Християнство є однією з найпоширеніших релігій світу, яка має 1 млрд 800 млн послідовників по всьому світу. Зародилось християнство в середині І ст. н. е. в східних провінціях Римської імперії. Серед європейського населення Палестини у виникненні християнства відіграла значну роль централізація державної влади, що потребувала відповідної релігійної опори – уявлення про єдиного Бога.
Християнство тісно пов’язане з іудаїзмом, від якого воно успадкувало найдавнішу частину Біблії – Старий Заповіт, вчення про єдиного Бога, пришестя месії, створення світу за шість днів. Численні проповідники на палестинських землях віщували наближення месії. Одним з таких проповідників був Ісус Христос, який привернув до себе увагу людей виразними промовами, що містили в собі основи нового релігійного вчення. Більшість учених вважають Ісуса Христа реальною історичною постаттю. Такими ж є й апостоли Павло, Петро, Іоанн Хреститель та інші. Христос сформулював своє віровчення, згуртував послідовників. Із часом це віровчення трансформувалося у світову релігію. На перших порах християнські общини існували розрізнено. За імператора Костянтина християнство було зрівняне з усіма іншими релігіями, а 324 р. стало державною релігією, що мала економічну, політичну та ідеологічну підтримку Римської держави.
Священною книгою християн є Біблія, яка створювалась від ХІІ ст. до н. е. до ІІ ст. н. е., впродовж майже півтори тисячі років. Біблія складається із двох частин – Старого Заповіту, який складається з 50 книг, і Нового, який об’єднує 27 книг. Оповіді Біблії об’єднанні могутнім духовним змістом. Тому Біблію називають книгою книг і перекладена вона майже всіма мовами світу.
Основні положення християнського віровчення, які складалися протягом багатьох століть, сформульовані в Біблії та постановах християнських Вселенських Соборів. Їхня сутність викладена у 12 пунктах Символу віри, прийнятого на Нікейському (325 р.) та Антіохійському (381 р.) Вселенських Соборах.
Християнство було релігією, яка подолала національну обмеженість різних культів, сприяло засвоєнню людством ідеї єдності й відповідало історичній потребі.
Тема 8. Основні напрями християнства
Розкол у християнстві був породжений різним становищем церкви у Західній та Східній Римських імперіях. Через брак централізованої влади в Західній імперії посилювалась роль Римських Пап. У Східній імперії патріарх підпорядковувався імператору, який був і главою церкви. Західна церква була політично незалежною та централізованою. Ці особливості зумовили відмінності в церковній догматиці, богослужінні, церковній організації. Розбіжності, які століттями існували між християнськими церквами, призвели 1054 р. до поділу християнської церкви на Західну (Римську) церкву, яка пізніше стала зватися Католицькою (вселенською) і Східну (Константинопольську), що стала іменуватися православною.
У ХVІ ст. стався ще один великий церковний розкол, коли в Західній Європі в процесі реформації від католицизму відокремилися протестантські церкви. Так виникли три основні течії християнства: православ’я, католицизм і протестантизм.
Православ’я
Православ’я є одним з основних відгалужень у християнстві. Має 308 млн послідовників. На відміну від католицизму, православ’я не має єдиного церковного центру. Якщо католицька церква є інтернаціональною щодо тлумачення канонів, обрядів, свят, то в православ’ї домінують національні особливості. В основі православного вчення лежать рішення Вселенських і Помісних Соборів V–VІІІ ст. і Біблія. Символом віри – визнання триєдності Бога, боговтілення Ісуса Христа, загробного воздання, визнання церкви як посередника між Богом і людьми. Особливого значення надається відвідуванню храмів, молитві, дотриманню постів, таїнств. Велика роль належить культу святих, церковним святам, вшануванню ікон. Православ’я визнає таїнства: хрещення, причастя, миропомазання, сповідь, шлюб, священство, єлеос-вячення й богослужіння. Заперечуються католицькі догмати про чистилище й непогрішимість Папи Римського.
Католицизм
Нараховує понад 1 млрд 17 млн віруючих. У питаннях віровчення католицизм має багато спільного з православ’ям. Його віровчення ґрунтується на двох основних джерелах – Святому Письмі (Біблії) і переказах отців церкви. Обидві гілки християнства єднає віра у Святу Трійцю, у рятівну силу церкви, у наявність безсмертної душі, у потойбічне життя. Є багато спільних рис і в обрядовості.
Водночас католицизм має низку особливостей у віровченні, культі й структурі релігійної організації. Право тлумачити Біблію у католицизмі, має тільки духовенство. Віруючим заборонено читати Біблію. Якщо православ’я визнає рішення тільки перших семи Вселенських Соборів, то католицька догматика розвивалася і на наступних соборах (постанови 21 Вселенського Собору, офіційні документи глави католицької церкви – Папи Римського).
Католики вірять в існування, крім раю та пекла, ще й чистилища – особливого місця, де душі померлих очищаються від гріхів. Особ-ливо вшановується в католицизмі Богородиця. Прийняті догмати про непорочне зачаття Діви Марії, про її тілесне вознесіння на небо.
Однією з прикметних особливостей католицизму є вчення про главенство Папи Римського над усіма християнами, догмат про непогрішимість Папи Римського. У католицизмі, крім трьох ступенів священства (диякони, пресвітери, єпископи) виокремлено особливу групу – кардиналів. Для всіх церковнослужителів введено обов’язкову безшлюбність – целібат.
Католицизм є єдиною релігією, що має не лише централізовану систему управління, а й суверенну державу – Ватикан. Папі Римському належить вища законодавча, виконавча й судова влада.
Протестантизм
Це суспільно-політичний рух у Європі в ХVІ–ХVІІ ст., який генетично пов’язаний з реформацією. Початком реформації є 1517 р. коли проти офіційної церкви виступив монах і богослов Мартін Лютер (1483–1546). Він склав маніфест з 95 тез, який був спрямований проти торгівлі індульгенціями та претензії пап на контролювання віри й совісті на правах посередників між Богом і людьми і вивісив його на дверях однієї з церков м. Віттенберг у Німеччині. Реформаційний рух швидко поширився в багатьох країнах Європи.
У розвитку протестантизму можна виділити два етапи: ранній (ХVІ ст.), пов’язаний із появою таких напрямів, як лютеранство, кальвінізм та англіканство; пізній (постреформаційний), що тривав від кінця ХІХ і протягом ХХ ст. і пов’язаний із виникненням таких об’єднань, як методисти, баптисти, мормони, адвентисти, свідки Єгови, п’ятидесятники тощо.
Віруючий у протестантизмі – це людина, що усвідомлює гріховність своєї природи і через молитву прохає Бога про порятунок. Молитва має бути підсилена сумлінним виконанням мирських справ. З міри такої сумлінності Бог судить про міць віри й бажання порятунку. Тобто всі сфери життєдіяльності людини розглядаються як різноманітні форми служіння Богу.
