Кінець 50-х - кінець 80-х років

Цей період характерний поширенням лексикографічної роботи, на що впливало послаблення ідеологічного тиску. Виникла значна кількість словників різних типів. Із загальномовних варто назвати найповніший за тих часів Українсько-російський словник (1953-63), виданий за редакцією І. Кириченка. Також активізувалася робота над іншомовними словниками. так, до найвизначніших робіт зазначеного періоду слід зарахувати Польсько-український словник (1958), Французько-український словник (1955), Болгарсько-український словник (1983), Чесько-український словник (1988-89) та інші. Значну роль в українській лексикографії 70 - 80-х років відіграв тлумачний Словник української мови в 11 томах. Укладання термінологічних словників здійснювалося під керівництвом Словникової комісії та пізніше Комітету наукової термінології АН УРСР. Серед тогочасних термінологічних робіт, перш за все, треба виділити Російсько-український технічний словник (1961) та Енциклопедію кібернетики (1973). Виникли також Фразеологічний словник української мови (1993), словники крилатих слів, діалектні словники (полтавських, поліських говірок), етимологічні словники – Словник староукраїнської мови 14 - 15 ст. (1977-78). До наших часів продовжується робота над Етимологічним словником української мови, яка почалася на початку 80-х років. Поширилася продукція мовознавчих словників та підручників: Словник наголосів (1959), Словник синонімів української мови та Словник антонімів.

Від початку 90-х років

Більшість важливих подій, які відбулися від початку 90-х років, пов’язані із становленням України самостійною державою. У галузі лексикографії йдеться про активізацію словникової роботи, продовження лексикографічної практики та передусім повернення до традиційного українського словникарства. Зазначений період також характерізується прагненням до питомої української лексики без невластивих їй елементів. Із вагомих мовознавчих робіт та словників народної мови зазначеного періоду слід навести Правописний словник Г. Голоскевича (перше видання 1914 р., перевидання 1929 р. здійснено у 2006 р.), Словник стійких народних порівнянь (Юрченко О.С., Івченко А.О., 1993), Короткий словник жаргонної лексики української мови (Ставицька Л., 2003), Словник синонімів української мови (1999-2000), Сучасний словник іншомовних слів (2006), Латинсько-український словник (В.Литвинов, 1998) та Великий тлумачний словник сучасної української мови (2007) та багато ін. (див., напр., також стор. 11-12 та 31-33 даної дипломної роботи).

Лексикографічна робота проводилася від 20-х років й за межами України. До цих робіт належать, зокрема, перекладні загальномовні словники (українсько-німецькі, українсько-мадярські, українсько-англійські та інші) – Мадярсько-руський словарь (1928, Ужгород), Словацько-український словник (1985, Братислава), Ukrajinsko-český slovník (1994-1996, Praha); термінологічні словники – Ботанічний латинсько-український словник (1936, Краків), Арґо в Україні (Горбач О., 2006, словник був виданий у Львові, але робота над ним здійснювалась у Німеччині – М.К.), česko-ukrajinský pravnický slovník (2009, Brno); а крім того, правописні, історичні, етимологічні та інші типи словників.

Формування української лексикографії – підсумки

Розвиток української лексикографії й мовознавства був завжди зумовлений актуальною політичною ситуацією в Україні. На формуванні лексикографії також відображалися суспільно-культурні потреби народу та стан літературної мови. Для ліпшого уявлення розвитку лексикографічної теорії та практики слід додати ще один розділ, в якому розвиток лексикографії буде розподілено на окремі етапи та пояснено формування лексикографії згідно з даними умовами.

Давньоруський період

Освіта на території України почала розвиватися ще за часів існування Київської Русі у ХІ - ХІІІ ст. Значна увага в цей час була звернена на мову, адже саме мова й мовознавство дали підставу для розвитку інших дисциплін.

Словникарство зародилося на Україні в ХІІІ ст. Головним центром писемності стала Києво-печерська лавра. Тут виходили списки незрозумілих слів, взятих із церковнослов’янських книг. Розвиток освіти, і лексикографії в тому числі, був припинений вторгненням татарів на територію України та зруйнуванням Києва. Культурний центр пересунувся із Києва на Галичину (Львів). На превеликий жаль, жодні лексикографічні праці з цього періоду не збереглися.

Середньовіччя

Після поразки азійських племен Україна була розподілена на значну кількість князівств, які протягом XIV ст. були приєднані до міцніших сусідів. Деякі князівства дісталися Польщі, інші Литві та східні області були поневолені Московською державою. Український народ в цей час перебував під соціальним, релігійним та культурно-національним гнітом. Боротьба народа проти цього гноблення та феодалізму відбивалася у рукописних і друкованих книгах. Крім церковнослов’янської мови, почала формуватися проста мова українського народа, а саме тому виникали словнички незрозумілих слів з відповідниками в українській мові.

Більших успіхів було досягнено протягом ХVI - XVII ст., коли з’явилися двомовні перекладні словники, граматики – перші друковані праці. Возз’єднання із Росією наприкінці XVII ст. сприяло підвищенню освіти, культури, мови тощо. Протягом XVII та XVIII ст. вийшло декілька лексикографічних праць, орієнтованих на просту мову, але ця мова на кінці XVIII ст. занепала та у зв’язку з цим більше таких словників не з‘явилося.