ТЕМА 5. Основи гігієни праці та виробничої санітарії

План

 

5.1. Виробниче середовище: сутність і основні чинники

5.2. Умови праці, класифікація факторів та елементів

5.3. Санітарне законодавство

5.4. Атестація робочих місць за умовами праці

5.5. Засоби компенсації впливу на працівників несприятливих умов праці

 

Література: [5.1-5.16]

 

5.1. Виробниче середовище: сутність і основні чинники

Гігієна праці – наука, що вивчає вплив виробничого процесу та навколишнього середовища на працюючих з метою розробки санітарно-гігієнічних та лікувально-профілактичних заходів, які спрямовані на створення найсприятливіших умов праці, забезпечення здоров’я та високого рівня працездатності людини.

Виробнича санітарія – це система організаційних, санітарно-гігієнічних та санітарно-технічних заходів, спрямованих на усунення потенційно небезпечних факторів і запобігання професійним захворюванням та отруєнням.

Виробниче середовище – це середовище, де людина здійснює свою трудову діяльність (предмети праці, знаряддя праці, продукти праці, умови праці).

Ґрунтуючись на принципі системного підходу до виробництва, виробниче середовище включає умови праці, організацію виробництва з різними елементами управління, серед яких одним з провідних є вдосконалення охорони праці.

При цьому виділяють чинники трудового процесу і чинники умов виробничого середовища.

Чинники трудового процесу показують навантаження на нервову і м’язову системи; співвідношення між динамічними і статичними навантаженнями; ритм і темпи; кількість роботи.

Санітарно-гігієнічні умови виробничого середовища діють на працівника під час роботи.

Відповідно до рекомендації МОП визначають такі основні чинники виробничого середовища:

- фізичні зусилля (переміщення вантажів певної ваги в робочі зоні; зусилля, пов’язані з утриманням вантажів; натисканням на предмет праці, або важіль управління механізмом протягом певного часу);

- нервове напруження (складність розрахунків вимог до якості продукції, складність управління механізмом, апаратом, приладдям; небезпека для життя і здоров’я людини під час виконання робіт; особлива точність виконання);

- робоча поза (положення тіла людини та органів відповідно до засобів виробництва);

- монотонність роботи (багаторазове повторення одноманітних, короткочасних операцій, дій, циклів);

- температура, вологість, теплове випромінювання;

- забруднення повітря;

- виробничий шум, вібрація;

- освітлення у робочій зоні;

- іонізуючі випромінювання.

Вказані чинники впливають на здоров’я і працездатність людини, тому необхідна комплексна оцінка чинників виробничого середовища і характеру праці.

 

 

5.2. Умови праці, класифікація факторів та елементів

Умови праці – це умови, які складаються в процесі праці людини – головної продуктивної сили суспільства. Вони поділяються на фактори соціально-економічного, техніко-організаційного та природно - кліматичного характеру, що суттєво впливають не тільки на здоров’я, працездатність людини та її ставлення до праці, на продуктивність праці, економічні результати виробництва, а й на рівень життя, всебічний розвиток людини як особистості.

У навчальному посібнику з економіки умови праці визначаються як сукупність взаємопов’язаних виробничих, санітарно-гігієнічних, психофізичних, естетичних і соціальних чинників конкретної праці, зумовлених розвитком продуктивних сил суспільства, що визначають стан виробничого середовища і вплив на здоров’я і працездатність людини.

Гігієнічна класифікація праці визначає умови праці як сукупність факторів та елементів трудового і виробничого середовища, де здійснюється діяльність людини.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 28 вересня 2001р. № 450-р „Про нову гігієнічну класифікацію праці та показники, за якими надаються пільги і компенсації працівникам, зайнятим на роботах з шкідливими, важкими та небезпечними умовами праці” впроваджена нова гігієнічна класифікація праці.

Згідно з цією класифікацією умови праці поділяються на чотири класи:

І клас – оптимальні умови – такі умови, в яких не лише зберігається здоров’я працюючих, а й створюються передумови для підтримання високого рівня працездатності на великий термін часу.

ІІ клас – допустимі умови – характеризуються рівнями факторів трудового і виробничого процесу, які не перевищують установлених гігієнічних нормативів, а можливе відтворення функціонального стану організму відновлюється за час регламентованого відпочинку.

ІІІ клас – шкідливі умови – вони за показниками перевищення гігієнічних нормативів та наслідків можливих змін в організмі працюючих поділяються на чотири ступеня:

ІV клас – небезпечні (екстремальні) умови, вплив яких протягом робочої зміни (або її частини) створює загрозу для життя, високий ризик виникнення важких форм чотирьох ступенів професійних уражень та травм.

Гігієнічна класифікація праці використовується для:

- роботодавців усіх організаційно-правових форм власності;

- працівників з метою одержання повної інформації про умови праці на своїх робочих місцях;

- установ, що виконують контроль за дотриманням санітарних норм і правил;

- гігієнічних нормативів на робочих місцях, а також оцінки умов праці при атестації робочих місць;

- установ, які здійснюють медичне обслуговування працюючих;

- органів соціального і медичного страхування.

Особливу увагу слід звернути на забезпечення сприятливих умов праці, виділяючи умови праці як об’єкт управління.

Управління умовами праці – це безперервний процес здійснення організаційно-технічних, соціально-економічних та ін. заходів, спрямованих на збереження здоров’я працівників, зменшення впливу несприятливих чинників на людину. Однією з головних вимог до управління умовами праці є підхід як до системи, що стосовно соціально-економічного управління означає прийняття рішень на основі комплексного вивчення взаємозв’язку всіх елементів об’єкта, що керується.

Особливість управління умовами праці полягає в тому, що до неї входять як базові виробничі (другорядні, проміжні), так і надбудовані (третинні, що виходять на поверхню) відносини.

Умови праці на виробництві значною мірою визначаються наявністю виробничих шкідливостей.

Шкідливі умови праці за характером впливу на людину поділяються на фізичні, хімічні, біологічні та психологічні.

Залежно від характеру походження вони поділяються на три групи:

- шкідливості, пов’язані з трудовим процесом (нераціональною організацією праці);

- надмірним напруженням нервової системи; напругою органів зору, слуху; великою інтенсивністю праці тощо;

- шкідливості, пов’язані з виробничим процесом вони створюються за рахунок технічних та технологічних недоліків виробничого устаткування (промислового пилу, шуму, вібрації, хімічних речовин, випромінювання). Всі вони нормуються шляхом установлення санітарних норм, стандартів і кількісно оцінюються;

- шкідливості, пов’язані із зовнішніми обставинами праці і виробництва. Вони зумовлені недоліками загально - санітарних умов на робочому місці (нераціональним опаленням, освітленням виробничих приміщень та ін.).

Наслідком дії виробничих шкідливостей можуть бути: професійні захворювання; підвищення загальної захворюваності; зниження працездатності та продуктивності праці.

 

 

5.3. Санітарне законодавство

 

Серед законодавчих актів щодо гігієни праці ключове місце займає Закон України „Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення”. Відповідно до цього Закону забезпечення санітарного благополуччя досягається такими основними заходами:

- гігієнічною регламентацією та державною реєстрацією небезпечних факторів навколишнього та виробничого середовища;

- державною санітарно-гігієнічною експертизою проектів, технологічних регламентів, інвестиційних програм та діючих об’єктів і обумовлених ними небезпечних факторів на відповідність вимогам санітарних норм;

- включенням вимог безпеки для здоров’я та життя в державні стандарти та ін. нормативно-технічну документацію;

- ліцензуванням видів діяльності, пов’язаних з потенційною небезпекою для здоров’я людей;

- обов’язковими медичними оглядами певних категорій населення.

Державний стандарт України (ДСТУ) регламентує основні терміни та визначення основних понять гігієни.

Державні санітарні норми (ДСН) визначають правила, вимоги, положення, які регламентують умови праці. Виділяють таку класифікацію санітарних норм:

- за призначенням: проектування промислових підприємств; організація технологічних процесів, санітарного стану підприємств; техніки безпеки та виробничої санітарії; норми для окремих видів виробничих шкідливостей;

- щодо обов’язковості застосування: обов’язкові і рекомендовані;

- залежно від впливу умов праці на організм людини: оптимальні й допустимі;

- залежно від сфери застосування: загальні та галузеві;

- залежно від терміну дії: постійні та тимчасові.

Згідно із ДСН всі промислові об’єкти залежно від ступеня шкідливості і небезпечності для населення поділяються на п’ять класів.

Так, для підприємств І класу санітарно-захисна зона встановлюється 1000 м, для ІІ-500 м, для ІІІ-300 м, для ІV - 100м і для V класу - 50 м.

Наприклад, до І, ІІ, ІІІ класам належать підприємства хімічної та металургійної промисловості, до ІV - підприємства текстильної, легкої, харчової, до V - меблеві фабрики, друкарні тощо.

Згідно з санітарними нормами визначаються гранично допустимий рівень виробничого фактору (ГДР), гранично допустима концентрація (ГДК), гранично допустима доза (ГДД).

Будь-який трудовий процес виконується в певних умовах і санітарні норми тісно пов’язані з нормами праці. Залежно від ступеня впливу умов праці на організм працівника визначають тривалість робочої зміни і режим внутрішньозмінного відпочинку, що у свою чергу, визначає норми часу і виробітку.

При аналізі умов праці фактичне значення елементів зіставляється з нормативами, тобто існуючими санітарними нормами. Таке зіставлення дозволяє виявити несприятливі умови і характер праці за ступенями шкідливості, важкості і небезпечності, визначити індекс відповідності фактичних умов нормативним.

Таким чином розробка на підприємствах планів поліпшенням умов праці має своєю основою санітарні норми. Перевірка санітарного стану промислових підприємств і організацій, також здійснюється на основі санітарного законодавства.

 

5.4. Атестація робочих місць за умовами праці

 

Атестація робочих місць за умовами праці – це комплексна оцінка всіх факторів виробничого середовища і трудового процесу, супутніх соціально-економічних показників, що впливають на здоров’я і працездатність працівників у процесі трудової діяльності. Вона проводиться на підприємствах і в організаціях незалежно від форм власності й господарювання.

Атестація робочих місць передбачає:

- комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру праці, відповідність їх стандартам безпеки праці та санітарним нормам і правилам;

- виявлення факторів і причин виникнення несприятливих умов праці;

- санітарно-гігієнічне дослідження чинників виробничого середовища, визначення ступеня важкості й напруженості трудового процесу на робочому місці;

- встановлення ступеня шкідливості і небезпечності праці та її характеру за гігієнічною класифікацією;

- обґрунтування віднесення робочого місця до категорії із шкідливими (особливо шкідливими) умовами праці;

- визначення (підтвердження) права працівників на пільги;

- аналіз реалізації технічних і організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію рівня гігієни, характеру і безпеки праці.

Після проведення атестації за даними лабораторно-інструментальних досліджень комісія складає Карту умов праці на кожне робоче місце, яка включає оцінку факторів виробничого середовища і трудового процесу, гігієнічну оцінку умов праці, оцінку технічного та організаційного рівня. Ця Карта містить оцінку наступних факторів виробничого і трудового процесу:

- шкідливих хімічних речовин від І до ІV класу небезпеки включно;

- пилу;

- вібрації;

- шуму;

- інфразвуку;

- ультразвуку;

- іонізуючого випромінювання різних діапазонів;

- мікроклімату у приміщенні (температури повітря, шкідливості руху повітря, відносної вологості, інфрачервоного випромінювання);

- температури зовнішнього повітря влітку та взимку

- атмосферного тиску;

- біологічних факторів (мікроорганізмів, білкових препаратів, природних складових організму від І до ІV класу небезпеки включно);

- важкості праці (динамічної роботи, статистичного навантаження);

- робочої пози;

- напруженості праці (уваги, напруженості аналізаторських функцій, емоційної та інтелектуальної напруженості, одноманітності);

- змінності.

За результатами атестації складаються переліки:

- робочих місць, виробництв, робіт, професій і посад, працівникам яких підтверджено право на пільги і компенсації, передбачені законодавством;

- робочих місць, виробництв, робіт, професій і посад, на яких пропонується встановлювати пільги, компенсації за рахунок підприємства;

- робочих місць з несприятливими умовами праці, на яких необхідно вжити першочергові заходи щодо їх поліпшення.

 

5.5. Засоби компенсації впливу на працівників несприятливих умов праці

 

Рівень розвитку техніки поки що не може забезпечити створення в усіх випадках і всім працівникам належних умов праці, що виключають вплив несприятливих умов праці на людину. Тому законодавством передбачено різні пільги і компенсації. Стаття 7 Закону України „Про охорону праці” визначає важкі, шкідливі та небезпечні умови праці.

Усі види компенсацій (скорочений робочий день, додаткова відпустка, пенсії за віком на пільгових умовах) спрямовані на збільшення часу відпочинку від небезпечної напруженості праці. Якщо умови відхиляються від нормальних, то передбачаються доплати:

- за інтенсивність праці;

- за роботу у нічний час;

- за перевезення небезпечних вантажів.

Конкретні розміри доплат за умови праці визначаються на основі атестації робочих місць та оцінки фактичних умов зайнятості робітників на цих місцях. На підприємствах установлюють розміри доплат від 4 до 24 % тарифної ставки (посадового окладу). Робота у нічний час оплачується у підвищеному розмірі, але не нижче 20 % окладу (тарифної ставки) за кожну годину роботи у нічний час.

Власник за свої кошти (з прибутку) може додатково встановлювати за колективним договором (угодою, трудовим договором) додаткові пільги і компенсації не передбачені чинним законодавством (відпустки більшої тривалості, надбавки за особливі умови праці, додаткові перерви, безплатне харчування та ін.). Основні витрати на поліпшення умов та охорони праці на підприємстві.

Контрольні запитання

1. Дайте визначення поняттям: „гігієна праці”, „виробнича санітарія”, „виробниче середовище”.

2. Назвіть чинники виробничого середовища, що впливають на працездатність людини в процесі виробництва.

3. Дайте визначення умов праці.

4. Які фактори впливають на формування умов праці?

5. Назвіть елементи умов праці.

6. Як поділяються умови праці згідно з гігієнічною класифікацією?

7. Управління умовами праці – це...

8. Що є однією з головних вимог до управління умовами праці?

9. Дайте визначення виробничих шкідливостей та їх класифікацію.

10. Дайте визначення санітарних норм та їх класифікацію.

11. Як застосовуються санітарні норми при аналізі умов праці?

12. Яка основна мета і порядок проведення атестації робочих місць?

13. На підставі яких документів проводиться атестація робочих місць?

14. Назвіть пільги і компенсації праці в залежності від умов праці.

 

Література

1.1. Амоша А.И. Управление условиями труда: проблемы перестройки. - К.: Наук. думка, 1999. - 215 с.

1.2. ДСТУ 3038 -95 Гігієна. Терміни та визначення основних понять.

1.3. ДСТУ 2293 - 99 Охорона праці. Терміни і визначення.

1.4. Гігієнічна класифікація праці: Гігієнічні нормативи. - К., 2001.

1.5. Зкон України „Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення”: Зб. нормативних документів. - УЗ - хТ. - Т.З. - К., 1995. - с 244 - 277.

1.6. Керб Л.П. Основи охорони праці: навч. посібник. - К.: КНЕУ, 2003 - 215 с.

1.7. Керб Л.П. Методичні рекомендації для проведення атестації робочих місць за умовами праці: Навч - метод. посіб. для самост. вивч. дисц. Основи охорони праці. - К.: КНЕУ. 2001. - с. 238 - 243.

1.8. Методика визначення соціально - економічної ефективності заходів щодо поліпшення умов і охорони праці. - К., 1999.

1.9. Методические рекомендации по комплексной оценке соціально - экономической эффективности предприятий по улучшению условий и охраны труда. - М., 1998.

1.10. Миценко І. Забезпечення сприятливих і безпечних умов праці, як об’єкт управління. // Україна, аспекти праці. - 1998. - №5. - с. 38-42.

1.11. Навакатікян О.О. та інші. Охорона праці користувачів комп’ютерних відеодисплейних терміналів. - К., 1997.- 40 с.

1.12. Постанова Кабміна України від 17.11.97 р. № 1290 „Про затвердження перечнів виробництв, робіт, цехів, професії та посад, зайнятість робітників в яих надає право на щорічні додаткові відпустки.” - // Охорона праці, 1998 р. - №8. - с. 38.

1.13. Подготовка документов для определения и учета вредных и опасных производственных факторові - // Охрана труда. - 2004. - №4. - с. 36-38.

1.14. Рекомендации о защите трудящихся от профессионального риска, вызываемого загрязнением воздуха, шумом и вибрацией на рабочих местах. - МБТ. - Женева, 1991.

1.15. Трахтенберг І.М. Гігієна праці та виробнича санітарія. - К.: Основа, 1997. - 462 с.

1.16. Экономика труда и социально - трудовые отношения (под. ред. Г.Т. Мелькеяна, Р.П. Колосовой. - М.: изд-во Моск. ун-та, 1996.)

 

 

ТЕМА 6. Безпека праці

6.1. Основні поняття та принципи забезпечення праці.

6.2. Безпека праці організації

6.3. Психологія безпеки праці

6.4. Технічний прогрес та безпека праці

6.5. Основи інформаційної технології забезпечення безпеки праці (ІТЗБП).

Література: [6.1.-6.14].

6.1. Основні поняття та принципи забезпечення безпеки праці

 

Небезпека - це явища, процеси, об’єкти, які здатні за певних умов завдати шкоди здоров’ю чи життю людини як відразу, так і в майбутньому, тобто викликати небажані наслідки.

Джерела небезпеки - це сам предмет праці (на що спрямована праця); виробниче середовище (умови праці, організація виробництва з різними елементами управління); знаряддя праці (речі, за допомогою яких людина діє на предмет праці. Наприклад: машина, спеціальні пристрої, інструмент, тощо).

Небезпечний фактор - фактор, вплив якого на працівника у відповідних умовах призводить до травми або іншого раптового гострого погіршення здоров’я працюючого.

Небезпечна зона - простір, в якому можлива дія на працівника небезпечних і (або) шкідливих факторів.

Нещасний випадок - це випадок, що трактується як сукупність двох неодмінних складових: факту виконання працівником трудових обов’язків і наявності небезпечного виробничого фактора, від дії якого він власне й постраждав.

Безпека - це відсутність неприпустимого ризику, пов’язаного з можливістю ушкодження.

Безпека праці - стан умов праці, за якого відсутні фактори, що можуть викликати нещасний випадок.

Безпека умов праці - стан умов праці, за яких вплив на працівника небезпечних і шкідливих виробничих факторів виключено або дія шкідливих чинників не перевищує гранично допустимих рівнів.

Безпека виробничого процесу – здатність виробничого процесу відповідати вимогам безпеки праці під час його протікання в умовах, встановлених нормативною документацією.

Безпека виробничого устаткування – здатність устаткування зберігати безпечний стан під час виконання заданих функцій у певних умовах протягом встановленого часу.

Стандарт безпеки праці - загальні вимоги і норми безпеки по видам небезпечних та шкідливих виробничих факторів.

Принципи забезпечення безпеки праці різноманітні. По функціональному використанню їх можна класифікувати на принципи: орієнтуючі (класифікації, системності, формації та ін.), організаційні (підбір кадрів, резервування інформації, захист часом чи відстанню та ін.), керівні (контролю, плануванню, стимулюванню та ін.) та технічні (блокування, герметизація, стійкості ланки, екранування та ін).

Ці ж принципи можна класифікувати й за галузями знань на суспільно-методологічні (гуманітарні), медико-профілактичні, інженерно-технічні. Суспільно-методологічні принципи застосовуються у всіх сферах діяльності, тому вони є загальними. До них належать: орієнтуючі, організаційні та керівні принципи. Медико-профілактичні принципи включають принципи медичного освідчення, компенсації, ергономічності та ін.

Різні принципи визначають і різні засоби досягнення мети: технічні, гігієнічні, суспільні (організаційні), законодавчі, психологічні, етичні та ін.

Одна з наукових завдань безпеки праці та працеохоронного менеджменту, є виявлення за допомогою засобів пізнання загальних та окремих об’єктивних нових природно-наукових та суспільних законів, які впливають на розвиток охорони праці, отже, і на працеохоронний менеджмент. До них відносяться закони:

- закон відповідності умов середовища перебування фізіологічним та психологічним можливостям людини;

- закон переходу від простої роботи до більш складної, від вузької спеціалізації до більш широкої;

- закон переростання фізичної праці у переважно розумову;

- закон виникнення нових шкідливих та небезпечних факторів з подальшим розвитком НТП; закон старіння знання з часом та ін. (6.3;4).

 

 

6.2. Безпека праці організації

 

У сучасних умовах розвитку нашої країни, які характеризуються появою різних форм власності, все більшу значучість набуває поняття „Безпека”. Новий зміст набувають процеси охорони результатів творчої, наукової, інженерної і художньо-конструктивної діяльності.

Сучасний підхід до розкриття поняття „Управління безпекою” – це основане на визнаних у всьому світі принципах законодавчого врегулювання відносин усіх видів власності.

Напрямки забезпечення безпеки – це нормативно-правові категорії, що визначають комплексні міри захисту інтересів господарської діяльності.

Основними напрямками забезпечення господарської діяльності виступають правовий, організаційний та інженерно-технічний захист.

Правовий захист включає: міжнародне право (патенти, авторське право, ліцензії) і державне право (Конституція, кодекси, закони, підзаконні акти, інструкції, положення, укази, накази).

Організаційний захист – це регламентація виробничої діяльності і взаємовідносин виконавців на нормативно-правовій основі, що виключає нанесення збитку комерційній діяльності (підбір, розстановка кадрів, режим і охорона організації, забезпечення збереження конфіденційності інформації).

Інженерно-технічний захист – це використання різних технічних засобів, які перешкоджають нанесенню збитків комерційній діяльності (фізичні, апаратні і програмні засоби, математичні методи).

Таблиця 6.2.1.

Основні напрямки діяльності та задачі суб’єкту господарчої діяльності

по забезпеченню своєї безпеки

 

№ п/п	Напрямки діяльності	Задачі
	Інформаційно-аналітичні дослідження і прогнозні оцінки безпеки	Отримання і аналіз інформації про світові і національні ринки і прогноз їх розвитку; організація робіт по виявленню конфіденційної інформації, обґрунтування рівня її конфіденційності; документальне оформлення у вигляді переліку даних, що потребують захисту; збір економічної і науково-технічної інформації для забезпечення ефективності ділових відносин з партнерами, виявлення в їх складі некредитоспроможних і ненадійних партнерів; інформаційне забезпечення керівництва організації в області безпеки.
	Безпека персоналу	Охорона особистості від будь-яких протиправних посягань на життя, матеріальні цінності і особисту інформацію.
	Збереження і фізичний захист матеріальних і фінансових ресурсів і об’єктів	Встановлення режиму охорони необхідних об’єктів; здійснення допускного і пропускного режиму; контроль за збереженням продукції на всіх стадіях технологічного процесу; організація особистої безпеки окремої категорії керівного складу; налагодження взаємозв’язків усіх структур, що приймають участь у забезпеченні фізичного захисту.
	Безпека інформаційних ресурсів	Організація та втілення системи допуску виконавців до роботи з документами; організація зберігання і корис-тування конфіденційними документами; здійснення закритого листування і шифрувального зв’язку; організація і координація робіт по захисту інформації, що обробляється і передається обчислювальними засобами і засобами зв’язку.

 

У системі ринкових відносин однією з головних сфер людської діяльності є інтелектуальна, яка є головним ресурсом держави, її науково-технічним потенціалом, який визначає долю і результати економічних перетворень.

Сьогодні економічна безпека це прерогатива тих, що займаються бізнесом, забезпечують безпеку своєї діяльності.

Під час розробки концепції захисту треба, в першу чергу, ураховувати те, що кінцевою метою реалізації будь-яких заходів є захист персоналу, матеріальних і фінансових засобів і інформаційних ресурсів від нанесення їм матеріального та морального збитку, спричиненого випадковими або спеціальними діями.

Аналіз стану справ у сфері економічної безпеки підприємництва показує, що:

- забезпечення безпеки не може бути одноразовою дією. Це безперервний процес, що заключається в обґрунтуванні і реалізації найбільш раціональних форм, методів, заходів і шляхів створення, удосконалення і розвитку системи безпеки, безперервним управлінням нею, контролю, виявленню її вузьких і слабких місць і потенційних загроз бізнесу;

- безпеку можна забезпечити лише при комплексному використанні всього арсеналу засобів захисту у всіх структурних елементах виробничої системи і на всіх етапах технологічного циклу;

- необхідний рівень безпеки не може бути забезпечений без підготовки персоналу підприємства і користувачів і дотримання ними правил, направлених на забезпечення безпеки.

З позиції системного підходу безпека має бути:

Безперервною. Зловмисники завжди шукають можливість обійти захист для досягнення своїх цілей.

Плановою. Планування здійснюється шляхом розробки планів дій по забезпеченню захищеності організації всіма компонентами структури.

Централізованою. В рамках окремої підприємницької структури повинно гарантуватися організаційно-функціональна самостійність процесу забезпечення безпеки.

Конкретною. Захист спрямований на конкретні об’єкти.

Активною. Захисні міри втілюються в життя в достатній мірі наполегливо.

Надійною. Надійність методів, засобів і форм захисту з одночасним дублюванням заходів і мір безпеки.

Універсальною. Міри безпеки незалежні від місця їх можливої дії.

Комплексною. Для забезпечення безпеки усіх структурних елементів, можливостей і каналів несанкціонованого доступу повинні використовуватися всі види і форми захисту в повному обсязі.

Але головним в безпеці підприємства є економічні важелі по відшкодуванню збитку і попередженню негативних наслідків для організації бізнесу.

Особливе місце в психології безпеки займає характер попередження небезпеки. Попередити небезпеку можна різними способами: технічними, медико – біологічними і суспільними. До суспільних способів попередження небезпеки, а отже, і нещасних випадків, насамперед можна віднести навчання безпечним прийомам роботи. Правила безпеки при цьому виступають як суспільний засіб захисту діяльності від небезпеки.

Обмеження в діяльності виконавця робіт, обумовлені правилами безпеки, не можуть розцінюватися як фактори, що зменшують особисту волю працівника. Навпаки, коли робітник усвідомлює користь і необхідність правил, він стає відносно вільним від нещасних випадків і аварій.

В останні десятиріччя оснащеність сучасних виробництв технікою різко зросла, природно збільшилися кількість і рівень виробничих небезпек. Тому психологія безпеки рекомендує виділяти з правил найбільш важливі їхні пункти, щоб звертати на них більше уваги і тим самим забезпечувати порівняно легке їхнє запам’ятовування.

Виходячи з механізму, який спонукає людину до здійснення помилок, запропоновані наступні методи організації безпечної діяльності:

- створення психологічного настрою на безпеку;

- стимулювання безпечної діяльності;

- навчання безпечної діяльності;

- виховання безпечної поведінки.

З метою стимулювання розроблена програма організації безпечної діяльності (ПОБД). Вона включає 3групи: організаційні, матеріально і морально стримуючі; матеріально і морально штрафні.

6.3. Психологія безпеки

 

Психологія безпеки - галузь науки, яка вивчає психологічні причини нещасних випадків, професійних захворювань, виникаючих в процесі праці, розробляє методи та прийоми підвищення безпеки діяльності.

Об’єктом психології безпеки є різні види предметної діяльності людей, пов’язані з небезпекою.

Предметом дослідження психології безпеки є психологічні процеси, які спричиненні діяльністю і впливають на її безпеку; психологічний стан, який позначається на безпеці діяльності; психологічні властивості людини, які відображаються на її безпечній поведінці.

В теперішній час рівень виробничої небезпеки визначається досягнутим у суспільстві рівнем техніки та технології. Чим більш складні знаряддя і предмети праці, тим вище рівень небезпеки і важчі наслідки, при цьому недоліки людського чинника стають все більш помітними.

Серед чинників виробництва виділяють небезпечні чинники, виникнення яких на працюючих призводить до небезпечної поведінки, нещасного випадку; і шкідливі чинники, які призводять до погіршення здоров’я, зниження працездатності, професійним захворюванням.

Небезпечні виробничі чинники бувають видимі, коли їх небезпека очевидна, і потенційні, які можуть бути джерелом небезпеки через хибну, небезпечну поведінку людини.

Ситуація, в якій створюється можливість виникнення нещасного випадку, називається небезпечною (аварійною).

Причини небезпечної поведінки людей:

- еволюція (психо – фізичні якості людей погіршилися – гострота зору, слуху, швидкість психомоторних реакцій), що стало причиною суттєвого відставання фізичних і психологічних можливостей людини від вимог зовнішньої небезпеки;

- об’єктивне зростання ціни помилок;

- адаптація людини до небезпеки;

- ілюзія безкарності при порушенні вимог безпеки;

- зниження інтенсивності самонавчання;

- навмисне завищення вимог безпеки державними органами, яке рідко може бути виконано у конкретних умовах даного виробництва;

- конфлікт безпеки і продуктивності праці, коли виконання всіх вимог техніки безпеки не дозволяє працівнику виконувати норми.

Ці причини, пов’язані з людським чинником, розглядаються на 3-х рівнях:

1-й рівень – рівень людини (фізіологія та психологія);

2-й рівень – рівень оточення;

3-й рівень – соціума.

Чинниками помилок бувають:

- природні та здобуті (інтелект):

здатність сприймати, зберігати, трансформувати і використовувати інформацію;

здатність орієнтуватися у потоці інформації;

знання.

- тимчасові чинники:

фізична стомлюваність;

зниження уваги;

зниження координації;

зниження працездатності;

психофізіологічна стомлюваність.

Психологічні питання безпеки довгий час вивчалися головним чином у сфері промисловості і сільського господарства. Але виявилося, що психологічні проблеми безпеки властиві не тільки тим видам діяльності, де застосовується техніка. Усвідомлення ступеня ризику, його необхідності, ціни помилки, використання засобів захисту і багато ін. факторів, пов’язаних з небезпекою, нерідко присутні й у праці гірнорятувальників, членів пожежних дружин й ін. працівників, зайнятих цілеспрямованою діяльністю як у геології, так і в ін. галузях народного господарства.

До факторів, що обумовлюють здатність людини протистояти небезпеці, відносять:

- психобіологічний фактор, що випливає з природних властивостей психіки кожної людини і виявляється в несвідомій регуляції;

- фактори психофізіологічної якості особистості, що визначають особливості психічного відображення (пам’ять, мислення і т.п.) і ін. психічних явищ (потреби, уваги, психомоторики і т.п.);

- фактори соціальної якості особистості (відношення до роботи, мотиви трудової діяльності і т.п.);

- фактори соціально-психологічної якості особистості;

- фактори соціально-демографічної якості (стать, стаж роботи, вік і ін.)

Психофізіологічна якість особистості найбільш ємка. Її вплив на безпеку праці вивчалося багатьма вітчизняними і закордонними дослідниками. Встановлено, що травмованим працівникам властиві гірші показники по швидкості і точності дії, по сенсомоторній координації, по здатності розподілу і концентрації уваги, по спостережливості і т.д.

Психофізіологічна якість особистості визначається і психічним станом, що залежить від здоров’я людини, ступеня стомлення, також впливу стресу. Стосовно до проблеми безпеки праці стали говорити і про трудовий стрес. Трудовий стрес призводить до різних, а часом навіть протилежних результатів. Наприклад, стрес виявляється в загальному адаптаційному синдромі як необхідна і корисна вегетативна і соматична реакція організму на різке збільшення зовнішнього навантаження. Він складається з росту біоелектричної активності мозку, у підвищенні частоти пульсу, у рості артеріального тиску, розширенні кровоносних судин, збільшенні вмісту лейкоцитів у крові, тобто в цілому ряді фізіологічних зрушень в організмі, що сприяють підвищенню його енергетичних можливостей і успішності виконання складних і небезпечних задач (дій). Тому сам по собі стрес є не тільки ефективною захисною реакцією людського організму, але і механізмом, що сприяє успіху трудової діяльності в умовах перешкод, труднощів і небезпек. Однак стрес позитивно впливає на результати праці і сприяє подоланню виниклих у процесі праці перешкод доти, поки він не перевищив критичний рівень, після якого в організмі розвивається процес гіпермобілізації – порушення механізму саморегуляції, погіршення результатів діяльності окремих органів, у тому числі нервової системи, аж до зриву. Стрес, що перевищує критичний рівень, іноді називають дистресом. У ситуації дистресу знижується точність рухів, невірно оцінюються сигнали, випадково включаються не ті агрегати. У підсумку це призводить до нещасних випадків.

Людина – складна саморегулююча система, здатна в залежності від сформованої ситуації, що склалася, ефективно використовувати свої можливості для досягнення необхідного результату і запобігати при цьому небезпеки.

Діяльність людини при виникненні небезпечної ситуації умовно можна розділити на ряд етапів.

На першому етапі за допомогою аналізаторів людиною сприймається інформація про відхиленні елементів виробничого середовища або режимів роботи устаткування. Сприйняття інформації можливо при її значущості і наявності часу на сприйняття. На другому етапі відбувається первинний аналіз інформації, прогнозуються можливі результати наслідків і усвідомлення небезпеки. Суттєве значення при первинному аналізі має досвід і професійна орієнтація працюючого. На третьому етапі на базі апріорної інформації (закладеній у пам’яті людини) виробляється загальне (часто безадресне) рішення або комплекс рішень по усуненню небезпеки. На четвертому етапі вирішується питання про можливість усуненні небезпеки власними силами (швидкість і кількість відповідних управляючих впливів людини) або машинної складової (можливість швидкої стабілізації процесу або зупинки машин з урахуванням дії інерційних мас вузлів та елементів). При від’ємному результаті будь-якого з етапів діяльності виникнення нещасного випадку буде визначатися тільки із загальною імовірністю появи незалежних подій. Наприклад, збіг у часі виникнення небезпечної ситуації в електричних проводах і відключення електроенергії у всьому районі під дією інших причин та ін. При позитивному послідовному вирішенні етапів виникнення нещасного випадку буде визначено імовірністю помилки введення управляючих впливів на систему управління. В небезпечній ситуації через розвиток стресу (стан людини під дією сильних впливів) імовірність помилки введення інформації значно зростає. Слід відмітити, що внаслідок стресу імовірність позитивних (правильних) рішень у людини зменшується.

 

6.4. Технічний прогрес та безпека праці

Науково – технічний прогрес вносить принципові нововведення в усі сфери матеріального виробництва, впливає на умови та безпеку праці. Так, атомна енергія, автоматизація та електроніка, хімізація, кібернетика, комп’ютеризація докорінно змінюють засоби і предмети праці, технологію, методи управління, а також умови праці.

Процес поступової заміни природних функцій людини засобами техніки досяг особливої важливості в період сучасної науково – технічної революції. Впровадження дистанційного управління внесло новий елемент у взаємовідносини людини і техніки, який полягає в можливості винесення управління виробництвом за межі технологічного процесу та заміні безпосереднього нагляду за виробничим процесом контролем за станом сигнальних систем на пульті управління. Разом с тим у небезпечних зонах діють або періодично виникають фактори, небезпечні для життя й здоров’я людини. При цьому стан умов праці, які безпосередньо діють на працівників небезпечних і шкідливих виробничих факторів, називається безпекою праці.

Система організаційних заходів та технічних засобів, що запобігають впливу на працівників небезпечних виробничих факторів, визначає поняття „техніка безпеки”.

Об’єктами вивчення техніки безпеки є:

– технологічний і трудовий процеси;

– особливості обладнання, інструментів та пристроїв з точки зору безпеки праці;

– виробниче середовище в цілому, а також його складові (технічні, організаційні, соціальні), які можуть бути причиною виробничих травм чи сприяти їх виникненню й посиленню їх дії.

Виділяють такі завдання техніки безпеки:

– виявлення причин травматизму, профзахворювань і потенційних небезпек;

– визначення заходів та технічних засобів, що забезпечують безпеку обладнання, а також технологічного і трудового процесу;

– підготовку та обґрунтування матеріалів для законодавства з техніки безпеки, правил і норм, технічних умов, інструкцій по забезпеченню безпеки будівель, споруд, обладнання, технологічних процесів;

– проведення повного обліку виробничих травм і аналіз причин їх виникнення;

– вивчення й дослідження наявних технологічних процесів та впровадження нових, більш досконалих, які забезпечують безпеку праці, а також механізацію важких і шкідливих робіт;

– розробку матеріалів і організацію роботи з інструктажу та навчанню працівників безпечним прийомам праці.

Застосування досягнень науки і техніки в промисловості за рахунок механізації, електрифікації та автоматизації виробничих процесів, використання програмних пристроїв, електронно-обчислювальних машин (ЕОМ), автоматизованих систем управління (АСУ) змінюють умови і характер праці людини. Все це зумовлює комплекс проблем у взаємовідносинах людина-машин-середовище (ЛМС).

Раціональна і безпечна взаємодія компонентів цією системи реалізується спеціальними заходами:

– вибором таких технологічних процесів, прийомів, режимів роботи й обслуговування устаткування, які застосовуються. Передбачається усунення безпосереднього контакту, шкідливого впливу на людину, що досягається комплексною механізацією, операціями, герметизацією устаткування, застосуванням засобів індивідуального і колективного захисту працюючих;

– вибором виробничих приміщень і площадок для процесів, які виконуються поза приміщеннями. Виробничі приміщення і площадки по своїх розмірах і розташуванню повинні відповідати будівельним нормам і правилам. Рівень небезпечних шкідливих виробничих факторів у виробничих приміщеннях і на робочих місцях не повинен перевищувати встановлених стандартами й нормами допустимих величин;

– вибором вхідних матеріалів, заготівель і напівфабрикатів, які не повинні робити шкідливого впливу на працюючих. При використанні предметів праці, які можуть негативно впливати на працюючих, необхідно застосовувати відповідні засоби захисту;

– вибором, розміщенням виробничого устаткування та організацією робочих місць. Конструкція виробничого устаткування повинна забезпечувати раціональний розподіл між людиною та устаткуванням, обмеження ваги і напруженості праці, сприяти високій ефективності функціонування процесу. При використанні устаткування конвеєрного типу (із заданим темпом переміщення предмета праці з одного робочого місця на інше) передбачається можливість зміни темпу виконання операцій відповідно до динаміки зміни працездатності (стомлюваності) людини протягом зміни. Розміщення устаткування (відстань між устаткуванням і стінами приміщення) повинно забезпечувати раціональну і безпечну діяльність і відповідати діючим нормам. Організація робочого місця повинна переважно передбачати роботу в положенні сидячи або забезпечувати можливість чергування положення сидячи і стоячи. Трудові операції або рухи повинні виконуватися в зонах моторного поля залежно від точності та частоти дій;

– раціональною організацією праці й відпочинку протягом зміни з метою зниження монотонності праці;

– своєчасним одержанням і сприйняттям інформації про виникнення небезпечних і шкідливих виробничих факторів;

– наявністю системи контролю і керування процесом, що забезпечує захист працюючого і аварійне відключення виробничого устаткування; професійним відбором і навчанням працюючих, застосуванням ними засобів захисту. Фізичні, психологічні, психофізіологічні та антропометричні характеристики робітника повинні відповідати характеру конкретних робіт і параметрів робочого місця. Працюючі повинні мати професійну і спеціальну підготовку, що відповідає характеру робіт. Засоби захисту повинні усувати або знижувати до стандартних норм дотримання небезпечних і шкідливих речовин в. робочій зоні і захищати працюючих від впливу небезпечних і шкідливих виробничих факторів, що виникають при порушенні технологічного процесу.

Перелік заходів щодо охорони праці передбачає своєчасне планування, цільове фінансування та обов’язкове впровадження заходів щодо попередження нещасних випадків, захворювань на виробництві і по загальному поліпшенню умов праці.

Загальні вимоги і норми безпеки за видами небезпечних та шкідливих виробничих факторів регламентують стандарти безпеки праці.

Система стандартів безпеки праці (ССБП) – це комплекс взаємопов’язаних стандартів, спрямованих на забезпечення безпеки праці, збереження здоров’я та працездатності людини в процесі праці. Стандарти безпеки праці поділяються на міждержавні, державні, міжгалузеві, галузеві, стандарти підприємств.

Створюються такі стандарти підприємств з безпеки праці:

– організаційно-методичні, які визначають на підприємстві організацію роботи з охорони праці, організацію навчання і інструктаж працівників з безпеки праці, порядок нагляду за об’єктами підвищеної небезпеки, тощо;

– вимоги безпеки до виробничого устаткування;

– вимоги безпеки до технологічних процесів;

– вимоги до забезпечення працівників засобами індивідуального і колективного захисту.

В сучасних умовах актуальність безпеки праці набуває дедалі більшої державної ваги. У сучасній свідомості формується стійке переконання, що лише за допомогою осмислених, послідовних і, водночас, рішучих перетворень у цій сфері можна забезпечити прогресивний розвиток держави, успішно вирішувати соціально-економічні проблеми, створити належне підґрунтя для безпечної життєдіяльності населення та поліпшення демографічної ситуації. На цій підставі можна стверджувати, що безпека праці, займаючи ключову роль в системі безпечної життєдіяльності населення, одночасно є пріоритетним напрямком в цілій низці складових національної безпеки, перш за все в економічній, соціальній та екологічній сферах.

Для підприємств, які усвідомили значення зусиль щодо дотримання правил техніки безпеки, ці зусилля обертаються доволі відчутною економічною вигодою. Багато підприємств підрахували, що витрати на утримання штатних спеціалістів з безпеки працівників, на придбання засобів захисту праці є справою самоокупною та навіть фінансово вигідною, адже це сприяє помітному зменшенню аварій, нещасних випадків і пов’язаних з ними витрат, а також рівно відрахувань у Фонд соціального страхування від нещасних випадків і профзахворювань.

Соціально-економічний ефект, що очікують внаслідок підвищення рівня безпеки машин, механізмів, устаткування, ін. технічних засобів праці, полягає в суттєвому зниженні людських та матеріальних витрат, зростанню конкурентоспроможності промислової продукції вітчизняного виробництва і як наслідок, у збільшенні обсягів її експорту і поступовому зміцненню економічного потенціалу держави, піднесенню рівня соціального захисту громадян.

 

 

6.5 Основи інформаційної технології забезпечення безпеки праці (ІТЗБП)

Інформаційна технологія забезпечення безпеки праці складається з інформаційно-технологічних процесів, інформаційного представлення стану безпеки праці у вигляді баз даних і знань, прикладного програмного забезпечення, апаратних засобів, користувачів, предметної області (стану і умов формування безпеки праці).

Рисунок 6.5.1.Структура інформаційної технології забезпечення безпеки праці

 

Сучасне виробництво, забезпечуючим елементом якого є безпечні умови праці, не завжди соціально, економічно і психологічно готове до сприйняття інформації. Таке положення ускладнює накопичення корисної достовірної інформації з охорони праці, а матеріальні ресурси, які виділяються, не дають необхідного ефекту. Власне кажучи, залишається недосяжним і головна ціль– забезпечення безпечних умов праці.

Одна з причин невдоволеності користувачів результатами функціонування існуючих АСУ охороною праці полягає у фрагментарності автоматизованих задач, що ускладнює цілісне сприйняття процесів прийняття рішень, а часом призводить до неможливості інтерпретації отриманих інформаційних повідомлень. Необхідна нова інформативна технологія забезпечення безпеки праці, що дозволила б фахівцю з охорони праці (менеджеру або інженеру по охороні праці) вчасно одержати повну, достовірну, системну інформацію для прийняття ефективних рішень у рамках своїх професійних обов’язків із застосуванням досвіду і знань кваліфікованих працівників.

Основу інформаційної технології повинна складати автоматизоване робоче місце фахівця з охорони праці, що являє собою програмно-технічний комплекс на базі персональної ЕОМ (ПЕОМ) на робочому місці користувача-непрограміста. Інформаційне забезпечення АРМ підтримується комплексом інформаційних носіїв, склад і зміст яких визначаються в кожному конкретному випадку технологічною доцільністю і можливістю організувати автоматизований збір і оперативну передачу повних і надійних відомостей.

Персональні інформаційні системи при своєму створенні вимагають вирішення двох проблем – формалізації знань по охороні праці та організації взаємодії фахівця з ПЕОМ. Ці системи повинні розвиватися в напрямку посилення їхніх діалогових можливостей, створення інтелектуального механізму прийняття рішень, змістовної обробки інформації та її оцінки з адресацією конкретному користувачеві.

Створення інформаційної технології забезпечення безпеки праці (ІТЗБП) включає етапи проектування; реалізації впровадження; здійснення яких пов’язано з можливістю виконання проекту; розробкою загальної концепції; тестуванням її прототипів; виробничими іспитами версій технологій з оцінкою організаційно-технічних передумов; можливості розробки ІТЗБП.

Задачі керування безпекою праці, як правило, пов’язані не стільки з інженерними розрахунками по формулах, скільки з логічними міркуваннями, аналізом і переробом варіантів. Вони відрізняються великою трудомісткістю, відсутністю алгоритмічного вирішення і чітко окреслених границь, вимагають наявності достатнього кола експертів з необхідним досвідом прийняття якісних рішень, необхідних інтелектуальних навичок.

Вимоги до інформативної технології формуються в міру реалізації проекту та обумовлюються характером і рамками середовища, у якій буде діяти система, побажаннями користувачів (фахівців з охорони праці), особливостями засобів розробки та експертизи.

Для визначення процедури виробу оптимальних рішень по безпеці праці, фахівцем з охорони праці повинні бути встановлені цілі, що змусюють до прийняття рішень, систематизовані різні шляхи досягнення цих цілей у залежності від рівня витрат, а також виділені групи (економічні, технічні, соціальні) обмежуючих факторів при прийнятті того чи іншого рішення в залежності від ризику втрати здоров’я, імовірності травмування і т.п.

Універсальні професійні системи підготовки та атестації по безпеці праці (УПСА БП) мають свої функціональні задачі і створюються як багатоцільові універсальні інструментальні середовища, що забезпечують:

- найбільш повну і точну формалізацію знань і досвіду висококваліфікованих фахівців;

- можливість розвитку системи не програмуючим професіоналом;

- адаптацію системи до зміни зовнішніх знань користувачем;

- дружній інтелектуальний інтерес (взаємодія із системою повинна бути подібним до взаємодії між людьми);

- придбання стійких навичок тими, кого навчають, та тими, кого атестують.

Універсальні професійні системи підготовки та атестації персоналу по безпеці праці реалізуються як у складі автоматизованих робочих місць фахівця з охорони праці, так і у вигляді незалежних програмних продуктів і забезпечують у режимі інтелектуального діалогу автоматизовані цикли навчання і контролю працівників по різних гігієнічних, технічних, психологічних і соціальних блоках.

Універсальні професійні системи підготовки та атестації по безпеці праці закладають основи автоматизованої інтелектуальної технології навчання і контролю знань по охороні праці, що представляє найбільш складну і багатопланову область організації трудової діяльності в цілому, що охоплює практично всіх працівників.(див. рис. 6.5.2.).

 

Рисунок 6.5.2.Функціональні задачі (УПСА БП)

Контрольні запитання

1. Дайте визначення поняттям „небезпека”, „небезпечний фактор”, „нещасний випадок”, „безпека праці”, „безпека умов праці”, „стандарт безпеки праці„.

2. Які принципи забезпечення безпеки праці?

3. Які засоби досягнення мети безпеки праці?

4. Які основні напрямки забезпечення безпеки підприємства?

5. Розкажіть про основні напрямки діяльності та задачі підприємства по забезпеченню своєї безпеки праці.

6. Психологія безпеки праці це...

7. Які причини небезпечної поведінки людей?

8. Які фактори обумовлюють здатність людини протистояти небезпеці?

9. Які психологічні методи розроблені для організації безпечної діяльності людини?

10. Яким є вплив науково-технічного прогресу на безпеку праці?

11. Що регламентують стандарти з безпеки праці?

12. Назвіть структуру інформаційної технології забезпечення безпеки праці.

13. Назвіть функціональні задачі універсальної професійної системи підготовки та атестації по безпеці праці (УПСАБП).

 

Література

6.1. Безуглий Н. Промышленная безопасность - проблема международная. - //Охрана труда. - 2004.- №10. - №11.

6.2. Варення Г.А. Теоретико - методологічні основи працеохоронної діяльності. - К.: Раритет, 2003.

6.3. Волгин В.В. Управление персоналом малого предприятия (предупреждение проблем): практическое пособие. М.: Маркетинг, 2002.

6.4. ДСТУ 2293 - 99. Охорона праці. Терміни та визначення.

6.5. Методика визначення ризиків та їх прийнятих рівнів для декларування безпеки об’єктів підвищеної небезпеки. - К.: Основа 2003.

6.6. Положення про моніторинг потенційно - небезпечних об’єктів. - К.: Форт, 2004.

6.7. Рекомендації щодо підвищення ефективності управління ризиками на рівні підприємства, галузі, держави. - К.: Основа, 2000.

6.8. Романчук А. Менеджмент охраны труда. - К.: Основа, 2003.

6.9. Сердюк В., Коваль А., Олейник М. О внедрении системы менеджмента професиональной безопасности и здоровья. - // Охрана труда. - 2004. - №2.

6.10. Ткачук К.Н. та інші. Основи охорни праці. - К.: Основа, 2004.

6.11. Шкричун В. Що таке небезпека. - // Охорона праці, 2003. - №3.

6.12. Шишков А.И. Менеджмент охраны труда: Учебник. - Р на/Д.: Фенікс, 2000. - с. 367 - 374.

6.13. Шишков В.З., Тарадай В.И. Психология безопасности: учебное пособие. - К.: НИНЦОП, 1996. - 62 с.

6.14. Управление персоналом организаии: Учебник, ред. А.Я. Кибанова. - М.: ИНФРА, 1998. гл. 7, с. 432 - 449.

ТЕМА 7. Пожежна безпека

План

1. Пожежа як фактор техногенної катастрофи.

2. Основні причини пожеж.

3. Фактори небезпечного впливу пожеж.

Література: [7.1-7.15].

7.1. Пожежа як фактор техногенної катастрофи

 

Пожежа – це неконтрольоване горіння за межами спеціального вогнища, що спричиняє збиток (ураження людей, моральний, матеріальний). Своєчасна ліквідація такого горіння, якщо воно не спричинило збитку, прийнято називати займанням чи відвернутою пожежею. Пожежа характеризується утворенням відкритого вогню і іскор, підвищеною температурою повітря, предметів, підвищеним вмістом токсичних продуктів горіння, пошкодженням будівель, споруд та устаткування, виникненням вибухів.

Пожежі наносять великі матеріальні збитки як виробництву, так і в побуті, а також навколишньому середовищу. У ряді випадків вони супроводжуються загибеллю і ушкодженням людей. Пожежі мають і психологічних аспект, бо нерідко супроводжуються панікою, психологічними і моральними травмами.

В Україні законом, регламентуючим діяльність підприємств з приводу пожежної безпеки, є Закон „Про пожежну безпеку” від 1993 р. Згідно цього закону забезпечення пожежної безпеки є складовою частиною виробничої та ін. діяльності посадових осіб, працівників підприємств, установ, організацій. Це повинно бути відображено у трудових договорах (контрактах) та статутах підприємств, установ та організацій. Забезпечення пожежної безпеки підприємств, установ та організацій покладається на їх керівників і уповноважених ними осіб, якщо інше не передбачено відповідним договором. Забезпечення пожежної безпеки при проектуванні та забудові населених пунктів, будівництві, розширені, реконструкції та технічному переоснащенню підприємств, будівель і споруд покладається на органи архітектури, замовників, забудовників, проектні та будівельні організації.

Власники підприємств, установ та організацій або уповноважені ними органи (далі – власники), а також орендарі зобов’язані:

- розробляти комплексні заходи щодо забезпечення пожежної безпеки, впроваджувати досягнення науки і техніки, позитивний досвід;

- відповідно до нормативних актів з пожежної безпеки розробляти і затверджувати положення, інструкції, ін. нормативні акти, що діють у межах підприємства, установи та організації, здійснювати постійний контроль за їх додержанням;

- забезпечувати додержання протипожежних вимог стандартів, норм, правил, а також виконання вимог приписів і постанов органів державного пожежного нагляду;

- організовувати навчання працівників правилам пожежної безпеки та пропаганду заходів щодо їх забезпечення;

- у разі відсутності в нормативних актах вимог, необхідних для забезпечення пожежної безпеки, вживати відповідних заходів, погоджуючи їх з органами державного пожежного нагляду;

- утримувати у справному стані засоби протипожежного захисту, зв’язку, пожежну техніку, обладнання та інвентар, не допускати їх використання не за призначенням;

- створювати у разі потреби відповідно до встановленого порядку підрозділи пожежної охорони та необхідну для їх функціонування матеріально-технічну базу;

- подавати на вимогу державної пожежної охорони відомості та документи про стан пожежної безпеки об’єктів і продукції, що ними виробляється;

- здійснювати заходи щодо впровадження автоматичних засобів виявлення та гасіння пожеж і використання для цієї мети виробничої автоматики;

- своєчасно інформувати пожежну охорону про несправність пожежної техніки, систем протипожежного захисту, водопостачання, а також про закриття доріг і проїздів на своїй території;

- проводити службове розслідування пожеж.

Існують такі види пожежної охорони: державна, відомча, добровільна, сільська. Державна охорона входить в систему Міністерства надзвичайних ситуацій. Відомча охорона створюється на об’єктах з підвищеною небезпекою. Крім того на підприємствах для посилення пожежної охорони організуються добровільні пожежні дружини і команди, добровільні пожежні товариства і пожежно-технічні комісії з числа робітників та службовців. При Міністерстві надзвичайних ситуацій існує управління пожежної охорони (УПО) і його органи на місцях. До складу УПО входить Державний пожежний нагляд, який здійснює:

- контроль за станом пожежної безпеки;

- розробляє і погоджує протипожежні норми і правила та контролює їх виконання в проектах і безпосередньо на об’єктах народного господарства;

- проводить розслідування і облік пожеж;

- організовує протипожежну профілактику.

Аналіз пожеж на об’єктах різних форм власності, профілактику на яких здійснює Державний пожежний нагляд, показує, що на підприємствах, організаціях, закладах кількість пожеж та загорянь у 2005 році зменшилась на 34,3% і становить 4380, що складає 7,3% від їх загальної кількості. Інші пожежі трапились в побуті, на транспорті, а також ландшафтні пожежі.

За 2005 рік в державі зареєстровано 64755 пожеж та загорань (загальні збитки від пожеж перевищили 2млрд.грн.), а прямі збитки складають 128,6млн.грн. На одну пожежу на об’єктах, підконтрольних державному нагляду (включаючи житло) припадає 10тис.грн. прямих збитків; побічні збитки також збільшилися на 25,7% і дорівнюють 55 млн. 620тис.грн., що складає 17,7% від загальної суми загальних збитків.

На об’єктах загальнодержавної власності виникло 1019 пожеж та загорянь (зменшення на 43,5% у порівнянні з 2002 роком), що становить 23,3% від загальної кількості пожеж та загорянь на підприємствах, організаціях, закладах; прямі збитки складають 2 млн. 958 тис. грн. (-44,8%), 10,4% від суми по підприємствах, організаціях, закладах; побічні збитки – 14 млн. 800 тис. грн. (+23,5%), 26,6% від суми побічних збитків по підприємствах, організаціях, закладах. На пожежах загинуло 19 осіб (на 13 осіб менше, ніж за минулий рік). Серед пожеж на об’єктах вказаної форми власності більшість – 402 (39,5%) сталося на об’єктах соціально-побутового та адміністративно-громадського призначення, 212 (20,8%) – спорудах виробничого призначення.

Таблиця 7.1.1.

Загальні відомості про пожежі в Україні

Всього
Наслідки від пожеж: загинуло, осіб у т.ч.
дітей
травмовано
врятовано
Сума прямих збитків, млн.грн.	70,3	127,1	111,4	128,6
Знищено та пошкоджено будівель та споруд
техніки

 

 

7.2. Основні причини пожеж

Як відомо, в Україні щодня виникає більше 100 пожеж, в яких гинуть 5-6 чол. Прямі та побічні збитки від них складають близько 2 млрд. грн. У порівнянні з країнами ЕС статистика досить сумна і не на нашу користь. Це пов’язано як із складним соціально-економічним становищем держави, так і з недостатньою профілактичною роботою щодо запобігання пожеж, недостатньою участю держави, міністерств і відомств, місцевих органів у справі пожежної безпеки.

Основні причини пожеж, як видно із даних табл.. 7.1.2, складають: несправність виробничого обладнання, порушення правил експлуатації, недбале поводження з вогнем, кримінальні підпали та ін.

 

Таблиця 7.2.1.

Статистика пожеж

Всього
Підпали
Несправність виробничого устаткування
Порушення правил монтажу та експлуатації електроустаткування та побутових електроприладів
Порушення правил монтажу та експлуатації приладів опалення та теплогенеруючих установок
Необережне поводження з вогнем
Пустощі дітей
Невстановлені причини
Інші причини

Основні причини виникнення пожеж: порушення правил улаштування та експлуатації електрообладнання – 40%, необережне поводження з вогнем –23%. На об’єктах приватної форми власності найбільше підпалів – 48,8% від загальної кількості підпалів на підприємствах, організаціях, закладах.

На об’єктах комунальної власності виникло 230 пожеж та загорянь (-61,0%), що становить 5,3% від загальної кількості пожеж та загорянь на підприємствах, о