога (призначення спеціальних устілок, які підтримують склепіння, і спеці­ального взуття, а в деяких випадках показане й оперативне лікування). Ще рідше плоскостопість розвивається після травми (перелому) кісток стопи й гомілки. Найчастіше вона виникає від статичного переванта­ження нижніх кінцівок.

Отже, розрізняють вроджену й набуту плоскостопість. Вроджена спостерігається рідко. Вона виникає від ембріонального розвитку, іноді поєднується з іншими дефектами.

Набута плоскостопість може мати одну із трьох форм: травматич­ну, паралітичну і статичну. Деякі автори виділяють і четверту форму

- рахітичну, при якій у дітей із проявами рахіту внаслідок м'якості кіс­ток і їх зниженої опірності масі тіла стопа сплющується.

Травматична плоска стопа є наслідком травми або переломів кісток стопи, які неправильно лікувалися, кісточок і переломовивихів у надп'ятковогомілковому суглобі. Ця плоскостопість звичайно одно­стороння.

Паралітична плоска стопа розвивається внаслідок паралічу м'я­зів, які підтримують склепіння стопи: зв'язково-сумковий і кістковий апарати не витримують постійного навантаження тіла, що призводить до сплющення склепінь стопи.

З усіх видів набутої плоскостопості статична привертає найбіль­шу увагу, тому що вона найчастіше спричиняє болісні відчуття, а іноді призводить до зниження працездатності. Основною причиною цього виду плоскостопості є хронічне перевантаження стоп, поєднання з неспроможністю м'язового апарату. Причина неспроможності м'язів, очевидно, зумовлюється низкою обставин. З одного боку, непосиль­ними вимогами, які ставляться до м'язів надмірним навантаженням (значною масою тіла й постійним перенесенням ваги без відпочинку м'язів), з другого боку, не менш важливе значення має спадкова слаб­кість м'язів і несприятливі умови для їх розвитку. Щоб зберегти рівно­вагу при статичній плоскостопості, людина штучно змінює положення центра маси, розставляючи ширше ноги й розводячи стопи до кута 60° і більше, а це, у свою чергу, збільшує навантаження внутрішньої час­тини стоп, що і сприяє розвиткові плоскостопості.

Прогресуюче зниження поздовжнього склепіння внаслідок повсяк­денного обтяжування стоп масою тіла з віком виявляється у їх сплю­щенні. Схильність до зниження склепіння стопи починає помічатися в перші роки після росту скелета. Прискорює розвиток плоскостопості збільшення маси тіла, пов'язане іноді з ожирінням. Перевантаження стопи може виникнути й тоді, коли діти часто носять щось важке. Крім плоскостопості, у таких випадках у дитини може розвинутися пору­шення постави.

Несприятливі умови для функціонального стану склепінь сто­пи створюються при перевантаженні нижніх кінцівок надто трива­лим стоянням. Незважаючи та те, що під час ходіння м'язи ніг менше стомлюються, ніж при довгому стоянні, тривалі прогулянки і біг по твердому ґрунті можуть призвести до розвитку плоскостопості, особ­ливо в дітей, ослаблених яким-небудь захворюванням. Тому потрібно обмежити тривалість ходьби дитини, особливо по асфальту, у взутті з м'якою підошвою, наприклад тапочках. Оскільки надвечір склепіння

стопи дещо сплющується, треба уникати перевантаження ніг дитини наприкінці дня.

Певний вплив на форму стопи має її положення під час ходьби. Звичка ходити, широко розставляючи ноги й розводячи носки стоп, сприяє перенесенню навантаження на внутрішній край стоп, що також спричиняє розвиток плоскостопості. Тому потрібно привчати дітей під час ходіння ставити ноги нешироко, із більш паралельним положен­ням стопи. Під час стояння треба рівномірно розподіляти масу тіла на ліву і праву ногу. Виникненню плоскостопості в дорослих сприяють і деякі професії, пов'язані з тривалим носінням вантажів (вантажни­ки, молотобійці, ковалі та ін.), а також тривале щоденне перебування на ногах (листоноші, кур'єри), особливо в малорухомій позі (друкарі, пекарі, продавці та ін.). Отже, плоскостопість часто має професійний характер.

Крім слабкого фізичного розвитку мускулатури нижніх кінцівок, плоскостопість призводить до недокрів'я, варикозного розширення вен, тромбофлебіту. Особливо шкідливим може бути нераціональне взуття для дитячої стопи, де ще не закінчилось скостеніння і не сформувалися основні апофізи. Зокрема, до 10 років, тобто поки не скостеніє п'ятко­вий горб, п'ятка потребує міцної фіксації. Якщо цього немає (носіння босоніжок), п'яткова кістка може втрачати нормальне розташування, внаслідок чого виникає стійка плоскостопість.

Клінічно розрізняють три ступені плоскостопості. При плоскосто­пості І ступеня сплющення внутрішнього поздовжнього склепіння помітне тільки при навантаженні: воно швидко зникає в сидячому або лежачому положенні. При цьому ступені плоскостопості зменшується здатність стопи відштовхуватися від підлоги, а навантаження на ділян­ку склепіння трохи збільшується; періодично спостерігається швидке стомлення, слабко виявлені болі в ділянці передньої поверхні гомілки і в стопі. Біль при цій формі плоскостопості постійний.

Початкову форму плоскостопості важко розпізнати. При недотри­манні заходів профілактики вона може перейти в більш виявлену, яка характеризується тим, що в момент навантаження на стопу поздовжня виїмка стопи стає менш глибокою. В окремих випадках батьки зверта­ють увагу на те, що взуття, яке під час примірки було дитині до ноги, незабаром стає тісним під час ходіння. Це залежить від того, що із сплющенням стопи дещо збільшується її довжина.

При плоскостопості II ступеня біль більш постійний, він по­силюються під час ходіння і стояння, особливо наприкінці дня; після відпочинку - стихає. Найчастіше біль буває у ділянці підошви, коло

внутрішнього краю п'яти, під зовнішньою або внутрішньою кісточ­кою, у м'язах гомілки й нерідко іррадіює вгору до сідниць і попереку. На кінець дня може бути набряк тилу стопи і в ділянці надп'ятковогомілкового суглоба, який після відпочинку зникає. Стопа відносно ви­довжується, у середній частині розширюється; п'яткова ділянка також дещо розширена, склепіння стопи вздовж опущене (мал. 30а).

Вся стопа повернута назовні, через шкіру ясно окреслюється чов­ноподібна кістка. Відштовхуюча здатність стопи ще більше зменшу­ється.

Третій ступінь плоскостопості відрізняється різко виявленою деформацією стопи і фіксацією її в шкідливому положенні. Площа опор­ної поверхні стопи значно більша, ніж у здорових людей. Стопа разом із п'ятою повернута назовні. Поперечне склепіння різко сплющене. Хворі скаржаться на біль у всій нозі й у поперечному відділі хребта. Хода в них незграбна, вони посилено розводять у сторони носки, не можуть швидко бігати; активні й пасивні рухи в надп'ятковогомілковому сугло­бі й у суглобах стопи обмежені. Крім зазначених ознак, ця форма плоскостопості супроводжується змінами в поло­женні п'яткової кістки, а саме її відхиленням на­зовні, що мож­на виявити при уважному огляді ззаду (мал. 30).

Ці зміни в стар­шому віці не тільки значно знижують працездатність хворих, але при професіях, які ставлять підвищені функціональні вимоги до нижніх кінцівок, позбавляють таких осіб можливості працювати. До захворю­вання нерідко приєднуються деформуючий артроз, перерозтягнення зв'язкового апарату, неврити, які призводять до різних трофічних роз­ладів із вторинним відхиленням великого пальця назовні й т. ін. Дуже переконливим фактом, який свідчить про потребу негайних профілак­тичних заходів у боротьбі з плоскостопістю, є загрозливе поширення її у дітей.

 

Мал. 31. Вправи у згинанні пальців і повороті стопи всередину

Профілактику плоскостопості треба починати з перших років жит­тя дитини. Вона має полягати у ви­робленні правильної ходи, тренуван­ні витривалості до довгого ходіння, у гігієні рухів взагалі. У режим дня ді­тей для запобігання плоскостопості обов'язково треба включити заняття ранковою гігієнічною гімнасти­кою. Виконуючи комплекс фізичних вправ, дитина зміцнює різні м'язові групи кінцівок, у тому числі м'язи, які беруть активну участь у підтри­манні нормальної висоти склепіння стопи. Для зміцнення склепіння стопи й утримання його в трохи піднятому положенні дитина мусить згинати пальці стопи, повертати її всередину, а також наближати носок однієї ноги до другої (мал. 31).

Вплив перелічених вправ ґрунту­ється насамперед на тому, що напру­ження вправлюваних м'язів сприяє наближенню переднього відділу стопи (носка) до заднього (п'яткової ділян­ки), тобто сприяє поглибленню скле­піння стопи (мал. 32).

Мал. 32. Вправи у приведенні стопи

Коли дитина піднімає внутріш­ній край стопи («клишить»), то на­пружуються м'язи, які підтримують склепіння і не дають йому опускатися. Внаслідок приведення стопи і згинання пальців поступово зміцнюються відпо­відні м'язи, а також підвищується їхній тонус, напруження м'язів, які утримують кістки стопи у взаємному стиканні й перешкоджають роз­виткові плоскостопості. Позитивно впливає також ходіння по нерівній поверхні, по піску, навшпиньках, по похилій площині, стрибки в дов­жину й висоту, біг, гра в баскетбол, плавання та інші вправи. Крім гім­настики, зміцнення відповідних м'язів гомілки і стопи можна досягти, виконуючи окремі вправи (у формі самостійного завдання під контро­лем старших). Розроблений цикл вправ для профілактики плоскосто­пості, а саме: приведення стоп всередину з положення дитини сидячи, захоплювання і тримання стопами м'яча (мал. 33), захоплювання паль цями

невеликих предметів, наприклад булавки, олівця (мал. 34).

Щоб діти молодшого віку краще виконували гімнастичні вправи, ос­таннім потрібно виконувати наступні вправи приведення стіп - «підгрібати пісок ногами», ходіння на зовнішньо­му краю стопи - «клишоногий ведме­дик», підтягування килимка пальцями ніг - «гусінь» (мал. 35) і т. ін.

Мал. 33. Вправи з утримування стопами м 'яча

Одну або дві із згаданих вправ ди­тина мусить виконувати 2-3 рази на день, повторюючи 10-12 разів.

Мал. 34. Вправи із захоплювання пальцями булавки

Досвідчений викладач в урок фізкультури звичайно включає впра­ви, спрямовані на зміцнення зв'язково-м'язового апарату стопи. Дітям корисно, особливо в школі, виконувати такі вправи: захо­плювати й утримувати стопа­ми м'яч, стояти на колоді або набивному м'ячі (наприклад присідати, притримуючись ру­ками за гімнастичну стінку, стояти на медицинболі, обхо­пивши його стопами)

Неправильною є практика звільнення від фізкультурних

занять дітей із слабкими м'язами ніг, тих, які швидко стомлюються від ходіння і в яких намічається плоскостопість. Таким дітям рекоменду­ється регулярно займатися фізкультурою в школі, приділяючи особли­во велику увагу зміцненню м'язів ніг. Треба тільки пам'ятати про те, що не слід перевантажувати дитину трива­лими походами, довгим стоянням.

Мал. 35. Підтягування пальцями ніг килимка

У процесі звичайного ходіння по рівній дорозі, асфальту мускулатура ніг дитини зміцнюється недостатньо. Разом із тим, як зазначалося вище, тривале ходіння по твердому ґрунті у взутті з м'якою підошвою або бо­соніж може призвести до розвитку

в дитини плоскостопості. Для всебічного зміцнення м'язів гомілки й м'язово-зв'язкового апарату стопи особливо корисно систематично зай­матися такими спортивними вправами, як плавання, велоспорт, ходін­ня на лижах.

Людей з ознаками плоскостопості, які скаржаться на болі й швидку стомлюваність ніг, не слід перевантажувати туризмом, далекими екс­курсіями, альпінізмом.

Коли намічається плос­костопість, дітям рекомен­дуються для зміцнення і поглиблення склепіння сто­пи такі вправи, як лазіння по канату й жердині, ходін­ня по колоді (мал. 36).

Особливо корисне при початковому ступені плос- Мал. 36. Ходіння по колоді босоніж. костопості ходіння босоніж

по пухкому ґрунту й піску,

по свіжоскопаній землі. У цьому випадку в момент навантаження, коли нога в'язне у ґрунті, грудка землі мовби підпирає і підтримує склепін­ня стопи. Корисне також нетривале ходіння по щойно скошеній сіно­жаті або гальці на березі моря. У таких випадках колюча або нерівна поверхня примушує дитину зігнути пальці й перенести навантаження переважно на зовнішній край стопи, що створює умови для тренування м'язів при розвантаженні склепіння стопи. Для зміцнення м'язів ніг, крім згаданих вправ, певне значення має нетривале ходіння по нерівній (пересічній) місцевості.

Для запобігання плоскостопості корисна така проста вправа, як підйом на некруту гірку зі з'єднаними носками ніг. Серед засобів, спря­мованих на запобігання виникненню і збільшенню плоскостопості, особливе місце займає масаж.

Масаж дуже корисний у тих випадках, коли дитина скаржиться на втомленість, важкість у ногах, а також біль у ділянці передньої поверх­ні гомілки і стопи. Масаж, крім заспокійливої дії, сприяє усуненню за­стійних явищ у нижніх кінцівках і зміцнює мускулатуру.

При певній настирливості неважко опанувати техніку основних прийомів масажу, погладжування, яке особливо сприятливо впливає на кровообіг і зменшує біль; розтирання, що має в основному розсмоктувальну дію; розминання і постукування, які зміцнюють мускулатуру. Перелічені прийоми масажу можна проводити різними способами.

 

 

Мал. 37. Масаж — прийом погладжування

Мал. 38. Масаж - прийом розтирання.

Погладжування (мал. 37) слід робити долонною поверхнею кисті, щільно притискуючи її до поверхні шкіри, а розтирання - долонною поверхнею кисті або кінчиками пальців (мал. 38).

Постукування потрібно проводити легко, розведеними пальця­ми, так, щоб не викликати в дитини больових відчуттів (мал. 39). При плоскостопості треба масажувати переважно передньовнутрішню по­верхню гомілки й підошовну поверхню стопи (мал. 40) в на­прямку від надп'ятково-гоміл­кового до колінного суглоба і від кінців пальців до п'яткової ділянки. Коли в дитини больові відчуття, масаж слід робити що­дня тривалістю 10-15 хвилин. Із профілактичною метою його можуть проводити самі підліт­ки (самомасаж).

Зазвичай вплив на форму і стан склепінь стопи дитини, Мал. 39. Масаж - прийом постукування.

особливо при не досить міцній

мускулатурі ніг і значній масі тіла, робить правильно сконструйова­не й підібране взуття. Його параметри мають відповідати параметрам стопи, заклаблук щільно охоплювати п'яту, геленкова частина пружно підтримувати склепіння, не перешкоджаючи його вигинам; підметка й каблук повинні бути з матеріалів, які амортизують поштовхи мікропо­ристої гуми, еластичної пластмаси.

 

Слід мати на увазі, що при невчасній зміні взуття з ростом ноги дитини може розвинутися викривлення пальців (відхилен­ня великого пальця назовні й зі­гнуте положення решти пальців). Неправильне положення пальців і тиснення на них шкіри туфля (че­ревика) призводить до появи мозо­лів, які спричиняють біль під час ходіння.

Мал. 40. Масаж підошовної поверхні стопи

Під час приміряння взуття си­дячи може здаватися, що воно до міри, а після недовгого носіння ви­являється тісним. Це залежить від того, що довжина стопи (особливо при не досить міцному зв'язково­му апараті) може змінюватися в момент навантаження на ногу. Тому треба старанно приміряти взуття і вчасно з ростом ноги дитини замі­нювати на більше.

Правильно підібране взуття не повинно здавлювати ноги дитини й стискувати її пальці.

Слід пам'ятати й про те, що надмірно вільне взуття також негатив­но впливає на стопу: можуть виникнути потертості, мозолі. Важливо знати, що п'ята має бути щільно обхопленою закаблуком черевика (туфля). При вільному її положенні спочатку може статися викривлен­ня заднього відділу стопи, а згодом розвинутися плоскостопість.

Певний вплив на склепіння стопи має також рельєф поверхні устіл­ки. Бажано, щоб устілка певною мірою повторювала форму підошовної поверхні стопи. Підошва має бути гнучкою, щоб стопа згиналася. Тому не слід купувати взуття з дуже жорсткою негнучою частиною підошви, яка прилягає до каблука.

На положення стопи й розподіл навантаження на різні її відділи під час стояння та ходіння впливає наявність каблука і його висота. Якщо немає каблука, навантаження на поздовжнє склепіння стопи буде біль­шим. Коли є невеликий каблук типу «шкільного», поздовжнє склепіння стопи буде певною мірою розвантажуватися (за рахунок переважного навантаження на передній відділ стопи). Тому коли намічається плос­костопість, щоб запобігти її, дітям рекомендується носити взуття з не­великим каблуком.

Слід мати на увазі, що до розвитку плоскостопості спричиняє також і тривале перегрівання стопи, яке призводить до розслаблення зв'язкового апарату.

Такі умови створюються при тривалому перебуванні дітей у те­плому приміщенні у взутті, обшитому повстю, хутром, або у валянках. Узимку конче потрібно, щоб дитина, прийшовши з вулиці в кімнату, змінила тепле взуття на звичайне. Батькам слід також пам'ятати про небажаність тривалого перебування дітей у гумовому взутті (кеди, гу­мові туфлі тощо), призначеному в основному для короткочасного ко­ристування при заняттях деякими видами спорту.

Перелічені вище шкідливі чинники при недосить міцній мускула­турі нижніх кінцівок негативно впливають на стан стоп дитини.

При появі перших симптомів плоскостопості потрібно запобігти дальшому її прогресуванню, користуючись профілактичним взуттям. Основна вимога до такого взуття - наявність міцної викладки, яка під­тримує склепіння і цим самим запобігає його прогинанню. Створивши у взутті таке пристосування, яке заповнює нішу зовнішнього склепін­ня, ми вберігаємо м'язи і зв'язковий апарат від перерозтягнення, а сто­пу - від деформації.

Конструкція пристосування для викладки склепіння у профілак­тичному взутті або вкладних устілках (супінаторах) має передбачити збереження ресорної функції стопи. Супінатори або профілактичне взуття призначає лікар при початкових формах плоскостопості й плос­костопості II ступеня, коли поздовжнє склепіння формується і постій­но підтримується в нормальному положенні.

При плоскостопості III ступеня призначають спеціальне ортопе­дичне взуття, яке виготовляється індивідуально на протезних заводах.

У дітей у перші чотири роки життя часто спостерігаються сто­пи з низьким склепінням. З віком дитини різко виявлене сплющення зменшується. На першому-другому роках життя сплющення склепін­ня трапляється найчастіше. Це свідчить про те, що з початком ходіння відбувається формування склепіння стопи дитини, і статико-динамічне навантаження є, очевидно, одним із важливих чинників, які впливають на розвиток стопи.

Дослідження багатьох авторів свідчать, що плоскостопість у дітей раннього віку є несправжньою: це лише стовщення підшкірної жирової клітковини на підошовній поверхні стопи.

Отже, плоскостопість у дітей раннього віку можна трактувати як фізіологічний етап формування поздовжнього склепіння стопи. При цьому у віці до трьох років низьке склепіння треба вважати нормальним

явищем, яке не потребує ніяких профілактичних заходів, і тільки наявність низького склепіння на четвертому-п'ятому роках життя має бути підставою для призначення різних лікувальних заходів, тому що в цьому віці плоскостопість треба розцінювати як затримку в розвит­ку склепіння стопи, яка потребує повного комплексу профілактичних і лікувальних заходів, включаючи й носіння супінаторів або профілак­тичного взуття.

Отже, в основі профілактики плоскостопості лежать: по-перше, зміцнення м'язів, збереження склепіння; по-друге, носіння раціональ­ного взуття; по-третє, обмеження навантаження на нижні кінцівки.

Для здійснення першого завдання особливе місце займають фізич­ні вправи. Програми в дитячих дошкільних закладах і загальноосвітніх школах достатньою мірою насичені вправами, які зміцнюють опорно-руховий апарат нижніх кінцівок (ходьба, біг, стрибки, присідання, пла­вання, рухові ігри та ін.), що, безумовно, сприяє підвищенню витрива­лості нижніх кінцівок. Однак використання 2-3 спеціальних вправ на початку, в середині й у кінці фізкультурних занять обов'язкове.