Тема 2. Законодавча та нормативна база України про охорону праці

План

2.1. Законодавчі акти, що регулюють охорону праці людини.

2.2. Державні нормативні акти з охорони праці.

2.3. Особливості охорони праці жінок, неповнолітніх, інвалідів.

2.4. Міжнародне співробітництво у галузі охорони праці.

 

Література: [2.1 - 2,15]

 

 

2.1. Законодавчі акти, що регулюють охорону праці людини

Законодавство України про охорону праці складається із загальних законів України та спеціальних законодавчих актів.

Загальними законами України, що визначають основні положення з охорони праці є Конституція України (див. додаток 21); Закон України „Про охорону праці”; Кодекс законів про працю (КЗпП); Закон України „Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” (далі – Закон страхування від нещасного випадку).

Закон України „Про охорону праці” був введений в дію Постановою ВР № 2695-12 від 14.10.92, із змінами від 15.05.96, від 30.06.99, від 21.11.02 року. Цей Закон визначає основні положення щодо реалізації конституційного права працівників на охорону їхнього життя і здоров’я у процесі трудової діяльності, регулює за участю відповідних органів державної влади відносини між роботодавцем і працівником з питань безпеки праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні.

Державна політика в галузі охорони праці базується на принципах:

- пріоритету життя і здоров’я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці;

- комплексного розв’язання завдань охорони праці на основі загальнодержавної, галузевих, регіональних програм та з урахуванням інших напрямків економічної і соціальної політики, досягнень в галузі науки і техніки та охорони довкілля;

- соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;

- встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх підприємств та суб’єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів діяльності;

- адаптації трудових процесів до можливостей працівника з урахуванням його здоров’я та психологічного стану;

- використання економічних методів управління охороною праці;

- інформування населення, проведення навчання, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці;

- забезпечення координації діяльності органів державної влади, установ, організацій, об’єднань громадян, що розв’язують проблеми охорони здоров’я, гігієни та безпеки праці;

- використання світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов і підвищення безпеки праці на основі міжнародного співробітництва.

Кодекс законів про працю України введений в дію з 1.07.1972р. проголошує правові засади та гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної та творчої праці; регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ не залежно від форм власності, виду діяльності й галузевої приналежності.

Правове регулювання охорони праці розглядається у ХІ главі „Охорона праці” та в багатьох статтях інших глав КЗпП України „Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” від 23 вересня 1999р. № 1105 - ХІV регулює взаємовідносини:

- потерпілих на виробництві, роботодавців і страховика з питань відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров’ю працівника під час виконання ним трудових обов’язків;

- роботодавців і страховиків з питань усунення шкідливих, важких і небезпечних умов праці.

Цей закон проголошує:

- обов’язковий порядок страхування всіх працівників, учнів та студентів навчальних закладів, коли вони набувають професійних навичок, а також добровільне страхування для осіб, які забезпечують себе роботою самостійно;

- сплату страхових внесків роботодавцями;

- формування й витрачання страхових коштів на солідарній основі;

- економічну зацікавленість суб’єктів страхування в поліпшенні умов та безпеки праці;

- надання державних гарантій застрахованим громадянам у реалізації їх прав.

Крім загальних законів України, правові відносини у сфері охорони праці регулюються спеціальними законодавчими актами, указами і розпорядженнями Президента України, рішеннями уряду України, нормативним актами міністерств та ін. центральних органів державної виконавчої влади.

Значна робота проводиться з удосконалення законодавчої бази з питань охорони праці, адаптації українського законодавства з охорони праці до вимог Європейського Союзу.

 

 

2.2. Державні нормативні акти з охорони праці (ДНАОП)

 

ДНАОП – це правила, стандарти, норми, положення, інструкції та ін. документи, яким надано чинність правових норм, обов’язкових для виконання (міжгалузеві та галузеві).

Міжгалузевий нормативний акт про охорону праці – це ДНАОП загального державного користування, дія якого поширюється на всі підприємства, установи і організації незалежно від відомчої належності та форм власності.

Галузевий нормативно - правовий акт про охорону праці – це НПЛОП, дія якого поширюється на підприємства, установи і організації незалежно від форм власності, що відносяться до певної галузі.

Вимоги щодо охорони праці регламентуються також державними стандартами України (ДСТУ), будівельними та санітарними нормами і правилами, нормами технічного проектування та ін. нормативними актами, виходячи із сфери їх дії.

Повний перелік чинних нормативних документів з охорони праці в Україні наведено в „Державному реєстрі про охорону праці”, який діє з 1995 р. Зміни у Реєстрі ДНАОП публікуються в журналі „Охрана труда”. Одночасно вони відносяться в банк даних автоматизованого інформаційного фонду ДНАОП.

 

 

2.3. Особливості охорони праці жінок, неповнолітніх, та інвалідів.

 

Конституція України (ст. 24) закріпила рівність прав жінки і чоловіка. Разом з тим, законодавство, враховуючи фізіологічні особливості організму жінки, інтереси охорони материнства і дитинства, встановлює спеціальні норми, що стосується охорони праці та здоров’я жінок.

Відповідно до ст. 174 КЗпП і ст. 10 Закону України „Про охорону праці” забороняється застосування праці жінок в нічний час і надурочно, на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, на підземних роботах, а також залучення жінок до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми.

Дозволяється підіймання і переміщення вантажів постійно протягом робочої зміни – 7 кг. при чергуванні з іншою роботою (до двох разів на годину) – 10 кг. В обох випадках сумарна маса вантажу, який переміщується протягом кожної години робочої зміни, не повинна перевищувати – 350 кг. з робочої поверхні і 175 кг. з підлоги.

Законодавство України з охорони праці особливу увагу звертає на застосування при необхідності праці неповнолітніх.

Забороняється залучати неповнолітніх до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми. Граничні норми підіймання важких речей неповнолітніми затверджені наказом МОЗ України від 22.031996 № 59.

Таблиця 2.2.1